2

§ 6. Економічна теорія як теоретико-методологічна
база інших економічних наук
Економічна теорія є фундаментальною базою, теоретичним
ядром усього комплексу економічних наук — галузевих,
міжгалузевих і функціональних (рис. 1.16). Вона досліджує
природу, глибинну суть економічних явищ і процесів, базисні со-
35Галузеві
економічні науки
(економіка
промисловості,
сільського господарства,
будівництва,
торгівлі та ін.)
Міжгалузеві
економічні науки
(економічна
географія, демографія,
теорія
управління,економіка
природокористування та ін.)
Функціональні
економічні науки
(фінанси,кредит,
прогнозування,
маркетинг,
менеджмент та ін.)
Історико-еконо-
мічні науки
(історія,
економічна історія,історія
економічної
думки)
Соціально-політичні
науки (філософія,
соціологія, психологія, право
таін.)
Інформаційно-
аналітичні
науки (статистика,
інформатика,
аналіз господарської
діяльності та ін.)
Природничі науки
(математика, фізика,
біологія таін.)
Рис. 1.16. Взаємозв'язок економічної теорії з іншими
науками
щально-економічні відносини і господарську поведінку людей
у певній економічній системі. Результатом цих досліджень є
розкриття економічних понять, категорій та законів, які
характеризують фундаментальні основи економічного буття.
Спеціальні економічні науки, спираючись на базисні
положення економічної теорії, розробляють систему методів і правил
практичного використання економічних категорій та законів
у тій чи іншій конкретній сфері господарської діяльності. Із
сукупностей економічних категорій і законів економічна
теорія формує єдиний категоріально-понятійний апарат,
своєрідну "економічну мову", яка інтегрує економічні науки і
запобігає неоднозначному тлумаченню економічних категорій і
понять у різних дисциплінах.
36Виступаючи методологічною базою для різних економічних
наук, економічна теорія водночас має враховувати знання,
набуті ними у процесі повсякденної господарської діяльності.
Спираючись на знання конкретних економічних наук, а також на
здобутки інших соціально-політичних наук (соціології,
філософії, політології, права, історії тощо), економічна теорія
спроможна обґрунтованіше висвітлити суть і закономірності
розвитку економічних систем.
Отже, розвиток економічної теорії у напрямах гетерогенності
та міждисциплінарності збагачує її дослідницький простір і
поглиблює методологічну базу.
НАВЧАЛЬНИЙ ТРЕНІНГ
Основні поняття
Економіка. Політична економія. Економічна теорія. Економікс.
Мікроекономіка. Макроекономіка. Мезоекономіка. Мегаекономіка.
Меркантилізм. Фізіократи. Класична політекономія. Маржиналізм.
Неокласицизм. Кейнсіанство. Інституціоналізм. Монетаризм. Предмет
економічної теорії. Метод економічної теорії. Економічна категорія. Економічний
закон. Наукова абстракція. Економічне моделювання. Економічний
експеримент. Функції економічної теорії. Економічне мислення.
Економічна політика.
Контрольні запитання і завдання
1. Визначте основні етапи розвитку економічної теорії.
2. Які сучасні економічні теорії ви знаєте і в чому полягає принципова
відмінність між ними?
3. Дайте визначення предмета економічної теорії та охарактеризуйте
еволюцію його трактування.
4. Назвіть коло проблем, які вивчають економічна теорія, мікро- і
макроекономіка.
5. Дайте визначення суті економічного закону. Назвіть основні види
економічних законів.
6. Чим відрізняються економічні категорії від економічних законів?
7. Чим відрізняються економічні закони від законів природи?
8. Які ви знаєте методи пізнання економічних процесів?
Охарактеризуйте основні їх види.
9. Розкрийте функції економічної теорії.
10. Яке місце економічної теорії у системі економічних наук?
3711. Чому, на вашу думку, необхідно вивчати курс економічної теорії?
12. Яке практичне значення має економічна теорія?
13. За яких умов забезпечується наукова обґрунтованість економічної
політики держави?
Література
1. Гальчинський А., Єщенко П., Палкін Ю. Основи економічної теорії:
Підручник. — К.: Вища шк., 1999. — С. 24—36.
2. Геєць В. Характер перехідних процесів до економіки знань //
Економіка України. — 2004. — No 4, 5.
3. Довбенко М.В. Сучасна економічна теорія (Економічна нобелелогія):
Навч. посіб. — К.: Вид. центр "Академія", 2005.
4. Економічна теорія: макро та мікроекономіка: Навч. посіб./Г.В. Ватама-
нюк, С.М. Панчишин та ін. — К.: Вид. дім "Альтернативи", 2001. — Розд. 1, 2.
5. ЗлупкоС. Персоналії і теорія української економічної думки. —Л.:
Євросвіт, 2003.
6. КейнсДж.М. Общаятеория занятости, процента и денег. — М.: Ге-
лиосАРВ, 2002.
7. Макконнелл К., Брю С. Зкономикс: принципи, проблеми, полити-
ка: Пер. с англ. — М.: Республика, 1992. — Т. 1. — С. 18—35.
8. МочернийСЛ. Політична економія. — К.:3нання-Прес, 2002. — Тема 1.
9. Політекономія: Підручник /Ю.В. Ніколенко та ін. — К.:ЦУЛ, 2003.
— Гл. 1.
10. Основи економічної теорії: Підручник / За ред. акад. НАН України
А.А. Чухна. — К.: Вищашк., 2001. —Розд. 1.
11. Основи економічної теорії: політекономічнии аспект: Підручник /
За ред. Г.Н. Климка. — 4-те вид. — К.: Знання-Прес, 2004. — Розд. 1, 2.
12. Павлишенко М. Політекономія — ядро економічної теорії //
Економіка України. — 2002. — No 7.
13. Політична економія: Навч. посіб. / За ред. Г.Д. Тарасенка. —
Донецьк: Дон. НТУ, 2002. — 364 с.
14. СмитА. Исследование о природе и причинах богатства народов. —
М.,1991.
15. СмітА. Добробут нації. Дослідження про природу та причину
добробуту націй: Пер. з англ. — К.: Port-Royal, 2001.
16. Тарасевич В. Постнеокласичні науки і економічна теорія //
Економіка України. — 2004. — No 2.
17. Хейне П. Зкономический образ мьішления. — М.: Новости, 1991.
18. Зкономическая теория: Учебник / Под общ. ред. акад. В.И. Видяпи-
на, А.И. Добрьінина, Г.П. Журавлевой, Л.С. Тарасевича. — М.: ИНФРА-М,
2000.— Гл. 1,32.
19. Fridman, Benjamin M. Monetary policy. — Cambridge, MA: National
Bureau of Economic Research, 2000.
38Глава 2. ЕКОНОМІЧНІ ПОТРЕБИ СУСПІЛЬСТВА.
ЕКОНОМІЧНІ ІНТЕРЕСИ
У політичній економії немає, можливо,
жодного предмета, пояснення якого було б
таким важливим, як потреби. Як би ви
не обмежували їх коло, вони все-таки
залишатимуться в її межах і притому в тих
межах, до яких, як до центру,
тяжітимуть усі висновки науки.
Володимир Вернадський
§ 1. Сутність та структура економічних потреб
суспільства
Потреби як визначальний чинник доцільної поведінки
економічних суб'єктів є однією з фундаментальних категорій
економічної науки.
Потреба — це нужда в чому-небу дь, об'єктивно
необхідному для підтримки життєдіяльності і розвитку
людини, колективу, нації, суспільства в цілому; внутрішній
збудник активності.
Потреби відбивають внутрішні спонукальні мотиви діяльності
людей і утворюють складну систему, яку можна структурувати
за різними критеріями. У найзагальнішому вигляді визначають:
— фізіологічні потреби, зумовлені існуванням і розвитком
людини як біологічної істоти (їжа, одяг, житло тощо);
— соціальні потреби, зумовлені соціальною (суспільною)
природою людини (спілкування, суспільне визнання, самореа-
лізація тощо);
— духовні потреби, зумовлені розвитком людини, як
особистості (творчість, самовдосконалення, самовираження тощо).
Зазначена класифікація є умовною, оскільки фізіологічні,
соціальні та духовні потреби переплітаються і взаємодіють між
:обою, утворюючи цілісну систему.
39За критерієм нагальності потреб та ієрархічності
взаємозв'язків між ними вирізняються моделі Ф. Герцберга, А. Маслоу,
К. Альдерфера. Незважаючи на певні відмінності, всі три моделі
виокремлюють потреби нижчого порядку (первинні) та вищого
порядку (вторинні). Згідно з цим підходом вищі запити
людини не виступають на перший план доти, доки не будуть
задоволені найнагальніші. Задоволення первинних потреб породжує
бажання задовольнити наступні за вагомістю (вторинні)
потреби, які стають рушійною силою свідомої діяльності.
Так, "піраміда потреб" А. Маслоу ілюструє стійку ієрархію
переваг, відповідно до якої кожна наступна група потреб
виявляється та задовольняється після задоволення потреб
попереднього рівня (рис. 2.1).
"Людина — це піраміда потреб з біологічними в основі і
духовними на вершині, — писав А. Маслоу. — Причетність до
вищих, духовних цінностей дивним чином возвеличує і тіло, і всі
його потреби. Якщо спрямувати людину до усвідомлення всіх
своїх потреб, до актуалізації їх... то дуже скоро ми зможемо
спостерігати розквіт цивілізації нового типу. Людина стане більш
відповідальною за свою долю, буде керуватися цінностями
розуму, перестане бути байдужою до оточуючого її світу... що
означатиме наближення до суспільства, побудованого на духовних
цінностях"1.
Водночас критики "ієрархічної" класифікації потреб
звертають увагу на такі риси:
— зазначений підхід не враховує індивідуальні інтереси та
потреби людей;
— концепція послідовного задоволення потреб не знаходить
підтвердження на практиці;
— автори не визначають той мінімальний рівень потреб,
який можна вважати достатнім для переходу до задоволення
потреб наступного, вищого рівня.
Потреби задовольняються у процесі споживання. Засоби
задоволення людських потреб називаються благами.
1 Маслоу А.Г. Дальние предельї человеческой психики. — СПб.:
Евразия, 1999. — С. 206—207.
40О
to
ф
й
л
•в
"О
й"
І
«І
Я
Я
я
о
н
•в
ф
Й
о
Первинні
потреби
Вторинні (набуті) потреби
г
-Л.
Ja
;з
W
о
•О
ф
Я
Я
»
"V
_^_
о
S й
о
н
в>
ч
о
U
Я
U
я
р
No
Я
5 "2
|-3
а
о
•о
;;
о'
-з
ЛБлаго — будь-яка корисність (предмет, явище, процес),
яка задовольняє людську потребу.
Розрізняють такі блага:
— неуречевлені (сонячне світло, здоров'я, спілкування,
знання) й уречевлені (дари природи, а також продукти праці:
їжа, одяг, житло тощо);
— неекономічні (дарові, необмежені, надані природою без
зусиль людини; їхні обсяги перевищують наявні людські
потреби) та економічні (обмежені; такі, що є результатом чи об'єктом
економічної діяльності; їхні обсяги обмежені порівняно з
існуючими потребами).
Економічні потреби — це потреби в економічних благах.
Задоволення економічних потреб виступає внутрішнім
спонукальним мотивом виробництва, розподілу, обміну та
споживання у рамках певної системи соціально-економічних
відносин.
Важливо зазначити, що економічні потреби утворюють
структурну підсистему всього комплексу потреб суспільства. Відтак
рівень їхнього розвитку та ступінь задоволення залежить від
рівня розвитку інших підсистем, у т. ч. культурних, духовних,
моральних потреб суспільства.
Носіями економічних благ є найрізноманітніші товари та
послуги. В їх сукупності розрізняють:
— споживчі блага (товари та послуги, призначені для
безпосереднього задоволення людських потреб) і виробничі блага
(товари та послуги, призначені для виробництва споживчих
благ);
— матеріальні блага (товари та послуги сфери
матеріального виробництва) і нематеріальні блага (створюються у сфері
нематеріального виробництва);
— теперішні блага (перебувають у безпосередньому
користуванні економічними суб'єктами) і майбутні блага (товари та
послуги, якими економічні суб'єкти зможуть скористатися в
майбутньому) тощо.
Всебічне комплексне вивчення системи економічних потреб
зумовлює необхідність їхньої класифікації за такими критеріями:
42I. За характером виникнення:
— первинні (базові), пов'язані із самим існуванням людини:
їжа, одяг, безпека, житло тощо;
— вторинні, виникнення та зміна яких зумовлені розвитком
цивілізації: модний одяг, комфортне житло, інформація та ін.
II. За засобами задоволення:
— матеріальні (потреби в матеріальних благах);
— нематеріальні (духовні потреби).
III. За нагальністю задоволення:
— першочергові (предмети першої необхідності);
— другорядні (предмети розкоші).
IV. За можливостями задоволення:
— насичені, вгамовні (мають чітку межу і можливість
повного задоволення);
— ненасичені, невгамовні (не можуть бути задоволені
повністю, не мають меж насичення).
V. За участю у відтворювальному процесі:
— виробничі (потреби у засобах виробництва);
— невиробничі (потреби у споживчих благах).
VI. За суб'єктами вияву:
— особисті (виникають і розвиваються у процесі
життєдіяльності індивіда);
— колективні, групові (потреби групи людей, колективу);
— суспільні (потреби функціонування та розвитку
суспільства в цілому).
VII. За кількісною визначеністю та мірою реалізації:
— абсолютні (перспективні потреби, які мають
абстрактний характер і є орієнтиром економічного розвитку);
— дійсні (формуються залежно від досягнутого рівня
виробництва і є суспільною нормою для певного періоду);
— платоспроможні (визначаються платоспроможним
попитом);
— фактичні ( задовольняються наявними товарами та
послугами).
Система економічних потреб є складною і постійно
розвивається. Структура потреб, їхній обсяг, способи та рівень
задоволення безперервно змінюються: модифікуються, ускладню-
43ються, вдосконалюються у процесі історичного розвитку
людської цивілізації.
Як зазначав відомий український дослідник М.Х. Бунге
(1823—1895), "потреби становлять вихідний пункт політеконо-
мічних досліджень. Як належність природи людини, як умова
її розвитку, потреби виникають із властивості нашого
фізичного організму і притаманних останньому духовних засад. У міру
задоволення повсякденних нужд прокидаються в людині
потреби розумові, моральні та естетичні, які у свою чергу стають
такими самими нагальними, як і потреби фізичної природи...
Таким чином з'являється могутній господарський двигун, але
двигун далеко не єдиний, оскільки людина призначена для того,
щоб жити в суспільстві, а в суспільстві не лише потреби людей є
більшою чи меншою мірою однорідними, але і задоволення
багатьох із них стає можливим лише за умов спільної, сумісної
діяльності. Іншими словами, поряд з потребами приватними
з'являються суспільні, поряд з особистими цілями — цілі
суспільні: турбота як про матеріальне і духовне існування, так і про
розвиток усього союзу"2.
§ 2. Економічний закон зростання потреб
Найважливішою ознакою потреб є їхній динамічний,
мінливий характер. На думку видатного українського дослідника
М.Х. Бунге, "в ученні про потреби можна назвати найбільш
правдоподібними такі три положення: 1) розвиток як окремих осіб,
так і цілих суспільств, без розвитку потреб не можливий; 2)
розвиток індивіда залежить від гармонійного розвитку
притаманних йому потреб; 3) розвиток суспільства передбачає
відповідність між потребами приватних осіб, з яких складається
суспільний союз"3.
Безперервний економічний і духовний прогрес суспільства
неминуче зумовлює як кількісне, так і якісне зростання потреб.
2Бунге Н.Х. Основания политической зкономии // М. Бунге:
сучасний дискурс / За ред. В.Д. Базилевича. — К.: Знання, 2005. — С. 497.
3 Там же. — С. 428.
