Прощання з минулим

Ти пам’ятаєш нашу першу зустріч? Я знаю, що пам’ятаєш, ти завжди мені нагадував мені про неї, проте ніколи не говорив, що відчув, побачивши мене вперше. Зате добре пам’ятав в чому я була одягнена, як виглядала, мою зачіску (зібраний як-попало хвостик на макушці), як і що я говорила. Ти тоді сидів на Валентиновому ліжку і так мило посміхався. Пам’ятаєш наше справжнє знайомство, не тоді коли в моєму акаунті в соціальній мережі висвітилися повідомлення від хлопця з чарівною посмішкою, а твій візит о десятій ночі до моєї кімнати разом з нашою подругою? Наші розмови, ти тоді так довго мене лоскотав, що ненавмисно (чи навпаки навмисно, не знаю) залишив кілька синців на моєму животі. Пам’ятаєш наші повідомлення один одному влітку? Те літо було найважчим для мене. Я все жила або біля телефону, або біля ноутбука, чекаючи твоєї відповіді. Ми могли всю ніч спілкуватися в Інтернеті на різні теми, обговорюючи все на світі.
Нашу зустріч восени пам’ятаєш? Ти тоді вже зустрічався з іншою дівчиною, познайомив мене з Владом, твоїм найкращим другом. Ми тоді холодно привіталися, а ти по-дружньому (чи ні?) обійняв мене. Прогулянка в колі друзів, і більше жодної зустрічі, ми тоді перестали спілкуватися на досить довгий час.
Ти знаєш, я дуже сумувала за тобою. Дуже. Я часто пригадувала нашу ніч. Ти її пам’ятаєш? Ти тоді вперше сказав, про те що я тобі потрібна, про те, що жалкуєш, що обрав іншу. А далі знову гра в мовчанку. Наше перше і останнє справжнє побачення пам’ятаєш? Я тоді дуже нервувала. Накричала на тебе в Інтернеті, написавши як сильно ти мені подобаєшся. Твоя відповідь мене шокувала. Ти написав, що я теж дуже подобаюсь тобі. Хіба була хоча б, крапля правди в тому? Я не впевнена в цьому. Ба більше думаю, що ні. Скажи но, навіщо було відповідати взаємністю?
Розкажи, твоя маленька дівчинка вже винесла тобі весь мозок? Знаю, що винесла. Твоє нічне повідомлення, де ти писав як ти сумуєш за мною, і те що ти повний бовдур (тут важно не погодитися, ти ж знаєш я любляче це кажу), щось змінило в мені. Ні, я не стала жорсткою, та сумною, ні я стала мудрішою. Я дякую тобі милий, ти був в моєму житті так довго, я кохала тебе. Щиро. Ніжно. Я так довго чекала тебе. В моїй пам’яті назавжди залишаться твої п’янкі поцілунки, а нашу музику я берегтиму в своєму серці. Тепер я вільна! Я більше не засинаю з думками про те, де ти, і чи з тобою все гаразд, в мене геть зовсім інші роїться в голові. Я прокидаюсь від солодких снів де тебе немає. Я спокійна за тебе, знаю, що можливо тебе кохає твоя маленька, і скоріш за все ти кохаєш її. І навіть якщо з тобою, щось трапиться, то твої друзі і вона будуть поруч. Я безмежно тобі вдячна за короткі миті щастя поруч з тобою, коли я відчувала себе коханою. Я змогла впоратися з цим. Я вільна від думок про тебе, та твої чарів.
Як завжди: Цілую, прощавай!