Гимн... укр. рус

Одна из читателей сказала, что эта миниатюра является Гимном жизни, весны и красоты. Так и обозву. Укр. и рус. язык.

+++++++++++++++++++++

Найбільше люблю весну, строкату, яскраву, ароматну, вона перериває мій довгий безпробудний сон, що триває майже три місяці. Як же мені хотілося скинути з крони цю непереборну дрімоту, навіяну зимою, ніби снігову шубу або морозну кірку з гілок, якщо не самому, так хоч за допомогою вітру!..
Але доводилося чекати, коли природа це зробить за мене.
Мені ж не терпиться прокинутися і знову опинитися у чарівному саду, — і самому стати таким же, як інші дерева тут. Уже двічі я зустрічало весну в казкових володіннях самого дивовижного чарівника у цілому світі. Я й не мріяло ні про що подібне, коли було сім'ям (кісточкою), що зріла у налитій медовою солодкістю та соком сливі, яка, пізнавши чарівну ніжність сонячних променів, вкрилася бузковим рум'янцем. Усі мої брати та сестри бажали стати гідними нашої матері, сливи, яка подарувала життя сотням сотень дітей. Якщо пощастить, кого-то з нас кинуть у родючу землю, що напоїть вологою, дозволить переродитися із незначної крихти сім'я у високе, струнке дерево з пишною кроною.
На щастя, мене не спіткала доля багатьох інших, я не зникло у забутті. Турботливі руки опустили мене на м'яке ложе, встелене чорною периною, яка, як мені тоді здавалося, була за своєю легкістю та невагомістю подібна до хмар, що блукають лазурним небом. Тоді я на коротку мить побачило навколо себе звичайні дерева, які радісно зустрічали осінь багряно-жовтими кронами, ніби вітальними стягами. Я так сподівалося, що мій рятівник не дозволить забрати моє життя білосніжній зимі, яка огортає снігами, заколисує хуртовинами, довго-довго співає колискові під потріскування морозів — і немає сил чинити опір її сонним чарам, ось тільки для деяких цей сон може стати вічним.
Мої надії виправдалися. Прийшла весна, і я прокинулося. Ліниво потягуючись, пробило тендітну шкаралупу і спрямувало назустріч теплим ласкавим променям світла, що проникли в товщу землі, вони звали мене, а вітер, що невагомо совгав понад багатьма шарами ковдр, які вкривали мене з головою, шепотів, що я обов'язково повинне якнайшвидше вийти назовні, адже можу і не побачити усієї цієї пишноти.
Але нічого цікавого не було. Поруч зі мною із землі визирнули такі ж паростки, які почули казки цього обманника. І нарікати за брехню вже нікому — вітер помчав геть, сміючись і посвистуючи, шукаючи інших довірливих слухачів. Не одразу я зрозуміло, що він виявився не таким вже й брехунцем: трохи далі стояв сад, рівні ряди давніх мешканців, ставних, бравих, які молодилися крихітними зеленими листочками. Дощ поїв набряклі бруньки, сонце пестило їх теплими променями, вітер легенько постукував по тонкій шкірці, немов перевіряючи, чи не погодяться квіти з'явитися трохи раніше, ніж повинні. І це суцільне нетерпіння мені стало зрозуміле за декілька тижнів.
Одного ранку я прокинулося від дзвінкого пташиного щебетання і не повірило самому собі. Може, за ніч мене перевезли до іншого місця? Або якийсь чарівник нашептав заклинання при повному місяці? Або сусідні дерева тільки прикидалися звичайними, а насправді вийшли із казки, щоб вабити та полонити уяву?
Раніше такі непоказні — абсолютно звичайні! — крони тепер вкривали різнокольорові пелюстки: рожеві, лілові, коралові, лавандові, шафранові, кремові, перлинні, хмарно-білі, бузково-туманні, бурштинно-пісочні, цукрово-гвоздичні, попелясто-вересові, кармінні, малиново-щербетні і такі, що нагадують світанкове небо та червоний рум'янець збентеження. Вони були схожі на зграйки метеликів, тендітних і трепетних, що розсілися на гілках. Здавалося, їх сполохає навіть найлегший вітерець — і вони біло-рожево-ліловими хвилями покотяться повітрям в самі небеса, забравши із собою серце та душу зачарованого глядача, який ніколи раніше не бачив настільки пишного оздоблення. Але ні, пелюстки поки нікуди не летять! А вітер, ніби справжній творець, змішує п'янкі аромати, розбавляє та поєднує їх, — створюючи нові, неймовірно прекрасні, парфуми для весни.
Ви запитаєте, ну що у цьому такого, у світі безліч сортів слив, персиків, абрикосів, черешень, вишень, і кожен з них навесні радує неповторними кольорами та чарівним пахощами. Усе так. Звичайно ж, усе так. Але існує лише один сад, в якому кожне дерево красується не менше ніж трьома дюжинами усіляких забарвлень. Потім, влітку та восени, на деревах у певній послідовності дозріває розмаїття фруктів, дивуючи та вражаючи, але лише навесні вони збираються усі разом, ніби вбираючи крони в пишні шити для королівського балу.
Я теж хочу на нього відправитися. Хочу сяяти та красуватися. Хочу радувати та приголомшувати. Хочу, аби вітер і про мене шепотів, коли квапить усіх прокинутися. Поки ж мені, ніби звичайній служниці, доводилося лише підглядати у шпарку і заздрити чудовому святковому вбранню.
Минулої осені, коли садівник, мовчазно і зосереджено чаклував наді мною, старанно поєднуючи гілочки, він без слів пообіцяв, що я теж стану одним із гостей на його весняному святі. Поки що не знаю, яким виявиться моє вбрання, то була лише перша примірка, але впевнене, мій наряд буде настільки ж прекрасний і казковий, як і інші у цьому саду. І що б там не говорили інші, вважаючи, що прищеплювати дерева, — це цілком собі тривіальне заняття, для мене наш садівник назавжди залишиться дивовижним чарівником!

