Пастка

Вже смеркалось. Із-за тяжких хмар не було видно зірок. Шалений вітер підіймав листя дерев, пил та сміття, жбурляючи його в стіни та двері будинків. Люди поховались по своїх домівках в очікуваннях грози. Лише одна постать залишалася на вулиці невеликого містечка. Невисокий чоловік у довгому пошарпаному плащі швидкою ходою прямував до кабаку "Вдова" - місці, де збиралася найнебезпечніша ланка суспільства.  Громіздкий капюшон при світлі ліхтарів ховав обличчя незнайомця, а з-під плаща виглядали лише брудні чоботи. Зморщена брудна рука з довгими, пожовтілими від грибку нігтями, відчинила дерев'яні двері, із-за яких доносились крики, реготіння і розмови грубих голосів.

- Шо тобі, - безцеремонно запитав бармен, високий повний чолов'яга, від якого тхнуло спиртом і дешевим тютюном.

- Я хотів поцікавитися... - спантеличено розпочав незнайомець, але бармен, звівши густі брови, які майже зрослися в одну криву лінію, фиркнув.

- Бери шось, а потім спрашивай шо захочеш!

- Тоді води... - але від невдоволеного погляду чоловіка, відвідувач захитав головою і змінив замовлення, - пива.

- Дєньгі вперед.

Незнайомець дістав з кишені повний мішечок грошей і не риючись в ньому жбурнув на заплямований стіл золотий.

- Сдачу нє даю, - бармен жадібно згріб товстими пальцями монету, сховавши під брудний фартух.

Незнайомець кивнув. Він сів на стілець, спостерігаючи, як бармен дістав з тумби заплямований стакан, на дні якого ще залишилися рештки від попередніх напоїв. Чоловік наповнив його темним пивом та з брязкотом поставив його перед відвідувачем. Густа піна полилася через край, утворюючи калюжу на столі, яка через деякий час стане новою липкою плямою.

- Мені потрібна інформація, - вже більш впевнено мовив незнайомець, не глянувши на напій.

- Спрашивай, - бармен підпалив цигарку і обперся на стіл.

- Я із сусіднього міста прибув сюди у пошуках найманця, котрий зможе відправитись у Дикі землі.

Бармен випустив смішок. Затягнувшись цигаркою, він видихнув їдкий дим в обличчя, що ховалося в тіні капюшона.

- Слушайтє, парні, - заревів бармен,  - Хто желаєт прогулятись за грошики в Дикі зємлі?

Відвідувачі підхопили насмішку. Презирливий регіт наповнив приміщення. Але через кілька секунд все стихло. Всі слухали розмову, а їх погляди стали холодні, насторожені й ворожі.

- Слушай, - голос бармена став серйознішим, - Це не шутка, а вони не самовбивці.

- Такі тут найманці, - буркнув незнайомець, стримано стискаючи кулак під столом. - Боягузи.

Бармен насупився і нахилився до незнайомця, що той відчув сморід від гнилих зубів.

- Ні одна сабака в етам барі ні за какой шиш нє согласіца на дєла в Дикіх зємлях, звідти нєту вороття, - процідив чоловік, струшуючи попіл цигарки у напій, до якого відвідувач навіть не торкнувся.

Незнайомець розчаровано зітхнув і підвівся, попрямувавши до виходу, відчуваючи на собі погляди, які не віщували нічого доброго.

- Стривайте, - засмолений рукав плаща незнайомця схопила чорна потріскана долоня. Набряклі пальці сильно стиснули тканину, - я знаю того, хто зможе допомогти... за певний гонорар, - власник руки посміхнувся кривою посмішкою.

- Слухаю, - діловито відрізав незнайомець, відсмикнувши руку.

- Він тут, у "Вдові", я зараз Вас проведу, вельмишановний пане, - чоловік примружився й протягнув руки за винагородою.

