Чужi мiста на рiднiй землi

Чужі міста на рідній землі. Ці місця – сходинки, вкриті пилом її особистої історії, котрі були розфарбовані заплутаними візерунками різноманітних жанрів, з яких їй доводиться, не зупиняючись, бігти. Межа життя та смерті, кордон безвиході, а за ним – невідомість.
Сьогодні вона відіграла останній концерт на території миру в надії сколихнути слухачів, котрі не відчули тої болі відчуження, яка позбавила її голосу. Музика – її рупор, вона намагається достукатися до людей, які ще остаточно не зрозуміли хибності свого вибору, ріжуть один одного по живому, не відчуваючи жалю. Вони засліплені егоїстичними поглядами та зрадницькими намірами.

Вона втратила майже все, окрім своєї гідності, але ні про що жодного разу не жалкувала. Єдиним її надбанням була пам'ять, яка миттю відроджує згорівші ноти одразу, як вона сідає за фортепіано. Хоча їй би дуже хотілося все стерти, щоб уникнути нарешті хоча б на одну ніч тих снів, котрі на ранок лишають відбитки крові з її пальців.
Увечері вона знову сіла біля відкритого вікна, вдихнула вітер свіжості, спокою та миру й почала подумки виводити мелодію спірної історії. Історії, котру кожен боронить зі свого боку та бачення й за котру йдуть на смерть. Але для одних вони будуть героями, для інших – ворогами. Врешті-решт дим розвидниться, всі усвідомлять безрозсудність тієї війни. Але вже не можливо буде так просто й швидко об'єднати шляхи, лише побудувавши векторні стріхи дружби, доки не висохне остання крапля океану пролитих сліз та те все не скам'яніє.