Загадковий хлопець

   Вчора був вівторок 05.07.2016рік.
 Їхала Я в місто Надвірну по справах. Поїзда з ранку не має в той напрямок, тож вирішила іти на автобусну. Треба було перейти, через невеличкий ринок. Там Я почула голос молодого хлопця, який привертав покупців до себе своєю увагою, щоб вони хоч щось купували.
 Глянувши на нього замащений бриндзою, чи то сиром на губах він жартома з прохожанами говорив. Сам він був не величкого росту: чорнявий, худорлявий, але у синьо - жовтій вишитій сорочці на коричневому світлому полотні, та в чорному капелюсі, ще й у кольорових полотняних шльопанцях, в полоси різного кольору, та у чорних шкарпетках, і джінсових бріджах.То тепер так по сучасному для супер героя, наче появився теперішній Лейбик у ХХІ столітті.
 Він так активно працював за прилавком, що можна було всім побачити безплатну комедію.
    Йому пасувало це духовне життя, в цьому звичайному народному гуцульському вбранні. Поряд стояли мистецькі вироби з дерева. То були "Гуси Лебеді" - які сиділи на деревах. Вони мені дуже сподобалися. Ото би поставити десь біля хати в травичку й біля водички, подумала Я, - і мимохідь пройшла. Голос його ще звучав аж до автостанції.
    Диспетчер мені повідомила, що автобус не буде заїжджати на автостанцію, а зупиниться біля "Піцерії". Отож треба вийти на центральну дорогу. Ставши на "Вугловому", так називався колись магазин, а зараз "Кривий Ріг", з двадцять хвилин прийшлося почекати автобус.
    Було дуже спекотно, хоча хмари сіро - темні нависали, з-за повороту навіював вітер, то вже легше, можна було й почекати. І тут на протилежній стороні турбази "Говерла" прозвучала весела музика. З магнітоли співали іноземною мовою. В машині із закордонними номерами чорного кольору сидів той самий хлопець. Він був дуже веселий, потрохи підтанцьовував на сидінні, а звук взагалі підкрутив "на всю голосну катушку", наче накурився марихуани. Співаючи щось там під ніс, розмахуючи руками, виводячи їхній художній стиль у ритмі. То він з машини піднімався, а то у неї сідав, якби там якась дрель на сидінні була, і знову не посида вставав. Підійшовши до когось взяв величезне яблуко, відкусив, та з апетитом дивно жував.
   Люди надходили і зазвичай чекали рейс "Верховина - Івано- Франківск" - та на нього дивилися з інтересом. Вистава продовжалася. Хлопець співаючи пішов до магазину. Відкривши двері через поріг, щось сказав продавцям, та повернувся думаючи , як то далі привернути увагу до людей. Тож наш герой комедії пішов до машини, та чомусь одягнув гуцульський кептар, незважаючи на те, що були липневі теплі дні, а згодом встав з сидіння, і чомусь відкрив багажник автомобіля. Звідти упав білий пакет, а з пакета порозсипалося картопля, огірки, і ще якісь овочі та фрукти, наче так мало бути, А може його знімали на відіокамеру, і він виконував таку роль, та ми того не бачили.
  Глянув на нас цей смішний дивачок і почав ліниво збирати свої продукти. А потім сів у свій автосалон де він від музики гупався на сидінні, і поїхав в сторону м.Яремче.
   Сівши в автобус, Я побачила маленьку дівчинку. Вона їхала з батьками. У дівчинки трьох рочків була в руках маленька іграшка слоник. Їй дуже вона сподобалась, бо без перестанку вона її включала, звідки вимовляло:
  - "Я коплю, коплю монетки, чтоб купить тебе конфетки", - і так щохвилини з тридцять кілометрів, поки вони не зупинилися на зупинці біля Яремчанського водоспаду "Пробій".
   Люди звичайно дивилися на цю дівчинку, яка кожний раз із задоволенням раділа, і підскакувала сидячи на колінах у татка. Скільки то було радості і сміху від такої іграшки.
  Я глянула на небо, чорна хмара яка нависала підпливала до сонця, а довколо неї голубе небо... Що ж це за хмара така надійшла чорнезна, яка нависала між небом і землею, і яка згодом заслонила сонечко? Довкола великої як дим хмари, і ярко висвітлювалось наче ліхтариком, притуливши до чорного полотна, а світле проміння таки ту хмару пропалювало і наскрізь проривалось, як з землі пробивається перша зелень на весні.
  Хмара не рухалась, та я дивилася на небо десь десять хвилин. І тут я подумала, буду дивитися доти, поки не побачу хто переможе, "сонце чи чорна хмара".  Я не замітила скільки кілометрів автобус проїхав, та не відривала очей дивлячись на небо.
  І тут навколо величезної хмари, як бездонне озеро все більше і більше почало прояснюватися, ніби вогнем обпалювало чорне хмаринне полотно, проміння  щораз тим більше пробивалося. Поступово появилося сонечко. Воно випливало і усміхалося, як ця маленька біловолоса дівчинка із голубими оченятами.
  Тоді згадала того загадкового хлопця, адже Я його уже десь колись бачила. Звичайно що Я усміхнулася при думці, та всі люди були при своїх думках. Ну от бувають і цікаві буденні дні. Та в кожній годині, в кожній хвилині, в кожному слові є якась родзинка чудового нашого життя.

          06.07. 2016 рік О.М. Ворохта 15:00
      На фото:  Лейбова гора           Богородчанський район