- Ти все пам’ятаєш?
- А мушу?
- Не має значення. Все одно забудеш.
Так я потрапив на планету велетнів. Спершу я все пам’ятав і годинами плакав про мій світ тим двом, що були зі мною, але вони не розуміли мене й намагались утішити. Йшли тижні, місяці, і я забував старі назви, а з роками їх повністю замінили слова велетнів. Я згадував і плакав все менше…
Тепер я підріс, і незабаром стану таким самим велетнем, як мої тато і мама.
Я вже нічого не пам’ятаю про мій попередній світ, і ніколи не плачу.
Навіть якщо дивлюсь на зорі,,,
На планетi велетнiв
© Copyright: Иван Андрощук, 2016
Свидетельство о публикации №216030700624
Свидетельство о публикации №216030700624
Рецензии