Оставь себе о мне воспоминание...

Залиш собі про мене спомин,
легкий і світлий водночас,
для серця він неначе промінь,
щоби світив завжди і не погас.

Колись і почуття зів'яне,
розкине вітер, над морем несе,
тільки твій спомин не розвіє,
у тому вітрі почуєш мене.

Буду у звуках далекого грому,
стану дощем, що струменить,
ти станеш бачити мене незвано
у натовпі, що йде в цю мить.

У шелестінні трав високих,
в шепоті хвилі морської води,
у небі дальнім зоряно-високім,
в якому світить ніч, ясні зірки.

Таким далеким і незваним,
шумів неначе вітру фон,
чи жебонів неначе річка,
що для струмка підбере тон.

Тепер від тебе далеченько,
але і близько водночас,
я там, куди летять лелеки,
коли додому повертатись час…

Чи ставили для тебе греблю?
Ти через неї лився далі йти,
або й у русло не впускали,
тоді старався обійти.

Але існує в мене міра
і рамки є не для прикрас,
потік стрімкий той рівний,
щоб ще тримався в берегах.

Терпіння знов тоді немає,
греблі латать і загатить,
хай основний потік триває,
життя поверне у потрібну мить.

10.09.2016.
Фотографії із інтернету.