44Виникнення нових потреб супроводжується постійним
урізноманітненням, примноженням, збагаченням та ускладненням
їхньої структури. Прагнення задовольнити зростаючі потреби
є спонукальним мотивом удосконалення економічної
діяльності, нарощування виробництва економічних благ та
поліпшення їхніх якісних характеристик. Однак зростання та
розвиток потреб завжди випереджає можливості виробництва і не
збігається з рівнем фактичного споживання. У цьому
виявляється авангардна роль потреб, що знайшла відображення в
економічному законі зростання потреб.
Всезагальний економічний закон зростання потреб
відображає внутрішньо необхідні, суттєві й сталі зв'язки
міме виробництвом і споживанням, потребами та
існуючими можливостями їхнього задоволення. Відповідно до
цього закону безперервний розвиток потреб є рушійною силою
економічного та духовного прогресу людства, що, у свою
чергу, стимулює появу все нових і нових потреб.
Таким чином, потреби і виробництво перебувають у
суперечливій залежності взаємовпливу та взаємозумовленості.
Потреби у споживанні породжують стимули до виробництва.
Виробництво задовольняє існуючі та породжує нові потреби.
Вирішальний вплив людської діяльності і виробництва на
формування потреб підкреслював відомий англійський економіст А. Мар-
шалл. "Кожний новий крок вперед, — зазначав дослідник, —
слід вважати результатом того, що розвиток нових видів
діяльності породжує нові потреби, а не того, що нові потреби
викликають нові види діяльності"4.
Складний механізм взаємодії потреб і виробництва
забезпечує безперервність суспільного відтворення (рис. 2.2).
Особливості вияву економічного закону зростання потреб за сучасних
умов пов'язані з гуманізацією соціально-економічного
розвитку як визначальною ознакою формування постіндустріального
4 МаршаллА. Принципи политичєской зкономии. -— М.: Прогресе,
1983. — Т. 1. — С. 152.
45суспільства. Удосконалення структури потреб відображає
процес розвитку людської особистості та сприяє переходу:
— від домінування матеріальних до пріоритетного
розвитку духовних потреб, пов'язаних із творчістю, пізнанням,
самовдосконаленням ;
— від масового виробництва та споживання до
індивідуалізації потреб та засобів їхнього задоволення;
— від прагнення безперервного нарощування обсягів
споживання до розумного самообмеження;
— від речової структури споживання до переважання у ній
послуг.
Рис. 2.2. Взаємовплив потреб і виробництва
Постійний процес удосконалення людської особистості,
людська фантазія, конкуренція виробників і сучасні
комунікації стимулюють безперервний розвиток та урізноманітнення
потреб. Однак прагнення задовольнити зростаючі потреби
кожного моменту наштовхується на відносну обмеженість ресурсів.
Вирішення суперечності міме невгамовністю та
безмежністю потреб і обмеженістю ресурсів породжу є проблему
вибору, визначає мету економічної діяльності (рис. 2.3).
Виявлення шляхів ефективного використання обмежених
ресурсів з метою максимально можливого задоволення
безмежних потреб пов'язане з постійною оцінкою та вибором альтерна-
46Потреби
безмежні, невгамовні,
безперервно зростають
кількісно
та розвиваються якісно
Суперечність
Ресурси
кількісно та якісно
обмежені, вичерпні,
рідкісні
Лежить в основі
економічного
розвитку,
визначає мету
економічної
діяльності,
породжує
проблему вибору
Які блага, якої
якості, у якій
кількості виробляти
\Х
Вибір
і'
Які ресурси
та технології
використовувати для
виробництва благ
Кому дістануться
вироблені блага
і в якій кількості
Рис. 2.3. Проблема вибору як наслідок суперечності між
безмежністю потреб та обмеженістю ресурсів
тивних варіантів розвитку господарської діяльності.
Виявлення потреб споживачів і вміння задовольнити ці потреби
одночасно з вирішенням завдань раціонального використання
обмежених ресурсів стає вирішальною передумовою успіху
підприємницької діяльності. Сучасний бізнес не можливий без
оволодіння вичерпною інформацією стосовно якісних параметрів,
обсягу та динаміки потреб, їхнього прогнозування, а також
активного впливу на формування обсягів і структури споживання.
47§ 3. Економічні інтереси, їхня класифікація та взаємодія
"Економічні відносини кожного суспільства проявляються
насамперед як інтереси" — ці слова належать Ф. Енгельсу.
Усвідомлення потреб і прагнення задовольнити їх зумовлюють
мотивацію поведінки людини, спонукаючи її до певної цільової дії.
У реальній дійсності потреби набувають конкретної форми
інтересів (рис. 2.4).
Є формою вияву економічних
потреб
Економічні інтереси
Відображають певний рівень
і динаміку задоволення
економічних потреб
Спонукають економічних
суб'єктів до діяльності для
задоволення потреб
Рис. 2.4. Взаємозв'язок потреб та інтересів
Інтерес (від лат. interesse — мати важливе значення) —
форма вияву потреби, усвідомлене прагнення людини до її
задоволення.
Економічні інтереси є сутнісною характеристикою рушійних
сил формування та розвитку економічних суб'єктів.
Економічні інтереси — усвідомлене прагнення суб'єктів
господарювання до задоволення економічних потреб, що є
об'єктивним спонукальним мотивом їхньої господарської
діяльності.
За своєю сутністю економічні інтереси є об'єктивними. Вони
відображають місце і роль суб'єктів господарювання у системі
суспільного поділу праці та економічних відносин. Водночас
економічні інтереси є суб'єктивними і завжди мають своїх носіїв.
Суб'єкти економічних інтересів — окремі індивіди, домо-
господарства, колективи (групи) людей, суспільство в цілому.
48Об'єкти економічних інтересів — економічні блага
(товари, послуги, інформація тощо).
Плюралізм економічних потреб породжує багатоманітність
економічних інтересів, які утворюють складну та динамічну
систему, багатовимірну у фазах відтворення, у просторі та часі,
у статиці та динаміці. Економічні інтереси суспільства можуть
бути класифіковані за різними критеріями, а саме:
За суб'єктами:
— особисті;
— колективні, групові;
— суспільні.
За нагальністю, важливістю:
— головні, першочергові;
— другорядні.
За часовою ознакою:
— поточні;
— перспективні.
За об'єктами:
— майнові;
— фінансові;
— інтелектуальні тощо.
За ступенем усвідомлення:
— дійсні;
— уявні.
За можливостями реалізацїі:
— реальні;
— утопічні.
Суб'єкти економічних відносин є виразниками специфічних
економічних інтересів. У ринковій економіці:
— економічні інтереси домашніх господарств спрямовані
на максимізацію загальної корисності з урахуванням існуючих
цін і доходів;
— економічні інтереси підприємців спрямовані на
максимізацію прибутку, зниження витрат і підвищення
конкурентоспроможності продукції;
— економічні інтереси держави спрямовані на реалізацію
потреб суспільства в цілому.
49За територіальною ознакою виокремлюють такі
економічні інтереси:
— муніципальні;
— регіональні;
— національні;
— об'єднання держав;
— загальнолюдські (глобальні).
Територіальний зріз системи економічних інтересів окремої
країни формується на основі розподілу повноважень між
органами державної влади та місцевого самоуправління.
Муніципальні та регіональні інтереси спрямовані на реалізацію
економічного потенціалу окремої території з метою забезпечення
потреб певної територіальної спільноти.
Водночас державні та муніципальні службовці, покликані
здійснювати заходи щодо практичної реалізації зазначених
інтересів, є носіями особистих потреб, які не завжди збігаються із
суспільними. Зазначена суперечність породжує корупцію —
негативне соціальне явище, пов'язане зі зловживанням
державною владою, корисливим використанням службовцями
офіційних повноважень, авторитету та можливостей їх реалізації для
отримання особистих вигод в особистих чи вузькогрупових
корпоративних інтересах.
Основні форми корупції: хабарництво, зловживання
посадовим становищем, перевищення владних або посадових
повноважень, розкрадання державного або колективного майна,
нецільове використання бюджетних коштів тощо.
Згідно з Міжнародною конвенцією проти корупції,
прийнятою 29 березня1996 p., корупція — це спроба отримати прямо
чи опосередковано урядовим чиновником чи особою, яка
виконує публічні функції, будь-якого предмета, що має грошову
вартість або іншу користь (подарунка, послання, обіцянки,
переваги) в обмін на будь-яку дію чи бездіяльність під час
виконання службових обов'язків; пропозиція або надання прямо чи
опосередковано такої користі; будь-які дії чи бездіяльність під
час виконання урядовими чиновниками або особами, які
виконують публічні функції, своїх обов'язків з метою отримання
незаконного доходу для себе або третьої сторони; шахрайське ви-
50користання або приховування майна, отриманого внаслідок
зазначених дій.
Практика засвідчує, що основними інструментами
подолання корупції є:
— контроль за дотриманням законності та забезпечення
прозорості діяльності органів державної влади;
— чітка специфікація прав власності;
— конкурсне розміщення державних і муніципальних
замовлень, надання прав на оренду нерухомості тощо;
— гласність у питаннях надходження та використання
бюджетних коштів;
— впровадження принципу "єдиного вікна", за якого всі
необхідні документи для реєстрації суб'єктів підприємницької
діяльності розглядає уповноважений орган управління.
Система взаємопов'язаних і взаємодіючих інтересів
суспільства завжди суперечлива. Тому кожне суспільство постає перед
проблемою пошуку ефективного механізму їхнього
узгодження. Єдність інтересів досягається у процесі їхньої взаємодії та
взаємореалізації.
Шляхи поєднання економічних інтересів:
— субординоване підпорядкування одних економічних
інтересів іншим;
— координоване узгодження різнобічних інтересів усіх
економічних суб'єктів.
Проблема співвідношення та пріоритетності інтересів
економічних суб'єктів залишається до цього часу дискусійною.
Механізм їхнього узгодження визначається сутністю економічної
системи.
Командно-адміністративна економіка характеризується
жорсткою субординацією економічних інтересів (рис. 2.5) на
основі пріоритетності та абсолютизації державного
інтересу, який ототожнюється із суспільним і протиставляється
колективним та особистим інтересам. При цьому
субординація і підпорядкування інтересів забезпечується централізованим
директивним плануванням та ідеологічною пропагандою.
У міру розвитку суспільства та ускладнення економічних
інтересів жорстке адміністрування і відсутність оберненого
51Державний інтерес
І
Колективний інтерес
Особистий інтерес
Рис. 2.5. Ієрархія інтересів економічних суб'єктів у командно-
адміністративній системі
зв'язку починають суперечити принципам функціонування
складних систем, що самоорганізуються. Ігнорування ролі та
значення особистого інтересу як потужного чинника соціально-
економічного прогресу, підпорядкування його державному в
умовах командно-адміністративної економіки спричиняє
неузгодженість системи економічних інтересів, у тому числі:
— спотворення мотиваційної поведінки економічних суб'єктів;
— пригнічення стимулюючої ролі потреб;
— послаблення відповідальності та стимулів до
високоефективної праці;
— втрату трудових цінностей і соціальних установок
населення;
— розвиток психології утриманства й економічної
залежності від держави.
На відміну від командно-адміністративної системи у
ринковій економіці домінує особистий інтерес споживача.
Практика успішного розвитку передових західних країн засвідчує, що
не субординація, а координація інтересів є найефективнішим
засобомїхнього узгодження та реалізації (рис. 2.6).
За умов економічної свободи та конкуренції суб'єктів
господарювання створюються передумови для формування цілісної,
органічної системи взаємопов'язаних і взаємообумовлених
економічних інтересів. їх суперечлива взаємодія заснована на
принципах зворотного зв'язку та самоорганізації, має творчий
характер і сприяє прогресивному розвитку суспільства.
Процес еволюції сучасних розвинених країн на основі
соціально орієнтованої та регульованої ринкової економіки створює
52Державний
(суспільний) інтерес
Рис. 2.6. Координація інтересів економічних суб'єктів у
ринковій економіці
передумови для координації та гармонійного розвитку системи
економічних інтересів громадянського суспільства. Водночас кор-
поратизація економічного життя породжує проблему
узгодження економічних інтересів власників, менеджерів та найманих
робітників з метою недопущення їхньої опортуністичної
поведінки. Важливу роль в узгодженні індивідуальних та
корпоративних інтересів у сучасних змішаних економіках відіграє держава.
Відстоювання та сприяння реалізації інтересів окремих груп
у сучасному суспільстві набуло форми лобізму. Лобізм (від англ.
lobby — кулуари) — вплив на законодавців і чиновників,
спрямований на підтримку окремих підприємств, галузей,
соціальних груп, верств, шляхом особистої зацікавленості посадовців.
На думку відомого західного дослідника М. Олсона, лобістська
діяльність є свого роду колективним благом, яке потребує певного
рівня організованості групи. При цьому менші за чисельністю та
краще організовані групи часто виявляються ефективнішими у
відстоюванні власних інтересів. Яскравим прикладом такої
діяльності є надання податкових пільг окремим фірмам або галузям,
наслідком чого є зростання податкового тиску на інші групи
підприємців, на суспільство в цілому. Як зазначає М. Олсон: "Організовані
та активні інтереси малих груп схильні перемагати неорганізовані і
незахищені інтереси великих груп. Часто порівняно мала група або
галузь домагається митного тарифу або податкових знижок за
рахунок мільйонів споживачів або платників податків, незважаючи
на нібито домінуюче правило більшості"5.
15 Олсон М. Логіка колективної дії. Суспільні блага і теорія груп /
Пер. з англ., післямова С. Слухая. — К.: Лібра, 2004. — С. 194.
53§ 4. Мотиви та стимули ефективного господарювання
Як зазначав великий німецький мислитель Г. Гегель,
"найближчий розгляд історії переконує в тому, що дії людей
випливають з їхніх потреб, пристрастей, інтересів... і лише вони
відіграють головну роль".
Забезпечення високої мотивації господарської діяльності є
однією з найважливіших економічних проблем. В історії
економічної думки сформувались різні підходи до її виріпіення (табл. 2.1).
Таблиця 2.1. Проблема мотивації господарської діяльності
в історії економічної думки
Трактування проблеми мотивації господарської
діяльності
1
Проблема мотивації господарської діяльності
має релігійно-етичний характер і зумовлена тим,
що людина, на відміну від тварини, повинна
працювати, забезпечуючи своє існування та
розвиваючи свої фізичні й духовні здібності шляхом
подолання бездіяльності
Проблема мотивації найманих робітників
пов'язана з проблемою тієї частки суспільного
продукту, яку вони отримують у формі заробітної плати.
Оскільки людина лінива за своєю природою, то
перевищення заробітною платою фізіологічного
мінімуму неминуче викликає зниження трудової
активності найманих робітників (теорія
мінімальної заробітної плати)
Цілісна концепція мотиваційного механізму
ринкового господарства ґрунтується на моделі
"економічної людини" (пріоритетності особистого
інтересу як могутнього стимулу прогресивного
розвитку суспільства) та концепції "невидимої
руки ринку" (механізму стихійної координації
економічної поведінки і узгодження економічних
Представники
2
Ф. Аквінський
(1226—1274)
Меркантилісти,
деякі
представники класичної
школи
(XV—XVIII ст.)
