RandJ Частина 7. Втiлення. День другий

7. Втілення. День другий.

Настав ранок. Теплий і сонячний весняний ранок. Юлія прокинулась о шостій, виглянула у вікно і була вельми потішена погодою.
- Добра погода нам на руку, - подумала Юлія, - Хто б стояв на мітингу цілий битий день у дощову погоду?
Вона розбудила Романа:
- Вставай, любий, нам треба добряче поснідати, хто зна коли і чи взагалі доведеться обідати.
Роман підвівся з ліжка, вони пішли на кухню і добряче поснідали. Уже за кавою Юлія давала йому докладні інструкції на сьогоднішній і подальші дні:
- Ти сідаєш на мотоцикл і рівно, як штик о 10:00 маєш бути на вогневій точці на горищі будинку навпроти банку готовим до стрільби. Заходиш, звісно, через внутрішній дворик, як і минулі рази. Мотоцикл паркуєш біля виходу з будинку на паралельній до банківської вулиці.
- Обижаешь, начальник! – промовив російською Марсіанин.
- Слухай мене далі! Під час мітингу, коли до банку під’їде авто вітчима там зчиниться безлад зі стріляниною. Якщо вітчим, що мало ймовірно, опиниться на лінії вогню, ти стріляєш. Стріляєш у голову два рази. Якщо ж ні, то коли охорона почне стріляти у натовп, прицільно, чи в повітря – неважливо, ти стріляєш у мене зі Стєчкіна, я буду стояти скраю натовпу на лінії вогню. Старайся не поцілити в кістку, а цілься в найм’якішу частину тіла, сам знаєш куди… Коли відстріляєшся, якщо вітчим убитий, кидаєш зброю, якщо ні, забираєш її з собою, мерщій виходиш через чорний хід, сідаєш на мотоцикл і кружляєш по місту, перевіряючи, чи немає «хвоста» у разі, якщо цей гад пішов до пекла, якщо ж ні, чекаєш поки прибуде швидка їдеш слідом, поки не зрозумієш, куди мене везуть, у «Ескулап» чи в «Феофанію». Якщо в «Ескулап» займаєш вогневу позицію на сходах запасного виходу Другого корпусу, сидиш там і чекаєш, поки цей гад не з’явиться в палаті реанімаційного відділення, куди мене доправлять. Це може статись у той самий день, на другий, чи на третій день, або навіть через тиждень, але станеться обов’язково, бо «жовта» преса роздує неабиякий скандал з того, що на мітингу обурених вкладників «Миколаївського» охороною колишнього і фактичного власника банку, народного депутата України була мало не на смерть підстрелена його прийомна дочка. Так що, рано чи пізно, він таки має відвідати мене в лікарні. Тоді, якщо він підійде до вікна і стане на лінію вогню, ти стріляєш, знову таки двічі, йому у голову. Якщо ж ні, проходиш до виходу з реанімаційного відділення, а, ще краще, заходиш всередину відділення, не знаю вже як, щось там придумаєш, і стріляєш у нього з пістолета впритул. Один постріл у серце, другий, контрольний, у голову. Далі пробуєш «змитися» від охорони. Це може й не вдатися, але, як то кажуть, хто не ризикує, той не п’є шампанського. Якщо тебе поранять, Дядя Льоня спробує тебе якось витягнути. Ну а якщо уб’ють, я буду щодня носити свіжі квіти на твою могилку. Але  давай будемо вірити у краще!
Юлія на мить замовкла, бо їй пересохло у горлі, відсьорбнула ковток вже холодної кави, і повела далі:
- Якщо справа з приїздом тестя на відвідини в реанімацію затягнеться, ти сидиш на вогневій точці денно і нощно. Про твоє харчування подбає моя подруга по роботі Ніна, яка спеціально покладе на лікування у «Ескулап» свого батька, так що з проходом на територію в неї не буде жодних проблем. Сидиш там і не відлучаєшся навіть у туалет, гадиш просто на сходову клітку. Зрозумів?
- Угу, - мугикнув Марсіанин.
- Благо діло, палити там можна, бо там палять усі. Слухай, може статися так, що мене підключать до апаратів штучного життєзабезпечення. Нічому не дивуйся – все іде, як має бути за планом. Коротше, зустрінемось, коли буде уже по справі. Тут. Що ж Удачі тобі, Марсіанине!
- Ех, і тобі теж, Юляшко!
- Нічого, бог добрий - прорвемось. Ага, якщо ж повезуть у «Феофанію», що малоймовірно, знаходиш по телефону дядю Льн, віт проводить тебе на територію клініки, а далі дієш по ситуації. Що ж, поїхали, пора, сурма, як то кажуть, кличе!
Вони вийшли разом із дому, Марсіанин сів на мотоцикла, Юлія у авто і поїхали в напрямку «Миколаївського».
