Зоряний стрибок. серия Полеты

               
Цей Роман про те, як люди освоїли космічні простори.                1                Зоряний стрибок.                Кобзарь Сергей является автором.      
                Роман русско-украинский.   
    2010 рік.  Це правда або ні, в коментарях не потребує. Для багатьох літературних творів постає реальністю єдине питання, яке звучить, як автор вгадує допустимі умови. Він не вгадує. Він відчуває. Так у всіх.Сонце гріло дружні простори російськомовного Донбасу. Порхали метелики, визрівали соняхи, літо в самому пеклі. Дмитро мріяв. «Счастье-это только для тех, кто умеет понять это.» Только красивое построение личного счастья» «Моя судьба как солнце. Это же так скучно, ничего не хотеть, нигде не бывать, намного лучше просто мечтать, чем быть серым.»
 Почти ничего не изменилось в жизни народа начиная с Декларации тысячелетия, не изменилось, но …      Американцы отправили группу за орбиты Марса и Юпитера. И русские наконец  построили на Марсе и на Луне по небольшому купольному городу, и туда улетало по 30 человек в месяц. Продолжались конфронтации космической программы, и в это время китайцы запустили космическую станцию на орбите. И не одну.

 7 Липня, Київска обл.      Своє мале дитинство маленький Дмитро все бігав від відра з картоплею до кухонного столу, та від телевізора в кімнаті батьків до старого ліжка в вітальні, від дивану до телевізору, використовуючи в якості транспортного засобу ніколи їм не запитаний нічний горщик. Дмитро був запланованою дитиною, як і всі щасливі люди. І красунчиком був само собою. Його «аа» та «оо» стояло в батьків перед очима.
 Все це відбувалося в одному з маленьких містечок Київської області, в місцевості, де багато пагорбів. Ані батько, ані мати не знали, звідки в хлопчика стільки сил та енергії, хіба що внаслідок однієї дуже бурхливої ночі…
      Коли Дмитру виповнилось 10 років, він з допомогою батьків вже непогано освоїв у-шу, основи карате та айкі-до, і займався спортом кожен день. Не вірив Дмитро з дитинства ані в великий розум, ані в бога, вірив у себе та свої сили, та ще у рідню, як навчив його батько. Батько Дмитра не жалкував грошей на комп*ютерні учбові програми, що продавалися на дисках. Дуже швидко, як на школяра, Дмитро освоїв шкільні курси фізики, хімії, алгебри, геометрії та астрономії. Він у свої 10 вже взявся за університетські, з дозволу батька.
   В короткий термін батько Дмитра вишукав десь диски з курсами аеро- і турбодинаміки, Батьку Дмитра було начхати на шкільну програму, він досі пам*ятав університетську.
Він хотів, щоб Дмитро став або космічним бортовим священиком, або капітаном космічного Човна. Сам же хлопчик просто мріяв полетіти…
   Час іде невпинно. Якось теплого червневого ранку вся сім*я, тобто тато, мама, Дмитро та його маленька сестричка Алінка відправились відпочивати  та смагнути в найближчий реакрополіс, тобто до найближчого від будинку ставка з пляжем, до якого було десь 15 хвилин ходи.
   Прийшли на берег, розстелили покривало, і мама з татом перші пішли купатися, а Дмитро з Алінкою залишились на березі чекати своєї черги. Золотаве волосся Дмитра виблискувало на сонці, сам він зрідка поглядав на батьків, блакитні очі раділи життю та випромінювали неабияку доброзичливість.
   Поки мама з татом купалися, на пляж прийшов та розстелив покривало чоловік років двадцяти-п*яти, з стрункою атлетичною фігурою та темною борідкою, чорнявий, серйозний, з хвилястим підстриженим волоссям. Цей чоловік ліг і спокійно грівся на сонечку, дивився на річку, Тільки  на шиї його Дмитро побачив амулет жовтого кольору, та не простий, а саме емблема космоекзістерціониста, а це значило багато… Присмак магії або психотехнік.
  Ходили легенди та чутки про людей цього типу. Ніби вони прекрасні воїни фул-контакту, знавці магії та гіпнозу, Але ніхто не міг би про них сказати щось напевне. Ходили ще чутки, що цих людей навчали десь для супроводження експедицій на космічних кораблях, в Москві, Києві та в США, для захисту людства від нелюдського та псевдо людського впливу, що міг би згубно вплинути на здоров*я. Отже, це були люди таємничі…
    Поки мама з татом вийшли з води, дуже вдоволені та свіжі, на пляж прийшла ще одна юрба – група п*яниць, ще й напідпитку, мабуть, після роботи. П*яниці брудно лаялися, жбурнули в молодого чоловіка пляшкою. Але він не змусив себе чекати. Вмить підвівся на стрункі ноги, Невідомо звідки кілька плавних, сильних та влучних рухів, і влучними ударами ногами чоловік розкидав п*яниць метра на три довкола. Мало того, вони усі трималися за очі та кричали в один голос : «Мама,
 я нічого не бачу !» Темрява вкрала не тільки очі п*яниць. Поруч стояв зацікавлений Дмитро…
  А чолов*яга тим часом довершував вже отриману перемогу : «Ви порушили мій суверинітет та закони суспільного проживання ! Ви злидарі.За це маєте бути покарані. Вам не бачити світла п*ять днів.»
 Дмитру тимчасом стало погано. З*явилась важкість в тілі, зір швидко притупився і  зовсім щез. Дмитро почав бачити темряву. Потім він кудись довго плив, не в змозі дістати ногами дна. Потім наче вийшов з води, але все одно нічого не бачив ! Він лише чув голос батька:
1 Дмитрику, що з тобою ? Як ти себе почуваєш ? Чи ти бачиш, чи ні ? Але Дмитро навіть не міг відповісти…
      

                2


         Раптом Дмитро відчув, що його посадили в машину та повезли додому. Йому здалося, що поруч сидять тато, мама та маленька сестра. «Що зі мною буде ? – промайнуло в дитячій голові. Але більше думок він в себе не наважився пустити.
Машина відвезла Дмитра додому.  Але найгірше було те, що він нічого не бачив, зовсім нічогісінько. І голова трохи боліла. Батько Дмитру сказав про того чоловіка на пляжі, що такі фокуси люди можуть здійснювати  тільки за максимальної концентрованості волі та маловідомих людських здібностей.  Але Дмитру від цього було не легше, хоча він і не турбувався анітрохи. Невдовзі приїхала медсестра та вколола Дмитру якісь ліки.
 П*ять днів Дмитро нічого і нікого не бачив, чув лише заспокійливі речі та потроху їв. Але на шостий день зір почав повертатися до нього, а на сьомий день він вже бачив як  і раніше, і голова вже не боліла.
1 Тато, а чому це трапилося саме зі мною, а не з кимось іншим ? – спитав Дмитро батька, коли очуняв.
2 Розумієш, синку, це могло статися будь-з ким.  Але такі випадки стають з людьми лише напередодні великих змін у житті, от і з тобою, можливо, сталося так само. Той чолов*яга з пляжу трохи за грати не потрапив через тебе, бо я заявив на нього в поліцію. Але він сказав, що це чистий гіпноз і що через сім днів усе мине, наче й не було. Так і сталося. Ось, Дмитро, він дав свій номер телефону, сказав, щоб ти подзвонив йому, коли одужаєш. – І батько простягнув Дмитру синенький папірець, на якому стояв американський номер з кодом, як з*ясував батько, ім.*я «Джей» та слова «Привіт навігатору».
Батьки Дмитра добре знали, що означає слово «Навігатор», але як це віднести до Дмитра ? Джею треба було подзвонити.
  І от Дмитро дорвався нарешті до мобільного телефону, в понеділок вранці. Набрав потрібний номер та затамував подих. Хтось узяв слухалку.
  - Алло, Джею, це ти ? Ти мене чуєш ?
  - Алло, малий, я впізнав тебе, - почулося на іншому кінці, - Як ти себе почуваєш ? Чи вже добре ?
  - Так, я себе почуваю вже добре, - обізвався Дмитро, - Джею, ти хотів мені щось сказати ?
 - Так, малий. Чи не хотів би ти вчитися на пілота або капітана космічного корабля, я серйозно ? Зараз у нас проводяться випробування за Сатурном, і ми починаємо набирати команди. Ти згоден трохи повчитися ?..
  -Так, авжеж, згоден, - вигукнув Дмитро, хвилюючись, - Я згоден !
 - Я так і думав, - пролунав голос, - тоді передай слухалку батьку.
Дмитро швидко передав батьку слухалку мобільного телефона. – На, це тебе.
- Слухаю…
- Чи не відпустите ви, пан Кобарєв, свого сина на навчання в Штати, дорогу, візу та навчання ми йому оплатимо ?
Батько Дмитра навіть не вагався. – Так, відпущу.
- Тоді збирайте йому речі. Візу, квитки, запрошення та гроші на дорогу ми йому надішлемо поштою. Пакет повинен надійти післязавтра. Не забудьте про формальності. Бувайте. – і голос зник.

