Без лиць

Вона прокинулась, коли сонце засліпило закриті очі скрізь шпарину у старих жалюзях. У повітрі витало тяжке відлуння того відчуття про яке ніхто не любить говорити, відлуння розлуки. На стіні висіла картина молодої дівчини яка була намальована у тату стилі, підпис картини засвідчував ім'я- Крістен Арден.

Голова заболіла від випитого вина з яким вона вчора перебрала. Одразу організм впізнав себе, і в думки влізла сцена розставання з її нареченим. Через тиждень мало бути весілля, проте хлопець вирішив, що піде шляхом справжнього самця і переспав з іншою дівчиною.

Це було боляче, проте Крістен розуміла, що це кінець. Порвати різко зі всім, що їй не подобалось, вона вміла найкраще після сворення тату ескізів. У самої Крістен було тату і формі атома атеїзму на правому бедрі. Лице вона мале ясне та миле. Очі сині, які поєднувались з її чорним волоссям упорядкованим в стилі ,,undercut''. Усе її життя зводилось до малювання, це те, що вона робила ідеально.

Крістен не розуміла, чому усе щодня настільки їй знайоме, немовби все це вона уже бачила.
От наприклад зараз вона стояла навпроти дзеркала на якому була пляма від зубної пасти, точно таку вона стерла вчора своїм рукавом, отож вона зробила це знову і почистила зуби, щоб хоч якось прибрати смак післяалкогольного отруєння. Випивши багато води вона сіла за стіл і взялась за голову. Відколи ж її життя скотилося до такого? Відтоді як вона спробувала виконати замовлення клієнту з кругу дуже поважних осіб. Китайцю який хотів тату у стилі блекворк.

Китаєць цей, якого доречі звуть Вей Ушіда, виконував всі вимоги, які вимагало його ім'я, а саме, Вей означає величчя. Його Волосся завжди було ідеально зачесане на маківку, і зібране у короткий хвостик, ця зачіска поєднувалася з його окулярами в чорній титановій оправі. Словом все в його особі викликало відчуття безмежної підданості. Замовлення надійшло до Крістен по електронній пошті, вона як завжди майстерно зробила ескіз чорної троянди, яка означала герб сім'ї Ушіда. Коли ескіз було завершено, вона домовилась з китайцем про зустріч. Зайшовши в його кабінет, перш за все її вразила велика статуя чоловіка без лиця. Статуя ця була глянцева, з чорного мармуру. Наступним враженням був злісний погляд Вея Ушіда. Поглянути у ці очі було важко, він принижував вас, і робив беззахисним, просинались всі комплекси, Крістен почала тремтіти, її голос бринів:

-Д-доброго дня, я Крістен, тату майстер.
-Привіт Крістен, чи Крісті? -Ушіда посміхнувся, показавши всі тридцять два білосніжні зуба. Іншому Крістен відповіла б не надто приязно, вона не любить коли її мають за дитину у її двадцять два роки. Проте цього разу...
-Т-так так можна Крісті, я тут принесла ескіз, попрошу вас поглянути і вирішити, чи все вам підходить. -Посмішка уже давно зникла з обличчя Вея, навіть її тіні не було, лице знову випромінювало владу. Протягнута рука вхопила листок з ескізом. Брови його нахмурились.
-Скажи Крісті, я виглядаю на хлопчака, чи на підлітка?
-Ні, ні звичайно.
-Тоді чому ти приносиш мені цей дитячий малюнок? -Голос його став строгим і твердим.
-Крісті я не хочу бачити цього лайна ні на моєму тілі, ні в своєму кабінеті, попрошу тебе переробити ескіз у більш строгому стилі і прийти завтра, і постарайся все зробити ідеально, я два рази не повторюю, до побачення. -Все було сказано лаконічно і строго, неприязнь до Вея Ушіди завязала свої липкі пальці навколо шиї Крістен. Взявши ескіз троянди, вона різко встала і вийшла з кабінету.

