Тема 1
ВСТУП. ПРЕДМЕТ І МЕТОД
ІСТОРІЇ ЕКОНОМІКИ
ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ
Ця тема присвячена розгляду методологічних засад історії економіки й
економічної думки. У пізнанні суспільних процесів методологія відіграє ви-
няткову роль. Вона дає змогу систематизувати знання, встановити логічні
зв’язки між ними і тим самим забезпечити їх розуміння. Особливого значен-
ня методологія набуває в інформаційно-насичених сферах, де величезні об-
сяги знань потребують певного відбору й упорядкування, насамперед — у
суспільствознавстві.
Як методологію зазвичай розуміють систему принципів1 та способів органі-
зації процесу пізнання, за допомогою яких здобуваються нові та впорядкову-
ються (переосмислюються) раніше набуті знання. Методологія кожної науки,
як правило, має такі складники:
• загальнонаукові підходи, якими керується людство на певному етапі свого
історичного розвитку і які відображаються у панівній науковій парадигмі;
• фундаментальні теоретичні положення даної науки, що використову-
ються в процесі пізнання як опорні точки і сприймаються як аксіоми;
• основні напрями наукового аналізу, зокрема виокремлення наукового
об’єкта та предмета;
• методи пізнання, що відповідають особливостям наукового об’єкта;
• критерії встановлення рівня науковості здобутих знань.
У цій темі складники методології наповнюються конкретним змістом та
обґрунтовується своєрідна методологічна матриця2 історико-економічної
науки. Вона використовується як модель (алгоритм) для розкриття кожної
теми, надає можливість охопити ключові сторони господарської системи на
різних етапах її історичного розвитку, встановити зв’язок у змінах що відбу-
лися (зв’язок історії) на кожному з них.
1 Як принцип розуміють основоположну ідею, первоначало, що лежить в основі (слугує відправним
пунктом) наукового пізнання будь-якого об’єкта. Й. Шумпетер принципом називав «будь-яке твердження,
котре ми (чи автор, якого ми розглядаємо) не заперечуємо. Це може бути припущення, яке ми (вони) підтве-
рдили, також і припущення, яке ми (вони) виказали як постулат чи припущення» (Шумпетер Й. Теория
экономического развития: Пер. с нем. — М.: Прогресс, 1982. — С. 32 — 33). 2 Поняття методологічної матриці дисципліни близьке за своїм змістом до поняття «наукова парадигма»
і використовується переважно при викладанні певних навчальних дисциплін. Його обґрунтував та увів у
вжиток Т. Кун (див.: Кун Т. Объективные, ценностные суждения и выбор теории (1973)).
12
Зокрема, обґрунтовується сутність цивілізаційної парадигми, що використо-
вується як методологічна основа пізнання сутності й історичного розвитку гос-
подарської системи, розкривається зміст наукового об’єкта та предмета історії
економіки й економічної думки. Дається опис специфічних методів, що вико-
ристовуються для дослідження історико-економічних процесів, та наводяться
критерії оцінювання рівня науковості здобутих знань. Для історичної дисцип-
ліни виняткового значення набуває обґрунтування періодизації розвитку госпо-
дарської системи суспільства. У розкритті цього переліку методологічних засад
історії економіки та економічної думки полягає головне завдання у вивченні
даної теми, що й зумовлює її структуру.
1.1. ЦИВІЛІЗАЦІЙНА ПАРАДИГМА
ПІЗНАННЯ СУСПІЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ
Суспільство є однією з найбільш складних форм об’єктивної реальності.
На відміну від неживої та живої природи, суспільні процеси проходять у
свідомо створеному людьми середовищі (світі штучних і природних
об’єктів) та наповнені цілеспрямованою діяльністю людей. Їх пізнання
ускладнюють швидкі зміни умов та чинників, що впливають на суспільне
життя, яке потребує урахування фактора часу, коли історія стає ареною їх
розгортання та перебігу. Ці та інші особливості розвитку суспільства вима-
гають чітко окреслених наукових принципів пізнання, певного переліку тео-
ретичних положень, визнаних науковим співтовариством як аксіоми, вико-
ристання наукової моделі, що пояснює функціонування і розвиток
суспільства. Зазначені вимоги до наукового пізнання суспільства зазвичай
називають науковою парадигмою суспільствознавства. Від її довершеності
та обґрунтованості залежать успіхи наукового дослідження, рівень достовір-
ності висновків та надійність прогнозів подальшого розвитку1.
Нині в суспільствознавстві використовуються переважно дві парадигми
— формаційна та цивілізаційна. Окрім них, в дослідженнях економічних
процесів широкого застосування набули позитивістські підходи, згідно з
якими перевага віддається дослідженню практичного життя людей, вироб-
ничо-перетворювальній діяльності, пізнання якої здійснюється на засадах
наукового раціоналізму, що поєднує емпіризм і логіку. В наукових дослі-
дженнях пріоритет надавався аналізу практичних інтересів людей, природ-
1 Поряд із поняттям наукової парадигми в літературі зустрічається близьке за значенням поняття науко-
во-дослідної програми (НДП), обґрунтоване Імре Лакатошем. Суть НДП зводиться до використання в нау-
ковому дослідженні «жорсткого ядра» — сукупності незмінних принципів аналізу та «гнучкої оболонки»,
під якою розуміють будь-які підходи, положення та методи, що використовуються дослідниками залежно
від об’єкта аналізу. Головним при застосуванні НДП є отримання достовірних результатів дослідження, не-
зважаючи на склад суб’єктивно обраної оболонки.
13
ним потребам як визначальним умовам самозбереження людини. У своїй єд-
ності такі підходи проявилися в утвердженні принципу методологічного ін-
дивідуалізму. За цим принципом усі економічні процеси розглядаються з по-
зиції поведінки вільного індивіда, що діє раціонально для реалізації власних
інтересів. Незважаючи на постійно зростаючі обсяги аргументованої крити-
ки, принцип методологічного індивідуалізму залишається однією з опор те-
оретичного фундаменту неокласичної економічної теорії.
Тривалий час панівну позицію у працях вітчизняних дослідників посідала
і все ще продовжує займати формаційна парадигма аналізу суспільних про-
цесів. Вона дала змогу вперше дістати цілісне уявлення про історичний роз-
виток суспільства, розкрити закономірності функціонування його складни-
ків, причини й тенденції змін, що очікують людство. Проте в умовах
підвищення рівня складності та взаємозумовленості суспільних процесів,
потреби в більш точних знаннях про них, а також зростання значимості про-
гностичної функції суспільствознавства формаційна парадигма стала недо-
статньою. Сьогодні дедалі більше прихильників знаходить цивілізаційна па-
радигма, яка, використовуючи потенціал своєї попередниці та розвиваючи
власні підходи, здатна стати надійною основою у пошуку відповідей на ви-
клики часу.
Цивілізаційна парадигма почала утверджуватися від-
носно недавно і спирається на фундаментальні зміни
в розвитку методології науки, у застосуванні якісно
нових загальнонаукових підходів та принципів до-
сліджень. Спочатку їх застосовували у біології, квантовій фізиці, термодинамі-
ці, фізичній хімії, що надало можливість цим та іншим галузям наук сформу-
лювати новаторські ідеї й отримати надзвичайно важливі результати.
Нові загальнонаукові підходи та принципи прийшли на зміну уявленням про
механістичну природу будь-яких процесів, обґрунтованим кілька століть тому
Рене Декартом, Ісааком Ньютоном та іншими видатними ученими. Розроблені
ними класичні підходи до наукового аналізу орієнтували на пошук першопри-
чини всіх змін, що відбуваються в досліджуваних об’єктах, джерел зовнішніх
сил, які спричиняють ці зміни, а також наслідків їх дій і механізмів здійснення
такого руху.
Ці та інші важливі принципи лягли в основу наукового дослідження не
лише природничих, а й суспільних процесів. Виявлення причинно-наслідко-
вих зв’язків, що не опосередковані свідомою діяльністю людей та протікають
поза їхньою волею, незмінність умов, в яких вони проходять, та об’єктивний
механізм їх розгортання знайшли своє відображення у формаційній парадиг-
мі. Вона передбачає розгляд розвитку кожного суспільства як об’єктивного
процесу послідовного проходження стадій первіснообщинної, рабовласниць-
кої, феодальної, капіталістичної та комуністичної суспільно-економічних фор-
мацій. Першопричиною історичного розвитку суспільств є розвиток продук-
Цивілізаційна
парадигма
суспільства
14
тивних сил і виробничих відносин, що у діалектичній єдності утворюють пев-
ний суспільний спосіб виробництва. У функціонуванні останнього важливу
роль відіграє юридична та політична надбудова, що разом з існуючими фор-
мами свідомості являє собою відображення виробничих відносин (економіч-
ного базису). Взаємозв’язок усіх сторін суспільного життя — способу вироб-
ництва з притаманним йому економічним базисом, політико-юридичною та
ідеологічною надбудовою — відображає сутність суспільно-економічної фор-
мації.
За своєю природою політико-юридична та ідеологічна надбудови консервати-
вні, оскільки закріплюють у формі правових актів, законів, ідеологічних норм,
органів управління тощо певний стан суспільства. Унаслідок цього гальмується
розвиток способу виробництва та всі суспільні відносини, що призводить до за-
гострення внутрішньої суперечності між складниками суспільно-економічної
формації. Наслідком дії такого механізму розвитку суспільства є зміна формації,
перехід на більш високий рівень організації суспільства.
Нова загальнонаукова методологія досліджень передбачає системно-
синергетичний підхід до аналізу будь-яких процесів. Вона формувалася посту-
пово, через узагальнення наукових досягнень Лейбніца, Гете, Дарвіна, Менде-
лєєва, Ейнштейна та інших видатних учених і має низку фундаментальних
принципів, що суттєво відрізняються від класичної загальнонаукової методоло-
гії1. Вони стали однією з підвалин у становленні цивілізаційної парадигми сус-
пільствознавства.
Цивілізаційна парадигма реалізує підходи, обґрунтовані не лише системним
аналізом, а й онтологією, і спирається на арсенал наукових категорій, понять і
законів, розроблених діалектикою. Зокрема вона передбачає дослідження сус-
пільних процесів на основі таких принципів, як системність, цілісність, струк-
турність, організованість тощо. Онтологічний підхід передбачає в центрі нау-
кових досліджень розглядати людину, яка діє в реальному середовищі. На
відміну від гносеології, коли головна увага зосереджується на пізнанні люди-
ною об’єктивного світу, онтологія охоплює як пізнавальну, так і предметно-
перетворювальну діяльність людей. Використання здобутків системного аналі-
зу, онтології та діалектики дало змогу сформувати нові методологічні засади
пізнання суспільства — цивілізаційну парадигму.
Головні положення цивілізаційної парадигми суспільствознавства поля-
гають у такому:
По-перше, суспільство розглядається як цілісне утворення, що належить
до більш широких систем: людства; однієї з світових цивілізацій; регіону,
що об’єднує сусідські держави і народи; природного середовища. Кожна з
цих систем впливає на стан та історичний розвиток суспільства. Це проявля-
ється у використанні ним надбань людства і світових цивілізацій, у характе-
1 Докладніше див.: Арутюнов В. Х., Мішин В. М., Свінціцький В. М. Методологія соціально-
економічного пізнання: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — С. 130—197.
15
рі зв’язків з іншими народами (війни, торгівля, входження в імперії), у впли-
ві природно-кліматичних умов на життя людей тощо.
Основною одиницею цивілізаційного аналізу історичного розвитку людства
розглядається конкретне суспільство, що має власні, лише йому притаманні
ознаки, яке проходить свій шлях історичного розвитку. Він зумовлений особли-
востями поєднання чинників, що відображають вплив вищеназваних систем, до
яких належить суспільство, та дією внутрішніх рушійних сил суспільного роз-
витку, особливостей його організації.
По-друге, сутність суспільства характеризує діалектична єдність двох сторін
— суспільних індивідів, які усвідомлюють власні цілі та діють заради їх досяг-
нення (тобто виступають в ролі суспільних суб’єктів) та суспільства як цілісно-
го утворення, яке вони утворили. Статус суспільного суб’єкта індивіди набу-
вають лише у суспільстві, яке своєю чергою виникає в результаті об’єднання
індивідів. Кожна сторона існує завдяки іншій і призначена для іншої, має місце
їх взаємозалежність та взаємозв’язок1.
Системний аналіз суспільних процесів та його відображення у цивіліза-
ційній парадигмі передбачає розглядати як першооснову взаємозалежність
людини та суспільства. А. Тойнбі, досліджуючи суспільство, писав, що воно
«являє собою систему взаємозалежностей між людськими істотами, які є не
лише індивідами, а й суспільними утвореннями в тому розумінні, що вони
не могли б існувати, якби не перебували в залежності одне від одного… Су-
спільство — це продукт взаємозалежності між індивідами»2.
Взаємна залежність між суспільними індивідами та суспільством як ціліс-
ністю утворює головний (системотвірний) зв’язок, що не лише забезпечує
збереження суспільства від розпаду, а й відіграє важливу роль у його істори-
чному розвиткові. Суспільна залежність охоплює усі структурні складники
суспільства, зумовлює їх функціональне призначення. Історичні зміни форм
суспільної залежності та способів їх реалізації вирішальним чином вплива-
ють на ключові характеристики суспільства. Тому вона по праву стає сутні-
сною характеристикою наукових предметів суспільних дисциплін, в кожно-
му з яких відображаються окремі аспекти суспільної залежності.
Іншою сутнісною характеристикою суспільства є існування так званих
системних, або емерджентних, властивостей (характеристик). Їх особливість
полягає в тому, що вони породжені не окремими складниками суспільства
(не зводяться до суми їх властивостей), а системою як цілим. До них нале-
жать насамперед суспільна свідомість, духовно-культурні цінності, мова,
звичаї, менталітет, релігія, цілі, морально-етичні норми тощо. Вони станов-
лять надбання багатьох поколінь людей, в них узагальнюється їх історичний
досвід, вони об’єднують людей у просторі та часі. Разом із головним
1 У літературі часто абсолютизується значення однієї з цих сторін, коли пріоритетного значення в роз-
витку суспільства надають індивідам або суспільству. На цьому ґрунтується тривала схоластична дискусія
про первинність індивідуалізму чи холізму. 2 Тойнбі А. Дослідження історії: Пер з англ. — К.: Основи, 1995. — С. 215.
16
зв’язком емерджентні (системні) характеристики суспільства дають змогу
розкрити його сутність та відіграють вирішальну роль у збереженні цілісно-
сті суспільства в процесі функціонування та історичного розвитку.
По-третє, суспільство, як і кожне системне утворення, має власну структу-
ру із політичною (владною), економічною, соціальною та духовно-культурною
підсистемами1. Вони поступово формувались як відносно самостійні сфери су-
спільного життя для більш ефективної реалізації життєво важливих функцій.
Разом з тим, ці підсистеми органічно взаємозв’язані та впливають одна на одну
такою самою мірою, як пов’язані між собою функції суспільства.
Економічні науки досліджують господарську систему суспільства, при-
значення якої полягає у створенні матеріальних благ і послуг для забезпе-
чення потреб суспільства. Господарська система своєю чергою розглядаєть-
ся як цілісне утворення, на функціонування і розвиток якої впливає навко-
лишнє середовище. Ним є політична, соціальна і духовно-культурна підсис-
теми суспільства; регіон, в якому знаходиться суспільство; світова цивіліза-
ція, до якої належить суспільство; глобальне середовище (людство); приро-
дно-кліматичні умови ведення господарської діяльності.
По-четверте, розвиток суспільства здійснюється через розгортання двох
взаємозв’язаних процесів — диференціації та інтеграції. В основі диференціа-
ції лежить безмежний поділ суспільства та його структурних складників на
частини заради адаптації до постійних змін навколишнього середовища і
більш ефективного виконання своїх функцій. Інтеграція передбачає об’єднан-
ня нових елементів у структуру, формування між ними нових зв’язків, утво-
рення нових структурних рівнів.
Розвиток господарської системи здійснюється головним чином на основі
поділу праці (функціональної її диференціації) та розвитку форм власності на
засоби виробництва (соціальної диференціації) з наступною їх інтеграцією. Ін-
теграція здійснюється через об’єднання індивідів та засобів виробництва в сус-
пільному середовищі і проявляється у формуванні різноманітних господарських
одиниць (форм господарств). Історично форми господарських одиниць та ін-
ших структурних складників господарської системи пройшли шлях від патріа-
рхального домогосподарства античного суспільства до транснаціональних кор-
порацій, що переростають межі національної господарської системи.
По-п’яте, головна мета суспільства — збереження його від розпаду як
передумови існування суспільних індивідів — досягається його організаці-
єю. «Щоб зв’язати між собою різні рівні опису та врахувати взаємозв’язок
між поведінкою цілого й окремих частин, необхідне поняття організації»2.
Організація будь-якої системи має дві взаємозв’язані сторони — організацію
структури і організацію процесу взаємодії між її складниками та суспільст-
вом у цілому. Перша передбачає формування суспільних суб’єктів та їх
1 Таку структуру сучасного суспільства обґрунтував Т. Парсонс, і вона знайшла підтримку багатьох дослідни-
ків (див.: Парсонс Т. Система современных обществ. — М.: Аспект-Пресс, 1997). 2 Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса. — М.: Ком. книга, 2005. — С.153.
17
об’єднань, встановлення зв’язків між ними, а друга — створення суспільних
умов, необхідних для взаємодії суспільних суб’єктів. Середовище взаємодії
суспільних суб’єктів представлено сукупністю суспільних інститутів, які
покликані направляти і координувати їх взаємодію.
Після розпаду кровноспорідненого суспільства виникає централізований спо-
сіб його організації, пов’язаний з утворенням держави. Сьогодні почав проявляти
себе і децентралізований спосіб — формування громадянського суспільства.
Особливість першого способу полягає в існуванні організаційного центру —
держави, що покликана забезпечити реалізацію життєво важливих функцій сус-
пільства, перелік яких історично змінюється1. Свою місію держава виконує, спи-
раючись на верховну (суверенну) владу та органи її виконання. Ключовою озна-
кою державної влади є її легітимність, що означає визнання усіма членами
суспільства права здійснювати законні дії державними органами. Державна вла-
да діє різноманітними методами — від формування суспільних інститутів, при-
йняття правових актів та владних рішень, обов’язкових для виконання всіма чле-
нами суспільства, — до застосування сили та примусових дій.
Організація процесу взаємодії полягає у налагодженні сукупності прямих і
зворотних зв’язків між державою, як організаційним центром суспільства, та
суспільними суб’єктами. Форма та спосіб реалізації прямих і зворотних зв’язків
історично змінювалися, що принципово впливало на особливості та ефектив-
ність організації суспільства. Посилення демократичних тенденцій у розвитку
суспільства проявляється в поступовій відмові від адміністративно-владних
форм організації прямих і зворотних зв’язків.
В організації суспільства велику роль відіграє суспільна свідомість. Спів-
відношення між свідомими організаційними діями людей і держави (влади)
та стихійним перебігом подій свідчить про рівень організованості суспільст-
ва. Стихія, коли має місце сліпа (неосмислена) і безвольна діяльність, рух по
лінії найменшого опору, за принципом «куди крива виведе» та відомою ро-
сійською трійкою — «авось — небось — как-нибудь» є, за висловом О. О. Бог-
данова, найбільшим ворогом людства. У боротьбі зі стихією дуже важливе
наукове пізнання суспільства, закономірностей його розвитку, демократиза-
ція держави (влади) як його організаційного центру.
По-шосте, центральне місце в аналізі суспільства належить дослідженню
людини, її статусу, діяльності та суспільного розвитку. Людина — це грани-
чна неподільна одиниця, основний елемент суспільства, яка виступає проти-
лежним щодо цілісності суспільства полюсом. Будучи наділеною свідоміс-
тю, людина має власні цілі, є носієм різних соціальних якостей, виступає
джерелом внутрішніх рушійних сил суспільного розвитку, розглядається як
первинний (базовий) суспільний суб’єкт2. Заради досягнення власних та су-
1 Слід зазначити, що організацію релігійного життя суспільства здійснює церква, що відокремилася від
держави і функціонує незалежно. 2 «…Елементом, мінімальним носієм соціальної якості, — писав В. Г. Афанасьєв, — є людина» (див.: Афа-
насьев В. Г. Системность и общество. — М.: Политиздат, 1980. — С. 74).
