Сусіда старий на весілля прийшов.
Копійки в кишені своїй не знайшов.
І пив, і співав, навіть «гірко» кричав,
Та ні п’ятачка молодим не поклав.
Коли ж молодих повели в шлюбну ніч,
У пазусі з дому приніс якусь річ,
За ними ввірвавсь, одарив, як умів:
Під ковдру запхав сизих двох голубів.
Двоє птахів – із вікна у простір,
Двоє людей – у солодкий вирій.
Сльози втирали весільні гості,
Кожен в ту мить у кохання вірив.
Як двоє птахів сизі баба і дід,
Та все пам’ятають той дивний політ.
Піввіку від того весілля пройшло,
А й досі трима їх кохання крило.
Життя хоч не хоч добігає кінця.
Та смерті нема, коли люблять серця.
І там десь у мандрах довічних своїх
Ромео й Джульєтта вітатимуть їх.
Двоє птахів – із вікна у простір,
Двоє людей – у солодкий вирій.
Сльози втирали весільні гості,
Кожен в ту мить у кохання вірив.
Подарок на свадьбу
© Copyright: Татьяна Курило, 2016
Свидетельство о публикации №216040502002
Свидетельство о публикации №216040502002
Рецензии