Яке ж було здивування Дмитра та всієї сім*ї, коли через 2 дні дійсно прийшов урядовий пакет з печатками. Його привіз з пошти на веломашині місцевий поштар. В бандеролі було запрошення на навчання, квитки, віза та гроші.
- На, читай, - дала мама Дмитру листа, а сама закрила обличча руками. Виявилося, що через 2 дні Дмитру відлітати. Батько Дмитра пішов домовлятися до школи, щоб забрати документи, а мати тим часом спішно збирала продукти, наче її син відлітав на північний полюс. Очі її були вологими. Сам же Дмитро хутко збирав свої диски з у-шу , айкідо, алгебри, геометрії, навіть з астрономії. Він хвилювався, звичайно, але не менш хвилювались його батьки. Мало що там може знадобитися… Він знав. Що своїх шкільних товаришів напевно вже ніколи не побачить.
Дмитро сунув до рюкзака також ручного ножика, амулет-корівку, зубні пасти, і його багаж був зібраний. Назавтра було відлітати з Борисполя біля Києва. А сьогодні вони ще їли торта, що батько купив майже на останні гроші. Життя Дмитру здавалося завжди прекрасним, хоча інколи несерйозним.
    Наступного дня вранці батько повіз Дмитра в аєропорт Бориспіль, тільки звідти літали літаки до Штатів. Вони їхали електричкою, метро, автобусом і, нарешті, приїхали. В аеропорту Бориспіль на очах батька раптом з*явилися сльози. Дмитро здивувався. «Що могло змусити батька плакати ?...»
- Ти не зганьби нас там, синку, покажи себе з найкращого боку, добре ? – напутствував батько дванадцятирічного Дмитра.
- Добре, тату. Ти ж мене знаєш. Все буде по-нашому.
Погода стояла ясна та сонячна. 30 градусів тепла, ні однієї хмаринки.

   В аеропотту Нью-Йорка Дмитра стріли таємничі, але дуже приязні люди, містер Джонс та місіс Сміт, обоє в чорних красивих костюмах, навіть нових, трохи проінструктували Дмитра та нагодували кофе з гамбургерами в кафе. Зовсім інша культура, зовсім інше життя, зовсім інші цінності.

                3


Дмитро побачив гори неонових вивісок і хмарочоси. Вмить промийнула думка «як тут можна жити», але його заспокоїв російською мистер Сміт. Що вони врешті їдуть за місто. Дмитро зрозумів, що відтепер йому прийдеться спілкуватись англійською. Це була не проблема, адже завбачливий батько Дмитра дечого навчив сина, простій розмовній англійській з обмеженим запасом слів. Далі Дмитру надали ще якісь документи, і він здійснив ще один переліт – до Хьюстону. В коледжі в Хьюстоні, куди прилетів нарешті Дмитро, все було розраховане для проживання хлопчиків та дівчаток  віком від 12 до 15 років. Як потрапив Дмитро в це місце, відомо лише нам, але від своїх однолітків він майже не відрізнявся зростом, хіба що він був не дуже високим, але міцно збитим. Дмитра одразу поселили в гуртожитку,  де він опинився в одній кімнаті з Томом, негром з Техасу. Негру теж було тринадцять. Спочатку вони дуже часто сварились, навіть билися, вдаючи з себе реперів або крутих,але потім потоваришували і стали найліпшими друзями. Дмитро не поступався Тому силою, хоча той і був вищий зростом.
   Том своєю чорною вдачею знав, інтереси роблять з людини чоловіка. Без заперечень, Дмитро знав це ще більше. На дівчат почав дивитись одразу по приїзді, наче підмінили.  Почались нові предмети : вища математика, інтегральне моделювання, механіка, вузли та агрегати, електричні системи та прилади, аеродинаміка, зоряні карти і, звісно, фізкультура.
На фізичному вихованні учні вивчали карате та основи рукопашного бою, як хлопчики, так і дівчатка. Навчання дівчаток поки велося окремо, і хлопці з нетерпінням чекали, коли ж їх навчання зроблять спільним. В Дмитра, як виявилось, були найкращі показники по фізичному вихованню серед усіх учнів коледжу. Він з легкістю перекидав будь-якого супротивника, або змушував його просити про порятунок на підлозі. Дало себе знати щоденне тренування по дискам, що купляв батько.
  Навчання студентів космоколеджу проводилося в приміщенні досить старовинного замку, збереженого, мабуть, ще з часів колоніальних воєн, в оточенні дерев, і учні пишалися цим.        Навчання велося англійською мовою, і досить швидко на Дмитра стали казати Джим, лише своє прізвище Кобарєв він не змінив. Йому було цікаво.
  У другому навчальному семестрі з*явилися нові предмети : астрономічна навігація, теорія зірок, психологія особистості, психологія колективу, багато математичних дисциплін, та, звичайно, збереглася фізкультура. Джим продовжував вчитись, завойовуючи майже завжди перші місця на спортивних змаганнях та авторитет в очах друзів.
   Якось на другому тижні навчання вранці до них у клас привели трьох дівчаток, привів директор коледжу містер Стівенс, і сказав, що віднині вони будуть вчитися разом, і що ще десятьох дівчаток приведуть завтра.
- Чому так мало ? – голосно запитав Боб Бартон, один з провідних учнів класу.
- Скоро буде більше. – посміхнувся містер Стівенс.
Одну з дівчинок звали Сандра Беллок. Вона була білява, пишногруда, з хвилястим волоссям, і одразу без зговору стала королевою краси в класі. Інша була Джоан Стейк, чорнява романтична дівчинка з розумними очима. Вона одразу сподобалась Джиму.
    Третя була Летиція Браун, така собі білява сіра «мишка», але не мишка, а цілий тигр в стосунках, бо була самою непередбачуваною з усіх трьох. Скоро в класі з*явились іще дівчата, алже дружба Джима і Джоан почалась і продовжувалась, укріплюючись кожним днем.
  УДжима були непогані балли по всім предметам, адже йому подобалось вчитися, але особисто його більше приваблювали психологічні дисципліни, він не міг би сказати чому.
    На другому курсі, після літніх канікул, на яких жодного студента не відпустили додому, з*явився предмет «Керування космічними кораблями», де учням пропонували на розгляд багато моделей космічних кораблів, суто наукових, але всі вони були недосконалі, на думку Джима. Мабуть, зіграла свою роль батькова школа мислення.
   Недороблені технічні характеристики, неперевірені траєкторії польоту, слабке керування тощо.
  І Джим потай вирішив скласти власний проект зоряного космічного корабля, навіть не одного, а трьох, як потім виявилось. І нагода для цього виявилась – курсова по цьому ж предмету !..
   Джим хотів полетіти, а не вивчати будову недороблених проектів. Саме в цей період на стіні в коридорі коледжу з*явилася  об*ява : «Хто буде кращим учнем – першим полетить в космос !». Всі умови збігалися. Треба було діяти. Цей напис подіяв як каталізатор. Одразу з*явилися «найкращі учні». Серед них опинилися Стівен Бентлі, Джон Камполла, Боб Бартон, Сандра Беллок і, звичайно, Джим Кобарєв, причому шанси Джима були непоганими.
Джим не жив без кохання, він і його кохання до Джоан було одне ціле, кохання нестримне, стійке, таємне і особисте.
  Отже, Джим тихенько розробляв в своїй кімнаті моделі космічних кораблів, незважаючи на сміх Тома. В крайньому разі йшов у бібліотеку, там йому ніхто не заважав. Зі своїми неабиякими науковими знаннями, отриманими ще вдома, йому це було досить легко. Його не бентежило те, що теми робіт були порівняно легкими, однак однією з них була «Розробка курсу космічного корабля», яку він змінив при погодженні з викладачем на «Моделі космічних кораблів та розробка курсу польоту».
  Джим вирішив скористатися випадком та зробити роботу досконалою, тому ця робота забирала в нього весь вільний час. Він лише не забував кожен день підходити до Джоан та довідуватись, як в неї настрій та чим вона живе. В класі знали про Їх зв*язок, але дивились на це спокійно. Вони були не одні такі в класі.
  Перший корабель проекту, який він назвав «Ранкова зірка», являв собою неперевершену модель з 23-ма соплами, трошки нагадував собою Шаттл-6, але значно більших розмірів. Корабель міг злітати та сідати вертикально та горизонтально, бо сідав на повітряні подушки, мав додаткову систему двигунів та  прискорювачів. Корпус корабля захищався генератором поля, що мав би знадобитися в польоті в якості захисної системи, основними двигунами корабля були двигуни на тритії з польовими та ядерно-вакуумними прискорювачами , а також двигуни на Урані-238, що ніяк не впливало б на здоров*я екіпажу. Швидкість корабля планувалась така, що в 10 разів перевищує швидкість світла, адже світло – це лише потік часточок… Крім цього на кораблі передбачалося три поверхи для роботи та проживання команди, індивідуальне робоче місце для кожного члену екіпажу, обладнане електронікою, електронна система керування кораблем, бортовий комп*ютер, система навігації та спостережень, пульт управління кораблем у капітана та у першого помічника, два міжпланетних шаттли на борту, що працюватимуть на тритії, вісім міжпланетних скутерів, тритієво-польова система підтримки двигунів, багато ще чого. Загальна висота першого корабля становила 36 метрів.
  Другий корабель з назвою «Небесний стайер» трохи відрізнявся від першого. Корабель «Стайер» був зовні схожий на велику сталеву муху майже з такими ж досконалими можливостями для польоту. Така ж, як і на першому кораблі, система протиракетної оборони, один шаттл на борту, 8 скутерів, каюти для персоналу.
Висота корабля 28 метрів.
  Третій корабель був зовні схожий на піднятий надувний човен з ракетами, або на церкву ортодоксальної будови. Він викликав подив та захоплення до себе. Його крила могли змінювати форму, корабель мав непогані аеродинамічні та конструктивні можливості. Корпус корабля міг також змінювати конфігурацію, стаючи більш пласким та аеродинамічним. Корабель був 35метрів у висоту, мав на борту 2 шаттли та 5 скутерів. Третій корабель мав назву «Небесна бджола».
     Джим легко обчислив конструктивні, функціональні та та аеродинамічні властивості кораблів, властивості двигунів, виявивши при цьому неабияку обізнаність, спроектував сам систему керування та наведення, систему навігації та спостережень, термо- та турбозахисту, життєзабезпечення та електропостачання. Спроектував технічні частини кораблів, двигуни, трансмісію, спроектував робочі місця для членів команд та каюти для відпочинку. На кожному кораблі була навіть своя актова зала, їдальня, бар, спортзал, сауна, інші зручності. Лептонні теплиці, склади, обсерваторія, бібліотека – це вже саме собою.
       За оцінкою Джима корабель в польоті мав досягнути навколо світової швидкості і потім перевищити її, все дуже просто, як на освічену голову. Важливо було співвіднести технічні параметри. Джим так легко обчислив з допомогою інтегралів параметри міжзоряного стрибка, що деякі освічені голови в вузах могли б йому позаздрити.

