Письмо к Л. ди К

ЛИСТ ДО Л. ДІ К.

Коли надходить ніч, я лягаю в своє ліжко і дивлюся у вікно. Там блищить моя зірка, на яку, знаю, ти теж дивишся, коли лежиш у ліжку без сну.

Я знаю, ти чистиш зуби, пальцями розчісуєш волосся (тобі ліньки шукати гребінець), вимикаєш світло, і засинаєш, тільки-но торкнувшись головою подушки. Але буває, тобі не спиться. Тоді ти дивишся у вікно на самотню зірку, що мерехтить між двома хмарочосами, і думаєш, чи спостерігає ще хто-небудь за нею, як ти.

Інколи мені стає самотньо. Я підходжу до люстерка і дивлюся у свої очі, а на мене дивиться абсолютно незнайома чужа людина. Я посміхаюсь їй, вона посміхається мені у відповідь, але я не бачу в її посмішці і натяку на радість.

Тоді я вимикаю світло і йду дивитися на свою зірку. Вона підморгує мені - а це значить, що ти - голлівудська зірка - тільки-но так само весело підморгнув їй. У тебе був вдалий день, і ввечері ти пішов грати в кеглі з двома своїми партнерами, які виявилися чудовими хлопцями. Один з них підвіз тебе додому на своїй машині, і дорогою сказав одну просту, але вірну фразу, що цілком відповідала твоїм переконанням і якимось фантастичним чином збіглася з твоїм тодішнім настроєм - і заходячи до свого під'їзду, ти глянув на свою зірку і підморгнув їй.

Сьогодні я вже вчетверте намалювала твій портрет. Раз від разу він стає все більше схожим на оригінал. Я зовсім не знаю тебе, але коли дивлюся в очі, які намалювала вже вчетверте, мені здається, що знаю.

Вчора я поглянула у люстерко і побачила в своєму обличчі щось від зрілої жінки. Раніше я бачила в ньому лише обличчя веселої чи сумної людини, бісикуватої дівчинки, у якої все ще попереду. Та вчора я побачила щось хиже у куточках своїх вуст, щось, від чого віяло досвідченістю, скепсисом та байдужістю. Я знаю, що скоро поміняю квартиру, закину свою смішну зірку та житиму звичайним людським життям: ходитиму на роботу, бігатиму по крамницях, а неділями - стирчатиму у салоні краси та випробовуватиму нову радикальну дієту. Можливо, я стану сентементальною дурепою, і плакатиму, дивлячись тупі серіали, і згадуватиму про тебе в минулому часі...

Та зараз я знаю - ти теж, буває, дивишся у дзеркало і кривиш писок - робота і ці цікаві дівчатка, що хочуть бодай подумки залізти до тебе в ліжко. А ще ці телепні-журналісти, які пишуть, що ти переспав з пристаркуватою Т.Т., а зухвалу німфоманку K.B. облаяв "зухвалою німфоманкою". Звісно, що їм до того, що T.T. серйозно хвора і божевільною силою волі втримує безтурботну посмішку на обличчі. І що у K.B. донька мало не померла від передозування снодійного, оскільки терпіти не може нового коханця своєї матусі, без якого вона - матуся - остаточно зіп'ється. Ти показуєш язика своєму люстерковому відбитку - ось вона, зворотня сторона професії - навіть наодинці з собою ти не можеш не грати. І твоя зірка між хмарочосами - це теж гра, хоча та й не знаєш, коли вона припиниться...

Вчора на зйомках ти звернув увагу на одну дівчину. Вона, здається, не зважала на тебе, швидше за все, просто не помічала. І треба ж, тебе це заінтригувало. У перерві ти підійшов до неї - у неї ще було таке довге біляве волосся - і запропонував піти випити кави і щось з'їсти, адже вона, схоже, добряче зголодніла.

- Звідки ти знаєш? - запитала вона.

- Мені здається, ти тут давно.

- Та ні, сказала дівчина, - я тільки-но прийшла. - Проте, ходім...

Було несхоже, щоб вона брехала, але ти вирішив ще раз в цьому переконатись.

- Що ж ти тут робиш? - запитав ти, тільки-но ви сіли за столик.

Дівчина так весело глянула на тебе, що ти аж злякався.

- Тільки не кажи, будь ласка, що прийшла поглянути на мене, - вихопилося у тебе.

Білявка розсміялася. Досить щиро, як на твою думку.

- Як я можу прийти поглянути на тебе, коли я тебе зовсім не знаю?

Тепер ти зрозумів, що вона бреше. Майстерна актриса, нічого не скажеш. Що ж, хай забирає свою каву та котиться - ніде немає щирості. Ніде.

Та дівчина знову нібито не зважала на тебе. Вона дістала маленьке люстерко і стала підводити помадою і без того рожеві вуста. Жодна дівчина ще не робила цього у твоїй присутності!

- То давай знайомитись, - сказав ти просто. - Я - Л. ді К.

- Ух ти! - сказала білявка і ледь не виронила своє люстерко. - Я й справді знаю твоє прізвище звідкись, ти напевно той хлопець з серіалу XYZ, що рекламує жувальну гумку.