А. Сміт
(1723—1790)
54Закінчення табл. 2.1
1
інтересів суб'єктів господарювання за умов
ринкової конкуренції та взаємодії попиту і
пропозиції)
Економічне присилування має біологічну
основу і є головним мотивом господарської діяльності
індивідів. Наймані робітники приречені на
мінімальну заробітну плату не внаслідок їх лінощів чи
несправедливого суспільного устрою, а в
результаті дії закону народонаселення
У процесі становлення капіталістичного
способу господарювання, пов'язаного з епохою
початкового нагромадження капіталу, важливу роль
відіграє позаекономічне приневолення та
присилування. Подальший розвиток капіталізму,
пов'язаний з гонитвою за додатковою вартістю,
заснований на економічному присилуванні, проявом
якого є відсутність у робітників гарантій
зайнятості. Формування мотиваційного механізму
майбутнього комуністичного суспільства пов'язане з
позаекономічним примусом (трудовими повинно-
стями) та альтруїзмом (зміною психології людей)
Спонукальні мотиви господарської поведінки
людини є предметом дослідження економічної
науки. Найстійкішим стимулом до господарської
діяльності є бажання отримати дохід від неї
2
Т. Мальтус
(1766—1834)
К. Маркс
(1820—1895)
А. Маршалл
(1842—1924)
Водночас у сучасній економічній теорії виокремились два
напрями дослідження проблем мотивації:
— змістовні теорії, що акцентують увагу на причинах, які
спонукають суб'єкти господарювання до певної діяльності, та
нкцентують увагу на потребах й інтересах як визначальних
чинниках економічної мотивації;
55— процесні теорії, автори яких досліджують механізм
мотивації економічної поведінки з урахуванням сприйняття
суб'єктами господарювання певної ситуації та очікування ними
можливих наслідків від обраного варіанта господарської
діяльності.
Діалектична єдність потреб, інтересів і стимулів породжує
мотивацію як внутрішнє спонукання людини до конкретної дії
(рис. 2.7). Таким чином, економічні потреби та економічні
інтереси лежать в основі стимулювання — економічного
спонукання суб'єктів господарювання до певних дій шляхом
застосування економічних стимулів.
Стимул (від лат. stimulos — збуджую, заохочую) —
подразник, який викликає ту чи іншу реакцію, спонукання до
дії.
Стимули
Подразники,спонукання
до дії
Потреби
Інтереси
Внутрішній збудник
активності
Усвідомлення прагнення
задовольнити певну потребу
Мотиви
Внутрішні спонукальні
причини дій та вчинків
Рис. 2.7. Взаємозв'язок потреб, мотивів, стимулів та інтересів
56Першоосновою господарської діяльності є потреби, які у
свідомості людини перетворюються на інтерес і мотив
спонукальної цільової дії.
Мотив (від лат. moveo — рухаю, штовхаю) — спонукальна
причина дій і вчинків людини. Спонукання економічних
суб'єктів до певних дій породжує конкретний результат у вигляді
задоволення, часткового задоволення або незадоволення потреби,
утворюючи таким чином логічний ланцюжок активної
діяльності (рис. 2.8).
[-;
Потреба
-;
Інтерес
-+;
Мотив
-;
Дія
Результат (задоволення потреби, часткове
задоволення, відсутність задоволення)
Рис. 2.8. Потреби та інтереси як джерело активності
економічних суб'єктів
Отже, суперечлива взаємодія виробництва та споживання,
інтересів, потреб і стимулів є рушійною силою
соціально-економічного розвитку. Водночас стимулююча роль економічних
потреб, інтересів і сформованих на їхній основі мотивів
господарської поведінки визначається соціально-економічним
середовищем та специфічними рисами конкретної економічної системи.
НАВЧАЛЬНИЙ ТРЕНІНГ
Основні терміни і поняття
Потреби. Економічні потреби. Структура економічних потреб.
Економічні блага. Споживчі та виробничі блага. Матеріальні та нематеріальні
блага. Економічний закон зростання потреб. Проблема вибору. Економічні
інтереси. Система економічних інтересів. Об'єкти економічних інтересів.
Суб'єкти економічних інтересів. Взаємодія економічних інтересів.
Механізм узгодження економічних інтересів. Корупція. Лобізм. Мотивація
господарської діяльності.
57Контрольні запитання і завдання
1. Поясніть характер походження потреб. Які фактори впливають на
їхній зміст?
2. Що таке первинні потреби, яке значення вони мають у житті
людини?
3. Які ще види потреб вам відомі?
4. Сформулюйте сутність закону зростання потреб.
5. Для чого потрібні знання про тенденції і перспективи розвитку
потреб та їхні структурні зміни?
6. Що таке інтерес, як він виникає, на чому ґрунтується?
7. Яка відмінність між економічною потребою та інтересом?
Охарактеризуйте суб'єктів і об'єкти економічних інтересів.
8. На чому ґрунтуються суперечності економічних інтересів?
9. Як узгоджуються економічні інтереси в суспільстві?
10. Охарактеризуйте погляди видатних вчених-економістів на
проблему мотивації господарської діяльності.
11. Розкрийте роль потреб та інтересів як джерела активності
економічних суб'єктів.
Література
1. Бі/нгеі/.Х.Основанияполитическойзкономии//М. Бунге: сучасний
дискурс / За ред. В.Д. Базилевича. — К.: Знання, 2005. — С. 497—499.
2. Зкономическая теория: Учеб. для студ. вьісших учебньїх заведений
/ Под ред. В.Д. Камаева. — М.: Гуманитарньїй изд. центр ВЛАДОС, 2004.
— С. 24—26.
З.Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Сучасна економіка: Навч. посіб. — К.:
Вища шк., 2005. — С. 30—40.
4. Ковальчук С.С. Національнні інтереси. — К.: ВПЦ "Київський
університет", 2005. — 316 с.
5. Маслоу А.Г. Мотивация и личность. — СПб.: Евразия, 2003.
6. Маршал А. Принципи политической зкономии. — М.: Прогресе,
1983. —Т. 1.
7. Мочерний С.В. Політекономія: Підручник. — К.: Вікар, 2005. —
С. 42—48.
8. Олсон М. Логіка колективної дії. Суспільні блага і теорія груп / Пер.
з англ., післямова С. Слухая. — К.: Лібра, 2004.
9. Основи економічної теорії: політ економічний аспект: Підручник /
Відп. ред. Г.Н. Климко. — К.: Знання-Прес, 2004. — С. 75—92.
10. Політична економія: Навч. посіб. / За ред. Г.А. Огняна. — К.:
МАУП, 2003. — С. 14—35.
11. СмітА. Добробут націй. Дослідження про природу та причини
добробуту націй: Пер. з англ. — К.: Port-Royal, 2001. — С. 277—279.
12. Туев ВА. Человеческие потребности. — Иркутск: Изд-во ИГЗА, 1988.
58Глава 3. ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА.
ВІДНОСИНИ ВЛАСНОСТІ
Найкраща економічна система — це та,
яка максимально забезпечує людей тим,
чого вони найбільше потребують.
Джон Гелбрейт
Головною метою об'єднання людей у
суспільство є прагнення мирно і безпечно
користуватися своєю власністю, а основним
знаряддям і засобом для цього служать
встановлені у даному суспільстві закони.
Джон Локк
§ 1. Формаційний та цивілізаційний підходи
до періодизації суспільного розвитку
Дослідження закономірностей і ступенів розвитку
суспільства є винятково важливою проблемою для науки та суспільної
практики. Без цього не можна зрозуміти складні
соціально-економічні процеси руху людства до вершин цивілізації.
Вчені-економісти минулого і сучасності по-різному
трактують сутність та особливості історичного розвитку суспільства.
Найбільшого поширення набули формаційний і цивілізаційний
підходи до розуміння періодізації процесу економічного
розвитку людського суспільства.
Формаційний підхід був розроблений К. Марксом і його
послідовниками. Суть його полягає в тому, що продуктивні сили
суспільства у сукупності з виробничими відносинами становлять
певний спосіб виробництва, а спосіб виробництва у поєднанні з
політичною надбудовою суспільства — соціально-економічну
формацію. Основоположним економічним ядром кожного
способу виробництва, а відповідно і формації, є панівна форма
власності, оскільки саме вона визначає спосіб поєднання працівника із
засобами виробництва.
59Формаційний підхід передбачає, що розвиток людського
суспільства відбувається як послідовна зміна одного способу
виробництва іншим:
— первіснообщинний;
— рабовласницький;
— феодальний;
— капіталістичний;
— комуністичний.
Формаційний підхід виходить із того, що вирішальна роль у
суспільному розвитку належить процесу виробництва,
відносинам власності, а його головною рушійною силою є протиріччя між
продуктивними силами й виробничими відносинами і
загострення класової боротьби в суспільстві.
Однак у сучасних умовах формаційний підхід при визнанні
певних його положень вважають методологічно недостатнім і
справедливо піддається критичному аналізу.
По-перше, п'ятиланкова періодизація розвитку суспільства
не має всеохоплюючого значення. Вона більш-менш прийнятна
в основному для країн Західної Європи, але не відображає
повною мірою своєрідності розвитку азійського способу
виробництва, еволюції цивілізацій Китаю, Індії, а також не висвітлює
особливостей історичного розвитку Росії, України.
По-друге, формаційний підхід не розкриває багатоваріант-
ності життя, збіднює історію людського суспільства, зводячи її
в основному до одного фактора — розвитку матеріального
виробництва, практично не враховує ролі соціокультурного та
інших неекономічних факторів у розвитку суспільства
(національних, релігійних, етнічних, ментальних тощо).
По-третє, уявляючи історію розвитку людства як процес
"революційного" руйнування старого способу виробництва і заміни
його новим, формаційний підхід, таким чином, припускає певну
перервність (дискретність) природно-історичного процесу.
По-четверте, формаційний підхід надмірно абсолютизує
класову конфронтаційність між власниками і не власниками,
між роботодавцями і найманими працівниками.
На потребу глибшого наукового пізнання закономірностей
розвитку суспільства світова суспільна наука розробила і піи-
60роко використовує цивілізаційний підхід щодо пізнання історії
розвитку людства.
Цивілізація — історично конкретний стан суспільства,
який характеризується досягнутим рівнем продуктивних
сил, особливою формою виробництва і відповідною
духовною культурою людей.
Цивілізаційний підхід по-іншому визначає закономірні
ступені розвитку економічних систем.
В основу цивілізаційного підходу покладено такі принципи:
1) багатовимірності аналізу економічних систем; 2) природної
еволюційної поступовості історичного процесу; 3) відмови від
класових, конфронтаційних оцінок змісту і цілей системи; 4)
пізнання системи в єдності її економічних і соціокультурних елементів;
5) посилення ролі людського фактора у суспільному розвитку;
6) визнання світової історії як єдиного планетарного цілого.
Як бачимо, цивілізаційний підхід не страждає економічним
детермінізмом, оскільки передбачає рівномірність впливу та
інших чинників на розвиток людського суспільства. Він
зорієнтований не на особливості способу виробництва, а перш за все на
цілісність людської цивілізації, домінуюче значення
загальнолюдських цінностей, інтегрованість коленого суспільства у
світову спільноту.
Найважливішою рисою цивілізації є її гуманістична
спрямованість. Людина виступає не лише головним суб'єктом
виробництва та цивілізації в цілому, але і їх безпосередньою метою,
цільовою функцією (рис. 3.1).
Цивілізація — категорія історична, її рівень і сутність
визначаються тими багатогранними соціально-економічними умовами,
в яких відбувається життєдіяльність того чи іншого народу.
Американський економіст У. Ростоу висунув теорію "стадій
росту", в якій виділив п'ять стадій економічного розвитку:
— традиційне суспільство;
— перехідне суспільство;
— стадія зрушення;
— стадія зрілості;
— стадія високого рівня масового споживання.
61Цивілізація
-;
-;
->
-;
->
-;
-;
Національні
елементи
цивілізації
Економічні
Соціальні
Культурні
Політичні
Ідеологічні
Релігійні
Етнічні
(мораль, традиції,
звичаї тощо)
<-
1
Людина, її
потреби як
абсолютна
цінність
цивілізаційного
процесу
у
Єдність
людського роду
>г
Універсалізація
людського
розвитку
-;
Суспільні
цінності
людства
Право на життя
Свобода творчості
Право на
саморозвиток
Право на
самовираження
Право на
самореалізацію
<-
<-
<-
-4-
Рис. 3.1. Структура категорії "цивілізація'
Інший американський вчений Л.Г. Морган виділяв три
етапи в розвитку людської історії:
— епоха дикості (мисливське господарство);
— епоха варварства (скотарство);
— епоха цивілізації.
Епоха цивілізації, у свою чергу, класифікується поетапно у
горизонтальному і вертикальному аспектах (рис. 3.2).
Горизонтальний аспект характеризує співіснування і
взаємодію неоднорідних за своїм змістом локальних цивілізацій окремих
країн і народів, що розвивалися в історично визначені періоди.
Вертикальний аспект відбиває розвиток цивілізації у
широкому розумінні цього слова: історичну еволюцію суспільства,
62По горизонталі
Давньогрецька
Давньоримська
Візантійська
Азіатська
Англійська
Г\
І !*н \
3 \
олюція цивіліс
1—;
По вертикалі
Аграрна
Індустріальна
Постіндустріальна
«-
<-
<-
и
W
Північно-
германська
Інків тощо
Рис. 3.2. Еволюція цивілізації
його поступальний рух від одного ступеня зрілості до іншого —
вищого. Йому притаманна логіка всесвітнього
суспільно-історичного прогресу людства.
Перехід від одного ступеня зрілості цивілізації до іншого
відбувається завдяки глибинним якісним змінам у
продуктивних силах суспільства, зростанню продуктивності праці,
підвищенню культури людини.
Сучасна зарубіжна економічна наука (Дж. Гелбрейт, А. Арон
та ін.), використовуючи критерій "ступінь індустріального
розвитку суспільства", виділяє три стадії індустріальної цивілізації:
— доіндустріальне (аграрне) суспільство;
— індустріальне суспільство;
— постіндустріальне суспільство.
У доіндустріальному суспільстві переважають сільське
господарство і ручна праця. Воно існувало до кінця XVII ст., тобто
до періоду розгортання промислової революції.
63В індустріальному суспільстві провідну роль відігравало
велике механізоване промислове виробництво.
Постіндустріальне суспільство — це нова, найрозвинутіша
стадія людської цивілізації, початок якій поклала
науково-технічна революція, що розгорнулася у другій половині XX ст. і
поступово переросла в сучасну інформаційно-інтелектуальну
революцію. У постіндустріальному суспільстві домінують
наука, принципово нові види техніки і технологій, інформатика,
комп'ютеризація, автоматизація і роботизація всіх сфер
економіки й управління. В суспільному виробництві на перший план
висуваються інтелектуальний капітал, знання, сфера послуг
(освіта, охорона здоров'я, культура, виробництво духовних благ
тощо). Внаслідок цих революційних науково-технічних
перетворень формується працівник нового типу, посилюється творчий
характер його праці і набувають дедалі більшої ваги потреби
творчої саморегуляції особистості.
Бурхливий розвиток інформаційно-інтелектуальних
технологій, комп'ютеризації, космонавтики посилили зв'язки
людини з космосом, що згідно з концепцією В.І. Вернадського про
ноосферу дозволяє зробити висновок, що сучасне суспільство
стоїть на порозі зародження нової ноосферно-космічної
цивілізації, яка буде визначати економічне, науково-технічне і
культурне обличчя людства у XXI ст.
Для постіндустріального суспільства характерним є також
поглиблення міжнародного поділу праці, посилення
взаємозв'язків та взаємодії національних економік. Значного розвитку
набуває світовий ринок товарів, капіталів, робочої сили,
посилюється роль загальнолюдських інтересів та цінностей. Всі ці
об'єктивні процеси зумовлюють переростання локальних форм
цивілізації в глобальні, вони охоплюють все більше країн та все
більше впливають на життя народів усього світу.
Цивілізаційна концепція розвитку суспільства дає змогу
визначити історичне місце і нашої країни, її знаходження на
індустріальній стадії та перспективи переходу до постіндустріа-
льної стадії. Для цього необхідно створення
соціально-ринкової економіки поєднувати з розробкою та використанням
високоефективних технологій, структурною перебудовою економі-
64ки, впровадженням нових форм організації та управління
виробництвом, всебічним розвитком науки, освіти, культури.
