Я загубилася десь у дитинств...

Я загубилась десь у дитинстві… Посеред повітряних мрій, чарівних можливостей і надій…
У тому дитинстві, де мільйони кульбаб, наче сонячні промені, визирають з високої яскраво-зеленої трави. Тихеньке повітря нахиляє важки голівки, на мить ховаючи їх у нескінчене море зелені. Трохи пізніше небо стане хмурне, на саму мить, але за цю мить щось станеться: наче б то хмари розірвуться на маленькі шматочки і полетять на це мальовниче поле. Вони – шматочки – впадуть на голівки радісних кульбаб і… з першім подувом розсердженого цією зміною повітря білосніжні пухкі кульки розлетяться по всьому світу, підхопив із собою частку чарівництва цієї миті.
Подібно якімсь чудовим спалахам, блищать на сонці крильця бабок, які літають над тихою гладдю річки. Стоїть полуденна спека, трава починає в’янути, видаючи гострий запах вологи й тепла.
Десь позаду чується мукання корів, гавкання собак. Десь одна сусідка кричить до другої останні новини села. Дзижчання бджіл у розпеченому саду й на лузі говорить про спокійну розмірену роботу… Весь свій вік бджоли піклуються лише про порядок у вулику, про виготовлення меду, про впевненість у завтрашньому дні.
Посеред цієї казки стоїть старенька охайна біленька хатинка. Дерев’яні двері наче запрошують увійти. Висока трава добралася й до хатини, вона тягне свої молоді, повні життя стеблі аж до низеньких віконець. На вікні стоїть глиняний глечик, який турботлива бабуся виставила для розпалених від бігу й ігор онучат. Якщо увійти в хату, відчуєш живильну прохолоду, запах чогось печеного, вареного… На столі стоїть тарілка з варениками із чорницею, сметана й молоко. Підемо у другу кімнату: там бабусине ліжко з розшитим квітами покривалом. Ця кімната наповнена сонцем.
Бабуся сидить у кріслі, схилив голову набік. Вона куняє, тримаючи у руках якесь в’язання. Але стоїть тільки доторкнутися до теплої зморшкуватої руки, й бабуся прокинеться, усміхнеться якось особливо… ні на кого не схоже…
Мені наше життя нагадує цю картинку із дитинства: все життя, як бджоли, прагнемо до впевненості, але ніколи не знаємо, коли настане година, коли хмари сховають від нас сонячні промені, і тоді ми, як кульбаби, розлетимося по всьому світу, загубимося десь між небом і землею, так і не знайшовши себе самих…