Лiсова суперечка про сенс життя

Панас Микитович не поспішаючи йшов рідколіссям, іноді він підіймав маленькі горбки довгою палицею. Коли під ним ріс невеличкий грибок, він радісно хмикав і починав з ним таку розмову:
- Вибач, брате, я не винен, це ти погано сховався тому підеш в мій кошик, - після такого вибачення перед знайденим грибом Панас Микитович нахилявся і акуратно зрізав свою знахідку. Кожен раз він подовгу милувався прекрасним створенням природи і додавав до своєї промови, - в тобі закладений прекрасний сенс твого існування – дарувати людям радість за обіднім столом. Що може бути смачніше ніж білий грибочок в бульйоні або маринований із смаженою картопелькою, - після таких слів грибок попадав в кошик, а Панас Микитович йшов далі рідким березнячком роздивляючись по сторонах і підіймаючи кожен горбок.
Десь к обіду Панас Микитович трохи притомився, позначався вік, все таки шістдесят сім років стукнуло позавчора. Як завжди його привітали з днем народження на кафедрі в університеті, там Панас Микитович викладав вже сорок років. До колег із кафедри філософії приєднався і ректор університету. Вони разом починали викладати ще у середині сімдесятих років. Побачивши попереду гарне місце для відпочинку Панас Микитович попрямував до нього, присів на невеликий пеньок поряд з товстою берізкою і хвилин десять відпочивав, насолоджуючись красою лісу, зеленими невеликими пагорбами прикрашеними різнокольоровими квітами. Яка гарна пора року, подумав Панас Микитович, захоплюючись  навколишнім пейзажем. Трохи відпочивши він відчув що зголоднів. Дістав свого бутерброда з шинкою, це були його найулюбленіші бутерброди, розгорнув його і прицмокуючи почав їсти. Коли дружина йшла на базар він завжди їй нагадував, щоб вона купила йому шинки, і м’яса повинно там бути не менш ніж на два пальця. Вона добре знала яку він шинку любить і без цього, але він все одно кожен раз нагадував їй про це посміхаючись. Покінчивши із своїм бутербродом, Панас Микитович заплющив очі і розслабився, відігнавши всі думки на деякий час. 
Раптом до нього донеслися гучні звуки, деякі з них  іноді посилювались, а деякі були різкі і пронизливі. Це зацікавило Панаса Микитовича, він підхопився і пішов на голоси які чув все голосніше і голосніше чим ближче підходив до галявини. Коли вийшов на край цієї галявини, то був вражений великою кількістю тварин, які зібрались на неї і палко сперечалися з якою-то причини. За цими суперечками вони навіть не побачили людини, яка стояла поруч них. Серед тварин були: слони, носороги, леви, тигри, мавпи, різні антилопи, ведмеді, зайці, птахи, змії - взагалі всі відомі тварини з всього світу. Це дуже вразило Панаса Микитовича, але він ще більше здивувався, що вони всі розмовляють на одній мові, і він її розуміє як свою рідну.  Панас Микитович почав прислухатися про що говорять тварини, що їх так схвилювало і довело до такої суперечки.
- Тихо, тихо припиніть цей ґвалт. Ми так ні до чого не домовимось, якщо кожен буде перекрикувати інших, - заспокоював всіх старий ворон, на вигляд якому було не менш трьохсот років. Він сидів на довгій товстій гілці єдиного дерева на галявині, поруч з ним була така ж  літня сова, а за совою обійнявши гілку лежала величезна змія.
Звірі почули ворона і потроху припинили сваритися, тоді мавпа звернулась до ворона і її сусідів?
- Вельмишановний головуючий і його мудрі помічники, це питання не має шляхів вирішення, як можна жити всім нам в гармонії і не виконувати тих завдань, якими  нас наділила мати – природа. Вона наймудріша всіх нас разом взятих і вона про все подбала. Леви, тигри, вовки, змії повинні харчуватися м’ясом, а не сіном як слони і антилопи, павуки повинні їсти комах, крокодил всіх хто з тварин впаде у воду. Вибачте мені це теж не подобається, тому що багато моїх родичів пішли на обід хижакам.  Але так влаштований наш світ, у матері-природи були на це свої думки і нам вони невідомі.