Розмова велася учора зранку, і цілий день у неї пройшов жахливо. Якби тільки розмова з самовпевненим китайцем знервувала дівчину, вона б це пережила, проте зайшовши у свою квартиру, вона почула дивний стук, підійшовши до кімнати, вона відчула схлипування, яке ні з чим неможливо сплутати, це були схлипи насолоди. Пішовши на кухню, вона з затуманеною свідомістю вибрала найгостріший кухонний ніж. Холод металевої ручки дарував відчуття сили, яку живила ненависть. Підійшовши до кімнати, вона відкрила двері до спальні.
-Привіт голуб'ята, я не заважаю? -Хлопець одразу зіскочив зі своєї дешевої коханки, і побачивши ніж у руці крістен почав кидати свої боягузливі виправдання. Сльоза скотилась по ніжній матовій шкірі лиця Крістен, побачивши наскільки її хлопець низький і противний, вона зрозуміла, що втратила три роки надарма. Це не було кохання це було звичайне підле лайно.
-Крістен, це не, не те, що ти думаєш, я поясню...
-Закрий рот. -Спокійно промовила Крістен, план дій чітко вималювався у її голові, вона уміла    
стримати свої емоції, як би боляче їй не було. Дівчина яку довбав перед цим її хлопець, закрилась одіялом, проте Крістен уже йшла до неї.
-Вставай! -Від ножа, дівчині стало страшно, і вона закутана у одіяло і налякана встала.
-Скинь з себе будь- ласка мою постільну білизну. -Тіло дівчини оголилось.
-Виходь з кімнати, швидко.
-Але ж, але мій одяг? -Крістен посвітила лезо ножа.
-Я здається чітко сказала? -Дівчина вийшла з кімнати, і крістен зібрала її ліфчик з трусиками і пішла за нею. Відвіши її до вхідних дверей, вона їх відкрила і наказала дівчині покинути її квартиру, вслід за повією полетіла її білизна, двері зачинились. Крістен повернулась до хлопця, який уже був вдітий. Далі вона поклала ніж на ліжко.
-Ти мене поранив Джеремі, від коханої людини такого не очікуєш, проте ти і сам це розумієш. Називати себе мужчиною ти уже ніколи не зможеш, прощавай, нам було добре разом. Ключ від квартири залиш на столі.
Пізніше цього вечора Крістен випила горілку, і запила її вином, жити їй більше не хотілося, і вона вирішила заснути якнайшвидше з надією на сонячну погоду у завтрішньому дні, проте вона помилялась.

***

Крістен розлющила очі. Вона заснула за столом, тепер голова боліла набагато менше, проте присмак у роті був жахливий, а у душі відчуття абсолютної пустоти. Перед тим як напитися, вона намалювала ескіз троянди у строгому стилі олівцем, проте не закінчила його думаючи залишити на сьогоднішній день. Поглянувши на годинник вона зірвалась з стільця, була третя година, а зустріч призначена четверту. Офіс китайця знаходиться у іншому кутку міста, отож виходити потрібно негайно. Взявши незакінчений ескіз, Крістен вибігла з будинку назустріч невідомому.

Зайшовши у електричку, крістен зачепила сумкою чоловіка з рудою бородою.
-Дивись куди преш, лярво!
-Вибачте, я ж ненавмисно. -Рудий щось пробурмотів, а Крістен відчула різкий запах поту з непраної сорочки цього чоловіка. Запах поту пробудив у неї дежавю, Крістен була впевнена на сто відсотків, що уся ця подія уже повторювалася.

Сівши на крісло біля вікна вона витягнула ескіз, і почала наводити контури пігментним лайнером. Їй дуже пощастило, що електричка рухалася швидко і без тремтінь, ескіз почав набирати форму. Поруч з крістен присіла жіночка з горнятком кави і маленьким песиком на руках. Собака загарчала, і знову дівчина побачила подію, яка у глибині мозку притаїлася у формі спогаду. Те, що сталося наступної секунди, сталося дуже несподівано. Мабуть колія, яку нещодавно будували, не склалася рівномірно, і усі люди вмить підпригнули від поштовху який за силою не був аж надто могутнім, проте неприємним.
Крістен поглянула на скетчбук, на усьому листі А2 красувалася кавова пляма, собака беззупинно гарчала. Жінка з кавою вибачалась, та Крістен було уже все одно.

Зібравши свої речі дівчина вийшла з електрички.

Офіс Вея Ушіди стояв немов монстр, готовий схопити її у своє лоно, насувалася гроза.
Піднявшись до кабінету Вея, Крістен зупинилася, цього разу вона його не боялася. Вей сидів за ноутбуком, та побачивши Крістен, хлопнув його кришкою, і подивився крізь лінзи титанових окуляр, мабуть у саму душу дівчини.

