Библейная история

            ІСТОРИКО  -  ТРАГГІКОМІЧНИЙ   ФАРС

                (Забавна біблійна історія)
Були  дияволи  й  боги,
    яких  Єгипет,  Греція  і  Рим -
                достатньо  напродукували.
От  іудеї  -  козолупи  й  хитруни,
           й  свій  плагіат  сюди  доклали.

Звичайно  -  Яхве  -  Бог  у  них  був  свій,
Але  такий  іудоподібний  і  пархатий,
Що  сунутися  з  ним  у  рід  людський,
І  небезпечно , й  недалекоглядно.

То  ж  в  синагозі  сіли  мудреці,
І  -  ну,  придумувать
                і  -  ну,  фантазувати.
От  тут  до  них  й  прийшла
                історія  з  Христом,
Якого  Непорочній   -
                час  вже  зачинати.

Тут  від  серйозного  час  крок
                убік  зробити,
Й  на  ситуацію  критично, 
                збоку  подивитись.
Героїв  й  жертв  не  будемо  жаліти,
З  них  кожен  заслужив  на  те ,
                що  будем  з  ним  робити.

Створили казку ту
              і проповідники, і фарисеї.
Заглянемо ж - у глибину  віків.
Що ж відбулось на стику -
                Іудеї й    Галілеї
                __________
 

У  Назареті  дівчина  жила.
У  юнім  віці  з  старцем  одружилась.
Звичайно,  що  незаймана  була,
Такою  мабуть  й  далі  б  залишилась.

Бо  в  старця  вже  ерекція  пройшла , 
І  навіть  спогадів  про    неї -
                не  лишилось.
Хто  співчуває ,
                а  хто  лає  тих  невдах,
Що  на  чужих  майні  й грошах –
                женились.

Та  тут  історія  банальна  і  проста.
Марія  -  звали  її  так,
        тікаючи  від  злиднів  - 
                в  сітях у діда  опинилась.
А  далі  -  наче  в  фантастичнім  сні ,
Ні  передбачить  -  тільки  видумать,
                що  з  нею  приключилось.

Сюжет  -  казковий,  але  той,
                хто  дав  йому  життя,
Розрахував , чи  геніально  передбачив,
Що  людство  буде  гратись  в  каяття,
Й  сповідувать  гріхи, 
                яких  ніхто  не  бачив.

Але  історія  -
             це штука  заковириста ,  підступна.
Завжди  є  свідок ,
           що  не  тільки  чув  -
                на  власні  очі  бачив.
А  потім  поділився  -  розказав.
А хтось вже  -  записав  й  пустив  у  часі.

Не  всі  історії  подобаються  тим,
                чиї  вони  устої  підривають.
То  ж , ці  негідники, 
                що  завжди  наверху  сидять,
Цю  правду  знищують,
             а  правдолюбців – розпинають.

Так  Рим  із  християнами  вчиняв.
Аж  доки  в  Цезареву    голову  -
                хтось  не  поклав,
Що  іудеї –
           надзвичайне  щось  придумали:
Як  весь  народ  у  послуху  тримать.
Щоб  підкорялись,
                якнайменше  думали.

Та  послідовно  прослідкуємо  -
                як  все  те  почалось.
То  ж    до  Марії -
          що  ж  там  насправді   відбулось?

В  природі  кожен  потяг  виходу шукає,
Якщо  гормони  в  жінки 
                б”ють  у  голові,
То  звісно  -  мужика  вона  шукає.
.

От  Бог,  побачивши  оказію  таку,
Він  вирішив  Марією  зайнятись,
    і  трохи  фліртом ,
        тобто  сексом - з  нею  позайматись.
Адже,  як  вияснив  - 
                невинною  була.

Тож  Йосипу  він  гіпнотично  дію  нав”язав,
Щоб  він  на  дальню  ферму  почвалав,
Мов , треба  ясла  там  ремонтувати.

Та  Йосип  трохи  там  покопирсався,
Відчув  під  себе  підлий  чийсь  підкоп,
Зібрав  свій  реманент  й  додому  накивав.
Але  ж  він  Божі  плани  всі  ламав,
От  той і  став його в  дорозі  сном  морити.

Але  старик  упертим  дуже  був,
Сигнал  той  Божий  не  почув.
Терпець  нарешті  Божий  увірвався,
Насильно  Йосипа  - у  сон  Він  завалив.

Але  допоки  Бог  із  Йосипом возився,
Диявол  час  даремно  -  не  втрачав.
Він  образ  Йосипа  прибрав,
         що начебто  додому  повернувся.

Ну  й  тут  Диявол  звісно - 
                маху  вже  не  дав.
Марія  на  початку  трохи  опиралась,
Бо  в  чоловікових  обіймах  -
                ще  не  опинялась.
Але  здалась,  й  на  лестощі  піддалась,
Та  так , що  розум  геть  у  неї  відлетів.

