Второе произведение на родном языке

Кохання - це наркотик, що тебе обволаківає. Ти становишся залежним від нього, ти потребуєшь його кожну годину, кожну хвилину, і ніякі наркодиспансери тебе не врятують.

Кохання - це отрута, яку ти добровільно вживаєшь.

Чи хочу я цього?

Чи хочу прокидатися і бачити поряд кохану людину? Чи хочу почуватися щасливою, відчувати себе потрібною і бажаною? Чи хочу віддавати своє тепло і любов коханому? Так.

Але кохання - це виклик власним переконанням та принципам. Це зрада свободі, це та відповідальність, яку ти берешь на себе добровільно. Після цього, вороття немає, адже ти відповідаєшь за обох, за ваше майбутнє, за щастя. І дуже добре, коли розуміють це ви обидва. Коли для одного з вас ваші стосунки - лише примха часу, то це вже не стосунки і майбутнього разом ви - не побудуєте. Але ще гірше, коли відносин немає, а кохання - є...

Кохання-зітхання, невзаємна любов - скажете ви. Але як можна полюбити диктатора? Чим повинен привабити егоїст, який й любить тільки себе? Чому ми йдемо за покликом тих, що витирали об нас ноги? Відповідь, на диво, проста - ми самі створюємо ілюзію, несправжню особистість, а потім віримо, що ось ця людина, що перед нами - зовсім інша насправді. Вона б'є, але вона ненавмисно! Вона нас зраджує, але ні - вона виправиться! Або "цей чоловік не помічає мене, але нічого - я приваблю його"!

Зрозумійте усе! Не дозвольте міражу стати вашим життям. Кохання не несе біль та страждання. Кожен може бути щасливим. Ми просто не повинні обманювати самі себе, ніколи не заглядати у минуле і вміти відділяти істину від красиво запакованої брехні.