Люблю весну, строкату, яскраву, ароматну. Вона перерве мій довгий безпробудний сон, що триває майже три місяці, — цього разу час тече занадто повільно, і здається, ніби я сплю вже декілька сторіч. А мені так не терпиться поглянути на своє казкове вбрання!..

++++++++++++++++++++++

Больше всего люблю весну, пеструю, яркую, ароматную, она прерывает мой долгий беспробудный сон, длящийся почти три месяца. Как же мне хотелось стряхнуть с кроны эту непреодолимую дрему, навеянную зимой, будто снежную шубу или морозную корку с ветвей, если не самому, так хоть с помощью ветра!..
Но приходилось ждать, когда природа это сделает за меня.
А мне не терпится проснуться и снова оказаться в волшебном саду. Хочу стать таким же, как другие деревья здесь. Уже дважды я встречало весну в сказочных владениях самого удивительного кудесника во всем мире. Я и не мечтало ни о чем подобном, будучи семенем (косточкой), зреющей в налитой сладостью и соком сливе, которое, познав упоительную нежность солнечных лучей, покрылось сиреневым румянцем. Все мои братья и сестры мечтали стать достойными нашей матери, сливы, подарившей жизнь нам — сотням сотен детей. Если повезет, кого-то из нас бросят в плодородную землю, которая напоит влагой, позволит переродиться из ничтожной малости семени в высокое, статное, пышнокронное дерево.
К счастью, меня не постигла судьба многих других, я не исчезло в забвении. Заботливые руки опустили меня на мягкое ложе, устеленное черной периной, которая, как мне тогда казалось, была по своей легкости и невесомости подобна облакам, что блуждают на лазурном небе. Тогда я на краткий миг увидело вокруг себя обычные деревья, радостно встречающие осень багряно-желтыми кронами, будто приветственными флагами. Я так надеялось, что мой спаситель не позволит забрать мою жизнь белоснежной зиме, которая укутывает снегами, укачивает вьюгами, долго-долго поет колыбельные под потрескивание морозов — и нет сил сопротивляться ее сонным чарам, вот только для некоторых этот сон может стать вечным.
Но мои надежды оправдались. С приходом весны я проснулось. Лениво потягиваясь, пробило хрупкую скорлупку и потянулось навстречу теплым ласковым лучам света, проникшим в толщу земли, они звали меня, а ветер, невесомо скользивший над многими слоями одеял, укрывавшими меня с головой, шептал, что я обязательно должен поскорее выйти наружу, ведь могу и не увидеть всего этого великолепия.
Но ничего интересного не было. Рядом со мной из земли выглянули такие же ростки, услышавшие сказки обманщика. И попенять за ложь уже некому — ветер умчался прочь, смеясь и посвистывая, разыскивая других доверчивых слушателей. Не сразу я поняло, что он оказался не таким уж обманщиком: чуть дальше стоял сад, ровные ряды давних жильцов, статных, бравых, молодящихся крошечными зелеными листиками. Дождь поил набухшие почки, солнце нежило их в теплых лучах, ветер легонько постукивал по тонкой кожице, словно проверяя, не согласятся ли цветы появиться чуть раньше, чем должно быть. И это всеобщее нетерпение мне стало понятно через несколько недель.