- Так яка буде від  мавп пропозиція? – запитав головуючий.
- Не робити нічого, чекати милісті від природи, - таке резюме зробила мавпа. Після її промови, ворон махнув крилом і мавпа сіла на своє місце. Сова прошепотіла удаву:
- Ці мавпи такі хитрючі, вони і нашим і вашим.
- Та-к, та-ак, - відповів тихо удав, - але дуже смачні.
Далі крило головуючого показало  на антилопу, яка повернулася до ворона і почала:
- Мавпам легко промовляти таке, вони ховаються на великих деревах від хижаків і стрибають по гілкам мов кози по землі.  Як там хижаку за ними бігти, а ми живемо в полі де все видно як на долоні, сховатися нема де, а хижаки там бігають не гірше за нас. Тому ми проти такої гармонії де ми - це обід для левів. Я не можу чотири роки виростити своїх дітей, вони не проживають і року як їх з’їдають леви і леопарди. Тому я проти такої гармонії матері-природи. З цим треба щось робити.
- А може вони слабкі і хворі в тебе народжуються, тому і попадають на обід? – встромив свою репліку лев, за що тут же отримав від головуючого погрозу крилом.
- Ще раз і я позбавлю вас слова, незважаючи на те що ви королівська особа, - пригрозив ворон леву і вказав на наступного для промови.
Злетіла муха вона кружляла, кружляла, пронизливо дзижчала…
- Що вона каже, нічого не чути. Хай до голови підлетить і розповість, - після зауваження буйвола, ворон махнув крилом, дозволяючи наблизитесь до нього. Після двохвилинного виступу мухи ворон оголосив, чого хочуть комахи:
- Вони вимагають щоб буйволи не вбивали їх хвостами на собі, коли вони знаходяться там на обіді. Добре, буйволи почули вас. Вони погодяться на це, якщо ви там не  будете бешкетувати, - ворон тут же показав що може говорити заєць. 
- Шановний головуючий і його помічники, ми – родина зайців вносимо таку пропозицію - заборонити хижакам поїдати молодь, хай їдять старих  які вже прожили багато років.
- Підтримуємо, підтримуємо… - доносилось гучно з боку де розташувались травоїдні.
- Заєць ви любите молоденьку свіжу зелену травку і ми також любимо молоде, рожеве, свіже м‘ясце. Чого це ми повинні їсти стару жорстку зайчатину, а ви будете ласувати молоденькою травкою. Тоді і ви їжте старий сухостій. – не витримавши, вступив в перепалку із зайцем вовк.
- Заєць, ми зрозуміли вашу пропозицію занесемо її до протоколу. Сова запишіть будь ласка її. Розглянемо. Ми друзі відхиляємось від головного питання заради якого тут зібралися. Нагадаю порядок денний зборів світової громади тварин  -  «Гармонійне життя  тварин в сучасному світі». Настав час привести до ладу гармонію життя на Землі відповідно до нашої сучасності. Тому вважаю, що в своїх виступах представники всіх видів тварин повинні розглядати питання покращення нашого життя в межах можливостей. Ми не можемо заставити тигрів або алігаторів їсти травку. Але кожен останній день тижня можна їм і не харчуватись. Це був би вихідний день для таких тварин, які є кормом для хижаків, щоб вони хоч один день на тиждень були з хижаками друзями, а не ворогами.
- Пане головуючий, ми тигри висловлюємо протест проти такої пропозиції. Після таких відносин ми не зможемо поїдати друзів і це завдасть всім хижакам велику шкоду.
- Добре, добре, ми над цим подумаємо ще, - заспокоїв тигра головуючий.  Ворон хотів ще щось промовити, але до нього підлетів орел і сказав йому:
- На краю галявині стоїть людина, ми її запрошували чи ні? Що нам робити?
