ТЕМА 6
ГОСПОДАРСТВО ТА ЕКОНОМІЧНА ДУМКА
ЦЕНТРАЛІЗОВАНИХ МОНАРХІЙ ЄВРОПИ
(XVI — перша половина XVII ст.)
Дана тема присвячена розгляду основних аспектів господарського
розвитку та економічної думки країн Західної Європи у XVІ — першій
половині XVII ст. Метою вивчення та центральною проблемою цієї
теми є з’ясування причин зміни господарської системи натурального
виробництва системою товарного господарства, формування розумін-
ня суті товарного господарства в процесі аналізу передумов його ви-
никнення в надрах натурального, розгляд особливостей виникнення
товарно-грошового (капіталістичного) ринкового господарства.
Основним завданням теми є аналіз впливу цивілізаційних чин-
ників суспільного розвитку, зокрема таких, як зміни в державі, со-
ціальній структурі, духовно-культурній сфері та інших, на госпо-
дарське життя суспільств Західної цивілізації на завершальному
етапі її формування, характеристика еволюції господарської си-
стеми у бік ринкової моделі.
У цій темі з’ясовується, як зміна форми державного устрою —
встановлення абсолютистської централізованої монархії — впли-
нула на господарство суспільств західноєвропейських країн. Роз-
глядаються зміни, що відбувалися в цей період у господарській
сфері західноєвропейських суспільств. Аналізуються процеси роз-
кладу феодальних відносин та формування передумов виникнення
ринкового господарства. Висвітлюється роль великих географічних
відкриттів у первісному нагромадженні капіталу, аналізуються їх
наслідки для економічного розвитку західноєвропейських країн.
Розглядаються процеси виникнення мануфактурного виробництва,
становлення фермерського господарства, формування ринку праці
та становлення світового ринку. Також надається характеристика
економічної думки, що віддзеркалювала економічні явища та про-
цеси періоду розпаду феодального господарства і формування пе-
редумов виникнення ринкової економіки в Західній Європі.
ПЛАН
6.1. Зміни у феодальному устрої держав Європи та їх вплив на гос-
подарське життя.
6.2. Формування товарного господарства в західноєвропейських країнах.
174
6.3. Передумови виникнення ринкового господарства в суспільствах За-
хідної Європи.
6.1. ЗМІНИ У ФЕОДАЛЬНОМУ УСТРОЇ
ДЕРЖАВ ЄВРОПИ
ТА ЇХ ВПЛИВ НА ГОСПОДАРСЬКЕ ЖИТТЯ
Тільки аналіз основних цивілізаційних факторів надає можливість сис-
темного розуміння подій, що свідчили про глибинні зміни в суспільст-
вах західноєвропейських країн у період пізнього середньовіччя. Тільки
цивілізаційний підхід дає змогу відтворити об’єктивну картину того, що
відбувалось у цю пізньофеодальну добу у економічному житті країн Єв-
ропейської цивілізації у період, коли розкладався феодалізм і формували-
ся передумови для виникнення та становлення ринкових інститутів. Бі-
льше того, в такі переломні моменти історії значення цих чинників
істотно зростає. Саме тому різний вплив цивілізаційних факторів зумовив
відмінності в економічному розвиткові країн Європи, визначив особливо-
сті у становленні їх національних господарств.
Як ішлося у темі 1, суспільство існує у єдності структур, які забезпечують
реалізацію функцій, що виконують відносно відокремлені сфери суспільного
життя. Тому, досліджуючи господарське життя на різних етапах суспільного
розвитку, слід з’ясовувати особливості здійснення влади, соціального стану
різних верств, рівня духовно-культурного розвитку людей тощо, притаманні
кожному з етапів.
Враховуючи те, що в економічних процесах, які відбуваються на різних
етапах у суспільстві, відображається дія усіх цивілізаційних чинників, роз-
глянемо докладніше ті основні з них, що впливали на економічне життя за-
хідноєвропейських суспільств у період розкладу феодалізму.
Основною подією, що відбувалася в політичній
сфері розвинутих на той час західноєвропейських
країн, було утвердження нової форми державного устрою — абсолютистсь-
кої централізованої монархії. Абсолютизм покінчив із феодальною роздроб-
леністю і прийшов на зміну монархії представницького типу. Держава пере-
творюється на централізовану монархію, в якій уся верховна влада належить
монарху, вона має необмежений, безумовний характер, він є її самодержцем.
Здійснення державної влади забезпечують органи державного управління на
чолі з адміністрацією монархічного двору. Адміністративні органи управ-
ління стають централізованими.
Якщо казати про ознаки абсолютизму, то принципово відмінним для ньо-
го було насамперед те, що ієрархічна особиста залежність від феодалів зміни-
Політичні чинники
175
лася на залежність усіх членів суспільства від короля, коли всі стають підда-
ними верховного правителя.
Відмінність такої форми держави від попередніх форм також полягала в
тому, що опорою верховного правителя у захисті своєї влади стає наймана
масова армія, а не феодальне ополчення, що зберігало залежність королівської
влади від великих феодалів. За таких умов сеньйори перетворюються на офі-
церів королівської армії, стають чиновниками королівського адмінапарату.
Отже, абсолютистська монархія стає останньою формою феодальної дер-
жави, характерною ознакою якої стає здійснення законодавчої та виконавчої
влади главою держави, який одноосібно управляє державою, визначає і ви-
дає закони, розподіляє ресурси, встановлює податки, розпоряджається дер-
жавними фінансами, наймає та утримує армію.
Але, покінчивши із феодальною роздробленістю, абсолютизм створив по-
стійну потребу у величезних коштах на утримання та озброєння маси най-
манців, що мали захищати інтереси королівського двору.
Згадаймо, що саме із виникненням держави ще в часи територіальних ім-
перій відбулися принципові зміни у владі-власності. З виникненням держа-
ви влада відокремилася від суспільства. Владні органи набули надсуспільно-
го характеру і почали функціонувати самостійно. Держава уособила
централізований спосіб організації суспільства відокремлених індивідів.
За таких умов вплив центру почав здійснюватися через адміністративні
органи як якісно нові форми державної влади, що створюються для цього.
Утворюється постійний владний центр суспільства в особі верховної влади
та органів, що її здійснюють. Він виступає як осередок політичних, духов-
них, економічних функцій, які ним здійснюються нероздільно. За владним
центром закріплюється регулювання розподілу землі, володіння основними
ресурсами. Формування владного центру, що уособлював життєво важливі
функції суспільства, стало прообразом майбутньої держави, з виникненням
якої формуються економічний і політичний центри, що функціонують вже
відокремлено від владного центру.
Таким чином, централізована влада має економічні функції та адміністрати-
вні органи, що їх забезпечують. Із формуванням державних органів рішення,
що приймаються владою, її відокремленими владними органами, набувають
політичного характеру, стають обов’язковими і важливими для всіх членів
суспільства. Влада та органи, що її здійснюють, отримують привілеї закон-
ного примусу, застосування сили без згоди людей.
Із формуванням держави функції влади змінюються в напрямі виконання
нею об’єднавчої ролі. Зусилля влади спрямовуються на утримання цілісності
суспільства. Основною з владних функцій стає об’єднання індивідів у сус-
пільство як одне ціле, запобігання його розпаду, утримання всіх у суспільно-
культурній сфері. В державі через здійснення політичної влади, встановлен-
ня прав власності на засоби виробництва державні органи здійснюють
об’єднання сукупності людей у цілісну спільноту. Уособлюючи цілісність
176
суспільства, держава реалізує спільні інтереси всіх її членів через писані со-
ціальні норми, що набувають форми законів.
Із встановленням і запровадженням королем державних податків королів-
ська влада дістала можливість сконцентрувати у своїх руках потужну еко-
номічну силу, в результаті чого і склалася економічна основа для трансфор-
мації станово-представницької монархії в абсолютистську.
Через встановлення високих державних податків, що часто перевищували
надлишковий продукт у феодалів, послаблювалася необхідність залучати
королівською владою представників різних станів та верств населення краї-
ни для ухвалення найбільш важливих законів.
Отже, утвердження абсолютизму відбулося завдяки концентрації потуж-
ної економічної сили у владному центрі, що стала його економічною осно-
вою.
Об’єднання країн, централізація та формування абсолютистських монар-
хій заклали підґрунтя для появи національних економік (відбулися об’єд-
нання Франції, складання єдиної держави в Англії, набув розвитку процес
об’єднання на околицях Європи). Першими централізованими монархіями,
в яких ліквідовується феодальна роздробленість, стали наприкінці XV ст. Іс-
панія і Португалія. Подолання феодальної роздробленості забезпечило еко-
номічне піднесення й інших європейських держав, зокрема Франції, Англії,
Нідерландів. Слід звернути увагу на те, що ліквідація феодальної роздробле-
ності створила умови для подолання розбіжностей і суперечностей між гру-
повими і владними інтересами, утворила основу для їх односпрямованості
(одновекторності)
Купці підтримують зміцнення державної влади, вони зацікавлені в за-
безпеченні кращих умов для успішної торговельної діяльності. Централіза-
ція влади, її абсолютизація сприяють розвиткові торгівлі, торговельної
сфери, а протекціоністська політика захищає купецькі інтереси, сприяє
зростанню купецького капіталу. Своєю чергою влада дістає дедалі більшу
економічну підтримку від торгівців, представників господарської діяльнос-
ті, пов’язаної з виробництвом товарів. Таким чином, для державної політи-
ки, яка утверджується в цей період, характерним стає яскраво виражений
протекціонізм.
Утворення тісного союзу між державною владою і купецтвом знайшло
відображення у політиці меркантилізму, характерною ознакою якої і був яс-
краво виражений протекціонізм. Для державної влади стає важливим ство-
рення умов для розвитку торгівлі і зміцнення позицій купецтва, оскільки во-
но створювало можливості задовольняти зростаючі потреби королівської
влади у грошах для утримання армії й королівського двору. Своєю чергою
власники коштів, що отримувалися від торгівлі й дедалі зростали, були заці-
кавлені у сильній державній владі, яка б змогла подолати застарілі феодальні
обмеження, захистити торгівлю, особливо міжнародну, здійснити завоюван-
ня колоній та забезпечити панування на світовому ринку.
177
З переходом до абсолютизму в країнах Європи від-
буваються зрушення у соціальній структурі населен-
ня. Переживши кризу XIV ст., населення Європи починає стрімко, хоча і
дуже нерівномірно, зростати. В цілому за двісті років (з середини XV по се-
редину XVII ст.) воно зросло майже удвічі й досягло 100 млн осіб.
Ще одним соціальним чинником, що потужно вплинув на суспільний
розвиток у цей період, стало швидке зростання міського населення на тлі
розвитку міст як осередків нових господарських відносин.
Звернімо ще раз увагу на роль міст у суспільно-економічних процесах,
що відбувалися у пізньофедальному суспільстві. Виходячи з того, що суспіль-
ний розвиток здійснюється через розгортання процесів функціональної та
соціальної диференціації з їх наступною інтеграцією, необхідно зазначити,
що саме міське середовище сприяло подальшому розвиткові суспільного
поділу праці, відносин власності, об’єднанню індивідів та засобів виробниц-
тва в такому суспільному середовищі, формуванню нових господарських
утворень (форм господарств). Процес диференціації й розшарування насе-
лення на власників та найманих працівників, що відбувався в містах пізньо-
феодальної Європи, займав панівне місце.
Ще одним соціальним чинником виступило формування так званого євро-
пейського типу шлюбу, що мало не тільки соціальне, а й економічно-
правове значення в регламентації соціально-економічних відносин. При ана-
лізі періоду переходу від станового до класового суспільства ці зміни важ-
ливо враховувати, адже саме з майновим статусом та матеріальним станом
суспільного індивіда пов’язана класова диференціація.
Для раньокласового періоду емоційний мотив укладання шлюбу ще не
був характерним. В умовах особистісної залежності прийняття рішення
про взяття шлюбу, вибір шлюбного партнера, виконання шлюбного обря-
ду базувалося на відносинах «домінування-підкорення». Взяття шлюбу не
обходилося без згоди або безпосередньої участі феодала (сеньйора). Осо-
бливим ставало те, що шлюб означав можливі зміни у майнових і спадко-
вих правах.
Формування європейського типу шлюбу на порозі класового суспільства
було пов’язане саме зі змінами у характері суспільної залежності як систе-
мотвірного зв’язку. Саме в містах формувалась атмосфера особистої неза-
лежності, створювались умови формування матеріальної (економічної) за-
лежності як нового типу суспільного зв’язку. Тому європейський тип шлюбу
відображав не тільки посилення самостійності у здійсненні дій окремих со-
ціальних індивідів безпосередньо, не тільки посилення духовних мотивів, а
й з формуванням відповідних суспільних інститутів, розвитком інституту
спадкового майнового права перехід до такого типу шлюбних відносин ві-
дображав формування національної спільноти, втрату абсолютної влади фео-
дальними вождями у прийнятті рішень про шлюби своїх васалів, набуття
шлюбною угодою значення соціально-економічного акту.
Соціальні чинники
178
Щодо аристократії, а також цехових майстрів та купецтва, то шлюб ста-
вав переважно не тільки соціально-економічним, а й політичним актом, за-
собом зміцнити свій вплив та могутність. Виникнення міського середовища
здавна сприяло розвиткові правових засад, і інститут шлюбу, що формувався
в західноєвропейському суспільстві в період розпаду феодалізму, відобра-
жав взаємовплив цивілізаційних чинників на суспільний розвиток.
Як особливий чинник слід також виокремити зміни у формах суспільної
залежності. Під впливом змін, що відбувались у відносинах власності, осо-
биста залежність людей змінювалася на матеріальну, економічну залеж-
ність. У результаті цього у суспільствах європейських країн з’являються но-
ві групи людей: мануфактурники і наймані робітники. Починає зароджу-
ватися індивідуалізм, формуються умови для підприємницької діяльності,
яка поступово стає головною рисою господарювання.
