К матери Надежды Савченко

 (открытое письмо)

Мати Савченко Надii, до тебе звертаюсь, 
Iз-за хмар на грiшну землю, вернуть сподiваюсь.
На тобi грiха не менше, нiж дочка зазнала,
Як би я тебе зустрiла, у вiчi б сказала. 
Ти любов свою дитинi позабула дати,
Через те твоя Надiя  пiшла  воювати.
Мала б я таку дитину, як твоя Надiя,
Голосила б я щоночi, свiту не радiя.
На колiнах би стояла,  та просила Бога, 
Щоб вiн зглянувся, нарештi, на твою небогу.
Щоб гiркi дитячi сльози, та людськi прокляття
Не змогли у серцi Бога розпалить багаття,
На якiм будуть у пеклi смажити Надiю.
Через лють ii запеклу дiточки сивiють.
Кров людини – не водиця, що стiкаэ марно,
Не дано ii нiкому проливать безкарно.
Проси Бога, щоб вернувся розум до Надii,
Щоб схотiлось iй пiзнати -  як буть при надii, 
Як ворушиться дитина, як пiд серцем б’эться.
То ii жiноча вдача може i проснеться…
Не дiждалась ти онукiв, щоб iх пестить, бавить,
Щоб любов свою, та ласку iм могла оставить.
Та не дуже скоро, мабуть, твою доньку звiльнять,
Ось чому, про материнство може тiлькi мрiять…
Не проси землi для доньки, а проси прощення,
За ii пропащу долю в грiзнiм сьогоденнi.
Як мати  до матерi до тебе звертаюсь,
Що мене ти зрозумієш, дуже сподiвась…