Мовчки

АШ
Так дивно ... Відчуваю тебе, але абсолютно ні про що не можу говорити з тобою... Слова постійно залишають після себе недомовленість, незадоволення й шум порожнечі, яка, ніби бракована пластинка, повторюючи спотворений уривок однієї й тієї ж мелодії, несе з собою роздратування, що переростає в хаос... Його дзвін змушує думати неправильно й робити помилки... Тоді щось невидиме руйнується в нас, між нами, і знову потрібні зусилля й час для його відновлення...
Ніколи не розумію толком, про що ти говориш ... Слухаю, але не чую... Так само, як, мабуть, і ти... Слова використовуються на інших рівнях спілкування, а між нами є більше, ніж щоденні ситуації, якими насичена видима картинка життя. Ми розуміємо, що говоримо про загальноприйняті речі, робимо це майже автоматично, але хочемо сказати зовсім інше, більш важливе, те, про що можна тільки мовчати. І це «мовчати» краще будь-яких слів говорить про те, ким ми є насправді.
Тому я зроблю все мовчки – і ти одразу ж упізнаєш мене в цьому. Усміхнешся та подумаєш: «Хто ж іще, крім нього, міг це зробити?» «Звісно, більше ніхто...» - усміхнусь я у відповідь. І у мене за спиною буде прозоре сонячне світло, і повільний спокійний полудень, і крики дітей за вікном твого кабінету, і уривок далекої пам'яті з колишнього сну, який ти ніяк не могла згадати до цього моменту, а зараз ось відразу згадала разом із терпким запахом ранкового бузку на твоєму столі і холодними крапельками роси на його листях. Здрастуй! Це я!
Я більше не зраджу тебе словами.
І тепер як тільки ти по-справжньому захочеш повторень мого мовчання і будеш жадібно шукати їх усюди, жити ними, я, відчувши це, буду дарувати тобі м'який спокій від розуміння, що шукати нічого й не потрібно, що я завжди й незмінно був і буду поруч, в тобі самій... Так само, як і ти в мені... Повільно-повільно, мовчки.
11.04.16