Знову бреше, подумав ти, і почав дратуватись. Невже цим дівчаткам невідомо, що з акторами твого рівня не можна гратись. Та добре...

- Так, саме той, - збрехав ти.

Дівчинка подивилася на тебе трохи співчутливо. Чи може тобі тільки здалося.

- То дай мені свій автограф, - попросила вона.

Ти взяв паперову серветку і написав: "Милій Білявці від Л. ді К., з серіалу XYZ, що рекламує жувальну гумку".

Дівчинка ретельно згорнула серветку і поклала у сумочку. Потім весело поглянула на тебе, і далі - за твою спину.

- Гей! - гукнула вона когось.

Хтось, кого ти не бачив, підійшов ззаду і поклав тобі руку на плече. Ну й важка ж була рука.

- Хай, Л., хай Даяна! - сказав він, і ти по голосу впізав, що це той здоровань, другий помічник режисера, що напередодні підкинув тебе з кегель-бану. Здається, його звали Джородж.

Джордж, чи як його, сів за ваш столик і замовив собі кави з вершками та коку з льодом. Він звідкись знав ту бісикувату білявку.

- Уже познайомились? - запитав він, проковтнувши кока-колу.

- Так. Це той Л. ді К., що знімався в XYZ.

- Що? - здоровань ледь не похлинувся кавою. - XYZ?

Його почало трусити, як в лихоманці.

- Даяно, перед тобою  Л. ді К. - головний герой найоскароноснішого DJ, що теж ледь не витяг за нього «Оскара». Але кажуть, він ще занадто молодий для такої нагороди...

Білявка Даяна стала раптом яскраво-червоною. Ти й раніше помічав, що біляві дівчата легко червоніють.

- Приємно було познайомитись, - сказала вона, підхопила свою сумочку і кинувши: "Мені час іти", зникла за дверима кав'ярні.

- Дурна, - сказав Джородж. - Повірила твоїм побрехенькам. Ну й любиш ти морочити дівчат...

- Та мені й на думку не спадало, що вона мене не знає, - сказав ти, намагаючись триматися якомога природніше.

Насправді ж тебе пік сором. Це треба ж - бути таким нетактовним. Хіба цього вчила тебе твоя матуся? Матуся вчила тебе бути чемним з усіма. Завжди чемним. Це батько твій часто ставив усе з ніг на голову, а мати завжди трималася золотої середини. Це мати навчила тебе не кривдити людей, надто коли вони не дають для цього приводу. Ще у коледжі ти колись відборонив одну огрядну дівчину, з якої знущалися її однокласниці. Ця дівчина вчилася на рік молодше, і ти - вже зірка серіалу, але не XYZ - підійшов і заговорив з нею, як із доброю знайомою. Ну й повідвалювалися щелепи у всіх її гонительок...

А ця дівчина, ця Білявка, вона справді не знає, хто такий  Л. ді К. Дивно, звичайно, коли лише з-за кордону приходять мішки листів - їх відсортовує і роздає фанам спеціальна служба - а вона, його співвітчизниця, не знає. А може вона з тих принципових дівчаток, які вдають, що не люблять кіно. Тоді якого біса вона робить на кіностудії?..

Про це думав ти, коли Великий Тед накладав тобі грим - і потім, коли ввімкнули камеру, ти робив щось не так, завжди не так, аж доки Рудий (так звали першого помічника режисера) не запропонував тобі взяти тайм-аут.

Ти пройшовся до великого фонтану і кинув монетку у п'ять центів. Так завжди - кидаєш монетку і замовляєш бажання. А потім дивишся у воду - якщо "чіт" - збудеться, "нечіт" - ні.

Та цього разу ти не став дивитися у воду - ти так хотів побачити Даяну, сьогодні ж, на тому ж місці в кав'ярні, що ледь не забув привітатися з виконавчим продюсером студії ICY, яка писала музику до твого останнього фільму.

- Хелло, Ді, - кинув він, і хотів ще щось додати, але, на щастя, задзвонив його мобільний телефон.

Ти, скориставшись нагодою, махнув йому рукою і поквапився до кав'ярні. Звідкись у тебе взялася божевільна впевненість, що Даяна зараз сидить за тим самим столиком і читає "Стар".

Вона справді була там, тільки не читала, а щось малювала в блокноті.

Вона знов почервоніла, побачивши тебе, але вже не так сильно, і несміливо посміхнулася. Ти помітив, що вона не така вже маленька, якою здалася тобі спочатку - це довге волосся ввело тебе в оману. Довге волосся якось молодить дівчат.

- Як справи? - спитав ти, підсідаючи за її столик.

- Та нічого, - вона вже зовсім опанувала себе, і була дуже симпатичною. - Вибач, Л., але я, напевно, видалась тобі дурепою.

- Що ти? - вихопилося у тебе, хоча ти й насправді вважав її трохи дивакуватою. - З мого боку було б зухвальством вимагати від кожного, щоб він дивився D.J. Ти, напевно, не любиш кіно?