Диявол  справу  грішну  всю  зробив,
І  ген  хутчіш  ізвідси  він  прибрався.
А  Бог,  втомившись  Йосипа  всипляти,
Він  його  образ  набирати  став.

Нарешті  -  хата.  Ось  -  Марія,
Лежить  розхристана  й  -  пашіє,
То  ж  довго  думати  не  став,
Не  так багато   вже  старався,
Бо  чоловіком  -  старцем
        Йосипом  він  прикидався.

Марія  щось   про  себе  мурмотіла,
Сопіла,  й  іноді  пітніла.
Втомившись,  Бог  штани  натяг,
                і  чим скоріше  тягу  дав.
Коли  Марія  геть  в  гарячку  впала,
Ні  думать  не  могла, і  не  соображала,
Чи  Йосип,  а  чи  інший  хто  іще.

Ще  ніч.    Але  вже  ось – ось  засіріє.
Легіонер  по  вулиці  іде.
Порядок  в  Галілеї  він  пильнує.
Та  бачить  -   двері  настіж ,
                мабуть  щось  - не  те.

Зайшов,   побачив,  чуть  не  вмлів.
Красуня  гола,  в  ліжку  там  лежала,
Якась  незрима  , начебто  витала
               над  нею  сила,  і  туди  тягла.

Впиратись  далі він  не  міг.
Доспіхи  й  лати  миттю –
                на  долівку  впали ,
 І  таїнство  злиття  Адама  й  Єви  стало.
Зробивши  справу,
                римлянин  негайно  втік.

Хоч  під  покровом  ночі 
                все  це  відбувалось,
Та  свідки  цього  - все  ж  зостались.
Один  Хома  про все  це  знав,
                але  -  злякавсь  -  не написав.
Бо  Бог  у  гніві  міг  таке  зробити,
Без  геніталіїв  - гулять  пустити.  .  .

Ну  ясно,  вранці  Йосип  наш  очуняв,
Додому  він  пришкандибав,
І  сонною  Марію  там  застав.
Вона  ще  в  мареві  чи  сні 
                перебувала.

Що  відбулось  вночі –
                ніяк  її  не  залишало,
Й  вона  кудись  пливла, 
                пливла,  пливла.
Так  непорочна  діва –
                у  історію  попала.


Але    в  історію  повернемось  -   туди,
Де  на  інтризі  надзвичайній  -
                зупинились,
Які  події  далі  відбулись,
                і  чим  все  завершилось?

Життя  і  далі  в  Назареті  узвичаєно  текло.
Теслярством   Йосип,   
         а  Марія  господарством  переймались,
Аж  доки  стало  явним  те,
                чого  не  приховати.
  Марія   має   вже  ось – ось    рожати .  .  .

А  Йосип , дідуган, 
           замість  того щоби  радіти,
                й  сину  ясла  готувати,
Злякавсь  ганьби  людської ,
                й  вирішив  Марію  ту  з  дитям –
                прогнати.

Щоб  факт  народження 
      ще  більше  втаємничить  й приховати,
Він  вирішив  Марію 
         у  сусіднім  місті  Віфлеємі  заховати.
І  народився  хлопчик  - 
             на  батьків  зовсім  несхожий  -
                голубоокий  і  світловолосий.

Старий  у  відчай  впав  -  всю  ніч  не  спав.
Дурні  думки  і  наміри  від  себе  проганяв.
Нарешті  вранці 
                загорнувши  те дитятко   в  лахи ,
Сімейство  рушило   -   додому  в  Назарет ,
Щоб  долю  далі  там  свою  випробувати.

Час  плинув  -  хлопчик  підростав.
 Старого  Йосипа  Аїд  -
                в  потусторонній  світ  прибрав.
Марія  тим  недовго  побивалась,
Бо  здихалась  від  того –
                ким  обтяжливо  займалась.

Синочок  Ісса  час  її  займав.
Із  дітьми  не  дружив  -
                насмішкою  їх  став.
Клеймо  -  байстрюк  ,
                як  ім”я  причепилось.
Бо  зовнішність  від  істинного  батька  - 
      римського  легіонера
                в  ньому  проявилась.

Минали так роки. Хлопчина підростав.
Частенько в синагозі
            з фарисеями та садукеями  –
                дискутував.
Що тут гріха таїти –
                розум не простий він мав.
Все те, що інші
  переварювати в голові могли роками,
Він зльоту, зразу все сприймав.

І допомоги ні від кого не чекав.
             сам пробивався в світ – до знань,
Що сповнилася в ті часи наука – прагнув.
Ото ж не довго думав –
                і в чужі краї  майнув.

У  путь  далеку  рушив  караван,
На  Схід  -  через  міста  й  пустелі
                шлях  їх  пролягав.
Верблюди  і  торгівці  крамом, 
І  двоє  дервішів 
                ту  експедицію  складали.
Один  -  досвідчений,  в  літах,
                а  інший  -  зовсім  хлопчик.
У  першого  - 
         дорога  по  протоптаних  стежках,
У  хлопця  -  шлях  у  невідомий  простір.

