Магiя -Великдень-

Мозок ніколи не спить, серце, легені, нирки і кишківник. Така у них, знаєш робота. Волосся ростуть і нігті, як трава і дерева - нині і повсякчас: день за днем, місяць за місяцем. Що ж тоді сон, непритомність, кома?

Ми приходим додому, залишаємо дім, у якому спить на канапі теплим пухнастим клубочком кіт. Часами він вмощується на живіт, на коліна, на шию господаря свого друга. Вони сплять разом ці дивні сторіння - кіт і людина - одночасно у трьох світах, які хтось помилково назвав "минуле, майбутнє, нині".

"Спочатку було слово". Було воно ніжним і грубим водночас, тендітним, могутнім, грозу викликало, спиняло хмари. Слово було у богів, які жили, як люди: будували міста і дороги, навчали мавп і слонів, купали коней, корів і дельфінів в ріках, морях, океанах. Слово важило дуже, ним ніхто не смів легковажити. Воно було водою в пустелі, праною, що наповнювала ліси, байраки, луки. Воно було повітрям, космосом, музикою.

Боги покинули Землю. Деякі виродилися в люди. Слова стали знаками комунікації, майже такими, як у глухонімих, тому їх майже ніхто не чує, вони вже нічого не значать для потомків тих, що були на Землі Живими.

Ми живемо в епоху занепаду, зубуття, зорепаду. Але ще живе десь на денці совісті свідомість того, що не все ще втрачено.

Це війна у тісному тамбурі: тому треба тулитися спина до спини і тримати в руках тісаки з мечами, боронитися, нападати. Поїзд цей не зупиниться, поки ворогом не вкриємо насипи.

Отака от вона Великодня пісня. Піст закінчився. Розкладаймо багаття.