- Ні, - сказала дівчина серйозно, - навпаки, дуже люблю. Я, власне, і сиджу тут тому, що почуваю себе в цьому кафе, як на екрані. Але, вибач, я справді не бачила D.J.

- Негативна реакція на рекламу? - здогадався ти.

Були в твоєму колі такі випадки. Але усі ці люди були диваками. І переважно хлопцями.

- Так, можливо, - білявка трохи подумала. - Знаєш, Л., не знаю, чи варто тобі це казати, може ти й не зрозумієш…

Було видно, що їй дуже кортить розповісти, і ти кивнув, щоб вона продовжувала. - Усі мої подруги, що дивились цей фільм,… вони переказували його мені. А я тоді лежала в лікарні і не могла потрапити в кіно. І от, кожна з них розповідала про фільм і про тебе, точніше, про твого героя. Вони так майстерно це робили, що я собі уявила тебе... Я уявила, що знаю тебе. І тоді ти став мені такий дорогий, що я вирішила взагалі не йти на це кіно. Щоб, боронь Боже, не розчаруватись...

Ти сидів навпроти Білявки, вона щось говорила ще, та тобі вже було нецікаво. Завжди те саме - у кожного своє збочення, і немає діла, чи хочеш ти брати в цьому участь, чи ні. Що тобі діла до страждань Білявки, яка замість того, щоб просто піти в кіно, вигадала собі своє кіно та й ще вплутує тебе в цю історію?

- Ну так і що, - перебив ти її, - розчарована ти оригіналом, чи ні?

- Не знаю, - сказала дівчина щиро.

Та тобі вже було байдуже. Ця щирість, що межує з глупотою, вже у печінках тобі. І ти раптом здався собі жахливо смішним зі своїми п'ятьма центами у фонтані, автографом і серветкою, і з цим днем, що, здавалося, починався так добре.

- Ну, бувай! - сказав ти. - Мені час на зйомку.

І ти справді повернувся до павільйону, і був страшенно нахабним, але загалом грав добре, намагаючись втекти у сого героя подалі від самого себе.

Перед сном ти навіть не почистив зубів. Ти просто впав на ліжко, і вже лежачи, скинув штани і сорочку, а потім підвівся і загасив лампу. Та коли ти знов повернувся в ліжко, там вже хтось був. Чиясь ніжна рука розпорошила твоє волосся, а потім почала гладити твоє обличчя. Ти прекрасно розумів, що це божевілля, що ти сам у своїй самотній кімнаті, але не міг опиратися цій химерній руці і відчайдушно притулив її до вуст...

...Коли я прокинулася, то побачила на своїй правиці, з зовнішнього боку долоні якусь червонясту пляму. Вона була завбільшки з грецький горіх - і я довго ламала собі голову, звідки б їй там взятися.

Поки я варила каву, згадала, який сон мені снився вночі. Мені снилася жовта троянда - вона коштувала, здається, тисячу доларів, - і цю жовту троянду я дарувала чоловікові в костюмі мушкетера. А потім він зняв капелюха і вклонився мені: "Ми більше з тобою ніколи не побачимось, Ен", - сказав він, і чомусь заплакав.

І, варячи каву, я чомусь теж розрюмсалася. Так, мій друже, ніколи ми з тобою не побачимось, але ти завжди житемеш в мені. Ми будемо разом дивитися на нашу зірку, і разом старітись, але не будемо почуватися зовсім самотніми в цьому житті, тому що якимось дивовижним чином відчуватимемо присутність одне-одного. І ти зустрінеш свою Білявку, і будеш з нею такий, який ти є - ніжний і страшенно беззахисний. І вона сидітиме поруч на всіх твоїх прем'єрах, і лише її однієї думка буде для тебе щось важити.

А я? Скоро ця жіноча хижість цілком захопить моє єство. Але ми з тобою однолітки - і я втішатимусь думкою, що ми - одне покоління, яке завжди зрозуміє одне-одного. Хай навіть згасне та дурнувата зірка...

... Л. ді К. прокинувся, коли сонце яскраво сяяло на небі. На підлозі коло ліжка чомусь лежав синій мушкетерський плащ, а на подушці буяла чарівним ароматом троянда. Жовта, страшенно дорога на вигляд. Л. ді К. протер очі, але троянда не зникла. Він згадав про вчорашній день: білявка, от хто підкинув йому квітку. Але троянда видавалася дуже свіжою, щойно зірваною, на її пелюстках навіть блищали маленькі краплини роси...

Л. ді К. озирнувся. Тільки зараз він побачив на столику листа. Лист був відкритий, хоча він не пам'ятав, щоб читав його. Всередині лежав один єдиний аркушик, де було написано кілька слів незрозумілю мовою. І він швидше відчув, ніж здогадався, що це означає. Там було написано: "Л., ми ніколи з тобою не побачимось!".

І Л. ді К., вперше за життя заплакав від нечуваного раніше почуття нездійсненної туги за невідомим. Та через кілька хвилин, вмившись та почистивши зуби, поглянув у дзеркало і сказав, дивлячись в очі досвідченого саркастичного чоловіка: "Ну й добре, Ен, так буде краще"...

2 червня 1998 року

Київ