Тема 2

РОЗДІЛ
ГОСПОДАРСТВО
ПЕРВІСНИХ СУСПІЛЬСТВ
РАННІХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ
(до VІІІ ст. до н. е.)
Тема 2
ПРИРОДА ТА ЕВОЛЮЦІЯ
ГОСПОДАРСТВА ОБЩИННОГО СУСПІЛЬСТВА
У попередній лекції були розглянуті загальні підходи до вивчен-
ня курсу історії економіки і економічних учень, визначені методо-
логічні засади аналізу матеріалу наступних тем. Історико-еконо-
мічні дослідження передбачають звернення до історичних витоків
економічних явищ і процесів. Тому суть господарства та його істо-
ричних типів і форм, закономірностей їх розвитку розпочинається з
розгляду господарської сфери первісного суспільства. Осмислення
матеріалу попередньої теми дає можливість стверджувати, що гос-
подарство є підсистемою суспільства, завдання якої — створення
матеріальних благ і послуг, необхідних для задоволення суспільних
потреб. Разом із тим, формування, розвиток і функціонування гос-
подарської системи відбувається у взаємодії природних, соціальних
і духовно-культурних середовищ суспільства.
Завдання цієї теми — розглянути процес історико-економічного
розвитку господарства, його типів і форм з притаманними йому
зв’язками та відносинами, способами організації господарських
спільнот первісного суспільства. Вирішення даного завдання по-
требує окреслення об’єкта і предмета вивчення господарств первіс-
них суспільств. Об’єктом тут є господарська система родового су-
спільства, в якому індивіди об’єднані природними, кровноспорід-
неними зв’язками, котрі визначають особливості їх господарської
діяльності. Предметом — історичні факти і події, що відобража-
ють натуральне господарство з реципрокносним обміном і общин-
71
но-родовою організацією. Серед цих фактів і подій ключове зна-
чення мають прояви первісних форм суспільного поділу праці та
власності на засоби виробництва, що зумовлюють господарську
залежність людини первісних суспільств.
ПЛАН
2.1. Господарство первісного суспільства. Неолітична революція.
2.2. Господарське життя первісного суспільства. М. Зібер про об-
щинну організацію первісного суспільства.
2.3. Господарство та господарська діяльність суспільств первісної
історії України.
2.1. ГОСПОДАРСТВО ПЕРВІСНОГО СУСПІЛЬСТВА.
НЕОЛІТИЧНА РЕВОЛЮЦІЯ
Історія господарства та господарської діяльності людини нерозривно
пов’язана з еволюцією первісного суспільства. Період його розвитку най-
більш тривалий в історії людства — від появи першої людини (близько
2,5 млн років тому) — до виникнення перших протодержавних утворень, які
в Азії та Африці утворилися на межі IV та III тис. до н. е., в Америці —
в І тис. до н. е., в інших частинах ойкумени — ще пізніше. У цій темі роз-
глядається зародження господарських процесів, чинників та інститутів, під
впливом яких відбувалась еволюція господарства первісного суспільства.
Саме історія первісного суспільства дає ключ до розуміння багатьох явищ
людського життя і господарської діяльності більш пізніх періодів. Зокрема,
способи добування їжі, житла та одягу, землеробство і скотарство, суспіль-
ний поділ праці, сім’я, релігійні вірування та наукові знання, техніка та тех-
нологія, мораль і закон, власність і влада були започатковані в цей період.
Сучасні уявлення про походження людини і становлення первісного сус-
пільства спираються на історичні джерела — дослідження і відкриття в га-
лузі археології, етнології, історичної антропології, геології, палеографії, фі-
зики, хімії, лінгвістики та ін. В первісному суспільстві беруть свої витоки
основи усіх наступних матеріальних і духовних досягнень людства.
Це суспільство як ніяке інше залежало від навколишнього природного
середовища. Зміни клімату, ландшафту рослинного та тваринного світу
змушували первісні людські спільноти вести рухливий спосіб життя, шукати
найбільш сприятливі умови для існування. Проте протягом десятків тисяч
років у первісному суспільстві поряд із природними формувалися і соціаль-
но-культурні чинники розвитку: мова, система релігійних вірувань, примі-
тивні знаряддя праці і культура.
72
Зародження господарської діяльності людини хро-
нологічно збігається з кам’яним віком. Назва цієї іс-
торичної доби пов’язана з археологічною1 періоди-
зацією первісної історії, критерієм якої є відмінності
в матеріалі і техніці виготовлення знарядь праці. Саме каміння було сирови-
ною, яку обробляла первісна людина та ударами свідомо надавала певної фо-
рми, щоб обробляти предмети праці або використовувати як зброю.
Кам’яний вік поділяється на певні періоди:
; палеоліт — період давньокам’яного віку (3 млн — ХІІ тис. до н. е.);
; мезоліт — період середнього кам’яного віку (ХІІ—ІХ тис. до н. е.);
; неоліт — період новокам’яного віку (VІІІ—ІІІ тис. до н. е.).
