Роман-хронiка Хрещатий Яр

Гадаю не буде перебільшенням назвати роман-хроніку "Хрещатий Яр" Докії Гуменної найвизначнішим твором про Другу Світову Війну в українській літературі. Цей роман Докія Гуменна, письменниця нині маловідома в Україні, написала одразу по війні. Три роки з 1946 по 1949 вона писала його, поневіряючись на чужині, після того, як вирішила назважди покинути рідну землю, захоплену більшовицькою ордою. І лише в 1956 році роман побачив світ у видавництві "Слово" в Нью-Йорку.

Якби Докія Гуменна не написала більше нічого, крім цього епічного твору обсягом у 485 сторінок, то і тоді її ім'я знайшло би своє гідне місце серед таких видатних прозаїків ХХ століття в Україні, як Михайло Коцюбинський, Валерян Підмогильний, Ольга Кобилянська, Григір Тютюнник та Валерій Шевчук.

В чому велич цього твору? Чому його має прочитати кожна українська людина, яка вважає себе культурною та приналежною до нашої країни, її історії величі та поразок, до її мови, яка попри всі соціальні катаклізми вижила і розвивається? Для цього є кілька причин. Назву, на мій погляд найосновніші:

1) "Хрещатий Яр" - справжній епос, найправдивіше зображення поневоленої України в найтрагічніший період її історії окреслений моментом початку війни між нацистською Німеччиною Гітлера та більшовицькою Росією Сталіна в червні 1941 року та відступом німців з окупованого Києва в кінці 1943 року. Ця сага з великою кількістю персонажів, подій, химерних переплетінь доль написана киянкою, українкою, яка була самовидцем і яку ми пізнаємо в особі головної героїні роману Мар'яни.

2) Докія Гуменна нещадно викраває вади національного характеру українців, певні архетипові особливості, які змушують нас наступати постійно на тіж граблі та ходити по зачарованому колу наших національних ілюзій. Саме прочитанн цього роману може стати тим механізмом катарсису, який дозволить певній частині культурних українців, почати трудний процес психічного зростання.

3) Як роман-хроніка, ця книга ставить убивчий діагноз тоталітарним режимам і переконливо ототожнює кровожерні режими Сталіна та Гітлера. При цьому робиться це без пафосу та якихось особливих філософських чи соціологічних узагальнень.

4) Книга ставить масну крапку на будь-яких інсинуаціях щодо фальшування трагедії Бабиного Яру, в якому загинули майже всі євреї Києва, які з різних причин не змогли евакуюватися. І робилося це саме в ті дні, про які писав автор книги "Бабин Яр". Саме у вересневі дні, коли Київ палахкотів від вибухів, вчинених сталінськими негідниками, німецькі зондеркоманди знищували євреїв Києва, щоб потім написати, що "45000 жидів були знищені на прохання українців".

5) "Хрещатий Яр" є прикладом унікального стилю Докії Гуменної. Стислість її письма, його ритміка вражає.  Якби Лев Толстой володів такою технікою, він би свою епопею "Война і Мір" міг би помістити в 400 сторінок. Описова щільність, візуальна насиченість, багатство мови Докії Гуменної вражає уяву. Оригінальність її стилю, художня доцільність робить її однією з найвидатніших романісток ХХ століття не тільки в Україні, а і у світі. Будь яка література пишалась би такою письменницею, але тільки не наша, де на превеликий жаль, все ще панує заздрість, сектанство та містечковість.

6) Для країни, чия мова доволі тривалий час зазнавала відкритих утисків та прихованого витіснення на марґінес суспільного життя в Імперії, ця книга є свідченням багатства нашої національної перлини. Вона написана в рамцях правописних норма, ухвалених Скрипником і показує, що попри певні незвичності, правопис той має всі права на існування.

7) Роман дуже кінематографічний. Він проситься для сценарію на серіал, який можна знімати та демонструвати кілька сезонів. Глядацькі аншлаги такій екранізації гарантовані.

Єдиною вадою книги є те, що вона поки що є наявною лише в електронному вигляді. Жодна книгарня України не має цієї чудової книжки на своїх полицях. Все таки читати такого обсягу твір з моніторів доволі незручно. Можливо це можна виправити, читаючи її з планшетів.

Бажаю вам приємного та плідного читання Роману "Хрещатий Яр" Докії Гуменної, дорогі читачі!

Щиро ваш, Валентин Лученко.