       Колись, ще в дитинстві, батько говорив Дмитру про можливість міжзоряних польотів :
«Багато вчених голів б*ються над загадкою :Як долетіти до зірки? Але ніхто з них навіть не вірить в успіх. Розрахунки тільки тоді стають вірними, коли в цей успіх ти віриш… Переміщення корабля з однієї точки  космосу в іншу можливе хоча б тому, що що в космосі перешкод не існує, вони існують в головах скептиків, або тих, що недовчили шкільну програму. » Дмитро і тоді вже був згоден з батьком.
У коледжі Джима навчили ще деяких спеціальних знань – і диво відбулося ! Він став спроможний розрахувати будь-які параметри космічних польотів ! Результати розрахунків сходилися навіть з курсом шкільної програми та вищої математики… В його розрахунках геніальний конструктор не зміг би знайти жодної вади !
   Ще через 2 тижні всі три проекти були в цілому готові, залишались деякі креслення, але й це Джим виконував професійно. Багато часу зайняв опис систем та апаратури, що містився на кораблях, адже це мало входити до складу роботи.
      На початку листопада юний геній тихенько відніс готову роботу до викладача навігації, щоб одержати відгук та дізнатися його думку. На подив Джима, склад роботи здивував навіть вчителя. Містер Імберман сказав, що цю роботу він має показати Вченій Раді при керівництві коледжу а також «ще декому», і забрав роботу з собою. Як виявилося потім, цей «дехто» були люди з Уряду країни.
    Джим почав чекати, знов переключивши увагу на спортивні заняття. Два тижні він вчився як звичайно, а на третій раптом Прийшов лист з Вищої консультаційної Ради, і Джим став героєм коледжу…
  В листі Ради зазначалося, що робота не тільки відповідає вимогам наукових та технічних стандартів для написання робіт побудові космічних кораблів, але й перевершила всі досі існуючі по точності математичних розрахунків та можливостям втілення її на практиці.  В листі зазначалося, що робота заслуговує на особливу нагороду, та що найближчим часом «робота має знайти втілення в життя…» Також в листі промайнуло, що урядова комісія «приступила до виконання…» Це мало значити тільки одне – почали будувати космічні кораблі !.. Тепер навчання в коледжі набувало дещо іншого змісту…
   В коледжі цього дня, в понеділок всередині грудня, Джима нагородили званням і грамотою «Кращий учень коледжу», чого досі не було, і нагородили премією в розмірі 1000 доларів. Ще !0000 було перераховано на його персональний рахунок в банку, який поки що заборонялося чіпати.               

                5
     Копію роботи Джима вивісили в коридорі коледжу. Що тут почалося !.. Студенти обступили дошку об*яв, почався галас, учні обмінювались думками, уголос обговорювали ті чи інші параметри… А Джим                стояв у закутку коридору і трохи хвилювався. Поруч стояла Джоан і була мовчки щаслива. Джим обернувся до неї і мовив :
- Ти теж віриш у це ? Ну, в ці польоти ?
Авжеж, вірю. – і вона вперше поцілувала його в щоку, і цей поцілунок виявився солодшим за всі поцілунки, які він досі бачив у фільмах.
На ньому були чорні джинси та синя джинсова куртка, трохи потерта, а вона була вдягнена в білу кофточку та чорні жіночі штани нового покрою, волосся зав*язане у хвостик. Непогана пара.
Щоб уникнути захоплених та скептичних вигуків друзів, вони тихенько вийшли надвір коледжу.
- Джоан, хочеш сьогодні в кафе з морозивом ?
- І з коньяком ? – засміялась Джоан. – Авжеж, хочу. І щоб тістечка там були, і музика…
- Тоді нам підходить кафе «Мрійник» за рогом. Воно хоч дитяче, але все необхідне там є…
- Я згодна… - відповіла Джоан і зашарілась.
- Ти – Янгол. – сказав їй Джим. – Ти така справжня !...
- Ти – теж.  – І вони хутко пішли до кафе через господарчі ворота коледжу, бо на головних стояв охоронець. В учнів не було вільного виходу.
Вони підійшли до воріт. Нікого не було поруч.
- Напевне, сьогодні наш день… - сказав Джим, пролізаючи в дірку в воротах.
- Напевне… - сказала Джоан, роблячи те саме.
Поки учні роздивлялись в коридорі коледжа  параметри польоту до Альфа-Стрільця та повернення назад, затверджені гербовою печаткою Уряду, Джим з Джоан швидко, навіть задихаючись, дісталися до затишного кафе «Мрійник», а всередині почали нервово озиратись, щоб не зустріти знайомих викладачів. На щастя, їх знайомих не було, і бармен весело і поблажливо їм підморгнув. В кишені у Джима  лежали 500 баксів, половину він віддав на збереження викладачеві аеродинаміки, бо довіряв йому.
 Надворі – грудень, але без снігу.  А в кафе затишно, тепло і приємно.  Вони обрали столик. Джим пішов до стійки замовляти.
     Через дві хвилини бармен підніс їм повний підніс тістечок, пляшку мартіні та пляшку шампанського. Джим вирішив не бути дріб*язковим. Джоан мовчки підтримала його. За другим разом бармен підніс їм кока-коли, фанти та різних снеків, чіпсів та крабових паличок. За столиком вже йшла бесіда.
- Я ніколи не думала, що тобі так пощастить з роботою, хоча я вірила в тебе беззаперечно.
- Спасибі, Джо, спасибі – мовив Джим, - я знаю це, інакше мені б ніколи не отримати ці відзнаки !
Раптом Джоан так подивилась на нього, що Джим зніяковів.
- Як ти себе почуваєш ? – запитав він її.
- Нічого. – відповіла вона. – Ти не здогадуєся, про що я подумала ?
- Я не готовий до цього. – Ми лише на другому курсі, а ще два роки навчання…
- Не думала, що ти будеш відмовлятися. – мовила Джоан, - А я не проти…
- Ну ти даєш… - мовив Джим, - ну, гаразд, а що потім ? Ти думаєш, презерватив врятує ?
- Не думаю. – Мовила Джоан, - але моя мати колись вживала пігулки, і я знаю, як вони називаються…
- Тоді в господарську комору ? – майже серйозно запитав Джим.
- Тоді в комору. – мовила Джоан і підвелася.
Вони залишили на столі все – недопиту пляшку шампанського, пляшку мартіні, гору тістечок і снеків. Бармен лише здивовано провів їх очима. Вони обоє знали, що єдиним придатним місцем для залицянь учнів коледжу була комора коледжу, необмежена простором будівля на задньому дворі, дублікат ключа від якого в Джима був.
   Вони пробралися в комору по одному, щоб не звернути увагу. Їм було по 14. Що ж, і таке буває. Ніколи в житті вони потім не забули того дня. Вони фізично не могли забути. Їхні відносини стали тіснішими, що помітили навіть друзі по класу. Не було ніякого сумніву, що іншим чином бути просто не могло.