Перехід до абсолютистських монархій у країнах Європи сприяв форму-
ванню націй як суспільного суб’єкта, їх виходу на історичну арену. Форму-
вання націй було нерозривно пов’язане із виникненням національних дер-
жав. Відповідно формування націй, виникнення національних держав
закладало ґрунт для появи національних економік.
Період XV — середини XVII ст. у Європейській
цивілізації дістав назву епохи Відродження. Відро-
дження, або Ренесанс, — це період з середини XV
(а в мистецтві — з початку XIV) до середини XVII ст. За своєю сутністю —
це революційна епоха, коли в країнах Західної Європи відбувається віднов-
лення ідей, цілей, культури, архітектури та духу Античності.
Зростає потреба в писемності і знаннях, необхідних для успішної діяль-
ності у світі, що ускладнюється. З винаходом техніки друкарства створю-
ються, паралельно з церковними, світські школи: муніципальні, торговельні,
ремісничі. Успішно розвиваються гуманітарні, природничі науки, літерату-
ра, мистецтво. Все це сприяє формуванню у людей нових цінностей, змінен-
ню їх культурного та духовного рівня.
Із розвитком економіки, науки й освіти змінюється суспільна свідомість.
У цей період відбувається падіння престижу католицької церкви. В деяких
країнах церква реформується, з’являються нові, протестантські релігії (лю-
теранство, кальвінізм), що відобразили дух ділового підприємництва. Важ-
ливо звернути увагу на те, що суспільна думка починає дедалі більше звер-
татися до реальних проблем господарської практики, поступово відмов-
ляючись від релігійних догм.
Процес формування територіальних, національних держав, що відбувався
в цю епоху в Західній Європі, викликає занепад такого важливого до того
часу соціального інституту, як церква. У суспільній свідомості англійців,
французів, голландців, шведів, німців відбуваються досить глибокі зміни,
що відобразилися й на розвиткові соціально-економічної думки. Суспільна
Духовно-культурні
чинники
179
свідомість європейців повстає проти католицької церкви. Найбільш визнач-
ною подією того часу стає розкол у католицькій церкві.
Римська церква, яка на той час являла собою великого землевласника й ко-
лективного феодала Європи (наприкінці ХV ст. церква стала «державою в дер-
жаві», у володінні якої було до 1/3 орної землі, яку вона отримувала у даруван-
ня від імператорів та знаті), викликає у людей зростаюче невдоволення.
З цього приводу слід зауважити, що церква й світська влада, церква й держава
протягом періоду середньовіччя завжди протистояли й конфліктували. Завдяки
церкві навіть сформувався особливий, європейський тип державної влади.
Навколо королівської влади, що спиралася на римське право й фінансову
підтримку третього стану, відбувається консолідація.
Про зміни у суспільній свідомості свідчать такі події. В результаті пере-
кладу Біблії викладачем теології Віттенбергського університету Мартіном
Лютером з латинської на німецьку мову з’являється модифікація християнс-
тва, в якій роль священиків й самої церкви суттєво зменшується — з позиції
«пастиря-заступника і посередника між богом й людьми» до рівня «вчителя-
поводиря, без якого можливо обходитися». За допомогою читання книг й
молитов кожний християнин може самостійно, безпосередньо розуміти
Божу волю, тобто без інтерпретації священиками біблійних істин. Саксонія і
Пруссія приймають лютеранство, яке після тривалої боротьби утверджу-
ється в цих північних і східних німецьких землях, а також у Скандинавії.
Майже 80 років протягом ХVI ст. Західна Європа була охоплена соціаль-
ними потрясіннями, що були спричинені трансформаційними змінами суспі-
льної свідомості й увійшли в історію під загальною назвою Реформації. Змі-
ни у духовній, культурній, освітньо-науковій, релігійній сферах вилились у
масовий протестантський рух, що охопив багато держав Західної Європи.
Важливо підкреслити, що він був спрямований не лише на реформування
церкви, а мав більш складний соціальний характер. У Реформації віднайшли
своє відображення не тільки антипапські (послаблення залежності національ-
них церков від Риму), але й антифеодальні устремління.
Проявом змін в духовно-культурній сфері життя суспільства стало утвер-
дження протестантської етики. Під впливом глибинних зрушень в соціальній
структурі відбулося переосмислення людьми відношення до свого власного су-
спільного статусу. Ставлення до праці як до покарання за гріхи змінюється на
протилежне: через працю, ініціативність, підприємливість можна покращувати
людське життя. Зміни мотивації праці зумовили запровадження ідеї раціональ-
ного індивідуалізму. Під впливом духовно-культурних змін в суспільстві церк-
ва переорієнтовується з «впливу на маси» на «вплив на окремого індивіда». Як
результат, країни, що прийняли протестантизм як нову ідеологію, отримали до-
датковий імпульс для свого економічного розвитку.
Реформація захопила й Англію, король якої проголошується главою хри-
стиянської церкви. Відміняється церковне мито, закриваються монастирі та
конфіскуються їхні землі. В Англії розробляється нова модифікація христи-
180
янства, яка зайняла проміжне становище між католицизмом і лютеранством.
Протягом 20 років в Англії утвердився поміркований протестантизм, що
став однією з основ майбутньої англійської величі.
Реформація виявилася одним із важливих чинників, що прискорили розша-
рування у ХVІ—ХVII століттях європейських держав на економічно розвинуті
— Англія, Голландія, Швеція, Швейцарія і такі, що економічно відстали — Іс-
панія, Австрія, південно-німецькі землі, Польща, Османська імперія.
Отже, духовно-культурні цінності, що зазнають подальшого підвищення
свого рівня, впливають на ментальність людей середньовічного суспільства
пізньофеодальної доби та визначають їх відносини у господарській сфері.
Велику роль у зародженні елементів господарства
ринкового типу на етапі переходу країн Європей-
ської цивілізації від феодального до індустріального суспільства відіграють
економічні чинники, пов’язані передусім зі змінами у власності.
Історичний розвиток господарської системи суспільства здійснюється під
впливом еволюції суспільного поділу праці та форм власності на засоби ви-
робництва як його (розвитку) найміцніших підвалин.
Нагадаймо, що кожній формі господарювання завжди відповідає певний
статус індивідів, що господарюють. Як зазначалося в першій темі, залежно
від свого суспільного статусу індивіди мають різні обсяги прав власності на
ресурси. До суб’єктів, що здійснюють господарську діяльність у різних її
формах, суспільство застосовує відповідні до цих форм способи впливу. Цей
вплив здійснюється через систему відносин власності та прав власності.
Власність на засоби виробництва відбиває характер суспільної залежності
людей, особливості впливу суспільства на їхню активність у процесі вироб-
ництва. Особливості відносин власності в умовах західноєвропейського фе-
одального суспільства зумовлювали таку характерну рису, як ієрархічність:
главою феодальної ієрархії був король, верховенство якого мало особистіс-
ний характер. Король був сюзереном сеньйорів, які виступали його васала-
ми, а ті своєю чергою мали власних васалів. Станова система, що ґрунтува-
лася на особистісному зв’язку, в процесі суспільного розвитку дедалі більше
перетворюється на таку, що спирається на поземельний зв’язок. Прагнення з
боку селян грошовим шляхом — через накопичення коштів на ринковій тор-
гівлі продуктами свого виробництва — викупитися на волю, привело до ос-
таточної зміни особистісного прикріплення на поземельну залежність.
Результатом цих процесів стало формування великої земельної власності, яка
поступово набирає економічного сенсу. Якщо поширення влади великих власни-
ків мало спочатку суто територіальний характер, то поступово така влада ство-
рює можливість отримувати свою вигоду від праці підвладного населення.
Власність короля або феодальної держави на землю та особиста залеж-
ність усіх верств населення від верховного власника стає основою пізньофе-
одального устрою.
Економічні чинники
181
В умовах абсолютизму у відносинах власності відбуваються зміни в на-
прямі формування приватної власності на засоби виробництва. Зі звільнен-
ням індивіда від особистої залежності відбувався поступовий перехід сус-
пільства до приватної власності, який супроводжувався формуванням май-
нової залежності. Зростає й набуває ознак приватної передусім власність
аристократії. Перехід від особистісної залежності до матеріальної (економіч-
ної) ліг в основу зміни особистої власності на приватну.
Розглядаючи особливості історичних форм розвитку господарства піз-
ньофеодальної доби, необхідно з’ясувати не тільки особливості власності на
наявні ресурси, а й виявлення у цих формах рівня суспільного поділу праці,
розвитку техніки і технологій, а також сформовані економічні інститути та
особливості здійснення влади.
Керуючись визначеними у першій темі методами, з’ясуємо, в якому ста-
тусі виступають центральні постаті господарської сфери пізньофеодальної
економічної системи, який рівень суспільного розвитку мають ці індивіди,
який характер їх залежності у господарській сфері та які використовуються
форми власності на ресурси для створення матеріальних благ і послуг.
Першорядним за своїм значенням моментом, як випливає з принципів та
засад цивілізаційного підходу, в період формування передумов виникнення
в надрах натурального товарного господарства є аналіз форм власності на
ресурси та організації влади як способу впливу з боку суспільства.
Як йшлося, характерною рисою феодального устрою була особиста залеж-
ність землероба від феодала. Головною якісною відмінністю такої форми сус-
пільної залежності є те, що феодально-залежний селянин не продавав робочу
силу або свою працю сеньйору, а безоплатно віддавав йому за обов’язком її ча-
стину, або частину продукту чи грошей. Це відбувалося не на основі вільних
економічних відносин, а як рентний платіж за титулом власності або володіння.
Такі рентні відносини базувалися не на економічному розрахунку, а на особис-
тій залежності, встановлюваних владою звичаях та обов’язках. При цьому такі
рентні відносини, натуральні за характером, стосувалися не лише селян, а й ін-
ших груп суспільства — васалів, чиновників, правоохоронців.
Отже, господарську систему середньовічного європейського суспільства
визначали особливості децентралізованої державної влади та відносини все-
бічної особистої залежності. Феодальна самостійність землевласників, що бу-
ла зумовлена політичною роздробленістю, тим не менше не заперечувала їх
загальної всебічної залежності від королівської (верховної) влади. Така всебі-
чна залежність усіх верств суспільства від влади спричинювала умовний ха-
рактер власності на ресурси для господарювання. Умовами доступу до ресур-
сів були особиста залежність індивідів від носіїв влади та входження
в систему васальних відносин (коли права володіння, розпорядження і корис-
тування землею закріплювалися за різними верствами людей).
У власності на засоби виробництва відбивається характер суспільної за-
лежності людей, особливість впливу суспільства на їхню активність у про-
182
цесі виробництва. Історичні форми власності на засоби виробництва і сус-
пільний поділ праці виступають тією системою координат, у рамках якої
формуються господарські одиниці пізньофеодальної господарської системи,
що характеризують рівень її функціональної та соціальної диференціації.
З розвитком феодальних відносин форми особистої залежності змінюва-
лися, що спричиняло зміни у соціальній структурі суспільства — вона ієрар-
хічно ускладнювалася.
У результаті соціальної диференціації суспільства відносини власності та
права власності, набуваючи свого розвитку, структуруються. За окремими
особами закріплюється тільки право володіння землею (довічне в бенефіції,
спадкове в лені), право розпорядження (васальне субволодіння) та право на
користування землею (селянське землеробство).
Аналіз процесу переростання феодального господарства країн Західної
Європи на товарне ринково-підприємницьке господарство, що відбувався
під впливом цивілізаційних чинників у ХVІ—ХVІІ ст., свідчить, що в ході
поступового відмирання феодальної власності відбувалося поступове фор-
мування приватної власності на засоби виробництва та його результати.
З’ясовуючи особливості формування передумов виникнення товарного гос-
подарства в надрах натурального, можна бачити, що головною серед них було
витіснення натуральних форм господарства, які розкладалися в процесі розвитку
товарообігу під впливом проникнення в них товарно-грошових елементів, по-
глиблення товарно-грошових відносин і розширення торговельних зв’язків. Зі
зростанням впливу посилення спеціалізації господарств, поглиблення поділу
праці, подальшої диференціації господарств, розвитку засобів виробництва, зро-
станням суспільної ролі міст тощо в економіці провідних західноєвропейських
країн натурально-феодальна господарська система почала невпинно поступатися
місцем товарно-грошовим ринково-підприємницьким економічним відносинам.
Ліквідація політичної роздробленості у країнах Західної Європи, бурхли-
вий процес становлення централізованих національних держав сприяли по-
глибленню ринкових засад функціонування національних економік, підне-
сенню великих (особливо середземноморських) міст, які стали осередками
розвитку торговельно-купецького капіталу.
Одним із наслідків функціонування абсолютистських
монархій стає їх зовнішня експансія. На останньому
етапі існування середньовічного суспільства в ХV —
першій половині ХVII ст. із дедалі більшим проник-
ненням товарно-грошових відносин у натуральне
господарство темпи економічного розвитку європей-
ських країн ще більше зростають. Надзвичайно велику роль в цьому процесі ві-
діграли великі географічні відкриття, що були пов’язані з відкриттям європей-
цями нових земель та континентів, активним освоєнням інших частин світу,
встановленням економічних зв’язків між окремими регіонами земної кулі.
Зовнішня експансія
як наслідок
функціонування
абсолютистських
монархій
183
Великі географічні відкриття, а також період первісного нагромадження
капіталу, що відбувався у тісному зв’язку, у часі становлять цілу епоху —
приблизно трьохсотрічний період від кінця ХV ст. до кінця ХVIII ст. Протя-
гом цього періоду відбувалися суттєві зміни кордонів, відносин, суспільних
інститутів, а також економічних ідей та поглядів.
Серед великих географічних відкриттів найбільш важливими були:
• подорож португальця Васко да Гами до Індії, завдяки якій вперше про-
кладено шлях з Європи до Південної Азії (1497—1499 рр.);
• експедиції під керівництвом італійця Христофора Колумба, який у 1492 р.
