Паростки надiйi

       – Бабцю, Ви що робите? – збентежився Максим, коли побачив як бабуся, обрізаючи надгнившу частину, акуратно складала залишки у посуд для варення. – Цього не можна робити! В жодному разі! Гнилісні бактерії вражають усі клітини і вже нічого, крім шкоди, заражений плід не приносить організму. Його краще викинути, не жалкуючи. Тим більше, он скільки цілих, неушкоджених абрикос.
Бабуся, продовжуючи обрізати гнилі ділянки, спокійно промовила:
– Ти, присядь, Максиме і послухай одну історію. Адже користь можна отримати іноді і з малого, на перший погляд, непридатного.
У той рік ми ледве пережили зиму. Помер від голоду молодший брат, потім сестричка. Але навесні легше було знайти бодай яку їжу. Ми точили березовий сік, пекли млинці із лободи та кореня лопуха. Матері вдалось виміняти у євреїв на обручку мішок картоплі. Засадивши город, вперше заснули з надією в серці.
Серед ночі мене розбудили здавлені схлипування. Мати стояла біля вікна, затиснувши рот рукою, щоб не закричати. Я кинулась до неї. Та вона у відчаї замотала головою і піднесла палець до рота.
Повний місяць яскраво освітлював тіні, що копирсались на городі.
Я розуміла – нічого не вдієш. З дому не можна було потикатись. Уб’ють, не розбираючи, восьмирічна дитина перед ними чи багатодітна матір. Страшні то були часи.
        До ранку мати злягла. На правах старшої, я прийняла рішення ще раз перекопати город. Разом з шестирічною Надійкою та п’ятирічним Павликом, повзаючи на колінах, ми теребили землю руками, переминаючи кожну грудочку. І о диво: таки знайшли кілька картоплин, не помічених вночі грабіжниками. Обережно обрізали шкірку, щоб не пошкодити паростки, ділили на частини і викладали у ямки вічками догори. Обід з очищених залишків врятував життя матері.
       А такого урожаю картоплі, як у той рік,  я більше не бачила за весь свій вік, - завершила свою розповідь бабуся.

       Максиме, приглядай за варенням. А ми з матір’ю до церкви на вечірню підемо. А то, може, й ти  з нами? Нарешті зібрали кошти і в акурат до Трійці отець Василь новий іконостас придбав, учора вже й приладнали все. Оздоблений сусальним золотом. А матушка ікону Христа Спасителя власноруч вишила. Завтра на святкову службу з будинку культури звукооператора з апаратурою запросили. Адже дзвони ще не встановлені. Зазвичай паламар б’є у порожні газові балони, підвішені на вулиці догори дригом. Звук гучний, відлуння далеко по селу розходиться.
       Дзвіницю залишилось облаштувати, і можна помирати спокійно. Благовіст церковного передзвону долетить до  кожного дому, достукається до кожної душі, наповнюючи усіх любов’ю.