Наступного дня навчання видалось їм зовсім не таким, як було раніше. Вони не відчували всієї гостроти навчального процесу, але якісь дивні нові сили з*явились в їхньому житті. Ці сили – їхній  зв*язок, їм було і простіше і складніше одночасно. Іноді вони забували, що знаходяться в коледжі, адже сиділи тепер удвох за партою. Їх зрозуміли викладачі і друзі, адже вони були не однією такою парою. Відбулося того дня лише три уроки, бо приїхав з лекцією замісник керівника НАСА. Учнів зібрали в актовій залі. Урядовця з НАСА супроводжував знайомий Джима Джей, і вони обмінялися дружніми поглядами, Джей навіть махнув Джиму.
Студенти розсілись, настала яка-не-яка тиша.
Уолтер Кантер, зам керівника НАСА, почав :
- Ви, мабуть, не думали, шановні студенти, що коли-небудь полетите в космічні простори ? Але зараз у вас така можливість є. (Тиша продовжувала зберігатись.)  Один з ваших студентів, а саме Джим Кобарєв, розробив три проекти космічних кораблів, які були розглянуті Вченою Радою та навіть спеціалістами з Уряду. (На Джима в який раз всі звернули увагу, він аж почервонів.) (Виступаючий ще трохи помовчав.) Ці кораблі зараз будуються на одному з наших космічних заводів, конструкції майже ідентичні,(почулися оплески) а у вас, шановні студенти, є можливість потрапити екіпажами на ці кораблі, отже об*являється конкурс на заміщення всіх посад. На першому з кораблів полетить сорок чоловік, на другому двадцять шість, на третьому тридцять. Отже, бажаю успіхів ! Кораблі будуть побудовані через 2 роки, ще до закінчення вами коледжу. Команди на той час повинні бути готовими до польоту. Ще раз бажаю успіхів !
    І Уолтер Кантер з традиційною американською усмішкою вклонився аудиторії. Серед студентів панував деякий розгардіяш. На цьому Уолте Кантер поважно залишив актову залу. Через важливість новини йому майже забули поаплодувати. За ним зі сцени зійшов ідей, ще раз махнувши Джиму рукою.
   
   Авжеж, студентам новина сподобалась. Дехто вже будував для себе план польоту, в тому числі і Джим. Оскільки майже половина студентів та викладачів вже на той час вважала, що Джим достойний бути капітаном, то тим більше сам Джим мріяв їм бути. Щодо інших претендентів на капітанство питання залишалось відкритим. На даний час в капітани кораблів у коледжі рвалися ще троє – Білл Гастінг, Джо Камполла та Боб Уітнелл. Хто ж з трьох ? За таких умов керівництво коледжу вирішило провести просте опитування, щоб дізнатися думку учнів.
  Наступного дня в коледжі відбулися «відкриті» вибори капітанів майбутніх кораблів, кандидатурами були ті троє та Джим. Голосування проводилося замість четвертого уроку, замість астрономії. Учні підходили до невеличкої урни в класі, кидаючи папірець з ім.*ям в отвір, і , також усміхаючись, відходили на своє місце. Наприкінці уроку в кожному класі відбулась перевірка результатів голосування.
   Після того, як класна керівничка місіз Хітон повернулася з викладацької, де оброблялись результати голосування, стало відомо :
   Джим Кобарєв набрав 47% голосів, або 70голосів всього коледжу, Білл Гастінг набрав 20, 1%, Джо Камполла набрав 18%, решту поділили троє : Боб Уітнелл, Пол Торрес та Роберто Скорцена, які віднині перестали бути кандидатами в капітани. Далі конкурс мав проводитися серед інших учнів, але на це бувще не час. Загальний конкурс мав проводитися до кінця 2 курсу, у травні місяці. Бо кандидатам вирішили надати шанси на підготовку, шанси для особливо наполегливих.
     Доречі, ця обставина трохи турбувала Джима. Він мріяв потай, що якщо зоряний політ відбудеться, він хотів би, щоб з ним разом була Джоан, його мила Джоан, віддана та вірна без слів як він і уявляв собі. Він говорив з нею про це, і вона сказала якось, що могла б летіти штурманом або навігатором, вона була не проти і вже готується до цього. Джим здивувався :
- Ти готуєшся  ? До чого ?
- Авжеж, готуюсь. Я люблю тебе, крім цього я люблю те, що ти любиш. Твоя мрія – це моя мрія. Хіба не так ?
- Так... – Джим аж зніяковівів від задоволення та несподіванки. Він не очікував почути такі чудові слова…

      Тим часом , поки інші готувалися до конкурсу, а справа була весною, Джим почав відвідувати факультатив «Як керувати командою», що видалося йому досить доречним. Хоча він і був з дитинства природжений лідер, моральна підтримка та деякі знання про колектив були корисні, сам же Джим думав, що головне – зберегти дитячі стосунки щодо довіри в колективі, і це не заважало йому вчитися. Дорослих він вважав не завжди щирими. Той самий факультатив відвідували Джо Камполла та Білл Гастінг, вони і так товаришували , а тепер стали справжніми друзями. Товариш по кімнаті Джима Том Сміт теж мріяв польотом, і не один раз нагадував Джиму, щоб той взяв його з собою.
- Я тебе з собою візьму, але ж ти не повинен мене зганьбити – ти повинен багато знати, щоб бути моїм помічником, і опинитися в пригоді всій команді..
- Зрозумів, Джим, спасибі ! – том хлопнув Джима по плечу, -Я буду вчитися, і ти не підкачай…
- Спасибі. За довіру. – Джим теж хлопнув Тома по плечу.
Том, як і сам Джим, готувався день і ніч.
Так в підготовці до іспитів пройшло три місяці. Настав кінець травня, час для конкурсу в склад команд та час екзаменів за 2 курс, що було навіть не таке важливе, як перше. Студентів, як і викладачів, трохи виснажила така серйозна гонка, морально до іспитів були готові всі. Кожен знав свої сили. Конкурс почався 20-готравня. Це був важкий тиждень для всіх. Джим частково тренував Джоан особисто, але потім зрозумів,




                7
                що цим лише заважає їй, тому час від часу лише перевіряв її знання, з того, що знав сам. Джоан готувалася до іспиту на навігатора. Інколи студенти ходили по коледжу наче мумії, не в силах передбачити результати того чи іншого іспиту. Вони не знали, що такі самі сині увечері після іспитів ходили викладачі, визначаючи психологічні риси того чи іншого кандидата, його спроможність працювати в колективі. Була й ще одна особливість для даного конкурсу – в команди космічних кораблів мало ввійти порівну хлопчиків і дівчаток, а це означало деякі поблажки для більш мало чисельної сторони. До того ж, щоб не наробити помилок, викладачам знадобилось вже під час іспитів організувати службу знайомств, щоб відслідкувати існуючі пари та склеїти нові, бо завдання перед ними стояло досить визначне – зібрати колективи.
     Врешті-решт, конкурс завершився 30-го травня. Назавтра, 31-го,на стіні коледжу мали вивісити результати. Джим спокійно довів Джоан до її гуртожитку. Щось підказувало йому, що не варто хвилюватися, хоча навіть він не підозрював, яким чином викладачі насправді формують результати іспитів. Стояв тихий вечір, майже ніч. Навіть місяць світив.
- Що ти будеш робити, Джим, якщо я не пройду за конкурсом ? – запитала Джоан.
- Я не полечу, хай тобі стане прикро за такі запитання…
- Тоді я пройду за конкурсом. – тихо промовила Джоан та зайшла у двері. Джим марно чекав, що вона повернеться ще раз попрощатись. Потім він нарешті зрозумів, що вона більш права, ніж він, тихо пішов до себе. В його кімнаті з таким самим мовчазним виглядом сидів Том і робив вигляд, що не турбується. Нарешті Том не витримав :
- Тільки не кажи мені, що викладачі не питали тебе, кого ти хотів би взяти в команду. Не повірю !...
- Авжеж, питали. – не скрив Джим, - ще позавчора на факультативі  я подав повний список тих, з ким би хотів летіти, ми навіть 2 години обговорювали всі кандидатури з директором та містером Баткінсом, тим, що фізику викладає. Правда, потім вони мені сказали, щоб я все забув, але я не обіцяв, що не скажу про це тобі…
- А ти назвав мене ? – Том аж схопив Джима за плечі.
- - Авжеж, назвав, одним із перших…
- А Сьюзі мою назвав ? – негр Том дуже хвилювався, бо лише чотири дні, як він познайомився з Сьюзі, приємною чорношкірою дівчиною з гарною фігурою, що була навіть не з їх класу.
- І Союзі твою назвав. – раптом аж засміявся Джим, - було б недоречно називати тебе без неї, бо тебе самого не прийняли б.
- То мене прийняли? – аж облизнувся Том.
- Тебе – так. Я за тебе особисто з містером Стівеном говорив.
- Тоді і Сьюзі теж !... – Том почав несамовито хреститися, чого, Джим раніше за ним не помічав.
Не кажучи один одному ні слова, навіть не послухавши музику по плеєрам, як звичайно, вони полягали спати. Джим бачив уві сні Джоан та зорі. Він часто останнім часом уві сні бачив зорі, тільки нікому в цьому не зізнавався.