18
спільних цілей індивіди, об’єднуючись, утворюють колективні суб’єкти різ-
ного масштабу та спрямування.
Сам термін «цивілізація» безпосередньо пов’язаний з людиною, походить
від латинського слова civilis, що означало в античні часи такі риси людини,
як гідність, доброзичливість, вихованість та інші якості, котрі протиставля-
лись природним інстинктам і пристрастям людини. Згодом цивілізованість
стала означати не лише розвиток суспільних засад людини, а й зростаюче
значення цих якостей у полегшенні її життя, матеріальному та духовному
прогресі всього суспільства. Постійне зростання в кожній людині людських
(суспільних) засад, соціалізація усіх сторін її життя стає основним вектором
її історичного розвитку. Причиною цього розвитку є суперечність між при-
родною (інстинктивною) і соціальною (культурною) сторонами кожної лю-
дини, розв’язання якої здійснює кожен індивід упродовж усього життя1.
Культура, мораль, духовність кожної людини відображають її дійсний циві-
лізаційний розвиток, стають втіленням прогресу кожного суспільства. Зрос-
тання духовно-культурних цінностей суспільства, як прояву емерджентних
(системних) його властивостей, відіграє виняткову роль у його історичному
поступі.
Доповненням до характеристики сутності цивілізаційної парадигми сус-
пільствознавства може слугувати порівняльний аналіз характеристик сус-
пільства на методологічних засадах формаційної та цивілізаційної парадиг-
ми. Варіант такого порівняння подано у табл. 1.1.
Важливо наголосити, що обов’язковою умовою застосування в дослі-
дженні суспільних процесів методологічних засад цивілізаційної паради-
гми є їх комплексність. Адже кожне з названих положень відображає ли-
ше один із аспектів цивілізаційної парадигми, і його використання у
відриві від інших положень суперечить природі системного аналізу, на
якому вона ґрунтується. Тому в узагальненій характеристиці цивілізацій-
ної парадигми — у визначенні цивілізації мають бути відображені усі
вищезазначені її ознаки.
Єдиного загальновизнаного визначення цивілізації наука ще не створила1.
Найбільш повно, на нашу думку, його сформулював колектив авторів, очо-
люваний академіком Ю. М. Пахомовим: «Цивілізація — це окрема, відносно
автономна, здатна до самоорганізації і саморозвитку поліетнічна соціокуль-
турна система, що має свої виміри у просторі і часі, базові духовно-куль-
1 У хрестоматії «Сравнительное изучение цивилизаций» наводиться визначення цивілізації, дане М. Ве-
бером, П. Сорокіним, Ф. Енгельсом, А. Тойнбі, О. Шмолєром, Ф. Броделем та іншими авторами (див.: Срав-
нительное изучение цивилизаций: Хрестоматия / Сост. П. С. Эрасов. — М.: Аспект-Пресс, 2001).
20
турні основи та відносно стійкі, довготермінові структури економічних, сус-
пільно-політичних і культурних форм»1.
Використання положень цивілізаційної парадигми для дослідження гос-
подарської сфери суспільства стає центральним завданням економічних на-
ук. При цьому кожна з них вивчає господарську систему під кутом зору вла-
сного предмета. Так, історико-економічні науки досліджують її генезис,
розвиток господарської системи на різних етапах історичного поступу сус-
пільства та економічну думку, що його відображає.
1.2. ГОСПОДАРСЬКА СИСТЕМА
СУСПІЛЬСТВА ТА ЇЇ ЕВОЛЮЦІЯ
Методологічні засади формаційної та цивілізаційної парадигм зумовлю-
ють різні підходи до пізнання господарського життя суспільства. Формацій-
ний аналіз передбачає зосередження уваги на матеріальних умовах життя
людей, на дослідженні необхідних матеріальних благ, їх руху по фазах сус-
пільного виробництва — створення (виробництва), розподілу, обміну та
споживання. До матеріальних умов життя людей належать спосіб виробницт-
ва, навколишнє природне середовище та населення. У їх історичному розви-
ткові вирішальну роль відіграє спосіб виробництва як діалектична єдність
продуктивних сил і виробничих відносин. Спосіб виробництва відображає
особливості господарського життя суспільства на кожному етапі історично-
го розвитку та дає змогу розкрити причини переходу до нової суспільно-
економічної формації. Джерелом розвитку тут виступає суперечність між
динамічною зміною у продуктивних силах і консервативними виробничими
відносинами. Тому історико-економічний аналіз суспільства з позиції фор-
маційної парадигми спирається на дослідження різних сторін суспільного
способу виробництва матеріального життя.
Цивілізаційна парадигма в центр дослідження ставить людину, особливості
її суспільної залежності в господарській сфері, суспільні умови та цілі діяль-
ності у процесі створення матеріальних благ і послуг. Вона являє собою базо-
вий (неподільний) елемент суспільства і його господарської системи, що є ви-
значальним у господарському житті. Тому в історичному аналізі господарської
сфери суспільства на засадах цивілізаційної парадигми основне місце відво-
диться поняттю господарської системи, що об’єднує індивідів та утворені ними
у процесі господарської діяльності господарські одиниці (форми).
Вона розглядається як складник суспільства, що на певному етапі його іс-
торичного розвитку відносно відокремився і функціонує самостійно. Інші
підсистеми суспільства — політична, соціальна та духовно-культурна — ви-
ступають як складники зовнішнього середовища, що впливає на структуру
1 Цивилизационные модели современности и их исторические корни. — К.: Наук. думка, 2002. — С. 8.
21
та функціонування господарської системи. Системний аналіз не передбачає
виокремлення певних сфер суспільного життя як пріоритетних.
Так, на історичному розвитку господарських систем суспільств відбива-
ється еволюція державного устрою та притаманний йому характер влади.
Суспільства пройшли шлях від держав общинного типу (як античне місто-
держава-поліс, німецька марка); держав, що мали форму територіальних та
централізованих імперій, влада яких засновувалася на відносинах владарю-
вання-підпорядкування, — до національних держав, що спираються на солі-
дарність особисто вільних людей та демократичну організацію влади. Від-
повідно до цього господарські системи змінювалися від взаємодії домогос-
подарств під впливом зовнішніх чинників на початковому етапі, складної
системи взаємозв’язків феодальних господарств, в основі яких лежала осо-
биста залежність людей, — до появи національного господарства, об’єд-
навчу місію в якому виконують переважно ринок і держава.
Подібним чином на господарську систему суспільства діють його со-
ціальна та культурна сфери. Історично змінювалась престижність госпо-
дарської діяльності та чисельність зайнятих у ній, рівень майстерності та
матеріальної культури, втіленої у засобах виробництва, результативність
господарської діяльності та рівень забезпечення суспільних потреб. Вплив
на господарську систему з їх боку стає важливим складником історико-
економічного дослідження суспільства.
Цивілізаційна парадигма передбачає розгляд гос-
подарської системи як цілісного утворення, що має
власну структуру. Дослідження цілісності немож-
ливе без аналізу етапів її становлення, кожен з
яких відображає різний рівень зрілості системи. Як відомо, в наукових до-
слідженнях зазвичай розмежовують три рівні розвитку будь-якої системи
залежно від тісноти та глибини зв’язків між її елементами: співіснування,
симбіоз і синтез. Будучи розташованими послідовно, вони відображають
етапи сходження кожної системи по сходинках зрілості, наростання її ці-
лісності.
На історично першому етапі розвитку господарської системи мало місце
лише співіснування домогосподарств, слабко пов’язаних спільними госпо-
дарськими зв’язками. Їх об’єднувала територія перебування, землі, ліси та
інші природні умови, що спільно використовувалися в господарській діяль-
ності. Організація таких суспільств здійснювалась у формі общинних дер-
жав чи територіальних імперій і передбачала участь влади у розподілі та ви-
користанні землі, води, пасовиськ і лісів. Іншим об’єднальним моментом у
господарській діяльності був обмін досвідом та удосконаленими знаряддями
праці. Впливали на господарське життя також війни, запозичення у підкоре-
них народів способів ведення господарства тощо. Виробництво і споживан-
ня благ було об’єднано в межах окремих домогосподарств, а обмін між до-
Типи
господарських
систем
22
могосподарствами мав спорадичний характер. Тобто, на цьому етапі роз-
витку суспільства його господарська сфера була об’єднана переважно зов-
нішніми зв’язками з іншими общинами.
Господарську систему, в якій діяльність здійснюють самостійно функціо-
нуючі домогосподарства (господарські одиниці) задля забезпечення власних
потреб його членів, що не пов’язана постійними господарськими зв’язками з
іншими домогосподарствами, зазвичай називають господарською системою
натурального виробництва. Важливо підкреслити, що система натурального
виробництва характеризує зв’язки між відокремленими господарськими оди-
ницями й істотно відрізняється від господарської системи соціально нерозд-
робленої первісної общини, яку безпідставно також часто називають нату-
ральним виробництвом. Саме поняття «господарська система» дано нами для
встановлення особливостей зв’язків, які виникають між відносно відокремле-
ними господарськими одиницями, що функціонують в її межах.
Наступний етап розвитку господарської сфери суспільства — стану симбіо-
зу — характеризується тим, що виникають взаємовигідні зв’язки між господар-
ськими одиницями, коли кожне господарство отримує вигоду від поділу праці
та обміну її результатами. Спеціалізація господарських одиниць на виробництві
певних благ із подальшим їх обміном відкривала шлях до більш результативної
господарської діяльності, повнішого забезпечення постійно зростаючих потреб
суспільства. Господарство, в якому потреби людей забезпечуються через ство-
рення матеріальних благ і послуг у різних (як зазвичай спеціалізованих) та са-
мостійних (відокремлених) господарських одиницях з наступним їх обміном,
дістало назву системи товарного господарства.
Для розуміння суті системи товарного господарства важливо розрізняти су-
спільний поділ праці та поділ праці у рамках господарських одиниць. Суспіль-
ний поділ праці відображає спеціалізацію самостійних господарств, а поділ
праці у межах господарських одиниць — диференціацію виробничого процесу.
Відповідно до цього зв’язки, що утворилися внаслідок зазначених типів поділу
праці, набувають різної форми. За суспільного поділу праці вони мають форму
обміну продуктами, а за поділу праці у межах господарської одиниці — обміну
діяльності в процесі виробничої кооперації.
У вивченні господарської системи товарного виробництва важливу роль
відіграє історичний розвиток суспільного поділу праці та форм обміну про-
дуктами праці. Як правило, перший великий суспільний поділ праці
пов’язують зі спеціалізацією домогосподарств у землеробстві та тваринниц-
тві, другий — з утвердженням як самостійної сфери господарської діяльнос-
ті ремесла, а третій — торгівлі1. Цей процес постійно наростає, а поява но-
1 У літературі суспільний поділ праці часто класифікують як загальний (формування таких родів вироб-
ництва, як землеробство, промисловість), частковий, коли окремі роди діляться на види та підвиди, й оди-
ничний, що має місце в господарській одиниці. Такий підхід відображає структуру існуючої господарської
системи. В той час як виокремлення трьох великих етапів розвитку суспільного поділу праці характеризує
генезис господарської системи суспільства, етапи наростання її цілісності, зміни у зв’язках.
23
вих галузей суспільного виробництва стає важливим критерієм розширення
господарських зв’язків та підвищення рівня цілісності господарської систе-
ми1. Економічна теорія цей процес визначає як усуспільнення виробницт-
ва, в якому постійно посилюється взаємна суспільна залежність відокремле-
них господарських одиниць.
Поділ праці в межах господарств впливає на історичні форми господарських
одиниць, на особливості взаємодії індивідів у їх рамках. Цей тип поділу праці
безпосередньо пов’язаний з розвитком техніки та технології, організацією ви-
робничого процесу. Тому дослідження обох зазначених типів поділу праці ста-
ють важливими складниками історико-економічного дослідження господарсь-
ких систем суспільств.
Формування системи товарного господарства розпочалося ще в надрах
натурального виробництва, коли окремі господарські одиниці почали
спеціалізуватися на виробництві певних благ задля наступного обміну.
Забезпечення власних потреб тут досягалось обміном власноруч створе-
них продуктів на необхідні блага, виготовлені іншими господарськими
одиницями. В епоху пізнього середньовіччя та бурхливого розвитку місь-
кого господарства чисельність товарних господарських одиниць постійно
зростала і почала переважати над домогосподарствами з натуральним ви-
робництвом. Господарські одиниці, втрачаючи форму замкнутих натура-
льних домогосподарств, перетворювалися на ремісничі, торговельні, зем-
леробські та інші спеціалізовані господарства. Разом із тим, господарська
діяльність тут ще підпорядковувалась особистому споживанню, мало міс-
це просте товарне виробництво.
Третій етап історичного розвитку господарської системи суспільства ха-
рактеризується утвердженням нової мети виробництва — отримання прибу-
тку. Це досягається перетворенням матеріального багатства у гроші, як зага-
льну форму багатства, та спрямуванням їх на виробничі цілі. Відбувається
капіталізація засобів виробництва, живої праці, результатів виробництва, які
набувають форми капіталу. Це дало змогу перевести багатство з пасивного
стану, з його підпорядкування споживанню, в активну форму, направити у
господарську діяльність людини, розширення її масштабів. Із салонів та зам-
ків аристократії елементи матеріального багатства перейшли на фабрики і
заводи, у банки та фінансові компанії.
Гроші стали втіленням багатства, знаряддям капіталізації усіх його склад-
ників, засобом нагромадження капіталу. Вони лежать в основі усіх госпо-
дарських зв’язків та уособлюють мету функціонування господарської систе-
ми, виступають загальною формою благ, необхідних для задоволення мате-
ріальних і духовних потреб. Господарська система, зв’язки якої опосе-
редковані рухом різноманітних форм грошей, виступає як система товарно-
1 Наприклад, в Україні нині налічується 16 галузей виробництва, а в харчовій промисловості — більше
24 підгалузей.
24
грошового (капіталістичного) господарства1. Історично вона утвердилася
з появою національних держав, завоюванням людьми особистої свободи та
домінування приватної власності на засоби виробництва. Глибина та інтен-
сивність зв’язків між суб’єктами товарно-грошової системи досягає такого
рівня, що її цілісність може бути охарактеризована як стадія синтезу її склад-
ників.
На сучасному етапі свого розвитку товарно-грошова господарська систе-
ма набула нових якостей, зумовлених утвердженням грошово-кредитних
відносин, що надають небаченого динамізму економічним процесам. Гро-
шово-кредитний сектор товарно-грошової господарської системи вирішаль-
ним чином впливає на так званий реальний її сектор, на господарські одини-
ці, що створюють матеріальні блага та послуги.
Отже, на різних етапах історичного розвитку господарська система кож-
ного суспільства характеризується різними рівнями своєї цілісності. Спочат-
ку господарські одиниці об’єднуються за допомогою зовнішніх засобів, коли
виникає господарська система натурального виробництва. Згодом, у резуль-
таті розвитку суспільного поділу праці та обміну, формується господарська
система товарного виробництва, в якій об’єднання господарських одиниць
забезпечує взаємний інтерес. У своєму розвиткові система товарного госпо-
дарства проходить етапи простого товарного, товарно-грошового (капіталіс-
тичного) господарства та грошово-кредитного господарства.
Не менш важливу роль, ніж суспільний поділ пра-
ці, в історичному розвитку господарської системи
відіграє власність на засоби виробництва. З нею
пов’язано процес соціальної диференціації суспі-
льства, що є одним із чинників історичного розвитку. Тому часто власність
визначають як загальносоціологічне поняття, простежують її вплив на усі
аспекти суспільного життя. Проте найбільшого значення власність набуває в
господарському житті, де її розглядають, як правило, як основу функціону-
вання та розвитку господарської сфери суспільства.
Сутність власності на засоби виробництва по-різному розкривається в
рамках формаційної та цивілізаційної парадигм пізнання господарських
процесів. З позицій формаційного підходу власність трактується як «система
виробничих відносин між людьми (класами, соціальними верствами, група-
ми, окремими індивідами тощо) з приводу привласнення різноманітних
об’єктів власності в усіх сферах суспільного відтворення»2. Центральним
1 У літературі часто суть капіталістичного господарства пов’язують з експлуатацією найманих праців-
ників, що переводить проблему в ідеологічну площину та сферу соціальних відносин. Не відкидаючи зазна-
ченого аспекту, для економічних досліджень більш важливим є розкриття природи капіталу, суті процесу
капіталізації, виявлення якісно нових сторін у господарській сфері, що з’явилися на новому етапі її історич-
ного розвитку. 2 Мочерний С. В., Ларіна Я. С., Устенко О. А., Юрій С. І. Економічний енциклопедичний словник: У 3 т. /
Відп. ред. С. В. Мочерний. — К.: Вид. центр «Академія», 2000. — Т. 1. — С. 119.
Власність
на засоби
виробництва
25
моментом тут є суспільний спосіб поєднання людини і засобів виробництва
(їх привласнення), який залежить від рівня розвитку продуктивних сил. Від-
повідно до історичних суспільно-економічних формацій зазвичай виділяють
такі форми власності на засоби виробництва: первіснообщинна, рабовласни-
цька, феодальна, капіталістична і суспільна (соціалістична).
Цивілізаційна парадигма передбачає розглядати сутність власності на за-
соби виробництва в контексті реалізації головного системотвірного зв’язку
суспільства. Як уже зазначалося, він полягає у взаємозалежності відносно
самостійних індивідів та суспільства. «Спільний характер економічної діяль-
ності означає, що методологія підходу до її вивчення не може вважатися на-
уковою, якщо вона в своїй основі ігнорує головне — взаємодію індивіда
і суспільства»1.
Пов’язуючи власність з головним (системотвірним) зв’язком економіч-
ної системи, важливо розкрити його природу. З боку самостійно господа-
рюючого індивіда суспільна залежність полягає у залежності від ресурсів,
необхідних для виробництва благ, доступ до яких опосередкований суспі-
льством. При цьому і суспільство, його існування залежить від здійснення
індивідами господарської діяльності, від створення ними матеріальних
благ і послуг. Суспільна залежність людей в господарській сфері відобра-
жає сутнісність власності на засоби виробництва, а форми цієї залежності,
що історично змінювались, зумовили існування різних форм власності на
засоби виробництва.
К. Маркс, досліджуючи суспільну залежність індивідів у господарській
сфері, зазначав такі її форми: особиста, майнова залежність й утверджен-
ня стану «вільної індивідуальності». «Відносини особистої залежності
(спочатку цілком первісні) — такі ті перші форми суспільства, при яких
продуктивність людей розвивається лише в незначному обсязі і в ізольо-
ваних пунктах. Особиста незалежність, що ґрунтується на речовій залеж-
ності, така друга велика форма…» Нарешті «вільна індивідуальність, що
ґрунтується на універсальному розвитку індивідів і на перетворенні їх ко-
лективної, суспільної продуктивності в їх суспільне надбання, — такий
третій ступінь»2. Відповідно до названих ступенів розвитку суспільної за-
лежності індивідів власність для них виступає у формі особистої, приват-
ної та індивідуальної.
Разом із тим економічна залежність з боку суспільства проявляється в
общинній, феодальній і капіталістичній формах власності на засоби вироб-
ництва. Така їх еволюція зумовлена змінами в організації суспільств, коли
вони послідовно переходили від держав общинного типу, ранньофеодальних
держав (територіальних імперій) і централізованих монархій — до націо-
нальних держав. Держава як організаційний центр суспільства встановлює
1 Радаєв В. В. Умови розвитку економічної теорії // Економічна теорія. — 2004. — № 1 — С. 34. 2 Маркс К. Економічні рукописи 1857—1859 років // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — 2-ге вид. — Т. 46.
— Ч. 1. — С. 92.