Надибавши у кишені монету, незнайомець гидливо кинув її в долоні співрозмовника.

За столиком недалеко від бару сидів кремезний чоловік. Тінь закутка слугувала схованкою від сторонніх очей, роблячи його зовсім непомітним серед гомінких відвідувачів. Лише срібна печатка на вказівному персті звабливо поблискувала на світлі ламп.

- Вже майже сторіччя триває договір з Ордою про кордони, і ви хочете, щоб хтось перейшов межу? - голос найманця був низький та хриплий.

- Мій хазяїн хоче справедливості. - незнайомець без запрошення сів навпроти, розглядаючи чоловіка. Чорне пальто робило його плечі ще ширшими, а капелюх з широкими полями ховав брудне світле волосся. Найманець загрубілими пальцями підніс стакан з елем до рота, здавалося заодно зануривши в піну орлиного носа, й за кілька ковтків спорожнив його, темними очима безперервно спостерігаючи за замовником. - Я не маю права розголошувати особу хазяїна, але запевняю Вас, що це дуже багата та впливова людина.

- Що треба зробити?

- Треба викрасти з полону одну дівчину...

- Почекай, - найманець почесав густу світлу щетину на підборідді, - якщо це така впливова люди, то чому ж цю справу не віддати політиці?

- Бо ця справа може заплямувати шляхетне прізвище хазяїна і...

- Тобто Ви хочете відправити якогось дурника по коханку багатого дядечка за великі гроші туди, звідки вороття немає?

- Саме так,- в тіні капюшона виблиснув у посмішці мідний зуб.

- Тоді вам це дуже дорого коштуватиме, - найманець вишкрябав на серветці число. - І гроші вперед.

Незнайомець пробіг очима приміщення і не дивлячись на серветку уважно подивився в карі очі співрозмовника.

- Я подвоюю цю суму...

Найманець, який в цей час самовдоволено вирішив відсьорбнути з другої чарки елю подавився, і відкашлявшись вирячився на незнайомця.

- ...тільки Ви повинні підписати контракт, - замовник дістав із-за пазухи кілька листів договору і олівець.
Найманець взяв олівець і, не читаючи контракт, недбало намалював закарлючку.

- Як Вас називати?

- Шукач.

- А тепер, я докладніше Вам розповім про справу.

***
Шукач зупинив коня біля кордону з Дикими землями. Сонце знаходилося в зеніті, але не залежно від сонячної погоди на вулиці було доволі прохолодно. Легкий вітерець колихав траву і гілки дерев, граючись із пожовтілим листям. Найманець озирнувся, прощаючись із рідними землями. Він намагався відігнати від себе погане передчуття. Погнавши коня далі, він з обережністю прямував мостом, який з'єднував ці землі. Як і обіцяв замовник, вартових не було, хоча це й не означало, що там не могло бути засідки. Переправившись через міст, він зліз з коня, ступаючи по чужій землі, де все розповідало про загарбників: і протоптані стежки, і зів'яла трава і потрісканий ґрунт. Чоловік прямував по стежці, відміченій на карті(мабуть єдине, що і вмів Шукач читати - це карти), насторожено видивляючись щось незвичайне по сторонам. Але й дійсно, засідки не було.

Через кілька годин, коли сонце вже наблизилося до горизонту, Шукач завмер, спостерігаючи за силуетом на галявині. Підкравшись трохи ближче, він зміг розгледіти людину, яка нерухомо лежала на спині. Це був всохлий дід, який здавався зовсім не живий, якби не ребра, які ривками то підіймались то опускались із вдихом та видихом. Старий зовсім не рухався, але почувши шарудіння, подихи його стали голосніші і уривчасті. Через великі зусилля він перевернувся на живіт і незграбно поповз в сторону Шукача, об каміння і землю вириваючи нігті та роздираючи зморщену шкіру. Дід навіженими очима розглядав найманця і нерозбірливо щось шепотів сухими, до крові потрісканими губами .

