Коли ранкова доза дофаміну, серотоніну, триптофану
в горняті чорнім розчинилась
ти ждеш якусь хвилину
і п'єш ковточками малими
і слухаєш, як Леонародо Коен
співає сагу про кохання.
І ти не відаєш ЩО довше:
ця сага чи кохання,
цей танець чи життя у ньому.
Аорта розширяється і напинаються яремні вени.
Тремтять коліна, стегна, руки, як щогли в шторм.
Це біохімія розлуки чи гормональна буря,
яку здіймає музика і хриплий баритон?
Бо всі ми зіткані зі споминів
та, ніде правди діти, з рефлексів,
як не крути, умовних.
У мові, знаєш, є такі гачечки,
які підчіплюють разки нейронного намиста.
Вони то розсипаються і котяться сріблом живим,
то знову нижуться і заплітаються у джгут.
Ти тут? Ти ще зі мною? Ти слухаєш чи вже приспана?
Моїм безмірним монотонням,
моєю сагою, в якій нема початку,
а отже і кінця нема.
Магiя -Бiохiмiя Кохання-
© Copyright: Валентин Лученко, 2016
Свидетельство о публикации №216061701406
Свидетельство о публикации №216061701406
Рецензии