Однажды утром я проснулось от звонкого птичьего щебетания и не поверило самому себе. Может, за ночь мене перевезли в другое место? Или какой-то волшебник колдовал при полной луне? Или соседние деревья только притворялись обычными, а на самом деле явились из сказки, чтобы чаровать и околдовывать?
Прежде такие невзрачные — совершенно обычные! — кроны теперь усеяли разноцветные лепестки: розовые, лиловые, коралловые, лавандовые, шафрановые, кремовые, жемчужные, облачно-белые, сиренево-туманные, янтарно-песочные, сахарно-гвоздичные, пепельно-вересковые, карминные, сумеречно-кисельные, малиново-щербетные, и даже напоминающие утреннее рассветное небо и алый румянец смущения. Они были похожи на стайки рассевшихся по ветвям бабочек, хрупких и трепетных. Казалось, их вспугнет даже легчайший ветерок — и они бело-розово-лиловыми волнами покатятся по воздуху в самые небеса, унося с собой сердце и душу зачарованного зрителя, никогда прежде не видевшего столь пышного убранства. Но нет, лепестки пока никуда не улетают! А ветер, будто настоящий творец, смешивает пьянящие ароматы, разбавляет и соединяет их, — создавая новый, непередаваемо прекрасный, парфюм для весны.
Вы спросите, ну что в этом такого, в мире множество сортов слив, персиков, абрикосов, черешен, вишен, и каждый из них весной радует неповторимыми цветами и чарующим благоуханием. Все так. Конечно же, все так. Но существует лишь один сад, в котором каждое дерево красуется не менее чем тремя дюжинами всевозможных расцветок. После, летом и осенью, на деревьях в определенной последовательности созревают всевозможные фрукты, удивляя и поражая, но лишь весной они собираются все вместе, будто наряжая кроны в пышные наряды перед балом.
Я тоже хочу на него отправиться. Хочу блистать и красоваться. Хочу радовать и ошеломлять. Хочу, чтобы ветер и обо мне шептал, когда торопил всех проснуться. Пока же мне, будто обычной служанке, просто доводилось подглядывать в щелочку и завидовать восхитительным нарядам.
Прошлой осенью, когда садовник, молчаливо и сосредоточенно колдовал надо мной, старательно соединяя веточки, он без слов пообещал, что я тоже стану одним из гостей на его весеннем празднестве. Пока еще не знаю, каким в итоге окажется мой наряд, то была лишь первая примерка, но уверено, мой наряд будет столь же прекрасен и сказочен, как и другие в этом саду. И что бы там ни говорили другие, считая, что прививать деревья, — это вполне себе тривиальное занятие, для меня наш садовник навсегда останется искусным волшебником!

Люблю весну, пеструю, яркую, ароматную. Она прервет мой долгий беспробудный сон, длящийся почти три месяца, — в этот раз время течет слишком медленно, и кажется, будто он затянулся на столетия, ведь мне так не терпится взглянуть на свой сказочный наряд…

+++++++++++++++++++++

Статью о профессоре, который создает такие деревья можно прочитать здесь: http://www.kulturologia.ru/blogs/220715/25440/