У вирії безмежних почуттів,
Як спалах сонця с-поміж вітів,
Як спектор різних кольорів,
Заплетений віночком з квітів.
Зійшла доба зоряних днів,
І вітру, що любов'ю пахне,
Ці квіти, що квітчають на вікні,
І прилітаючі з вирію птахи.
Не впаде, не розвіється між віт,
Сонячний, сміливий зайчик,
Лоскочучи твої повіки,
Не прожени його торкаючися пальцями.
А вже і день, пройшла та ніч,
Що кожну мить мовчанням торохтіла,
Теперь ми разом пліч опліч,
І кожною частиною тіла.
А ми лягали піздно, пам'ятаєш?
І розмовляли аж до рання,
Тоді я зрозуміла, що кохання,-
Це літо з по-між сотень літ.
І падала тоді я водопадами,
А ластівки виднілись в даленні,
І драгоцінними коралами,
Дві тіні по-між долі на стіні.
Рудий вогник
© Copyright: Лисица Белая, 2016
Свидетельство о публикации №216070301517
Свидетельство о публикации №216070301517
Рецензии