Періодизація та хронологічні межі кам’яного віку дають змогу розгляну-
ти основні та визначальні зміни у формуванні людини та суспільства в про-
цесі антропосоціогенезу2, що виникають з появою цілеспрямованого виго-
товлення знарядь праці та господарського життя. Здобутками останнього
стають освоєння вогню, вдосконалення техніки обробки каменю, будівницт-
во житла, розвиток первісних типів господарства.
Розгляд наявних в науковій і навчально-методичній літературі концепцій
та фактів засвідчує, що перша стадія розвитку первісного суспільства харак-
теризується пануванням привласнювального типу господарства. За своєю
структурною побудовою, формами функціонування привласнювальне гос-
подарство включало в себе мисливсько-збиральницьку та деякою мірою ри-
бальську діяльність первісних людей. Лише природне середовище було дже-
релом задоволення матеріальних потреб людини (їжа, житло, одяг), а засо-
бом їх задоволення — свідома і цілеспрямована діяльність людини, яка і ви-
діляла людину з тваринного світу.
Феномен зародження привласнювального господарства означав виник-
нення такої форми зв’язку в системі «природа—людина», яка формувалася з
приводу задоволення матеріальних потреб людини і була боротьбою первіс-
них спільнот людей зі стихійними силами природи задля створення захисту
і розширення умов власного життєзабезпечення. Так, їжа і одяг рослинного
і тваринного походження, прості знаряддя праці з кісток, дерева і каміння,
земляні та печерні укріплення і помешкання мали природне походження,
були природними дарами, які людина навчилася спрямовувати на власні по-
треби. Сприятливі природні умови та засоби існування, вміння первісних
людей користуватися ними заклали основи розвитку привласнювального го-
сподарства. На ранній стадії розвитку первісного суспільства людина як біо-
логічний вид могла існувати тільки за рахунок привласнення, а не виготов-
лення матеріальних благ.
1 У цьому посібнику за основу взята періодизація розвитку людства на засадах цивілізаційної парадиг-
ми. 2 Антропосоціогенез (від гр. anthropos — людина, лат. societas — суспільство, гр. genesis — виникнен-
ня) — паралельний процес виникнення людини і людського суспільства
Зародження
господарської
діяльності
73
Привласнювальний характер первісного господарства передбачав до-
сить рухливий, мобільний спосіб господарського життя. Невеликі спіль-
ноти людей ранньопервісного суспільства, яких об’єднували переважно
кровноспоріднені зв’язки, вели кочовий спосіб життя. Маршрути їх пере-
міщень були детерміновані природно-кліматичними умовами: змінами
клімату, холодними та теплими періодами, переміщенням тварин, визрі-
ванням рослинної їжі, нерестом риби. На основі привласнювального гос-
подарства ранньопервісна людність забезпечувала себе необхідними хар-
човими продуктами і чисельно зростала. Так, навіть за умов високої
смертності, короткотривалості життя, нерегулярності забезпечення їжею,
постійних змін місцеперебування, відбувається зростання чисельності на-
селення. Археологічні дослідження свідчать, що 2 млн років тому насе-
лення Землі не перевищувало 125 тис. чол., 300 тис. років тому його кіль-
кість зросла до 1 млн, а 25 тис. років тому людей було вже 3 млн 340 тис.
[8, с. 52].
У період пізнього палеоліту, близько 11—12 тис. років тому, практично
усі придатні для господарського життя території від Арктики до Південної
Африки, Австралії та Вогняної Землі були заселені нечисленними і непо-
стійними спільнотами людей.
У процесі розширення господарського простору в мисливсько-збираль-
ницьких общинах виникають нові форми господарського освоєння навко-
лишнього природного середовища. Серед них важливе значення мало за-
родження осілого способу господарського життя. За археологічними да-
ними його перші ознаки з’являються в Палестині X—IX тис. до н. е. та у
деяких районах Середземномор’я, біля гори Керман. На відміну від кочо-
вого способу ведення господарства, осіле характеризується поглибленням
спеціалізації мисливства, рибальства та збиральництва, а також виник-
ненням виробничої господарської діяльності ранніх землеробів і скотарів.
Від використання дарів природи людина первісного суспільства поступо-
во переходить до їх вирощування, що разом з удосконаленням техніки
обробки каменю (його шліфування і свердління), як основного засобу
праці, створює матеріальні основи переходу від привласнювального до
виробничого господарства. Ця стадія розвитку людства періоду неоліту
дістала назву «неолітична революція».
На сьогодні «неолітична революція» вважається
однією з трьох головних революційних змін в істо-
рії економіки поряд із промисловою та науково-
технічною революцією. Про зміст, причини і наслідки неолітичної революції
в наукових дослідженнях висловлюються різні підходи і погляди. Проте ва-
жливо, що майже після 3 млн років нестійкого існування за рахунок привла-
снювального господарства людина первісного суспільства починає освоюва-
ти якісно новий — виробничий тип господарства.