Рівно о 9:30 вони вже були на місці. На вулиці перед банком вже почав збиратися натовп невдоволених вкладників. Багато з них вже розгортали принесені прапори і  гасла і кріпили їх на заготованих раніше вудилищах. Серед них виділялася купка молодиків, чоловік так з п’ятнадцять, «спортивної» зовнішності. Вони трималися гуртом, і старались особливо нічим себе не виділяти серед натовпу. Серед них вона помітила Макса. Юлія стала збоку від натовпу, що ріс із наближенням годинникової стрілки до позначки 10:00, як тісто на дріжджах, зі сторони будинку навпроти. Патрульна поліція приїхала десь у кількості десяти авто і перекрила рух вулицею.
А тим часом, всередині «Миколаївського» відбувались наступні події
О 10:15 головний менеджер банку задзвонив на Кіпр у банк, з метою перевірити, чи надійшли кошти на «транзитний» рахунок. Не отримавши такого підтвердження, він передзвонив знову ще за десять хвилин. Відповідь була та сама: гроші на рахунок не надходили. Тоді він миттєво подзвонив у банк на Вірджинських островах. Здивуванню його не було меж, коли він довідався, що гроші на щойно відкритий там рахунок учора не надходили зовсім. Тоді він викликав вчорашнього оператора. Той підтвердив, що транзакція завершилась успішно, щоправда, з третьої спроби бо глючив інтернет. Але в решті решт на екрані монітора висвітлилось повідомлення «Транзакція завершена успішно», як і завжди. Тоді головний менеджер, уже киплячи від злоби, викликав у свій кабінет сисадміна.
- Ану давай піднімай логи , що відбувалось вчора з 16:00 до 16:30 на сервері платежів. І миттю мені! Не принесеш докладний звіт за 2 хвилини – пристукну, як муху!
Блідий сисадмін побіг друкувати звіт і через півтори хвилини вже знову заходив у кабінет головного менеджера зі звітом в руках.
- Платіж з НБУ надійшов о 15:45:00. – вів зелений сисадмін, - о 16:02:00  і 03 мілісекунди була здійснена спроба відправки платежу на банк не БВО . Потім було здійснено три спроби повторів:  Перша, невдала о друга, також невдала, о 16:02: 15 і 385 мілісекунд, друга, також невдала, о 16:03:58 і 249 мілісекунд і третя, уже вдала, об 16:08:28 і 518 мілісекунд. Код відповіді надійшов об 16:08:28 521 мілісекунда. Тобто затримка становила 3 мілісекунди, що цілком в межах норми. Невдача трьох перших спроб пояснюється неможливістю нашого сервера з’єднатись з ДНС-сервером . При останній з можливих спроб з’єднання уже відбувалось через проксі-сервер  і було успішним.
- Я тобі скільки разів повторював, щоби ти перевіряв інтернет, щоби той не глючив? А? Все! Пиши заяву на звільнення! І дивись мені, щоб у тебе не виникло серйозних проблем з пошуком наступного місця роботи.
Сисадмін з похиленою набік головою вийшов з кабінету. За мить уже головний менеджер набирав номер шефа:
- Шефе, добрий день! – дрижачим голосом промовив той.
- Здоров, що там у тебе сталося?
- Та тут така справа, - голос головного менеджера, якого було звати Юрієм, дрижав усе більше, - наш платіж не надійшов на рахунок «х» на БВО.
- Як це не надійшов?! Думай про що говориш.
- А отак ось! Не надійшов і крапка…
- Ти що! Ти хоч уявляєш, яка там сума і чиї це гроші? Поприбиваю там вас усіх! Дзвони ще раз на БВО і виясняй деталі. Через п’ять хвилин я чекаю твого дзвінка!
Через п’ять хвилин мобільний вітчима задзвонив знову:
- Це Юрій. Ось що вдалося з’ясувати: гроші на рахунок 6293 **** **** 6561 дійсно не надійшли, хоч код підтвердження прийшов на наш платіжний сервер саме з цього рахунка із допустимою затримкою, а саме об. Натомість місцевий сисадмін стверджує, що така сама сума надійшла на рахунок 6293 **** **** 6562, відкритий на ім’я якогось там білоруса і саме з цього рахунка був відправлений код підтвердження об 16:02:00  і 04 мілісекунди, тобто за одну мілісекунду після першої, ніби невдалої, спроби відправки платежу нашим оператором. До нас же надійшов інший код підтвердження вже з нашого рахунка об 16:08:28 521 мілісекунда, тобто за  три мілісекунди після третього, нібито вдалого, повтору. На мою думку тут не обійшлось без втручання якогось вельми натасканого хакера. Наш сисадмін, до речі, уже звільнений, тут не розбереться. Тут потрібен справжній профі. Я знаю одного такого. Він працює на фірмі розробнику антивірусної програми «Зілля», але послуги його коштують вкрай недешево…
- Сума тут значення не має. Давай, їдь за ним, і щоб за півгодини він вже сидів у тебе в кабінеті. І дивись, щоб колишній сисадмін не постирав там чого. Я вже розпорядився, за ним по п’ятах уже ходить наша охорона і до жодного з комп’ютерів його не допустить.
