Магiя -Коливання-

Вони їли сухі гриби. Запивали водою. Причащалися тілом Землі та її кров'ю. Говорили довго про те, що "Все вже було, а те, що є -- достоту банальне. Ми змушені мандрувати в старих лабіринтах, переповідати розповіді Лао-Цзи та Конфуція. Всі сюжети знайомі, а ролі розписані. І нічого нового не світить нам".

А потім їх понесло у нові світи через Зоряну Браму, яка виявилася зовсім поруч, на маківці. Нове Дао відкрилося. Широке, блискуче, біле. Кудись вело. Та так швидко, що всі перестрашилися. Запанікували. Вирішили повернулися на старі манівці.

Глибоко подихали. Заспокоїлися. Стали стишеними. В очах засвітилися каганці. Може мудрості, а може печалі.

-- Все коливається, все тече. Переливається в просторі_часі. Зосереджуєшся на мить. Під'єднуєшся до Всесвіту в черепній коробочці вагою в середньому 75 грамів. І перестаєш боятися.
-- Так просто? Не лякай мене (посміхається).
-- Ти помітила, в цій країні люди не вміють сміятися? Лише дітям дозволено зовсім малим. А потім пужалном або батогом: "Стій! Куди ти побіг! Чого ти ревеш, як корова!? Запасльонився? Чого реготиш!" Ці жінки, мов капо у концтаборі.
-- Ага. Може їм тут пороблено? (Пускає бісеняток з під-вій, показує двоє разків перлинок)
-- Зурочили. Або отруїли біологічною зброєю. (Сміються, п'ють брют, запивають ірландською кавою з топленим шоколадом)

Кохання це -- танго. Яке може бути тут соло? Солодка нестяма: ще і ще. Любощі пити, як море. Медові цілунки. Щемливі обійми. Зустрічі і розтавання.

Аеропорт, річковий вокзал, пристань на острівці серед Дунаю. Знаю, що любиш, чекаєш, ждеш. За тисячі миль тебе відчуваю. Тут і нині: у мріях і снах. Зіткану  з надтонких коливань кохаю тебе, моя любове.