ЛЬВ ВСЬК ЛЕВИ

Леви у нашому місті - звичне явище.  Не справжні звісно, а їх "копії": статуї, барельєфи, графіті.. Складається враження, що вони, до пори до часу,  заснули у кам'яному сні
***
 Левко йшов вечірнім, а точніше, нічним містом додому. Йшов і дратувався: знову він зайняв друге місце на змаганнях. Він би був першим, якщо б не Богдан. Він, Левко, так старався, але Богдан був сильнішим. Не хотів Левко йти додому. Там висіло  нагадування про  його програш.: срібна медаль! Фехтування: рапіра і шабля, стали його життям! От коли б іще не постійне друге місце!
Хлопець присів біля сплячого кам'яного лева. От би й йому так поспати. Левко притулився до каменя і закрив очі.
- вставай! Так і застудитись не довго! Забув де живеш чи загубився?
Левко відкрив очі і одразу ж зажмурився.Надворі починався новий день, був яскравий сонячний ранок. А поруч стояв хлопчина, на вигляд його одноліток, і торсав його за плече:
- Ти мене чуєш чи ні? Вставай! Знайшов де спати!
Левко розплющив очі і озирнувся навколо:
- Де я?
- У місті князя Лева, - почув у відповідь, - Ти хто? Тебе як звуть?
- Я - Левко. А хіба це Львів?
Він не впізнавав своє рідне місто. Таким Левко бачив його  лише на старовинних гравюрах: навколо дерев'яні будинки і хоч де-не-де й є кам'яниці, та це лише поодинокі будівлі. І дороги не скрізь вимощені каменем, а лише на площі; і люди навколо вбрані у старовинний одяг; і коні в упряжі..
Це був і його Львів і неначе чуже місто водночас!
А хлопчина все не замовкав:
- Гарне ім'я. То ти з княжого роду? А мене Богданом звуть. Звичайно Львів! Хіба сам не бачиш?
- Богдан? - Левко сумно посміхнувся, - здається, Богдане, я трохи заблукав.
Новий Левковий знайомий одразу запропонував піти до його майстра, пана Мечислава. Той і пораду дасть, і допоможе, якщо треба буде. Пан Мечислав був ковалем, виготовляв зброю, а Богдан був його учнем.
Майстер, вислухавши Левка, запропонував йому пожити в нього, допоки до Левка пам'ять не повернеться. "І здоровий глузд"- додав подумки. Байдикувати Левкові у пана Мечислава було ніколи: той швидко загнав до роботи обох хлопців.
А ввечері розповів у шинку про "знайду" та відмітив, що хлопець вправно володіє шаблею, неначе все життя цьому навчався:
- Взяв шаблю твердо в руку. Вимахує нею, наче справжній вояка. І звідкіль такий узявся? - дивувався майстер.
Богдан ходив за Левком з величезним проханням: навчити володіти шаблею. Левко був не проти, та чи дозволить майстер? Пан Мечислав, як на диво, теж не заперечував, хоча й нагадав хлопцям, що робота сама робитись не буде.
Ось так хлопці і почали займатись. Чи то Богдан був талановитим учнем, чи то Левко хорошим учителем, але уже за місяць Левко став роздумувати про те, що якщо б вони жили у сучасному Львові, то його місце у змаганнях змінилося б - на третє. А за перше й друге воювали б два Богдани. і, як не дивно, це навіть не засмучувало хлопця: він радів успіхам друга.

У той сонячний день ніщо не вказувало  на неприємності, а вони уже чекали на друзів.
Відстоявши у церкві, Богдан і Левко почали просити майстра дозволу прогулятись за місто. Пан Мечислав дозволив: все одно неділя, слід і відпочити.
От хлопці і повчали за міські мури.Гуляли, дуріли і кричали, як усяка молодь, будь якого часу. Богдан показав Левку "таємний лаз" (але то велика таємниця, тому і лаз таємний";-),  а за тим хлопців понесло в ліс.
Ходили довго. Коли раптом  Богдан потягнув Левка в кущі і  приклав пальця до губ, наказуючи мовчати. На галявині вони побачили дивну валку. Ні, у ній все було звичайним, окрім самих "купців", одягнених у військовий обладунок. І зараз вони переодягались у звичайний одяг. А з розмови, що почули хлопці, було зрозуміло, що "купці" планували перебити сторожу міста і, відчинивши міську браму, впустити військо, що йшло за ними.
Богдан відтягнув Левка подалі від валки і наказав:
- Біжи до міста. Розкажи усе майстру і разом з ним підете до сторожі. Йому повірять.
- То давай разом..
- Ні, я спробую їх трохи затримати. Якщо поїдуть в об'їзд, через село, то в тебе буде зайва година. Біжи!
Богдан відштовхнув друга і повернувся у напрямку валки.
- Бережи тебе Боже... - тихо промовив Левко і припустив до міста.
Так швидко він іще не бігав! Здавалося він не біг, а летів, не торкаючись землі, а серце летіло попереду нього!
У місті йому пощастило, бо майстра знайшов швидко і той одразу йому повірив.
- За мною, - сказав пан Мечислав і сам пішоd до сторожі.
 Уже за півгодини, валку псевдо купців зустрічав відбірний сторожовий загін.
Вороги одразу зрозуміли, що їх викрито і почався бій. Та перевага була на боці львівської сторожі, за ними залишилась і перемога. Захисники Львова заплатили за спокій у своєму місті лише одним життям: ворожа шабля дістала Богдана, що їхав разом з "купцями"...

Тіло хлопця поклали на віз  і повезли в місто, до будинку його майстра.
Левко йшов за возом і подумки розмовляв з другом: " пробач мені. Я не повинен був лишати тебе самого. Ти справжній воїн. Лев. Захисник і охоронець свого міста.", - сльози затьмарювали Левкові очі, котилися по щоках, але він анітрохи їх не соромився. Йому здавалося, що Богдан заснув. Кам'яним сном. А коли виникне потреба - прокинеться, візьме до рук зброю і стане на захист своєї землі.
Левко зупинився і на мить закрив очі....
І раптом відчув, як хтось торсає його за плече:
- Вставай! Ти чого тут розлігся? Захворіти хочеш?
Він відкрив очі. Навколо був рідний, сучасний, нічний Львів. А він сидів поруч з кам'яним левом, обіймаючи його за шию. З очей усе ще текли сльози.
А навпроти стояв його вічний суперник, Богдан, і простягав йому руку.
***
Леви у нашому місті - звичне явище...
 Не справжні звісно, а "копії" : статуї, барельєфи, графіті..
Складається враження, що вони заснули...
 до пори, до часу...
    у кам'яному сні...