- Добре, я особисто буду у центральному офісі через двадцять хвилин.
- Вважайте, шефе, там обережно! Тут під стінами офісу мітингують наші обурені вкладники, гамір там ще той.
- Не вчи вченого! Давай, дій!
На тому розмова закінчилась.
Через хвилину Юрій, який мав тепер доволі таки сумний і суворий вигляд, хоча зазвичай був доволі життєрадісною людиною і частенько любив пожартувати і полапати місцевих банківських дівчаток за заборонені місця, непомітно висковзнув через другий під’їзд центрального офісу, двері якого виходили на ту саму вулицю, що й двері головного під’їзду, але метрів на двадцять лівіше від нього, сів в авто і помчав у супроводі патрульної поліцейської машини на шаленій швидкості у невідомому напрямку.
Десь хвилин за десять до другого під’їзду офісу підкотила машина шефа. Юлин вітчим  не встиг вийти з машини, як його відразу взяли у тісне коло тілоохоронці. Марсіанин спостерігав за цим усім у вічко прицілу СВД-шки. Здійснити постріл не було жодної можливості, оскільки тіло і голова мішені були надійно перекриті тілами могутніх охоронців.
- Так, нажаль, вступає в силу варіант «б», - подумав Марсіанин, - Бідна, бідна Юлька! Але ще може вибіжить, коли зчиниться стрілянина.
Між тим, на вулиці перед центральним офісом «Миколаївського» розгортались наступні події: хтось в юрбі, дуже подібний до знайомого уже читачу Макса кинув клич: «Давайте сюди шефа! Я бачив як той заходив у двері другого під’їзду». Обурений натовп одразу підхопив клич і щоразу гучніше скандував: «Шефа, шефа, шефа!» Врешті-решт до натовпу вийшов заступник управляючого банком, такий собі Максим Петрович, і звернувся до юрби у мегафон:
- Шановні мої, високоповажані вкладники «Миколаївського»! В нашому банку дійсно були тимчасові труднощі з виплатою по депозитах, викликані падінням курсу долара. Зараз, з наданням МВФ чергового траншу на рахунок нашого банку з НБУ надійшли кошти на рефінансування. Отже, відсотки по депозитах почнуть видаватися частинами, починаючи з наступного понеділка. Самі ж «тіла» депозитів поки що залишаються замороженими, але не переживайте, банк обов’язково поверне і їх.
Але натовп не переставав скандувати «Шефа, шефа!»
- Антон Степанович, наразі, має в банку вельми невідкладні справи і вийти до вас, вельмишановні вкладники, аж ніяк не може. Сформулюйте ініціативну групу, викладіть свої вимоги на листку паперу, і я тут же передам їх йому. Шеф обіцяв мені невідкладно відповісти вам теж у письмовій формі, і як тільки він це зробить, я тут же озвучу вам відповідь. Пристаєте на таку пропозицію?
- Так, так, - спочатку почулись поодинокі голоси з юрби, але щоразу вони ставали все більш гучними і одностайними.
- Ну от і добре, я  чекаю тут на ваші вимоги.
Десь за півгодини листок із вимогами вкладників був переданий у руки Максима Петровича і той миттю сховався за дверима центрального під’їзду. Десь за годину він з’явився перед ясні очі мітингуючих з листком паперу у руках:
- Шановні вкладники, - кричав у «матюгальник» заступник управляючого, - зачитую вам офіційну відповідь почесного голови банку «Миколаївський» Свінцицького Антона Миколайовича: «Дорогі мої вкладники! «Миколаївський» високо цінує вашу безпосередню участь у формуванні оборотних коштів нашого банку. Він завжди дбав і надалі буде дбати про кожного клієнта, незалежно від суми його вкладу. Але, зважаючи на тимчасові труднощі з фінансами, які будуть безумовно подолані найближчим часом правління банку на позачерговому засіданні прийняло наступне рішення: Відсотки по депозитах будуть видаватися з наступного понеділка, але не одразу, а частинами, що не перевищують 200 доларів по доларових вкладах, або їх еквіваленту по курсу НБУ по вкладах у інших валютах, або 5000 гривень по гривневих вкладах в одні руки на місяць. У паспорті вкладника буде робитися відповідна відмітка. Тіла ж депозитів тимчасово видаватись не будуть і будуть, без всякого сумніву, повернуті вкладникам, починаючи з першого січня наступного року. Правління банку щиро сподівається що вкладники з розумінням поставляться до тимчасових труднощів, які виникли у банку через ряд об’єктивних причин. Сподіваюсь на ваше розуміння і підтримку. Щиро ваш, почесний голова закритого акціонерного товариства «Банк Миколаївський» Антон Миколайович Свінцицький».