за підтримки Іспанії вирушив на Захід через Атлантичний океан (шлях уз-
довж берегів Африки був закритий Португалією) і потрапив до Америки.
Під час наступних експедицій він розвідав узбережжя Південної та Централь-
ної Америки й відкрив декілька островів;
• експедиція Фернандо Магеллана у 1519—1521 рр., що здійснила першу
кругосвітню подорож.
Епоху великих відкриттів поділяють на два періоди:
перший — іспано-португальський (кінець XV — середина XVI ст.), що
включає: відкриття Америки (перша експедиція X. Колумба у 1492 р.); порту-
гальські плавання до Індії і берегів Східної Азії (починаючи з експедиції Вас-
ко да Гами); іспанські тихоокеанські експедиції XVI ст. (від першого навколо-
світнього плавання Магеллана до експедиції Вільяловоса у 1542—1543 р.);
другий — період російських і голландських відкриттів (середина XVI —
середина XVII ст.). До них належать: відкриття росіянами всієї Північної
Азії (від походу Т. Єрмака до плавання Попова — Дежньова у 1648 р.); анг-
лійські і французькі відкриття у Північній Америці; голландські тихоокеан-
ські експедиції і відкриття Австралії.
Об’єктивна необхідність пошуку нових торговельних шляхів (насамперед
— до казкової Індії) була зумовлена внутрішніми потребами європейських
країн, відповідною економічною та політичною ситуацією, що склалася на
той час у Європі. Великі подорожі європейців зумовлювалися цілою систе-
мою передумов.
Основними економічними передумовами великих географічних відкриттів
були зрушення у розвитку продуктивних сил країн Західної Європи, початок
централізації феодальних держав та вплив цих процесів на господарський
розвиток. Наприкінці ХV ст. вони проявилися в істотних змінах у сфері ма-
теріального виробництва, стані та характері продуктивних сил, зростанні
сфери товарно-грошових відносин та розширенні ринку. Серед вказаних
економічних передумов вирізнялися:
• зростання елементів товарності сільського господарства, що викликало
необхідність у нових ринках;
• зростання обсягів товарного обміну, яке зумовило ускладнення грошо-
вого обігу та зміни в грошовій системі, потребувало більшої кількості кош-
товних металів як засобів обігу (європейські джерела срібла були виснаже-
184
ні). «Жага золота» штовхала європейців на пошук нових шляхів на Схід, че-
рез океани;
• посилення ролі торговельних бірж;
• криза середземноморської торгівлі в результаті завоювання Туреччи-
ною Південно-Середземноморського та Азовсько-Чорноморського басей-
нів та феодальна роздробленість Золотої Орди, що зумовили блокування
традиційних торговельних шляхів та перетворення арабів, які захопили
Аравійський півострів, на монополістів-посередників у цьому напрямі тор-
гівлі. Така ситуація робила торгівлю європейців зі Сходом нееквівалент-
ною і сприяла відпливу, а не припливу коштовних металів.
Слід зазначити, що з розвитком об’єднавчих процесів та виникненням
державних органів управління суспільством грошові потреби абсолютист-
ської монархії та дворянства істотно збільшуються. Абсолютистська влада
шукає додаткові джерела поповнення скарбниці (казни), необхідної для
утримання державних структур (апарату управління, службовців, армії
тощо), які значно зросли.
Економічна політика феодально-абсолютистських держав, що відобража-
ла інтереси купецтва, призвела до виникнення грошово-монетної системи
ще до початку епохи великих географічних відкриттів. Але зростання обся-
гів торгівлі у ХІV—ХV ст., з одного боку, а з іншого — грошових потреб
казни, наштовхнулося на нестачу золота та срібла як грошових металів, на-
явність достатньої кількості яких вважалася на той час вирішальним чинни-
ком зростання національного багатства. Отже, передумовою здійснення ве-
ликих географічних відкриттів, які сприяли різкому перелому в економіч-
ному розвиткові західноєвропейських держав, виступив грошовий чинник.
Серед політичних передумов географічних відкриттів слід назвати:
• розвиток абсолютизму в Західній Європі, який створив передумови
для організації великих морських експедицій задля захоплення колоній для
задоволення зростаючих грошових потреб монарха на утримання держав-
них структур та дворянства, а також розкішне життя двору. Разом із тим,
через подрібнення родових земельних маєтків більшість феодалів істотно
збідніла;
• завершення державного об’єднання ряду країн Західної Європи, що су-
проводжувалося закінченням тривалих виснажливих війн.
Матеріальними передумовами великих географічних відкриттів були до-
сягнення в науці та техніці європейців, які забезпечили саму можливість
тривалих подорожей. Це передусім відродження античних уявлень про те,
що Земля за формою куляста, уточнення карт, вдосконалення навігаційних
приладів (застосування компаса, секстанта, астролябії), а також будівництво
суден нового класу — каравел з трьома щоглами та ярусним розташуванням
вітрил, які давали змогу рухатись потрібним курсом за будь-якого напрямку
вітру, а отже, — здатних подолати великі відстані в складних умовах океану.
Каравели стали одним із символів тієї епохи.
185
Зростання товарообігу та розвиток торгівлі зумовили
проблему «нестачі грошей». Нестача грошей була
великою перепоною для зростання виробництва й
торгівлі, а приплив золота й срібла, навпаки, надавав
імпульсу для господарського розвитку. Відповідні
наслідки мали місце й в царині збирання податків, а
отже й у питанні про багатство чи бідність державної
казни. Дефіцит грошових металів, що наприкінці Се-
редньовіччя відчувався особливо гостро в Європі, був зумовлений значним від-
ставанням кількості грошей від потреб ринку, що розвивався.
Проблеми нестачі грошей для торгівлі й промисловості, поповнення дер-
жавної казни залишалися нагальними для всіх країн. У ХVI ст. у всій Європі
почалося активне обговорення грошових питань. Економічна думка зверта-
ється до розгляду причин грошового дефіциту. Повсюдно починають друку-
ватися трактати й брошури про гроші.
Але на тлі розгортання процесів, що свідчили про поступовий перехід до
товарного господарства, конкретна економічна політика здійснювалася без
теоретичного обґрунтування, без розуміння причин грошового дефіциту. За-
для подолання грошової нестачі урядами ухвалювалися рішення про заборо-
ну вивозу грошей за кордон. В Іспанії ХVI ст. за таку спробу законом перед-
бачалася смертна кара. В Англії ще у ХV ст. (1440 р.) було прийнято так
званий Закон про витрачення, згідно з яким усі іноземці мали всю виручку
витратити на купівлю англійських товарів, а англійські купці-експортери зо-
бов’язувалися частину своєї виручки привозити готівкою.
Оскільки ці заходи й рішення не були поодиничними й випадковими, ма-
ло місце досить складне переплетіння певної господарської ідеології та дер-
жавної політики тих чи інших країн, й вони стосувалися не тільки грошово-
го питання, а охоплювали досить широке коло проблем зростання
національного багатства. Ці погляди оформилися в окремий напрям еконо-
мічної думки, який пізніше було названо меркантилістським.
Таким чином у ХV—ХVІ ст., в епоху розкладу та занепаду феодалізму у
Європі, формування передумов переходу від натурального до товарного ви-
робництва, утвердження та зміцнення європейських держав, що переживали
з кінця ХV ст. промисловий розквіт, виникає перша економічна концепція
доринкової економічної теорії — меркантилізм. Головною умовою її виник-
нення стали розпад феодальних і зародження паростків ринкових відносин в
умовах централізованого феодального устрою західноєвропейських сус-
пільств.
У подальшому концепція меркантилізму набуває свого значного розвитку
завдяки економічній політиці абсолютизму, спрямованій на забезпечення
активного торговельного балансу.
Економічні ідеї меркантилізму відобразили історичні реалії досить три-
валого періоду, пов’язаного з великими географічними відкриттями, проце-
Формування
передумов товарного
господарства та його
проникнення
в аграрну сферу.
Економічна
таблиця Кене
186
сами первісного нагромадження капіталу, обезземелюванням селян, колоні-
зацією та пограбуванням значних територій в Америці, Азії та Африці.
Під впливом розвитку наукових знань, посилення прикладного значення
наукової діяльності суспільна думка почала звертатися до реальних проблем
господарської практики. Як система поглядів, що обстоювала інтереси купе-
цтва і власників торгового капіталу і за допомогою якої обґрунтовувалася
політика держави, меркантилізм мав у своїй основі узагальнення досвіду
первісного нагромадження. Він став першою спробою пояснення суті й при-
скорення цього процесу — процесу нагромадження.
У цей період з’являється велика кількість різноманітних за жанром еко-
номічних творів, спричинених необхідністю осмислення та узагальнення но-
вих явищ економічного життя, вирішення практичних завдань прискорення
процесу первісного нагромадження капіталу та теоретичного обґрунтування
економічних заходів держави. Система поглядів на ці питання формується
не одразу, суперечливо, але знання про суть економічних явищ та процесів
систематизуються й набувають концептуальної визначеності.
У своїх творах меркантилісти основну увагу приділяють проблемам тор-
гівлі і грошей, протиставляючи їх проблемам феодальної економіки та нату-
ральному господарству.
Сам термін «меркантилізм» виник у другій половині ХVIII ст. від італій-
ського «мерканте» — купець, але вперше його застосували критики меркан-
тилістської доктрини Ф. Кене і А. Сміт. При цьому слід наголосити, що мер-
кантилізм ніколи не був єдиною теорією, яку б викладали певні мислителі.
Такої наукової школи й самоназви такої течії економічної думки не було,
адже погляди меркантилістів не були системними, а були лише окремими
спостереженнями, здогадками, висновками, вкрапленими в трактати з прак-
тичними рекомендаціями. Ті реальні події в житті суспільств, які відбивали-
ся в численних працях періоду меркантилізму, свідчать про досить складні
економічні процеси, що відбувалися в західноєвропейських країнах, причи-
ни яких були незрозумілими для їх очевидців та сучасників.
Спочатку меркантилізмом називали ідеологію купців, пізніше під загаль-
ною назвою «меркантилізм» стали розуміти сукупність поглядів й окремих
уявлень багатьох різних осіб поряд із заходами господарської політики єв-
ропейських держав у ХIV—ХVIII ст. Власне, можна сказати, що у поглядах
різних мислителів спільне, що їх об’єднувало, становило ідеологію меркан-
тилізму, а конкретна господарська практика, що мала місце, була політикою
меркантилізму.
Однією з заслуг представників меркантилізму є постановка проблеми,
якою і має, на їх думку, займатися економічна наука: що таке багатство, які
його джерела? Інший успіх меркантилізму полягає у постановці питання про
зміну господарської системи, про перехід до товарного способу організації.
Розуміння цих питань не залишалося незмінним. У розвитку меркантилі-
зму можна виділити два етапи.
187
Етап раннього меркантилізму (його ще називають монетарним) виник ще
до великих географічних відкриттів. Ранній меркантилізм був першою фор-
мою, що відображала зосередження зусиль політики на залученні грошей до
країни. Він зберігав свою актуальність до кінця ХVI ст. Ранні меркантилісти
на перше місце ставили роль уряду. Урядом запроваджувався суворий конт-
роль за зовнішньою торгівлею, здійснювалося сприяння ввезенню в країну
золота й срібних грошей. Саме тому для раннього меркантилізму є характер-
ною проблема грошового балансу, яка ставила два завдання: зберегти гроші
в певній країні й залучити якомога більше грошей із-за кордону. За цим сто-
яло прагнення менше витрачати і більше нагромаджувати грошей. Така по-
літика стримувала розвиток зовнішньоторговельних зв’язків, розширення
зовнішньої торгівлі й зростання товарності. Найвизначнішим з прихильників
таких заходів був англієць У. Стаффорд (1554—1612).
Етап пізнього меркантилізму (або ще його називають мануфактурним)
охоплює період початку ХVII — середини ХVIII ст. Його основними пред-
ставниками були Т. Мен, Дж. Ло, Дж. Стюарт, Ж. Б. Кольбер, А. Мон-
кретьєн, А. Серра. На цьому етапі під впливом заохочення до розвитку наці-
ональної промисловості й торгівлі стають більш розвиненими торговельні
зв’язки між країнами. Тому для пізнього меркантилізму (мануфактурного)
характерна більш гнучка політика, в основі якої були ідеї активного торго-
вого балансу. Вона ґрунтувалася на таких основних положеннях: джерелом
національного багатства є дохід від зовнішньої торгівлі; держава збагачуєть-
ся тим більше, чим більше експорт товарів переважатиме над імпортом; го-
ловними засобами збільшення активного торгового балансу країни визна-
ються посередницька торгівля, експортні галузі промисловості, які пра-
цюють на вітчизняній і дешевій імпортній сировині. Заборони вивезення
грошей за кордон і обмеження імпорту іноземних товарів визнаються недо-
цільними.
Томасом Меном (1571—1641), одним із великих і найбільш типових
представників пізнього меркантилізму, в праці «Багатство Англії у зовніш-
ній торгівлі, або Баланс нашої зовнішньої торгівлі як принцип багатства»
(1664), яку називають «Євангелієм меркантилізму», послідовно аналізують-
ся проблеми походження багатства, міжнародного поділу праці, механізму
міжнародної торгівлі. Автором спростовується доктрина грошового балансу
й систематизовано доводяться докази зрілого меркантилізму, побудовані на
ідеї активного торгового балансу.
Вже підкреслювалося, що характерною ознакою економічної політики мерка-
нтилізму був яскраво виражений протекціонізм. Це така економічна політика
держави, що спрямована на захист національної економіки від іноземної конку-
ренції через уведення великих розмірів мита на товари, які ввозяться до країни, а
також низки деяких інших заходів. Протекціоністська зовнішньоторговельна по-
літика багатьох європейських держав у ХVІ—ХVII ст. була по суті наслідком її
широкої пропаганди економістами меркантилістського напряму.
