Магiя -Коло Золотого Свiтла-

Ці весняні пастелі,
притлумлене світло нічних ліхтарів.
Рів рудою водою наповнений, замок згорів
Вже так літ, мабуть, триста тому.
Лиш руїни нагадуть велич і силу
Мила серцю моєму твоя старина,
упосліджена людом твоїм, Україно.

Обшир неба уранці такий ірреальний, барвистий
ліг на схили Дніпра променистим намистом.
Сонце бавиться з хмарами, кидає тіні,
на фіранці розігрує п'єсу щоразу то іншу.
На постелі прим'ятій сліди чи то снів
чи реалій. У відкриту кватирку з-надвору,
а може з-підсвіту
проливається спів соловейка
і запах конвалій.
Мозок спраглий до вражень
вигадує щось повсякчас,
перемішує звуки і барви,
у канати закручує
простір і час.

-- О! Привіт! Здрастуй, друже! Яким попитом? Сідай, будь ласка.
-- Дякую! Закрутився. Замотався. Не впорався з керуванням (посміхнувся кволо)
-- Тобі замовити каву? Є чудова зварена на піску з додаванням ірландського віскі
-- Так.
-- Щось нове надибав?
-- Світ шалено змінюється. Але ця новина є стабільною від початку першої індустріальної революції.
-- А що люди?
-- Та нічого. Воліють не помічати. Займаються улюбленими іграми.(кельнер приніс каву)
-- Не верхній палубі Титаніку грають сорокову Моцарта чи Сьому Бетховена?
-- Адажіо Ремо Джадзотто. В мирУ Альбіноні. (весело сміються)
-- І що?
-- Треба пити каву і думати про прекрасне. (п'ють каву і милуються ніжками перехожих дівчат)

Мрії про літо та кохання народжують метеликів.
Вони стрибають в животі,
солодка млость розливається тілом.
Ось один з крильцями лимонної барви
випурхнув і в березень полетів
Марно шукає бідолаха квітку,
марно...
Багато світла, та мало тепла,
мало...
Натомість багато надій.
Старші люди сподіваються перелітувати.
Молоді гадають, що юність не скінчиться ніколи.
Так і живемо.
В колі.
Добре, якщо воно золотого світла.