26
умови доступу та використання ресурсів господарськими одиницями, визна-
чає правила розподілу та обміну продуктів праці (податки, збори, мито, пра-
вила торгівлі тощо), створює відповідне середовище господарської діяль-
ності. Тому особливості державного устрою суспільства і відбиваються на
формах власності на засоби виробництва.
Власність виникла після розпаду кровноспорідненої общини і появи від-
носно відокремлених індивідів та утвердження держави як нового способу
організації суспільства. Необхідно наголосити, що в первісному суспільстві
власність на засоби виробництва не могла виникнути, оскільки створення
необхідних благ кровноспоріднена община здійснювала як природне і не-
роздільне ціле. Взаємодія між членами общини здійснювалася на засадах
реципрокності — кожен вносив до спільного здобутку стільки, скільки міг,
а отримував необхідних благ стільки, скільки припадало на кожну особу.
«Навіть самостійно впольована здобич використовувалася спільно, не става-
ла особистою власністю мисливця, бо принципи взаємин і реципрокносний
обмін не давали їй з’явитись»1. Відсутність відносного відокремлення, колек-
тивний характер використання землі та інших ресурсів, спільне споживання
були головними причинами відсутності власності на засоби виробництва у
первіснообщинному суспільстві2.
Перші уявлення про власність з’являються на завершальному етапі розвитку
первісного суспільства і пов’язані з феноменом влади-власності. Зосереджен-
ня особливо важливих функцій для існування общини в руках вождів, визнання
їх права здійснювати ці функції на засадах здобутого авторитету, поступове
відокремлення надобщинних органів, що реалізують такі функції від імені об-
щини, привело до формування влади як суспільного феномену.
В сукупності функцій влади важливу роль відігравали організація госпо-
дарського життя общини — розподіл ресурсів і благ, координація спільних
дій тощо. Використання ресурсів і благ було нерозривно пов’язане з владою,
що надавало їх використанню характеру володіння. Тож з’явилося поняття
влади-власності, про яке Л. Васильєв пише так: «Влада (володіння) поро-
джує поняття і уявлення про власність, власність народжується як функція
володіння і влади. Влада і власність неподільні, не підлягають розтину.
Перед нами феномен влади-власності»3. У процесі історичного розвитку
власність поступово відокремилася від влади, хоча і після цього вона збері-
гає генетичний зв’язок із нею, що проявляється насамперед у формуванні
державою суспільних норм доступу та використання об’єктів власності.
Розпад первісного суспільства, формування територіальної общини при-
вело до появи першої форми власності на засоби виробництва. Вона дістала
1 Зибер Н. И. Избранные экономические сочинения. — М., 1959. — Т. 2. — С. 165. 2 Важливо підкреслити, що йдеться про власність на засоби виробництва, які використовуються в гос-
подарській діяльності. Власність на предмети особистого вжитку існувала з давніх часів, була об’єктом пре-
стижу і не стосувалася безпосередньо господарської сфери. 3 Васильев Л. История Востока: В 2 т. — М.: Высш. шк., 1993. — Т. 1. — С. 60.
27
назву общинної власності відповідно до організації суспільства в державу
общинного типу. Її ознакою є те, що вона відображала особисту залежність
кожного індивіда від територіальної общини, від влади, що її організовувала
та уособлювала, тому для індивіда ця форма власності була особистою.
Здійснювати господарську діяльність, наприклад, отримати для цього зем-
лю, мали право лише члени общини, залежність від якої і відбивалась в об-
щинній власності. В різних територіальних общинах — індуській, античній,
німецькій (марці) така залежність мала певні особливості, що впливало на
специфіку общинної власності на засоби виробництва та на ведення госпо-
дарської діяльності.
Виникнення ранньофеодальних держав (територіальних імперій) спричини-
ло суттєві зміни у власності на засоби виробництва. В умовах феодальної роз-
дробленості суспільств, постійних міжусобних війн гостро постала проблема
військового захисту господарської діяльності і самого життя людей. Виникла
нова форма особистої залежності від покровителя та захисника — сеньйораль-
но-васальна — відносини покровительства і служіння між представниками
влади, рицарями, селянами. Сформувалася система залежності, яка в господар-
ській сфері спиралася передусім на умовне володіння основним ресурсом того-
часного господарства — землею.
Сукупність прав на землю залежала від місця індивідів (селян, рицарів,
феодалів) в ієрархії особистої залежності, яка набувала різноманітних
форм прояву. Так, наприклад, земельні ділянки — об’єкти власності —
виступають у формі алоду тоді, коли всі права на цей об’єкт належать се-
лянському домогосподарству чи феодалу; форми бенефіцію — коли вста-
новлюється право на тимчасове володіння земельною ділянкою васалом
певного феодала; лена (феода) — за наявності права на спадкове земле-
користування нащадками феодала тощо. Їх спільною ознакою є особиста
залежність кожного, хто знаходиться на сходинках феодальної ієрархії, а
тому ці форми власності на землю можуть бути об’єднані одним понят-
тям феодальної власності.
З утворенням централізованих монархій королівська влада поступово
усувала феодалів з організації суспільного життя і перейшла до прямого
здійснення владних функцій — через створення адміністративних органів
управління та судочинства тощо. Феодали в цих умовах поступово набували
рис аристократії, що за родовими та майновими ознаками мали пільги та
привілеї. У містах, де особиста залежність проявлялася лише у підданстві
королю та було самоврядування, формувалася спільна (муніципальна) влас-
ність, а окремих громадян — приватна власність1.
Поява національних держав і демократичні революції докорінно змі-
нили характер відносин між владою (державою) та людьми. Скасування
1 Городян (жителів міст) феодальної доби називали буржуа, тому іноді приватну власність характеризу-
ють як буржуазну.
28
привілеїв аристократії та повинностей селян, проголошення вільними та
рівними в правах усіх людей, зняття будь-яких форм особистої залежнос-
ті сприяло докорінним змінам у власності. Демократичний устрій держав-
ної влади та заміна відносин володарювання-підпорядкування на відно-
сини солідарності та забезпечення природних прав індивідів відкрило
шлях до утвердження приватної власності на засоби виробництва. Її
окремі елементи формувалися ще в попередні епохи, але реалізуватися
вони змогли лише за зміни характеру взаємозв’язків між суспільством
(державою) та його членами. Не випадково в суспільствах, де не відбули-
ся демократичні зміни, до цього часу приватна власність має формальний
характер і не стала основою господарського життя, побудованого на заса-
дах особистої свободи.
Приватна власність несе з собою зміну характеру і способу реалізації су-
спільної залежності відносно відокремлених індивідів. Особиста незалеж-
ність від феодалів і короля, свобода та рівність індивідів зумовили перехід
від особистої до майнової (економічної) залежності, яка стає однією з най-
більш глибоких ознак приватної власності. Сукупність матеріальних
об’єктів (багатства), необхідних для життя і господарської діяльності людей,
лежить в основі нової форми суспільної залежності індивідів, яка передбачає
зміну примусу з боку феодалів на власний економічний інтерес індивідів.
Реалізація майнової (економічної) форми суспільної залежності здійсню-
ється через досягнення кожним індивідом власної вигоди.
Максимізація вигоди приватними власниками приводить не лише до по-
стійного нарощування багатства, а й до зміни прав приватної власності на
об’єкти власності1. Раціонально комбінуючи ці права, зосереджуючи їх у ру-
ках окремих індивідів, можна досягти більш ефективного використання на-
явних ресурсів. Тому розвиток приватної власності йде шляхом взаємного
передавання власниками окремих прав приватної власності і створення на
цій основі різноманітних колективних форм приватної власності.
Розглянуті вище історичні форми власності на засоби виробництва дають
змогу розкрити зміни, що відбуваються в самій основі господарської системи.
Їх дослідження стає невід’ємною частиною пізнання процесу еволюції госпо-
дарських систем.
В історичному розвитку господарської сфери сус-
пільств важливу роль відгравали способи її органі-
зації. Відомі централізований, децентралізований
та комбінований способи її організації. Централі-
зована організація господарської системи спирається на особисту залеж-
ність індивідів, на феодальну або соціалістичну форми власності на засоби
1 За класифікацією англійського юриста А. Оноре, нині у розвинутих країнах світу зазвичай виділяють
більше одинадцяти прав приватної власності (право чинів).
Способи організації
господарської
системи
29
виробництва, передбачає формування економічного центру, який забезпечує
її реалізацію. Таким центром виступає держава, що здійснює свої економічні
функції, спираючись на адміністративний апарат. Перелік та зміст функцій
економічного центру історично змінювалися, що суттєво впливало на госпо-
дарську систему, тому економічні функції держави стали предметом уваги
історико-економічної науки.
Централізований спосіб організації господарської системи суспільст-
ва передбачає обов’язкове підпорядкування усіх економічних суб’єктів
рішенням органів державної влади. Наявність економічного центру, орга-
нів, що забезпечують здійснення його рішень, надає централізованій гос-
подарській системі ієрархічної форми. Існують кілька видів ієрархій, які
зумовлюють існування різних форм централізованих господарських
систем.
Реалізація функцій економічного центру забезпечується певними засо-
бами. Найбільшого поширення набуло прийняття адміністративних рі-
шень та організація їх виконання центральними та периферійними орга-
нами державної влади. Це відбувається у формі рішень вінценосних осіб,
їх двору або васалів. У сучасних умовах такі рішення реалізуються через
систему органів державної адміністрації. З цієї причини таку господар-
ську систему часто називають адміністративно-командною економічною
системою.
Децентралізований спосіб організації господарських систем виникає то-
ді, коли в суспільстві утверджується принцип свободи, долається особиста
залежність індивідів. У господарській сфері утверджується приватна влас-
ність на засоби виробництва, коли гарантія з боку суспільства і забезпечення
прав приватної власності кожного індивіда стає запорукою свободи його гос-
подарської діяльності. Історично такі зміни відбулися в суспільствах під час
демократичних революцій, суть яких і зводиться до встановлення свободи та
рівності усіх членів суспільства.
Організаційно такі суспільні умови господарської діяльності забезпечуються
заміною команд економічного центру на створення умов для взаємної зацікав-
леності сторін та добровільної взаємодії, на формування інституційного се-
редовища. Економічний інтерес спрямований на отримання загальної форми
благ — грошей, — які стають основним мотивом господарської діяльності.
Якщо в адміністративній господарській системі функції зі збереження її ціліс-
ності забезпечувалися за допомогою державної влади, в наказовому порядку, то
в децентралізованій господарській системі вони забезпечуються владою гро-
шей, силою економічного інтересу кожного суб’єкта.
Структурна будова децентралізованих господарських систем також має
певні особливості. На зміну різноманітним формам ієрархій приходять ме-
режеві структури. Це проявляється у вільному виборі сфери господарської
діяльності та формуванні господарських зв’язків, в утвердженні вільного
підприємництва.
30
Як централізовані, так і децентралізовані господарські системи в різні пе-
ріоди свого розвитку набували різноманітних форм. Перші відомі як госпо-
дарські системи античного міста-держави-поліса, німецької марки, феодаль-
них держав у формі територіальної та централізованої імперій, адмініст-
ративно-командного типу соціалістичних держав або тоталітарних держав
фашистського типу. Другі — відомі як товарні (ринкові) господарські си-
стеми різноманітних моделей, як господарські системи вільного підприєм-
ництва. Еволюція способів та форм організацій господарських систем ста-
ють важливою характеристикою їх історичного розвитку.
Разом із тим, варто пам’ятати, що в чистому вигляді централізовані або де-
централізовані господарські системи не існують. Скоріше слід говорити про
переважний (домінантний) спосіб організації господарського життя або про ха-
рактер, який має господарська система. Адже в кожній із них знаходимо елеме-
нти, властиві іншим системам: не всі господарські зв’язки в централізованих
системах формувалися за допомогою державної влади, а ринкова система не
могла з’явитися й функціонувати без створення державою інституційного се-
редовища. Тому в кожній господарській системі необхідно відшуковувати ор-
ганізаційні форми, що належать до різних способів об’єднання господарських
одиниць, визначати провідну роль одних і сферу застосування інших.
Важливо в процесі еволюції господарської системи конкретного суспіль-
ства дослідити зміну у співвідношенні організаційних форм, що спираються
відповідно на підпорядкування державній владі та на владу грошей і еконо-
мічний інтерес. Так виникає третій тип господарських систем, який дістав
назву змішаних систем і фактично має місце в кожному сучасному суспіль-
стві. При їх характеристиці на перше місце виходять особливості комбінації
організаційних форм об’єднання господарських одиниць у цілісну господар-
ську систему, що відображаються в певній моделі змішаної економічної си-
стеми. Цивілізаційний аналіз передбачає розглядати господарську систему
кожного суспільства як національну модель економічної системи, якій при-
таманні власні ознаки та історичний шлях розвитку.
Підсумовуючи, слід підкреслити, що історичний розвиток господар-
ської системи суспільства може бути розкритий через:
; розгляд особливостей впливу на неї з боку суспільства в цілому
та політичної, соціальної і культурної сфер;
; аналіз рівня розвитку суспільного поділу праці та зумовленого ним
стану господарської сфери як натурального або товарного господар-
ства;
; дослідження форм власності на засоби виробництва та характе-
ру взаємодії господарських одиниць;
; виявлення способу організації господарської системи, що дає змо-
гу визначити її як господарську систему централізованого, децентра-
лізованого або змішаного типу;
; аналіз форм взаємодії усіх сторін господарської системи, узгодже-
ності їх економічних інтересів та ефективність функціонування системи.
31
1.3. ПРЕДМЕТ ІСТОРІЇ
ЕКОНОМІКИ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ
Поняття наукового об’єкта та предмета були обґрунтовані ще в середньо-
віччі для визначення напрямів пізнання природи і суспільства. Вони дають
змогу здобути різні наукові знання: перший напрям передбачає встановлен-
ня емпіричних знань, а другий — сутнісних, теоретичних знань. Відповідно
емпіричні — ті, що отримані безпосередньо та відображають зовнішні харак-
теристики, — пов’язані з розкриттям наукового об’єкта, а теоретичні — з
розкриттям наукового предмета. Лише в єдності цих рівнів знань, єдності
наукового об’єкта та наукового предмета можна виконати наукове дослі-
дження.
Оскільки всі процеси і явища в природі та суспіль-
стві пов’язані між собою безліччю зв’язків, то ви-
никає необхідність для їх вивчення відносно відо-
кремити певну частину умовною лінією. Науковий
об’єкт — це частина об’єктивної реальності (конкретного життя), межі якої
встановлює дослідник задля отримання наукових знань про неї.
Тривалий час об’єкт наукового пізнання визначали суб’єктивно, залеж-
но від цілей дослідження. Системний підхід передбачає визначення науко-
вого об’єкта на основі певних принципів. Серед них — принцип цілісності,
за яким до об’єкта належать лише ті факти та події реальності, складники
яких внутрішньо взаємозв’язані. Іншим важливим принципом, на основі
якого факти та події включаються до наукового об’єкта, є залежність їх від
системних (емерджентних) властивостей об’єкта, коли ці властивості
впливають на складники об’єкта. До системних властивостей слід віднести
цілі господарської системи, особливості розвитку суспільного поділу праці
та наявних форм власності на засоби виробництва, інші загальні характе-
ристики господарської системи.
Цілісність наукового об’єкта передбачає розгляд його як підсистеми
більш широкої системи, в рамках якої він функціонує і розвивається віднос-
но самостійно. Тому, обґрунтовуючи науковий об’єкт, важливо встановити
не лише його межі, а й зв’язки із навколишнім середовищем, іншими систе-
мами, до яких він належить та які впливають на нього.
Зазначені принципи мають методологічне значення і використовуються
для обґрунтування наукового об’єкта в кожному дослідженні. Суспільство
— надзвичайно складне і багатоаспектне утворення, функціонування та роз-
виток якого проявляється в різноманітних суспільних процесах і явищах. Їх
пізнання здійснюється під різними кутами зору окремими суспільними нау-
ками, кожна з яких визначає власний об’єкт дослідження. Виокремлення із
багатоаспектного суспільного життя фактів та подій, що відображають ство-
Об’єкт історії
економіки
та економічної думки
32
рення та споживання людьми матеріальних благ і послуг, дає змогу встано-
вити науковий об’єкт економічних наук (науки економіки), яким виступає
господарська система суспільства (національна економічна система).
Важливим кроком у характеристиці наукового об’єкта економічних наук
є встановлення зв’язків між господарською системою та іншими системами
суспільства — політичною, соціальною, духовно-культурною, природним
середовищем, їх впливу на господарську діяльність людей. Лише на основі
встановлення внутрішніх взаємозв’язків між фактами та подіями господар-
ського життя, впливу на них названих систем суспільства можна описати
науковий об’єкт економічних наук.
Факти та події, що входять до економічної системи, своєю чергою мо-
жуть бути об’єднані у відносно цілісні утворення за різними ознаками. На-
приклад, ті з них, що відображають виробництво матеріальних благ, рух то-
варів і грошей, функціонування капіталу та робочої сили, можуть утворю-
вати самостійні наукові об’єкти, якими виступають виробнича система, сис-
тема обміну, система соціально-трудових відносин тощо. Поділ господарсь-
кої системи на окремі підсистеми стає об’єктивною основою для класифіка-
ції економічних наук.
Економічна теорія, до якої нині належать такі дисципліни, як політекономія,
мікроекономіка, макроекономіка, історія економіки та економічної думки,
об’єктом дослідження має економічну систему як цілісне утворення, в той час
як усі інші економічні науки досліджують лише її окремі аспекти (сторони) чи
підсистеми. Це означає, що економічна теорія зосереджує свої дослідження на
процесах і явищах, які відображають становлення та розвиток господарської
системи як цілісного утворення (її генезису), на процесах і явищах господар-
ського життя, що відображають структурну будову та зв’язки між складниками
господарської системи та зумовлюють її самостійне (відносно відокремлене)
функціонування.
Науковий об’єкт історико-економічної науки включає в себе станов-
лення та історичний розвиток господарської системи і знання про проце-
си, що проходять в ній. Тобто, всі зміни в господарському житті суспільства,
що свідчать про еволюцію господарської системи як цілісного утворення1,
розвиток економічних знань про неї, входять до об’єкта історії економіки та
економічної думки (історико-економічної науки).
Важлива особливість наукового об’єкта історико-економічної науки полягає у
виділенні двох етапів його розвитку: становлення господарської системи як цілі-
сного утворення, а згодом — її історичний розвиток. Хронологічно перший етап
розпочався після розпаду кровноспоріднених общин у країнах Європейської ци-
вілізації й утвердження державної організації суспільного життя, що тривав
майже до кінця ХVІІ ст. Як зазначав відомий американський дослідник Р. Хайл-
1 Історичний розвиток знань про окремі сфери економічної науки досліджують конкретно-економічні
науки.
33
бронер, до середини ХVІІ ст. світ господарських процесів «…ще не вирвався із
соціального контексту свого часу. Світ практичних операцій до тих пір нерозри-
вно пов’язаний зі світом нашого політичного, суспільного і релігійного життя»1.
Тому центром уваги історико-економічної науки на етапі становлення господар-
ської системи є процеси, що привели до відокремлення її від інших сфер су-
спільного життя, формування економічної думки про неї.
Наступний етап розвитку об’єкта історико-економічної науки — набуття
більш високих рівнів цілісності господарської системи та розвиток теоретич-
них систем економічних знань про неї — включає в себе ті факти та події гос-
подарського життя суспільств, що відображають якісні зміни в господарській
системі. Вони стосуються появи нових галузей виробництва, нової техніки та
способів створення матеріальних благ і послуг, форм господарських одиниць,
особливостей обміну результатами виробництва, нових способів інтеграції в
цілісність тощо. Економічні знання набувають форми перших теоретичних
систем, коли розрізнені погляди на господарське життя стають логічно взаємо-
зв’язаними, коли виникають системи економічних знань. Історичні зміни в
господарських системах суспільств і теоретичних системах знань про них
утворюють об’єкт дослідження історико-економічної науки на етапі утвер-
дження економічної системи як відносно самостійно функціонуючої цілісної
підсистеми суспільства.
