50 на одному дусi

--- ... --- ... --- ... ---  50 на одному дусі  --- ... --- ... --- ... ---

Чому саме 50?
Так я рішив закінчити свої 500 км, які наїздив за півтора місяці. Маленьке і символічне закінчення.


В житті є багато хвилин в які нам в голову приходить щось подібне до цього: "Да, я б хотів це зробити". Цікаво, чому ми не робимо те, що хочемо? Життя настільки коротке, що не можна втрачати ні миті. Мені була думка з бажанням теж прийшла і я її прийняв. А чому б і ні? 50 км - не так і багато , щоб говорити : "Це не для мене"  Я і так, на тренуваннях, постійно проїжаю 15 км. за  30 хвилин. Чому б злякатись 50 кілометрів?
Повірте, не так важлива відстань, як те, що ніхто не знав про мою немаленьку подорож на велосипеді. Спокуса - зупинитись, весь час переслідувала мене. Ця відстань мала зробити мою витривалість і терпіння сильнішими, так сказати, укріпити силу духу. Адже на любій миті можна було розвернутись і сказати:" З мене досить", тому що ніхто ж не знав і ні перед ким стидно не буде. На то і був розрахунок, спокуса повинна бути присутньою, без неї ніяк.
Неважливо, що саме ви будете робити: бігти чи їхати, сидіти чи стояти, мовчати чи співати. Кожна річ може дати Вам незабтні враження,  в розумних кількостях. Ось я, наприклад, дізнався набагато більше про свою витримку крутячи педалі, незупиняючись крутячи. Десь на 25 км. в мене сильно почали боліти ноги від безперервного крутіння педалей. Проте, я просто крутив далі. що цікаво, через кілометрів з три біль зникла, зникла повнястю. То боліла моя лінь і нчого більше, те парше створіннячко, яке збиває нас зі шляху і часто не дає людям можливості підняти свою пяту точки з дивану. Далі десь проїжаючи 38 км. лінь захотіла мене зкинути з шляху, відмовитись від поїздки. Проте, найсильнішою вона була на 45-46 кілометрі, коли до фініша вже було рукою подати. Це напевно таке створіння, що завжди буде зі всіх сил не давати людині дороблювати щось до кінця. Самі класні відчаття починаються тоді коли ти вже очима бачиш фініш, місце зупинки і ти крутиш вже на всю, бо це останні метри. Вірите, я думав я просто впаду, але тільки я переїхав межу фінішу, як в моїй холові проснулось щось безумне. Воно кричало: "Хочу ще, більше". Ще пять км. назад кожна клітинка тіла хотіла зупинитись, а приїхавши вони всі захотіли  рушити ще далі. Оце відчуття просто прекрасне, раджу кожному постійно випробовувати його. Я ні трошки не жалію витрачений час на цю подію свого життя.

Знаєте, проїхавши 50 кілометрів за раз, кожен може здобути настільки багато вражень, що їх вистачить на дуже-дуже довго. Зрозуміло, то й хто мало коли стикався з довгими відстаньми, може сказати, що це вже не такий великий шлях - 50 км. Та і не так важливо, насправді, хто що подумає про відстань. Я вважаю, свої 50 км, дуже добрим показником, оскільки це мої 50 км і лише я можу їх критикувати.
Думаю, якщо автобус проїжає 70 км. десь за 1 годину 15 хвилин, то те, що я проїхав 50 км. за 2 години 20 хвилин, є хорошим результатом.