   Назавтра на дошці в коридорі коледжу висіли списки команд майбутніх кораблів, і Джим був далеко не першим, хто прийшов сьогодні вранці на них подивитись. В голові одного з списків стояло його ім.*я. До нього почали підходити товариші, вітали, і зізнавалися, що вони в його команді. Сьогодні Джим був безмежно щасливий, він не був таким щасливим від почуття дружби ще ніколи.
  В команду до Джима потрапила Джоан Стейк. Також том Сміт зі Сьюзі, Боб Бартон, Петиція Браун зі своїм хлопцем Майклом Каррузо, Сандра Беллок, Іван Барабанов, Боб Уітон, на прізвисько «лисий хорьок», хоча і не був лисим, Сесилія Стеллс, Бетсі Браун, двоє китайців Лі Пен Гоу та подружка його Суй Мен, Майкл Фар ре, Том Хантер, Зак Стуруа…
   Джим читав ці прізвища та посміхався. Він уявляв майже реально, яким буде приємним цей політ з цими чудовими людьми… Мабуть, він народився під щасливою зіркою… Він згадав на мить дитинство, і трохи не скотилась з його очей сльоза… Батько, мабуть, пишався б ним зараз. Хоча і не час, і стосунки з рідними в них заборонені.
   Джим просто пишався своєю командою, а вони, доречі, їм пишалися.

Погода надворі стояла ясна і сонячна, як і завжди в червні в Сіетлі, припікало до 40 градусів тепла. Почались колективні тренування команд, навіть тих, що не ввійшли в перший склад. Тренування на тренажерах та стимуляторах, за пультами учбових лабораторій. Пентагон не пожалкував грошей на оздоблення учбових залів та придбання обладнання. Колективні ігри, моделювання роботи команди, вирішення завдань і таке інше. Настрій в усіх взагалі був бадьорий. Влітку канікул майже не було, якісь два місяці, на яких додому відпустили тих, хто живе дуже далеко. Джим залишився на канікули в коледжі. Джоан теж, заради нього.
- Що мені там вдома бачити ? П*яного батька ? Крикливу матір ?
- А як же ти опинилася в коледжі ? – запитав її здивований Джим.
 


                8

      -      Моя мати і директор ЦРУ вчилися в одному класі, от і потрапила. Що в цьому дивного ?
       -      Дійсно, нічого дивного. Вони сиділи на лавочці в невеличкому коледжівському парку і намагались сховатися від спеки.
       - А скажи, нічого не чути про стан будівництва кораблів ? – запитала раптом Джоан. – Ти ж там на факультатив ходиш…
       -  Нічого, крім того, що вони будуються. Школярі не повинні все знати. – спокійно відповів Джим.
Джоан була зачарована тим, що її Джим так багато знає, і вміє тримати таємницю.

Почався третій курс. Нові предмети. Інтегральне моделювання,  вузли та агрегати космічних кораблів, зоряна механіка, зоряна навігація… Студенти були доволі вдоволені тим, що вони займаються значною справою. Кілька разів в коледжі бував сам директор НАСА містер Пауелл, кожний раз це оберталося серйозною пізнавальною лекцією та неабияким підбадьорюванням. До того ж лунали деякі відомості про стан будівництва. Питання на цих лекціях задавати заборонялось, бо містер Пауелл був досить говірливою людиною. Врешті, диво прийшло саме. Наприкінці листопада сам містер Пауелл, та аж чотири його помічника, з ними Джей, відвідали коледж з вражаючою новиною : кораблі побудовані !
  Не було слів, щоб описати тишу, яка напрочуд довго трималася в актовій залі, а потім з*явилося море оплесків, наче аплодувало пів-Сіетла. Деякі почали плакати, дівчата, звісно. Чоловік шість кинулися обнімати Джима. Джей теж стояв на сцені і мовчки посміхався, дивлячись на Джима. В його очах сяяло щастя. Лише нещодавно Джим довідався, що Джо Камполла – брат Джея, рідний брат. Що ж, сім*ї теж бувають льотними…
   В цей день Джиму дали ще одну нагороду – кулон «За особливі заслуги перед коледжем», зроблений дуже майстерно з різних металів, на золоченому ланцюжку. Джим був цим вражений.

  Почалися колективні тренування .Часом студенти тренувалися на стимуляторах робочих місць пілотів, часом на спортивних тренажерах. Дуже незвична форма навчання відобразилася на учнях – вони і справді стали схожіна космічних пілотів.. Часом студентів возили на автобусі на базу Мілуокі, де знаходилися кораблі, для тренування на борту та знайомства з кораблем.
  Джим продовжував відвідувати факультатив для капітанів, Джоан тренувалася на радіста-навігатора. Крім обраних студентів та викладачів, більше ніхто не знав про час вильоту, бо студентам суворо наказали не покидати межі коледжу, під загрозою звільнення. Дні знов йшли за днями, але вже не так, як раніше. Студенти вже знали, що вони проводять останні тижні на Землі, а далі – вся надія на капітанів, тому вже зараз Джимом так пишалися, за його здібності та людські якості.
    В жовтні студентів сповістили, що виліт через місяць, і що ця дата була обрана ще до того, як вони почали навчання. Джим був вражений. Він чув про незвичні випадки пророцтв, але що це станеться з ним – він і уявити не міг. На цей момент закінчились фізичні тренування – залишилась обов*язкова ранкова гімнастика. 30-го  жовтня студентам нарешті віддали листи , що надходили від родин та знайомих в останні два місяці. Комусь дісталися пачки листів хоча б Джо Камполлі , Сандрі Беллок або самій Джоан, А Джим отримав лише два листа. Один від родини, від батьків, інший від його першої вчительки, видно, вона взяла у батька його адресу. Батько сповіщав Джима, про побут, про те, що умови не змінилися, про те, що друзі-товариші Джима по двору ростуть, а ще про те, що в Джима народився братик – Коля. Це надало Джиму наснаги. Вчителька писала Джиму, що потай їм пишається(чому?) і хотіла б, щоб її діти були схожі на Джима характером та, можливо, долею. «Що ж, це всім дозволено…» - подумав Джим. Ще одна проблема, якщо так можна сказати, виникла в Джима – Джоан сповістила йому буквально вчора, що вона вагітна і тести не брешуть, спитала його, що робити.  «Нічого.» - відповів Джим, - «Нічого не роби. Життя в нас одне, а вигнати тебе з команди вони не наважаться. Бо ти – запорука нашого успіху. Хіба не так ?»
   - Так, - відповіла Джоан і замовчала. Вона дуже поважала Джима.
Треба сказати дещо і про команду корабля «Ранкова Зірка»,що мав летіти. Навігатори Джоан Стек, Летиція Браун, Сандра Беллок, Іван Барабанов, Сесилія Стеллс. Радисти : Боб Уітон, Майкл Фар ре, Далсі Блесс, інші. Служба порядку. Головний – Том Хантер. Технічний відділ. Головний – Майкл Каррузо. Електромеханічний відділ. Головний – Стюарт Бентлі. Служба обслуговування. Головна – Джейн Ньюарк. Фізрук – Ольга Кажанова. Кухня – Бетсі Браун та Джуді Мей. Розподіл хлопчиків і дівчаток на кораблі, як і заведено, відбувся порівну, тобто всі летіли парами. В команді мали бути навіть китайці. Джим був задоволений командою в цілому. Але це ще не вся команда. Помічники капітана – Том Сміт та Боб Бартон, дебелий білявий велетень з неабияким розумом.
     Отже, тиждень до вильоту. Джим у вільний час ходив в тренажерний зал разом з Бобом Бартоном, Джо Камполлою та іншими. Джоан у вільний час вчилася вишивати, що смішило Джима. Але він дозволяв це Джоан.




                9

За три дні до вильоту в пресі з*явилися повідомлення про Їх виліт, з фотографіями коледжу, де містилися імена членів команд та декого з викладачів. З цього Дня Джим став знаменитим. Несподівано з*явився шквал листів та телеграм, від відомих та невідомих осіб, на які Джим вже не мав змогу відповісти. Джима вразило те, що йому писали як прості люди, так і президенти. В листах були прохання, поздоровлення, подяка, поради та побажання всього найкращого. Ці листи дуже обрадували Джима, і він радів, що такі листи надійшли не тільки йому, а й майже всім студентам коледжу, членам команд. Що цікаво, такі статті з*явились майже в усіх місцевих та федеральних газетах, і тепер огорожу коледжу обліплювали день і ніч фотокореспонденти з камерами, часто можна було побачити і блиск фотокамери.
   З приводу статей в газетах у коледжі влаштували святкові збори, «лінійку», як називав це Джим. Прибули люди з НАСА, президент країни, були запрошені репортери у великій кількості. Потроєння було, як і завжди, перед фасадом коледжу. Слово мали директор коледжу містер Стівенс, викладач математики, президент, директор НАСА, один з газетярів. Добре, що учням не прийшлося стояти більше трьох годин.
Газетникам заборонили задавати питання учням, але Джима все ж таки спитали два рази.
- Чи не боїтеся ви летіти, містер Кобарєв ?
- В мене в сім*ї такого не бояться. – вразив їх Джим, - та і чого боятись, коли я сам причетний до конструювання кораблів.
- Чи не боїтеся ви, містер Кобарєв, летіти з дружиною в такому молодому віці ? – було друге запитання.
- Ні, не боюся. – відповів Джим, - якщо не зараз, то ніколи.
Газетярі були вражені його відповідями, запитали, як він відноситься до своєї команди, але тут підійшов один з людей НАСА і трошки відігнав газетярів, шепнувши Джиму : «Джим, прикмета є – багато не балакать.»
- Добре, зрозумів.  Відтоді Джим помовчував.
Репортери уїхали під вечір, все, що можна, сфотографувавши та знявши на камеру. Джоан, на щастя, відсиділася в гуртожитку. Це був втомлений день для всіх, адже виліт мав бути післязавтра.
Пілотам порадили відпочити, кількість консультацій знизили. На цей час Джим був впевнений у деяких речах : кораблі здатні до польоту, їхні технічні характеристики відповідають розрахункам, а обладнання – призначенню. Техніка та електроніка багато разів перевірена та надійна, кожен з членів екіпажу напам*ять знав своє робоче місце та міг виконувати свої обов*язки. Ніяких сумнівів щодо реальності вильоту в нього теж не було. Майже те саме6можна було сказати про членів його команди. В Джима, звісно, було десь 15 % скептицизму, але це вже особисте.
   Завдання в команд двох кораблів, тобто в «Ранкової Зірки»та «Небесного Стайера»,було просте : долетіти до Альфа-Стрільця, де за прогнозами дослідників мало бути життя, перевірити цю інформацію та прилетіти додому, зібравши якомога більше доказів існування життя в космосі та на планетах. На весь політ з урахуванням часу та запасу продуктів харчування давався  один рік і три місяці. Але команда в цілому думала, що впорається раніше. А корабель «Небесна бджола» мав полетіти до сузір*я Ліри, з тією ж самою місією.
  В цілому в кораблях Джим не сумнівався, в команді теж. На кожному з кораблів також мав бути доктора священик. На кораблі Джима обов*язки доктора мала виконувати Жанна Перова, а обов*язки священника – Стюарт Гамільтон, худенький та серйозний чорнявенький курсант. Дивно, що погода на планеті завжди сприяла всім цим подіям…

