Стара звичка занотовувати все олiвцем

Стара звичка занотовувати все олівцем: стираєш, не залишаючи слідів, наче й не було того, що за звичкою мало відбутися. Переписуєш плани, неначе угоду з життям, затримуєш час, відволікаючи неминуче. Біжиш потемки, уривками ловлячи світло. Відповідаєш на пустоголосі дзвінки жестами, неначе вгамовуєш відразу до монотонного буркотіння. Дивуєш проникливістю думок та дурістю вчинків. Уникаєш слів, які до чогось спонукають. Не обіцяєш, бо все те швидко забуваєш. Тобі подобається все натуральне, те, що дихає життям. Ти звикла до книг, котрі пожовтіли від часу та вражень тих, хто їх колись читав. На твоєму фоні завжди емоції, тебе те живить, як вампіра кров. В тебе викликають відразу громадські місця, котрі гуркотять, відбиваючи мелодію агонії. Ти любиш простір – то свобода від себе, від зобов'язань, котрі інколи підкидає життя, й які ти знову стираєш, сподіваючись зникнути з цієї площини, перестрибнути вимір з поміткою "Обов'язково до виконання" до того, де вже на тебе чекатиме прохолодний бриз океану.