До наукового об’єкта історії економіки та економічної думки належать
емпіричні дані про господарське життя людей, які завжди мають конкретно-
історичний зміст (наповнення) 2. Зміст цих даних на кожному етапі еволюції
господарської системи конкретизується за допомогою понять «історичні фа-
кти та події». Використання їх для опису наукового об’єкта історико-
економічної науки передбачає чітке визначення цих понять та встановлення
ознак, які дають змогу відносити безкінечний ряд фактів і подій у житті лю-
дей до історичних.
Факт (у перекладі з лат. — зроблене, те що відбулося) — момент дійснос-
ті, в якому відбивається (фіксується) результат дій, — поняття, що відобра-
жає взаємодію суб’єкта і об’єкта. Людина встановлює факти в процесі пі-
знання реальності, створює концептуальні підходи, мову і методи її
вивчення. При цьому у фактах відбивається об’єктивна дійсність, яка впли-
ває на теоретичні підходи до їх пізнання. Тому факти, будучи моментом ре-
альності, виступають у формі знань про неї, завжди являють собою відобра-
ження дійсності у свідомості людини, категорію онтології. Зовні факт
уявляється як безпосередньо отримані (емпіричні) знання про реальну дійс-
ність, що протиставляються абстрактним знанням, які містяться в гіпотезах
або теоріях.
1 Хайлбронер Р. Л. Философы от мира сего: Пер. с англ. — М.: Ко Либри, 2008. — С. 27. 2 Теорія пізнання протиставляє поняттю «сутність», що характеризує внутрішню (невидиму) сторону
наукового об’єкта, поняття «явище», що характеризує зовнішню (емпіричну) його сторону.
34
Історичними є лише ті факти, що, по-перше, пов’язані з життєдіяльністю
людей, адже історія — це суспільна наука. По-друге, історичними вони ста-
ють тоді, коли засвідчують якісні зміни в господарській системі, коли впер-
ше з’явилися в господарському житті і суттєво вплинули на нього. По-третє,
важливу ознаку історичних фактів становить їх часова визначеність, прина-
лежність їх до певного суспільства, його стану на даному етапі історичного
розвитку. По-четверте, на відміну від інших економічних наук, які встанов-
люють факти у безпосередньому сприйнятті дійсності, історико-економічна
наука розглядає факти давноминулих часів. Тому емпіризм історичних фак-
тів завжди містить суб’єктивну оцінку тих людей, що їх встановили й опи-
сали, адже вони осмислювалися в рамках панівних на той час методологіч-
них підходів. Така особливість історичних фактів дає підстави для їх харак-
теристики як науково-історичних фактів.
При включенні історичних фактів до наукового об’єкта історико-економіч-
ного аналізу певного суспільства необхідно оцінити рівень їх науковості; пере-
вірити дані про них, отримані з різних джерел, переосмислити факти з позиції
сучасних знань, дати їм нове тлумачення. Невідворотним стає перегляд історич-
них фактів, «…розгляд подій минулого з висоти накопиченого у наш час досві-
ду»1. Тому науковий об’єкт історії економіки та економічної думки органічно
поєднує в собі як знання про реальні факти господарського життя, так і оцінку
рівня їх наукового відображення в пам’ятках економічної думки. Це дає підста-
ви для віднесення до самостійного напряму історико-економічних досліджень
опису та переосмислення науково-історичних фактів, що характеризують гос-
подарську систему на певному етапі її історичного розвитку.
Близьким та пов’язаним з історичним фактом є поняття історичної події,
яке дає змогу розкрити його зміст. Подія вказує на учасників дій, що спри-
чинили якісні зміни в господарській системі, відображені в історичному фа-
кті, і передбачає розкриття цих змін. Якщо в історичному факті відбивається
певний момент часу, то в історичній події — період, протягом якого відбу-
валися зазначені зміни. Тобто історичний факт та історична подія відрізня-
ються як статична і динамічна характеристики суттєвих змін у господар-
ській системі2.
Таким чином, об’єктом історико-економічної науки є науково-історичні
факти і події, що засвідчують якісні (етапні) зміни в господарській систе-
мі. Їх зміст відображає дії людей та суспільства в цілому, що привели до по-
яви нових структурних частин господарської системи (нових галузей і сфер
господарської діяльності), нових господарських одиниць, форм взаємо-
зв’язків, техніки і технології, обсягів створених матеріальних благ тощо. Іс-
торичність фактів та подій визначається лише з висоти пройденого часу, ко-
1 Селигмен Б. Основные течения современной экономической мысли: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1968.
— С. 25. 2 Іноді подія трактується як унікальне, неповторне явище, що відбувається в певний момент розвитку
господарської системи і фактично веде до ототожнення її з історичним фактом.
35
ли підтвердиться їх значення та вплив на подальший розвиток господарської
системи. Історико-економічна наука постійно звертається до відомих фактів
та подій, з огляду на історичний досвід і набуті знання дає їм нову оцінку,
змушує розкрити досі невідомі їх сторони.
Інший напрям пізнання історичного розвитку гос-
подарської системи суспільств передбачає отриман-
ня сутнісних, зовні невидимих і недоступних для
безпосереднього сприйняття, знань. Вони являють
собою теоретично осмислені знання, здобуті в процесі наукового узагальнен-
ня емпіричних даних, відображених в історичних фактах і подіях. Ключовою
ознакою теоретичних знань є їх внутрішній взаємозв’язок, логічність побудо-
ви насамперед завдяки використанню одного чи кількох базових принципів як
основи узагальнення емпіричних даних, об’єднання знань у певну систему.
Принцип ще з античних часів розуміли як первоначало, те, що лежить в
основі певної сукупності фактів, яке І. Ньютон називав першопричиною
будь-якого об’єкта. Об’єктивна першооснова в процесі пізнання виступає
основоположною (керівною) ідеєю, базовим положенням (вимогою), що
об’єднує знання у систему. Один або кілька основоположних принципів, на
базі яких формується логічно несуперечлива система знань про сутнісні вла-
стивості певного об’єкта, зазвичай називають його науковим предметом.
Предмет завжди пов’язаний з науковим об’єктом дослідження та спрямова-
ний на розкриття внутрішніх (сутнісних) його характеристик.
Знання про історичні факти та події, що відображають становлення та
розвиток господарської системи і знань про неї — науковий об’єкт історико-
економічної науки, — можуть бути об’єднані в цілісну систему на основі су-
спільної залежності людей. Адже вона є головним (системотвірним) зв’яз-
ком суспільства в усіх його складниках. Тому, обґрунтовуючи науковий
предмет історико-економічної науки, необхідно звернутися до форм суспі-
льної залежності людей у господарській сфері як на етапі її становлення, так
і на етапі розвитку, коли вона стає цілісною, відносно відокремленою систе-
мою суспільства.
Суспільна залежність у господарській сфері виникає та реалізується у кіль-
кох напрямах, а тому предмет історико-економічної науки стає складним,
багатоаспектним поняттям. Так, залежність, що виникає внаслідок існування
та розвитку поділу праці та власності на засоби виробництва, реалізується
через формування господарських одиниць, в яких відбувається поєднання
індивідів і засобів виробництва. Тому господарські одиниці стають одним із
складників наукового предмета історії економіки та економічної думки.
Господарські одиниці своєю чергою залежать від суспільних умов, що
впливають на їх діяльність. Останні зазвичай називають економічними ін-
ститутами (економічним середовищем господарської діяльності), які також
стають складником наукового предмета. Наступний напрям залежності ін-
Предмет
історії економіки
та економічної думки
36
дивідів та утворених ними господарських одиниць пов’язаний з особливос-
тями організації господарської системи, зі способами координації їх дій. Во-
ни проявляються у взаємодії господарських одиниць між собою та суспіль-
ством (в особі держави) в цілому. На цій підставі взаємодія складників гос-
подарської системи також входить до наукового предмета її пізнання.
Таким чином, сформований на засадах цивілізаційної парадигми предмет
історико-економічної науки включає в себе господарські одиниці (економіч-
ні суб’єкти), економічні інститути та механізми (процеси) взаємодії струк-
турних елементів господарської системи. В науковому предметі відобража-
ються як структурні (економічні суб’єкти та економічні інститути), так і
функціональні (процеси взаємодії) аспекти господарської системи. У своїй
єдності названі складники наукового предмета утворюють основу для фор-
мування логічної та цілісної системи знань про її стан та розвиток на кож-
ному етапі еволюції.
Для розкриття предмета історико-економічної науки необхідно не лише вка-
зати на причини та основні напрями формування суспільної залежності індиві-
дів у господарській сфері, з якою пов’язується сутність предмета. Не менш важ-
ливим є розкриття процесу реалізації суспільної залежності: в який спосіб здій-
снюється, на яких рівнях проходить, яких форм набуває. В цьому процесі відо-
бражається здійснення головного (системотвірного) зв’язку господарської сис-
теми, досягнення нею головної мети — збереження цілісності.
У господарській системі суспільна залежність виступає у формі залеж-
ності від матеріальних благ і послуг, необхідних для забезпечення індивіду-
альних, колективних та суспільних потреб, проявляється як залежність спо-
живання від виробництва. Ця залежність реалізується у процесі суспільного
виробництва, який включає в себе створення (виробництво), розподіл, обмін
та споживання матеріальних благ і послуг. Взаємна відповідність зазначених
фаз суспільного виробництва характеризує рівень цілісності господарської
системи.
На етапі становлення господарської системи виробництво та споживання
були пов’язані безпосередньо: створення матеріальних благ і послуг здійс-
нювалося для власного споживання, в межах домогосподарств і спиралося
на статево-віковий поділ праці. Суспільне виробництво мало форму натураль-
ного, в якому виробництво і споживання виступало як протилежності, як дві
різні сторони одного процесу виробництва в межах домогосподарства. Го-
ловна суперечність господарської системи набувала форми відповідно до
необхідних умов, які створює суспільство (військовий захист, утвердження
певної форми власності, розвиток інфраструктури тощо) для успішного функ-
ціонування домогосподарств.
Розвиток суспільного поділу праці привів до відносного відокремлення
зазначених сторін суспільного виробництва — створення матеріальних благ
і послуг здійснюють одні індивіди, а споживають їх продукт — інші. Ство-
рені блага набувають форми товару, а господарська система переходить від
37
стану натурального до товарного виробництва, яке своєю чергою історично
змінюється (від простого товарного до товарно-грошового та грошово-
кредитного виробництва).
Ключовою характеристикою товарного виробництва є переростання проти-
лежності між виробництвом і споживанням, що мала місце у натуральному гос-
подарстві, у суперечність. Її суть полягає в тому, що безмежне зростання суспі-
льних потреб призводить до постійного відставання виробництва, до невідпові-
дності між споживанням і виробництвом. Суперечність між ними стає голо-
вною суперечністю розвитку товарного виробництва. Господарська система
досягає своєї цілісності (призначення) залежно від того, в якій мірі суспільство
забезпечує єдність між виробництвом і споживанням, які знаходять шляхи
розв’язання суперечності між ними.
Як в натуральному, так і в товарному виробництві ключову роль відігра-
ють люди. Лише вони можуть створювати певні блага, що відповідають сус-
пільним потребам, лише індивідам притаманна здатність формувати цілі, сві-
домо направляти свої дії на їх досягнення. Лише людина є творцем, який
здатний поєднати дух і матерію, стати суб’єктом творення. В основоположній
ролі індивідів у процесі виробництва слід вбачати прояв людиноцентризму
дослідження господарської сфери суспільства.
Разом із тим, для процесу виробництва, окрім індивідів, необхідні матері-
альні та суспільні умови. Залежність людей від них виступає формою прояву
суспільної залежності як головного зв’язку господарської системи на її
структурних рівнях. Розкрити процес виробництва на різних рівнях госпо-
дарської системи можна пізнанням процесу реалізації зазначених форм за-
лежності людей.
Реалізація залежності людей від матеріальних умов, необхідних для створення
благ (ці умови зазвичай зводять до засобів виробництва), здійснюється через від-
криття доступу до них для індивідів. Поєднання зазначених двох сторін процесу
виробництва (людей та засобів виробництва) відбувається завдяки створенню го-
сподарських одиниць. Господарські одиниці являють собою не лише необхідну
форму реалізації суспільної залежності людей у господарській сфері, а й основну
ланку виробничої структури господарської системи.
Залежність господарської діяльності людей від суспільних умов проявляєть-
ся у необхідності існування певних правил і норм, що дають змогу узгоджувати
цілі та інтереси людей, відкривають шлях для їх взаємодії. Реалізація цієї фор-
ми залежності здійснюється через створення економічних інститутів, які утво-
рюють суспільне середовище діяльності людей. Прикладами можуть бути ін-
ститут власності на засоби виробництва, цехові інститути, інститут підприєм-
ництва, інститут найму тощо.
Історично економічні інститути розвиваються, часто змінюючи один од-
ного. Наприклад, цехова регламентація господарської діяльності була відмі-
нена у результаті прийняття закону про вільний їх вибір в Англії (1814), що
знаменувало зміну інституціонального середовища, в якому домінантну
38
роль почало відігравати підприємництво. Відміна законів про бродяжництво
відкрила шлях для вільного вибору місця та сфери зайнятості людей.
Економічні інститути, що забезпечують координацію взаємодії господар-
ських одиниць, важливого значення набувають в умовах товарного вироб-
ництва. Залежно від способу організації господарської системи — здійсню-
ється вона на адміністративно-командних чи ринкових засадах —
формуються різні методи координації економічної діяльності на різних рів-
нях господарської системи. В одних випадках взаємодія спирається на план,
державне замовлення, матеріально-технічне постачання, а в інших — на по-
пит і пропозицію, ринкову ціну та прибуток, конкуренцію, рекламу тощо.
Лише у єдності усіх складників предмета історико-економічної науки —
реалізації суспільної залежності індивідів через формування господарських
одиниць, створення економічних інститутів, організації взаємодії в процесі
суспільного виробництва, можна розкрити його природу. Аналіз причин ви-
никнення суспільної залежності індивідів та форм її реалізації надає змогу
побудувати систему знань про історичний розвиток господарської системи
на основі наукового предмета.
Разом із тим, вищевикладене розуміння предмета історико-економічної
науки є недостатнім, оскільки в ньому відсутній складник, що відображає
еволюцію економічної думки про природу та історичний розвиток господар-
ської системи. Необхідність його включення зумовлена існуванням нерозрив-
ного зв’язку між об’єктом і предметом пізнання, тим, що науковий предмет
завжди спрямований на розкриття внутрішніх (сутнісних) рис певного
об’єкта дослідження. Як було показано вище, об’єкт історико-економічної
науки містить дві невід’ємні сторони — об’єктивну реальність господар-
ського життя та її відображення у свідомості людей. Тому до предмета цієї
науки слід включити, окрім господарських одиниць, економічних інститутів
та механізмів взаємодії суб’єктів господарської системи, також історичний
розвиток знань про неї.
Протягом багатьох років розвиток економічних знань був самостійним
об’єктом наукових досліджень, які здійснювалися в рамках історії економіч-
них вчень. Ця наука розглядала виникнення та еволюцію економічних по-
глядів, думок та теорій, що відображали окремі сторони господарського
життя чи господарської системи в цілому. Важливе місце в ній посідало ви-
світлення особливостей розуміння та трактування окремих економічних
проблем різними авторами, формування наукових течій та шкіл економічної
думки. Такий підхід до економічних знань відповідав традиціям класичної
загальнонаукової парадигми, що тривалий час вирішальним чином впливала
на розвиток наук.
Диференціація економічних наук, в тому числі й самостійне існування іс-
торії економічних вчень, не лише були виправдані методологічно, а й сприя-
ли накопиченню знань про окремі аспекти суті та історичного розвитку гос-
подарських систем. Однак на певному етапі розвитку економічних наук цей
39
шлях призвів до втрати зв’язку не лише між різними економічними науками,
а й у межах окремих економічних наук. Частковість економічних знань ста-
ла однією з найбільш глибоких проблем, яка стримує розвиток економічної
науки. Існує гостра потреба в об’єднанні економічних знань на основі пев-
них принципів. Одним із напрямів інтеграції історико-економічних знань
стало їх об’єднання в рамках історії економіки та економічної думки на базі
єдиного наукового предмета та наукового об’єкта.
Іншою причиною включення історії економічної думки до предмета істо-
рико-економічної науки є необхідність урахування в історичному розвитку
господарської системи ролі свідомої діяльності індивідів та суспільства в ці-
лому. Економічні знання, як форма суспільної свідомості, впливають на фор-
мування господарських цілей, процес праці та організацію виробництва, ви-
бір форм і способів взаємодії господарських одиниць тощо. На наукових
знаннях та розумінні господарських процесів людей ґрунтувались усі дії зі
здійснення господарських реформ або економічних революцій. Глибина та
наукова довершеність економічних знань суспільства свідчить не лише про
рівень його розвитку, а й про його господарську систему.
Включення історії економічної думки до предмета дисципліни «Історія
економіки та економічної думки» дає змогу зняти давнє протиставлення ем-
піричних і теоретичних економічних знань про історичний розвиток госпо-
дарської системи суспільства. Емпіричні знання зазвичай здобувалися та си-
стематизувалися в дисципліні «Економічна історія», а теоретичні — в
«Історії економічних учень». При цьому дослідження господарської сфери
суспільства як цілісної системи передбачає органічне поєднання емпіричних
і теоретичних знань про неї, які різняться лише глибиною наукового уза-
гальнення.
Кожен із перелічених складників предмета наукової та навчальної дисци-
пліни «Історія економіки та економічної думки» потребує докладнішого
аналізу, що передбачається в кожній її темі. Разом із тим, особлива роль гос-
подарських одиниць в історичному розвитку господарських систем вимагає
більш ґрунтовного розгляду їх сутності.
Досягнення головного завдання, яке ставить суспі-
льство перед господарською системою, — ство-
рення матеріальних благ і послуг для забезпечення
потреб суспільства — здійснюється на рівні госпо-
дарських одиниць. Кожна з них виконує свою функцію і є необхідною лан-
кою у функціонуванні господарської системи. Вони змінюються разом з
еволюцією господарської системи, набувають різних історичних форм. Ви-
вчення історичних форм господарських одиниць, розкриття їх сутності та
чинників, що впливають на розвиток господарських одиниць, — важливий
напрям історико-економічної науки. Він дає змогу розкрити еволюцію гос-
подарської системи з протилежної, щодо її цілісності, сторони — з боку уча-
Господарські
одиниці (історичні
форми господарств)
40
сті структурних елементів системи у забезпеченні суспільних потреб матері-
альними благами та послугами. Призначення кожної господарської одиниці,
її місце в структурі господарської системи зумовлене здійсненням певних
функцій в єдиному процесі руху матеріальних благ і послуг — від виробни-
цтва до споживання.
У пізнанні суті господарських одиниць та їх історичних форм висхідним
є їх належність до конкретної господарської системи, тільки в межах якої
вони і можуть існувати. При цьому важливо встановити місце господар-
ських одиниць в суспільному поділі праці — визначити сферу, галузь, під-
галузь виробництва тощо. Виробнича структура господарської системи та
особливості господарських одиниць, що її утворюють, виступають однією
з перших характеристик історичного розвитку господарських систем сус-
пільств.
У той же час системний підхід передбачає розгляд господарських оди-
ниць як підсистеми господарської системи й аналіз їх як відносно самостій-
них та цілісних утворень. Тому при дослідженні природи господарських
одиниць важливо врахувати не лише вплив з боку господарської системи
(зовнішнього середовища), а й дію внутрішніх чинників, насамперед особ-
ливості організації діяльності господарських одиниць.
Як і в кожній системі, організація функціонування господарської оди-
ниці по суті зводиться до взаємодії цілого та частин. Цілісність господар-
ської одиниці відображає готовий продукт як результат її функціонування.