188
Роблячи акцент на активному торговому балансі, що породжує вимогу
проведення протекціоністської політики, пізні меркантилісти ставили пи-
тання не тільки про нагромадження грошей, а й про їх залучення в обіг для
збільшення грошового капіталу. Пізні меркантилісти підходять до грошей з
позицій того, що гроші породжують гроші і для цього вони мають бути у
постійному русі. На перше місце пізні меркантилісти висувають приватну
ініціативу купців і купецьких компаній. Припускається закупівля товарів за
кордоном, але за умови збереження активного торгового балансу, при якому
грошова сума закупівель має бути меншою від суми продажу своїх товарів.
Яскравий представник пізнього меркантилізму Джон Ло (1671—1729),
прихильник кількісної теорії грошей, виходив у своїх теоретичних побудо-
вах з ідеї про вирішальність грошей в економічному процвітанні держави.
Тому, на його думку, у забезпеченні зростання багатства нації відіграє роль
не тільки підтримка активного торгового балансу, а й розвиток банківської
справи. На відміну від класичних меркантилістів, він пропонував не метале-
ві, а кредитні гроші, які мають створюватися банками для господарських по-
треб. Створивши першу в історії відкриту акціонерну компанію, Джон Ло
практично втілив ще тоді ідею фінансової піраміди, яка зазнала краху і мала
катастрофічні наслідки, але відіграла позитивну роль у переосмисленні ролі
грошей і торгівлі та подальшому розвиткові економічної науки.
Доктрину меркантилізму наполегливо впроваджував у життя француз
Жан Батист Кольбер (1619—1683), який, будучи міністром фінансів у дру-
гій половині ХVII ст., активно впроваджував політику державного втручан-
ня в економіку, що увійшла в історію під назвою кольберизму.
Для забезпечення припливу грошей в країну меркантилісти пропонували
збільшувати і розвивати зовнішню торгівлю. Але загальною теоретичною
підвалиною меркантилізму було переконання про необхідність розширення
функцій держави, енергійного втручання державної влади у справи промис-
ловості й торгівлі. Обстоювання державного втручання в господарське жит-
тя, за якого тільки й можливо забезпечувати грошовий і торговий баланс,
було тим спільним, що об’єднувало всіх меркантилістів.
Отже, виникнення меркантилізму як форми державної політики, як пер-
шого систематизованого знання про нові функції держави, про зміни еконо-
мічного і суспільного середовища пов’язане насамперед із розвитком торго-
вельного капіталу, формуванням національних економік на ринкових
засадах. Виникнення меркантилізму передусім у централізованих європей-
ських державах не випадкове — він якнайповніше відображає централізацію
влади в абсолютистських монархіях, потребу в акумуляції коштів для функ-
ціонування держави в руках короля.
Як першу економічну концепцію епохи первісного нагромадження капіталу
меркантилізм характеризують такі теоретико-методологічні особливості:
• дослідження економічних явищ в його рамках відбувалося емпірично,
без системного аналізу усіх сфер економіки;
189
• гроші трактувалися як найвища й абсолютна форма багатства і ототож-
нювалися із золотом та сріблом;
• джерелами багатства вважалося здійснення зовнішньої торгівлі на ос-
нові активного торгового балансу;
• шляхи збагачення нації бачились у нееквівалентному зовнішньоторго-
вельному обміні, у проведенні політики «розорення сусіда», що зумовлювала
антагонізм економічних інтересів конкуруючих на світовому ринку держав;
• меркантилізм був спрямований на вмотивування процесу становлення
національних держав, необхідності сильної централізованої влади та актив-
ної діяльності уряду з нагромадження багатства країни у грошовій формі;
• сфера виробництва трактувалась як передумова успішного розвитку тор-
гівлі, як джерело постачання необхідних для продажу товарів;
• на основі переконання в тому, що імпортні товари є капіталомісткими, а
експорт готових виробів передбачає інтенсивне використання праці, обґрун-
товувалася необхідність забезпечення високої зайнятості населення.
Завдяки меркантилізму як першої економічної школи було започатковане
позитивне знання, створені умови для переходу від сприйняття економічних
явищ на рівні здорового глузду до їх наукового осмислення та аналізу. У мер-
кантилізмі знайшли відображення не лише зміни у господарстві, а й перехід
його від натури до товарності. Меркантилізм розглядав не багатство окремої
людини, а багатство нації. Він став реакцією на витіснення натуральних
форм господарства, дедалі більше проникнення товарно-грошових елементів
та зростаючу роль торгівлі, здійснені географічні відкриття та необхідність
грошового наповнення державної казни.
Отже, централізація влади і створення абсолютистських монархій об’єк-
тивно викликали зміни у предметі економічних досліджень представників мер-
кантилізму.
Процес формування товарного господарства супроводжувався його по-
ступовим проникненням і в аграрну сферу. Серед західноєвропейських країн
найбільш наочним тут є приклад Франції. На відміну від Англії, Франція аж
до кінця ХVІІІ ст. залишалася аграрно-феодальною країною, унаслідок чого
особливо потерпало селянство. Потужна абсолютистська влада у Франції була
перешкодою на шляху вільного економічного розвитку. Політика меркантиліз-
му підривала економіку сільського господарства. Воно деградувало в умовах
штучного утримування цін на низькому рівні, заборони на вивіз зерна. Тому
центр економічних суперечностей змістився у сферу сільського господарства
й воно стає головним предметом досліджень представників фізіократизму —
найбільш представницького вчення першого етапу розвитку класичної по-
літекономії у Франції середини ХVІІІ ст.
Фізіократи, гостро критикуючи меркантилізм за ігнорування ролі вироб-
ничої сфери, виходили з визначальної ролі землі, природних факторів та аг-
рарної сфери у житті суспільства та створенні багатства. Найбільш широко
особливості переходу аграрної сфери на засади товарного господарства відо-
190
бражали праці французького мислителя Франсуа Кене. Його «Економічна
Таблиця» (1758 р.) стала вищим проявом утвердження відносин товарності в
сільському господарстві. Вона є одним з важливих теоретичних надбань, що
являло собою першу спробу побудови макроекономічної моделі цілісного гос-
подарства. Ніким до цього ще не розглядалася економіка країни як єдиний ці-
лісний організм, в якому все взаємозв’язано. Ніхто до нього не уявляв будо-
ву економіки як круговий потік продуктів і доходів [8, с. 145]. Зі свого боку,
необхідно зазначити, що це стає можливим лише в товарному господарстві.
Дослідження Ф. Кене французького сільського господарства було
спрямоване на обґрунтування необхідності проведення політики його
державної підтримки, переходу до прогресивних форм господарювання.
Ф. Кене розвивав ідею про землеробство як єдину виробничу сферу гос-
подарства, що створює засади суспільного розвитку. Він керував розроб-
кою програми економічних реформ, що намагалися здійснити в подаль-
шому його послідовники, яка мала антифеодальний характер.
Клас фермерів, що виник й набував розвитку, на переконання Кене, мав
забезпечувати прогрес сільського господарства, який ним справедливо вва-
жався основою здорового економічного та політичного розвитку суспільства
в цілому. Хоча Кене і перебільшував роль сільського господарства як єдиної
продуктивної галузі, але пояснюється це, напевне, його переконанням, що
лише воно могло бути основою суспільного руху вперед.
Він був першим із дослідників, хто намагався встановити найбільш важливі
закономірності процесу суспільного відтворення. Найбільшим внеском цього
мислителя в розвиток економічної науки була ідея кругообігу суспільних про-
дуктів та зустрічного кругового потоку доходів, що рухаються без участі держави.
Ф. Кене першим в історії економічної думки намагався обґрунтувати поло-
ження про капітал, пояснюючи, що гроші самі по собі є безплідним багатством,
яке нічого не виробляє. Кене висунув цілу низку цікавих неординарних думок
щодо торгівлі, забезпечення її абсолютної свободи як умови розвитку.
Будучи першою моделлю цілісного господарства країни, в якій виявлено
взаємозв’язок певних народногосподарських пропорцій у структурі економіки,
«Економічна таблиця» Ф. Кене є тим етапом в історії економічної науки, на
якому уперше розглядалися у зв’язку суспільство і процес відтворення суспіль-
ного продукту, цілісний процес безперервного зростання багатства нації. «Еко-
номічна Таблиця» стала першою спробою макроекономічного дослідження, в
якому центральне місце посідало поняття про сукупний суспільний продукт.
Закладені тут ідеї стали зародками майбутніх економічних теорій.
Ґрунтуючись на своїх теоретичних уявленнях про класову структуру суспі-
льства, Ф. Кене розкрив процес виробництва і заміщення відповідних витрат,
що здійснюються у суспільстві, на базі продуктивності землеробства. Він про-
аналізував рух щорічних багатств трьох суспільних класів і описав їх обіг. Ре-
зультатом цього стала перша в історії економічної думки спроба зображення
всього процесу виробництва як процесу відтворення в одній таблиці. «Ця спро-
191
ба, зроблена у другій половині ХVІІІ століття, в період дитинства політичної
економії, була найвищою мірою, геніальною ідеєю, безперечно, найгеніальні-
шою з усіх, які тільки висунула до того часу політична економія» [9, с. 319].
Ще один представник фізіократизму і критик меркантилізму, що розділяв
погляди Ф. Кене, — Ж. Тюрго (1727 — 1781), аналізуючи модель класового
суспільства, намагався надати тлумачення проблеми нагромадження капіта-
лу. Одним із перших вказавши на різницю між грошима і капіталом, він ви-
словив геніальну думку про тенденцію розвитку простого товарного госпо-
дарства у бік товарно-грошового (капіталістичного). Його економічні
погляди були проникнені духом раціоналізму та вільної конкуренції. У де-
яких положеннях про гроші та кредит Ж. Тюрго випередив А. Сміта. Біль-
шого, ніж Ф. Кене, значення Ж. Тюрго надавав промисловості, торгівлі,
грошовому обігові, кредиту. Головний свій твір — «Роздуми про створення і
розподіл багатств» (1766 р.), а також дослідження «Цінності та гроші» (1769 р.),
він присвятив розвитку теорії цінності й ціни, грошей і кредиту.
Він обстоював свободу торгівлі зерном, доводив необхідність розвитку
видобувної та обробної промисловості, пропонував податкові реформи, за-
хищав свободу і запровадження відсотків.
Вважаючи шкідливою регламентацію, Ж. Тюрго виступав за скасування
цехів та гільдій, за обмеження монополій. Пропонував через запровадження
єдиного податку на «чистий дохід» (тобто на ренту) перекласти тягар подат-
ків на земельних власників. Тюрго зробив вдалу спробу пояснити похо-
дження суспільних класів, виводячи його із суспільного поділу праці.
Таким чином, сприймаючи фізіократичне вчення, Ж. Тюрго далі розвинув
фізіократизм, виходячи з принципів еквівалентності обміну та свободи кон-
куренції.
Отже, підсумовуючи розглянуте, зробимо певні висновки. Наслідками
впливу цивілізаційних чинників на господарства країн західноєвропейської
цивілізації в період розпаду феодалізму були:
у політичній сфері — перетворення держави на централізовану монархію,
виникнення централізованої влади та формування її державних органів, за-
безпечення влади державним апаратом; виникнення адміністративних орга-
нів як якісно нових форм впливу центру; здійснення економічних функцій
централізованою владою — адміністрацією монаршого двору;
у соціальній сфері — утвердження вільного індивіда; здійснення підготов-
ки умов для виникнення національної держави та утвердження нації як її
суб’єкта; формування цілісного суспільства зі своєю структурою, між еле-
ментами, структурними частинами якої, а також із державою в цілому, здій-
снюється їх взаємодія; зміни у соціальній структурі;
в духовно-культурній та релігійній сфері — зміни в напрямі орієнтації на
індивіда, у відношенні до праці та багатства; виникнення протестантизму;
в економічній сфері — зміни у самому розвиткові суспільства, механізмах, що
його забезпечують; диференціація суспільних сфер, зокрема відокремлення влас-
192
ності від влади, набуття власністю аристократії ознак приватної; утвердження
економічної діяльності вільного індивіда на засадах приватної власності; поси-
лення впливу з боку суспільства на кожну господарську одиницю; формування
та посилення залежності кожної господарської одиниці від суспільної системи,
від центру; зміна типу суспільної залежності індивідів через подолання особистіс-
ної залежності й формування економічної, майнової залежності (причому попе-
редня ієрархічна особистісна залежність спочатку змінюється встановленням аб-
солютної особистої залежності усіх членів суспільства від верховного правителя,
коли всі стають підданими короля і рівними у залежності від нього); посилення
елементів товарності в господарстві, поява нових форм господарств, орієнтова-
них на товарно-грошові форми взаємодії; формування та загострення потреби у
коштах, їх акумуляція в руках монарха (короля) для забезпечення функціонуван-
ня держави, що виступило внутрішньою потребою пошуку нових джерел збага-
чення; посилення експансії та процесу колонізації під впливом та внаслідок здій-
снення великих географічних відкриттів; потужний розвиток продуктивних сил
монархічних держав, їх господарств, викликаний припливом нових коштів, нас-
лідком чого стало посилення інфляції та «революція цін».
В економічних поглядах та думках ці зміни відображаються у формуванні
першої теоретичної системи економічних поглядів — меркантилізму як най-
повнішого відображення процесів політичної та економічної централізації.
Головним же висновком з розглянутого є те, що з утворенням аб-
солютистської централізованої монархії виникає нова якість держави,
що зумовило зміни у господарській сфері. Об’єднання країн та форму-
вання абсолютистських монархій як прообразу національних держав
заклало підґрунтя для появи національних економік. Цивілізаційні чинни-
ки вплинули на становлення національного господарства як цілого.
Зміни політичної системи, формування абсолютистської централі-
зованої монархії забезпечили формування передумов ринкової моделі
господарювання.