Неолітична
революція
74
У науки про суспільство поняття «неолітична революція» ввів видатний ар-
хеолог, професор Вір Гордон Чайлд (1892—1957). Він народився в Австралії,
закінчив Оксфордський університет, а його наукова діяльність була пов’язана з
Великобританією. Завдяки його дослідженням проблеми неолітичної революції
стали важливим компонентом історичного знання. Г. Чайлд вважав головним
змістом неолітичної революції перехід від привласнювального господарства з
його спеціалізованими формами (мисливство, збиральництво, рибальство) до
виробничого типу господарства з принципово новими формами спеціалізації
господарської діяльності людини (землеробство і скотарство).
Перехід, зміна типу господарської діяльності — від привласнювального
до виробничо-відтворювального, що відбувався в первісному суспільстві на
межі ХІІ—Х тис. до н. е., потребує відповіді на питання про причини пере-
орієнтації господарської діяльності від збирання до виробництва благ.
Обґрунтування необхідності освоєння нових природних ресурсів і пере-
ходу до виробничого господарства лише недостатньою продуктивністю ми-
сливсько-збиральницької діяльності суперечить археологічним фактам. Так,
в епоху мезоліту засоби і методи мисливства були достатньо продуктивні,
щоб забезпечувати існування первісних общин. Але за певної продуктивнос-
ті мисливсько-збиральницьке господарство за своєю природою характеризу-
ється як нестабільне. Внаслідок різких змін клімату, екологічних катастроф
відбувається руйнування господарського простору рослинного світу, змен-
шення чисельності стад тварин. Привласнювальне господарство втрачає за-
сади свого існування, а общини первісних людей зазнають смертельного
впливу голоду, який іноді тривав по декілька років. Ця обставина була до-
сить сильним стимулом пошуку нових джерел їжі і переходу до виробничо-
го господарства. До чинників, що уможливлюють переорієнтацію мислив-
сько-збиральницької діяльності на землеробсько-скотарську, потрібно відне-
сти і невичерпні можливості людини первісного суспільства накопичувати і
вдосконалювати господарський досвід, вміння створювати і використовува-
ти знаряддя праці, елементи організації господарської діяльності. Як зазна-
чає український історик Ю. В. Павленко, різні типи ранньопервісних госпо-
дарсько-культурних систем передбачали і різну якість індивідуальності
людини як суб’єкта історичного процесу поряд з об’єктивними чинниками
особливостей клімату, тваринного і рослинного світу. Обсяг і характер знань
людини первісного суспільства, її діяльно-творчий потенціал у поєднанні зі
сприятливими природними умовами (м’який клімат, наявність багатих ри-
бою водойм, а також видів рослин і тварин, придатних до доместифікації1)
заклали основи переходу до більш складних, зокрема і виробничих форм
життєзабезпечення, ніж мисливство і збиральництво [7, с. 189—190].
Серед найголовніших змін у господарській сфері первісного суспільст-
ва, які надали можливість людині контролювати запаси продовольства, не-
1 Доместифікація (від лат. domesticus — домашній) — одомашнення рослин і тварин.
75
обхідні для власного існування, був розвиток землеробства і скотарства.
Важливо підкреслити, що саме землеробсько-скотарські господарські спіль-
ноти на відміну від збиральницько-мисливських (які існували поряд із ни-
ми) мали переваги в досягненні більш високого і стійкого харчового само-
забезпечення. Зерно і худоба виявилися такими матеріальними благами, які
в результаті власної господарської діяльності людина могла тривалий час
зберігати, накопичувати, відчужувати, обмінювати і тим самим забезпечу-
вати потенціал подальшого господарського розвитку первісного суспільст-
ва. Цей потенціал забезпечувався можливостями господарської сфери пер-
вісного суспільства створити умови для відносно надійного і стійкого
виробництва не тільки прожиткового мінімуму, а й надлишкового продук-
ту за рахунок землеробства і скотарства.
Отже, вплив неолітичної революції на історичний розвиток госпо-
дарської сфери первісного суспільства полягав у такому:
; зародження осілого способу господарського життя;
; відбувається перехід до виробничого типу господарства та роз-
виток його спеціалізованих форм у вигляді землеробства і скотарст-
ва, ранніх форм ремесла і обміну;
; зростання обсягу і характеру знань людини як суб’єкта господар-
сько-історичного процесу;
; створюються умови для збереження матеріальних запасів (над-
лишкового продукту);
; формуються нові види суспільної діяльності, пов’язані з господар-
сько-культурним середовищем людини (система вірувань, норм, традицій,
мистецтво та ін.).
2.2. ГОСПОДАРСЬКЕ ЖИТТЯ ПЕРВІСНОГО
СУСПІЛЬСТВА. М. ЗІБЕР ПРО ОБЩИННУ ОРГАНІЗАЦІЮ
ПЕРВІСНОГО СУСПІЛЬСТВА
Центром соціальної і господарської організації первісного суспільства була
община. Від свого виникнення і до сьогодні вона зберігає значення як універ-
сальна форма соціальної організації та пройшла кілька етапів у процесі своєї ево-
люції. В общині були сконцентровані основні соціально-господарські, культур-
но-релігійні, сімейно-побутові та багато інших проблем розвитку суспільства.