        За день до вильоту екіпаж «Зірки» у повному складі зібрався в кафе. Це було затишне кафе «Мрійник» в Сіетлі, дуже відоме Джиму. В цей день спиртне пити заборонили, але відпочити всім і набратись сил треба було, це був навіть наказ. Пілоти сміялися, жартували, строїли плани на майбутнє. Адже плани не виконуються без їх існування..

Ранком наступного дня, о п*ятій годині ранку, а з команди майже ніхто не спав, команди трьох кораблів, «Ранкової Зірки», «Небесного Стайера» та «Небесної бджоли» були построєні на плацу космодрому «Мілуокі», недалеко від Сіетла.
      Сонце сяяло, легкий вітерець нагадував про плинність всього буденного, свіжість надихала. Команди построїли втри колони, була обмежена кількість співробітників НАСА, ЦРУ та репортерів. Слово взяв директор НАСА.
- Дорогі курсанти !(пауза)
Ви прямуєте в перший в історії міжзоряний політ. Ви летите туди не тільки як команди космічних кораблів, а й як людська раса, як людський вид, як посланці миру і спокою, свободи і рівності. ! Як піонери освоєння космосу, як першопрохідці, як гуманні створіння.. Ви летите туди як наша надія на освоєння інших планет,




                10

як наша надія побачити інші цивілізації. Ви відправляєтесь туди як наш десант та наші пілоти, як науковці та наші екологи. Будьте першими і найкращими. Щасти вам ! (від напруги він аж руку піднів).
     Директор НАСА закінчив, ще трошки пощолкали об*активи, і командам далі кілька хвилин для приготування до польоту. Самі кораблі стояли в якихось ста метрах від них. Джим стояв і дивився навколо, щоб запам*ятати останній земний пейзаж. До нього підійшла Джоан, пригорнулась до грудей, і сказала, те що мала сказати:
- Знаєш, Джим, я давно хотіла сказати тобі, якось часу не вистачало. Я кохала тебе увесь час, відтоді як ми знайомі, з першого погляду, з першої зустрічі.. Ти прости мені, що я тобі зараз кажу. Мені сподобалась твоя мрія, мені сподобалась твоя воля і наполегливість.. Мені сподобався ти, який ти є. Я не хотіла б іншого.. Твій характер, твій план, твої кораблі… Я жила цією мрією з тобою, я вірила в неї, так само, як іти. Прости мені… Я кохаю тебе, Джим..- і вона поцілувала його майже із сльозами, притулившись вологою щокою до щоки. Пілоти майже всі були готові, деякі дивились на них, деякі теж розмовляли. І тут по щокам Джоан справді покотились сльози. – Нічого, Джим, це нічого. Хай котяться…
- -Хай котяться. – додав Джим. – і вони обнявшись пішли до команди, яка вже почала шикуватися.
Подали команду «На старт».
Команди построїлись і пішли 6на посадку. Кожен знав свій корабель, своє робоче місце, свої обов»язки. Не було нічого складного, врешті. Екіпаж «Ранкової зірки» зайшов на борт, розсівся по своїм місцям.
Джим почав перевіряти роботу екіпажу.. У своїй рубці він видвинув панель управління, вмикнув селектор та почав перевірку.
- Всім службам приготуватися до перевірки ! Радісти та навігатори, як чуєте ?
- Добре чуємо, капітан. – почувся голос Джоан.
- Встановити розроблену програму польоту. Підготувати програму польоту із розрахунку вісім годин до стрибка, вісім гальмування, дійте.
- Єсть, капітан.
- Машинний відділ, як мене чуєте ?
- Добре чуємо, капітан. – почувся голос Майкла Каррузо.
- Перевірити та приготувати двигуни та прискорювачі до польоту, перевірити роботу установки управління двигунами.
- Єсть, капітан.
- Електромеханічний відділ, як мене чуєте ?
- Добре чуємо, капітан, - доповів Стюарт Бентлі.
- Перевірити роботу електронної апаратури та блоків, тих, що стосуються старту та відльоту.
- Єсть, капітан.
- Радісти, приготуватися до зв*язку з землею.
- Єсть. Зв*язок працює, капітан.
     Джим перемикнув кнопку на селекторі.
- Земля, як мене чуєте ? Говорить капітан «Ранкової зірки».
- Чуємо тебе, Джим. – почувся голос директора НАСА.
- Ми відлітаємо за п*ять хвилин, - продовжував Джим, - виліт дозволяєте :?
- Виліт дозволяємо. Щасливо, капітан !
- Спасибі. – Джим перемикнув селектор.
- Відділ навігаторів, запускайте програму польоту.
- Зроблено, капітан. – почувся голос Джоан.
- Машинний відділ, запускайте програму роботи двигунів.
- Зроблено, капітан. – почувся голос Майкла Каррузо.
- Раптом по селектору Джим почув голос Тома Сміта, свого найближчого помічника :
- Джим, поведи корабель сам ! Бо ця перекличка буде надовго… Я думаю, всі зі мною погодяться…
- Так, капітан, поведи корабель сам ! – почувся голос Боба Уітона. – ти зможеш !
- Джим, поведи корабель сам. – почув Джим голос Джоан.
Джим оголосив по селектору :
- Веду корабель сам. Все управління – з моєї рубки. Виліт через п*ять хвилин. Приготуватися. (Почулися вдоволені зойки та оплески.)
Далі Джим видвинув ще одну панель управління, з монітором, зручніше усівся в спецкреслі, пристігнувся, сказав у селектор :
- Всім пристігнутись.
- Єсть, капітан. – почулося у відповідь.





                11
Далі Джим запустив роботу двигунів, перевірив наявність розробленого курсу, розділив програму польоту до стрибка на декілька етапів, і запустив програму відльоту.
  Далі ще раз наказав всім пристігнутись і натиснув кнопку «Старт».
Велика сила тяжіння притисла усіх членів екіпажу у крісла. В декого трохи не запаморочилась голова. Це було приємно. Через лічені секунди корабель вже розсікав верхні шари атмосфери, прощаючись з тяжінням Землі. Керування було легким, ручним та автоматичним, згідно заданої програми. Пілоти дивились, як віддаляється космодром та Америка. При відльоті було помітно, як стартує інший корабель, «Небесний стайер», слідом за ними.
    Джим вивів корабель на орбіту, запрограмував нульову швидкість і зв*язався з екіпажем «Стайера», щоб теж зачекали.

   Це була довгоочікувана церемонія прощання з Землею. Ось вона, в ілюмінаторах, кругла і велика. І така радна, така улюблена…
Джим запропонував всім вільним в цей час пілотам зустрітися в актовій залі, корабельній кают-компанії.  В ілюмінатори та екрани сяяли зорі.
- Прощання з Землею 20 хвилин, прилади на автопілоті – іноді Джим був досить лаконічним у висловлюваннях. Далі він розстебнув собі ремінь безпеки, підвівся і рушив в актову залу, де планувалось місце зустрічі команди.
- - З відмінним зльотом, капітан ! – почув він голос Френка Кастільо, механіка.
- Джим мовчки кивнув.  Краплі поту були на його чолі. Далі він помітив Джоан. Вона сиділа біля входу тихо і скромно, наче після уроків за шкільною партою.
- - Як справи, рідненька ? – запитав її Джим.
- - Добре справи, за тебе рада. Ти хіба сам не радий за себе ?
- - Тобі подобається літати ? – відповів Джим запитанням на запитання.
- - Звичайно, подобається. – Джоан не придумала нічого іншого, як притулитися до нього і трішечки обійняти.
- Ходім ! - повів її Джим до найбільшого вікна, що знаходилося саме в актовій залі, далі від усіх.