6.2. ФОРМУВАННЯ ТОВАРНОГО ГОСПОДАРСТВА
В ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇНАХ
Великі географічні відкриття мали великі наслідки
для країн Європи. Одним із найбільш значущих еко-
номічних наслідків цих відкриттів стала так звана ре-
волюція цін, що мала місце в країнах Західної Європи
та відіграла дуже важливу роль у розкладі натураль-
ного і формуванні товарного господарства.
Попередні п’ятсот років до географічних відкриттів ціни на основні спо-
живчі товари на довготермінових інтервалах залишалися практично стабіль-
ними. Їх зростання становило 20—30 % за століття, що практично було не-
«Революція цін»
та її вплив на
господарський
розвиток країн
Європи
193
помітним для сучасників. Поясненням цього феномену були обмежена й
практично стабільна кількість золота й срібла в Європі та натуральний ха-
рактер господарства.
Після відкриття морських шляхів в Америку, Індію та Південно-Східну
Азію грошовий голод у Європі замінюється могутнім припливом золота й
срібла. З географічними відкриттями виникло невідоме раніше явище — різ-
кі стрибки цін на ринках західноєвропейських країн — спочатку на сіль-
ськогосподарські продукти, а потім і на інші товари. Так, загальне зростання
цін протягом ХVІ ст. відбулося майже у 4 рази. До 1601 р. ціни в Іспанії зро-
сли в 4,5 раза, в Англії — у 4 рази, Франції — у 2,5 раза, в Італії та Німеччи-
ні — у 2 рази. Це явище в науковій літературі дістало назву «революції цін».
Зауважимо, що цінова революція була викликана не лише потужним
припливом коштовних металів на ринки Європи (що само по собі зумови-
ло їх знецінення), а й різким падінням витрат на видобуток золота та
срібла. З іншого боку, таким же чином, як дефіцит грошей стримував роз-
виток товарності сільського господарства (і не лише його), зростання кі-
лькості грошей в умовах ще досить великої частки натуральних форм ви-
передило потребу в їх збільшенні.
Стан сільського господарства, як і інших галузей, не був готовий забезпе-
чити обсяги виробництва, що були б відповідними такому обсягу грошових
металів, який потужно збільшився. Грошова маса, якої стало незрівнянно
більше, здатна була обслуговувати більшу масу товарів, але їх вироблялося
недостатньо. Звідси інфляція і зростання цін, що віддзеркалило порушення
економічних залежностей. Отже, інфляція, що виявилася у стрімкому зрос-
танні цін, стала могутнім поштовхом до збільшення обсягів виробництва та
розвитку товарності.
Жаном Боденом у його «Шести книгах про Республіку» (1576 р.), де він
досліджував загальні умови добробуту й стабільності держав, було поміче-
но, що зростання цін почалося з Іспанії, а вже потім хвиля пішла по інших
країнах. Його ідею підтримали в Англії Вільям Стаффорд й Джерард Ма-
лейнс. Завдяки їм виникає кількісна теорія грошей, згідно з якою їх цінність
визначається тільки співвідношенням кількості товарів та грошей. Ця теорія
дожила до наших часів.
Зміни, що відбулися на ринку у явищі «революції цін», потягли за собою
злам економічних відносин, що склалися. Прискорилося розшарування се-
лянства й розорення значної частини феодалів, які не змогли пристосуватися
до нових умов. Відбулося збідніння одних і збагачення інших підприємців.
У результаті «революції цін» значно погіршилося становище багатьох
верств населення (робітників, які жили на заробітну плату, феодалів, які жили
на фіксовану ренту, та більшості селян), але при цьому вона збагатила торгів-
ців, промислову буржуазію, що народжувалася (робоча сила подешевшала, а
продукція, що випускалася, подорожчала), заможні верстви селянства (з па-
дінням купівельної сили грошей зменшувалися реальні розміри оброку).
194
Це прискорило процес так званого первісного нагромадження капіталу, а ра-
зом із ним прискорився й розклад натурального господарства. Таким чином,
«революція цін» стала тим базовим явищем, що відіграло особливу роль у фор-
муванні товарного господарства та стало історичним фактом його утвердження.
Великі географічні відкриття мали важливі еконо-
мічні наслідки не тільки для Європи, а й для насе-
лення відкритих земель. Тільки для корінного на-
селення відкритих європейцями земель географічні відкриття, такі сприят-
ливі для європейської цивілізації, обернулися справжнім пеклом. З географі-
чними відкриттями виникає світова колоніальна система. Створюються ко-
лоніальні імперії, спочатку — іспанська і португальська. Дещо пізніше у
світовий колонізаційний рух вступили Англія, Франція й Нідерланди, по-
ступово перетворюючись у могутні імперії. Відомий ще античній системі
господарства колоніалізм стає методом функціонування міждержавного гос-
подарства, що поступово набуває масштабу світового.
Португальська колонізація мала характер так званої «точкової» колоніза-
ції: на океанському узбережжі нововідкритих земель створювалися військо-
во-торговельні факторії, з яких до Європи відправлялися награбовані та
отримані нееквівалентною торгівлею товари. Іспанські ж колонізатори, за-
хопивши величезні території в Південній та Центральній Америці, намага-
лися створити тут той тип господарства, який їм був більш звичний. Місцеве
населення примусово експлуатувалося на золотих та срібних копальнях,
плантаціях цукрової тростини, що досить швидко призвело до його масового
вимирання (наприклад, в Перу та Чилі за другу половину XVI ст. місцеве
населення скоротилося в 5 разів). Проблема поповнення робочої сили в цей
період вирішувалася вивезенням з Африканського континенту великої кіль-
кості темношкірих людей у рабство, яких широко використовували на цук-
рових, кавових, бавовняних плантаціях. Раби стають найприбутковішим то-
варом, а головними работоргівцями — Португалія, Голландія, Англія.
Взагалі нещадне грабування колоніальних народів призвело до нагрома-
дження величезних багатств у країнах Західної Європи [3, с. 42—43].
Експлуатація колоній військово-феодальними методами не залишала
Португалії та Іспанії можливості для інтенсивного розвитку промисловості.
Цьому заважала феодальна відсталість, споживацьке використання награбо-
ваного багатства для купівлі предметів розкоші, а також ведення війн.
На шляху колоніальної експансії з Іспанією змагалася Англія. Вона вела конт-
рабандну торгівлю з іспанськими колоніями, здійснювала піратські експедиції і
грабежі.
Португальську монополію на торгівлю з Індією намагались підірвати Ні-
дерланди, які водночас поступилися першим місцем у світовій торгівлі Анг-
лії. Зрештою Нідерланди зазнали поразки у торгових і колоніальних війнах
XVII—XVIII ст.
Перші колоніальні
імперії
195
Значних успіхів у Північній Африці досягла Франція, витіснивши також на
Близькому Сході на другий план італійську Венецію та інші північноіталійські
держави. Водночас здійснювалися спроби захопити колонії в Америці (Канада).
Південнонімецькі торгові і промислові компанії намагалися проникнути в Пів-
денну Америку і Вест-Індію [1, с. 76].
Отже, початковий етап колонізації здійснювався примітивними насильниць-
кими методами, не змінюючи того способу виробництва, що був сформований
в колоніях. Економічні відносини були пристосовані для грабіжницьких цілей,
нерівноправне становище колоній утверджувалося силою. Колоніалізм того ча-
су консервував феодалізм у колоніях, множив податки, повинності. Все роби-
лося задля наживи. Місцеві феодали перетворилися на агентів колонізаторів,
які зупинили природний процес розвитку східного феодалізму.
Відкриття Нового світу та утворення володінь Іспанії і Португалії на
Американському континенті припинило самостійний розвиток його народів
і поклало початок їх колоніальної залежності.
Великі географічні відкриття мають надзвичайно
важливе значення для характеристики етапу пере-
ходу до товарності господарства. У результаті їх
здійснення, по-перше, розширилася територіальна
сфера обігу. Виникли економічні зв’язки між най-
віддаленішими землями і народами різної матеріа-
льної культури. Внаслідок відкриття нових земель площа відомої європей-
цям поверхні Землі збільшилася на кінець ХVI ст. в шість разів. По-друге, за
рахунок таких нових товарів, як тютюн, какао, кава, картопля, томати тощо
розширився торговельний асортимент. Різко збільшився обсяг торгівлі вже
відомими, але ще рідкісними рисом, цукром, прянощами. По-третє, боротьба
за оволодіння новими ринками призводить до створення в ряді країн моно-
польних торговельних об’єднань, найбільш потужними з яких стали голла-
ндська та англійська Ост-Індські компанії, філіали якої у середині XVI ст.
були створені в усіх колоніальних країнах. Величезні масштаби колоніаль-
ної експансії реалізували завдання первісного нагромадження капіталу. По-
четверте, відбувається переміщення центру торгівлі із Середземного моря в
Атлантичний, Індійський, а пізніше — Тихий океани (головна роль у світо-
вій торгівлі припадає в цей період на Голландію, Англію і Францію). Завдя-
ки цьому зовнішня торгівля у XVI—XVIII ст. сягає рівня світової. По-п’яте,
змінюється техніка торгівлі, яка зростає настільки, що поширення набуває
торгівля за зразками. Огляд усього товарного асортименту став фізично не-
можливим. Зростання товарної маси диктувало зміни в механізмі торгівлі.
У XVI ст. виникають спеціальні місця для огляду зразків і укладання угод —
торговельні біржі. Це своєю чергою викликає потребу в кредитах для креди-
тування торгівлі і сприяє заснуванню великих банків. З часом роль центру
світової торгівлі й кредиту поступово отримують Амстердам та Лондон. По-
Значення великих
географічних відкрит-
тів для становлення
товарного господар-
ства в Європі
196
чинаючи з 1585 р. Амстердамська біржа здійснює регулярну публікацію цін
на товари. По-шосте, відбувається становлення світового ринку, починають
формуватися елементи світового господарства.
Завдяки сміливим експедиціям мореплавців багатьох країн світу Європу,
Африку, Америку і Австралію зв’язали між собою торговельні шляхи, в ре-
зультаті чого почали складатись окремі сегменти світового ринку. Це також
стало ще одним потужним поштовхом до становлення і подальшого розвитку
ринкових відносин у Західній Європі. Новий світ став ринком збуту для ману-
фактур Європи, а монопольне володіння ним забезпечило швидке нагрома-
дження капіталу в країнах Західної Європи [16, с. 71].
Великі географічні відкриття створили основу для виникнення міжнародно-
го поділу праці та світового господарства. Кордони європейського світу сут-
тєво розширилися й охопили майже всю планету, за винятком Австралії. Пер-
ший договір про поділ світу між Іспанією та Португалією скріпив своєю
печаткою у 1493 р. Папа Римський.
Наслідком великих географічних відкриттів стало посилення нових тен-
денцій в економічній політиці європейського абсолютизму. Вона набула яс-
краво вираженого меркантилістського характеру. Правлячі династії в Іспанії,
Англії, Франції всіма доступними засобами стимулювали торгівлю, промис-
ловість, судноплавство, колоніальну експансію. Як економічна політика
епохи первісного нагромадження капіталу меркантилізм був породжений
наслідками феодалізму та капіталізмом, що народжувався у його надрах та
сприяв формуванню й розвиткові ринкової економіки [16, с. 71].
Великі географічні відкриття стали потребою подальшого розвитку абсо-
лютистських монархій, але їх виникнення загострило потребу у додаткових
коштах й підштовхнуло західноєвропейські країни до зовнішньої експансії.
Такі світові події XVI—XVIII ст., як великі гео-
графічні відкриття, утворення колоніальної систе-
ми, становлення світового ринку, призвели до того,
що просте товарне виробництво вже не задоволь-
няло зростаючі потреби в різних промислових товарах. Поставало питання
щодо значного збільшення обсягів виробництва. Головним тут було надання
наявному багатству грошової форми, тобто такої форми, що може бути направ-
лена на цілі виробництва (а не споживання, як це характерно для простого това-
рного господарства).
Для того щоб здійснити перехід від переважно натурального, з елемен-
тами дрібнотоварного господарства до товарного виробництва, коли воно
здійснюється для невідомих споживачів і набуває форми пропозиції, був
потрібний збіг декількох умов:
• звільнення основної маси робітників від особистої, феодальної залежності і
станових, цехових обмежень, відокремлення робітників від засобів виробництва
для створення необхідності пошуку роботи за грошову плату;
Процес первісного
нагромадження
капіталу
197
• концентрація капіталу, переважно в грошовій формі, у руках тих, хто
спроможний організувати й управляти великомасштабним товарним виробни-
цтвом (тобто у підприємців);
• наявність ринків постійного збуту продукції [14, с. 59—60].
Зазначені умови забезпечив так званий процес первісного нагромадження.
У західноєвропейських державах до XVI ст. ці умови починають лише
складатися. Але основою виробництва пізньофеодального суспільства Захід-
ної Європи, незважаючи на відносно високий рівень його розвитку, й надалі
залишилося дрібнотоварне сімейне господарство селянина на селі і ремісни-
ка у місті. Засоби виробництва і виготовлений за їх допомогою товар нале-
жали самому виробнику. Існував позаекономічний примус у формі кріпос-
ного права та цехових обмежень [16, с. 73]. Тому першим кроком у справі
первісного нагромадження капіталу стало юридичне звільнення особи селя-
нина від кріпацтва, а ремісника — від цехового порядку й примусу. Цей
факт засвідчив набуття робочою силою форми товару, який міг вільно вийти
на ринок. Виникає так званий найм.
Щодо армії найманої фізичної сили, то вона формувалася в результаті ма-
сового обезземелювання селянства і занепаду ремісництва. Різні країни мали
власні особливості первісного нагромадження капіталу. Однак методи зали-
шалися такими самими: завоювання, розбій, поневолення.
