Липа цветёт. Василина Иванина

http://www.proza.ru/2015/06/16/1257

В эти дни тротуары в городе усыпаны желтоватой пыльцой – отцветают липы… К счастью, они у нас тут разных сортов, а значит, цветут неодновременно, и мы  можем две-три недели наслаждаться душистой свежестью. Идёшь по улице – и ныряешь в облачка липового аромата. Приятно, переходя от одного дерева к другому, попадать в магнетическую ауру сладко-свежего обаяния. Говорят, запах липы – бактерицидный. Не знаю, но чувствую какую-то окрылённость, стоя под цветущей липой. Перестаёт болеть голова, исчезает усталость, светлеют мысли. Тонкий аромат липы расслабляет, успокаивает и в то же время бодрит. Представляю, как приятно спать, когда за раскрытым окном цветёт липа!
Помню, и бабуся, и мама каждый день готовили для всей семьи напиток, в состав которого обязательно входил засушенный цвет  липы. Мы с братьями собирали его на опушке леса, потом сушили в тени. А затем его вместе с тмином, сушёными ягодами черники, шиповником, земляничным цветом и листом мама заливала кипятком и настаивала. Конечно, всего брала по щепотке, понемногу – на глазок, в зависимости от того, сколько чего запасли. О, какое это было вкусное и душистое питьё! А цвет менялся от золотистого до ярко-красного. Только такой «чай» и знала я в детстве. Это питьё не было специальным лечебным настоем, нет, оно было для обычного ежедневного употребления, как и минеральная вода из родника – «квас»…
Ароматологи считают, что несравненный запах цветов помогает достичь гармонии чувств, поэтому влюблённым следует часто гулять под цветущими деревьями.
Старожилы говорят, что ещё в досоюзные (до 1944 г.) времена «пиряники"* (жандармы) проверяли, чтобы возле каждого дома в городе была посажена липа или акация. Ленивых наказывали. Так что, теперь можем наслаждаться тем, что оставили предки. И, конечно, нужно продолжить добрую традицию по озеленению города.
Ведь как прекрасно, что цветут липы в больничном парке – и старые, и совсем молоденькие, наверное, внучатки-самосейки… А возможно, и посаженные чьей-то доброй рукой…


ОРИГИНАЛ

Цими днями тротуари в містечку усипані жовтуватим пилком - відцвітають липи... На щастя, вони у нас тут різних сортів, тож цвітуть неодночасно, і ми маємо можливість два-три тижні насолоджуватися духмяною свіжістю. Ідеш вулицями - і поринаєш у хмаринки липового аромату ) Приємно рухатися, переходячи від одного дерева до іншого, потрапляючи в магнетичну ауру солодко-свіжого чару. Кажуть, запах липи - бактерицидний. Не знаю, але відчуваю якусь окриленість,стоячи під квітучою липою. Перестає боліти голова, зникає втома, думки просвітлюються. Тонкий аромат липи розслаблює, заспокоює і одночасно бадьорить. Уявляю, як чудово спати,коли під розчиненим вікном квітує липа!
Пам"ятаю, і бабуся, і мама щоденно готували для всієї сім"ї напій, до складу якого обов"язково входив засушений цвіт липи. Ми з братами збирали його на узліссі,потім сушили в тіні. А відтак його разом із кмином, сушеними чорними ягодами, шипшиною, суничним цвітом і листям мама заливала окропом і настоювала. Звісно, всього брала дрібку, потрошку - на око, залежно від того, скільки чого запасли. О, яке це було смачнюще і духмяне питво! А колір мінявся - від золотистого до яскраво-червоного. Ось тільки такий "чай" і знала я в дитинстві. Це не був спеціально лікувальний напій, ні, це було для звичайного щоденного вживання, як і мінеральна вода із джерела - "квас"...
  Ароматологи вважають, що незрівнянний запах квіток липи допомагає здобути гармонію почуттів, тому закоханим варто часто гуляти під квітучими деревами).
Старожили кажуть, що в досоюзні (до 1944 р.) часи "піряники" (жандарми) перевіряли, щоб біля кожного будинку в містечку була висаджена липа чи акація. Лінивих карали ((. Тож тепер можемо насолоджуватися тим, що залишили предки. А також варто продовжувати добру традицію щодо озеленення міста.
Тож як гарно, що квітнуть липи і в лікарняному парку - і старезні, і зовсім молодюсінькі, напевно, внучатка-самосійки... А можливо, і посаджені чиєюсь доброю рукою...

*«Пиряники" - жандармы на шляпах имели высокие перья (пиря).

Фото Василины Иваниной