В історико-економічних дослідженнях ця проблема перебуває в центрі
уваги вчених як минулого, так і сучасності. Серед них важливе місце нале-
жить науковій спадщині Миколи Івановича Зібера (1844—1888), випускника
і викладача Київського університету Св. Володимира. У його праці «Нариси
первісної економічної культури», виданій у 1882—1883 рр. в Петербурзі та
Москві відповідно, на основі вивчення величезного етнографічного матеріа-
лу народів світу, зокрема й українського, розкрито значення общинних форм
76
господарства для розуміння логіки та особливостей функціонування госпо-
дарської сфери первісного суспільства. Він наголошував, що «...общинні
форми господарства в їх різних стадіях являють собою універсальні форми
економічної діяльності на ранніх стадіях розвитку» суспільства [4, с. 7].
За своїм загальним змістом поняття «община» харак-
теризує особливі спільноти людей, зокрема, родові,
територіальні, господарчі, етнічні, релігійні та ін.
У спеціальних історико-економічних дослідженнях община розглядається як
форма соціальної організації, що виникає на основі кровноспоріднених
зв’язків людей або спільного територіального проживання чи ведення гос-
подарства. За своїми структурними ознаками, формами існування общини
досить різноманітні і, як наслідок, в історичних науках відсутня загальнови-
знана їх типологія і пов’язана з нею термінологія.
При вивченні первісного суспільство зазвичай виділяють три стадії роз-
витку історичних типів общин: протообщина (первісне людське стадо); ран-
ньопервісна (заснована на кровноспоріднених зв’язках); пізньопервісна (за-
снована на територіальних або сусідських зв’язках) [1, с. 10]. В кожному із
зазначених типів общин формувалися та розвивалися первісні види госпо-
дарської діяльності. Так, до господарських надбань протообщини можна
віднести використання найпростіших знарядь праці, вміння користуватися
вогнем, виготовляти одяг і будувати помешкання, вести організовану мис-
ливську діяльність, виникнення мови і мислення первісної людини. Все це
сприяло консолідації протообщини, розвитку спочатку інстинктивних, а по-
тім і усвідомлених форм взаємодії та взаємодопомоги, зародженню колекти-
вістських відносин у первісному суспільстві.
Для ранньопервісної общини центром об’єднання є вже не людське стадо,
як випадкова і нестійка форма людських спільнот, а якісно нове соціальне
утворення первісного суспільства — рід. Рід являв собою групу родичів,
об’єднаних спільним походженням по материнській або батьківській лінії,
мовою, ритуалами й усвідомленим визнанням себе нащадками реальних або
міфологічних предків. На основі роду і формуються кровноспоріднені об-
щини. Родинна група індивідів становить «ядро» общини і відіграє провідну
роль у визначальних сферах господарського життя — общинного землево-
лодіння, організації і регулюванні спільної діяльності, захисту та ін. Але не
рід (як частина общини), а сама община (як цілісність) виступає господар-
ською одиницею первісного суспільства. На взаємодію родової та общинної
організації господарства одним із перших звернув увагу М. І. Зібер. «Об-
щинно-родова організація має свій економічний raison d’;tre, навіть більше
того, вона первинно економічна, а родова організація є похідною від неї. Без
відокремлення праці і споживання окремих груп населення, поєднаних для
цієї мети відомими колективними роботами, жодна родова система була не-
можлива... Не рід створює общину, а община рід» [4, с. 273—274].
Історичні стадії
розвитку общин
77
У період неолітичної революції, при переході від привласнювального до
виробничого типу господарства виникає певний тип общини — територіа-
льна, або сусідська. Визначальним чинником об’єднання в ній є територія,
що господарсько освоєна і підпорядкована життєзабезпеченню общини. Для
ранніх землеробських общин основною одиницею економічної і соціальної
організації території було село1. Воно являло собою певну господарську те-
риторію з осілим способом життя і складалося з 10—15 сімей, із загальною
чисельністю населення села — 50—300 чол. З погляду господарського життя
пізньопервісних общин важливо зазначити, що в них відбувається зростання
ролі парної сім’ї та сімейно-кланових груп. У цілісній системі общинного
господарства відбувається відносне відокремлення і функціонування сімей-
ного господарства.
Сімейна організація господарства включала в себе відносини трудової
кооперації і статево-вікового поділу праці, виробництва і розподілу суспіль-
ного продукту, спільного користування і первісних форм обміну. Під впли-
вом функціонального поділу господарської діяльності і відносин власності
спільного ведення господарства в системі сімейних відносин формується та-
ка господарська спільнота, як домогосподарство. На думку американського
етнолога Леслі Уайта, саме домогосподарство було основною ланкою первіс-
ного суспільства [9, с. 314].