Примусове позбавлення дрібних товаровиробників засобів виробництва і їх пе-
ретворення у бідних продавців своєї робочої сили було важливим кроком до ство-
рення умов для товарно-грошового (капіталістичного) виробництва. Історія цього
процесу, за висловом К. Маркса, «записана у літопису людства мечем і вогнем».
Другим важливим кроком був процес нагромадження великих грошових запасів
у руках цехових майстрів, заможних селян, але головним чином у купців і лихварів.
Основними джерелами нагромадження цих капіталів стали:
• зовнішня торгівля, особливо торгівля колоніальними товарами — перцем,
прянощами, пахощами, тютюном тощо;
• система протекціонізму, державні позики, податки;
• пряме пограбування колоніальних володінь і залежних земель, колоніальні
війни, торгівля рабами, піратство;
• організація в колоніях (Америці) рабовласницького, плантаторського гос-
подарства; жорстокі методи поневолення і пограбування корінного населення Аф-
рики, Азії, Північної і Південної Америки;
• нещадна експлуатація позбавлених засобів виробництва і засобів існу-
вання пауперів у майстернях і робочих будинках, де робота виконувалась з
перервами лише на сон і їжу.
Як бачимо, не лише завдяки працелюбності, енергії і старанню, як вважають
більшість західних учених, утверджувався клас капіталістів, а й унаслідок насилля,
пограбування, доведення до бідності мільйонів людей.
Отже, процесом первісного нагромадження капіталу, як визначено К. Марк-
сом, було «не що інше, як історичний процес відокремлення виробника від за-
198
собів виробництва» [9, с. 727]. Це був процес примусового позбавлення безпо-
середніх виробників приватної власності на засоби виробництва й перетворен-
ня їх у бідних продавців своєї робочої сили, що, власне, передував капіталісти-
чному нагромадженню. Його головною відмінною ознакою виступали розвиток
товарно-грошових відносин, становлення ринкової економіки. Якщо виходити
з того, що капітал — це цінність, яка зростає, його нагромадження починало-
ся там, де цінність працювала на своє збільшення.
Принципово важливо звернути увагу на те, що сутнісною ознакою пере-
творення грошей на капітал було формування приватної форми власності.
Саме зі становленням товарного виробництва, з його подальшою еволюцією
пов’язане утвердження приватної власності. Всі форми, через які відбувався
процес розвитку товарного виробництва, привели до утвердження приватної
власності як його наслідку.
Вказані процеси зумовили соціальні зрушення в пізньофеодальному сус-
пільстві. Це виявилося у міжстановому й внутрішньостановому розшару-
ванні. Первісне нагромадження капіталу стало вихідною точкою в станов-
ленні господарського устрою, елементи якого почали складатися з ХVI ст. в
Європі, що дістав назву капіталізм.
Щодо визначення капіталізму як господарського устрою зустрічаються
різні тлумачення. За нашою думкою, його виникнення слід пов’язувати пе-
редусім із новим ставленням людей до економічної діяльності. Він відрізня-
ється від попереднього феодального устрою не стільки наявністю капіталу,
скільки новою поведінкою людей і відносин між ними, новим поглядом на
господарську сферу, на місце та роль людини, іншим ставленням до грошей
та діяльності як до ділового підприємництва. На основі тверезого розрахун-
ку та ретельного вибору гроші починають вкладатися напряму в оборот, а
отриманий прибуток зберігається, нагромаджується й знову пускається в
оборот. «Гроші породжують гроші, дохід — це гроші, що породжені гроши-
ма», — висловлювався ще Жан Кальвін щодо сутності капіталу, автор каль-
віністського віровчення.
Зі зростанням світового ринку, й передусім обсягів зовнішньої торгівлі
відбувається зосередження багатства як у окремих осіб, так і в окремих дер-
жавах. Торговельний капітал відіграв особливу роль у розвитку капіталістич-
ного виробництва.
Період трансформації феодальних відносин у капіталістичні характеризу-
вався розвитком елементів ринкової системи. Цьому сприяло дедалі більше
запровадження грошової ренти, що замінила характерні для часів раннього
феодалізму відробіткову та продуктову форми.
Отже, із розвитком ринкових відносин феодальні відносини неухильно
трансформуються у капіталістичні. Грошова рента починає все більше пе-
реважати, феодальна залежність селянства зменшується, а через викуп —
зникає. У більшості країн Західної Європи господарства капіталістичного
типу на цьому етапі стають переважними.
199
Розширення масштабів торгівлі супроводжувалося подоланням та, зго-
дом, ліквідацією територіальної замкнутості й обмеженості феодальних вот-
чин, а буржуазні свободи викликали посилення підприємницької ініціативи.
Активізується виникнення спеціалізованих господарств, утворюються нові
господарські форми.
Зміни в господарських формах привели до змін в характері обміну між
ними. Це виявилося у зростанні значення торгівлі і фінансово-банківських
інститутів, які набирають якісно нових рис.
Торгівля, набуваючи прогресу з розвитком товарного виробництва, змі-
нює свої форми й охоплює дедалі віддаленіші регіони. Як більш престижна
галузь, зовнішня торгівля стимулює розвиток товарного виробництва, а та-
кож й внутрішню торгівлю. Поступово набуваючи потужності, розвиток тор-
гівлі виступає важливим джерелом первісного нагромадження грошових за-
собів у руках купців та лихварів й утворення грошового ринку.
Різноманіття монетних систем та одиниць за часів феодалізму привело до
поширення міняльної справи. Міняйли не лише обмінювали одні гроші на
інші, а й займалися кредитними операціями та лихварством. Із розвитком
кредиту трансформується грошова система (виникає та поширюється торгів-
ля цінними паперами), створюються товарні та фондові біржі, розвивається
купецький та лихварський капітал.
З середовища заможних майстрів, купців і дрібних фінансистів формується
верства мануфактурників — майбутніх капіталістів, власників великих майсте-
рень, вже не зайнятих фізичною працею. Вони використовують мануфактурну
форму як засіб зміцнення свого економічного становища — скуповують те, що
можуть скупити, наймають тих, хто змушений найматися. В цьому виявився
економічний зміст переходу до мануфактурної організації виробництва. Дрібні
ж ремісники поступово втрачають незалежність й права власності: спочатку на
вироби, а потім і на саме господарство й знаряддя праці.
Таким чином, прогресивний розвиток господарської сфери у країнах За-
хідної Європи в ХVI ст. свідчить про те, що дрібне господарство ремісників
і селян як основних суспільних виробників на цей час вичерпало свої мож-
ливості й стало неспроможним до подальшого самостійного розвитку. Дріб-
не товарне виробництво починає поступатися місцем більш продуктивним
формам організації виробництва, посилюється його підлеглість капіталу.
Для всіх провідних країн Західної Європи характе-
рними етапами розвитку грошового (капіталістич-
ного) господарства були: первісне нагромадження
капіталу; проста капіталістична кооперація; ману-
фактурне виробництво; капіталістична фабрика. Протягом цих етапів фор-
мувалися передумови утвердження грошового господарства.
Процес так званого первісного нагромадження капіталу найбільш яскра-
во проявився в Англії. Він набув тут класичних форм. Невелике острівне ко-
Первісне
нагромадження
капіталу в Англії
200
ролівство з населенням 3—3,5 млн осіб, що на той час було у 5 разів менше,
ніж у Франції, з міським населенням близько 20 %, у XIII—XV ст. було еко-
номічно відсталою околицею Західної Європи та її аграрним придатком.
Проте вже у XVI ст. Англія перетворилась у передову державу світу, колоні-
альну імперію, володіння якої були розкидані по всіх континентах.
Цьому сприяло зазначуване вже переміщення світових торговельних
шляхів у XVI ст. із Середземного моря до Атлантичного океану. Англія, як і
Голландія, опинилась у центрі світових морських торговельних шляхів, чим
було покладено край відносній ізоляції цих країн від економічного життя
Європи.
Господарському зростанню Англії сприяло і становище континентальної
Європи, промисловість якої дедалі більше потребувала англійської овечої
вовни. Англія вже не одне століття була постачальником цієї цінної для єв-
ропейського сукновиробництва сировини [16, с. 75].
Окрім того, у XVI ст. спостерігалася масова еміграція до Англії французь-
ких, нідерландських, німецьких ремісників, особливо майстрів сукновироб-
ничого процесу.
В Англії процес первісного нагромадження капіталу відбувався більш ін-
тенсивно, ніж в інших європейських країнах. Слід зазначити, що відокрем-
лення дрібного виробника від засобів виробництва і перетворення його на
бідного продавця своєї робочої сили, як вихідний пункт становлення нової
господарської системи, відбувалось у різних західноєвропейських країнах у
неоднакових формах, а у класичній — лише в Англії. Цей процес розпочався
в Англії у XV ст. і закінчився у другій половині XVIII ст. зникненням селян-
ства в цій країни взагалі. Такі глибинні зміни у суспільному статусі людей
відображали суть змін у власності.
Як ішлося в попередній темі, земля в Англії за часів Середньовіччя була
феодальною власністю і перебувала в руках дворян, церкви та короля. Це
означає, що більша частина селян не володіла правом власності на землю.
Лише 20 % англійських селян — фригольдерів, могли вільно розпоряджати-
ся своїми земельними наділами, хоч вони і сплачували власникам землі —
лендлордам — невелику грошову ренту. Але 60 % усіх селян Англії станови-
ли копігольдери, які ще у XIV—XV ст. звільнилися від кріпосної залежності,
але були тільки спадковими власниками землі, за користування якою вони
мали сплачувати феодалу грошову ренту. Щоб користуватися наділом свого
батька, спадкоємець копігольдера сплачував спеціальну данину — файн, яку
феодал безмежно збільшував. Тому копігольдери змушені були відмовляти-
ся від своїх земельних наділів і перетворювались або у лізгольдерів — тим-
часових орендарів клаптика землі на умовах, які встановлює лорд, або у ко-
терів — безземельних селян, що ставали батраками і поденниками, чи у
пауперів — бідняків [16, с. 76].
Із 5,5 млн осіб усього населення королівства сільське населення Англії
у XV ст. становило 4,2 млн. На селі ніколи не припинялась вперта боротьба
201
за землю між копігольдерами і феодальними землевласниками — лендлор-
дами. Можна тільки уявляти масштаби цієї боротьби в умовах домінування
сільського населення. Саме копігольдери, як спадкові тимчасові власники
землі та її традиційні утримувачі, ставали для феодалів головною перешко-
дою на шляху до нових форм господарського користування землею.
XVI ст. виявилося періодом різких змін у становищі селян Англії. Зі збіль-
шенням наприкінці XV ст. попиту на англійську вовну в Європі та цін на
неї, більш прибутковою справою стало не землеробство, а вівчарство. Тому
більшість великих землевласників почали перетворювати землі своїх воло-
дінь у пасовища і розводити овець. Вони захоплювали общинні землі, якими
раніше користувалися разом із селянами, зганяли селян, в основному копі-
гольдерів, з їхніх наділів, руйнували не тільки окремі селянські будинки, а й
цілі села, а захоплені таким чином землі огороджували тинами, канавами,
живоплотом. Відвойовані землі лендлорди здавали в оренду тим, хто у вели-
ких масштабах займався тваринництвом, за що отримували велику ренту, а
іноді самі розводили великі отари овець. Приклад лордів наслідували замож-
ні селяни. Система вільних полів, що традиційно існувала, була поступово
замінена на систему огороджених полів. Цей період обезземелення англій-
ського селянства увійшов в економічну історію Англії під назвою огоро-
джування [16, с. 76—77], в якому знаходили свій прояв зміни форм феодаль-
ної власності.
Важливу роль у справі нагромадження капіталу також відіграла реформа
церкви, так звана Реформація, що була проведена у першій половині XVI ст.
в Англії. Масове розорення селян, втрата ними житла й засобів до існування
були доповнені в середині ХVI ст. секуляризацією церковних земель — ска-
суванням державою церковної власності і перетворенням її у світську через
конфіскацію земельних володінь та майна церков, монастирів.
В Англії здобула перемогу над католицтвом англіканська церква. На про-
тивагу католицтву в християнстві стало поширюватися протестантське
вчення. Тому перехід до капіталізму мав прояв також і в ідеологічній сфері.
Результатом цього стала ліквідація більш як півтисячі монастирів, що су-
проводжувалося вигнанням монахів і селян з монастирських земель та пере-
творенням їх на волоцюг-бурлаків. Землі та майно монастирів були частково
продані за низькими цінами дворянам, багатим селянам, а також заможним
міським жителям. Були також розпущені приватні військові дружини феода-
лів, тому багато колишніх військових людей також змушені були блукати по
дорогах, стали бродячими люмпенами — людьми без будь-якої (навіть рухо-
мої) власності, що не беруть ніякої участі в суспільному виробництві й жи-
вуть випадковими заробітками.
Секуляризація майна монастирів значно збагатила королівську казну,
збільшила земельні володіння «нових дворян» і буржуазії, позбавила колишніх
власників церковних земель засобів виробництва. Нові власники — чиновники
королівського апарату, офіцери королівської армії, представники інших
202
адміністративних органів — збільшували ренту, зганяли селян з їхньої землі та
огороджували свої нові володіння. Це було ще одним способом розорення селян
та примусового перетворення їх на найманих робітників через застосовування і
розвиток орендних відносин підвищенням орендної плати до такого рівня, коли
селяни-орендарі вже були неспроможні сплатити оренду й розорялися.
Зміни у відносинах з приводу власності на землю приводили до втрати
селянами можливості займатися своєю звичною справою. Примусове обез-
земелення селян стало передумовою аграрного перевороту, зміст якого по-
лягав у переході від старого, феодального землеволодіння до нового, буржуаз-
ного, від старої, феодальної — до нової, капіталістичної організації сільсь-
кого господарства. Цей перехід від натурального до товарного господарства
тривав в Англії майже 300 років.