Шукач прив'язав коня до гілки дуба й підійшов ближче, тримаючи зброю напоготові, та все намагався розібрати слова бідолахи.

- Води...

Чоловік дістав флягу з водою, даючи старому напитись, й спитав:

- Що трапилось?

- Тікай... - ледь розбірливо вимовив дід, жадібно ковтаючи воду.

Шукач невдоволено звів світлі брови.

Фляга випала із слабких тонких пальців діда, розляпуючи залишки води по землі, яка швидко поглинула рідину, не залишивши і сліду. Старий тремтів і корчився, з його рота потекла багряна піна. Шукач торкнувся діда, намагаючись змінити положення тіла, зжатого в судомах, як з місця дотику пішла густа сітка глибоких тріщин. Очі діда вкрилися мутною плівкою й пересохли, а подих зник на тяжкому вдиху.  Його тіло заклякло і розпалося на сотні бридких уламків і пил. Лише товсті короткі хробаки та пласкі довгі глисти вилися навколо кривавих шматків, ховаючись від слабких сонячних променів.

Шукач відскочив назад, тяжко дихаючи, стримуючи їдку рідину в горлянці. Здоровий глузд вимагав в цю ж мить вскочити на коня й що духу погнати якнайдалі з цього проклятого місця і згадувати про це жахіття тільки уві сні, але блиск золота, що чекав під вартою в його притулку, зміг повернути чоловіка до реальності і надав сили щоб продовжити дорогу. Вже сонце ховалося за горизонт, коли найманець змусив себе осідлати коня й поскакати далі.

До місця, зазначеного на карті залишалося зовсім трохи, як повітря навколо наповнилося тяжким неприємним запахом. Суміш лайна та мокрого облізлого пса наповняла його легені, навертаючи сльози і пробуджуючи нові блювотні позиви. Прив'язавши коня до старого клену, найманець тихими кроками почав рухатися в сторону джерела неймовірного смороду, сховавши ніс за комір і стиснувши пальцями револьвер 34-го калібру. До вух Шукача долинуло гучне сопіння.