Тому організація зводиться до певного способу поєднання окремих ланок
господарської одиниці, що беруть участь у його створенні. Досягнення
найкращих результатів функціонування господарської одиниці, а саме —
обсягів виробництва, якості продукції, номенклатури (тобто урахування у
виробництві всього спектра потреб), свідчить про рівень організації госпо-
дарської одиниці, ефективності її функціонування.
На організацію господарської одиниці впливають поділ праці та рівень
розвитку техніки, що застосовується у виробництві, кооперація та техноло-
гія, що поєднують виробничі операції, форма власності на засоби виробниц-
тва і мотиви діяльності учасників виробничих процесів, методи координації
(управління) взаємодії людей. Зазначені чинники впливу на господарські
одиниці є проявом процесів диференціації та інтеграції, що лежать в основі
розвитку кожного системного об’єкта. Дослідити історичні форми господар-
ських одиниць можна лише через виявлення основних етапів розвитку ви-
щеназваних складників.
Поділ праці пов’язаний з диференціацією процесу праці, коли в ньому
відбувається відносне відокремлення видів діяльності людей з наступною
спеціалізацією на виконанні певних трудових операцій. А. Сміт у праці
«Дослідження про природу та причини багатства народів» обґрунтував
провідну роль поділу праці в розвитку господарської сфери суспільства,
показав, що завдяки поділу праці підвищується майстерність працівників,
41
розвиваються знаряддя праці, відкривається можливість концентрувати зу-
силля на одній операції, зберігається час на перехід до інших операцій
тощо. З погляду результатів діяльності господарських одиниць (готового
продукту) поділ праці являє собою сукупність органічно пов’язаних між
собою виробничих операцій.
Важливо підкреслити, що поділ праці передбачає зміни в усіх елементах
процесу праці — діяльності людей, предметах і знаряддях праці. Основним
напрямом розвитку знарядь праці стало їх пристосування до виконання спе-
ціалізованих дій людей. На цьому шляху розвиток ручних знарядь праці,
пройшовши етап глибокої спеціалізації, поступово привів спочатку до появи
ручних інструментів (спеціалізованих знарядь праці), потім до робочої ма-
шини, а згодом і до створення техніки. Робоча машина поєднує у собі кілька
спеціалізованих знарядь праці, а техніка (машина1) охоплює, крім робочої
машини, ще і машину, що є джерелом енергії, передавальний пристрій енер-
гії до робочої машини та контрольно-керівний пристрій за дією робочої ма-
шини. Техніка — невід’ємний складник діяльності людини з виробництва
певних благ, а її розвиток завжди відображає зміну ролі та місця людини у
виробничому процесі2.
У своєму розвиткові техніка пройшла шлях від простого поєднання руч-
них знарядь праці (інструментів) до автоматизованих комплексів машин.
Дуже важливе у цьому процесі не лише використання досвіду виконання
трудових операцій, а й наукове застосування дії фізичних принципів — ва-
желя, удару, нагрівання, охолодження, качання, розподілу сил за допомогою
блоків тощо. Згодом революційну роль у розвитку техніки відіграло викори-
стання хімічних і біологічних реакцій та процесів.
Розвиток техніки зумовлює зміни усіх її складників — робочої машини,
машини-двигуна, передавального та контрольно-керівного пристроїв. Фі-
зична енергія людей, що застосовувалася при використанні ручних знарядь
праці, поступово замінювалась енергією падаючої (стікаючої) води, вогню,
вітру, сонця, приручених тварин. З появою робочої машини вирішальну
роль почали відігравати енергія пари, двигуна внутрішнього згоряння, еле-
ктрична енергія, енергія радіоактивного випромінювання, ядерна енергія
тощо. На кожному етапі змін в енергетичному забезпеченні виробництва
важливе місце займали знання та досвід. У нинішніх умовах розвитку гос-
подарської діяльності людей вирішального значення набуває духовна енер-
гія та інтелект. Форма й обсяги енергії, що використовуються у виробни-
чих процесах, характеризують рівень технічного та інтелектуального
розвитку суспільства.
За процесом розвитку техніки, що застосовується при виробництві благ і
послуг, можна простежити, виявивши зміни місця та ролі людей у цьому
1 Машина (лат.) — знаряддя, механізм, використовуваний людиною у своїй діяльності. 2 Іноді невиправдано поширюють поняття техніки (машини) на всі знаряддя праці, що історично вико-
ристовувала людина, розглядаючи його не в суспільно-економічному, а технократичному значенні.
42
процесі. Так, поява робочої машини зумовила звільнення людини від вико-
навських дій, машини-двигуна — від затрат фізичної енергії на приведення
знарядь праці в дію; контрольно-керівного пристрою — від нетворчих фун-
кцій. На наступних етапах автоматичний пристрій дав змогу звільнити лю-
дину від контролю і безпосереднього керування операціями, комп’ютери та
роботи — від безпосередньої участі людей у процесі виробництва.
Інтеграцію виробничих операцій, що виконуються на основі поділу праці
із застосуванням техніки, забезпечують кооперація праці та технологія ви-
робництва. Кооперація праці характеризує господарський процес (процес
виробництва) з боку взаємодії людей зі створення готового продукту. Коо-
перацію розуміють як спільні дії індивідів у процесі створення матеріальних
благ і послуг. Прості форми кооперації існували задовго до появи машин,
але вони не передбачали поділу праці під час виготовлення продукту. Її роль
принципово змінюється з організацією виробництва на засадах поділу праці.
Вона стає обов’язковим елементом виробничого процесу і перетворює діяль-
ність окремих працівників у єдиний, планомірно організований, взаємно уз-
годжений процес праці — у сукупну працю. Живу працю (затрати робочої
сили) в процесі виробництва представляє комбінований, за спеціальностями
і кваліфікацією, сукупний працівник. Його поява, структура, рівень суспіль-
ного розвитку та масштаби стають важливими чинниками, що впливають на
організацію кожної господарської одиниці.
Технологія виробництва характеризує господарський процес з боку го-
тового продукту, раціональність поєднання виробничих операцій, що
з’явилися внаслідок поділу праці. Вона включає в себе кооперацію праці та
взаємозв’язок між технічними знаряддями, які використовує сукупний пра-
цівник. Результати виробництва, його обсяги, якість та номенклатура ство-
реної продукції стають головними критеріями розвитку технологій.
Для досягнення цього завдання необхідне не лише раціональне поєднання
існуючих виробничих операцій, а також їх розробка на основі наукових прин-
ципів. Тому важливе завдання, що стоїть перед технологами виробництва, по-
лягає у поділі його на нові операції, оновлення їх технічного оснащення, удо-
сконалення організації праці та проведення такої комбінації цих складників, яка
гарантує більш високі результати виробництва. Технологія є одним із напрямів
організації виробництва і передбачає запровадження таких організаційних
принципів, як раціональна спеціалізація виробничих операцій, пропорційність
різних складників виробничого процесу, його безперервність та ритмічність,
гнучкість і надійність.
Технологія, разом із винаходами та організаційною культурою, належить
до важливих факторів виробництва, є проявом дії цивілізаційних чинників.
Факти появи нової техніки та технології виробництва стають важливими по-
казниками розвитку окремих господарських одиниць і господарської систе-
ми в цілому. У своєму історичному розвиткові вони пройшли шлях від прос-
тої кооперації ремісників, що працюють під одним дахом над однорідними
43
виробами, до автоматизованих виробництв, що спираються на «безлюдні»
технології.
Вивчення виробничих характеристик господарських одиниць відповідної
господарської системи передбачає не лише розкриття її галузевої структури
та особливостей виробничих одиниць, що її утворюють. В їх пізнанні винят-
кову роль відіграють характеристики техніки та технології, яку вони засто-
совують у виробничій діяльності, рівень розвитку поділу праці та кооперації
тощо. Для дослідження історичних форм господарських одиниць зазначені
характеристики мають важливе значення, дають змогу конкретизувати не-
обхідний складник науковості предмета історії економіки та економічної
думки.
Окрім виробничої, кожна господарська одиниця має і соціально-
економічну сторону, що пов’язана з існуванням різних категорій осіб, які за-
йняті у виробничому процесі, системою інтересів та стимулів їх діяльності.
Для дослідження цього аспекту господарських одиниць необхідно розгляну-
ти форми власності на ресурси, що використовуються для створення благ і
послуг, а також суспільний статус учасників господарських процесів, зумов-
лений власністю. Так, наприклад, статус особисто залежного працівника
кріпосної мануфактури, майстра чи помічника майстра цеху (підмайстра),
вільно найнятого робітника чи члена кооперативу, акціонера дозволяє пока-
зати соціальні особливості тієї чи іншої форми господарської одиниці та
ефективність її функціонування.
Подібне значення при дослідженні форм господарських одиниць мають і
особливості управління господарськими процесами, яке може змінюватися
починаючи від різних форм ієрархічного управління до мережевої побудови
системи координації дій структурних підрозділів. У сучасних умовах спосо-
би управління господарськими одиницями в поєднанні з різноманітними
формами приватної власності на засоби виробництва вирішальним чином
впливають на організаційні форми господарських одиниць.
Підсумовуючи короткий аналіз господарських одиниць, слід сказати, що
їхні історичні форми залежать від стану господарської системи суспільства
та внутрішніх чинників їх розвитку. Останні пов’язані головним чином з по-
ділом і кооперацією праці, розвитком техніки і технології виробництва, ста-
тусом працівників, їх мотивацією до праці та системою управління. До зов-
нішніх чинників розвитку господарських одиниць належать: стан госпо-
дарської системи суспільства як натурального, товарного чи грошового гос-
подарств; форми власності на засоби виробництва; централізований, децент-
ралізований чи змішаний способи організації господарської системи; цивілі-
заційні чинники, представлені освітою, культурою, духовним розвитком
суспільства. Під впливом перелічених факторів і виникають певні форми го-
сподарських одиниць.
Так, на етапі існування господарської системи натурального виробниц-
тва в античній общині були такі форми господарських одиниць, як лати-
44
фундії та ергастрерії, вілли та сальтуси, військово-землеробські господар-
ства в колоніях — клерухії, господарства колонів на орендованих землях,
парцелярні господарства повноправних громадян тощо. В господарській
системі феодального періоду існували алоди, гурфи, помістя сеньйорів,
а згодом — феоди, маноріальні помістя васалів тощо.
У господарській системі товарного виробництва функціонували госпо-
дарства ремісників, середньовічні цехи, мануфактури, фабрики. Згодом у то-
варно-грошовій системі з’явилися різні акціонерні компанії, міжгалузеві та
транснаціональні корпорації, банки, фінансові установи тощо. Кожна форма
господарських одиниць була наслідком специфічного поєднання дії вищеза-
значених чинників і з’являлась як новий спосіб організації виробництва
задля отримання найбільших його результатів.
Таким чином, історико-економічне пізнання господарської системи
суспільства, окрім розкриття методологічних засад її становлення,
функціонування та розвитку, передбачає:
• обґрунтування наукового об’єкта пізнання;
• встановлення наукового предмета пізнання.
Обґрунтування наукового об’єкта пізнання здійснюється через відо-
кремлення певної частини господарської системи умовною лінією, в
межах якої кожна економічна наука веде пошук нових знань. Для істори-
ко-економічної науки таким об’єктом пізнання є сукупність історичних
фактів і подій, що засвідчують якісні зміни в господарській системі, а
також емпіричні дані про становлення та етапи її розвитку як цілісно-
го утворення.
Визначення наукового предмета історико-економічної науки спрямова-
не на встановлення сутнісних характеристик та закономірностей істо-
ричного розвитку господарських систем суспільств. Цей напрям науко-
вого дослідження передбачає розгляд еволюції господарських одиниць,
встановлення особливостей їх історичних форм; розкриття специфіки
взаємодії на кожному історичному етапі розвитку господарської системи;
економічних інститутів, що створюють умови для функціонування і роз-
витку господарської системи; змін в економічній думці, що відображає ці
процеси.
1.4. МЕТОДИ ІСТОРІЇ ЕКОНОМІКИ
ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ
Розглянуті в попередньому параграфі методологічні засади, об’єкт і предмет
історико-економічної науки є напрямами пізнавальних дій, притаманних кож-
ній економічній науці. Разом із тим, для здобуття знань в кожній з них потрібно
застосовувати відповідні лише цій економічній науці засоби пізнання, які за-
звичай називають методами наукового дослідження. Як метод розуміють пра-
вила і порядок пізнавальних дій, завдяки дотриманню яких підвищується точ-
45
ність (істинність) наявних та відкривається доступ до нових знань. Вони дають
змогу відділити все те, що викривляє (спотворює) дійсність.
Історія економіки та економічної думки вивчає історичний розвиток гос-
подарських систем суспільств відповідних цивілізацій та відображення цьо-
го процесу в економічній думці. Як і кожна наука, вона використовує кілька
груп методів, що мають на меті дістати: методологічні знання; емпіричні
знання, що характеризують науковий об’єкт; систему теоретичних знань,
сформованих на основі предмета історико-економічної науки. Різна глибина
і спрямованість знань про історичний розвиток господарської системи, здо-
бутих із кожного з цих напрямів, зумовлюють суттєві відмінності між мето-
дами, що застосовуються в історико-економічній науці.
Методологічні знання утворюють теоретичний фун-
дамент для усіх економічних наук. Як такі зазвичай
розуміють загальнонаукові підходи, ключові аксіо-
ми, теоретичні положення, схеми (принципи) пояс-
нень, що використовуються в наукових дослідженнях. На нинішньому етапі
розвитку економічних наук в їх методологічних засадах відбуваються принци-
пові зміни, пов’язані з переходом до використання принципів системного ана-
лізу, заміною формаційної на цивілізаційну парадигму суспільствознавства.
Для історико-економічної науки виняткове значення мають ті методологіч-
ні положення, що дають ключ до розуміння процесу становлення й історично-
го розвитку господарської системи суспільства як цілісної сфери, яка відносно
відокремлено функціонує в конкретному суспільстві. Не менш важливими є та-
кож теоретичні положення, які характеризують механізм розвитку господар-
ської системи, природу появи якісно нових змін у ній, причини входження її
в новий етап розвитку. Здобуття цих знань передбачає використання таких
принципів системного аналізу, як цілісність, складність, організованість, наяв-
ність головної мети, єдності диференціації та інтеграції тощо. Послідовне і точ-
не застосування зазначених принципів в історико-економічних дослідженнях
дає змогу розглядати їх як методи здобуття методологічних знань.
Принцип цілісності господарської системи означає, що вона складається із
різних (відмінних між собою) частин, які, проте, не можна розглядати відокре-
млено одна від одної, бо вони внутрішньо взаємозв’язані. Властивості госпо-
дарської системи як цілісного утворення не можуть бути виведені із характери-
стик окремих складників, вони є результатом їх єдності. Наприклад, суспільний
поділ праці, власність на засоби виробництва, гроші — мають сенс лише на рі-
вні господарської системи і є результатом взаємодії усіх її складників. Саме та-
кі властивості цілого (які зазвичай називають емерджентними характеристика-
ми) вирішальним чином впливають на розвиток складників господарської
системи в цілому та відображають її цілісність.
Відомо, що господарська система, як і кожний системний об’єкт, у своє-
му розвиткові проходить різні етапи набуття цілісності: співіснування, сим-
біозу та синтезу1. На етапі становлення господарської системи мало місце спів-
існування територіальних общин, в яких велося натуральне господарство.
Об’єднавчими засадами тут виступали військово-політичні, культурні, мовні та
інші чинники неекономічного характеру. З посиленням суспільного поділу
праці, розвитком грошової системи вигоди від взаємного обміну результатами
виробництва зумовили симбіоз інтересів, що привело до формування господар-
ської системи товарного виробництва. Згодом, під впливом подальшого розши-
рення поділу праці, появи кредиту, розвитку акціонерної форми приватної влас-
ності, інших системних (цілісних) властивостей господарської системи, вона
набула форми товарно-грошового господарства, яка відповідає стадії синтезу.
Принцип цілісності, постійне посилення ролі емерджентних властивостей у
розвитку господарської системи надає можливість встановити зміст основних
історичних етапів у її історико-економічному розвитку.
Принцип складності потребує розгляду господарської системи як внутрі-
шнього дискретного утворення, що складається з якісно відмінних господар-
ських одиниць, розташованих на різних її рівнях та функціонально пов’язаних
між собою. Господарські одиниці кожного рівня виникають для виконання
певних функцій, і разом із системою взаємозв’язків вони утворюють структу-
ру господарської системи. Полюсами цієї структури виступають економічний
центр (держава), що втілює у собі цілісність системи, та господарські одиниці.
Цей принцип дає змогу здобути базові знання для історико-економічних до-
сліджень про появу нових сфер і галузей виробництва, про розвиток підсис-
тем у межах господарської системи, про роль та функції економічного центру
(держави) і форми господарських одиниць, що притаманні певному етапу іс-
торичного розвитку господарської системи.
Принцип організованості передбачає встановлення рівня (міри) упоряд-
кованості господарського життя суспільства. Цей принцип зумовлений тим,
що усі економічні процеси здійснюються внаслідок свідомої діяльності лю-
дей. Залежно від глибини усвідомлення цілей, які вони ставлять перед со-
бою, діяльність, за висловом О. О. Богданова, «об’єктивно може бути або
організувальною, або дезорганізувальною»2. Рівень організованості госпо-
дарської системи залежить від досконалості її структурної будови та ство-
рення умов для безперешкодної взаємодії, що суттєво впливають на резуль-
тати господарювання. Для історії економіки та економічної думки методо-
логічне значення мають знання про цілі, які стоять перед суспільством у го-
сподарській сфері та проявляються в економічній політиці держави, про
економічні реформи, які суттєво змінюють господарську систему. Ці знання
відіграють важливу роль в аналізі стану і перспектив історичного розвитку
господарської системи та економічної думки певного суспільства.
1 Й. Шумпетер пов’язував усі проблеми, що виникають у суспільному житті людей, з досягненням цілі-
сності суспільства чи його сфер. 2 Богданов А. А. Тектология: всеобщая организационная наука: В 2 кн. — М.: Экономика, 1989. — Кн. 1.
— С. 69.
47
Принцип головної мети потребує при пізнанні будь-якої системи вста-
новлення механізму її збереження від розпаду, умов виживання та здатності
адаптуватися до змін у навколишньому середовищі. Ключову роль тут віді-
грає збереження та розвиток головного зв’язку, що об’єднує усі складники
системи в цілісність. У господарській системі роль системотвірного зв’язку
виконує економічна залежність, що відображається у формах власності на
засоби виробництва та виступає основою кожної економічної системи. Від-
творення і розвиток власності на засоби виробництва стає головним напря-
мом у збереженні та еволюції економічних систем. Встановлення форм влас-
ності, умови і тенденції їх розвитку мають фундаментальне значення для іс-
торико-економічного аналізу.
Принцип розвитку означає, що кожен системний об’єкт постійно зміню-
ється в певному напрямі, перебуває у стані руху. Системний підхід суттєво
доповнює традиційне розуміння процесу розвитку, що пов’язується з відо-
мими законами діалектики (єдності та боротьби протилежностей, переходу
кількісних змін у якісні, заперечення заперечень), єдністю процесів диферен-
ціації та інтеграції.
Розвиток цілісного об’єкта відбувається через диференціацію, що призво-
дить до постійного наростання його дезорганізації. Хаос, що виникає унаслідок
загострення внутрішніх суперечностей, розглядається як об’єктивний стан кож-
ної системи, що розвивається. Після досягнення крайньої межі хаосу, в точці
біфуркації, починаються процеси впорядкування: створюються необхідні умо-
ви для встановлення нових зв’язків, здійснюється рух у бік цілісності системно-
го об’єкта. Цей процес зазвичай називають інтеграцією складників системи, він
нерозривно пов’язаний (супроводжує) із процесом диференціації. Процес роз-
витку системного об’єкта забезпечують різні рушійні сили — внутрішні, що
пов’язані з розв’язанням внутрішніх суперечностей, і — зовнішні, що йдуть від
більш широкої системи, частиною якої є об’єкт. Залежно від напрямів (векто-
рів) прикладення цих сил формується енергія розвитку, виникає синергетичний
ефект чи взаємне погашення прикладених сил.