Обезземелені селяни, які залишилися без засобів існування, поповнювали
ряди бідняків і волоцюг та зрештою змушені були продавати свою працю
підприємцям міст і сіл. Цьому сприяла й політика уряду Англії, який через
видання низки законів примушував безземельних селян найматися на роботу
до власників капіталістичних підприємств. Це були заходи з боку влади про-
ти масового бродяжництва, розгулу бандитизму, що охопили Англію. Вони
дістали назву «кривавого законодавства», адже за недотримання цих законів
працездатні бідняки на перший раз каралися різками доти, доки потече кров
по тілу, а вже наступного разу їм відрізали половину вуха, на третій раз їм
загрожувала смертна кара. Крім того, за злиденність, бродяжництво людині
загрожували таврування, тюрма і галери.
Створення ринку вільних робочих рук супроводжувалось, з іншого боку,
нагромадженням у невеликої кількості людей значних грошових коштів, не-
обхідних для будівництва капіталістичних підприємств і оплати найманих
робітників. Цьому сприяла можливість привласнювати приватними власни-
ками засобів виробництва створену додатковою працею найманих працівни-
ків вартість, що виникала завдяки відчуженню результатів виробництва від
їх безпосередніх виробників. Нагромадження великих коштів також досяга-
лось унаслідок насилля, пограбування, обману, шахрайства тощо [16, с. 77].
Як уже йшлося, одним із джерел нагромадження великих грошових кош-
тів стала участь Англії у торгівлі рабами і піратстві. Вже у XV ст. Англія
займала перше місце з доставки африканських рабів до Америки. З 1562 по
1775 р. англійські торговці рабами вивезли з Африки до Америки близько
3 млн осіб. Разом з торгівлею рабами англійці займались і піратством, гра-
буючи іспанські кораблі, міста і порти у Південній Америці.
У первісному нагромадженні капіталу значну роль відіграла система дер-
жавної позики. Королі Англії, які весь час відчували потребу в грошах, змуше-
ні були позичати їх під великі відсотки у постачальників і купців. У результаті
ж потерпав платник податків, а збагачувалась англійська буржуазія.
У XVI—XVII ст. важливу роль у сприянні нагромадженню відігравала
протекціоністська політика, що проводилася з боку держави. Уряди бага-
203
тьох країн ввели великі податки на імпортовані готові товари, забороняли
експорт сировини і продуктів харчування. Така політика, що спиралася на
меркантилістські погляди, надавала буржуазії можливість утримувати на
внутрішньому ринку високі ціни на товари вітчизняного виробника, а також
сприяти розвиткові власного виробництва.
Як прояв товарного господарства в ході первісного нагромадження капі-
талу відбувалося формування зовнішнього та внутрішнього ринків. Завдяки
розвиткові торгівлі вони розширювались, що ставало ще одним додатковим
джерелом збагачення англійських купців. Частина капіталів вкладалася
останніми в національну економіку, особливо у видобувну промисловість,
виробництво пороху, паперу, мила, будівництво кораблів та деякі інші
[16, с. 77—78]. Таким чином поступово формувались умови виникнення ви-
робничого капіталу.
Зовнішня торгівля сприяла зростанню купецького капіталу. Саме тому
меркантилісти вважали, що виробництво товарів мало бути підпорядковане
завданням їх вивезення за кордон. Принципом меркантилізму було «більше
продавати — менше купувати», тому його представники виступали за актив-
ний баланс у зовнішній торгівлі, яка, на їх думку, головним чином і збагачує
державу. Внутрішню торгівлю меркантилісти також не заперечували, але
вона, як вважалося, не збільшує грошей в країні, а тільки переміщує їх від
одних суб’єктів до інших.
Із формуванням світового ринку, й насамперед зі зростанням обсягів зов-
нішньої торгівлі відбувалося зосередження багатства як у окремих осіб, так і
в окремих державах. Капітал, що утворювався в результаті товарної торгівлі,
у подальшому розвиткові товарного виробництва починає відігравати зрос-
таючу роль.
Разом із товарно-грошовими відносинами набуває розвитку економічна
думка, що віддзеркалювала ці процеси. Із встановленням капіталістичних
відносин у всіх структурах суспільного життя, з бурхливим розвитком про-
дуктивних сил, формуванням елементів ринкової системи, обміну, торгівлі
з’являється потреба в дослідженні всіх цих явищ, вивченні закономірностей
функціонування економіки в цілому. Цю місію взяв на себе меркантилізм.
Його представники здійснювали перші спроби теоретичного обґрунтування
відповідної політики, висловлювали у формі величезної кількості різномані-
тних трактатів та памфлетів різні економічні ідеї, що виникали на основі
практичного вивчення та узагальнення явищ економічного життя. В цих по-
глядах та ідеях знайшла відображення центральна тенденція економічної
думки пізнього феодалізму. Меркантилізм, за висловленням М. Блауга, став
економічною теорією «в дитинстві», яка об’єднала сформовані протягом
трьохсот років неузгоджені інтелектуальні зусилля, сповнені суперечностей
і різноманіття.
В інших країнах, де зароджувались капіталістичні відносини, також від-
бувався процес формування товарного господарства. Проте там, де зберег-
204
лося численне селянство, він був менш виразним, проходив більш повільно
і в специфічних для кожної країни формах.
Зміни в суспільстві, що відбувалися на цьому етапі,
охопили і соціальну сферу. Про це свідчить при-
скорення процесів розшарування між станами су-
спільства та в їх середині, яке спостерігалося ще
в епоху Відродження. Зі встановленням абсолюти-
зму частина дворянства перетворюється в найма-
них працівників державних органів: вони стають службовцями військово-
морських (Іспанія, Португалія), або військово-адміністративних установ
(Голландія, Англія, Франція). Розшаровується і селянська маса. Але більш
бурхливо процеси розшарування проходили в містах.
Поява мануфактури як нової форми організації засвідчила зміни, що від-
бувались у формах господарства і стали результатом дальшого розвитку по-
ділу праці та кооперації. Вона стала першою формою організації господар-
ства з вільним наймом, за якої учасниками є власники засобів виробництва —
його організатори та власники робочої сили — наймані робітники.
Виникають різні форми мануфактурної організації виробництва. В тих
умовах, де цехова регламентація не була жорсткою, мануфактурне виробни-
цтво розвивалось успішніше. Особливо бурхливо розвивалося надомництво,
або «розсіяна» мануфактура. Цехові ж майстри, збільшуючи масштаби сво-
го виробництва і ступінь поділу праці, створювали централізовані мануфа-
ктури. Особливо ефективні мануфактури були в галузях із дорогими, склад-
ними засобами виробництва і стійким масовим збутом: видобувній,
збройній, суднобудівній, друкарській, ткацькій [14, с. 60—61]. Об’єднання
«за інтересами» в різноманітні товариства, кумпанства, гільдії змушувало
змінювати ставлення до цехового устрою, який дедалі більше гальмував
розвиток ремесла і перетворення його на мануфактурне виробництво.
У результаті виникнення нового способу виробництва в європейських
країнах відбувалось ускладнення структури суспільства. Поряд з основними
класами феодального суспільства — феодалами, селянами, ремісниками —
виникають нові — наймані робітники і капіталісти. Отже, соціальні зрушен-
ня стали проявом, з одного боку, змін феодальної власності, а з іншого —
утвердження приватної власності, які відбувались як результат первісного
нагромадження капіталу.
Потреба в грошових коштах для здійснення різних підприємницьких іні-
ціатив, прискорення грошового обігу викликали необхідність розвитку швид-
кими темпами кредиту, зумовили зміни в сфері обміну. Ярмарки, проведен-
ня яких відновилось ще в XI ст., у ХІV—XVII ст. зазнають бурхливого роз-
витку.
Складні операції європейського купецтва, розширення торгових оборотів
і безперервність торговельних угод викликали зростання кількості й подаль-
Соціальні зрушення
як результат
первісного
нагромадження
капіталу
205
ший розвиток бірж. Їх виникнення майже в кожному великому місті свідчи-
ло про пожвавлення економічного життя. Ярмарки та біржі були якісно но-
вими формами взаємодії, виступали прообразами ринкових форм взаємодії
нових суб’єктів господарювання.
Небувалий приплив до Європи золота й срібла, як один із важливих нас-
лідків вищезазначених подій, посприяв розвиткові комерційного капіталу
(за короткий час кількість грошей зросла більш ніж у десять разів). Грошові
операції тієї епохи були пройняті духом сміливої заповзятливості і ризико-
ваних рішень. У середовищі нового класу — буржуазії — утворюється своя
аристократія, яка формується через нагромадження великих готівкових ка-
піталів у найбільш спритних ділків, здебільшого в результаті здійснення різ-
них кредитних операцій [13, с. 99].
У кредитній системі відбуваються зміни капіталістичного характеру, що
супроводжується заснуванням наприкінці XVII ст. за дозволом уряду Англій-
ського акціонерного банку. Його основною функцією стає надання торговель-
но-промислового кредиту, що також було сприятливим для нагромадження ка-
піталів. Необхідно зазначити, що кредиту належала особлива роль у процесі
первісного нагромадження капіталу, яка виявилася саме в тому, що банки аку-
мулювали капітали задля їх подальшого інвестування у виробництво.
Найбільш економічно розвинутою європейською
державою, що конкурувала з Англією, були Нідерла-
нди зі столицею в Амстердамі. На початку XVI ст. ця
країна мала назву «країни міст», оскільки майже по-
ловину її населення становили міські жителі.
Своєю чергою, більш економічно розвинутою була її південна частина —
Фландрія й район Брабант з центром у місті Антверпен, де на той час (XVI ст.)
вже переважала капіталістична мануфактура розсіяного типу. Північна час-
тина Нідерландів — Голландія та Зеландія — в економічному розвиткові
відставала, хоча мала суттєві переваги, що і надало можливості для її подаль-
шого розвитку.
Південна частина відрізнялася розвитком мануфактури переважно в
сільській місцевості, оскільки в містах він ще стримувався цеховими об-
меженнями. В північній же частині — Голландії — цехи не дістали пов-
ного розвитку, тому умови для розвитку мануфактур тут були кращими.
Отже, хоча мануфактурне виробництво на півночі, в Голландії, виникло
пізніше, але розвивалося воно тут успішніше й швидше.
В економічній історії північ Нідерландів мала виняток, адже тут практич-
но не було феодалізму, не було земельної та особистої залежності. Селяни
Голландії ніколи не перебували у феодальній залежності, тому така особли-
вість прискорила розвиток продуктивних сил цієї країни.
Ще однією особливістю було те, що у XVI ст. сільське господарство пів-
ночі Нідерландів вже не було натуральним. Землеробство мало товарний ха-
Особливості переходу
до товарного
господарства
в Голландії
206
рактер, оскільки його продукція використовувалася не задля власного спо-
живання, а набувала товарності і призначалася для продажу містам. Ці об-
ставини створили підстави для перенесення основних економічних центрів з
півдня на північ Нідерландів.
Слід при цьому звернути увагу на те, що Нідерланди в середині ХVІ ст.
були лише частиною імперії Карла V (потім — Філіпа II). Голландія ж була
однією з 17 провінцій Нідерландів, але найбільш економічно розвинутою. В
результаті об’єднання семи північних провінцій Нідерландів було утворено
незалежну республіку, яка вийшла зі складу Іспанії і стала називатися Гол-
ландією.
У другій половині XVI ст. тут відбулася буржуазна революція, яка мала
форму національно-визвольної війни проти панування Іспанії та закінчилася
створенням на півночі Нідерландів незалежної буржуазної республіки Гол-
ландії. Її наслідком було дуже стрімке, хоча й нетривале, економічне підне-
сення. В південній же частині Нідерландів, що в подальшому стала основою
Бельгії, революція зазнала поразку й панування Іспанії збереглося.
На початку XVII ст. в результаті активної колоніальної експансії Гол-
ландія утворює колоніальну імперію, агресивно експлуатуючи через Ост-
Індську акціонерну компанію острови Індонезії, Індії, Індокитаю, Японії,
на яких створювалися голландські плантації з використанням рабської
праці.
Особливістю було те, що головну роль в господарському розвитку Гол-
ландії відігравав не промисловий, а торговельний капітал. Через Голландію
здійснювали торгівлю всі країни, тому вона стала світовим торговельним
посередником. Вона контролювала більшу частину торговельних перевезень
на північних морях та Середземномор’ї. Їй належало до 60 % світового тор-
гового флоту, оскільки лісова сировина зосереджувалася переважно на гол-
ландських складах й суднобудування здійснювалося з орієнтацією на забез-
печення попиту з інших країн.
Пізніше, в період, що розглядається в наступній темі, нагромаджені тор-
говельні капітали зробили Голландію найбагатшою країною, країною-
банкіром. Амстердамський банк стає загальноєвропейським кредитним
центром. Тут створюється перша у світі фондова біржа як самостійний ор-
ган з торгівлі цінними паперами.
Але унаслідок того, що нагромаджені капітали не переливалися в про-
мислові галузі, а залишалися в торговельній сфері, й торговельне пану-
вання не відповідало промисловому потенціалу, Голландія поступово
втратила світове значення (ХVIII ст.) та зазнала поразку в економічному
змаганні з Англією.
Подальша генеза ринкового господарства в країнах Європи пов’язана
з виникненням і розвитком мануфактурного виробництва як більш прогре-
сивної й адекватної досягнутому рівню розвитку продуктивних сил форми
організації виробництва, особливості розвитку якої буде розглянуто далі.
207
Розвиток мануфактурного виробництва, що наби-
рав потужності, та бурхлива капіталізація госпо-
дарства Англії, посилення її зовнішньоекономічної
експансії у ХVII ст. сприяли виникненню нових
процесів та явищ, які виходили за межі меркантилістської доктрини, але по-
требували свого теоретичного обґрунтування. Концепція, якої дотримували-
ся меркантилісти, вже не могла забезпечити пояснення нових проблем та
питань, що виникали в процесі формування та утвердження товарного гос-
подарства. Відповіді на них могли з’явитися лише за зміни підходів до ро-
зуміння джерел створення багатства та ролі виробничої сфери.