- Хай стоїть і слухає, якщо він не мисливець. Люди теж складова нашого світу, хай і не сама краща його частина, -  і голосніше ворон продовжив, - людина, ви можете підійти ближче і прийняти участь у нашому  зборі світової громади живих істот. Є багато питань і до вас, як частини біосфери Землі.
Панас Микитович підійшов ближче, тварини розступилися і надали йому місце неподалік від головуючого.
- Дякую за запрошення, друзі, я із задоволенням прийму участь в вашому зборі громади. Але щоб вести розмову предметно будь ласка нагадайте мені який порядок денний зборів.
- Добре, я наголошу його знову, може ще хтось запізнився разом з людиною, - погодився головуючий, – « Гармонійне життя тварин в сучасному світі». Тут деякі тварини вже висловились, людині є щось нам додати?             
- Так, я професор філософії- викладач в університеті Панас Микитович Нечипорук, питання яке ви розглядаєте тут важливе для всіх нас. Дуже багато великих класиків філософії намагалися знайти сенс життя, і через нього вийти на устрій ідеального суспільства, відповіді на це питання й досі не має, як і ідеального суспільства. Але удосконалювати його безумовно треба, я з цим повністю погоджуюсь.
- Ви люди розглядаєте гармонію життя тільки стосовно людини і відкидаєте її іншу важливу частину – нас тварин. Скажіть будь ласка, яка в світі буде гармонія, коли на Землі залишаться тільки люди і поруч не буде  ні одної тварини та рослини. Ви нас використовуєте тільки для своєї користі і ні трохи не замислюєтесь що ми з вами рівні в цьому світі, - цими словами  ворон опустив Панаса Микитовича на землю.   
- Так дійсно, шановний Голова,  ми люди грішні в тому що ви сказали, - визнав мудрість промови старого ворона Панас Микитович.
- Так який висновок будемо робити, - запитав людину ворон.
- Пане головуючий, я пропоную це питання винести повторно через деякий час, треба ще попрацювати над новою для мене теорією гармонійного життя всіх істот біосфери Землі. Я для цього приверну ще деяких вчених різних напрямів науки. Це дасть змогу винайти нам вірне рішення і після цього йти в необхідному напряму.
- Добре, наступного року в цей день на цьому ж місці ми всі знов зберемося для заслуховування Панаса Микитовича Нечипорука з його новою теорією, і тоді приймемо рішення по всім важливим питанням
- Як я вас знайду?
- А ви запам’ятайте цей пеньок і приходьте до нього відпочити, на ньому і знайдете нас.
- Колего, сподіваюсь ви зрозуміли суть нашої проблеми. Де можна з вашими статтями ознайомитись. Я теж викладач у тварин, передаю їм свій життєвий досвід, - звернувся до Панаса Микитовича старий вовк.
- В бібліотеці університету.
- Це складно буде, в мене нема перепустки до вашої бібліотеки, - промовив засмучений вовк.
- Ось моя стаття із наукового журналу, - Панас Микитович витяг з карману і протягнув вовку папірець, із його статтею в науковому журналі в який був загорнутий його бутерброд.
Хруснула гілка, Панас Микитович розплющив очі і побачив недалеко від себе молодого оленя, а за ним на великій гілці сидів старий ворон який гучно каркнув і полетів кудись геть. Я мабуть задрімав. Ну таке присниться, подумав Панас Микитович, мов я попав на засідання тварин вирішувати світові питання. Він підвівся і пішов в тому напряму де знаходилось місце зборів тварин світу. Через сто метрів він вийшов на велику галявину, посеред якої було велике дерево с гілкою на якій сидів Голова зборів – стрий ворон. Панас Микитович пройшов до того місця де він стояв, подивився на старе дерево, згадав    вовка-викладача і раптом побачив той самий папірець з його статтею, який він віддав своєму новому колезі. Він підняв його с землі  поклав у карман і попрямував до автобуса їхати додому.
6 квітня 2016 року                м. Київ.