Вiдьмочка

***
Посвячено коханій
Постійно стараєшся бути найкращою серед всіх, щоб я тебе не випускав з поля зору і я це знаю. Я пишу, а ти читай.
***


Я й так бачу, яка ж ти: он очі які ж, немов у відьми, але  не відьмині. І манять, і манять, та не зачаровують. Трішки причарують і відпустять мучитись. Так як б’ють, то нехай добивають,  а їм то ні, дзузьки, потолочать і все, і радіють. Та щоб це була лиш одна мука,  той і терпіти можна було б, а то щей волосся у неї небачене. Волосся, як вірьовочки для кота, сиди та бався і більш нічого в світі не треба.  Так ні, немає того часу, гонить бісівський час то туди, то туди за край землі, та так загонює, що й дух перевести ніколи.  Та подивишся знову на неї і кинуться в очі ці тонкі уста, немов одні вони і нічого тут іншого нема, і того «ніколи» стає так багато,  так добре в ці секунди, що  й встигнеш раз по раз зиркнути  на неї.  Час то жене, та нічого не вдіє, і брови замітив вже я. Дві рисочки елегантно виділяються на білому, як той нетоптаний сніг за вікном, личеньку.  Та і личенько нічим не гірше: так і сяє, так і гріє в холодну пору, немов кусочок сонечка спустився по струменистих промінчиках і поселився поруч.  А наше велике Сонечко не тільки гріє людям на добро, воно ж і палить також. Так і вона все палить і палить, не зникає. Отож і воно. Вона ж як всюдисуща: де не дінься, всюди її лице. Дивишся вліво і вправо, нічого не поробиш, все їй подібне.  Заплющ очі і там вона, як намальована на очах. Правду кажучи і до дзеркала бігав, щоб подивитись, чи немає розмальовки на очах. Та на диво: немає і край. Щось поганяє з кута в кут час мене, тай забудусь про відьму з сонця. Та, на моє щастя, вона знову появиться, личенько, як завжди, сяє, а волосся в цьому сяйві барахтається і все більше на ниточки місяця стає похожим,  і дивно, і любо. А що ж за тим волоссям? Напевно, два маленькі ріжки, ну куди ж відьмі та й без ріжків. Та ні, не ріжки це. От дурень, та тож вушка так акуратно ховаються. Та, звісно, їм потрібно ховатись, люди вони такії: заздрить будуть, ноги підставляти, палки в колеса сунути.  Воно ж  то так, як завидки людину беруть, то вона лихії справи робить, а сама того не знає. Навіщо ж цьому маленькому Сонечку на землі  проблеми, иш як все продумала, їй Богу відьма. Таж гарна та відьмочка, правду за пазуху не сховаєш. Час все дужче гонить то до чортів по табакерку, то до всіляких вурдалаків по Ніщо. І йдеш по Ніщо, іншого виходу немає, та не йдеш, а біжиш, щоб прибігши ще раз оком на красуню, любу серцю, мигнути.  І волочишся туди-сюди, світу Божого не знаючи, все те, щоб по скоріше до неї в муки.
А вона посміхнеться, покрутиться, повеселиться, знову одмучить, щось скаже, та так, щоб нічого не зрозумів і урветься, куди їй заманеться. А не словами ж вона говорить, а личеньком. Усмішка ніжно  своє тобі торочить, щічки заграють свою пісню, волосся заспіває по-своєму, а ти пробуй все зліпи до купи. Ага , та навіть якщо зліпиш, то вона очима раз туди, другий  раз туди по душі, тай всі думки в голові шкереберть. Тай що зробиш проти цього всесильного ворога?  Та ніщо, ось мусиш, як дитя в колисці барахтатись: і тікати ніяк, і терпіти важко.
А вона ж то хитрюща, що весь світ разом більш такої не знайде. Як та прудка лисичка прибіжить тишком-нишком, майстерно вхопить ту курку і чимдуж в ліс, розуміється шукати її в лісі одному безглуздо, як-не-як лисиця.  Так і дівчинонька рване кусочок серденька та й втіче. І Бог його знає, що робить вона з тими кусочками, може й збирає до купки, а може, як котик, побавиться лиш новими іграшками трішки, ніхто того не знає окрім неї.
Та все лиш частинка дивацтва. Якби появилась та дівка, та в палатах золотистих панських, десь в столицях міст прекрасних, то диву цьому і не було дивно. А тут ні, під самим боком, кілометр пройти та й рукою ще махнути, он її і хата. Тож маленька молодиця мила й красива, та не панська, не горда, пиху в собі не ростить. І як же така в нас взялася? Той, хто знає, мовчить, а  хто ні, на все горло викрикує чергову маячню. Проблема суттєва, правду ж хочеться знати, та ні в кого спитати.
Що тут сказати, дівка-відьма хоч куди, перлина в пустім океані.


Иш як –  подібне бач як.