Уривки 1998-го

Це був останній рік, моїх ігр в пісочниці. Кінець дитинства: безтурботного малопам'ятного.

В мене завелася мода - закопувати свої іграшки на ніч в пісок, закопувати до самої землі.
Цього раніше ніколи не відбувалося - піску завжди вистачало, місця в пісочниці також. Пісочниця була в моєму приватному дворі.
І саме тоді, я став докопуватися до самої землі, будувати "гаражі" і туди заганяти, ховати свої машинки, іграшки.

Іграшок було не надто багато, але вони були найкрутіші, більшість з них підходили для перебування "в дюнах". Остання подарована мені іграшка часів пісочниці - "водовоз" (а може сміттєвоз?). Крута, не великих розмірів вантажівка, крита, але з рухомим забралом з 2-ми відрами-чашами (грам на 40 вмістності). Це пам'ятаю точно.

Тепер, мене турбують роздуми. Про дернину, про те, що я ДокопавсяДоДна, що іграшки почали щезати.

В кінці кожного вечора, я знаходився в пісочниці і під кінець гри закопував/заганяв свої іграшки в пісок/гаражі. Вранці, відповідно, я їх виривав, викопував знову.
Чому так робив? Я знаю, пам'ятаю як зараз, тодішні свої помисли та їх причини.

Йшов 1998-ий. В той час я боявся циганів, боявся крадіїв. Вулиці шуміли, поля гуділи, по дорогам галасувала молодь, повертаючися з огородів, ділянок, "буряків" (заробляли на цукор сапуванням колгоспних господарських угідь),
а двори обкрадували цигани.
Тому я став закопувати іграшки. Принаймні - це моє логічне пояснення. Тут, між іншим пахне теоріями Юнга та іншими психоаналізами, не перечу.

Це літо 1998-го було найкращим в моєму дитинстві. Психоаналітики завжди просять наводити спогадам сучасні паралелі чи аналоги - для поєднання свого минулого Я та Теперішнього.
Мій теперішній, не так далекий аналог - літо 2011-го(+травень).

Іграшки пощезали, пісок закінчився, літо завершилося, дитинство... в пам`яті