Чоловік підійшов до брами, маєтку, де знаходилась полонянка. Але те, що він побачив у сутінках не піддавалось жодному з пояснень. Мозок відмовлявся вірити в існування такої істоти: біля входу чатував цербер. Почувши у барі такі б розповіді раніше, він би зареготав, сказавши, що розповідач несповна розумом, але зараз він сам виявився в шкурі цього ж навіженого. Колись він чув у "Вдові" розповіді про це чудовисько, але те, що зображали в розповідях було білим пухнастим кроликом в порівнянні з цим. Розміри собаки досягали одноповерхового будинку, ікла і кігті були набагато гостріші за будь-який із ножів, а три велетенські голови сопли наче ціле військо. Помітивши, що пес міцно спить, чоловік почав обережно обходити цербера. Спіткнувшись об металеву палицю, діаметром з палець, найманець чортихнувся, посупившись від болю. Одна із голів солодко позіхнула. Шукач завмер, намагаючись не видати своєї присутності. Помітивши, як ніс зморщився і дихання стало швидшим, найманець затамував подих, але він розумів, що від собачого носа жоден не сховається. Не витримавши напруги в ситуації, що склалася, він вистрілив в макітру сплячого цербера. Пес завив від болю й оскаженіло заричав двома головами, що залишилися. Бічним зором Шукач помітив, як земля навколо нього вкрилася тріщинами й відбіг подалі від незрозумілого явища. У пітьмі він розгледів, як через шари пересохлого ґрунту почали вилазити людські руки, як підсніжники. Точніше те, що від них залишилося. Пошарпані руки, із шматками шкіри та плоті почали відкидати землю. За ними виринули спотворені голови та плечі. Поки тіла вилізали з-під землі, найманець намагався відстріляти їх, втрачаючи кулю за кулею у барабані. Але потвори не реагували на поранення і продовжували виповзати назовні, з виттям наближаючись  до найманця. Наповнивши барабан він знову відкрив вогонь по потворам, але, зрозумівши, що в цьому немає сенсу, Шукач взяв металеву палицю, яку виявилось доволі просто дістати із землі, та зі злобою почав ломати кістки ворогам, відбиваючи голови. Він не помітив, як одина із потвор підкралася ззаду й вчепилася мертвою хваткою в найманця, щелепами міцно стискаючи руку. Чоловік прохрипів від болю, відступивши кілька кроків назад ї зі всієї сили намагаючись скинути нападаючого. Шукач бився й терся спиною об дерево, але нечисть не тільки ніяк не відпускала, а навпаки, все сильніше і сильніше стискала своїми пазурами шию і зубами впивалася в шкіру. Почувши, хрускіт кісток під зубами, він вийняв револьвер і вистрілив нападнику в око, вибиваючи мізки. Тіло впало і більше не ворушилось. Чоловік звернув на це увагу і направив дуло в сторону інших потвор розстрілюючи їх черепи. Витративши останню кулю на другу голову цербера, він сповз по дереву, залишаючи за собою багряну доріжку і тримтячою рукою вставив кулі в барабан, вронивши одну й тихо простогнавши. Здивований, що пес не зрушив з місця і, лиш голосно продовжуючи гарчати, дивився йому в очі, Шукачеві вперше за довгий час стало по-справжньому страшно. Тони бруду і лайна вилились йому на голову і він повільно тонув, захлинаючись у власних гріхах. В чорних очах собаки він побачив полум'я і чортів, які із задоволенням зустрінуть його на порозі пекла. Шукач із великими зусиллями підвівся і повільними кроками прямував в сторону цербера, погляд якого пронизував до глибини душі. І ось найманець знову ступає по землі, але під ногами чується хрускіт кісток, а за кісточку хапає холодна рука. Ось перед ним стоять його покійні дружина і дитя, які вже не посміхаються як колись, а їх очі сповнені порожнечі.

- Desine sperare qui hic intras  , - долинулось до його вух з пащі пса, коли дуло торкнулось гладкої шерсті. Захлинаючись сльозами і тремтячи від страху Шукач натиснув на спусковий гачок. Гучний постріл пролунав на галявині.

Затихло.

Найманець дістав із внутрішнього карману пальта ганчірку, якою частенько полюбляв відтирати свій вірний кольт від плям і натирати до блиску. Оголивши поранену руку, він промив рану залишками води із фляги. Використовуючи ганчірку замість джгута, чоловік перев'язав руку трохи вище рани, зупиняючи кровотечу. Діставши хустинку із брюк, він перев'язав рану і знову накинув пальто. Перерахувавши кулі в барабані(чому здивувався чоловік сам собі, адже завжди пам'ятав їх кількість, тому він декілька разів глибоко вдихнув, приводячи думки до порядку і викидаючи все зайве), Шукач майстерно швидко і тихо перетнув двір і піднявся по кам'яним сходам на ґанок. Але доторкнутись до металевих ручок дверей він не встиг, громіздкі двері зі скрипом самі почали повільно відчинятись. Чоловік скривився від шуму, намагаючись прикрити вухо долонею. Шкіра вкрилась холодними капельками поту. Чим далі відкривались двері, тим більше неприємний звук змінювався на пронизливі жіночі крики. Шукач впустив зброю, прикриваючи вуха, але жага винагороди не дозволяла себе сполохати цуценям і незмазаними дверима. Піднявши кольт, він швидко вбіг в приміщення. Двері за ним із гуркітом зачинились. Стихло. Шукач завмер, опинившись в цілковитій тиші і темряві. Зовсім близько він почув подихи, які эхом поширювались по кімнаті. Він дістав сірники з кишені, запалив один. Тьмяне світло створило видимість лише на кілька кроків, але нікого поряд не було.

