7

Цієї ночі мені снився сам Сатана, як мені здалось. Хоче це може був якийсь маленький пекельний клерк, який просто заключає рядові контракти. Але я уявляю дядю Сатану саме так: в обтягуючому чорному шкіряному костюмі, дорогих черевиках, темній сорочці, з шикарною бородою і милими півметровими рогами на голові, сам весь такий червоненький, але зуби явно видно відбілює. І я типу така взагалі не в курсі навіщо він ощасливив візитом мою скромну персону. А він вирішив прояснити ситуацію:
- Привіт, лялечко, та не бійся мене. Я твій друг, можливо єдиний, - єхидно посміхається, - але в мене до тебе є приваблива пропозиція.
А я така сіла в ділову позу, зробила серйозне обличчя, що певно не дуже пасувало до моєї блакитної піжами з жовтими качечками, які ідуть на пляж. Активно роблю вигляд, що мені цікаво, бо  таким людям (?,істотам, демонам) не варто відмовляти, правда ж? Та і голос в нього такий низький, звабливий, як сливове вино десятирічної витримки. Але ж я не палюсь, що мені страшно трохи, видушую з себе:
- Ну, чого тобі? – я геніальна, я тут бос, да.
- О, яка ти, та не бійся. Тобі сподобається, для худих дівчат у нас бонуси. То ж перейдемо до справи. Ти ту нас Берта Шорд, письменниця і поетеса, хоча в особовій справі більш схожі на клоуна-алкоголіка, а тепер ще й бомжа.
- Я творчєская лічность, - тут же заперечую я.
- Так, солоденька, саме тому я тут. Соловейко на хвостику мені приніс, що ти хочеш видати книгу, та ще й таку, щоб її читали, а тебе, моя ластівко, любили і автографи брали. Ще пару премій і потім пару книг, і щоб в Європі читали, і в Америці, і, навіть, в Уганді. Чи не так, творча моя?
- Якби я цього хотіла, то давно б написала якогось Потера, не в образу, або роман, де багато сексу і справжнього кохання, яке подолає все, але сексу більше. І взагалі, чому це я твоя? Я щось пропустила?
- Ну взагалі я працюю над тим, щоб ти була моєю, точніше твоя маленька частинка, зовсім непомітна. Я хочу твою душу, взамін на славу. Тебе я б теж взяв, але в нас так не заведено. Хоча ти нічого така, підеш до мене?
- Не піду, я Тату люблю.
- Ти їй тільки заважаєш, крадеш її щастя. Їй би хлопця гарного і дітей народжувати, а вона твої соплі-слюні витирає і ловить по всій країні/планеті, щоб ти не здохла. А мама з татом? Навіщо ти їх так обламала? Нормально ж все було, писала б собі казочки, всі були б раді. Але ні, ти ж у нас великомучениця, за любов віддала все. А він ким видався? Правильно – мудаком. І що ти зробила? Нічого. Ти вирішила страждати, бо то коханий, а ти така самотня. І досі ходиш така розклеєна, як оті твої аплікації вдома на горищі. А я тобі пропоную вирішення всього. От вийде твоя книга і критики скажуть, що вона самородок, ідеально-геніальна, самобутня, де ж вона була? Заробиш на цьому грошей, з’їдеш від Тати, а на радіо будеш давати інтерв’ю і вести свою авторську програму. Будеш постійно зайнята зустрічами з фанами. Матимеш всі літературні премії, тебе будуть читати. Тебе будуть знати. Мама і тато будуть тобою пишатись і ви почнете спілкуватись. І як до тебе такої афігєнної не повернеться твій принц, а? Подумай, я і з наступними книгами допоможу. Погоджуйся, солоденька. Ти нічого не помітиш, а слава не буде тебе чекати вічно. Ти ж не хочеш померти самотньою алкоголічкою, з недописаними книгами?
- Я все допишу, - чорт, як він вміє переконувати.
- Ти все одно не користуєшся душею.
- Візьми краще нирку, а. Я все одно хотіла проміняти її на байк.
- І байк тобі буде, який хочеш.
- І поні?
- І поні.
- І слон?
- І навіть жираф в холодильнику.
- А десять кілограм шоколаду?
- Все, що захочеш.
- Тоді хочу, щоб ти зник. Якби я справді хотіла книгу, вона б вже була.
І тут кімната почала палати пекельним полум’ям, язики вогню лоскотали мені п’яти, а Сатана сміявся.
- Ти ще сама мене позвеш, бо так і лишишся на дні. Дивись, щоб не було пізно. Ніхто не оцінить твою писанину. Ти слабка. І самотня. Я твій єдиний шанс, задумайся. Ти ж не напишеш книгу, ніколи. Або не наважишся видати. То яка відповідь?
- Іди до біса, - процідила крізь зуби я. Чути таке сумно і образливо.
І все в кімнаті повернулось на свої місця, лишився тільки запах горілого. Я прокинулась від жару. Чорт, я ж поставила чайник! Чую як Тата біжить на кухню. Вона і справді турбується про мене як мама. Принесла мені термометр і чай з лимоном.
Чому я відмовилась? Ще три весни назад, я була впевнена, що книга, це головне. Що це все, що мені потрібно, що це моє життя. Але вийшло не так, я занадто легко здалась. Я ніфіга не роблю в цьому плані. Я просто прикинулась мертвою рибою, типу взагалі не в курсі, яка книга, я ж тут страждаю, я не можу писати.
Ще три весни  назад я точно знала, хто я, ким мені бути, з чим  мене їсти, коли і чим запивати. Я заставляла себе писати щодня, я читала. Я шукала нові форми. Я не уявляла, як воно не писати. Я жила цим, а тепер виходить померла. А я трохи не Ісус, щоб воскресати. Та і купа часу пройшла. Дядя Сатана правий, нікому не потрібна писанина самотньої баби. Візьміть краще печива. І мою печаль, будь ласка. Як почати жити, коли ти мудак? Де скачати безплатно керівництво по нормальному життю?
Я же творчєская лічность, мнє нужен алкаголь і адіночєство. Сміюсь з себе, хоча вино б не завадило. Чого я хочу? Ким я стану, коли виросту? Яку обрати професію? Стоооп. Це я вже переросла. Куди тепер податись, а? Може в люди? Може в жопу? Шорд, візьми себе в руки. Все буде. Добре чи погано, але буде. Проспись.