Організація господарської діяльності общини пе-
рвісного суспільства була об’єднанням індивідів
в одне ціле для спільної діяльності. Як зазнача-
лося в попередній темі посібника, до чинників
впливу на організацією господарської одиниці
належать в основному такі, як: кооперація, спеціалізація і поділ праці,
розвиток техніки та технології, форми власності та влади, методи управ-
ління і взаємодії людей та ін. Дослідження історичних форм та основних
етапів розвитку цих чинників, особливостей їх впливу на процеси дифе-
ренціації та інтеграції господарської сфери первісного суспільства є важ-
ливою умовою пізнання закономірностей її функціонування і спрямуван-
ня суспільства до цивілізаційного шляху розвитку.
Характерною особливістю організації господарської діяльності общини
була її колективна і кооперативна форма. Співробітництво зумовлювалося
низьким рівнем розвитку продуктивних сил і залежністю людини від природ-
них умов господарської діяльності. Зокрема, такі види господарських дій, як
загінне полювання, розчищення лісу під земельні ділянки, випас худоби, за-
хист господарства та ряд інших були можливі лише в межах общинної
кооперації.
1 Найдавніші залишки сіл, що виникли через необхідність вести осілий спосіб життя, датуються прибли-
зно 6250 р. до н. е.
Чинники впливу
на організацію
господарської
діяльності общини
78
Первісна кооперація була не тільки чинником впливу на організацію
господарської діяльності общини як цілого, а й сприяла формуванню со-
ціалізації індивідів, що входили до її складу. Розвиток таких рис людської
поведінки, як взаємодопомога, солідарність і альтруїзм, були адекватни-
ми чинниками збереження цілісності общини. Закріпленню цих мораль-
них складників у поведінці людини первісного суспільства сприяла і си-
стема общинних норм, традицій і табу1, яка вимагала підпорядкування
поведінки окремого індивіда інтересам общини. Колективізм і взаємодо-
помога проявлялися не тільки в господарській, а й в усіх сферах життя
общини.
Вірогідно іншим важливим чинником, що характеризував господар-
ську діяльність общини первісного суспільства, став процес формування
основ господарської спеціалізації общини. За своїм змістом вона означала
певну зосередженість (територіальну або виробничу) на тому чи іншому
виді робіт і була засобом адаптації общини до умов господарства. Так, за-
лежно від наявності промислових тварин, рибних водойм або родючих
ґрунтів утворюються спеціалізовані рибальсько-мисливські та ранньозем-
леробсько-скотарські общини. З періоду неолітичної революції перші ви-
черпують можливості розвитку привласнювального господарства, а спе-
ціалізація общин у галузі землеробсько-скотарської діяльності започат-
ковує розвиток суспільств виробничого господарства і цивілізаційного
процесу [7, с. 202—203].
Серед чинників впливу на організацію і функціонування господарсь-
кої діяльності общини особлива роль належить процесу суспільного по-
ділу праці. В загальному розумінні суспільний поділ праці означає ди-
ференціацію і спеціалізацію трудової діяльності різних сфер господар-
ської діяльності, а також виділення в суспільстві особливих соціально-
господарських функцій (релігійних, управлінських, владних та ін.). Мож-
на припустити, що у первісному суспільстві існувало два види поділу
праці — внутрішньообщинний і міжобщинний, які характеризували осо-
бливості організації господарської діяльності общини.
Поділ праці всередині господарства общини відбувався на основі стате-
вих і вікових ознак людини. Ті види робіт, які не потребували значних фізич-
них зусиль, зокрема приготування їжі, виховання і догляд дітей та ін., були
переважно справою жінок, а в тих, де фізичні якості людини відігравали ви-
рішальну роль — у добуванні або виробництві матеріальних благ, наприклад
мисливство, переважали чоловіки. Роль старійшини полягала у збереженні
традицій, звичаїв, норм поведінки і передаванні їх наступним поколінням.
Така диференціація господарської діяльності сприяла як раціональному ви-
користанню трудового потенціалу, так і формуванню усвідомлення окремим
1 Табу — сувора заборона на здійснення певних дій для членів общини або її частини. Слово табу ввів у
науковий обіг відомий мореплавець і дослідник ХVІІІ ст. капітан Кук, який вивчав примітивні племена в
Полінезії.
79
індивідом своєї причетності й залежності від функціонування господарства
общини як цілого. Разом із тим, саме в общині і завдяки общині людина вдо-
сконалювала індивідуальне вміння і майстерність певних трудових операцій.
За будь-якого походження міжобщинного поділу праці в його основі за-
кладені відмінності в природно-географічних умовах господарської діяль-
ності. Господарська спрямованість мисливсько-рибальських, землеробських,
скотарських общин цілком була детермінована природним середовищем та
вмінням господарств адаптуватися в ньому.
В історії господарства відомо декілька великих етапів суспільного поділу
праці. Перший великий суспільний поділ праці — відокремлення скотарства
від землеробства відбулося тоді, коли одні общини почали спеціалізуватися
на землеробстві, а інші — на скотарстві. Це сприяло підвищенню продуктив-
ності праці і створенню на цій основі стійких запасів їжі. Вдосконалення
способів її збереження (копчення м’яса) та біологічні властивості зернових
культур (довгочасність їх в придатному для харчування вигляді) перетворю-
вали запаси у матеріальні блага, що перевищували рівень споживання в ме-
жах общини. Виникає надлишковий продукт. Існування такого продукту за-
фіксовано етнографами практично в усіх відомих первісних суспільствах.