Визначаючи переваги цивілізаційного підходу, разом з цим
слід зазначити, що надмірне акцентування ним уваги на
формуванні "єдиної світової цивілізації" є потенційно небезпечним
у плані можливості розмивання та ігнорування специфічності
економічного і соціально-культурного розвитку різних країн і
народів, втрати ними їхньої самобутності й унікальності.
Тому процес формування єдиного світового цивілізаційного
простору нерідко відбувається в суперечливій формі — від
різнобічної співпраці та партнерства до протистояння і локальних
міжцивілізаційних конфліктів.
§ 2. Економічна система, її сутність, цілі й основні
структурні елементи. Типи економічних систем
Система як загальнонаукове поняття — це сукупність
взаємопов'язаних і розміщених у належному порядку елементів
певного цілісного утворення.
Кожній системі притаманні такі властивості: цілісність,
упорядкованість, стійкість, саморух та загальна мета.
Економіка будь-якої країни функціонує як багатовимірна
система, що складається з великої кількості різних
взаємопов'язаних та взаємозалежних компонентів, які розвиваються
відповідно до спільних для всієї системи законів.
Векономічній літературі існують різні підходи до
визначення економічної системи, а саме:
гі^-і- як сукупності відносин між людьми, що складаються з
приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання економіч-
Кйй'благ;
— як сукупності людей, об'єднаних спільними
економічними інтересами;
— як історично визначеного способу виробництва;
— як особливим чином упорядкованої системи зв'язків між
виробниками та споживачами матеріальних і нематеріальних благ;
— як сукупності всіх економічних процесів, що
функціонують у суспільстві на основі притаманних йому відносин влас-
:ті тп організаційно-правових норм, тощо.
. Д. 65З нашого погляду, найзагальнішим є таке визначення
економічної системи.
Економічна система — це сукупність взаємопов'язаних
і відповідним чином упорядкованих елементів економіки,
що утворюють певну цілісність, економічну структуру
суспільства, яка має загальну мету.
Відомий американський економіст П. Самуельсон визначає
будь-яку економічну систему, незалежно від її
соціально-економічної форми, як таку, що має відповідати на три запитання:
Що? Як? Для кого? (рис. 3.3).
Економічна система
Що
виробляти
і в яких
обсягах
Як
виробляти (хто
та за допомогою
яких ресурсів
і технологій)
Для кого
виробляти (хто буде
власником і
споживачем виробленої
продукції)
Рис. 3.3. Найважливіші ознаки економічної системи
Економічна система має забезпечувати не лише теоретичну
відповідь на ці запитання, а й реальні економічні дії, бо кожна з
існуючих систем не здатна запобігти альтернативному вибору в
умовах обмежених природних ресурсів і виробничих
можливостей.
Важливою характеристикою економічної системи є визначення
її структурних елементів. Економічна система складається з
трьох основних ланок: продуктивних сил, економічних
відносин і механізму господарювання (рис. 3.4).
Продуктивні сили — це сукупність засобів виробництва,
працівників з їхніми фізичними і розумовими здібностями,
науки, технологій, інформації, методів організації та управління
виробництвом, що забезпечують створення матеріальних і ду-
664 "
Продуктивні
сили
Елементи економічної
системи
V
Економічні
відносини
" ^
Механізм
господарювання
Рис. 3.4. Основні структурні елементи економічної системи
ховних благ, необхідних для задоволення потреб людей. В
процесі історичного розвитку продуктивні сили як в цілому, так і
окремі їх елементи, постійно оновлюються, збагачуються і
перебувають у діалектичній єдності, кількісній і якісній
функціональній залежності.
Продуктивні сили становлять матеріально-речовий зміст
економічної системи, є найважливішим показником і критерієм
досягнутого нею рівня науково-технічного прогресу і
продуктивності суспільної праці.
Економічні відносини — це відносини між людьми з
приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних
та нематеріальних благ.
Система економічних відносин складається з: техніко-еко-
номічних, організаційно-економічних, соціально-економічних
відносин (рис. 3.5).
Система економічних відносин
Л
Техніко-
еконої
ЛІЧНІ
11
і
Організаційно-
еконо
МІЧНІ
— »-
Соціально-
ЄК(
5НОМІЧНІ
Рис. 3.5. Система економічних відносин
Техніко-економічні відносини — це відносини між людьми з
приводу створення та використання ними знарядь та предметів
праці у процесі виробництва, за допомогою яких вони впливають
67на сили природи і виробляють необхідні життєві блага. Техніко-
економічні відносини відображають технологію і є матеріально-
речовим змістом суспільного виробництва.
Організаційно-економічні відносини — це відносини між
людьми з приводу застосування способів і методів організації та
управління суспільним виробництвом: відносини обміну
діяльністю між людьми, спеціалізація праці, кооперування,
концентрація та комбінування виробництва.
Соціально-економічні відносини — насамперед це
відносини власності в економічному значенні цього поняття.
Відносини власності визначають головне в економічній системі — спосіб
поєднання працівника з засобами виробництва. Крім того,
відносини власності зумовлюють історичну специфіку економічної
системи, її соціальну структуру, систему влади.
Таким чином, соціально-економічні відносини, основою
яких є певна форма власності, займають визначальне місце у
структурі економічних відносин та в економічній системі
взагалі, виконуючи в ній системотвірну функцію.
Господарський механізм є структурним елементом
економічної системи, що складається із сукупності форм і методів
регулювання економічних процесів та суспільних дій
господарюючих суб'єктів на основі використання економічних законів
ринку, державних економічних важелів, правових норм та
інституційних утворень.
Найважливіша функція господарського механізму —
забезпечення процесу відтворення та ефективного розвитку
суспільного виробництва на основі динамічної рівноваги між
виробництвом та споживанням, попитом і пропозицією.
Типи економічних систем. Людству відомі різні економічні
системи, які сформувалися в процесі тривалого історичного
розвитку, їх можна класифікувати за відповідними критеріями.
Найпоширенішою в економічній науці є класифікація
економічних систем за двома ознаками:
— за формою власності на засоби виробництва;
— за способом управління господарською діяльністю.
На основі цих ознак розрізняють такі типи економічних
систем: традиційну, ринкову, командно-адміністративну,
змішану (рис. 3.6).
68Традиційна
Командно-
адміністративна
Рис. 3.6. Типи економічних систем
Традиційна економічна система панувала в минулому, і
зараз деякі її риси властиві слаборозвинутим країнам. Вона
характеризується багатоукладністю економіки, збереженням
натурально-общинних форм господарювання, відсталою технікою,
широким застосуванням ручної праці, нерозвиненою
інфраструктурою, найпростішими формами організації праці і
виробництва, бідністю населення. На соціально-економічні процеси
значний вплив справляють освячені століттями традиції та
звичаї, релігійні та культові цінності, кастовий і соціальний поділ
населення. У сучасних умовах країни з традиційною
економікою потерпають від засилля іноземного капіталу і надмірно
активного перерозподілу національного доходу державою.
Ринкова економічна система (економіка капіталізму
вільної конкуренції) характеризується пануванням приватної
власності на економічні ресурси, передбачає функціонування
великої кількості діючих виробників і покупців товарів,
свободу вибору підприємницької діяльності, особисту свободу всіх
економічних суб'єктів, однаковий доступ їх до ресурсів,
науково-технічних досягнень, інформації. У такій системі поведінка
кожного економічного суб'єкта мотивується його особистими
інтересами. Кожний з них прагне отримати максимальний дохід
на основі індивідуального прийняття рішень. Але кожний
економічний суб'єкт здатний реалізувати свій приватний інтерес
лише в тому випадку, якщо він одночасно є носієм і суспільного
інтересу. На ринку здійснюється таке поєднання приватного
інтересу із суспільним, яке Адам Сміт проголосив принципом
"невидимої руки" ринку. Це означає, що кожний індивід, який
реалізує свій приватний інтерес через виробництво і продаж то-
Типи
економічних
систем
гинпива
Змішана
69варів на ринку, не усвідомлює того, що одночасно працює і на
задоволення суспільного інтересу. Всі макро- та мікроеко-
номічні процеси (розподіл ресурсів, ціноутворення, створення
доходів тощо) регулюються ринковим механізмом на основі
вільної конкуренції. Конкуренція тут є основною рушійною
силою розвитку економіки.
Втручання держави в економічні процеси мінімальне і
виважене. Роль держави обмежується лише захистом приватної
власності та встановленням сприятливого правового поля для
вільного функціонування ринку. Усі економічні рішення
приймаються ринковими суб'єктами самостійно на свій страх і ризик.
Ринкова економіка вільної конкуренції проіснувала
приблизно до першої третини XX ст.
Командно-адміністративна система — це неринкова
економіка, яка базується на пануванні державної власності, одер-
жавленні та монополізації народного господарства, жорсткому,
централізованому директивному плануванні виробництва і
розподілі ресурсів, відсутності реальних товарно-грошових
відносин, конкуренції і вільного ціноутворення. їй притаманні
висока затратність виробництва, несприйнятливість до НТП,
зрівняльний розподіл результатів виробництва, відсутність
матеріальних стимулів до ефективної праці, хронічний дефіцит
(особливо товарів народного споживання) тощо. Усе це ознаки
недостатньої життєздатності командної системи, які закономірно
призвели її до кризи, а потім і розпаду.
Командна економіка існувала у колишньому Радянському
Союзі та соціалістичних країнах Східної Європи й Азії.
Змішана економічна система є адекватною формою
функціонування сучасних розвинутих країн світу і
характеризується такими рисами:
— різноманітністю (плюралізмом) форм власності й
рівноправним функціонуванням різних господарюючих суб'єктів
(приватних, колективних, державних);
— високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю
розвинутої ринкової інфраструктури суспільства;
— оптимальним поєднанням ринкового механізму з
державними методами регулюванням економіки, які органічно
переплітаються і доповнюють один одного;
70— орієнтацією на посилення соціальної спрямованості
розвитку економіки. Збільшуються затрати на освіту, медичне
обслуговування, створюються державні й приватні фонди
соціального страхування та соціального забезпечення населення тощо.
§ 3. Власність, її сутність, форми і місце
в економічній системі
Власність — складна і багатогранна категорія, яка виражає
всю сукупність суспільних відносин — економічних, соціальних,
правових, політичних, національних, морально-етичних,
релігійних тощо. Вона займає центральне місце в економічній
системі, оскільки зумовлює спосіб поєднання робітника із
засобами виробництва, мету функціонування і розвитку економічної
системи, визначає соціальну і політичну структуру суспільства,
характер стимулів трудової діяльності і спосіб розподілу
результатів праці (рис. 3.7).
Виражаючи найглибинніші зв'язки і взаємозалежності,
власність таким чином розкриває сутність
соціально-економічного буття суспільства.
Власність
визначає
Суспільний спосіб поєднання робочої сили
із засобами виробництва
Специфічність дій економічних законів
певної економічної системи
Цілі та мотиви виробництва
Характер розподілу і споживання
створеного продукту
Класову і соціальну структуру суспільства
Панівну систему політичної
та економічної влади
Рис. 3.7. Місце власності в економічній системі
71Спочатку власність розглядалась як відношення людини до
речі, тобто як фізична наявність цієї речі у людини і можливість
її використання. Однак із розвитком суспільства та
накопиченням наукових знань уявлення про власність змінювалось,
ставало обсяговішим і змістовнішим.
Речі самі по собі не власність, так само як золото чи срібло за
своєю природою не є грошима. Вони перетворилися в гроші лише
за певних економічних відносин.
Це стосується і власності. Головною її характеристикою є
не річ і не відношення людей до речей, а те, ким і як
привласнюється річ, як таке привласнення зачіпає інтереси інших
людей. Певна річ стає власністю, тобто економічною категорією,
лише тоді, коли з приводу її привласнення люди вступають між
собою в певні економічні відносини. Відповідно, власність
виражає відносини між людьми з приводу привласнення речей.
Інакше кажучи, соціально-економічна сутність власності
розкривається і реалізується не в системі зв'язків "людина —
річ", а в площині взаємодії "людина — людина" з приводу
привласнення об'єктів власності.
Привласнення — процес, що виникає у результаті
поєднання об'єкта і суб'єкта привласнення, тобто це
конкретно-суспільний спосіб оволодіння річчю. Воно означає відношення суб'єкта
до певних речей як до власних. Привласнення формує і
виражає конкретну рису тієї або іншої форми власності та її видів.
Відносини привласнення охоплюють всі сфери відтворюваль-
ного процесу — від виробництва до споживання.
Вихідним моментом привласнення є сфера виробництва.
Саме тут створюється об'єкт власності і його вартість. Кому
належать засоби виробництва, той і привласнює результат
виробництва. Після цього процес привласнення продовжується через
сфери розподілу і обміну, які виступають як вторинна і
третинна форми привласнення.
Головним об'єктом привласнення в економічній системі,
який визначає її соціально-економічну форму, цілі й інтереси є
привласнення засобів виробництва і його результатів.
Власність — це сукупність відносин між суб'єктами
господарювання з приводу привласнення засобів виробництва
та його результатів.
72Варто зауважити, що категорія "привласнення" породжує
свій антипод — категорію "відчуження".
Відчуження — це позбавлення суб'єкта права на володіння,
користування і розпорядження тим чи іншим об'єктом
власності.
Привласнення і відчуження — парні категорії, які існують
одночасно як єдність протилежностей. Привласнення певного
об'єкта власності одним суб'єктом одночасно означає
відчуження його від іншого суб'єкта. Якщо один суб'єкт заявив, що "це
моє", це все одно, що він сказав іншим суб'єктам: "це не ваше".
Тому поряд з власником завжди присутній невласник.
Отже, процес привласнення і відчуження — це дві діалектичні
сторони сутності відносин власності. Суперечність в системі
"привласнення — відчуження" є внутрішнім джерелом саморозвитку
відносин власності. Саме в цьому полягає могутній позитивний
заряд цього діалектичного зв'язку.
Таким чином, сприймаючи видимість відношення людини до
речі, власність завжди виражає зв'язок: відношення
"власника" до"невласника".
Відносини власності утворюють певну систему, що містить
у собі три види відносин (див. рис. 3.8):
— відносини з приводу привласнення об'єктів власності;
— відносини з приводу економічних форм реалізації
об'єктів власності (тобто одержання від них доходу);
— відносини з приводу господарського використання
об'єктів власності.
Власник може сам використовувати свій об'єкт власності в
господарських цілях. У такому випадку він одночасно виступає
у двох іпостасях (особах): як власник і як суб'єкт
господарювання. Нині, коли виробництво надзвичайно ускладнилось і
набуло значного суспільного характеру, головною особою
господарського життя стає не власник, а суб'єкт, який використовує
для виробництва чужу власність на правах оренди, лізингу,
концесії, кредиту. Таким чином, з'являється два суб'єкти: суб'єкт-
власник і суб'єкт господарювання, які розподіляють
повноваження та функції.
Відносини власності виявляються через суб'єкти та
об'єкти власності.
73Система відносин власності
Відносини привласнення передбачають повне відчуження
об'єкта власності певним суб'єктом від інших суб'єктів,
тобто економічні відносини між людьми, які
характеризують їхнє ставлення до речей (насамперед засобів
виробництва) як до власних
Відносини з приводу економічних форм реалізації власності
є відображенням корисності чи прибутковості об'єкта
власності для суб'єкта власності (одержання прибутку,
ренти, процента, зарплати, дивідендів, гонорару тощо)
Відносини з приводу господарського використання об'єктів
власності виникають між власником об'єктів власності та
підприємцем з приводу передачі останньому майна на
певних умовах для використання з господарською метою
Рис. 3.8. Система відносин власності
Об'єкти власності — це все те, що можна привласнити чи
відчужити:
— засоби виробництва в усіх галузях народного господарства;
— нерухомість (будинки і споруди, відокремлені водні
об'єкти, багаторічні насадження тощо);
— природні ресурси (земля, її надра, ліси, води тощо);
— предмети особистого споживання та домашнього вжитку;
— гроші, цінні папери, дорогоцінні метали та вироби з них;
— інтелектуальна власність, тобто духовно-інтелектуальні,
інформаційні ресурси та продукти (твори літератури і
мистецтва, досягнення науки і техніки, відкриття, винаходи, ноу-хау,
інформація, комп'ютерні програми, технології тощо);
— культурні та історичні цінності;
— робоча сила.