Застосування в історико-економічному пізнанні принципу розвитку по-
требує розкриття процесів диференціації та інтеграції в кожній господар-
ській системі. Насамперед важливо встановити появу нової техніки і техно-
логії виробництва, в яких матеріалізується розвиток поділу праці та прояв-
ляються процеси диференціації та інтеграції1. Використання нової техніки та
технології сприяє суттєвим змінам у господарському житті, змінам місця та
ролі людей у виробничих процесах, зростанню благ для забезпечення суспі-
льних потреб. Іншим напрямом диференціації господарської системи є роз-
виток форм власності на засоби виробництва.
1 Поділ праці є однією з найбільш важливих форм диференціації господарської системи, фун-
даментальне значення якої для розвитку виробництва всебічно розкрив А. Сміт (див.: Смит А. Исследова-
ние о природе и причинах богатства народов: Пер. с англ. — М.: Эско, 2007. — 960 с.).
48
Не менш важливого значення набуває створення суспільних умов для безпе-
решкодної взаємодії людей: для формування нових зв’язків, нових форм і спо-
собів взаємодії. Такі умови зовні мають форму законодавчих актів, встановлен-
ня нових правил господарської діяльності, нових координувальних структур,
системи стимулів тощо. Сукупність суспільних умов, що утворюють середо-
вище взаємодії економічних суб’єктів у певних сферах господарської діяльнос-
ті, які зазвичай називають економічними інститутами, являють собою засіб ін-
теграції господарської системи. Знання про застосування нової техніки та
технології, про утвердження нових економічних інститутів мають методологіч-
не значення для пізнання історичного розвитку господарської системи.
Вищевикладені принципи системного аналізу господарської сфери суспільства
взаємно доповнюють один одного і у своїй єдності розглядаються як методи здо-
буття методологічних знань про історичний розвиток господарської системи. Вони
стають надійною основою для формування (визначення) наукового об’єкта її до-
слідження, оскільки дають змогу відібрати історичні факти і події історичного роз-
витку господарських систем, наповнити конкретним змістом об’єкт пізнання істо-
рії економіки та економічної думки.
Емпіричні методи використовують для всебічного
опису відібраних за допомогою попередньої групи
методів історичних фактів і подій. До таких методів,
як правило, належать спостереження, порівняння, вимірювання, проведення
експерименту1. Методологічні принципи та емпіричні методи взаємно допов-
нюють один одного і допомагають на різних рівнях окреслити межі кожного іс-
торико-економічного дослідження, обґрунтувати його науковий об’єкт.
Проте використання емпіричних методів для висвітлення давноминулих
фактів та подій має певну специфіку. Неможливо вимірювати та безпосе-
редньо спостерігати за процесами, що належать історії, складно відтворити
усю сукупність умов для проведення експерименту2. Тому емпіричні знання
про історичні процеси отримують з різноманітних джерел інформації:
пам’ятників матеріальної культури, усних та письмових пам’яток, народної
творчості тощо. Емпіризм цих знань полягає у тому, що вони формувалися
під враженням безпосередніх учасників або в результаті передачі цих вра-
жень наступними поколіннями. Ці знання відображали чуттєве (безпосеред-
нє) сприйняття фактів та подій, оцінювались, виходячи з життєвого досвіду,
накопиченого людьми на той час.
1 Спостереження завжди має мету, обґрунтовану методику, здійснюється систематично та передбачає
обробку і тлумачення даних. Вимірювання здійснюється за допомогою обраної системи одиниць, правил
порівняння та складання результатів, опису процедури вимірювання. 2 Відомий дослідник Т. Кун запропонував реконструювати події минулого на основі наявних знань,
створити модель з дійсними історичними фактами та критично порівняти їх між собою. На його думку, цей
експеримент дасть змогу отримати нову інформацію про досліджувані факти та події.
Методи емпіричних
досліджень
49
Методи наукової обробки такого роду емпіричного матеріалу зводяться
до певних правил роботи з джерельною базою про історичні факти та події,
що передбачають:
• пошук та систематизацію усіх джерел інформації про досліджуваний
період;
• порівняння даних, отриманих з різних джерел, та усунення суперечливої
інформації;
• порівняння поглядів різних авторів на досліджувані факти та події;
• систематизацію здобутої інформації, досягнення однозначності її трак-
тування тощо.
До емпіричних знань зазвичай належать також цифрові дані, що відобража-
ють кількісні характеристики історичних фактів та подій. Їх здобувають за до-
помогою статистичних методів і відкривають можливість через кореляційний
зв’язок встановити не відображені у писемних джерелах дані про господарські
процеси. Кількісна (цифрова) база даних містить дані про чисельність населен-
ня, величину природних ресурсів, які використовуються у господарській діяль-
ності, обсяги створеного багатства (яке нині прийнято вимірювати показником
внутрішнього валового продукту), урожайність, обсяги споживання тощо. Єди-
ної науково обґрунтованої системи кількісних характеристик розвитку госпо-
дарської системи, яка б використовувалась для їх характеристики на різних ета-
пах історичного розвитку, поки що історико-економічна наука не сформувала.
Кількісні виміри економічних процесів у поєднанні зі статистичними та гі-
потетичними моделями кількох альтернативних версій їх розвитку дають змогу
відтворити невідомі раніше сторони розвитку господарської системи. Так, у се-
редині ХХ ст. у США сформувався окремий напрям історико-економічних до-
сліджень — «кліометрика», або «нова економічна історія». Використання еко-
нометрики для вивчення економічної історії відкриває шлях для математизації
історико-економічної науки. Цей напрям має свої переваги та недоліки. Обме-
ження його використання пов’язані з неможливістю формалізації багатьох сто-
рін суспільного життя людей.
Методи теоретичних досліджень використовуються
для розкриття сутнісних характеристик історичного
розвитку господарських систем, здобуття теоретичних
знань про нього. Вони покликані узагальнити емпіри-
чні знання про історичні факти та події господарсько-
го життя, розкрити внутрішні властивості та зв’язок
між ними, встановити тенденції подальшого розвитку господарської системи. Ці
методи безпосередньо пов’язані з науковим предметом історико-економічних
досліджень, є засобами подальшого розгортання і конкретизації базових принци-
пів (положень), що утворюють предмет історико-економічної науки.
Якісні зміни, що виникають у процесі історичного розвитку господар-
ської системи, мають не одиничний характер, а проявляються у певній су-
Методи теоретичних
досліджень наукового
аналізу історичного
розвитку
господарських систем
50
купності історичних фактів та подій. Тому виникає необхідність узагальнити
знання про нові сторони в розвитку господарської системи, встановити при-
роду таких змін. Науковий аналіз сутнісних характеристик господарської
системи, що притаманні новим історичним фактам і подіям, здійснюється
через типологізацію фактів, розробку наукових категорій і понять, обґрунту-
вання законів та створення теорій.
Перелічені засоби наукового пізнання, доповнюючи один одного, утво-
рюють систему, завдяки якій можна розкрити сутність об’єкта пізнання із
різних сторін та з різною глибиною. Важливо підкреслити, що кожна еконо-
мічна наука, маючи власний об’єкт пізнання, застосовує відповідну систему
наукових засобів пізнання (науковий апарат). Історія економіки та економіч-
ної думки своїм об’єктом має сукупність історичних фактів про становлення
і розвиток господарської системи суспільств Європейської цивілізації. Нау-
ковий апарат пізнання даного об’єкта ґрунтується на цивілізаційній паради-
гмі.
Типологізація дає змогу об’єднати факти і події у відповідні групи за пев-
ною ознакою, що розрізняє їх між собою. Наприклад, усе різноманіття гос-
подарських одиниць, що діють у певній господарській системі, за різними
формами власності на засоби виробництва можуть належати до індивідуаль-
них, кооперативних чи акціонерних господарських одиниць. Різні типи гос-
подарських одиниць виділяють у господарській системі, розробляючи їх
класифікацію за певним критерієм, простим переліком окремих груп чи
створенням різних каталогів.
Наукові категорії допомагають узагальнити історичні факти і події, вста-
новити у них сутнісні спільні ознаки. В усіх господарських одиницях даної
економічної системи обов’язково мають бути засоби виробництва та люди,
що приводять їх у дію, тощо. Наприклад, у товарно-грошовій господар-
ській системі засоби виробництва характеризуються науковою категорією
«капітал», а індивіди, що їх використовують, — категорією «робоча сила» або
«найм». Завдяки цим категоріям можна вказати на сутнісні ознаки кожної
господарської одиниці товарно-грошової системи.
Наукові поняття створюють і використовують для узагальнення спільних
та відмінних ознак, притаманних історичним фактам і подіям певної господар-
ської системи. Фактично наукові поняття поєднують у собі характеристики, що
відображаються типологізацією та науковими категоріями. Прикладом може
бути одне з ключових понять історико-економічної науки — поняття господар-
ської одиниці. В ньому узагальнюються спільні риси для всієї сукупності гос-
подарств певної господарської системи: виробництво матеріальних благ і по-
слуг, наявність засобів виробництва та людей, що їх використовують, власність
тощо. Разом із тим, наукове поняття «господарська одиниця» передбачає роз-
криття особливостей вищеназваних спільних ознак у конкретній економічній
системі, а саме — виробником яких конкретних благ і якої галузі є господарст-
во, яку техніку і технологію використовує, яка форма власності лежить в основі
51
його діяльності, яку соціальну форму і статус набувають працівники і т. д. На-
повнення конкретно-історичним змістом наукового поняття «господарська
одиниця» дає змогу розкрити важливі характеристики господарської системи,
показати, як зміни в господарських одиницях конкретизують процес історично-
го розвитку господарських систем.
Наступного, більш високого рівня узагальнень історичних фактів та подій у
господарському житті суспільств досягають за допомогою встановлення зв’язків
між ними та відображення цих зв’язків у відповідних законах. Як закон розумі-
ють сутнісний, постійний, часто повторюваний причинно-наслідковий зв’язок
між різними групами фактів та подій, відображених відповідними поняттями.
Закон допомагає пояснити причинний зв’язок між фактами та подіями госпо-
дарського життя і передбачити можливий напрям їх розвитку. Цього досягають
через пізнання (розкриття) характеру зв’язку, що відображається у законі, та
оцінювання результатів, які з’являються внаслідок реалізації такого зв’язку.
Розрізняють два типи зв’язків, що відображаються економічними закона-
ми: причинно-наслідковий та вірогідності. Перший тип зв’язку виникає тоді,
коли розглядаються незмінні умови його формування, коли одна і та сама
повторювана причина приводить до тих же однозначних, передбачуваних
наслідків, що стає основою для визначення прогнозу. Даний тип законів має
детерміністський характер і не враховує час і простір, в яких перебуває гос-
подарська система. Саме тому детерміністські закони використовуються пе-
реважно для характеристики її стану і мають обмежене застосування для пі-
знання її історичного розвитку.
Вірогіднісні зв’язки виникають за постійної зміни умов їх формування, коли
має місце не лише вплив причини на наслідок (дія зовнішньої сили, механічний
рух), а й зворотний вплив наслідку на причину (дія внутрішніх сил), коли такі
зв’язки мають нерегулярну повторюваність (стохастичність). Результати (наслід-
ки) таких зв’язків точно не можна передбачити, тому і закон відображає їх лише
як тенденцію змін та встановлюється на підставі великої кількості нерегулярно
повторюваних зв’язків. Дія вірогідних (статистичних) законів спирається на так
званий принцип невизначеності, який обґрунтував В. Гейзенберг. Він довів, що
невизначеність — об’єктивна характеристика зв’язків між взаємозалежними
фактами, коли має місце постійна зміна умов їх взаємовпливу.
Прикладами детерміністських та вірогідних законів є закон зростання
продуктивності праці та закон попиту і пропозиції. Перший відображає
зв’язок між фактами появи нової техніки і технології виробництва, розвит-
ком кваліфікації працівників та зумовлене цими змінами збільшення вироб-
ництва матеріальних благ і послуг. Закон попиту і пропозиції відображає
взаємозв’язок між кількістю товарів і послуг, які потребують споживачі, та
їх обсягом, що пропонує виробник. Пропозиція впливає на попит через асор-
тимент товарів та ціни на них, а попит впливає на структуру та динаміку ви-
робництва. Ця залежність діє як тенденція, а рівновага між ними майже ні-
коли не настає, є бажаною точкою, до якої намагаються дійти сторони.
52
Найбільш високого рівня узагальнення історичних фактів та подій розви-
тку господарської системи досягають через створення економічних теорій.
Теорія — це структурована (за допомогою наукових категорій, понять, зако-
нів) система достовірних теоретичних та емпіричних знань, яка дає цілісне
пояснення всього різноманіття фактів та подій господарського життя певної
економічної системи. Економічні теорії з’являються лише тоді, коли реальні
об’єкти, які вони покликані пояснити, досягають своєї зрілості, стають цілі-
сними, коли обґрунтовуються наукові поняття та категорії, що характеризу-
ють їх окремі сторони. До утвердження приватної власності, наприклад, не
могли бути створені теорія вартості, капіталу, ренти, оскільки в попередні
епохи реальні факти, що засвідчували їх існування, мали неявно виражений
характер. А перші теоретичні системи, що розкривають сутність господар-
ської системи як цілісного утворення, почали з’являтися лише тоді, коли у
ХVІІ ст. завершився процес їх становлення в країнах Західної Європи, коли
вони відносно відокремилися від держави. Серед перших теоретичних сис-
тем економічних знань, що з різною повнотою відображали функціонування
господарських систем, називають меркантилізм, теоретичну систему фізіо-
кратів та класичну економічну теорію. У міру розвитку товарно-грошової
економічної системи були створені марксистська, неокласична, кейнсіанська
та інші системи економічних знань.
На підставі розглянутих вище методів історико-економічних досліджень
можна розкрити сутність господарської системи на певному історичному етапі
її розвитку. Разом із тим, історична наука покликана встановити зв’язок між
різними етапами еволюції господарської системи як у просторі, так і в часі.
Зв’язок історії відіграє вирішальну роль у розвитку пізнання історичних змін у
господарській системі, для розкриття його використовують:
• історико-генетичний метод;
• метод моделювання;
• метод ідеальних типів.
Історико-генетичний метод поєднує у собі дві різні, але тісно пов’язані між
собою сторони зв’язку між розділеними вертикаллю часу фактами та подіями.
Перша сторона — історичний аналіз досліджуваних фактів та подій, що має на
меті їх пояснення за допомогою минулого, через встановлення того, що їм пе-
редувало, виявлення спадковості у розвитку господарської системи. Це досяга-
ється у процесі встановлення та опису фактів і подій попереднього періоду, ви-
значення часу, протягом якого вони виникли та існували. Завдяки історичному
підходу встановлюється безперервність історичного розвитку господарської
системи, відкривається можливість відшукати у минулому невідомі (неописані)
факти та події, що вплинули на досліджувані явища, або змусити «заговорити»
попередників — розкрити інформацію, яка дасть змогу глибше та повніше ви-
світлити об’єкт пізнання. Тобто, розвиток у часі зв’язку між досліджуваними
історичними фактами та подіями, з одного боку, та всього того, що їм переду-
вало і впливало на них, — з іншого, є головним моментом історичного аналізу.
53
Якщо історичний підхід передбачає пошуки відповідей на питання, що
і коли вплинуло на історичний розвиток господарської системи, де час має
вирішальне значення, то другу сторону зв’язку дозволяє розкрити генетич-
ний підхід, який ставить у центр питання, чому і як здійснювався цей вплив,
який логічний зв’язок при цьому існує, під тиском яких причин відбулися
якісні зміни в господарській системі і як ці причини діяли. У цьому разі час
має другорядне значення, а на перше місце виходить логіка розвитку (набут-
тя нової якості) господарського життя.
Для встановлення внутрішнього зв’язку між станами господарської си-
стеми на різних історичних етапах розвитку необхідно відобразити ці стани
у відповідних системах наукових категорій, понять, законів та економічних
теорій. Розвиток їх змісту відображає еволюцію реального зв’язку між ста-
ном господарської системи на різних історичних етапах, а сам зв’язок набу-
ває не історичного, а логічного виразу (форми).
Прикладом генезису може бути розвиток наукового поняття «господарська
одиниця», яке нині представлене головним чином сучасною компанією (корпо-
рацією). Вона може бути розкрита лише на основі встановлення логічного
зв’язку з попередніми формами господарських одиниць, що мали місце на різ-
них етапах розвитку господарської системи. В промисловій сфері це були —
реміснича майстерня, мануфактура, фабрика, різного масштабу акціонерні та
кооперативні організації, асоціації тощо.
Кожне з названих наукових понять характеризує особливість господарської
одиниці у певних історичних умовах. Кожне наступне поняття не лише якісно
відрізняється від попереднього, а й відображає генетичний зв’язок із ним. Так,
можемо представити поняття «господарська одиниця» як таке, що історично роз-
вивається, і в кожній його наступній формі знаходимо логічний зв’язок, що відо-
бражає реальні причини розвитку.
Системний аналіз господарської сфери суспільства зумовлює виняткове зна-
чення для її пізнання методу моделювання. Він дає змогу відобразити функці-
онування та розвиток господарської системи чи підсистем, що входять до неї,
урахувати дію різнорівневих та різноспрямованих чинників впливу на її стан і
розвиток, показати місце і значення прямих та зворотних зв’язків між рівнями
господарської системи тощо. Модель — це опис структурних елементів госпо-
дарської системи та виконуваних ними функцій. У моделі завжди відобража-
ються сутність і властивості системного об’єкта, тому вона постає як спрощена
і символічна схема (конструкція), що замінює собою реальний об’єкт.
У дослідженні історичного розвитку господарських систем метод моде-
лювання має особливе значення. На відміну від статичного стану, який по-
яснюється детерміністськими економічними законами і при цьому розгля-
даються причинно-наслідкові зв’язки, розвиток господарської системи,
поява нових якісно відмінних ознак супроводжується порушенням рівнова-
ги, має місце взаємовплив причини і наслідку. Тут діють вірогідні (статис-
тичні) закони, засновані на нерегулярних, змінних функціональних зв’язках.
54
Останні органічно поєднують як прямі (з боку причини), так і зворотні (з бо-
ку наслідку) впливи пов’язаних між собою різних рівнів господарської си-
стеми. Включення до моделі зворотних зв’язків допомагає відобразити
вплив результату (наслідку), до якого привела дія причини. Так досягається
урахування в моделі основних властивостей господарської системи (чи її під-
систем), стає можливим відображення дії різновекторних сил.
Існує кілька видів моделей: вербальна (словесний опис), графічна та матема-
тична1. Однією з перших була модель відтворення суспільного продукту, яку в
ХVІІІ ст. створив придворний лікар французького короля Франсуа Кене.
У своїй «Економічній таблиці» він відобразив взаємообмін створеного в сіль-
ському господарстві продукту між продуктивним класом, «класом землевлас-
ників» та «безплідним класом», що уособлювали троїстість тогочасної класової
структури суспільства. Нобелівський лауреат з економіки Василь Леонтьєв по-
будував математичну модель «витрати—випуск», в якій відобразив основні
зв’язки між створеним суспільним продуктом і необхідними для цього ресур-
сами в економічній системі США. Вона заснована на системі лінійних вироб-
ничих функцій, які описують реально існуючі взаємозв’язки між випуском
(конкретних) продуктів і ресурсами, необхідними для їх виробництва.
Метод ідеальних типів передбачає створення абстрактної моделі, в якій
суб’єктивно формується ідеальний зразок певного елемента господарської си-
стеми, що містить окремі, найбільш важливі, на думку дослідника, аспекти. Та-
кий зразок, наприклад, господарських одиниць, будується на основі суспільно
визнаних норм, розглядається як найбільш доцільний у конкретних умовах та
виступає як ідеальний варіант для суспільства. Порівняння реально існуючих
господарських одиниць з їх ідеальною моделлю відкриває можливість глибше і
повніше зрозуміти та оцінити ті форми господарств, що мали місце насправді.