Поява регулярного надлишкового продукту приводить до перебудови госпо-
дарських відносин всередині общини і започатковує первісні форми міжоб-
щинного обміну.
До появи надлишкового продукту створений в общині необхідний про-
дукт спрямовувався на фізичне споживання на умовах колективного роз-
поділу. Він був власністю общини. А кожний її член мав право на його пе-
вну частину. Зростання кількості продукту, що належав общині, гаранту-
вало необхідний прожитковий рівень окремого індивіда і спонукало його
працювати з максимальною віддачею. Розподіл відбувався лише за потре-
бами, що робило частки різних людей у споживанні не рівними.
З появою надлишкового продукту первісною формою обміну стає так
званий дар-обмін. Його суть полягала в тому, що з ініціативи однієї об-
щини іншій як подарунок пропонувалося прийняти певні корисні матері-
альні блага. Цінність подарунка полягала не в ньому самому, а в тому
зв’язку, який встановлювався завдяки цьому між окремими общинами.
Такий зв’язок зазвичай мав двосторонній характер. Прийняття дару зумо-
влювало і відповідну дію з іншого боку. Тому при дар-обміні важливим
був принцип як взаємності, так і певної рівноцінності. З виникненням
дар-обміну продукти праці людини, разом зі споживчою цінністю, набу-
вають і нової суто соціальної дар-обмінної цінності. Якщо раніше речі
можна було лише фізично споживати, то тепер стало можливим їх дару-
вати. Проте дарувати речі означає право розпоряджатися, розподіляти
блага, що були власністю общини як цілого. Хто виступає суб’єктом ви-
значеного права? Для з’ясування особливостей соціально-господарських
відносин, які виникають у зв’язку з правом розпоряджатися власністю
80
общини, потрібно звернутися до вже згаданих у першій темі посібника
важливих принципів господарської сфери первісного суспільства — ре-
ципрокності і редистрибуції.
Важливим елементом функціонування господарської діяльності первіс-
ної общини був принцип компенсаційного обміну, який визначається тер-
міном «реципрокність». Суть реципрокного взаємообміну зводилась до
того, що кожний член господарства вносив у спільний доробок скільки
міг і отримував з нього скільки йому визначалося. Різниця між внесеним і
отриманим вимірювалася в термінах соціальних цінностей і реалізувалася
у формі престижу і пов’язаних із ним привілеїв.
Статус престижу, а значить і влади закріплювався за тими членами
общини, які краще за інших справлялися з визначеними видами діяльнос-
ті (виробничої, організаторської та ін.). Визнаний общиною лідер не пе-
ретворювався у власника чи хазяїна вироблених общиною благ, але за-
вдяки своїй соціальній ролі — старшого і компетентного керівника,
отримував право їх розподіляти. Ті владні функції, які раніше належали
общині в цілому, починають примусово зосереджуватися в особі лише її
вождя.
Право розпоряджатися благами общини приводить до виникнення які-
сно нових принципів господарських відносин, які передбачають перероз-
поділ продукту за допомогою механізмів влади. Таким принципом стає
редистрибуція1. Відносини редистрибуції виникають тоді, коли блага об-
щини та надлишковий продукт, вироблені колективно, перерозподіляють-
ся з общинного центру, який уособлює вождь общини. Крім функції пе-
рерозподілу, владний центр виконує функції: політичного адміністратора,
організатора суспільних робіт, взаємовідносин із сусідами, включаючи
міжобщинний обмін і ритуальні акції тощо. У вирішенні господарських
проблем лідер общини не мав ніяких засобів примусу і міг діяти, особли-
во в конфліктних, спірних ситуаціях, спираючись лише на свій авторитет,
який забезпечувався власними якостями та традиційним способом рецип-
рокних роздач і дарів [2, с. 56].
Отже, з появою надлишкового продукту в первісному суспільстві
виникає система дарообмінних відносин, що функціонує на принципах
реципрокного обміну та редистрибуційного перерозподілу. І як наслі-
док, колективно створені в общині матеріальні блага починають над-
ходити у використання (володіння) відносно відокремлених від общини
вождів. Поєднання влади вождя і общинної власності приводить до по-
яви феномену влади-власності в первісному суспільстві, яка розвива-
ється на наступних етапах розвитку господарської сфери історично
визначених типів суспільства.
1 Редистрибуція (від лат. redistribno — перерозподіляю) — перерозподіл продукту між членами групи
або верстви суспільства.