Найманець пішов далі, спалюючи сірник за сірником в пошуках джерел світла. Минаючи кілька кімнат він почув сморід, який з кожним кроком ставав сильнішим. На маленькій ділянці світла від сірника, промайнула тінь,сколихнув полум'я. Сірник потух, а Шукач завмер, прислуховуючись. Але його вуха чули лиш власне неспокійне дихання і серцебиття. Нічого не відбувалося. Він знову запалив сірник, але той лиш спалахнув і потух. В сутінках йому знову привидівся якийсь силует. З другої спроби також не вийшло, а силует все приближався і приближався. В паніці, коли й з третьої спроби нічого не вдалося, а незнайомець вже був зовсім близько, Шукач дістав револьвер, вистрілюючи в ворога, намагаючись вгадати де він може опинитись. Коли в барабані вже не залишилося патронів, Найманець продовжував давити на спусковий гачок, тяжко дихаючи.

Відшукавши інший коробок із сірниками, Шукач знову добув вогонь. Але в темряві не було нічого. Лиш деформовані гільзи та сліди від куль на стіні. Сірник потух. Чоловік наосліп почав втикати кулі із внутрішнього карману пальто до барабану. Стук металу і характерне клацання звучали інакше у цілковитій тиші. Звук віщував небезпеку. Запаливши ще один сірник, Шукач вийшов у довгий коридор. Слабке світло падало на стіни з потрісканою штукатуркою й обідрані дерев'яні двері. Сморід став зникати. Вкінці коридору мали бути сходи. Чоловік обережно ступив на сходинку, де були зовсім свіжі сліди від широкого взуття з ребристою підошвою. Скрип прозвучав на другій сходинці, потім на четвертій, шостій. Сірник затух, обпікаючи пальці із загрубілою шкірою. Шукач знову провів зеленою головкою по шершавій поверхні. Характерний запах сполук сірки і легкий димок, що защіпив очі. Прищурившись він сикнув. Шкіру покрив липкий холодний піт, серце закалатало, а в горлі завмер крик жаху. На тому місці, де раніше була цілковита темрява з'явився силует. Але від людського залишилося зовсім мало. На місці очей і носу просвічувались дірки, а обличчя було схоже на фарш із загуслою кров'ю.  Зовсім забувши, що він на східцях, Шукач швидко почав відступати назад, але не відчувши під ногами сходів, які були різної висоти, найманець з грохотом полетів донизу, загубивши капелюха, перекидаючись з живота на спину, залишаючи сліди від рани, що знову почала кровоточити. Зупинившись на підлозі біля стіни, чоловік перекинув столик, що ховався у пітьмі кімнати, відчувши удар чогось тяжкого по голові. Гучний дзвін викинув його із свідомості.

"Де ти, любий?" - лагідний голос донісся до вух чоловіка. Він вже встиг забути ці ніжні нотки. Шукач відкрив очі й побачив перед собою простору кімнату, де було зовсім мало меблів, а із-під ліжка виглядали дві дитячі ніжки. Чоловік зробив кілька кроків в сторону дитини, як до кімнати вбігла жінка, радісно посміхаючись. Побачивши її він завмер на місці. Знайомі карі очі з довгими густими віями, знайомі білосніжні зуби й повні губи, знайомий трохи кирпатий носик, знайомі рум'яні щічки з маленькою родимкою, знайоме довге каштанове волосся, зібране в товсту косу, в яку була вплетена блакитна стрічка. Легка біла сукня ховала її струнку фігуру, а маленькі ручки стискали дитячу сорочку. Вона, помітивши дитячі ніжки, тихенько підкралася.

"Кохана..." - прошептав Шукач, але сам не впізнав свого голосу.

Жінка полоскотала п'яти сина. Хлопчик зі сміхом виринув із-під ліжка, потрапляючи в обійми матері.