Суб'єкти власності — це персоніфіковані носії відносин
власності:
— окрема особа (індивідуум) — людина як носій майнових і
немайнових прав та обов'язків;
74— юридичні особи — організації, підприємства, установи,
об'єднання осіб усіх організаційно-правових форм;
— держава в особі органів державного управління,
муніципалітети (органи місцевого управління та самоврядування);
— декілька держав або всі держави планети.
Власність має і правовий аспект, виступаючи як юридична
категорія. Юридичний аспект власності реалізується через
право власності.
Право власності — це сукупність узаконених державою
прав та норм економічних взаємовідносин фізичних і
юридичних осіб, які складаються між ними з приводу
привласнення й використання об'єктів власності.
Завдяки цьому економічні відносини власності набувають
характеру правовідносин, тобто відносин, учасники яких
виступають як носії певних юридичних прав і обов'язків.
Право власності визначається ще з часів римського права
трьома основними правочинностями — володіння,
користування і розпорядження. Це так звана тріада власності (рис. 3.9).
Відповідно, повна реалізація прав власності можлива лише
за наявності і взаємозв'язку відносин володіння, користування
й розпорядження. Суб'єкти, які тимчасово отримують право на
володіння і користування чужою власністю (наприклад,
орендар) без права на розпорядження, не є повними власниками.
У сучасній економічній науці й господарській практиці
розвинутих країн Заходу застосовується ширша і більш
деталізована система прав власності. Так, англійським юристом
представником інституціоналізму А. Оноре запропонована система
прав власності, яка складається з 11 елементів.
1. Право володіння.
2. Право користування.
3. Право управління (право вирішувати, хто і як
забезпечуватиме використання благ).
4. Право на дохід (право на володіння результатами
використання благ).
5. Право суверена на капітальну вартість (право на
використання, відчуження, зміну чи знищення блага).
75Володіння. Початкова форма власності, яка виражає
відносини, пов'язані з наявністю у того чи іншого
суб'єкта об'єктів власності з господарським
володінням ними. Саме по собі володіння не означає
повної власності. Володарем об'єкта може бути як
власник, так і не власник (наприклад, орендар)
Користування. Виражає економічні відносини
власності з приводу виробничого чи особистого
використання корисних властивостей її об'єктів відповідно до
функціонального призначення останніх
Розпорядження. Вища і всеохопна категорія
прав власності, яка передбачає, що розпорядник
об'єкта є його повним власником, отже, має право
самостійно вирішувати долю певного об'єкта
(використовувати, продавати, обмінювати, здавати в
оренду, дарувати, ліквідувати тощо) або делегувати
таке право іншим суб'єктам ринкової системи
Рис. 3.9. Сукупність правочинностеи власника
6. Право на безпеку (право на захист від експропріації або
від пошкодження в навколишньому середовищі).
7. Право на передачу благ у спадок.
8. Право на безстроковість володіння благом.
9. Заборона на використання шкідливим способом.
10. Право на відповідальність (можливість стягнення блага
на сплату боргу).
11. "Зворотний" характер прав власності, тобто повернення
переданих кому-небудь правочинностеи після закінчення
терміну угоди або достроково у випадку порушення її умов тощо.
Така деталізація юридичних прав власності має не
самодостатній характер, а має на меті гарантувати суб'єкту
необхідні й достатні права для прийняття оптимальних економічних
рішень.
Отже, між власністю як економічною і як юридичною
категоріями є тісний взаємозв'язок.
76Власність як економічна категорія виражає відносини між
людьми з приводу привласнення об'єктів власності й перш за
все засобів виробництва та його результатів.
Власність як юридична категорія відображає законодавче
закріплення економічних відносин між фізичними і
юридичними особами з приводу володіння, користування й
розпорядження об'єктами власності через систему юридичних законів і норм.
Таким чином, власність характеризує діалектичний
взаємозв'язок економічних та юридичних відносин, у якому економічні
відносини власності є первинними, базисними, а юридичні —
вторинними, похідними, оскільки зумовлюються економічними
відносинами.
Найскладнішою проблемою економічної науки є проблема
форм власності. Існують два підходи до класифікації форм
власності: вертикально-історичний і горизонтально-структурний.
Вертикально-історичний підхід визначає історичні форми
власності, які зароджуються у процесі тривалої еволюції
суспільства, і зміни однієї форми власності іншою (рис. 3.10).
Кожному етапу розвитку людського суспільства відповідає певна
форма власності, яка відбиває досягнутий рівень розвитку
продуктивних сил, особливості привласнення засобів і результатів
виробництва та основного суб'єкта, який концентрує права власності.
Історичні форми власності
+
Первіснообщинна
Рабовласницька
+
Феодальна
Капіталістична
Рис. 3.10. Еволюція форм власності
77На перших етапах розвитку людство протягом тисячоліть
використовувало колективні форми власності, спочатку у формі
племінної, а потім — общинної власності. Низький рівень
розвитку продуктивних сил зумовлював те, що люди могли тільки
спільно (колективно) добувати засоби до існування і спільно їх
споживати. Лише в такий спосіб людство могло вибороти своє
право на життя.
Згодом розвиток продуктивних сил, вдосконалення самої
людини, зміни умов її життя приводять до формування нового типу
власності — приватної. Ці два типи власності (суспільна й
приватна) на різних етапах історичного розвитку суспільства
виявлялися в найрізноманітніших конкретно-історичних формах,
відображаючи соціально-економічну природу панівного
суспільного ладу (рис. 3.10).
Для первіснообщинної форми власності характерні однакові
права всіх членів общини на панівний об'єкт власності —
землю, а також на засоби праці й результати виробництва.
Рабовласницька форма власності характеризується
абсолютною концентрацією прав власності рабовласника на
засоби виробництва, результати праці й на працівника (раба).
Феодальна власність передбачає абсолютні права власності
феодала на землю й обмежені права на працівника (селянина-
кріпака).
Капіталістична власність характеризується
зосередженням прав власності підприємця на засоби та результати праці і
відсутністю власності на найманого робітника, який має
особисту свободу.
Однак юридична рівноправність усіх громадян
капіталістичного суспільства не означає рівності в розподілі й
концентрації прав власності. Це породжує економічну владу одних і
економічну залежність інших.
Ліквідація приватної власності в колишніх соціалістичних
країнах і заміна її так званою загальнонародною власністю з
метою зрівняти всіх людей у правах на засоби виробництва і
результати їх використання спричинили розрив
природно-еволюційного процесу розвитку відносин власності, що стало однією з
причин кризи і розвалу соціалістичної системи.
78Горизонтально-структурний підхід визначає класифікацію
економічних форм власності, а також її види і типи.
Умовами і критеріями означеної класифікації є рівень
розвитку продуктивних сил, характер поєднання працівника із
засобами виробництва, ступінь правочинностей суб'єкта на
ресурси, результати й управління виробництвом, механізм
розподілу доходу тощо.
Існує два основних типи власності: приватна і суспільна.
Приватна власність — це такий тип власності, коли
виключне право на володіння, користування і розпорядження
об'єктом власності та отримання доходу належить приватній
(фізичній чи юридичній) особі.
Приватний тип власності виступає як сукупність
індивідуально-трудової, сімейної, індивідуальної з використанням
найманої праці, партнерської і корпоративної форм власності
(рис. 3.11).
Приватна власність
Індивідуально-трудова
аз
В
ю
'о
о
о
я
ч
о
а)
Я
«
ф
S
З найманою працею
я о
2 *
>> s
&U-8 9
д .з
ев
М
А
О
а
ф
я
а
а
Є
ов
Я
т
Я
н
aj
а
о
п
о.
о
К
^
ов
В
а
ф
в
о
• гЧ
a
X
а
Рис. 3.11. Сучасні форми приватної власності
Приватна власність в усіх її формах є потужним фактором
розвитку суспільства, оскільки стимулює у власника
підприємницьку ініціативу, інтерес до збільшення особистого, а отже, й
суспільного багатства, надає йому економічну свободу вибору,
певний статус у суспільстві, самоповагу, право успадкування,
утверджує реальну майнову відповідальність тощо.
79Індивідуально-трудова власність характеризується тим, що
фізична особа в підприємницькій діяльності одночасно
використовує власні засоби виробництва і свою робочу силу.
Якщо в господарстві використовується праця членів сім'ї,
така власність має вигляд сімейної трудової власності
(наприклад, фермерське сімейне господарство).
Індивідуальний приватний власник може використовувати
в господарстві й працю найманого робітника (постійно чи на
сезонних роботах).
Партнерська власність є об'єднанням капіталів або майна
кількох фізичних чи юридичних осіб. З метою здійснення
спільної підприємницької діяльності кожний учасник
партнерського підприємства зберігає свою частку внесеного ним
капіталу чи майна у партнерській власності.
Корпоративна (акціонерна) власність — це капітал,
утворений завдяки випуску і продажу акцій. Об'єктом власності
акціонерного товариства, крім капіталу, створеного за рахунок
продажу акцій, є також інше майно, придбане в результаті
господарської діяльності.
Особливість корпоративної власності полягає в тому, що
вона поєднує риси приватної і суспільної власності. З одного
боку, власники акцій є приватними власниками тієї частки
капіталу, яка відповідає номінальній чи ринковій ціні їхніх
акцій, а також доходу від них. Разом з тим, пересічні
акціонери через розпорошеність пакета акцій не мають реального
права на участь у розпорядженні всім капіталом акціонерного
товариства. Реальне право на розпорядження й управління
капіталом товариства мають лише ті, хто володіє контрольним
пакетом акцій.
Якщо розглядати реалізацію корпоративної власності через
відносини володіння, розпорядження й управління, то носіями
відносин володіння свого паю є відокремлені власники акцій,
які одержують на них доходи (дивіденди). Відносини ж
розпорядження й управління реалізуються не розрізнено (тобто
кожним власником акцій), а власниками контрольного пакета акцій,
які розпоряджаються й управляють капіталом акціонерного
товариства як єдиною власністю.
80Таким чином, акціонерний капітал поєднує приватну
власність і колективну форму її використання, оптимально
враховуючи особисті й колективні інтереси акціонерів. З одного боку,
корпоративна власність завдяки володінню окремими особами
акціями зберігає все те позитивне, що несе в собі приватна
власність (підприємницький інтерес, ініціативу, свободу
вибору, невтримну погоню за нагромадженням особистого, а отже, і
суспільного багатства, право безстрокового успадкування таін.)
З іншого боку, приватна власність, перебуваючи у загальній
структурі корпорації, реалізує себе через більш зрілу —
колективну форму організації виробництва. Відбувається якісна
еволюція механізму реалізації приватної власності, вона
зміщується у бік колективного управління з метою забезпечення
ефективнішого використання приватних ресурсів. У цьому сенсі
акціонерна власність виходить за межі індивідуальної класичної
приватної власності і долає ті обмеження, які їй властиві. Вона
виступає у формі асоційованої (інтегрованої) власності, яка
поєднує в собі риси приватної і суспільної власності. В цьому її
достоїнство, універсалізм і привабливість.
Корпоративний сектор в Україні об'єднує 17 млн
індивідуальних акціонерів, у т. ч. понад 14 млн дрібних, які з'явилися
внаслідок масової приватизації. Цей сектор посідає
найвагоміше місце в українській економіці, на його частку припадає
майже 75 % виробництва ВВП.
Суспільна власність означає спільне привласнення засобів
виробництва і його результатів. Суб'єкти суспільної власності
відносяться один до одного як рівноправні співвласники. У цих
умовах основною формою індивідуального привласнення стає
розподіл доходу, а мірою його розподілу — праця.
Суспільна власність існує у двох формах: державній і
колективній (рис. 3.12).
Державна власність — це така система відносин, за якої
абсолютні права на управління і розпорядження власністю
здійснюють органи (інститути) державної влади.
Державна власність поділяється на загальнодержавну і
муніципальну (комунальну).
81Суспільна власність
Державна
cd
;кавн
а
о
я
А
S
Заг
ьна
на)
R А
2 ч
Сі cd
Я Я
а Ь
si
S ~
Колективна
сй
Ен И О
2 S §
м Н в
cd g a
ч § я
в
cd
Я
ш
Я
Ен
cd
а
0)
я
о
о
W
a *
Ен М ЯГ
" а «
м U П
о З'Я
cd 2 я
Ч S Сн
PQ 2 ft
с-
иті
хияс
«1 ь 3
а 3 Я
А Ч -і-і
Ен >, Я
О v се
Власні
них і
орг
Рис. 3.12. Сучасні форми суспільної власності
Загальнодержавна власність — це спільна власність усіх
громадян країни, яка не поділяється на частки і не
персоніфікується між окремими учасниками економічного процесу.
Власність необхідна державі для виконання економічних,
соціальних і оборонних функцій. Об'єктами державної власності
є природні ресурси (земля, її надра, ліси, води, повітряний
простір), енергетика, транспорт, зв'язок, дороги, навчальні
заклади, заклади національної культури, фундаментальна наука,
оборонні та космічні об'єкти тощо.
Муніципальна (комунальна) власність — це власність,
яка перебуває в розпорядженні регіональних державних органів
(області, міста, району тощо).
Кооперативна власність — це об'єднана власність членів
окремого кооперативу, створена на добровільних засадах для
здійснення спільної діяльності. Власність кооперативу
формується в результаті об'єднання майна, гропіових внесків його
членів і доходів, одержаних від їхньої спільної трудової
діяльності. Кожен член кооперативу має однакові права на
управління та дохід, який розподіляється відповідно до внесеного паю і
трудового вкладу членів кооперативу.
82В Україні на кінець 2003 р. налічувалось близько ЗО тис.
кооперативів, серед яких найбільшого поширення набули три
типи: спеціалізовані, багатофункціональні обслуговуючі та
кооперативи при сільських громадах. Найбільш потужною і
організаційно-оформленою ланкою української кооперації є
споживча кооперація, яка об'єднує понад 1,1 млн членів пайовиків у
1700 споживчих товариств і 265 спілок різного рівня.
Власність трудового колективу — спільна власність,
передана державою чи іншим суб'єктом у розпорядження колективу
підприємства (на умовах викупу чи оренди), яка
використовується відповідно до чинного законодавства. Колективна власність
може існувати в різних видах залежно від джерела викупу. Якщо
підприємство викуплене за рахунок накопиченого прибутку, то
створюється неподільна власність колективу підприємства. Якщо
підприємство було викуплено за рахунок особистих доходів його
працівників, то утворюється пайова власність.
Власність громадських і релігійних об'єднань
створюється за рахунок власних коштів, пожертвувань громадян чи
організацій або шляхом передачі державного майна. Суб'єктами
такої власності є партії, профспілки, спортивні товариства,
церкви та інші громадські організації.
Змішана власність поєднує різні форми власності —
приватну, державну, колективну, кооперативну та інші, в тому
числі й власність іноземних суб'єктів (рис. 3.13).
1
о
я
я
яз
ерж
tt
ЯЗ
Я
е-
ЯЗ
рив
Н
1
о
я
и
яз
ерж
«
яі
Я
Я
S
Е-
яз
пер
о
О
К
О
я
я
а
;
ft
0)
«
я!