81
2.3. ГОСПОДАРСТВО ТА ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ
СУСПІЛЬСТВ ПЕРВІСНОЇ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
Археологічні та писемні джерела, в яких досліджуються витоки госпо-
дарської діяльності людських спільнот на етапі ранньоцивілізаційного роз-
витку, свідчать про те, що її прояви мали місце в просторі та часі давньої
історії України. В межах сучасної території України були виявлені
пам’ятки перебування найдавніших людей, які з’явилися в Європі близько
1 млн років тому, а саме — в Закарпатті, Наддніпрянщині, Житомирщині
та в Криму. Світове значення має відкриття видатної пам’ятки духовного
життя прадавнього населення на українських землях — Кам’яної Могили,
завдяки якій ми маємо змогу з’ясувати чимало питань життєдіяльності,
способу мислення, світосприйняття та духовності первісних спільнот лю-
дей, в яких ознаки писемності виникли значно раніше, ніж у давньому
Шумері [6, с. 14].
У перебігу історичного процесу на цих землях відобразилися фактично
всі відомі археологічні періоди. У добу палеоліту основу господарської діяль-
ності становило мисливство, поряд з яким існувало збиральництво та риба-
льство. Матеріальні пам’ятки палеоліту були знайдені у так званих стоянках
— «стійбищах», що свідчило про тривалий час перебування в них людей, які
вміли виготовляти знаряддя праці з каміння і кісток. До них належали —
крем’яні ножі, скребачки, ікла мамонтів. За своїм типом господарство цього
періоду мало привласнювальний характер, а формою соціальної та госпо-
дарської організації виступала переважно родова община.
У період неоліту виникає принципово новий тип господарської діяльності
— виробничо-відтворювальний. Люди переходять до осілого способу життя.
Формуються та розвиваються такі види виробничої діяльності, як землероб-
ство, скотарство, ремесло.
Найбільш повні уявлення про господарські досягнення суспільств первіс-
ної історії України пов’язані з трипільською культурою. На думку відомо-
го українського вченого в галузі історико-економічної науки професора
С. М. Злупка, ця культура являла собою «...яскравий феномен у господарсь-
ко-культурній еволюції населення України» [5, с. 44].
На початку ХХ ст. в селі Трипілля на Київщині чеський археолог
В. Хвойка проводив розкопки і виявив пам’ятки стародавньої культури, що
дістала назву «трипільська культура». Початок трипільської доби в Україні
сучасна історична наука датує першими сторіччями V, або навіть кінцем
VІ тис. до н. е. Вона тривала понад два тисячоліття. Крім України, господар-
ський простір трипільців займав великі території Східної Європи: їхні посе-
лення знайдені в Словаччині, Румунії, на Балканському півострові. Спираю-
чись на дослідження багатьох наук — історії, мовознавства, етнографії,
антропології та археології — в історико-економічній науці встановлено зем-
82
леробсько-скотарський характер господарства трипільців, вирішено ряд пи-
тань, пов’язаних із різними аспектами господарської діяльності, соціального
устрою, ідеології та побуту.
Господарська діяльність трипільських племен характеризується переважно
як виробничо-відтворювальна. Провідною галуззю господарства було приміти-
вне хліборобство. Трипільці вирощували зернові культури — ячмінь, просо,
пшеницю, а також займалися городництвом і садівництвом. Для обробки землі
використовували мотики, пізніше — рала. Збір урожаю здійснювався за допо-
могою крем’яних серпів. Збіжжя обмолочували спеціальними молотильними
дошками. Для його збереження трипільці будували сушарні та сховища. В ці-
лому рівень агрокультури, що включала в себе засоби і методи обробітку землі,
способи збереження врожаю, був досить високий.
Типове господарське знаряддя трипільців: мотики, рала, серпи, сокири,
ножі, тесла, долота, зернотерки, пряслиці; зернові культури — пшениця, яч-
мінь, просо тощо зберігалися в господарському житті українського селянст-
ва до ХІХ ст.
До розгалуженої господарської діяльності трипільців належало і тварин-
ництво. Трипільці розводили велику і дрібну рогату худобу, коней, свиней.
Допоміжну роль в господарстві відігравали мисливство і рибальство.
Господарською одиницею в племенах трипільської культури ймовірно
було сімейне господарство. Домогосподарства існували у формі парцеляр-
ного господарства1 і входили до складу родової або гетерогенної общини із
представників декількох родів [7, с. 213].
Трипільці як осілі землероби мешкали в селищах або селах. Їх житла
розташовувалися по колу з великим майданом посередині. Припускають,
що майдан слугував загоном для великої рогатої худоби або місцем для на-
родних зборів, віча та ін. Житла трипільців були часом більші ніж хати су-
часних селян — 4—5 м завширшки і 15—20 м завдовжки. Іноді будинки
були дво- і триповерховими площею 200 кв. м. Населення таких селищ пе-
ревищувало 10 тис. осіб і займало площу 200—400 га [3, с. 91].
У галузевій структурі господарства трипільців високого рівня досягло
ремесло. Про майстерність ремісників свідчать досконалі знаряддя праці з
кременю: сокири, серпи, ножі, а також кістки і рогу: мотики, наральники,
шило, голки. Особливо розвинутими було гончарство та ткацтво. Тканини
виготовляли не лише з льону, а й з вовни. Одяг фарбували і прикрашали ви-
шивкою та нашивними пластинками з кісток, міді та золота.
