Ксюша

Вночі випав сніг. Ксеня дістала  санчата, закутала ляльку Олю і попросилася у мами на вулицю.
- Тільки одягнися тепліше, - сказала мама.
-Добле, - згодилася Ксеня. Вона одягла кожушок і одразу стала схожою на  пухнастого зайчика.
На вулиці було так біло, що аж очі заплющилися. Проте Ксеня одразу їх розплющила, бо Олі не терпілося,  аби її покатали. Та не встигли санчата прокласти слід навколо дитячого майданчика, як двері сусідського під’їзду з гуркотом розчинилися і надвір вилетів Стьопко Ведмедюк, якого всі звали Ведмедем.
Він був майже такого віку, як і Ксеня, проте  вищий чи не на цілу голову. А ще він недавно навчився вимовляти літери «р» та «ж» і дуже з цього пишався.  От  і зараз він загарчав:
-Р-р-рррр, - Так ніби заводив мотор автомобіля. Тоді заджижчав, наче бджола: - Д-ж-жжж, - І зірвався з місця.
Він двічі оббіг навколо клумби, і лише після цього зробив вигляд, ніби вперше побачив Ксеню.
-Р-ррозійдись,- загарчав він і помчав на неї.- Дж-ж-жжж…
Затим проскочив межи Ксенею і санчатами так швидко, що мотузочка вирвалася з Ксениних рук. Санчата завертілися млинком, і  Оля випала з них. А Ведмідь швидко розвернувся, аби побачити, розпустить  Ксеня нюні, чи ні.
Але не дочекався. Ксеня була не з тих, у кого з-за будь якої дрібниці виступали сльози. Вона посадила Олю знову в санчата і, наче нічого й не сталося, повезла її далі.
- Гей, ти! – гукнув Ведмідь. - Подивися на себе!
- А сцо таке?- запитала Ксеня.
- Та ти ж вся у снігу!  Давай, я обтрушу тебе…
Він підскочив до дівчинки, схопив її за комір  і почав  струшувати так, як мама витрушує щойновипрану білизну.  Будь-яка  інша дівчинка одразу б запросилася, аби її не чіпали, проте Ксаня лише міцніше стиснула зуби. Ні, не дочекається цей Ведмідь  жодного слова від неї! Не на ту напав!
Зрештою Стьопкові обридло обтрушувати Ксеню і він знайшов собі інше заняття: ліпив сніжки і жбурляв їх у голубів, які сиділи на карнизі. 
Ксеня тим часом принесла з сусіднього двору цеглину. Старанно втоптала її у сніг і пішла за наступною. Нову цеглину так же акуратно поклала на першу. Тоді на всяк випадок поклала ще одну. Коли споруда була готова, дівчинка вибралася на неї і голосно загукала:
- Гей, Стьопко, йди-но  поглянь, сцо в мене є!
Стьопко підбіг до дівчинки і  запитав:
- Ти щось знайшла?
-А ось сцо!- вигукнула Ксеня і кулачком тицьнула Стьопкові в обличчя. Кулачок потрапив у самісінький ніс. Стьопо схопився за нього, тоді заверещав, мов троє поросят одразу, і помчав додому.
А Ксеня злізла з цеглин, взялося за мотузок і лише тоді гукнула услід Стьопкові:
- Тепел будес знати,  як облазати дівцаток!