По суті метод ідеальних типів близький до аналізу економічних процесів з
позиції нормативного і позитивного підходів. Один із них передбачає відобра-
ження фактів і подій у повній відповідності з реальністю (як є насправді), а ін-
ший — характеризує найбільш правильний, з погляду суспільства, напрям їх
протікання (як має бути). Так, наприклад, сформована ідеальна модель коопе-
ративної економічної організації, в якій оптимізовані індивідуальні, колективні
та суспільні цілі й інтереси, стає засобом (мірилом) виявлення недоліків оцінки
реально існуючих кооперативів.
Історико-економічне дослідження господарської сис-
теми має дві взаємозв’язані сторони — пізнання істо-
ричних фактів та подій, що характеризують її стан і
розвиток, та відображення цих знань в економічній
думці, теоріях і теоретичних системах. Якщо перший аспект вказував на вияв-
1 На початку минулого століття у США була створена електрична модель, в якій за допомогою системи
електролампочок відтворювались основні зв’язки економічної системи країни.
Методи аналізу
наукового рівня
економічних знань
55
лення того, що потребує пояснень, що має значення для економічної історії, то
другий в центр уваги ставить економічні знання про господарські процеси,
встановлення того, як люди розуміли події та факти господарського життя.
Формування наукового об’єкта та наукового предмета історії економічної
думки зумовили завдання, структуру та логіку даного напряму історико-
економічного пізнання. Розвиток економічних знань тісно пов’язаний з ево-
люцією господарської системи, з її відображенням в економічній думці, еко-
номічних теоріях чи теоретичних системах. Тому в історії економічних
вчень слід виділити два періоди, що відповідають двом етапам еволюції гос-
подарської системи, — етап її становлення та етап функціонування як ціліс-
ного утворення. Методи оцінювання наукового рівня економічних знань в
кожному з цих періодів мають певні особливості: одні критерії оцінювання
економічних знань використовуються на етапі становлення господарської
системи, а інші — на етапі її функціонування як цілісної системи.
Спочатку економічна думка формувалась як розрізнені погляди, накопичені
знання про окремі сторони господарського життя в суспільствах із системою
натурального господарства. На перше місце виходило авторське бачення (різ-
них людей і сформоване в різний час) питань ведення домогосподарства, торгі-
влі, ремісництва тощо. Висвітлення трактувань одних і тих самих питань окре-
мими авторами, відсутність взаємозв’язку між окремими економічними
думками, фрагментарність економічних знань стало головною ознакою першо-
го етапу розвитку історії економічної думки. Критерієм їх оцінювання є точ-
ність та повнота відображення стану господарського життя тогочасного суспіль-
ства. Важливо оцінити, якою мірою науковий апарат, що використовується
в тих чи інших вченнях, відповідає загальноприйнятим вимогам до нього. Ви-
черпність формулювань категорій, понять і законів, логічність зв’язку між ни-
ми, точність і повнота відображення в них реальних фактів та подій виступають
важливими показниками науковості економічної думки.
З набуттям господарською системою ознак цілісності змінюються і кри-
терії оцінювання економічних знань, що відображають її розвиток. На перше
місце виходить відображення економічними вченнями цілісності господар-
ської системи, набуття ними якостей економічних теорій (систем теорети-
чних знань). В їх оцінюванні вирішальна роль відводиться логіці взаємо-
зв’язку знань та адекватності відображення ними реального стану госпо-
дарської системи. Томас Кун підкреслював, що історичний підхід до розвит-
ку економічної думки насамперед полягає у цілісності системи наукових по-
нять, категорій, законів, що характеризують теорії та теоретичні системи
(напрями) економічних знань.
В історії економічних вчень нині виділяють кілька основних теоретичних
систем економічних знань, що відображають функціонування і розвиток то-
варно-грошової (ринкової) економічної системи на різних етапах її зрілості.
До них належать класична економічна теорія, марксистська економічна тео-
рія, неокласична економічна теорія, кейнсіанська економічна теорія та ево-
56
люційна (інституціональна) економічна теорія, яка перебуває на етапі свого
становлення1. Кожен із цих напрямів набув якостей теоретичної системи
економічних знань, оскільки спирається на певну сукупність методологічних
принципів досліджень, на фундаментальні теоретичні положення, що вико-
ристовуються як аксіоми аналізу, на власне обґрунтування наукового
об’єкта та предмета, на власні методи досліджень та розвивається групою
вчених, об’єднаних вищеназваними підходами.
На нинішньому етапі розвитку економічної науки з’явились економічні
знання, що не входять до жодної з перелічених теоретичних систем знань.
Економічні ідеї, погляди, наукові розвідки та теорії, що не відповідають ви-
могам системності знань, розглядаються як часткові (фрагментарні) еконо-
мічні знання, як специфічні економічні теорії. Їх кількість постійно зростає,
а відсутність адекватної методологічної бази для їх об’єднання в систему
стає однією з найважливіших проблем розвитку економічної науки на су-
часному етапі.
Оцінювання економічних знань, що утворюють теоретичні системи та
відображають функціонування і розвиток товарно-грошової (ринкової)
економічної системи, здійснюється за такими критеріями:
• якою мірою економічні знання спираються на основні положення нау-
кової парадигми, що лежить в основі даної теоретичної системи;
• яка роль економічних знань у розвитку теоретичної системи, яке зна-
чення вони мають у набутті такою системою стану довершеності;
• рівень прогресивності економічної думки, якою мірою вона сприяє по-
доланню хаосу в господарській системі, слугує знаряддям свідомої організа-
ції людьми господарських процесів2;
• рівень адекватності відображення економічними знаннями реального
стану господарської системи, здатність теоретичної системи знань відобра-
зити нові факти та явища, що з’являються в господарському житті.
Критеріями оцінювання специфічних економічних теорій, які не нале-
жать до жодної теоретичної системи та відображають часткові (фрагментар-
ні) економічні знання, виступають3:
; володіння ними більшою пояснювальною силою порівняно з економіч-
ними знаннями, що входять до теоретичних систем;
; органічне поєднання об’єктивного емпіричного матеріалу та наукових
узагальнень, глибина їх відображення у змісті економічної теорії;
; логічна послідовність, строгість, точність та простота викладення;
1 Меркантелізм і теорія фізіократії відображають господарську систему на етапі її становлення, а тому
для їх оцінювання мають бути використані інші критерії. 2 Тривалий час в літературі домінували погляди на суспільний прогрес як незворотні зміни, як рух, в ос-
нові якого лежить механізм храповика. Таке розуміння ідеї прогресу себе дискредитувало і не знайшло під-
твердження в житті. Нині його сутність пов’язують з посиленням ролі свідомої організації людьми суспіль-
них процесів, з розв’язанням головної проблеми людства — витіснення хаосу й утвердження свідомого та
доцільного контролю за суспільними процесами. 3 Про критерії оцінювання сучасних економічних теорій див.: Боннер К. Логика и рост научного знания.
Избр. работы: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1983. — С. 328.
57
; відкритість для критики (фальсифікації) та можливість перевірки основ-
них положень (верифікації) економічних знань;
; операбельність економічних знань, можливість випробувати закладені в
них ідеї на практиці та порівняти сформовані нею передбачення з реальним
перебігом подій тощо.
Економічні знання втілюються у наукових текстах, які також потребують оці-
нювання. Серед методів наукового аналізу економічних текстів слід виділити
герменевтику і компаративістику. Для тлумачення текстів, пошуку в них нових
непрочитаних знань використовуються прийоми герменевтики. Вони передба-
чають формування з позиції сучасної науки гіпотез стосовно викладеного в до-
сліджуваному тексті змісту. Потім текст розбивається на окремі фрагменти, які
інтегруються з позиції сформованої гіпотези. Завершується аналіз корекцією за-
гального змісту тексту на основі заново прочитаних фрагментів.
Компаративістика передбачає порівняння змісту економічних текстів, підго-
товлених різними авторами. Порівняння різних підходів та тлумачень окремих їх
положень дає змогу виявити важливі сторони (аспекти) економічних знань, у різ-
них текстах виявити оригінальну трактовку чи непомічений раніше зміст.
Таким чином, історія економіки та економічної думки спирається на
потужний та різнобічний арсенал методів наукового пізнання історич-
ного розвитку господарських систем. До нього належать:
• методи методологічних досліджень, зокрема застосування таких
принципів системного аналізу, як цілісність, складність, організова-
ність, наявність головної мети розвитку та ін.;
• методи емпіричних досліджень, що включають прийоми опису госпо-
дарської системи — спостереження, порівняння, вимірювання, проведення
експерименту та відповідні засоби обробки емпіричного матеріалу;
• методи теоретичних досліджень, що спрямовані на виявлення
сутності господарських процесів:
а) у статичному стані господарської системи за допомогою типізації
економічних фактів та подій, формулювання наукових категорій та по-
нять, обґрунтування економічних законів і теорій;
б) у розвитку господарської системи, через застосування історико-
генетичного методу, методів моделювання та методу ідеальних типів;
• методи аналізу економічних знань, які дають змогу оцінити рівень
їх наукової довершеності.
Всі вони пов’язані між собою спільним науковим об’єктом і науковим
предметом історії економіки та економічної думки.
1.5. ПЕРІОДИЗАЦІЯ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ
ГОСПОДАРСЬКИХ СИСТЕМ
Наукове обґрунтування історичних етапів розвитку господарських систем
суспільств має наукове і навчальне значення. Періодизація надає можливість
встановити логіку історичної еволюції господарської сфери суспільств, від-
58
шукати ключ до відбору історичних фактів та подій, їх тлумачення та нового
прочитання. Разом із тим, логіка зв’язку між історичними етапами розвитку
господарств суспільств стає основою структуризації навчальної дисципліни
«Історія економіки та економічної думки». Зокрема, вона допомагає обґрун-
тувати розділи навчальної програми, аргументувати виділення в них окре-
мих тем, показати зв’язок між поняттями і категоріями, що узагальнюють іс-
торичні факти і події, які мали місце на кожному історичному етапі
господарського розвитку.
Під періодизацією зазвичай розуміють узагальнену характеристику процесу
історичного поступу господарської системи — відображення якісних змін в ній
та встановлення причинно-наслідкового зв’язку між цими змінами. Головним
тут стає визначення наукового критерію періодизації — сутнісних ознак госпо-
дарської системи, що пронизують (об’єднують) усі етапи її розвитку та набу-
вають певних особливостей на кожному з них. Цим періодизація історико-
економічного розвитку відрізняється від періодизації громадянської (загальної)
історії, де як основа береться астрономічний час, розглядається хронологія іс-
торичних подій, а періоди визначаються роками, століттями, тисячоліттями,
ерами.
Для історико-економічної періодизації важливий не час, коли відбувалися
певні події чи факти, а якісні зміни, що відбулися в господарській системі, появу
яких вони засвідчили. В центрі уваги стоїть дослідження причин, що зумовили
зазначені зміни, наслідків, до яких вони (причини) привели, як ці зміни відбилися
на подальшому розвитку господарської системи. Тобто, періодизація історико-
економічного розвитку встановлюється не плином біблійної ріки Лети, а ходом
змін у кожній господарській системі, де час має індивідуальну визначеність, де
суспільні процеси відбуваються з різною швидкістю. Індивідуальність темпів іс-
торичного поступу кожного суспільства не дозволяє об’єднати у єдині хроноло-
гічні рамки (на основі астрономічного часу) зміни, що відбуваються в господар-
ській сфері різних суспільств. Кожному суспільству притаманна власна
хронологія історико-економічного розвитку, коли якісні зміни в господарській
системі відбуваються в різний час, а самі зміни мають значні особливості.
У першому параграфі було розкрито два підходи до пізнання суспільних
процесів — формаційну та цивілізаційну парадигми, — що широко використо-
вуються в науковій та навчальній діяльності. Вибір парадигми суттєво впливає
на періодизацію історичного розвитку суспільств та їх господарських систем.
Для формаційного підходу характерним є лінійне розуміння історичного розви-
тку, суть якого зводиться до об’єктивного (необхідного) проходження кожним
суспільством послідовно первіснообщинного, рабовласницького, феодального,
капіталістичного і комуністичного етапів свого розвитку. На кожному з них
формується відповідний спосіб виробництва, особливості якого стають осно-
вою характеристики господарської системи. Тому періодизація історичного
розвитку господарської системи зумовлена історичною зміною суспільно-
економічних формацій та притаманним їм способам виробництва.
59
Основою основ цивілізаційного аналізу історичних етапів розвитку суспіль-
ства і його господарської сфери є суспільний розвиток людини. Тобто основ-
ним критерієм тут стає людиноцентризм, коли усі зміни в суспільному та гос-
подарському житті пов’язуються зі зміною суспільних рис людини, її місцем і
роллю в цих процесах.
При цьому важливо наголосити, що суспільні риси людини (процес форму-
вання людини як складника природи уже завершився) формуються під впливом
суспільства і розвитку людства. Саме з цих причин періодизація історичного
розвитку суспільства і його господарської сфери в рамках цивілізаційної пара-
дигми передбачає встановлення етапів розвитку людства, особливості яких сут-
тєво впливають на історичний поступ суспільств, а останні зумовлюють розви-
ток суспільних якостей людей. Фактично тут реалізується базовий принцип
системного аналізу, згідно з яким більш широка система (людство) визначаль-
ним чином впливає на свою підсистему (суспільство), яка своєю чергою зумов-
лює розвиток людей, що його утворюють.
Розглянуте в першому параграфі поняття цивілізації є одним із основних
наукових понять, що використовується для пізнання історії людства. Тому і
періодизація останньої, в рамках сучасних підходів, передбачає виділення
таких стадій: становлення основ цивілізаційного розвитку людства, форму-
вання і розвиток світових цивілізацій та поява перших ознак світової (гло-
бальної) цивілізації. Хронологічно перша стадія визначається періодом від
12—10 тис. років до н. е. до VIII ст. до н. е., друга — з VIII—ІІ ст. до н. е. до
кінця ХХ ст. нової ери і третя припадає на початок третього тисячоліття н. е.
Особливості господарського життя суспільств, що перебували на першій
стадії розвитку людства, розглядаються відповідно у першому розділі цього
посібника.
На другій стадії розвитку людства сформувалися дві лінії світових ци-
вілізацій — Східна і Західна, в яких суспільне життя організоване у формі
держави. Особливість державного устрою суспільств стає однією з голов-
них ознак належності їх до Західноєвропейської, Східноєвропейської, Ла-
тиноамериканської цивілізацій, що утворюють західну лінію цивілізацій-
ного розвитку людства, та Китайської, Індійської, Близькосхідної (мусу-
льманської) цивілізацій, що утворюють Східну лінію. В них по-різному
розглядається місце і роль людини у суспільному житті, а зв’язок людини
із суспільством (державою) набуває різного характеру. Звужується фокус
аналізу історичного розвитку суспільств через визначення належності їх
до певної світової цивілізації, до встановлення особливостей державної
організації в них, до впливу держав на господарську діяльність людей.
Кожна держава своєю чергою має відмінні від інших умови господарю-
вання, свій історичний досвід, традиції, культуру господарської діяльнос-
ті тощо. Тому їй притаманні власний темп історичного розвитку, специ-
фічні риси функціонування господарської сфери, які слід ураховувати,
визначаючи історичні періоди розвитку господарських систем.
60
Таким чином, періодизація історичного розвитку господарської сфери су-
спільств на засадах цивілізаційної парадигми (в основі якої лежить критерій
людиноцентризму суспільних процесів) включає в себе три взаємозв’язані
аспекти. До них належать: встановлення стадій цивілізаційного розвитку
людства, особливості світових цивілізацій, що виникають у різних регіонах
світу, та специфіка організації суспільства, що належить до певної цивіліза-
ції. Кожен із цих аспектів впливає на господарську діяльність людей та має
бути відображений для встановлення періодів історичного розвитку госпо-
дарських систем.
Суспіль-
ство
Світові
цивілізації
Господарські
системи
Західна
цивілізація Людство
Рис. 1.1
При дослідженні історичних змін суспільних рис, місця і ролі людей в гос-
подарському житті необхідно послідовно врахувати особливість стадії, на
якій перебуває людство (стадійність); специфіку світової цивілізації, до якої
належить суспільство (полілінійність розвитку людства); національні особ-
ливості організації суспільства (дискретність розвитку людства). Критерій
людиноцентризму дає змогу поєднати три різні аспекти цивілізаційного ана-
лізу суспільства та врахувати впливи на його розвиток: людства, однієї зі
світових цивілізацій та особливостей організації суспільного життя, сфор-
мувати схему, що відображає взаємозв’язок між ними та вплив кожної із них
на розвиток господарської системи суспільства (рис. 1.1).
Наступний рівень періодизації історико-економічного розвитку на засадах
цивілізаційної парадигми спрямований на встановлення основних етапів розви-
тку суспільств Європейської (головним чином Західноєвропейської) цивілізації.
Сутність Європейської цивілізації пов’язана з утвердженням людини як сус-
пільного індивіда, що відносно відокремлено веде господарську діяльність, та
виникненням держави як нового (після розпаду кровноспорідненої общини)
способу організації суспільного життя. Сформувався суспільний зв’язок, що
робить суспільство цілісним утворенням, — взаємозалежність між індивідами і
державою як двома полюсами суспільства. Суспільна залежність між ними стає
61
фундаментальною ознакою суспільства на всіх етапах його історичного розвит-
ку (об’єднує ці етапи) і, разом із тим, визначає особливості державного устрою
суспільств Західноєвропейської цивілізації. За цим критерієм необхідно виділи-
ти такі періоди історичного розвитку суспільств Європейської цивілізації:
1. Держави, що побудовані на засадах владарювання-підпорядкування, в
яких реалізується особиста залежність індивідів. Історично вони пройшли
шлях від держав общинного типу до ранньофеодальних держав (територіаль-
них імперій) та централізованих монархій.
2. Формування національних держав, які спираються на утвердження
свободи та рівності прав усіх членів суспільства, на солідарність людей.
3. Перехід до громадянського суспільства та формування регіональних та
світових міждержавних утворень.
Важливо наголосити, що на етапі становлення суспільств Європейської
цивілізації політичні, духовно-культурні, економічні та соціальні аспекти
суспільного життя були нерозривно пов’язані з державою. Церква, що пред-
ставляла в той час духовно-культурну сферу, відокремилася від держави
лише в середні віки, а економічна система — на початку ХVIII ст. Держава
уособлювала собою усі сфери суспільства, її розвиток впливав на всі сус-
пільні процеси, а тому державний устрій розглядається як критерій періоди-
зації розвитку господарських систем.
Так, організація суспільств на засадах особистої залежності індивідів
проявилася в утворенні спочатку держав общинного типу, а згодом — фео-
дальних держав. Господарство в них мало натуральний характер, в якому
безпосередньо поєднувалися дві протилежні сторони — виробництво і спо-
живання. Створення благ підпорядковувалося власному споживанню, а ос-
новною господарською одиницею, що здійснювала виробництво та спожи-
вання матеріальних благ і послуг, було домогосподарство. Відносини
владарювання-підпорядкування проявляються в різних формах особистої за-
лежності господаря (членів домогосподарства) від влади. На цьому етапі
розвитку суспільств відбувається лише становлення господарської системи,
вона ще не відокремилася від держави (влади).
Демократичні революції змінили відносини владарювання-підпорядкування
та принесли людям особисту свободу та рівність прав. Виникли національні
держави, в яких суспільна залежність набула іншої форми та способів реалізації в
різних сферах суспільного життя. В господарській системі суспільна залежність
набула форми майнової (економічної) залежності. Вона з’явилася внаслідок
утвердження приватної власності на засоби виробництва, розвитку суспільного
поділу праці та спеціалізації на виробництві окремих матеріальних благ і послуг.