"Ось і попався!" - вона натягнула на сина сорочку, заправляючи в штанці. - "Пішли, будемо накривати на стіл, а то татко втомлений скоро повернеться"

"Тато вже повернувся..." - Шукач підійшов до своїх рідних, але ті не звернули уваги, навіть не подивилися в його сторону, продовжуючи щось щебетати один одному. Їх голоси стали віддалятися, ставати все тихішими і тихішими, поки кімнату не заповнив гул. Чоловік схопився за голову, примружуючись і схилившись додолу. Але він боявся втратити з поля зору дружину та сина, тому через силу підвів очі. На місці красивої молодої жінки та жвавого хлопчика вже обнімалися потвори цербера. Їх білозубі усмішки змінили обличчя повні болю та злоби, які щось кричали, забризкуючи все навколо слиною. Але Шукач вже не чув. Він все ще намагався зберегти картинку, що бачив кілька секунд назад. Дружина та син. А чи справжні вони, чи це люди з його минулого, чи вигадка, створена вартовим пекла. Картинка перед очима темніла, він повертався до свідомості. Він відчув, як по щокам потекло кілька капельок, розбиваючись об щетину.

Потерши місце удару і пригладивши волосся, він спохватився, підірвавшись на ноги і стискаючи в руці предмет, який і вдарив його по голові. Ступивши крок, він відчув під ногами щось тверде але піддатливе. Помітивши в руці коробок сірників, який він ще досі міцно стискав, Шукач підпалив один, розглядаючи те, на що натрапив. Це був розчавлений шматок свічки. А в руці найманець міцно стискав тяжкий металевий свічник. Чоловік припав до воску, обережно піднімаючи його з підлоги. Розігрівши в руках, він  лагідно став його терти, намагаючись придати воску колишню форму. Вставивши свічку в свічник, Шукач підпалив ґніт. Слабке світло освітило приміщення. Кімната була переповнена тими ж монстрами цербера. Сотні потвор, які просто стояли, немов уві сні, почали повільно піднімати голови. Шукач, затамувавши подих від побаченого, швидко пробіг очима по кімнаті, видивляючись сходи. Вгледівши їх у другому кінці, чоловік швидкими кроками обережно попрямував до них, притримуючи свічу, щоб та не потухла. Ступивши на другу сходинку, знову прозвучав пронизливий скрип, від якого потвори повернули свої голови в сторону Шукача і незграбно попрямували на звук. Чоловік став швидко підніматись по східцям, не звертаючи увагу на скрип, що лунав на кожній другій сходинці. А монстри навпаки, з кожним новим звуком, як собаки на свисток, все швидше і швидше дерлися за найманцем. Спостерігаючи за цим, і відстрілюючись від особливо спритних, Шукач змінив тактику, переступаючи кожну другу сходинку. Він помітив, як потвори значно відстали від нього. Полегшено зітхнувши, чоловік попрямував нагору, де знаходилась темниця полонянки.

Залишалося кілька сходинок біля дверей із замком, де була замкнена дівчина, як кожна сходинка,на яку наступав чоловік стала скрипуча. Пронизливий звук лунав набагато голосніше, ніж раніше, і відлунням відбивався від стін, сповіщаючи потвор. Серце найманця пропустило кілька ударів, а шкіру вкрив холодний піт. Він дістав відмичку, й прийнявся швидко колупати замкову шпарину. Низьке виття потвор ставало все ближче й ближче. Шукач дістав кольт  і тримав його напоготові. Коли вже потвори стали дуже близько, він кинув відмичку, влучивши гострим кінцем одному із них в очне яблуко, викликаючи ще більший рев, а сам направив револьвер у замкову щілину.

"Як же я не люблю таке робити".

