Янголи

Раптово у двері постукали, я обернувся та промовив «Відчинено». У кімнату зайшла ще зовсім юна дівчина та залишилась на порозі дивитись на мене.
- Ви щось хотіли?, - промовив я.
- Ти сьогодні снідав?, - спитала дівчина

Звідки ж я знаю, чи снідав я, чи обідав і взагалі котра зараз година. Останнім часом мене мучать головні болі та безсоння. Мозок перестає повноцінно працювати. Я втратив відчуття голоду, безпеки та самоконтролю.

Дівчина сказала, що її звуть Діана і що вона прийшла погодувати мене. А якщо чесно, то сьогодні я і насправді був не в формі. Мої руки тремтіли від втомлення та знесили. Спрага мучить організм. Я вже і забув коли робив останній ковток. Мені важко підвестись з місця. Таке враження, що життя виходить із мене.

Дівчина у білому халаті почала ходити по кімнаті, збираючи звідусіль порожні гранчаки та тарілки. Проходячи біля мене, вона провела рукою по моїй голові. Зненацька біль відступила, але за мить повернулась. Я не зміг зробити нічого більшого, аніж повернути у її сторону голову. Діана стояла біля вікна і дивилась на мене. Сонце підсвічувало контур її тіла і голови. Я раптом збагнув, що десь її бачив. Так, точно! Я згадав хто це! Це ж янгол. Ми зустрілись з ним у вісні, коли він приходив до мене після якоїсь видатної події. Ну авжеж видатної, янголи не приходять по біді, та по обіді у будні. Якщо до тебе приходить янгол, то тільки на свято. Тільки на свято.

Мій янгол Діана постояла мовчки секунд п`ять, потім зі словами: «А пішли вони всі нахєр!», дістала цигарки та запалила. Вона дивилась на мене, її підборіддя почало тремтіти не менш за мої руки. Раптово вона почала громко плакати. Я хотів її заспокоїти, але окрім: «Нужбо, янголе, не плач. Янголам не можна плакати», я більше нічого з себе не зміг вичавити.

І тут її понесло. Вона почала розповідати мені про все. Про те, що вона приходить сюди раз на тиждень вже протягом двох років. Про те, що у мене є два друга іноземця і прізвища у них Альцгеймер та Паркінсон. Про те, що із самого її дитинства я називав Діану «Моїм янголом», що вона мене дуже любить і шкодує, що це наша остання зустріч. Діана ридає, і продовжує крізь сльози говорити. Каже, що так боляче, як зараз, їй не було з часів загибелі матері, але по іншому вона вчинити не може. Я намагаюсь її заспокоїти, але у мене це дуже погано виходить. Раптом вона повертається до вікна, відчиняє кватирку та кидає у неї недопалок. Закриває кватирку, стрімливо підходить до мене, витирає сльози, цілує мене у щоку, обіймає та каже:
- Дідусю, мені дуже хочеться вірити, що ти запам`ятаєш ці слова. Знай, твій янгол винен перед тобою і йому за це буде кара на небі. Я хочу, що б ти мене пробачив, та підтримав моє рішення поїхати з міста. Ти звісно не знаєш, але я тобі вже розповідала, що Стас, це мій чоловік, рік тому отримав підвищення по роботі і його перевели до столиці. А зараз його переводять працювати за кордон, до Праги. Він забирає мене із собою. Я купила тобі ліки та пігулки, але я не знаю, чи дадуть тобі їх, чи просто повернуть до аптечного кіоску, коли зрозуміють, що до тебе більше нікому ходити. Ця стерво завідуюча може скоїти усе що завгодно. Але як би там не було, знай, ти чуєш мене, просто знай, що я дуже сильно тебе люблю і караю себе за свій вчинок. І ця кара буде зі мною, доки я буду жити, але не робити цього я теж не можу. Зараз я хочу двох речей: почути від тебе «пробачаю», хоч я на це і не заслуговую, та провалитися крізь землю. Будь ласка, не муч мене та скажи це єдине слово, благаю.
- Пробачаю.
Сльози Діани зтікали по моїй шиї. Ні слова більше не кажучи вона вибігла з кімнати.

Пройшло п`ять років. Мій янгол повернувся, але не один. Діана привезла разом із собою ще меншого янголятка – Сашу. Стоячи біля пам`ятника, Діана розповідала янголяткові Саші, про нас.
- Саша, дивись! Дивись, ось тут твоя бабушка, моя мама, а ось тут твій прадід, мій дідусь. Я не знаю, чи будеш ти тут колись, але знай, що якби не вони, то ні мене, ні тебе тут ніколи б не було. Сонечко, бачиш, яка красива у тебе була бабця? А яким мужнім був твій прадід. Бачиш ці фото? Інколи обставини у нашому житті змушують нас коїти жахливі речі. Я не хочу, що б у твоєму житті складались такі обставини. Твоя бабуся дала себе у жертву, аби твоя мама була жива. Твій прадід пробачив твоїй мамі погані рішення, та те, що вона його покинула на призволяще. Це були дуже добрі люди. Я хочу, що б ти ніколи не забувала про це. Давай, зайка, клади квіточки ось сюди.
Я не впевнений, чи згадає колись Саша про нас, але я цю людину ніколи не забуду. Янгол – охоронець не може забути про об`єкт охорони.

5-11.09.16