      Вони стояли біля вікна, поруч навіть нікого, дивилися на зорі.
- Знаєш, мабуть усі мрії збуваються. – перший почав він.
- Так, я певна. Думаю, що зорі чекають на нас. – була її відповідь.
- Вперше летіти до зірок, - це так приємно. – мовив він.
- І романтично. – Додала вона.
Обоє думали про одне і те саме. Через двадцять хвилин програма польоту і розгону до стрибка була готова.
Корабель почав розганятися. А Джим пішов трошки поспати. Спеціальна барокамера швидко створила йому належний нахил тіла, тиск та температуру навколо тіла. Ще й звукоізоляція.
Йому наснилися вибухи та багаття, обличча, тисячі людських облич, Джим навіть здивувався , чому так багато. Спочатку сон був нечіткий. Але нарешті він додумав, що це на іншій, чи своїй планеті, в лісі, він когось доганяє, ймовірно звіра. Був добрий чи ні той звір – Джим не знав, але надто хотів наздогнати те створіння.  Далі Джиму наснилися явища природи, дощ, туман, вітер, цілком земного вигляду. Далі Джима кудись потягнуло і він прокинувся. Виявилось, час сну скінчився. Джим витер рукавом спітніле обличча і підвівся з барокамери.

Переліт до Альфа-Стрільця пройшов як за розкладом. Нікому не стало погано, ніхто навіть у паніку не впав.
Стан перевищення швидкості світла, що продовжувався ймовірно хвилин тридцять, був радше схожий на звичайну лазню, коли температура тіла і тиск підвищені.
Нарешті, корабель дістався до системи Альфа, планетної системи.
Важко описати враження пілотів, коли вони побачили в екрани моніторів планетну систему цілком земного вигляду. Вісім живих планет, чи може їм здалося, але цілком живого вигляду.
Дві планети жовтого відтінку, дві блакитного, дві червоного, одна фіолетового і одна зеленого, мова йде про видимий склад атмосфер, а вони відчувались.
Джим наказав використати бортовий відео аналізатор, і відділу радистів, в який входили також і біологи, визначити склад атмосфер та ймовірний склад усіх планет системи.
Радисти швидко працювали, поки решта команди стовбичила біля ілюмінаторів чи вікон, як їх іноді називали, щоб роздивитись усе своїми очима.
Нарешті, через якісь півгодини звіт був готовий і лежав у Джима на столі.
Джим став уважно роздивлятися…




- Так, так… Дві планети ймовірно заселені, ще дві з ознаками життя. Цікаво…Капітан зробив розпорядження щодо висадки на планети.
- Слухайте всі. Щоб потім не перепитували. Назву планетам даєм ми самі. Щодо вильоту… Я з Джоан на першу блакитну, на скутері. В нас 4 скутери і два шат тли. Всі зустрінемося потім на другій блакитній, яку назвемо Рай, ймовірно. А поки що назначаю.
- Том і  Джуді Мей     на першу жовту планету.
- Джон Камполла з подружкою -  на другу жовту планету.
- Вісім чоловік на шаттлі на другу блакитну. Людей туди нехай підбере Бетсі Браун. Там ймовірно є ліси, як на рідній планеті.
- Лисий Хорьок  та  Сесилія -  на першу червону.
- Стюарт Бентлі з ким хочеш -     на другу червону. (незасміятись було неможливо.)
- Майкл Пареллі і Ольга Кажанова – на зелену планету.
- Жанна Перова та Стюарт Гамільтон – на фіолетову.
Спорядження отримаєте на складі. Скутери знаєте де. Не забувайте перевірити обладнання. Запас їжі можна брить на 4 дні. Після повернення зі звітами на корабель звіти надати безпосередньо Сандрі Беллок. Сесилія Стеллс допоможе ій обробити звіти, які далі надати мені.
Взяти з собою розмовні радіопередавачі, негайно сповіщати про обставини.
Все зрозуміло ?
Все, все – почулися голоси.
- Тоді починайте, збрайтесь  д  польоту. – Джим махнув рукою, що означало зазвичай, щоб його не турбували.      

Через півгоди , в каюті Джоан, Джим збирав для них залишок речей.
-Ти фотоапарат  взяла ?
-Взяла.
  - А теплі речі, їжу ?..
 - Взяла.
 - А рації – телефони. ?
 -Взяла.
  - А подушку з матрацем взяла ?
 - Взяла, не мучай вже…
Через дві хвилини вони удвох сіли в скутер, відкрили пультов двері ангару, перевірили запас палива та вилетіли у відкритий космос назустріч пригодам. Вони були в іншій планетній системі.
Нічого дивного нема в тому, щоб сідати на планету на скутері, ще й удвох.  Дивним було лише те, ЩО ЦЯ ПЛАНЕТА БУЛА НЕ БІЛЯ Сонця. Майже блакитна скеляста планета усіяна горами, з великою кількістю замерзлого вуглецю – що може бути цікавіше ? Вся планета в синіх скелях, декілька невеличких морів, і ті блакитного кольору. Джим ввімкнув визначник складу атмосфери.
- Двадцять % азоту з киснем, 80% вуглецю. – сказав вінг сам до себе. – В таких умовах можна дихати хвилин 20, поки не зважніє голова. Ти готова ?
- Так, авжеж. – посміхнулась Джоан.
  Вони сіли на скутері на велике плато, кінець якого був прикрашений досить високою красивою скелею декілька кілометрів у висоту, мабуть, тут була непогана акустика.
Вилізли з кабіни, стали і подивились на скелю.
- Ей, є тут хто-небудь ? – негучно крикнув Джим, більше для себе.
- Є ! – почулася відповідь від скелі.
- Ошукання. – подумав Джим.
- Це не ошукання, це лише голос планети, або богів, як тобі буде зручно. – мовила акустика з боку скелі.
- Меня краще «богів»,  -відповів  Дим, бо голос планети у мене не мвіщується у мізку. Відповів Джим.
- Добре, хай буде по-твоєму. – відповів Голос. – Може ти хочеш знати що – небудь про нас ?
- Ні, про вас не хочу. Але які створіння живуть з вами поруч, на інших планетах ?
- На нашій планеті живуть ще Феї, ти їх побачиш, якщо відкрита друга чакра.
- Добре, що я нічого не бачу. – заспокоївся Джим.
- Друга голуба планета схожа на вашу Землю, але без ознак присутності людини, на щастя. Є там рослинність, комашня, тварини, все, як треба, вашим буде цікаво.
- Зелено сині джунглі першої червоної планети ще придатні до життя,  є там ящури різних видів, але невеликі. Для ваших людей вони нешкідливі., друга червона непридатна до життя, як і ваш марс, щось таке.
                13


- На першій жовтій нема нічого, крім частих лавовивержень та запасів золота, на другій жовтій живуть добрі духи торгівлі, ваші люди їх не побачать, якщо закриті перша і друга чакри.
- -Слава богу, не побачать. – витер трохи не спітніле обличча Джим.
- На зеленій планеті живуть людиноподібні мавпи, та й те, ледве вдалося вберегти їх від технічного прогресу. Ви здогадалися, чому ?
- Так, авжеж. – додав зраділий Джим. Йому починала подобатись ця брехня. Тим більше, як він побачив, чула і Джоан..
- На Фіолетовій планеті знаходиться Храм Всіх богів, думаю, ти згодишся, що це зробити легко…
- Авжеж, згоджусь. А бачить його будуть ті, в кого відкрита третя чакра. – пошуткував у свою чергу Джим.
- Ні, бачить його можуть всі, але здогадатися, що це Храм всіх богів, можуть не всі, а лише ті, про кого ти згадав.
- Я так і думав ! – вигукнув з задоволенням Джим. Важко вам, мабуть ? Чи до вас краще «ти» ?
- Не має значення. – відповів Голос. – схоже, для тебе краще «Ви». Зроби знімок на пам*ять, колись знімок відповість на твої запитання.
- Справді ?
- Справді. – підтвердив Голос. Цікаво було познайомитися.
- Взаємно. – відповіли в один голос Джим і Джоан.
- Потім ці двоє дійсно сфотографувались, далі сіли в скутер і відлетіли в бік корабля. Дивний спокій лежав тепер у них на серці. Під час польоту Джим зв*ячався по рації.

- Алло, Зірка, як чуєте мене ?

- Добре чуємо, капітан. Де вас носило аж 15 днів ? Невже на сонечку грілись ? – голос Івана барабанові був надто зацікавлений.

- Мабуть, місцеві боги голову заморочили. – відшуткувався Джим, хоча тіло на мить похолоділо.

- Так і є, звісно, боги. – підтвердила Джоан.

- Я скучила за нашими. – призналася Джоан.

- Я за ними теж скучив. – додав Джим.