Шукач примружився і натиснув на гачок. Замок з ляскотом розлетівся на шматки, гострими скалками впиваючись у все навкруги. Чоловік закричав від гострого болю, але переборовши себе відчинив двері і забіг всередину, підпираючи їх і закриваючи на гачечок. Долинули глухі удари, які ставали все слабші і слабші. Чоловік витер з лобу каплі поту і оперся на стіну. Він намагався вгледіти у пітьмі хоч щось у кімнаті, чортихнувшись, що запустив одному із потвор свічником в лоб. 

- Треба буде подвоїти суму гонорару, - з усмішкою прошепотів він, намацавши скалку від замку під ребром і стиснувши зуби видер її, скорчившись і проклинаючи все, що міг згадати. - Ні, краще потроїти...

Увагу Шукача звернуло на себе джерело світла, яке ставало все більшим і ближчим. Згодом, звикнувши до світла, чоловік зміг розрізнити, що це багацько канделябрів, з трьома свічками на кожній, самі по собі почали спалахувати у великій кімнаті. Зовсім скоро приміщення заповнило світло свічок і аромат плавленого воску. Шукач намагався вгледіти і тут потвор, але нікого не було. Кімната здавалася порожньою. Зробивши кілька кроків вперед, чоловік побачив на іншому кінці кімнати ложе з жінкою. Він з останніх сил попрямував туди, притискаючи долонь до рани.

Підійшовши ближче,він відчув ніжний квітковий запах, що наповнив його легені. Від цього дурману запаморочилась голова. Схилившись над жінкою, що спала на мармуровому ложі, він заглянув в її вродливе обличчя, що набуло до болі знайомих рис. Зачарований красою своєї коханої, він піддався спокусі і торкнувся губами її губ, вкладаючи всю ніжність, на яку був здатний, в цей поцілунок. Сили покинули його, заставляючи тремтіти, але відірватися від губ красуні він вже не міг. Закінчивши поцілунок, він впав на підлогу, не в силах підвестись. Краєм ока чоловік помітив, як жінка підвелась. Але це вже була не його жінка. Спотворене обличчя розпливлося у жовтозубій посмішці. Але щось напрочуд знайоме було в цій незнайомці, але Шукач не міг збагнути, де зустрічав її раніше. Підхопивши келих з вином зморщеними пальцями, що стояв з другого боку ложа, вона підійшла до чоловіка, і нахилившись, пригубив, змочуючи спраглі губи, прошепотіла лагідно і солодко:

- Спочивай з миром, старий, старий, воїне.

Келих з вином вислизнув з її тонких пальців, з дзвоном розбившись об підлогу. Жінка позіхнула, прикриваючи долонею лице, але чоловік помітив зміни в її зовнішності: зморшки розгладились, а в очах з'явився  блиск. Вона подивилася у своє відображення у калюжі й невдоволено скривила тонкий носик. Підійшла до свого ложа, зачесав густі й темні, як смола кучері. Жінка зручно лягла, склавши долоні на грудях і закрила очі, знову провалюючись у сон. Зовсім скоро її дихання стихло, а повітря знову наповнив квітковий аромат.

Шукач,похиливши голову, подивився на червону рідину, що розтеклася по підлозі. При світлі свічок, що почали згасати, він розгледів чиєсь відображення. На нього дивився зморщений сивий дід, в якому ледь жевріло життя. Видавивши хриплий крик розпачу, він заплакав, вдаривши пересохлою рукою по підлозі і почувши тріск кісток. Відчувши сильну спрагу, найманець підповз до калюжі і язиком почав збирати вино каплю за каплею, намагаючись втамувати спрагу. Щось всередині його обірвалося, а очі затягнула пелена.  Найманець задрижав від холоду і хотів кричати від різкого болю, але вже не міг. Частини тіла почали відділятися від тіла й кришитися, перетворюючись на пил, що зовсім скоро буде затоптаний черевиком нової жертви.

- Спочивай з миром, старий, дурний воїне...

2016