Магiя -Крик та Шепiт-

То про що ж поговоримо нині,
дівчинко_доню моя, доле?
Бачиш поле оце переоране, перерите,
вирвами вкрите від градів та інших залізних штучок?
Нас з тобою лишилось двоє
на землі,
де ще зовсім недавно
розуміли
нашу янгольську, пр`осту мову,
слухали шепіт неба, читали вірші
та співали пісень,
коли плугатарі верталися
під вишні, а пишногруді молодиці
вечерю їм несли та стлали постіль.
І поспіль, і рядком, і поряд
плелись слова, їх образи  і знаки
впліталися в косиці, килими, пацьорки
Про що ж ми будемо балакать, коли німі кругом,
глухі та хворі душею, серцем, головою.
А хто не заздрісний - той ниций.
Криниці муляться і небо дим ховає.
Бо палять все, що попадуть:
бадилля, бур'яни сирі та пластик,
а ще беркет і дрова
дубові: ці на шашлики.
Куди подітися? Бодай ви всі були здорові?
Песиголовці перейшли границю.
А всі вдають, що їх немає.
То ж смажать м'ясо, баклажани, рибу.
Морозять пиво і горілку,
бо п'ятниця, бо час культурно відпочити,
сховавши голову в пісок, стуливши вічі.
Німі, глухі, сліпі.
Пророче, апостоле науки та мистецтв,
ходи собі, не зважай.

- Для чого ти малюєш таке? Вже Мунк викричався. Що змінилося?
- Нічого.
- То для кого це і для чого?
- Для мене.
- І що автор хотів сказати?
- Те, що сказав.
- І хто його зрозумів?
- Мені байдуже. Аби ти зрозуміла та ще кілька тобі подібних.
- Цього мало?
- Для чого?
- Аби щось змінити.
- Ні. Якраз достатньо. Просто ти ще не здатна бачити далеко
  і відчувати близько. Все вже змінюється. Все вже змінилося.

А після любощів, купання в Океані, він грав на банджо і кларнеті,
вона ж ліпила пироги, погруддя Моцарта і Баха
та Джиммі Гендрікса у повний зріст.
Висіло довго Сонце у зеніті, а потім стрімко падало за оковид.
Цикади знавісніло намагалися перекричати гул прибою.
Вода світилася, переливалася вогнями.
Життя із вічності переливалося у вічність.
Вони про це давно вже знали.