Зевс и статский советник

 
Перший-ліпший брехун і ошуканець може розвалити цілу державу,
тоді як упорядкування речей навіть в одному домі неможливе
без ласки Божої.
                Іван Мазепа

МАЗЕПА (КАЛЕДИНСКИЙ) ИВАН СТЕПАНОВИЧ (1629-32, Белая Церковь - 1709, Бендеры), гетман  Левобережной  Украины  в  1687 - 1708гг.

 «Украинская  шовинистическая  историография  фальсифицировала  образ Мазепы,  идеализировав  его  как  бесклассового  борца  за  самостийну  Украину, а русская шовинистическая историография исказила представление о Мазепе, в другую сторону, рисуя его только «изменником» и «предателем». Последнему мнению поддался и Пушкин при создании образа Мазепы в поэме Полтава» - МСЭ, 1929.

* * *
Подруга дней моих суровых,
Голубка дряхлая моя

- это повторит тысяча мужей о своих "старухах", не променивая их стоптанных башмаков на новые модные туфли; мужей, говорю я, - но также это скажет и тысяча жен. Пушкин - не "Мазепа"…

 Не серна под утес уходит,
Орла послыша тяжкий лет;
Одна в сенях невеста бродит,
Трепещет и решенья ждет.

 Это - Мария Кочубей ожидает приговора родителей, когда седоусый гетман приехал формально ее сватать:

 Не только первый пух ланит
Да русы кудри молодые,
Порой и старца строгий вид,
Рубцы чела, власы седые
В воображенье красоты
Влагают страстные мечты.
И вскоре слуха Кочубея
Коснулась роковая весть:
Она забыла стыд и честь,
Она - в объятиях злодея...

 Не отпустил отец, сама ушла. Что делать - так!! Так было спокон веков и так останется, пока "три кита" не вывернутся из-под земли; и, наконец, так Бог благословил. Но почему же если Мазепа, то все-таки не Пушкин?

 Тысяча романов в действительности - на подобный сюжет; и Наташа Гончарова, за 2-3 года до встречи с Пушкиным (совершенное отрочество), легко могла бы сбежать к какому-нибудь петербургскому Мазепе, совершенно так же и с теми же последствиями, но никогда бы не сбежала к Пушкину.  Мазепа... старый бандурист, коего песни до сих пор не забыты Малороссией, строитель церквей, тряхнувший - да как! - Малороссией и забурливший около своего имени Россию, Швецию, Польшу. Что же ему сравниваться с Мазепой в линии данной темы.  Да он и был для 16-летней Наташи Гончаровой тем "действительным статским советником", хлопотавшим у правительства разрешения издавать журнал; а Мазепа и был - "Озирис", "Зевс"...

...Дух - известно, что такое дух:
Жизнь, сила, чувство, зренье, голос, слух.

 По всему описанию видно ("Полтава") и, конечно, так и было в действительности, что не Мазепа хотел Марии Кочубей: он только заметил ее, позволил ей, а ринулась-то она сама к нему и, пожалуй, действительно к Нему. Седой усач; поэт - но в меру (Пушкин - без меры); какие речи! какой взгляд! И - седина, седина; "ветхое деньми". Тут не у одной Марии закружилась бы голова... И, главное, великий и страстный политик, молитвенник, художник, Мазепа и в 63 года был свежее и чище, был более похож на Иосифа Прекрасного, чем Пушкин, далеко отошедший от Иосифа в 16 лет ("Вишня"). Да, целомудрие старости - обаятельно, и у Марии, а могло бы быть и у Наташи Гончаровой, закружилась голова. И решительно она не закружилась от Пушкина, который, в отношении к данной теме,  так ужасно походил на "действительного статского советника", с положением и связями, восходившими до Бенкендорфа…
                Василий Розанов

 З Прокламаціі Мазепи до війска і народу Малоросійського

Ми стоїмо тепер, Братіє, між двома проваллями, готовими нас пожерти, коли не виберемо шляху для себе надійного, щоб їх обминути. Воюючі між собою монархи, що наблизили театр війни до границь наших, до того розлючені один на одного, що підвладні їм народи терплять уже і ще перетерплять безодню лиха незмірну, а ми між ними є точка, або ціль всього нещастя. Обидва вони, через свавільство своє і привласнення необмеженої влади, подобляться найстрашнішим деспотам, яких вся Азія і Африка навряд чи коли спороджувала. І тому подоланий з них і повалений зруйнує собою державу свою і оберне її нанівець. Жереб держав тих визначила наперед доля рішитися в нашій отчизні і на очах наших, і нам, бачивши загрозу тую, що зібралася над головами нашими, як не помислити й не подумати про себе самих? Моє міркування, чуже усім пристрастям і шкідливим для душі замірам, є таке: коли Король Шведський, завше непереможний, якого вся Європа поважає і боїться, подалає Царя Російського і зруйнує царство його, то ми, з волі переможця, неминуче причислені будемо до Польщі і віддані в рабство Полякам і на волю його створіння та улюбленця, Короля Лещинського; і вже тут нема й не буде місця договорам про наші права та привілеї, та й попередні на теє договори і трактати самі собою скасуються, бо ми, природно, пораховані будемо як завойовані, або зброєю підкорені, отже, будемо раби неключимі, і доля наша остання буде гірша за першу, якої предки наші від Поляків зазнали з таким горем, що сама згадка про неї жах наганяє. А як допустити Царя Російського вийти переможцем, то вже лиха година прийде до нас од самого Царя того; бо ви бачите, що хоч він походить од коліна, вибраного народом з Дворянства свого, але, прибравши собі владу необмежену, карає народ той свавільно, і не тільки свобода та добро народне, але й саме життя його підбиті єдиній волі та забаганці Царській. Бачили ви і  наслідки деспотизму того, яким він винищив численні родини найбільш варварськими карами за провини, стягнені наклепом та вимушені тираньськими тортурами, що їх ніякий народ стерпіти й перетерпіти не годен. Початок спільних недуг наших зазнав я на самому собі. Вам-бо відомо, що за відмову мою в задумах його, убивчих для нашої отчизни, вибито мене по щоках, як безчесну блудницю. І хто ж тут не признає, що тиран, який образив так ганебно особу, що репрезентує націю, вважає, звичайно, членів її за худобу нетямущу і свій послід?... Отже, зостається нам, Братіє, з видимих зол, які нас спіткали, вибрати меньше, щоб нащадки наші, кинуті в рабство нашої неключимістю, наріканнями своїми та прокляттями нас не обтяжили. Я їх не маю і мати, звичайно, не можу, отже, непричетний єсьм в інтересах успадкування, і нічого не шукаю, окрім благоденства тому народові, який ушанував мене Гетьманською гідністю і з нею довірив мені долю свою. Окаянний був би я і зовсім безсовісний, якби віддав вам зле за добре і зрадив його за свої інтереси!...

* * *               
«Острих шабель добувайте, а за волю, хоч умрiте,
i вольностi боронiте».
                Мазепа