This is not а romance

Сніг почав йти ще зранку, і коли вони вийшли на вулицю опів на п'яту ночі, все було білим, і у небі ще літали пухнасті сніжинки.

Два гангстери - хлопець та дівчина у довгих чорних пальтах та капелюхах з широкими крисами - вийшли в путь.

Треба було поспішати, щоб встигнути на вокзал до вранішнього потягу.

- Веди мене, - сказав він, бо не знав дороги.

І вона повела його безлюдними вулицями, під тролейбусними дротами, повз ліхтарі й світлофори, які працювали невідомо для кого.

Він щось розповідав, а вона летіла поруч. У неї не було, що курити й не було грошей, а він не курив. Він поспішав, і у неї не було часу подумати, як дивно, що вони разом.

Звідкілясь взялася вантажівка. Вона загальмувала перед світлофором, і двоє нічних перехожих, які раптом виринули з темряви на протилежному боці вулиці, неквапливою ходою перетнули дорогу.

- Дивна річ, - сказав він, - одні люди і одна машина, і зустрілися саме тут, вночі, перед світлофором.

Вона сміялася.

Все було схоже на Новий рік, а ще - на її рідне місто. Він же бачив тут зовсім інші вулиці, де вона ніколи не була. І кожен міг би побачити у цю ніч все, що завгодно.

У парку вони почули кроки позаду. За ними мало не бігла якась бабуся. Мабуть, їй було страшно йти самій.

Дорогою їм стрівся чоловік з великим собакою.

- Не підіймайте руки, - попередив він.

Вони послухалися, і собака пробіг поруч, не завдавши їм ніякої шкоди.

Коли вони дісталися Привокзальної площі, пролунав дзвінок першого трамваю. У переході скупчилася юрба тітоньок з візками. Всі тягли великі ящики. Один візок перекинувся, і ескалатор, що йшов вниз, зупинився.

Вони піднялися нагору.

До потягу лишилася година, і вони повешталися трохи вокзальним приміщенням, а тоді вийшли на перон і сіли на лаві під ліхтарем. Він багато розповідав про історію вокзалу і про себе, але було холодно, і вона не в силі була відповісти щось путнє.

Та ось прийшов його потяг, вони забрали сумки з передачею, сіли у крісла на другому поверсі й стали їсти печиво. І лише тоді вона, нарешті, зігрілася. А потім, коли вона повернулася назад від свого потягу, їй стало дуже дивно, що він тут, у цю ніч, і чекає на неї...

Додому вони поверталися трамваєм і багато розмовляли. В обох було відчуття, наче вони приїхали з якогось, відомого тільки їм одним, міста. От тільки в кожного це місто було своїм. Але тоді їх це не обходило.

Більше у цей день вони не бачилися, і сніг не йшов.

PS

Це те, що люди називають романтикою, але ж ви самі бачите, що тут немає нічого романтичного...

1994 р.

Київ