Натовп загув «Ганьба, ганьба!» і в напрямку переляканого заступника управляючого із розлюченої юрби полетіли перші камені. Той миттю зник за дверми під’їзду. Натомість, з того ж таки центрального під’їзду банку висунулися і стали в бойовий порядок десь із двадцятеро охоронців банку із металевими щитами і ґумовими кийками у руках. На поясах деяких і з них висіли кобури з пістолетами. Вони почали відтісняти мітингуючих від входу у банк, орудую щитами і кийками  У відповідь на таку зухвалу поведінку охоронців, хтось у юрбі вихопив газовий пістолет, вистрелив із нього, і в шолом одного із охоронців влучила ґумова куля. Той у відповідь вихопив із кобури свого Стєчкіна і стрельнув із нього, але так, щоби куля завідомо пролетіла над головами мітингуючих. У цю ж мить у юрбі десь іззаду почувся голосний жіночий крик, і одна з жінок упала, як підкошена, на бруківку. На бруківці відразу з’явилася і щодалі більшала калюжка крові.
- Швидку, швидку сюди! – заволав хтось із юрби.
Швидка стояла напоготові позаду патрульних машин. Останнім часом на усі масові заходи виїжджають патрульні поліцейські і обов’язково карета невідкладної медичної допомоги. Тож вона під’їхала до місця події миттєво. Поки медики оглядали тіло пораненої молодої жінки, у кабінет Свінцицького увійшов начальник охорони банку Коропенко Валерій Вікторович:
- Що там таке діється, Валеро?
- Антоне Миколайовичу, там зчинилась заворуха, потім стрілянина, наш охоронець відкрив попереджувальний вогонь у відповідь, куля пролетіла над головами мітингуючих і влучила рикошетом від стіни, я точно не певен, але мені так здається, у вашу пасербицю, Юлію. Вона жива, над нею там чаклують лікарі швидкої.
- От тобі маєш, тільки цього мені й бракувало! Слухай, Валеро! Піди туди особисто, поговори з лікарями, у разі необхідності, дай їм п’ятдесят – сто баксів на лапу, і нехай вони везуть її у клініку «Ескулап». Поїдь з ними сам і розпорядись на місці особисто. Пристав там до її палати охоронника, і щоб ніяких там мені медіа не було і в помині! Зрозумів?
- Так точно, шефе!
- Тоді дій! Доповідай мені особисто по телефону через кожні десять хвилин.
Коропенко вийшов з банку через двері другого під’їзду. Сам він був у цивільному, але під сорочкою його вгадувався бронежилет. Він миттю підійшов до лікаря швидкої і почав розмову з тим:
- Я - начальник особистої охорони почесного голови правління банку, народного депутата України Свінцицького Антона Миколайовича, Коропенко Валерій Вікторович. Яка тут у нас ситуація?
- Куля влучила, можливо, рикошетом від стіни будинку позаду і потрапила у задню поверхню стегна. Кістки стегна і тазу ніби не зачеплені кулею, але точніше покаже лише рентгенівське дослідження. Але у пацієнтки значна крововтрата і є явні ознаки больового шоку. Можлива навіть раптова зупинка серця. Отже, їй необхідна негайна госпіталізація.
- Куди повезете?
- Сьогодні ургентна 17-а клінічна лікарня.
- Слухайте, співробітників нашого банку обслуговує приватна клініка «Ескулап». Ця поранена пацієнтка – колишня наша співробітниця, везіть її туди!
- Ні, ми повинні везти лише в ургентну клініку.
- Ось вам, тримайте! – в кишеню форменої куртки лікаря полетіла стодоларова банкнота.
- Добре, в «Ескулап», так в «Ескулап»!
Із карети швидкої двоє санітарів винесли ноші, обережно поклали туди Юлію і карета одразу ж поїхала в напрямку приватної клініки. За нею із паралельної вулиці виїхав якийсь тип на спортивній «Ямасі», два квартали їхав за каретою, а потім обігнав і стрімголов помчав вперед.
Юлію спочатку доправили до приймального покою клініки але там  з нею стався раптовий серцевий напад з повною зупинкою дихання і її тут же повезли у відділення інтенсивної терапії і реанімації. Там її терміново помістили у ВІП палату №1 і під’єднали до апаратів штучного життєзабезпечення.
- Прощавай, свідомосте, - наостанок прошепотіла Юлія сама до себе, вводячи собі препарат із синього шприца собі в ягодицю і з останніх сил засовуючи порожній шприц в кишеню куртки одного із санітарів, - надіюсь, зустрінемось, коли настане хеппі-енд.