-Привіт Крісті! І як виглядає тепер моє тату? Мені його потрібно негайно, через те, що приїзджають мої родичі, які оцінять таку відданість сімейним традиціям.  -Крістен беззвучно витягнула скетчбук. Рука з дрогим годинником, вхопила альбом, і тут очі Вея налилися кров'ю.
-Це що таке, жарт?!
-Ні не жарт, просто так вийшло, я вибачаюсь за це і я до післязавтра все перероблю.
-На який хрін вона мені здалася на післязавтра, ти що дурна дитино, не чула що я щойно говорив, вже і негайно!
-Це довга робота, сьогодні на жаль не вийде. -Вей закрив лице руками, і почав голосно дихати, тамуючи злість.
-Ти, мала засранко, підставила Вея Ушіду, а він не прощає підстав. -Крістен затуманилось у голові. Всі її проблеми в один момент почали знаходитись у підлому китайці. Стався мікровибух у нервовій системі і...
-Та закрий ти вже свого смердючого рота, паскуда! Ти засраний егоїст, думаєш що єдиний у всьому світі? Ти не здатен зрозуміти проблем іншої людини! Ти не здатен на доблесні емоції, ти гнилий всередині, я відмовляюсь від проекту, на все добре! -Вей дивився нещадним поглядом на Крістен, проте їй це було до лампочки. Цей бридкий світ їй уже надоїв. Останнє, що кинулось у погляд, чорна мармурова статуя, яка не мала обличчя, дежавю.

***

Вулиці відблискували вогнями нічного міста. Уся дорога була залита дощем, і дівчина, яка вийшла з презентабельної будівлі, зупинилась біля магазину алкоголю. Вона зайшла у магазин, думаючи втопити своє горе. На обличчі у неї було видно потічки туші для очей, і ніхто не знав чи це від сліз, чи від дощу. Поглянувши на вино, їй стало бридко, вона не могла опуститись до такого, стати алкоголезалежною, ні це не для неї. Купивши пачку сигарет, вона вийшла з магазину. Світ був для неї чужим.

Ця дівчина з красивими очима, яка щойно йшла головною вулицею, звернула у провулок. Вона йшла під неприємним холодним дощем, і не відчувала себе живою. Сигаретний дим у легенях наповнював її тіло хоча б якимось брудним теплом.

Дівчина почула гул автомобіля, і він наближався надто швидко, повернувшись вона помітла темний матовий Dodge Charger тисяча дев'ятсот сімдесятого року випуску. Дівчина відійшла під стіну, автомобіль засигналив, і у очі дівчині вдарили червоні вогні від голосного автомобіля. Водій зупинився. Мабуть прийняв дівчину за повію. Дівчина не бачила хто за рулем, проте продовжила рух по темному провулку. Стук взуття на підборах став звучати на весь провулок, водій погасив двигун. Відстань між автомобілем і дівчиною зменшувалась, прямо пропорційно страху дівчини. По тілу пробігли мурашки, вона боялась на рівні інстинкту, вона не боялася померти.
Відчинились двері автомобіля, дівчина зупинилась, не було чути ні єдиного звуку, лише важке дихання дівчини.
Вона повернулася, поглянути чи є ще хтось у провулку, і не побачивши жодної душі обернула голову до автомобіля. Цієї секунди клешні страху перехватили дихання дівчини, до неї наближався чоловік, який був у повнісю чорному костюмі, і він не мав обличчя, на місці де мали бути очі були прості виємки. Не знаючи чому дівчина залишилася на місці, вона не розуміла, що до неї наближається. Чоловік стояв навпроти неї, тоді він поклав свої чорні довгі пальці їй на плечі і іншу руку тримав на рівні живота.

Тіло дівчини пройняв біль, вона поглянула на чорне обличчя, і це було останнім, що побачили її очі перед тим як побачити вічну темряву...

Вона прокинулась, коли сонце засліпило закриті очі скрізь шпарину у старих жалюзях. У повітрі витало тяжке відлуння того відчуття про яке ніхто не любить говорити, відлуння розлуки. На стіні висіла картина молодої дівчини яка була намальована у тату стилі, підпис картини засвідчував ім'я- Крістен Арден...

