Магiя -Сiтi-

Хтось рибу ловить, хтось птахів. А я ловлю в нейронні сіті себе та світ, який мене, здається, не ловив. І чи когось він справді ловить? Мені здається то не світ, а лиш його відбитки в ментальних наших дзеркалах, у снах, у мареннях з відкритими очима на нас, нещасних пілігримів, ведуть ці безкінечні лови.

І скільки ще полови, трухи і пилу нам треба вибить з голови і серця, щоб зрозуміти, що озерце любові треба розчищати від куширів і мулу. Будити волю вже в кінець заснулу. Сміятись, плакати і цілувати зерна жита, що сиплеться у пригоршні, кишені та за комір.

-- Якою мірою ти відміряєш щастя жити?
-- Хіба живу? Хіба я щастя бачив?
-- То що у мандрах робиш?
-- Тікаю.
-- Від кого?
-- Від себе і любові.
-- Що страшно?
-- Дуже. Давно б наклав на себе руки.
-- Чому ж ти того не зробив?
-- Неестетично.

О як оркестр зіграв! З яким натхненням! Цей дириґент справдешній маг. А ця скрипалька -- чарівниця. Вібрує зал і слухачі після останнього акорду.

Усі ми -- діти: сміхачі та плакси, письменники і читачі страшних історій. Живемо в серіалах, які самі щодня і пишем, і знімаєм.

Сьогодні буде новий рік. Так, вісімнадцятого в п'ятницю, о сьомій тридцять. На Юрковиці будемо стрічати. Візьміть шампану з шоколадом. І не забудьте сірників.
Про дрова я подбаю...