Мистецтво трипільців найповніше представлено гончарством. Трипільсь-
кий мальований посуд знаходять у похованнях і степових курганах в різних
регіонах України. Це різної форми розписний посуд: глечики, миски, макіт-
ри, жертовні посудини у вигляді тварин (бика, вепра тощо), модельки житла,
біноклеподібні (спарені) посудини, які нагадують українські горщики-
1 Парцела — дрібна земельна ділянка, на якій селяни ведуть своє господарство.
83
близнята, а також керамічні писанки, жіночі скульптурки, пряслиця та ін.
У сучасному гончарстві, вишивках, килимах, різьбленні, розписах зберегло-
ся чимало типових елементів трипільського орнаменту.
Відповідно до господарської спеціалізації та міжобщинного поділу
праці представники трипільської культури вступали у соціально-госпо-
дарські відносини з сусідніми племенами, які перебували на різному рі-
вні культурно-господарського розвитку. В одних вони запозичували не-
відомі для них культурні і технічні досягнення, іншим передавали свої.
Предметами обміну у трипільців були зерно і худоба. Від інших вони
отримували коней, вироби металургії та металообробки тощо.
На межі ІІІ—ІІ тис. до н. е. трипільська культура зазнає занепаду і зникає.
На зміну землеробським племенам такої самобутньої культури приходять
войовничі племена з примітивнішою, грубішою культурою, яка в археології
дістала назву шнурової кераміки1. Провідною галуззю господарства у ІІ тис.
до н. е. стає скотарство, поширюється конярство, з’являється зброя. Завойов-
ники були носіями зовсім іншого способу господарського життя. Вони на-
віть не оселилися в місцях трипільських селищ, їх не цікавили чорноземні
лани. Свої помешкання вони розташовували в добре захищених, недоступ-
них для нападів місцях.
Слід зазначити, що причини руйнації трипільської культури та її госпо-
дарсько-культурних досягнень не можна зводити лише до впливу такого
чинника, як загарбання іншими племенами. Важливо враховувати і внутрі-
шні фактори, що спричинили її падіння. Необхідно підкреслити, що госпо-
дарська сфера трипільців розвивалася на основі екстенсивного землеробства,
яке неминуче призводить до виснаження земельних ланів. Обмеження роз-
витку хліборобства було наслідком і знищення лісів, і аридизації клімату2
наприкінці ІV тис. до н. е. Земля як господарський ресурс стає більш придат-
ною не для землеробства, а відгінного скотарства, роль якого починає зрос-
тати у господарстві трипільців. Руйнується господарська основа трипіль-
ської культури — осіле хліборобство, тож і сама культура.
Отже, трипільська культура, що, на думку багатьох учених, так
схожа на шумерську і мікенську культури, та господарська діяльність
трипільців, проявом якої було розвинуте та продуктивне землеробст-
во, високий рівень ремесла, будівництва, стали величним внеском у ци-
вілізаційний поступ людства. Через певні вади господарства та при-
родні негаразди, що спіткали трипільське суспільство наприкінці
ІV тис. до н. е., воно не досягло рівня цивілізації. Проте певна сума
елементів матеріальної культури трипільців була успадкована наступ-
ними поколіннями, що господарювали на українських землях.
1 Назва «шнурова кераміка» пов’язана зі способом орнаментації посуду за допомогою скрученого шнура
(мотузки). Мотузку пряли з волокон тваринного походження. 2 Аридизація клімату — зміна погодних умов, пов’язана із засухою, розширення зони пустель.
84
ЛІТЕРАТУРА
1. Алексеев В. П. История первобытного общества. — М.: ООО «Изд-во
АСТ»: ООО «Изд-во Астрель», 2004. — 351 с.
2. Васильев Л. С. История Востока: Учеб. по спец. «История»: — В 2 т. —
2-е изд., испр. и доп. — М.: Высш. шк., 2001. — Т. 1. — 559 с.
3. Залізняк Л. Л. Первісна історія України: Навч. посіб. — К.: Вища шк.,
1999. — 263 с.
4. Зибер Н. И. Избранные экономические произведения: В 2 т. — М.: Соцэк-
гиз, 1959. — Т. 2. — 694 с.
5. Злупко С. М. Економічна історія України: Навч. посіб. — К.: Знання, 2006.
— 367 с.
6. Корнійчук Л. Я. Історія економічної думки України: Навч. посіб. — К.:
КНЕУ, 2004. — 431 с.
7. Павленко Ю. В. История мировой цивилизации. Философский анализ. —
2-е изд. — К.: Феникс, 2004. — 760 с.
8. Трофимова Р. П. Культурно-экономический словарь. — М.: Академичес-
кий проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. — 960 с.
9. Уайт Л. Избранное: Эволюция культуры: Пер. с англ. — М.: РООСПЭН,
2004. — 1064 с.