Позаду  -  місто, 
                де  лиш  кепкування  й  глум,
Де  друзі  -  гірше  ворогів  заклятих.
Самотність  там,  і пустота  і  сум,
І   вибір  -  залишатися  ізгоєм  чи  тікати.

 Скрипить  пісок  під  копитами ,
                час  уперед  крокує,
Невідворотність  в  цьому  ритмі   торжествує.
І викликаючи самим придуманого Бога ,
Він чув ті звернення,
                що начебто ішли від нього.

Насправді образ той в самому ньому жив,
І він як двійника в собі його носив.
(Тепер психіатрія  -   цей феномен знає,
Й роздвоєнням особи називає.)

Пройшли роки і….
 караван із Індії в зворотній шлях пустився,
Щоб в Палестині нову Еру відкривати.
Так з невеликого болотця –
              починається  велика і стрімка ріка.

І ось той караван ввійшов в Єрусалим,
                і розчинивсь, розсіявся у нім.
Шістнадцять довгих років протекло,
Змінилося багато ,дещо в вічність відійшло.
Немає Йосипа старого,
                і   не впізнав Марію – матір.


Він повернувся у місця,
                покинуті багато років тому.
У пам*яті тримались спогади дитинства,
                які поніс в дорогу.
Все, що побачив тут,
                було йому чуже, й незрозуміле.
Назовні – люд однаковий і там , і тут,
                пригнічений,  і не спесивий.
Але на цей дивився він, вже зовсім іншими,
                дорослими очима.

Це плем*я, що проникло силою
                на землю Палестини,
Принесло і релігію   жорстоку й експансивну.
І мирні племена  і Самарії , й Галілеї,
Втомившись відбиватись –
                від кочівників тих Іудеїв,
Посунулись  і уступили територію тій зграї,
Яка цю землю «Обітованою» ,
                чомусь назвала.

І от Поверненець той,  з ім.*ям,Єшуа,
Почав розмову вести
                із священниками й простолюдом,
І проповідувать нове життя,
       яке пізнав,
              перебуваючи серед народів Сходу.
Китайців, Індів, Саків і Шумерів,

Здирав облудну маску,з книжників і фарисеїв,
Що проповідували зверхність  -
          прийшлого народу того,
             єдинообраного начебто в самого Бога.

То ж переглянемо сторінки із життя,
Після повернення Його  - додому.

На другий день, в суботу -
              вирушив він  на молитву в синагогу.
Там біля входу, в середині,
              товпилися торгівці з різним крамом.
Свічки і брязкальця якісь у руки пхали.
Було то схоже більше на базар,
                а не подвір*я храму.

Не витримав  і розганять почав нахаб,
Щоб припинити небожественний бедлам.
Тут збурилась  торгуюча стихія.
-Хто їм ґешефт забороняти сміє?

І Він пішов,бо зрозумів,
          що все робилось,
                із равінату згоди.
Побачивши,що у церковників й народу,
Насправді мають бути різні боги.
Він ще не уявляв,
            яка відкриється Йому дорога,
Як проповідувать почне,
                від імені Його, Самого .

Не відчував себе а ні Месією,
                ні Сином Бога.
Кров батька римлянина і галілеянки,
                струмували в ньому.
Пізнання світу іншого,
                переконали Його в тому,
Не з іудеями у світ новий,
                шукати мусять всі дорогу.
                ____________

      
У цій історії переплелось,
                і видумане, і реальне.
 Ідеологія, закладена у ній  -
             містична й параноїдальна.
Суспільство, де нема насильства,
                лиш покора,
Там влада непорушна,
                бо іде від Бога.


Минуло два тисячоліття з того часу,
І не залишилося документів,
             що могли  б пролити світло,
Були біблійні ті герої, видумані,
                а чи справжні.
Пілат, Ісус,  і  інша історична свита.
Але візьмемо міф,
                й повіримо як в дійсність.

Бо,врешті ,Книга  книг,
                там накопила масу істин,
Які вся попередня людність ,
                вже сформулювала.
І лише книжників біблійних  -
                ще не вистачало.

 І от з*явився,
          й підштовхнув процес той Єшуа-Ісус.
Прийнявши заповіді      із старого Заповіту,
Він дві добавив, що змінити мали долю світу:
-Любов до Бога і до ближнього –
                як поглинаючу все суть.

-Не вбий. Не укради.-
                Це проповідували  вже   іудеї,
Але лиш по відношенні до  касти - до своєї.

 В їх заповідях дозволялось грабувати -
                іновірців, гоїв і плебеїв.
Ісус же закликав любити люд -
                Землі всієї.

Та час наступний спростував -
                ідея  не реальна, й утопічна,
Хоч використана у спосіб –
                надто вже практичний.
Зійшлися полюбовно сили дві,
Здається до консенсусу  занадто  здатні  -
                релігія і влада.

                ******