Відбулося відокремлення виробництва від споживання, а матеріальні блага і по-
слуги набули форми товару. Протилежність між цими двома полюсами госпо-
дарської діяльності людей, що мала місце в натуральному господарстві, пере-
росла у суперечність між виробництвом і споживанням. Її зазвичай називають
основною суперечністю товарного господарства, оскільки в ньому відображаєть-
62
ся (реалізується) основний зв’язок господарської системи на даному етапі розви-
тку суспільства — матеріальна (економічна) залежність людей. Свобода та рів-
ність прав усіх членів суспільства, що лежать в основі національних держав, у
господарській сфері можуть бути реалізовані лише через утвердження товарного
господарства. Поява товарного господарства приводить до відносного відокрем-
лення господарської системи від влади, її існування як цілісного утворення, функ-
ціонування як національної економічної системи.
Історично свобода та рівні права індивідів поступово охоплювали різні
сфери суспільного життя та реалізовувалися в них по-різному. Відповідно і
матеріальна залежність людей, в якій вони проявляються, також набувала різ-
них форм та реалізувалася різними способами. Саме ці особливості прояву
матеріальної залежності на різних етапах розвитку господарської системи
стають основою для періодизації розвитку товарного господарства. За цим
критерієм доцільно виділити такі етапи розвитку товарного господарства:
1) просте товарне господарство;
2) товарно-грошове господарство;
3) грошово-кредитне господарство.
На кожному із зазначених етапів товарна господарська система має певні
особливості. Так, просте товарне господарство виникає ще в містах фео-
дального суспільства, які виступають острівцями свободи в морі особистої
залежності. Залежність індивідів зумовлена низьким рівнем розвитку поділу
праці, утвердженням елементів приватної власності на засоби виробництва,
існуванням жорсткої системи цехової регламентації виготовлення необхід-
них для споживачів товарів.
Свобода дій виробників та споживачів зумовила появу фундаментальної
проблеми — необхідність узгодження їх дій: виробляти слід лише ті блага, що
знаходять свого споживача. Спосіб приведення у взаємну відповідність вироб-
ництва та споживання, тобто спосіб розв’язання суперечності між ними, відіграє
вирішальну роль у розвитку товарного господарства. В простому товарному гос-
подарстві узгодження дій між виробниками і споживачами досягалося регламе-
нтацією виробництва та безпосереднього замовлення ремісникам необхідної для
споживання кількості товарів за певною ціною, свідомими діями сторін.
Зі збільшенням обсягів виробництва товарів та чисельності виробників, з
одного боку, і зростанням потреб споживачів у різноманітних товарах та
пошуку прийнятної ціни на них — з іншого, виникла необхідність у новому
способі розв’язання суперечності між виробництвом і споживанням. Ним
став ринковий спосіб узгодження цілей виробництва і споживання, коли ви-
робництво товарів для невідомих споживачів набуває форми пропозиції, а їх
придбання (купівля) — форми попиту. У вільній взаємодії попиту і пропо-
зиції формується ринкова ціна. Остання забезпечує добровільний і рівноправ-
ний (еквівалентний) обмін товару на гроші, вільну взаємодію виробників та
споживачів. Даний спосіб розв’язання головної суперечності товарного гос-
подарства дає можливість говорити про новий етап його розвитку, на якому
63
воно набуває якості товарно-грошового (ринкового) господарства. Для
нього характерним є стихійний, такий, що проходить в процесі неконтро-
льованої гри ринкових сил, спосіб узгодження виробництва та споживання
благ, необхідних для забезпечення потреб суспільства.
У своїй єдності вільне формування попиту, пропозиції та ринкових цін
породжують феномен конкуренції, яка стає найбільш глибокою характерис-
тикою товарно-грошової (ринкової) господарської системи. Сутнісною озна-
кою конкуренції є відображення якісно нового способу розв’язання головної
суперечності товарного господарства, коли добровільно і на рівних (еквіва-
лентних) засадах досягається узгодженість масових дій виробників та спо-
живачів. З цієї причини розвиток конкуренції стає головним критерієм для
встановлення особливостей різних стадій розвитку товарно-грошової (рин-
кової) господарської системи. Вільна, олігополістична, монополістична та
державно-монополістична форми конкуренції виступають об’єктивною ос-
новою для визначення і розкриття особливостей відповідних стадій у розви-
тку товарно-грошової (ринкової) системи господарства.
Домінування на ринку великих господарських одиниць привело до суттєвих
змін в господарській системі та зміщення конкуренції у сферу грошово-
кредитних відносин. Монопольне становище відкрило їм можливість за допо-
могою агресивної реклами, розробки нових товарів, активної маркетингової ді-
яльності нав’язувати споживачам свої товари та послуги. Відбулися принципові
зміни у відносинах між виробництвом і споживанням — пропозиція, а не по-
пит, стала відігравати більш активну роль.
Разом з тим, і в цих умовах конкуренція залишається основним спосо-
бом розв’язання суперечності між виробництвом і споживанням. Зміню-
ється лише сфера конкурентної боротьби та її об’єкт: конкурентні перева-
ги, які мали господарські одиниці завдяки великим масштабам вироб-
ництва та монопольному становищу на ринку, втрачають свою роль. Нато-
мість всезростаючого значення набуває здатність господарських одиниць
формувати попит, створювати власну нішу на ринку, швидко реагувати на
перманентні зміни ринкових умов, адаптаційний потенціал пристосування
до цих змін. Швидкість проведення економічних операцій стає головною
конкурентною перевагою, що забезпечує отримання економічного ефекту
від господарської діяльності та поступову втрату значимості ефекту від мас-
штабів виробництва.
Такі зміни в господарській системі дали підстави для визначення ново-
го етапу в її розвитку та класифікації її як швидкісної економіки.
Е. Тоффлер писав: «Економічні системи належать або до швидких, або до
повільних. …Їх швидкість визначається швидкістю операцій, часом, не-
обхідним для прийняття рішень (особливо про інвестиції), швидкістю, з
якою нові ідеї розробляються в лабораторіях, швидкістю, з якою вони
вкидаються на ринок, оберненням капіталу і насамперед швидкістю, з
якою дані, інформація і знання пульсують крізь економічну систему.
64
Швидкі економіки породжують добробут і владу швидше ніж повільні».1
Саме ці зміни в господарській системі привели до всезростаючої ролі ма-
лих і середніх господарських одиниць, які здатні діяти швидко, до дифе-
ренціації великомасштабних господарств, до зростання ролі інвестиційно-
інноваційної діяльності, до підвищення ролі менеджменту.
У швидкісних економіках різко зростає роль грошей, вони перетворю-
ються із посередника між виробниками і споживачами у ключовий чинник
господарської діяльності. Необхідність швидкої реакції виробників на появу
нового попиту, створення своєї ніші на монополізованому ринку вимагають
оперативних змін у виробництві, оновлення товарів і продуманої маркетин-
гової діяльності. Все це постійно потребує нових інвестицій, які можна за-
безпечити лише за допомогою кредиту. В господарській системі важливу
роль стала відігравати грошово-кредитна підсистема, що здійснює акумуля-
цію та рух фінансових ресурсів.
У швидкісній економіці виробники і споживачі стали залежними від
кредиту, між ними виникає конкуренція за кредитні ресурси, за інвестиції.
В господарській системі взаємодіють реальний (виробництво і споживан-
ня) та грошово-кредитний сектори, при цьому якість та надійність остан-
нього набуває вирішального значення. Значний вплив на господарські про-
цеси мали процентна ставка національного банку, надійність та стабіль-
ність національної валюти (рівень її інфляції), валютний курс, вартість
кредиту комерційних банків тощо. Функціонування реального сектору
економіки багато в чому почало залежати від якості «грошової ковдри»,
яка його вкриває, а «температура» економічних процесів (швидкість та
ефективність економічних операцій) зумовлюється станом грошово-
кредитного сектору економіки. Так, господарська система набуває якостей
грошово-кредитної економічної системи, яку слід розглядати як наступну
стадію розвитку товарного господарства. Її якісна відмінність від товарно-
грошової господарської системи полягає у суттєвому зростанні ролі свідо-
мої координації людьми (економічними суб’єктами) економічних процесів,
пошуку оптимального поєднання її з конкуренцією. Це досягається через
свідому розбудову інституційного середовища господарської системи, пе-
редусім грошово-кредитних інститутів. Посилення координувальної ролі
держави, необхідність ширшого використання засобів свідомої організації
господарської взаємодії робить актуальним інституціональний аналіз гос-
подарської системи. Інституціональна економічна теорія стає одним із
ключових напрямів розвитку економічної думки.
В узагальненому вигляді періодизація на засадах цивілізаційної парадиг-
ми історичного розвитку господарських систем суспільств Західної (Євро-
пейської) цивілізації схематично зображена на рис. 1.2.
1 Тоффлер Э. Метамофозы власти (Знание, богатство и сила на пороге ХХІ века). — М.: АСТ, 2001. —
С. 477.
Важливо пам’ятати, що зафіксовані в ній стадії, етапи, періоди та стани
господарської системи відображають поступові зміни в суспільній залежно-
сті людей, і після набуття ними домінантного значення відбувається перехід
суспільства і його господарської системи на якісно нові сходинки свого іс-
торичного розвитку.
Слід зазначити, що історико-економічна наука накопичила різні варіанти
періодизації розвитку господарської сфери суспільств, які тією чи іншою мі-
рою були відображені у вищевикладених періодизаціях на засадах форма-
ційної та цивілізаційної парадигм суспільства. Так, близькими за змістом є
періодизації, запропоновані С. Десницьким, Ф. Лістом, де як критерій обра-
но рівень розвитку суспільного поділу праці. С. Десницький (1740—1789)
виділяв такі види діяльності людей, що історично ускладнювалися: мислив-
ство (зокрема і збиральництво), скотарство, рільництво і комерцію. При
цьому вчений значну увагу приділяв особливостям власності, що мала місце
в кожному із зазначених видів господарської діяльності. Ф. Ліст (1789—
1846) обґрунтував існування п’яти стадій історичного розвитку господарсь-
кої діяльності людей: дикунської, скотарської, рільницької, рільницько-
мануфактурної і рільницько-мануфактурно-комерційної.
Б. Гільдебранд (1812—1878), К. Бюхер (1847—1930), В. Левицький (1854—
1939), П. Маслов (1867—1947) запропонували свої варіанти періодизації, в ос-
нові яких лежить рівень диференціації господарської системи та особливості
зв’язку (обміну) між різними її складниками. Вони виходили з того, що струк-
тура господарської системи постійно ускладнюється, формуються нові рівні
господарювання та посилюється цілісність господарської системи.
Б. Гільдебранд визначав три стадії сходження господарської системи до ви-
щого рівня цілісності: натуральне господарство, грошове господарство, креди-
тне господарство. К. Бюхер характеризував ці стадії як замкнуте домашнє гос-
подарство, міське господарство, в якому виготовлення благ і послуг здійсню-
ється на замовлення, і народне господарство. В. Левицький називав такі пері-
оди: період замкнутого натурального господарства, міського господарства, на-
родного або грошового господарства. П. Маслов налічував п’ять стадій істори-
чного розвитку: ізольоване, громадське (общинне), районне, національне і
світове господарство.
В. Ростоу (нар. 1906), Д. Белл (нар. 1919), Е. Тоффлер (нар. 1928),
К. Поланьї (1886—1954) запропонували власні варіанти періодизації істо-
ричного розвитку суспільств та їх господарських систем, що спиралися на
різні критерії розвитку людства в ХХ ст. Серед таких критеріїв називались:
розвиток технологічного способу виробництва, провідний ресурс (чинник)
виробництва, рівень споживання (забезпечення суспільних потреб), харак-
тер зв’язку між виробниками та споживачами (розподільчих відносин).
Особлива роль відводилася масовому поширенню та використанню сучас-
них технологій виробництва, які надавали змогу різко збільшити обсяги
створення благ і послуг. Так, спираючись на критерій технологічного стану
67
господарства, Д. Белл обґрунтував стадії доіндустріального, індустріально-
го та постіндустріального розвитку суспільства. Е. Тоффлер називав такі
стадії: аграрна, індустріальна та суперіндустріальна.
В. Ростоу наголос ставив на наслідках змін у виробництві, на зростанні ре-
зультатів виробництва та їх впливі на рівень споживання. В його періодизацію
включено п’ять стадій економічного зростання: традиційне суспільство; суспіль-
ство вільної конкуренції, в якому створені умови для піднесення; стадія підне-
сення, де машинне виробництво забезпечує зростання; наближення до зрілості,
що досягається завдяки масовому використанню передових технологій; суспі-
льство масового споживання, в якому забезпечуються стандарти споживання
для усіх верств населення.
У періодизації К. Поланьї за критерій історичного розвитку господарської
системи взято обмін між виробництвом і споживанням. Спочатку він мав фо-
рму реципрокності (відносини взаємності), коли кожен член первісного суспі-
льства вносив до загального доробку максимум того, на що він здатен, а
отримував таку частину благ, яка відповідала його статусу та забезпечувала
рівні можливості існування. На наступному етапі розвитку суспільства обмін
здійснюється на засадах редистрибуції, яка передбачає зосередження перева-
жної частини благ у центрі (в руках правителя), з наступним перерозподілом
(розподілом) частини благ між різними верствами суспільства залежно від рі-
вня особистої залежності. На черговому етапі, на думку К. Поланьї, діє прин-
цип еквівалентності, згідно з яким обмін здійснюється на рівноправних і вза-
ємовигідних засадах між виробниками та споживачами.
Підсумовуючи викладене, варто зауважити, що кожен із запропонованих
варіантів періодизації містить раціональне зерно і дає змогу відобразити
особливості окремих періодів історико-економічного розвитку суспільств.
Разом із тим, вони мають ряд недоліків, зокрема, відсутність критеріїв, що
охоплювали б усі періоди історичного розвитку, не всі критерії орієнтують
на розкриття ролі центральної постаті суспільних процесів — людини.
Періодизація історичного розвитку господарських систем на заса-
дах цивілізаційної парадигми здійснюється на двох рівнях та має кілька
аспектів. Її складність зумовлена впливом різних груп чинників, які у
своїх групах також мають різну спрямованість дій. Зовнішні чинники
пов’язані з входженням господарської системи до більш широких си-
стем — суспільства, однієї зі світових цивілізацій та людства, — кож-
на з яких має власні часові періоди якісних змін, що впливають на гос-
подарські системи. Тому у періодизації розвитку господарських систем
відображаються:
1. Три стадії цивілізаційного розвитку людства: протоцивілізацій
або локальних цивілізацій, формування та розвиток світових цивіліза-
цій, зародження глобальної цивілізації, в межах яких слід розглядати
конкретні суспільства та їх господарські системи.
2. Дві лінії цивілізаційного розвитку людства (Східна і Західна) з ура-
хуванням впливу однієї з них на суспільство та його господарську си-
стему (до якої вони належать).
68
3. Етапи розвитку державного устрою суспільств: общинної дер-
жави, ранньофеодальної держави (територіальної імперії), централізо-
ваної монархії чи національної держави, особливості організації яких
також впливають на господарське життя.
Тобто, перший рівень періодизації здійснюється на основі таких
критеріїв: стадійність та лінійність розвитку людства і дискретність
форм організації суспільного життя, що характеризують зовнішні
умови становлення і розвитку господарських систем.
Внутрішні чинники історичного розвитку господарських систем зумов-
люють їх функціонування та розвиток як цілісних утворень, пов’язані з роз-
витком суспільного поділу праці та власності на засоби виробництва (її
диференціацією та інтеграцією). Їх вплив на господарське життя зумовлює
необхідність встановлення таких періодів історичної еволюції господар-
ських систем:
1. Етапів натурального господарства (коли відбувається становлення
господарської системи) та товарного господарства (коли воно функціонує
та розвивається як цілісність). Критеріями їх виділення є особливості суспі-
льної залежності людей у господарській сфері суспільств (особистої — в на-
туральному господарстві та економічної (майнової) — у товарному).
2. Стадій в розвитку товарного господарства, що зумовлені особли-
вістю способів розв’язання головної суперечності товарного господарства
— між виробництвом і споживанням:
2.1. Простого товарного господарства.
2.2. Товарно-грошового господарства.
2.3. Грошово-кредитнго господарства.
3. Товарно-грошового господарства, яке своєю чергою прохо-
дить ряд стадій свого розвитку. Критерієм їх виокремлення є зміна
форм конкуренції, що відображають особливості забезпечення свободи
та рівності (еквівалентності) в процесі взаємодії господарських оди-
ниць. Тому в розвитку товарно-грошової господарської системи виді-
ляють такі стадії:
3.1. Вільної конкуренції.
3.2. Олігополістичної конкуренції.
3.3. Монополістичної конкуренції.
3.4. Державно-монополістичної конкуренції.
Грошово-кредитне господарство, як наступна після товарно-
грошової стадії товарної системи господарства, нині перебуває на
етапі свого становлення, тому складно дати його періодизацію.
ЛІТЕРАТУРА
1. Аникин А. В. Юность науки: Жизнь и идеи мыслителей-экономистов до Мар-
кса. — 3-е изд. — М.: Политиздат, 1979. — С. 5—33.
2. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе: Пер. с англ. — 4-е изд.
— М.: Дело Лтд, 1994. — 720 с. — Введение (С. 1 — 8); Гл. 17: Методологичес-
кий постскриптум (С. 647 — 660).
3. Иноземцев В. Л. Очерки истории экономической общественной формации:
Науч. издание. — М.: Таурус Альфа: Век, 1996. — С. 69—104.
4. Історія економічних учень: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича : У 2 ч. —
69
2-ге вид., випр. — К.: Знання, 2005. — Ч. 1 — С. 7—32.
5. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег // Кейнс Дж. М.
Избр. произведения. — М.: Гемос АРВ, 1999. — Гл. 24. — С. 341.
6. Кульчицький Б. Сучасні економічні системи: Навч. посіб. — Львів: Афіша,
2004. — С. 5 — 84.
7. Кун Т. Структура научных революций: Пер. с англ. / Т. Кун; Сост. В. Ю. Куз-
нецов. — М.: ООО «Изд-во АСТ», 2001. — С. 3—268.
8. Лакатос Имре. Фальсификация и методология научно-исследовательских
программ // Кун Т. Структура научных революций: Пер. с англ. / Т. Кун; Сост.
В. Ю. Кузнецов. — М.: ООО «Изд-во АСТ», 2001. — С. 269—454.
9. Лакатос Имре. История науки и её рациональные реконструкции // Кун Т.
Структура научных революций: Пер. с англ. / Т. Кун; Сост. В. Ю. Кузнецов. —
М.: ООО «Изд-во АСТ», 2001. — С. 455—524.
10. Мартыновский С. Экономика от Аристотеля до наших дней: Основные
направления анализа. — Одесса: Друк, 2001. — С. 3—15.
11. Негиши Т. История экономической теории: Учебник. — М.: АО «Аспект
Пресс», 1995. — Предисловие; Гл. 1.
12. Проскурін П. В. Історія економіки та економічних учень. Нариси еконо-
мічної історії індустріальної цивілізації: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. —
С. 3—18.
13. Хикс Дж. Теория экономической истории: Пер. с. англ. / Общ. ред. и
вступ. ст. Р. М. Нуреева. — М.: НП «Журнал “Вопросы экономики”», 2003. —
С. 6—26.
14. Экономическая история мира. Европа / Под общ. ред. М. В. Конотопова.
— М.: Дашков и КО, 2004. — 636 с. — С. 7.
15. Боннер К. Логика и рост научного знания. Избр. работы: Пер. с англ. —
М.: Прогресс, 1983. — С. 328.
16. Хайлбронер Р. Л. Философы от мира сего: Пер. с англ. — М.: Ко Либри,
2008. — С. 27.
17. Цивилизационные модели современности и их исторические корни. —
К.: Наук. думка, 2002. — С. 8.
18. Сравнительное изучение цивилизаций: Хрестоматия / Сост. П. С. Эрасов.
— М.: Аспект-Пресс, 2001. — 556 с.
19. Тойнбі А. Дослідження історії: Пер з англ. — К.: Основи, 1995. — С. 215.
20. Арутюнов В. Х., Мішин В. М., Свінціцький В. М. Методологія соціально-
економічного пізнання: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — С. 130—197.
Тема 1
© Copyright: Никита Покровцев, 2016
Свидетельство о публикации №216101801115
Свидетельство о публикации №216101801115
Рецензии
