Дайте трохи тепла мені, трохи світла, трохи весни.
За вікном остогидлі бурі і зливи.
Я ,здавалось, можу вичекати тебе,
доки ти там, набираєшся мудрості й сили.
Стільки речей ,думок і жінок коло тебе,
стільки усього не мого.
Я ,ніби, пальто старого фасону,
що зовсім не вписується у твою моду.
Знаєш, мені здавалось, я без тебе не витерплю,
збожеволію, втрачу сни.
Кожен день віддаватиму на розтерзання
похмурому Богу
і він забиратиме його по хвилинам.
Знову спальня,
світанок,
розплющені очі.
За фіранками сонце, що вламується на пролом
і птахи пролітають, співаючи в унісон,
про мою любов,
про мою найстрашнішу любов.
розпадаюсь
© Copyright: Екатерина Головницкая, 2016
Свидетельство о публикации №216031802278
Свидетельство о публикации №216031802278
Рецензии
