пів сьомої.
на вулиці гроза.
а я сиджу сама під тим великим дубом.
а на траві виблискує роса
мені на це дивитися так любо.
сиджу собі і щось собі читаю
щось типу про життя,про наш фальшивий світ
в моменті ейфорії замираю
і бачу юнака,який сказав мені "привіт".
він підійшов до мене трохи так повільно
присів собі і дивиться на мене
а я подумала,що він є трохи божевільний
а згодом я відчула щось таке шалене.
немов в мені перевернулась ейфелева вежа
і просто слів не було щось сказати
були думки,що хтось за нами стежить
але я не хотіла цього знати.
я просто насолоджувалась миттю
тої нірвани,того блаженства,того небуття
і тою неймовірною блакиттю
яка немов давала нам "нове життя".
і не хотілось якось повертатись...туди,де все таке буденне
хотілось просто вічно залишатись
у тому світі,де щастя- нескінченне.
***
© Copyright: Мария Поп, 2016
Свидетельство о публикации №216062901386
Свидетельство о публикации №216062901386
Рецензии