      В конференц-залі на них чекала майже вся команда. Щось жваво розповідали Том Хантер і Майкл Фа ре, але припояві капітана і вони трохи принишкли. Ім. теж була цікава історія, де капітан наче і без запасу провів на іншій планеті 15 днів.
 - Часова колізія. – пояснив капітан. – Кому цікаво – летіть самі і перевірте, а питань мені досить.
Охочих не знайшлося.
Поки Том в навігаторській розробляв новий курс на Гамма Стрільця для корабля, Джим слухав цікаву оповідь Тома про мандрівку в Рай.
Там не було надто великих поселень, не було фортець Інків або підземних людей.
Там були мавпи, олені, тигри і навіть зайці. Тільки такі доьрі вдачею, що з розповідей Тома їх можна було б порівняти з людиною в кращому розумінні.
 -А чим же вони харчуються ? – запитав Джим.
Плодами, сам бачив !!! – не втримався від крику Том.  – Як навіжені, як закодовані…
- Справді Рай. – підтвердив Джим. - Далі…
- Підходили до скель, до лілу, заходили, не без інтиму, як ведеться…
(Джим знав вдачу Тома, тому лише посміхнувся.)
- Походили між скель, одірвались од колективу після всіх телячих ніжностей, ледве утікли од дівчат з Майклом, треба було розвідувать, а у дівчат одне в голові, ти ж знаєш… (Джим кивнув)
- Отже, знайшли з Томом скелю, східці, башти, знайшли вхід в печеру(Джим насторожився.)
- Зараз буде саме цікаве. – підказала Сесилія Стеллс.
- Знайшли вхід в печеру, зайшли туди, пройшли метрів тридцять під нахилом униз, опинились біля водоспада під землею. Ще й місце, щоб одежу складати. І дихати є чим. Ну як не скупатись ?
- Ти далі слухай. – підказала Сесилія.
-




- Ну, прилетіла Фея, маленька така, але дівка видна. Ну, питає вона нас нашою мовою, а всамої крильця аж тремтять.
- «Чого ви хочете, люди з Землі ?» - так і спитала. Додав Майкл.
- Тебе хочу, не скрив я їй, але ти маленька дуже, влаштуй мені щось схоже.
- Вона, схоже, зрозуміла мене, навіть не облаяла, сказала, щоб я ліз під водоспад. Тут я і схопив справжній любовний оргазм, бо водоспад був у них якийсь особливий. Ледве вилетів з-під нього з криком. Далі поліз Том, З НИМ БУЛО ТЕ САМЕ. Він підтвердить.
- Потім ми вибрались звідти, хотіли вести дівок униз, щоб вони підтвердили перед іншими це чудо, а вони сказали, що вірять нам, і що ми для них краще за водоспад, от і скінчилася пригода. Ми ще побавились трохи там у лісі, дні зо два, і повернулися на корабель, Чекали вас з Джоан. Інші літали на планету на саме місце, щоб підтвердити наші з Томом слова, вдалося лише Пареллі, інші, мапбуть, не підійшли.
- Джим озирнувся на Пареллі.
- - Правда, правда. – кивнув Пареллі. – Чистісінька. !
Спочатку Джим, потім всі присутні голосно зареготали. Спочатку повільно, а потім все дужче, дужче, так що через хвилину весь зал стрясався від реготу, поприбігали навіть з машинного відділення.
- Чого я регочу ? – захлинався Майкл, - Я не можу зрозуміти, цілі в мене кості чи ні, коли пережив інопланетну радість.. ха-ха.. секс. Врешті я це спробував… Тепер тне знаю, які будуть наслідки…
- Зал захлинався від реготу. Майкл продовжував чудувати висловлюваннями, інші не могли зупинитися. Цих вражень їм вистачило, щоб тримати в здоровій напрузі команду два тижні…
- Боб Бартон з Майклом Каррузо під шумок розповіли свою оповідь на першій жовтій планеті.
- Звичайно, як і очікувалось, вони стріли там вулканічну діяльність, на поверхні температура в середньому +40, і то місцями. Здорово обгоріли, намучались, але роботу свою зробили, хоч і рослинності не знайшли.
-   На першій червоній планеті, на прізвисько Склянка, Сесилія Стеллс та Іван Барабанов не знайшли нічого, крім миловидних червоних джунглів, великих червоних кажанів та моря комашні, теж ледве вибрались звідти живими. Привезли велику кількість фотознімків, навіть такий, де Іван з кажаном цілується. Цього кажана вони і приволочили на корабель, зваливши його сонною сироваткою. Тепер мали домашню тварину.
- - Догрались. – прокоментував Джим.
- На другій жовтій планеті, Махаоні, Сандра Беллок та Бетсі Браун знайшли великі купи пилу та піску, що іноді під дією вітру ставали в стовпи, що було красиво. Звідки єм було знать, що то боги торгівлі. Джим, на щастя, промовчав. на цей рахунок.
- На другу червону під назвою Хачик Стюарт Бентлі та Далсі Блесс взагалі не сідали, бо не було куди, умови не ті. Так, зробили потрібну кількість знімків.
Ольга Кажанова з Джимом Дугласом потрапили на зелену планету, досить холодну, але наповнену самоцвітним камінням, як виявилось. Зразки цього каміння вони і привезли з собою.
Стюарт Гамільтон, Жанна Перова та Боб Уітон злітали на фіолетову планету. Назвали її Храм Краси, на диво. На ній було розріджене повітря і температура мінус 30.
Проте тут можна було ходити, і астронавти ц2им скористалися.
- Що ми тут знайдемо ? – спитав під час польту Стюарт.
- Храм Бога Зевса. – пошуткувала Оля.
- Так воно і сталося. Звичайний Храм, звичайні колони і сходи, звичайна відсутність людської присутності, все як в кращих голлівудських фільмах.
- Наробили фотографій, використали всі фотоплівки, зняли ціле кіно в особах, де коментували всі троє, зробили досить цікаву річ… Таку цікаву, що це нахабство продивлялися тепер всі члени команди кожен день, не сумніваючись в цінності «Фільму».


Поки корабель відлітав у район Гамма-Стрільця, Джим думав про корабель Джима Гастінга, що вже вилетів у тому напрямку, а ще про те, що боги з фотокартки попередили його невідкладно збиратися туди.
2Цікава річ.» - подумав про фото Джим, - «Шкода, що не можу нікому розповісти – не повірять.»
Невдовзі прилетіли, за знайомою вже схемою.  Радарам та системам споглядання картина була ясна : три планети з П*яти були заселені Жуками, або тими що зовні дуже їх нагадували. Панцир, лапки, існування в печерах і все таке…
А корабель Білла спокійно стояв на одній з жучачих планет, наче був там прописаний, а навколо того корабля юрбилося щось із декілька тисяч тих жуків, та ще й з своїми технічними засобами, що більше нагадували каструлі та вози, хіба що замість коней ті самі жуки.
Джим наказав зв*язатися по рації з кораблем Білла.
- Білл, що там з вами ? Допомога потріьна ? Яка там ситуація ?
  Невдовзі прийшла відповідь :
- Так, допомога потрібна. Саме твоя, моральна. Сидимо тут, не знаємо, чи з ними спілкуватись, чи їх мочити. Чесне слово, Джим, тут саме твоєї голови не вистачає.
- - Добре, я щось придумаю. А поки-що ваші гармати хай будуть напоготові, коли треба буде, дасте пару залпів по цим комахам. Адже вони вас розглядають, наскільки я зрозумів…
В динаміках почувся сміх, та ще й справжній.
- Добре, до зв*язку.

Гарматник Джима Гопкінс добре знав свою справу, а допомагав йому дуглас, теж телепень хоч куди.
Через півгодини від кількох тисяч жуків біля корабля Білла залишились одні обгорілі шматки, декілько особин дивом врятувались і розбігались у степ, а Білл зі свого боку довершував картину перемоги, перетворивши на попіл обози та «гармати» жуків, які, певно, не стріляли.
Ну що було роздивлятися на цій жучачій планеті ?
Жучачі нори ? Їхні інкубатори, чи може місця споживання їжі, або щось біля саванни ? Нічого дивного.
Так і записав Джим у бортовому журналі : « Три населені планети, населені жуками великих розмірів, до двох метрів в довжину, і то це тільки з тих, що встигли розгледіти. Не дуже й агресивні – звичайні комахи, хоча і розвинені. «
Обидві команди політали на скутерах, наробили знімків, зняли навіть два нових фільма про жуків, знову в особах. Хай буде, все ж цікаво.! Такий адреналін за гроші не купиш, навіть долю.

Через два дні обидва кораблі зібрались в дорогу. Додому. Зробили обчислення, розробили програми для двигунів, відпочивали, згадуючи, що невдовзі летять додому. Переліт пройшов без перешкод, і через 24 години корабель Джима опинився в межах Сонячної системи. Зв*ячались по рації з земним Центром Управління, домовились про посадку. Тут на радарах ще й корабель Білла з*явився.
При посадці Джим не очікував, що навколо космодрома біля Києва збереться стільки тисяч людей. Музика, гучні виклики в мегафони, купа репортерів – це те, що побачили пілоти, вийшовши з корабля. А ще тисячі, тисячі людей. І палка народна любов. На все життя. Джим був готовий до цього, його потай попереджали до вильота.
   Потім безкінечні конференції, прес-конференції та телепередачі й інтерн*ю на тему космічного польоту, двісті п*ятдесят днів  конференцій і інтерн*ю. Тільки після цього Джим трохи звільнився, взяв відпустку за рахунок відомства.
Репортерам, та що там, землянам прийшлись до смаку зняті фільми про жуків, про чужі планети, про Храм Зевса..
Так скінчився перший міжзоряний політ.



                Кінець.