Вареники с творогом

    Мой дед, Константин Григорьевич, во время Второй Мировой попал на Второй Украинский Фронт, и воевал там до ранения. А в госпиталь от чего то попал в Среднюю Азию. К моему стыду, я не знаю как так получилось, и жалею, что мало расспрашивала, хотя было у кого.
    Ранение было тяжелым. Он так и остался инвалидом, ходил на костылях. И лежал в госпитале уже в мертвецкой, и по видимому на нем испытывали какое то новое лекарство--выжывет, нет(на авось).
    Теперь со слов деда:
(пишу на языке оригинала)
--Був я вже в тому госпіталі там, де вже лежать люди, яким вмирать пора. Шось мені там робили, чимсь лічили, та ногу, дай їм, та їхнім дітям Боже здоров"я, та щастя,не відрізали. І, помню, так вже мені було погано, шо думав--Вже все...
І от, зайшла якось сестричка, молоденька. Гарна така, тільки сумна. А яка тоді радість була, коло нас небогих? Ухажувала за мною, та й питає якось:
--Может вам чего то поесть хочется, что бы вы сейчас поели?
   А я згадав свою хату, Ганну, та вареники з сиром, та сметаною..., та й кажу їй:
---Якби хоч одного вареника з сиром з"їсти, то вже і вмирать можна...!
А вона взяла, та й принесла мені на вечерю, три вареники з сметаною! Більше каже Вам, хворому боюся вам давати, бо й ціх не можна. Та й просе мене, шоб не видавав її, бо буде їй потім!
Ой! які ж вони були добрі ті вареники! Кращих, мабудь не їв за все життя!
А на другий день(не повірите!)--мені краще стало!
Прийшов лікар, та й диву дається--живий, не вмер, та ще й краще стало, жар спав!
Та й питає:
--Как так? Мы же вас уже похоронили?
--А потім запитує, чи не давали менї чого, може лікарства які. А я мовчу, боюся сестричку під трибунал підставити...
Потім він мені й каже:
--Вы не бойтесь, скажите. Понимаете, нам для науки это нужно. Мы на вас похоронку
уже готовить собирались...А тут такой прогресс!
---Я тоді їм признався--Вареники з сиром поїв1
---Вареники? Где вы их взяли?
---Цього я вам вже не скажу, обіцяв не видавати!--відповідаю.
Засміявся лікар, та й каже:
---Наказать бы этого инициатора! Но раз вам так помогло, то виновного искать я не буду.
---Та й пішов...А я ще з півтора місяці там вичухувався, та й балєтки там шить навчився...
     Вот такая история. К чему она? Наверное, к тому, что дороже жизни нет ничего,
и чтобы сохранить ее, нужно цепляться за любую соломинку, не взирая на рамки и запреты.