Я
я
S
е-
«
ш
ч
о
к
о
я
Е-
яі
CO
S
ft
є
ЯЗ
я
я
Я
Н
X
а>
ч
о
льна
;а
а
о
S
«
ченн
>>
ч
яЗ
С5
га
о
мног
0J
п
и
.3
італу
q
яз
К
ЯЗ
Я
ЯЗ
Я
О
З
ю
S
о
S
ч
S
я
а
я
Рис. 3.13. Сучасні форми змішаної власності
83Комбіновані форми власності. У розвинутих країнах
Заходу з метою забезпечення ефективнішого функціонування
виробництва відбувається процес об'єднання підприємств
різних форм власності, однак за умови збереження кожною із
них своєї базової якості. У результаті створюються
комбіновані форми власності: концерни, трести, холдинги,
фінансово-промислові групи та інші об'єднання. Кожний учасник
такого об'єднання делегує органу управління такий обсяг своїх
повноважень, який не спричиняє втрати основних
властивостей притаманної йому форми власності.
В Україні в результаті реформування відносин власності на
основі роздержавлення й приватизації склались і законодавчо
закріплені такі форми власності:
— приватна;
— колективна;
— державна.
Допускається також існування змішаних форм власності,
власності інших держав, власності міжнародних організацій та
юридичних осіб інших держав.
В результаті проведення політики роздержавлення і
приватизації в Україні останніми роками суттєво змінилась структура форм
власності. На зміну монопольному пануванню державної власності
прийшов реальний поліформізм власності, якій створив
об'єктивну основу для формування й ефективного розвитку ринкової
економіки в країні. На початок 2004 р. частка об'єктів недержавних
форм власності становила в країні більше 85 % (табл. 3.1).
Сучасна економіка розвинутих країн перебуває на порозі
постіндустріального розвитку і характеризується динамізмом
та новітніми тенденціями в розвитку відносин власності.
Результатом цих процесів є:
1) подальше розширення плюралізму форм власності —
приватної (великої, середньої, дрібної, сімейної), корпоративної,
колективної, кооперативної, державної тощо. Ці форми
взаємодіють і доповнюють одна одну, кожна з них знаходить свою "нішу"
продуктивного функціонування і максимальної реалізації
можливостей, закладених у ній. Завдяки останньому
забезпечується конкуренція і ефективне функціонування економіки в цілому;
НАТаблиця 3.1. Кількість об'єктів за формами власності в Україні
в 1997—2004 pp. ( на початок року)
Об'єкти
Всього
У тому числі
за формами
власності:
державні
комунальні
приватні
колективні
міжнародних
організацій та
юридичних
осіб інших
держав
1997
615 686
52 836
44 558
173 633
340 618
4 041
2001
834 886
43 060
63 707
244 788
475 759
7 572
2002
889 330
43 374
65 920
263 308
508 705
8 023
2003
935 578
42 484
70 231
277 679
536 620
8 564
2004
Кількість
981 054
42 935
74 252
290 304
564 500
9 063
%
100
4,3
7,6
29,6
57,6
0,9
2) значне поширення змішаних і комбінованих форм
власності, де провідна роль належить корпораціям і великим фірмам;
3) посилення процесів демократизації і соціалізації відносин
власності: створюються асоційовані форми власності трудових
колективів, збільшується частка акцій серед працівників фірм,
вони залучаються до управління і розподілу доходів,
забезпечуються дешевим житлом, медичним обслуговуванням тощо;
4) прогресивна зміна структури об'єктів власності:
пріоритетними стають такі об'єкти власності, як наукові знання,
інформація, комп'ютерні програми, нові технології, космічні
об'єкти, висококваліфікована робоча сила, духовні блага тощо;
5) розширюються форми та об'єкти міжнародної власності
на основі поглиблення міжнародного поділу праці й посилення
економічних зв'язків між країнами.
85§ 4. Місце і роль людини в економічній системі
Людина — надзвичайно складна істота, вона поєднує в собі
біологічне і соціальне.
Як біологічна істота людина — унікальний продукт природи,
мисляча істота, наділена сукупністю фізичних і розумових
здібностей, здатністю взаємодіяти з природою і жити за її законами.
Людина як соціальна істота є частиною суспільства, тобто
живе у соціумі, має багатогранні стосунки з іншими людьми
(економічні, політичні, національні, сімейні), виконує і
підкоряється юридичним законам, додержується певних моральних норм і
правил соціальної поведінки, прийнятих в суспільстві, тобто є
людина розумна (Homo sapiens).
У діалектичній взаємодії біологічної і соціальної сторін
людини, можливості використовувати у своїй діяльності природні
й економічні закони і полягає глибинна сутність людини як біо-
соціальноіі істоти (рис. 3.14).
Людина
як біологічна істота
є природною істотою, яка
наділена природними
силами (фізичною силою,
мозком, органами відчуттів
тощо), має фізіологічні
потреби
як соціальна істота
є членом суспільства,
елементом певної соціальної
групи, суб'єктом
соціальних, економічних,
політичних, моральних
та інших відносин
Рис. 3.14. Біосоціальні риси людини
Людину вивчають багато наук, у тому числі економічна
наука, яка досліджує економічну сутність людини, її місце і роль
в економічній системі, потреби, інтереси, господарську
поведінку, тобто людину економічну (Homo economicus).
Людина економічна — головний творчий суб'єкт ринкової
економіки, який володіє свободою вибору і приймає економіч-
86но раціональні та оптимальні рішення з урахуванням усіх
наявних можливостей і умов, відповідно до своїх особистих
інтересів, мети і пріоритетів.
На всіх етапах розвитку суспільства людина перебувала в
центрі всіх економічних процесів і явищ. В економічній системі
людина виступає як працівник, як суб'єкт економічних
відносин, як споживач, як носій кінцевої мети суспільного
виробництва (рис. 3.15).
Працівник
Споживач
Суб'єкт економічних
відносин
Носій кінцевої мети
виробництва
Рис. 3.15. Місце людини в економічній системі
Людина-працівник в економічній системі виступає робочою
силою, особистим фактором виробництва, головним елементом
продуктивних сил.
Робоча сила — це сукупність фізичних і розумових
здібностей людини, їі здатність до праці.
Успіх виробництва на всіх рівнях визначається
насамперед людьми, зайнятими у виробничому процесі. Усі інші
фактори виробництва діють не самі по собі, їх приводить у рух
людина. Людині, її праці належить центральне місце у
виробництві не тільки як найактивнішому факторові
виробництва, а й як джерелу, творцю інших факторів виробництва —
матеріально-речових, науково-дослідних і
організаційно-управлінських.
87В історичному плані людина-виробник пройшла у своєму
розвитку стадію індивідуального (одноосібного) працівника і
стадію сукупного працівника.
На ранніх етапах розвитку суспільства, коли ще
недостатньо були розвинуті суспільний поділ праці й господарські
зв'язки (натуральне господарство і дрібнотоварне виробництво), коли
речі виготовлялись від початку до кінця одним робітником, то
останній виступав як працівник-індивід.
У подальшому, в міру поглиблення суспільного поділу праці,
розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, праця
кожного виробника все менше виступає як індивідуальна праця
незалежного, економічно відокремленого товаровиробника, а
виступає частиною сукупної праці, а окремий працівник — частиною
сукупного працівника.
Сукупний працівник — це сукупність працівників різних
спеціальностей, які є учасниками спільного виробництва
певного товару на основі розподілу праці між ними.
У сучасних умовах головною фігурою господарського життя
є не індивідуальний, а сукупний працівник, який залучається
до суспільного виробничого процесу завдяки кооперації праці.
Нині практично будь-який товар є результатом праці не одного,
а десятків, сотень і тисяч працівників, зайнятих у різних
галузях виробництва. Сучасний автомобіль складається в
середньому з 15 тис. деталей, у виробництві яких зайняті тисячі
працівників величезної кількості великих і дрібних підприємств-по-
стачальників. Американський літак "Боїнг-748" складається з
4,5 млн різноманітних частин, що їх виробляють робітники 16
тисяч компаній.
Сукупний працівник є новою продуктивною силою
кооперованої праці, здатної вирішувати завдання, які не під силу сумі
відокремлених індивідуальних працівників.
Рівень розвитку сукупної робочої сили можна
охарактеризувати такими кількісними і якісними показниками (рис. 3.16).
В умовах розвитку науково-технічного прогресу вимоги до
рівня підготовки працівників зростають. Без постійного
підвищення рівня освіти, кваліфікації, культури, зміцнення здоров'я,
вироблення психологічної сталості працівники не здатні ефектив-
88Сукупна робоча сила
Кількісні показники
Чисельність працівників
на підприємствах
Чисельність працівників,
зайнятих у галузях
народного господарства
Чисельність працівників
у сферах матеріального
і нематеріального
виробництва
Загальна чисельність
працівників країни
Якісні показники
Рівень загальної освіти
Рівень професійної
освіти
Морально-психологічний
стан тощо
Працездатність,
зібраність, дисциплінованість,
відповідальність
Рис. 3.16. Показники рівня розвитку сукупної робочої сили
но взаємодіяти з іншими прогресуючими елементами
продуктивних сил — новою технікою, передовими технологіями,
системами управління й організації виробництва. Тому в сучасному
розвинутому суспільстві інвестиції в "людський капітал", тобто в
розвиток знань, здібностей, у зміцнення здоров'я людини,
вважаються найефективнішими і гуманними вкладеннями.
В Україні на сучасному етапі кількість найманих працівників
з вищою професійною освітою стала значною (табл. 3.2). Саметакі
працівники є головною основою ефективного розвитку
економіки і важливим елементом національного багатства країни.
Людина як суб'єкт економічних відносин. Людина
економічна реалізує себе в економічній системі завдяки певним
господарським відносинам, у які вона вступає з іншими суб'єктами в
процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання благ.
Суб'єктами економічних відносин є окремий індивід, сім'я,
колектив, держава. Основою економічних відносин є відносини
89Таблиця 3.2. Рівень освіти найманих працівників за видами економічної діяльності, на
початок 2004 р.
Види економічної
діяльності
Всього
Промисловість
Сільське
господарство, мисливство
та лісове господарство
Будівництво
Транспорт і зв'язок
Оптова і роздрібна
торгівля
Фінансова діяльність
Державне управління
Освіта
Охорона здоров'я та
соціальна допомога
Колективні,
громадські та особисті
послуги
Кількість
штатних
працівників, тис.
11782,5
3 435,0
1411,3
426,1
1 002,3
570,3
181,6
724,5
1651,0
1340,5
378,1
3 них закінчили вищі навчальні заклади освіти
І—II рівнів
акредитації,
тис.
3 112,8
874,3
206,4
102,5
226,4
200,4
55,4
208,1
347,1
594,5
128,1
Відсотків до
загальної кількості
працівників
26,4
25,5
14,6
24,1
22,6
35,1
30,5
28,7
21,0
44,3
33,9власності, які характеризують спосіб поєднання працівника із
засобами виробництва.
Органічне поєднання двох характеристик людини: людини-
працівника та людини-власника утворює економічну сутність
людини, сучасну економічну людину.
Природно людині найбільшою мірою відповідає
індивідуальна (приватна) трудова власність, яка формує як єдине ціле лю-
дину-робітника і людину-власника. Вона є основою його
економічної незалежності й свободи. Інші форми власності
(колективна, кооперативна, корпоративна тощо) більшою мірою
відображають соціально-суспільну суть людини, розкривають її місце
і роль у суспільстві.
Сьогодні в розвинутих країнах дедалі більшого розвитку
набувають колективні (асоційовані) форми власності, які
поєднують індивідуальні та колективні принципи управління
виробництвом і розподілом доходів.
Роль людини як суб'єкта економічних відносин полягає
також у тому, що об'єктивні економічні закони виявляються і
реалізуються через її господарську діяльність.
Людина як споживач реалізує себе через задоволення своїх
різних потреб. Потреби людини можна поділити на потреби лю-
дини-працівника і потреби людини-підприємця.
Потреби людини-працівника пов'язані з відтворенням
робочої сили, тобто з особистим споживанням. У процесі трудової
діяльності людина витрачає робочу силу, яку необхідно
відновлювати. Для цього вона повинна мати набір товарів і послуг, щоб
задовольнити свої фізіологічні, духовні та інші потреби.
Задовольняючи ці потреби, людина відтворює себе як працівник.
Потреби людини-підприємця стосуються відтворення
матеріально-речових факторів виробництва, тобто виробничих
потреб. Для того щоб відновити спожиті в процесі виробництва
машини, верстати, обладнання, сировину, матеріали, паливо,
електроенергію тощо, підприємець повинен їх придбати на
ринку факторів виробництва.
Потреби людини-працівника і людини-підприємця тісно
переплітаються між собою, утворюючи спільні потреби людей,
задоволення яких забезпечує відновлення особистого і речового
факторів суспільного виробництва.
91Людина як кінцева мета суспільного виробництва. Людина
в її цілісній сутності є головним критерієм розвитку
суспільного виробництва і головною його метою. Суспільний продукт,
проходячи через фази виробництва, розподілу й обміну завершує
свій цикл у фазі споживання. Без споживання виробництво
існувати не може, воно не має сенсу. Задоволення різнобічних
потреб людини — ось призначення будь-якого виробництва. У
цьому аспекті людина зі своїми потребами є природною і кінцевою
метою суспільного виробництва й одночасно головним фактором
його функціонування.
Таким чином, функціонування і розвиток економічної
системи неможливо оцінювати поза існуванням людини, її
трудової діяльності, взаємозв'язків, потреб, інтересів, мотивацій.
Людина є центральним елементом економіки, вона є активним
учасником господарської діяльності як робоча сила, здатна до
праці, а також як суб'єкт-споживач, вступаючи в економічні
стосунки задля виробництва і споживання життєвих благ.
НАВЧАЛЬНИЙ ТРЕНІНГ
Основні терміни і поняття
Соціально-економічна формація. Цивілізація. Економічна система.
Продуктивні сили. Економічні відносини. Господарський механізм.
Власність. Тип, форма, вид власності. Структура відносин власності.
Суб'єкти власності. Об'єкти власності. Право власності. Плюралізм форм
власності. Суспільна власність. Приватна власність. Корпоративна власність.
Державна власність. Муніципальна власність. Колективна власність.
Кооперативна власність. Інтелектуальна власність. Людина економічна
{Homo economicus).
Контрольні запитання і завдання
1. У чому полягає відмінність формаційного і цивілізаційного підходів
до періодизації суспільного розвитку?
2. Дайте визначення поняття "цивілізація". Які критерії розвитку
цивілізації відомі?
3. У чому полягає сутність економічної системи? Які визначення
цього терміна є в економічної науці?
4. Якими критеріями визначається тип економічної системи?
925. Назвіть структурні елементи економічної системи і розкрийте їхній
взаємозв'язок.
6. Розкрийте зміст понять "ринкова економіка", "командна
економіка", "змішана економіка",
7. Як в економічній науці відбувався процес еволюції визначення
категорії "власність"?
8. Що таке суб'єкт і об'єкт власності?
9. Назвіть суб'єктів і об'єкти державної власності.
10. Що таке відносини власності і яка їхня структура?
11. Розкрийте зміст поняття "право власності"?
12. Що є первинним у взаємовідносинах: власність як економічна чи
як юридична категорія?
13. Які особливості корпоративної форми власності?
14. Розкрийте специфіку інтелектуальної власності.
15. Розкрийте зміст новітніх тенденцій у розвитку відносин власності
та їхні причини.
16. Що означає поняття "людина економічна"?
17. Яке місце займає людина в економічної системі?
Література
1. Закон України "Про власність". — К.: Парламентське вид-во, 1998.
2. Бажал Ю.М. Економічна теорія технологічних змін: Навч. посіб. —
К.: Заповіт, 1996. — 240 с.
3. Базилевич ВД. Інтелектуальна власність: Підручник. — К.:
Знання, 2006. — Розд. 2, 3.
4. Грішнова ОА. Економіка праці та соціально-трудові відносини:
Підручник. — К.: Знання, 2004. — 535 с.
5. Гзлбрейт Дж.К. Новое индустриальное общество. — М., 1969.
6. Иноземцев ВА. Современное постиндустриальное общество:
природа, противоречия, перспективи: Учеб. пособие. — М.: Логос, 2000.
7. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник /
Відп. ред. Г.Н. Климко. — 5-те вид., випр. — К.: Знання-Прес, 2004. —
Розд. 4, 5.
8. Право власності в Україні / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. —
К.: Юрінкомінтер, 2000.
9. Рибалкін В. Теорія власності. — К.: Логос, 2000.
10. Самуельсон П. Економіка: Підручник. — Л.: Світ, 1993. — С. 37—45.
11. Філіпенко А.С. Економічний розвиток сучасної цивілізації: Навч.
посіб. — К.: Знання, 2000. — 174 с.
12. Лукінов 1.1. Економічні трансформації (наприкінці XX сторіччя) /
НАН України; Ін-т економіки. — К., 1997. — 455 с.
13. "їі/лсно АА.Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх
значення для України. — К.: Логос, 2003.
93Глава 4. ЗАКОНОМІРНОСТІ ТА ОСОБЛИВОСТІ
РОЗВИТКУ ПЕРЕХІДНИХ ЕКОНОМІК
Подібно до живих організмів суспільства
переживають кризи, моменти безумства,
революції, зміну форм свого життя; вони
народжуються, розвиваються, умирають,
переходять від здоров'я до хвороби, а від
хвороби — до здоров'я, ...вони мають
дитинство, юність, зрілість, дряхлість і смерть.
Поль-Анрі Гольбах
§ 1. Сутність і закономірності еволюційного переходу
економічної системи до наступного типу
У процесі свого розвитку будь-яка система проходить
декілька стадій:
— становлення (висхідний розвиток нової системи);
— зрілість (найповніший прояв усіх потенційних
можливостей системи та властивих їй суперечностей функціонування);
— занепад старої системи і зародження елементів нової
(низхідний розвиток старої системи).
Стадія становлення означає низхідний рух старої системи
та висхідний рух нової системи.
Трансформаційна економіка є особливим станом
еволюційного процесу суспільного розвитку в період зміни його
соціально-економічних форм.
Принципи трансформації:
— урівноваженість як необхідна передумова успішного
розвитку та самооновлення;
— багатовимірність системних перетворень та складний
механізм їхньої взаємодії;
— динамічність узгодження складових елементів системи на
принципах самоорганізації;
94Загальні закономірності трансформаційних перетворень
>'
Зародження
елементів нової
системи у старій
*'
Нагромадження
елементів хаосу, що
сприяє асиміляції
нових елементів
системою
>г
Вплив зовнішнього
середовища, що ініціює
трансформаційні перетворення та
організує їх як закономірності
функціонування і розвитку
трансформації
V
Існування і
водночас руйнація
старого та
заміщення його
новим
у
Тривалість, поступовість
і поетапність
трансформаційних
перетворень
Рис. 4.1. Загальні закономірності трансформаційних
перетворень
— суперечливе поєднання тенденцій світового еволюційного
розвитку і національних особливостей трансформаційних
перетворень.
§ 2. Перехідні економічні системи: зміст і основні риси
Перехідні (трансформаційні) економічні системи — це
складне явище. В історії розвитку практично кожного соціуму
настають періоди, коли стара економічна система функціонує
за низхідною (занепадає), а в її просторі зароджуються
елементи нової системи з тенденцією до самоорганізації та висхідного
розвитку.
Перехідні економіки можна класифікувати за аспектами ци-
вілізаційного і формаційного процесів.
Аспект цивілізаційного процесу:
— від неоліту до бронзового віку;
— від бронзового до залізного віку;
— від залізного до передіндустріального віку;
95— від передіндустріального до індустріального віку;
— від індустріального до постіндустріального
(інформаційного) віку.
Аспект формаційного процесу:
— від первісного до рабовласницького ладу;
— від рабовласництва до феодалізму;
— від феодалізму до капіталізму;
— від капіталізму до соціалізму;
— від соціалізму до капіталізму (для постсоціалістичних
країн тощо).
У межах кожної цивілізації та кожної суспільно-економіч
ної формації є перехідні стани від однієї стадії розвитку до іншої.
Закономірності трансформації в межах ринкової системи
1. Поглиблення суспільного характеру виробництва:
— розвиток економічної системи визначається ступенем
розвитку ринку;
— виникнення монополій усуває обмеженість вільного
конкурентного ринку;
— розподіл функцій та сфер діяльності між державою,
монополіями і немонополізованим сектором зменшує рівень непе-
редбачуваності в суспільстві, забезпечує певну узгодженість між
цими секторами та в них самих, формує систему економічних
зв'язків як єдине ціле.
2. Зміни у розвитку технологічного способу виробництва
вимагають нових та відповідної адапованості існуючих
господарських форм. Це виявляється в тому, що, наприклад,
економічна система вільної конкуренції є формою пристосування до
простої кооперації, мануфактурного та машинного виробництва,
монополія є формою адаптації до умов НТР (необхідність
використання нових джерел енергії, нових методів виплавки чавуну,
сталі, алюмінію, застосування двигунів внутрішнього згоряння,
концентрації та централізації капіталу. Цю функцію виконали
монополістичні союзи). Автоматизований технологічний спосіб
виробництва потребує впровадження змішаної економічної
системи, яка б органічно поєднувала процеси усуспільнення та
індивідуалізації, існування дрібних та великих підприємств,
господарств, заснованих на різних формах власності тощо.
963. Кожна наступна форма соціально-економічного
розвитку породжу є нові фактори економічного зростання, не відки-
даючи при цьому надбань попередніх. За вільної конкуренції
'головним фактором економічного зростання є гонитва за
надприбутком, одержаним завдяки впровадженню
науково-технічному прогресу.
Монополія породжує нові переваги великих підприємств над
дрібними в застосуванні досягнень НТП, економії на управлінні
та ін., а також можливість упорядковувати, узгоджувати та
передбачувати результати діяльності.
Державно-монополістичний капіталізм створює
можливості державного впливу на відтворювальний процес у
масштабах суспільства.
Змішана економіка забезпечує спеціалізацію і розподіл
функцій між дрібними та крупними підприємствами,
передбачає обрання форми власності й форми господарювання за
економічною доцільностю.
Формування специфічної ієрархїі суб'єктів
господарювання. Головним суб'єктом системи вільної конкуренції є дрібний
товаровиробник;
— періоду крупного машинного виробництва — власник
капіталу;
— за монополії— об'єднання капіталістів;
— в умовах державно-монополістичного капіталізму —
держава.
Змішана економіка докорінно змінює місце і роль
найманого робітника, який дедалі частіше стає співвласником
капіталу та учасником управлінського процесу в межах корпорацій
(наймані менеджери) й учасником процесу регулювання
економіки як цілого (наймані державні службовці).
Зміст перехідної економіки — формування нових
елементів та системоутворення їх, яке дає можливість
зайняти новому панівне місце в ієрархії підсистем та
системи як цілого.
Нестійкість перехідної економіки пояснюється тим, що на
відм і 11 у під стабільної економічної системи, в якій зміни стосують-
• Д.
97Нестійкість

Альтернативність
(багатоварі-
антність)
розвитку
Невизначеність
І
Риси перехідної економіки
І
Виникнення
і
функціонування
перехідних
економічних форм
І
Висока
ризиковість
Особливий
характер
суперечностей
Рис. 4.2. Риси перехідної економіки
Історичність
перехідних
економік
ся переважно механізму функціонування системи, в перехідних
системах змінюється сам механізм розвитку. Останнє порушує
її стійкість, оскільки спричиняє розбалансованість попередньої
системи.
Невизначеність як риса перехідної економіки пояснюється,
насамперед, здатністю елементів системи до самоорганізації.
Суб'єкти економіки ставлять перед собою мету — побудувати
економічну систему певного типу і розробляють механізми та
засоби досягнення мети, але зазвичай теоретично
сформульована і практично реалізована мета не співпадає повністю.
По-перше, тому що завжди в процесі становлення виникають неперед-
бачувані заздалегідь моменти. По-друге, з причини здатності
системи до самоорганізації, що сама по собі передбачає багато-
варіантність розвитку.
Багатоваріантність самоорганізації системи,
різноманітність устремлінь, цілей, бажань стосовно майбутнього
суспільного устрою зумовлюють альтернативний характер
розвитку перехідних економік. Устремління щодо трансформації
старої системи можуть бути успішними (реалізована мета близь-
98ка до поставленої) і безуспішними (система повертається в
модифікованому вигляді до попереднього стану або ж гине).
Перехід до нової економічної системи — це співіснування і
боротьба старого й нового. Становлення нової системи породжує
відповідні нові економічні форми. Наприклад, грошова рента в
умовах феодалізму або індикативне планування та державне
регулювання в умовах капіталізму.
Суперечності перехідних економік є суперечностями
розвитку, а не функціонування. Це суперечності між старим та
новим у надрах самої економічної системи; між економікою і
політикою, між економікою та ідеологією; політикою та
ідеологією; між соціальними верствами, що традиційно склалися, і
тими, що зароджуються, тощо.
Загострення цих суперечностей часто супроводжується
бажаннями та закликами повернутися до попереднього стану
(фізіократи, соціалісти-утопісти, сучасні ультраліві).
Історичність перехідної економіки зумовлена характером
умов переходу, природними, економічними, регіональними,
політичними, ідеологічними та соціальними особливостями
країн, які формують специфіку моделей переходу.
§ 3. Криза і розпад командно-адміністративної
системи та необхідність переходу економіки
постсоціалістичних країн до ринкових відносин
Усі досоціалістичні економічні системи спочатку виникали
в процесі еволюційного розвитку, і лише потім наука вдавалась
до спроб теоретично осмислити їх.
Відмінністю соціалізму є те, що він спочатку виник як
теорія (рис. 4.3), і лише згодом була зроблена спроба реалізувати
цю теорію на практиці шляхом революційних перетворень.
Теоретичною основою реалізованої моделі соціалізму
вважається марксистська економічна концепція.
її головні засади такі:
— капіталізм неспроможний вирішити внутрішньо
притаманні йому суперечності й мусить поступитись місцем наступній
економічній формації — комуністичній, яка є антиподом
капіталістичної форми суспільного устрою;
99Анархічний
<—
Бюрократичний
Теоретичні концепції
(моделі) соціалізму
>г
Демократичний
—;
Ринковий
Комунітарний
Рис. 4.3. Теоретичні концепції (моделі) соціалізму
— комунізм передбачає дві фази суспільного розвитку: І —
соціалізм; II — комунізм.
Соціалізм — перехідна форма від капіталізму до комунізму,
оскільки, на відміну від попередніх економічних систем, які
мали єдину економічну основу — приватну власність, елементи
комунізму не можуть зародитися у надрах капіталізму (через
відмінність економічної основи).
Особливості комуністичної системи:
— економічною основою нової системи є суспільна власність;
— всезагальність праці;
— безкласовість;
— колективізм, що усуває індивідуальний егоїзм;
— нетоварні (безпосередньо суспільні) зв'язки;
— розподіл здійснюється на І фазі суспільного розвитку —
за працею, на II — за потребами;
— самоуправління як антипод державної форми управління;
— повне відмирання держави як апарату насильства на II
фазі суспільного розвитку.
Реалізація марксистської концепції економічного розвитку
супроводжувалася значними теоретичними змінами і
модифікувалася у марксистсько-ленінську теорію побудови
соціалізму, яка мала такі етапи.
1. Політика "воєнного комунізму" (В.І. Ленін згодом визнав
її політикою не тільки вимушеною, а й помилковою) була спря-
100мована на ліквідацію ринкових відносин, приватної власності
та класів, на перехід до безпосереднього продуктообміну через
державні органи влади.
2. Нова економічна політика (НЕП), яка внесла в
теоретичну концепцію суттєві корективи і насамперед визнання:
— ринкових форм (товар, гроші, ціна, кредит, фінанси тощо);
— двох форм власності (державної та кооперативної);
— двох класів (робітників і селян, інтелігенції як прошарку);
— державної форми управління за участю народу.
Реалізована модель соціалізму дістала назву
командно-адміністративного соціалізму.
Риси командно-адміністративного соціалізму:
— тотальне панування державної власності (навіть
колгоспно-кооперативна власність, проголошена конституцією,
втратила риси кооперативної і була одержавлена);
— централізоване регулювання всіх зв'язків державою
(директивне централізоване планування від досягнутого);
— спотворені ринкові відносини (ціни, відсоток за кредит,
ренту тощо встановлювала держава);
— прямий розподіл ресурсів;
— державне тотальне управління за принципом жорсткої
ієрархії; вершину ієрархічної піраміди займає партійна
бюрократія;
— розподіл за волею держави, яка об'єктивно не може
визначити частку індивіда у суспільному результаті економічної
діяльності (хоч зарплата видається за форму розподілу
відповідно до кількості та якості праці).
Як наслідок, у процесі революційних змін відбулося
тотальне одержавлення економіки, політики, ідеології та інших форм
суспільного буття.
Криза адміністративно-командної системи стала проявом
загострення суперечностей, породжених та нагромаджених нею,
які система виявилася не здатною вирішити.
Суперечності адміністративно-командної системи
Головна суперечність — суперечність між проголошеними
та реалізованими цілями.
101Форми вияву головної суперечності:
— між вивільненням трудящих від поневолення
(експлуатації) з боку капіталу і поневоленням їх державою;
— між проголошеною метою побудови суспільства все-
загального добробуту і сформованою економікою тотального
дефіциту, який є не лише наслідком, а й передумовою відтворення
бюрократичної системи адміністративного соціалізму;
— між проголошеною метою побудови суспільства, де, всі
блага "поллються повним потоком" і здійсниться великий
принцип: "від кожного — за здібностями, кожному — за потребами"
і деформованою структурою економіки, зорієнтованою на
виробництво заради виробництва;
— між проголошеною метою високопродуктивного
виробництва (трудящі працюють на себе й на суспільство в цілому) і
спадною ефективністю реального виробництва через відсутність
конкуренції і тотальне панування державної монополії;
— між проголошеною метою побудови суспільства,
заснованого на самоуправлінні (самоуправління як антипод
державного управління), і реальною системою управління у формі
диктатури держави, яка виявляється через диктатуру
пролетаріату, диктатуру партії та ін.
Причини глибокої кризи командно-адміністративної
системи не вичерпуються тільки нагромадженими нею внутрішньо
притаманними їй суперечностями. Вони пояснюються існуючою
структурою влади та запроваджуваною нею політикою. Значною
мірою ця криза зумовлена об'єктивними законами
нерівномірності та циклічності економічного розвитку.
§ 4. Концепції переходу постсоціалістичних країн
до ринкової економіки
Соціально орієнтовану ринкову економіку, яку прагнуть
створити постсоціалістичні країни, можна визначити як
систему, в основі якої переважає приватна власність, свобода
підприємництва, вільний продаж усіх факторів виробництва,
товарів та послуг.
Головні завдання перехідного періоду від адміністративно-
командної до соціально орієнтованої ринкової системи такі:
102— реформування відносин власності;
— роздержавлення (обмеження втручання держави в
економічне життя суспільства аж до повного вилучення, відмова
від прямого управління держави економікою, створення умов
для зростання кількості господарюючих суб'єктів);
— приватизація (перехід у приватну власність значної
частки державної власності);
— демонополізація (створення і захист конкурентного
середовища, подолання державної та недержавної монополії);
— лібералізація, яка набуває двох форм — внутрішньоеко-
номічної(усунення державного контролю за цінами на
переважну більшість товарів та послуг, запровадження свободи торгівлі
юридичних та фізичних осіб і підпорядкування діяльності
товаровиробника умовам ринку) і зовнішньоекономічної
(розширення доступу в країну іноземних інвестицій; роздержавлення
зовнішньоекономічних зв'язків і зняття протекціоністських
обмежень на експорт; зняття обмежень на імпорт; конверто-
ваність національної валюти тощо).
— макроекономічна стабілізація (мінімізація дефіциту
державного бюджету, припинення надлишкової грошової
емісії та пільгового кредитування, що спричиняють інфляцію);
— формування ринкової інфраструктури;
— соціальний захист найвразливіших верств населення.