***
Джон Доу не любив Вея Ушіду, проте приходилося виконувати всі його накази, іншої роботи він не мав, а брудну роботу виконував бездоганно. Джон заробляв на життя тим, що вибивав з боржників Вея Ушіди гроші. Проте після того як він прийшов на роботу пройшло п'ять років,  і з того часу кількість боржників солідно зменшилась. Джон не мав сім'ї, батьки загинули у автокатастрофі коли йому було шість років, а в особистому житті у нього нічого не складалося, він ніяк не міг знайти дівчини яка б розуміла його, і була його відображенням у проотилежній статі. Сам Джон мав двадцять вісім років, і на цей вік виглядав надто старим. Лице прикрашала темна борода, зачіска мала стрілку яка розділяла майже налисо вибриті бока голови і зачесане на бік волосся. Тілом він був дуже великим, і це при тому що ходив у спортзал лише раз у тиждень, мабуть активний спосіб життя впливав на стан його тіла.

Цього дощового вечора Джон читав книгу, його улюбленим заняттям у вільний час було читання. Задзвонив телефон, на екрані висвітило ім'я ''Вей Ушіда''

-Доу на зв'язку.
-Джон, друже доброго вечора. -Зашипів голос китайця, Джон відчув неприязнь, однак це відчуття було нормальним при розмові з Ушідою.
-Я вас слухаю.
-У мене до тебе зовсім не ординарне прохання, прошу виконати у точності.
-Наказуйте.
-З мого офісу зараз вийде дівчина, яка образила мене і мою сім'ю, ти повинен прослідкувати за нею, і показати, що з Ушідою потрібно бути обережним. У неї темне волосся і чорна шкіряна куртка.
-Дії будь-які?
-Усе крім вбивства.
-Наказ зрозумілий. Через шість хвилин автомобіль Джона Доу виїхав до офісу Вея.
Дівчина у шкіряній куртці вийшла з офісу, і підійшла до алкомаркету. Наступної секунди вона зайшла усередину. Джон чекав рівно три хвилини і повільно їхав паралельно дівчині. Витягнувши цигарку дівчина закурила і зайшла у досить широкий провулок. Джон вичекав хвилину щоб дівчина була посередині безлюдного провулку. Тоді він швидко проїзав повз дівчину і зупинився. Автомобіль Джон купив на автозвалищі і відреставрував його у шикарний автомобіль. Це був Dodge Charger тисяча дев'ятсот сімдесятого року випуску.
Він натягнув маску із спеціального матеріалу крізь який було видно зображення без перешкод. Цього вечора Джон взяв із собою свій улюблений ніж з довгим лезом, яким він не раз відрізав язик брехунам, які не віддавали борг вчасно.

Відкривши двері він подивився у дзеркало заднього огляду. Дівчина зупинилась і подивилась назад. Джон вийшов з автомобіля і пішов у напрямку дівчини, вона не видавала переляку, що не вдвалося багатьом чоловікам, які бачили цю страхітливу маску. Джон наблизився до дівчини впритул, і тут він поглянув у її очі. Таких очей він не бачив у житті, це була найкрасивіша дівчина у світі. Джон зрозумів, що не може її лякати, це було кохання. Піднявши руку щоб зняти маску він доторкнувся до її плеча і цієї секунди дівчина обвила його руку своєю, Джон не розумів що сталося, навіщо дівчина доторкнулася до рукоятки його ножа, тоді він все зрозумів, та було пізно, його рука направлена рукою красуні, загнала ніж у живіт дівчині по саму рукоятку. Рука дівчини обмякла, Джон тримав ще тепле тіло на своїх руках. У нього вперше після дитинства скотилася сльоза, він поцілував уже холодну щоку дівчини.

Пройшов рік. Джон жив у лісі, де сам збудував собі хижину. Після смерті дівчини, ім'я якої, Крістен Арден, він існував, а не жив. Біля лісної ріки він вирив могилу де поховав тіло дівчини, мабуть розслідування смерті дівчини призупинилось, проте він не боявся поліції, він одразу ж вистрілив б собі у вісок при появі копів. Життя його зводилось до того, що кожного дня він переглядав малюнки дівчини, які знайшов у її сумці (звідти він дізнався ім'я красуні), і того, що кожного ранку він зривав свіжу троянду і приносив до місця захоронення дівчини.

Часто Джон Доу думає над тим, що ж сталось з Дівчиною до цього, що стало умовою до самогубства, і про те, що з нею тепер. Він ніколи не був віруючим, проте тепер йому приємно думати, що Крістен у ліпшому світі. Йому цікаво чи запам'ятала дівчина його обличчя, чи вона його і не бачила. Його цікавило, чи пам'ятає Крістен свою смерть.

А можливо її смерть повторюється знову і знову?