Так тяжко розплющити очi

Так тяжко розплющити очі, повіки за ніч неначе наливалися свинцем, але час на зупинку скінчився й треба прокидатися. Вона ненавиділа ранковий хаос, котрий перетворювався на суцільні перегони зі своїми вподобаннями та традиціями, тому ніколи нічого не планувала на ранок. Як і кожній жінці їй була притаманна одна вада - вона любила спізнюватися, але ображалася на тих, хто приходив ще пізніше за неї. Її годинник завжди поспішав, як і її думки, котрі передували діям. Вона жила на емоціях, які бурхливо віддзеркалювали її енергійну, творчу натуру. В неї ніколи не було щоденника, тому що вона не любила жити за розкладом. Але одна особливість все ж таки її відрізняла - вона розподіляла обов'язки за кольорами, котрі сама собі визначала. Сьогоднішній день мав фіолетовий відтінок божевілля. Раніше їй би ніколи не спало таке на думку, бо вона виросла в консервативній родині, котра огорнула її полотном цінностей, які не втрачають свою актуальність у наш час, але про які забувають, бо, щоб вижити, інколи треба збрехати, обдурити, не завжди відгукнутися на допомогу, пройти всупереч законам й інколи зробити те, що супроти волі. Але це той день, котрий воліє особливо затягнутися й перетворитися на суцільну тишу, котра стоїчно буде вислуховувати її сповіді, молитви й прохання пробачити й все зрозуміти, що то тільки експеримент, досвід, котрий вона хоче відчути на собі. Й це буде лише раз. Але ті емоції запам'ятаються на все життя. Вони, звісно, будуть виринати з підсвідомості минулого, та зараз це набуття, яке вона воліє здійснити…