Концепції трансформації адміністративно-командної
економіки в ринкову:
— інституціонально-кейнсіанський варіант еволюційних
змін, або градуалістської політики;
— ліберально-монетарний варіант радикальних змін, або
політики "шокової терапії".
Головні риси еволюційного переходу до ринкової економіки
(граду алізму):
1. Процес економічної трансформації трактується як
поступова зміна ресурсних потоків, які повільно пристосовуються до
нового інституційного середовища і впливають на зміну
параметрів виробництва, споживання, інвестицій.
2. Реформування економіки передбачає:
— встановлення динамічної рівноваги на споживчому
ринку шляхом легалізації та розвитку приватного сектору;
103— поширення ринкових механізмів спочатку на виробництво
та збут споживчих товарів, а згодом і на інвестиції;
— лібералізація цін зі збереженням державного контролю
за ними;
— формування двосекторної моделі економіки, де
превалюють приватні структури у споживчих галузях економіки, а
державні й ті, що контролюються державою, — у виробництві
інвестиційних товарів;
— спад виробництва, зумовлений не зміною його
технологічної та соціально-економічної структури, а політикою
лібералізації;
— гіперінфляція як наслідок лібералізації;
— глибоке розшарування за доходами різних верств
населення.
Головні риси концепції радикальних змін, або політики
" шокової терапії":
1. Процес економічної трансформації передбачає швидкий
перехід до досконалого ринкового середовища, заснованого на
принципах рівноваги вільної ринкової економіки.
2. Реформування економіки передбачає:
— проведення впродовж 1—2 років радикальних антиінфля-
ційних стабілізаційних заходів:
— моментальну лібералізацію цін;
— максимальне усунення держави від втручання в
економічні процеси;
— ліквідацію переважної більшості субсидій;
— запровадження повної фінансової самостійності
підприємств тощо;
— здійснення протягом 10—15 років фундаментальних
перетворень в економіці.
Головним завданням переходу до реальних ринкових
відносин є форму вання ринкових форм господарювання та
усунення деформацій, набутих в умовах адміністративно-
командної системи. У цьому полягає суть лібералізації
економіки.
104ПОЗИТИВНІ
НЕГАТИВНІ
ВНУТРІШНЬОЕКОНОМІЧНА ЛІБЕРАЛІЗАЦІЯ
Зародження і розширення меж
економічної свободи,
вибору сфери прикладання
капіталу, діяльності, партнерів,
товарів та послуг, місця
проживання тощо
Формування нової психології,
що ґрунтується на ініціативі,
здатності ризикувати,
відповідальності за прийняті рішення,
дії тощо
Формування нового способу
життя, якому властива
мобільність, свобода вибору і т. ін.
Вивільнення цін спричиняє
стрімке зниження доходів
широких верств населення
Галузі, що працювали на
державне замовлення (насамперед
ВПК), втрачають сферу збуту
своїх товарів та послуг
Багато підприємств
виявляються неконкурентоспроможними
Труднощі, пов'язані зі збутом
товарів та послуг, зумовлені
зниженням рівня доходів
фізичних і юридичних осіб,
ускладнюють або навіть унеможливлюють
процес відтворення (придбання
сировини, матеріалів, палива,
енергії, устаткування)
У найважчому економічному
становищі опиняються галузі,
які підтримувала держава
ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ЛІБЕРАЛІЗАЦІЯ
Розширює можливості
задоволення потреб
Спонукає вітчизняних
виробників до конкурентної боротьби
Відміна квот і ліцензій на
експорт обертається "втечею"
капіталу за кордон
Багато національних
підприємств не витримують
конкуренції і припиняють своє існування
Часткова конвертованість
національної грошової одиниці
породжує доларизацію
економіки тощо
Рис. 4.4. Результати лібералізації перехідних економік пост-
соціалістичних країн
105§ 5. Формування інституційних та економічних
умов переходу країн до нової системи
господарювання
Обмеження прямого державного втручання в економіку
трансформаційного типу означає не послаблення ролі держави
в економічному житті, а докорінну зміну цієї ролі.
Головні напрями впливу держави на формування
інституційних та економічних умов формування ринкової
економіки.
1. Законодавче забезпечення трансформаційних перетворень.
2. Забезпечення інституційних змін у підприємництві.
3. Подолання автаркії та забезпечення відкритості економіки.
4. Адаптація соціальної політики до умов перехідної
економіки.
Відпрацювання господарського законодавства, яке
встановлює "правила гри" у ринковій та перехідній економіці і є
регулятором ринку:
— законодавства про власність;
— про підприємницьку діяльність;
— антимонопольного законодавства;
— податкового кодексу;
— трудового законодавства;
— законодавства про соціальний захист;
— природоохоронного законодавства;
— законодавства про регулювання зовнішньоекономічної
діяльності тощо.
Господарське законодавство перехідного періоду
покликане забезпечити формування конкурентного середовища,
сприяючи:
— виникненню нових підприємств, спрощенню їхньої
реєстрації;
— формуванню конкурентних ринків у процесі приватизації
державних підприємств та вільного доступу іноземних
підприємців до національного ринку;
— забороні монополістичних об'єднань, змов, заохоченню та
захисту конкуренції.
106Законодавство про власність покликане забезпечити
рівність усіх форм власності та форм господарювання перед
законом, не надаючи переваг і пріоритетного розвитку державній
формі.
Законодавство про підприємницьку діяльність має
гарантувати повну економічну свободу вибору сфери господарської
діяльності, планування, виробництва, реалізації товарів та
послуг, ціноутворення, формування фінансових ресурсів,
зовнішньоекономічних зв'язків тощо.
Анти монопольне законодавство має запобігати
створенню нових монополій, унеможливлювати зговори, відкритій
таємні угоди про розподіл ринків збуту, встановлення монопольних
цін; регламентувати державне регулювання природних
монополій тощо.
Податкове законодавство має виконувати не тільки
фіскальну, а й регулюючу та стимулюючу функції.
Трудове законодавство покликане забезпечити
проведення ефективної політики зайнятості.
Законодавство про соціальний захист населення має
стимулювати ділову активність усіх верств населення, соціально
захищати його найвразливіші прошарки.
Природоохоронне законодавство через запровадження
економічних санкцій, жорстких заборонних та карних засобів для
порушників природоохоронних законів має спонукати і
стимулювати дбайливе ставлення до охорони довкілля.
Законодавство у сфері зовнішньоекономічної діяльності в
перехідний період покликане, з одного боку, захищати інтереси
вітчизняного виробника на період адаптації його до роботи в
умовах міжнародної конкуренції, з іншого — забезпечувати
лібералізацію експортно-імпортних операцій з метою захисту інтересів
споживача. Критерієм доцільності встановлення і зняття
експортно-імпортних та валютних обмежень має стати ступінь
захищеності національних економічних інтересів з урахуванням
суперечливого характеру поточних і довгострокових цілей.
Економіка, що трансформується з
адміністративно-командної в ринкову, характеризується для значної частки країн
ригідністю, віртуальністю та бартеризацією.
107Роздержавлення і
приватизація — форми, які забезпечують
критичну масу інституційних
змін, що виявляється в заміні
домінанти державного сектору
економіки приватним сектором
Формування дворівневої
банківської системи з чітким
розмежуванням функцій
центрального банку та
комерційних банків, які взаємодіють з
підприємствами,
організаціями й установами на суто
ринкових засадах
>k А
Забезпечення інституційних
змін у перехідній економіці
>
г лг
Формування небанківських
фінансових інститутів
(інвестиційні, пенсійні та ін.
фонди, страхові компанії тощо)
Організація нової системи
оптової торгівлі шляхом
створення системи товарних,
фондових, фрахтових,
валютних бірж та бірж праці
Рис. 4.5. Основні напрями забезпечення інституційних змін у
перехідній економіці
Ригідність (від лат. rigidus — твердий, заціпенілий)
означає закляклість, зашкарублість, негнучкість. Риси ригідної
економіки:
— відсталість технологічної структури цивільного сектору;
— надзвичайно затратна структура соціальних гарантій, що
створює бар'єри виходу з ринків для неефективних підприємств;
— висока затратність виробництва товарів та послуг;
— вплив ендогенних (внутрішніх) чинників на рівень
прибутковості та збитковості значно слабший, ніж вплив
екзогенних (зовнішніх) факторів (інфляція, обмінний курс);
— бартеризація обмінних процесів.
Бартер у класичній та ригідній економічних системах має
принципові відмінності (рис. 4.6, 4.7).
108Бартер
здійснюється на добровільних
засадах і за
ринковими (а не
бартерними як
особливими) цінами
Використовується
для скорочення
надлишкових
запасів як
альтернатива ліквідації
їх за
демпінговими цінами
Т
Сприяє
проникненню корпорацій
на перспективні,
хоч і недостатньо
розвинені, ринки
Особливості бартеру в класичній
економіці
Забезпечує
економію грошового
капіталу
Скорочує обсяги
маркетингових
витрат
Сприяє встановленню
тісніших
довгострокових стосунків
з партнерами
Рис. 4.6. Особливості бартеру в класичній економіці
Механізм бартеру ґрунтується
на прихованому
дисконтуванні ціни благ, вироблених
із високими затратами
>
k
Дисконтування відносних цін
у бартерних угодах
ґрунтується на різній ліквідності
благ, що підлягають обміну
j
k
Особливості бартеру в ригідній
економіці
>
f
Бартерні операції
найпоширеніші між великими
підприємствами внаслідок
надмірної концентрації та
спеціалізації виробництва,
нераціональної структури витрат,
високих соціальних зобов'язань
>
'
Як специфічна форма
обмінних процесів ригідної
економіки бартер є не тільки
наслідком, а й причиною її
відтворення
Рис. 4.7. Особливості бартеру в ригідній економіці
109Слід зазначити, що трансформаційні процеси в постсоціа-
лістичних країнах супроводжуються віртуалізацією, котра
також набуває особливих форм свого прояву. Саме тому варто у
наизагальнішому плані розглянути зміст процесу віртуалізації
як такого, який властивий світовій економіці в цілому, а потім
виявити його особливості в постсоціалістичних
трансформаційних економічних системах.
Термін "віртуальний" походить від латинського virtualis, що
дослівно перекладається як "сильний", "здібний", а в сучасній
інтерпретації як можливий, той що може або має проявитися.
Іншими словами, термін "віртуальний" означає непроявлений,
але такий, що може проявитися. Поняття "віртуальна
економіка" вживають для такої ситуації в економіці, коли принципи
індетермінізму в певних сегментах ринку починають
превалювати над принципами детермінізму, тобто коли має місце
спотворення причинно-наслідкових зв'язків між економічними
явищами і процесами. Такими сегментами, де найсильніше
проявляються принципи індетермінізму, є фондовий та валютний ринки.
Форми прояву світової віртуалізації сучасної економіки:
— втрата зв'язку фінансового сектору з реальним сектором
економіки;
— курси акцій перестають залежати від фінансового
становища їхніх емітентів, а також від економічної і політичної
ситуації в країні;
— курс валюти втрачає залежність від обсягів виробництва,
збалансованості бюджету і навіть від співвідношення попиту й
пропозиції на валюту;
— посилення значимості похідних від акцій та облігацій цінних
паперів — фінансових ф'ючерсів, опціонів, варрантів та ін.;
— поширення віртуальних фінансових інструментів на
фінансовому ринку (взаємозаліки, казначейські зобов'язання і т. ін.).
Віртуалізація в інверсійних економіках, що здійснюють рух
до ринку від соціалізму, має свої особливі форми прояву.
Риси віртуальної економіки інверсійного типу:
— спотворене уявлення про обсяги національного
виробництва через наявність субсидій, запланованих бюджетних
доходів та витрат, держзамовлень та державних закупівель;
110— невиплата заробітної плати й матеріальних винагород;
— надмірна бартеризація (40 % обсягу реалізованої
продукції) економічних відносин, що призводить до
функціонування немонетарної економіки;
— превалювання фінансових інвестицій над
підприємницькими;
— надходження переважної більшості прибутку від
спекулятивних видів діяльності або завдяки контролю за правами
монополій і лише незначної частки прибутку від інвестування.
Підсумовуючи слід зазначити, що трансформаційні процеси
в розвитку економічних систем характеризуються
суперечливістю, нестійкістю, невизначеністю та наявністю перехідних,
часто спотворених, економічних форм.
Ці особливості перехідних систем зумовлюють як складнощі
теоретичного осмислення їх, так і труднощі в управлінні
насамперед ініційованими трансформаційними процесами.
НАВЧАЛЬНИЙ ТРЕНІНГ
Основні терміни і поняття
Перехідна економіка. Суперечності перехідної економіки. Риси
командно-адміністративного соціалізму. Суперечності
командно-адміністративного соціалізму. Концепції трансформації адміністративно-командної
економіки в ринкову. Роздержавлення. Приватизація. Демонополізація.
Лібералізація. Макроекономічна стабілізація. Інституційні зміни в економіці.
Ригідність економіки. Віртуальна економіка. Бартер та його особливості
у класичній та ригідній економіках.
Контрольні запитання і завдання
1. Назвіть закономірності переходу від однієї економічної системи до
іншої та дайте стислу характеристику їх.
2. Назвіть перехідні економічні системи в цивілізаційному аспекті та
розкрийте форми виявлення закономірностей переходу від однієї системи
до іншої на прикладі кожної з перехідних форм.
3. Назвіть формаційні перехідні економічні системи та розкрийте
форми прояву закономірностей переходу від однієї економічної системи до
іншої.
4. Які причини та умови виникнення командно-адміністративної
системи?
1115. Які ви знаєте теоретичні моделі соціалізму? Дайте коротку
характеристику їх.
6. Охарактеризуйте реалізовані на практиці моделі соціалізму.
7. Адміністративний соціалізм — помилка історії чи закономірний
результат історичного розвитку? Аргументуйте свою позицію.
8. Чи існувала альтернатива адміністративному соціалізму?
Аргументуйте свою позицію.
9. Чому виникла і в чому виявилася криза
адміністративно-командної системи.
10. Назвіть особливості переходу від адміністративно-командної
системи до ринкової.
11. Дайте порівняльну характеристику "еволюційного переходу" від
адміністративно-командної системи до ринкової економіки та "шокової
терапії". Яка з форм переходу краща? Чому? Аргументуйте.
12. Проаналізуйте здобутки та соціальні й економічні втрати, пов'язані
з переходом до ринку України. Чи можна було зменшити "плату" за
економічні перетворення?
13. Назвіть головні інституційні зміни трансформаційної економіки
України, що нині відбуваються й уже відбулися.
14. Що таке ригідна економіка? Назвіть її риси. Який альтернативний
шлях розвитку можливий для держав з ригідною економікою?
Література
1. Лукінов 1.1. Економічні трансформації (наприкінці XX сторіччя) /
НАН України. Ін-т економіки. — К., 1997.
2. Основи економічної теорії: політекономічний аспект / Відп. ред.
Г.Н. Климко. — 5-те вид. — К.: Знання-Прес, 2004. — Розд. 28, 29.
3. Перехідна економіка: Підручник / В.М. Геєць, Є.Г. Панченко,
Е.М. Лібановатаін.;Заред. В.М.Гейця. —К.:Вищашк., 2003. — Розд. 1,
2,3,4.
4. Перехідна українська економіка: стан і перспективи. — К.:
Академія, 1996.
5. Переходная економика: методология, теория, политика: Сб. науч.
трудов. — Днепропетровск: Наука и образование, 2003. — Разд. 1.
6. СаксД., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду. — К.:
Основи, 1996.
7. Чухно А. Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх
значення для України. — К.: ЛОГОС, 2003. — Розд. 3.
8. Зкономика переходного периода: Учеб. пособие / Под ред. В.В. Ра-
даева, А.В. Бузгалина. — М.: Изд-во МГУ, 1995.
112