Видатний англійський економіст сер Вільям Петті (1623—1687), на від-
міну від традиційного на той час меркантилістського емпіричного опису
економіки, виявив інші підходи до аналізу сутності економічних явищ і про-
цесів і, власне, першим застосував іншу — загальнонаукову парадигму. На-
магаючись проникнути у сутність економічних явищ і процесів, показати
притаманні їм причинні залежності, внутрішні закономірності, В. Петті за-
стосував метод наукової абстракції для виявлення їх «таємничої природи».
Він був яскравим представником економічної науки періоду подолання мер-
кантилістських догм, який одним із перших вийшов за межі меркантилізму
і започаткував новий напрям економічної науки — класичну політичну
економію.
У 60—80-х роках ХVII ст., висловлюючи відмінну від позицій мерканти-
лістів думку щодо багатства, яке утворюють не тільки дорогоцінні метали та
камені, включаючи гроші, а й землі, будівлі, товари, В. Петті розкривав суть
капіталізації. Він висловив переконання, що праця є батьком і активним
принципом багатства, а земля — його матір’ю. В. Петті проголосив, що ба-
гатство, всупереч думці меркантилістів, створюється насамперед працею і її
результатами, заперечуючи тим самим «особливу» роль грошей у господар-
ському житті. Розвиваючи цю тезу, В. Петті виступав проти заборони виве-
зення грошей, виявляючи свою прихильність до кількісної теорії грошей.
Не сприймаючи меркантилістські ідеї щодо сутності багатства і шляхів
його примноження, В. Петті намагався виявити природу походження варто-
сті товарів і причин, що впливають на рівень їх цінності на ринку.
В. Петті одним із перших висловив ідею про наявність в економіці
об’єктивних, пізнавальних закономірностей, які він порівнював із законами
природи, чим зробив великий крок у розвитку принципів загальнонаукової
парадигми та політичної економії. Трактуючи гроші як особливий товар, що
виконує функції загального еквівалента, В. Петті висловив у цьому ключову
ідею обміну в умовах товарного виробництва, яка забезпечила протягом на-
ступних двох століть розвиток теорії грошей і кредитів.
В. Петті увійшов в історію економічної думки як перший дослідник прос-
того товарного виробництва, що надав аналіз сутності товарного обміну. Він
показав, що вартість і обмін еквівалентів є умовою рівності суб’єктів госпо-
Економічна думка
періоду первісного
нагромадження
208
дарювання, основою зацікавленості сторін в епоху постнатурального вироб-
ництва.
Звернімо увагу на те, що в той час вже відбувся перехід до централізованого
способу здійснення влади й утвердилася така форма особистої залежності, за
якої всі члени суспільства стали рівними як королівські піддані, а також рівни-
ми в плані взаємодії господарських одиниць з економічним центром. Про ви-
никнення нових форм цієї взаємодії й засвідчили ярмарки, біржі, ринок, що за-
безпечили розвиток обміну.
Ще один представник економічної думки періоду виникнення ринкового
господарства, що став родоначальником політичної економії у Франції (хоча
деякі вчені його роль в розвитку економічної думки оцінюють значно скром-
ніше) — француз П’єр Лепезен де Буагільбер (1646—1714), який самостійно
дійшов до ідей природного порядку, невтручання держави в господарську
діяльність, природної ціни й ринкового саморегулювання.
Будучи виразником й захисником інтересів селянства, як власник родово-
го маєтку, він безпосередньо відчував на собі занепад сільського господар-
ства. Він намагався розібратися у причинах низького рівня життя у провін-
ціях Франції на межі ХVII—ХVIII ст. Самостійно дійшовши до тих ідей, що
згодом обстоювали такі великі мислителі ХVIII ст., як Кене, Тюрго, Сміт,
він висловив цілий ряд видатних думок й разючих здогадів, які постали пе-
ред наукою лише через півстоліття (Кене, Сміт), сто років (Сей, Сисмонді),
сто п’ятдесят (Вальрас) та двісті років (Кейнс).
У декількох книгах він виклав «систему» реформ буржуазно-демокра-
тичного характеру, які пропонувалися як шляхи подолання негативних явищ
в економіці. Проголошуючи себе «адвокатом сільського господарства», із
цих позицій він розглядав економічні проблеми, пов’язані із вирішальним
значенням фермерського укладу сільськогосподарського виробництва у со-
ціально-економічному розвиткові суспільства.
Справедливо засуджуючи меркантилізм, П. Буагільбер, разом із тим,
умисно абсолютизував роль сільського господарства в економічному розви-
ткові країни, недооцінюючи роль грошей як товару, заперечував їх реальне
значення у примноженні майнового багатства. Незалежно від інших дійшо-
вши до розуміння того, що багатство країни полягає не у фізичній масі гро-
шей, а у всій багатоманітності та різноманітності благ і речей, Буагільбер
виступав з ідеєю економічного лібералізму, невтручання держави у сферу
економічної діяльності.
П. Буагільбер надав характеристику процесу становлення та переходу до
товарного господарства в аграрній сфері і суті товарного господарства. Його
внесок у розвиток економічної думки Франції, а також формування ринко-
вих відносин у Франції оцінюється тим, що саме його твори стали теорети-
ко-методологічною базою розвінчання меркантилістських ідей і формування
специфічних традицій «французької школи» наукової політекономії. Ідеї
П. Буагільбера були розвинуті фізіократами.
209
Фізіократами було названо групу французьких мислителів, що згуртува-
лися навколо доктора Франсуа Кене і розвивали нову систему поглядів, нову
теорію — фізіократизм, або буквально природовладдя. Найбільш відомими
представниками фізіократизму були Віктор Мірабо, Дюпон де Немур,
Мерс’є де Ларівьєр, Венсан де Гурне, Жак Тюрго.
Із прихильників фізіократичних поглядів сформувалася наукова школа еко-
номічного лібералізму, в основі якої покладена ідея повної економічної свобо-
ди, коли держава не втручається у виробничу, торговельну та фінансову діяль-
ність своїх підданих. У фізіократизмі «природне» протиставляється «штучно-
му», природний порядок протиставляється суспільному порядку — на подібні
ідеї і спирався економічний лібералізм фізіократів. Пізніше А. Сміт характе-
ризував фізіократію як вияв реакції на меркантилістську політику.
Другою засадою вчення фізіократів було уявлення про землю як єдине
джерело багатства народу.
Отже, школа фізіократів, яка відображала економічну думку періоду
первісного нагромадження, піддала критиці меркантилізм і перенесла
дослідження про походження додаткового продукту у сферу безпосе-
реднього виробництва, заклавши основи для аналізу капіталістичного
виробництва.
6.3. ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ
РИНКОВОГО ГОСПОДАРСТВА
В СУСПІЛЬСТВАХ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ
Оскільки феодалізм і ринок були опосередковані
простим товарним виробництвом, зміст перехід-
ної від аграрно-феодального до індустріального
суспільства епохи полягав у розкладі феодальних відносин і формуванні
передумов індустріалізації господарства, зародженні інститутів ринкової
економіки.
Головною причиною переродження феодальних відносин у товарні, а по-
тім у товарно-грошові виступила неадекватність форм організації феодаль-
ного господарства умовам його відтворення й подальшого розвитку суспіль-
ства. У надрах феодального суспільства як цілковито об’єктивне явище
відбувалась еволюція господарського розвитку в напрямі поступового витіс-
нення натуральної форми господарства товарною. Криза натуральної систе-
ми господарства була початком становлення господарства ринкового типу.
Зі змінами господарської дійсності протягом ХVI—ХVII ст. відбувався і
розвиток економічної думки, яка реагувала на зміну економічного і суспіль-
ного середовища.
Розпад феодального господарства був пов’язаний не тільки з розвитком
товарного господарства, посиленням елементів товарності в господарстві, а
Розпад феодального
господарства
210
й формуванням великих капіталів, перетворенням феодальної земельної вла-
сності на об’єкт купівлі-продажу, використанням найманої робочої сили,
посиленням майнової та соціальної диференціації тощо.
Генезис індустріального суспільства неможливо проаналізувати без роз-
гляду певних передумов.
Передумови індустріалізації господарства та зародження інститутів ринко-
вої економіки складалися в країнах Північно-Західної Європи протягом другого
періоду європейського феодалізму. Головними з них були: руйнація натураль-
но-господарських форм феодального господарства, ремісничих цехів, купець-
ких гільдій, просте товарне виробництво, купецько-лихварський капітал, гро-
шова рента, становлення внутрішніх національних ринків, поява нових
господарських форм, орієнтованих на товарно-грошові форми взаємодії. Ство-
ренню загальноєвропейського товарного і грошового ринку сприяла міжнарод-
на торгівля.
У країнах Європейської цивілізації початок пере-
ходу від феодального до капіталістичного госпо-
дарства поклали зміни у сфері матеріального виро-
бництва, стані та характері розвитку продуктивних
сил, а також розширення внутрішнього і зовнішнього ринку, що сформува-
лися на межі XV і XVI століть.
Вже йшлося про те, що в цей період економіка феодального господарст-
ва в країнах Західної Європи набула певного розвитку. Чітко окреслилося
феодальне та селянське господарство. Швидкого розвитку набувають се-
редньовічні міста, зростає їх економічна роль, а в них — ремісниче вироб-
ництво, яке поступово перетворюється на товарне. Відбувається подальше
поглиблення суспільного поділу праці, розвивається внутрішня та зовніш-
ня торгівля, збільшується роль грошей. Зростання ринковості, втягування
сільського господарства в товарно-грошові відносини лягає в основу цих
процесів.
У цей період поділ праці набуває якісно нового значення і розвиваєть-
ся на різних господарських рівнях: міжнародному (спеціалізація країн на
виготовленні окремих видів товарів), макроекономічному, національному
(остаточне виділення ремесла в окрему галузь, поява нових галузей еко-
номіки), мікроекономічному (поопераційний поділ праці в цехах, мануфак-
турах).
Для перехідного від аграрного до індустріального господарства періоду
характерні значні досягнення в галузі науки і техніки. Особливого значення
набуло використання водяного колеса у різних галузях. Розвиток доменного
виробництва став основою революції у військовій справі. Перехід до виго-
товлення стволів способом їх відливання відкрив можливість переозброєння
армії: заміни холодної зброї на вогнепальну. З початку XVI ст. вогнепальна
зброя спричинила справжню революцію у військовій справі, що дало змогу
Зміни у сфері
матеріального
виробництва
211
збільшити чисельність армії. Саме в цей період у країнах Західної Європи
відбуваються важливі зміни, пов’язані зі створенням постійних армій, які
потребували багато зброї, тканин для обмундирування.
Винайдені і сконструйовані телескоп, мікроскоп, термометр, барометр,
нові типи кораблів — баржі, каравели. Стрімкого застосування набувають
механічні молоти, годинникові механізми з маятником. Активно розвива-
ються доменне виробництво, друкарство. Упровадження різних механічних
засобів супроводжується підвищенням продуктивності праці в 3—4 рази.
Відбувається розвиток мануфактурного виробництва із застосуванням віль-
нонайманої праці.
Із розвитком науки і техніки великі зміни відбуваються в розвитку про-
дуктивних сил європейських країн. На кінець XV ст. в країнах Західної Єв-
ропи було багато зроблено для розвитку промислового виробництва.
У всіх основних галузях промислового виробництва до початку XVI ст.
відбулось значне удосконалення знарядь праці та технології виробництва.
Великі зрушення відбулися у засобах переміщення, особливо у морсько-
му транспорті. Набуває суттєвого розвитку суднобудування. Як вже згадува-
лося, в кінці XV ст. було побудовано новий тип морського судна — караве-
лу, що мало велику кількість вітрил і могло рухатися проти вітру за
допомогою цілої системи таких вітрил. Будучи значно місткішими, каравели
могли брати на борт численну команду та значний запас провіанту, розрахо-
ваний на тривалий час плавання в океані. Такі зрушення прогресивно впли-
нули на розвиток обміну, виникнення нових форм господарських одиниць.
Почалося виробництво паперу й книгодрукування за допомогою літера-
турного набору, виробництво окулярів і годинників. Велике значення для
створення різних машин і механізмів мало виготовлення годинника з маят-
ником, принципи якого стали прообразом багатьох машин.
У попередній темі пояснювалося, що розвиток ре-
месла і торгівлі у феодальній системі господарства,
відокремлення ремесла від землеробства мали
своїм наслідком виникнення середньовічних міст,
розвиток в яких торгівлі й промисловості відіграв,
своєю чергою, особливу роль у зародженні ринко-
вої економіки у Європі.
Розвиток міського ремісничого виробництва і торгівлі передусім підви-
щував економічний і політичний статус міст (до цього часу село, а отже —
феодали, домінувало), які поступово перетворювалися на адміністративні
і релігійні, а потім — на економічні й культурні центри.
Розвиток західноєвропейських міст відіграв головну роль у становленні
приватної власності, адже в них жили вільні люди, що вже не перебували в
особистісній залежності. Ремесло було економічною базою їх діяльності, за
результатами якої здійснювався товарний обмін. Військовий захист також
Зростання ролі
середньовічних міст
у зародженні
ринкової економіки.
Еволюція цехового
господарства
212
здійснювався городянами самостійно, вони не потребували в цьому послуг
від феодалів завдяки наявності захисних міських стін та інших споруд.
Ставши осередками ремісників та торгових людей, західноєвропейські
міста відігравали важливу роль в розвиткові господарських зв’язків. Поява
великої кількості міських ремісників супроводжувалася зростанням продук-
тивності праці та якості товарів, а також пожвавленням товарообміну між
городянами і селянами.
Місто забезпечувало всі необхідні умови для виробничої діяльності і збу-
ту ремісничої продукції: безперешкодну зустріч замовників і покупців з ви-
конавцем замовлень; охорону від воєнних виступів; водопостачання (недар-
ма усі великі міста стоять на річках або озерах, а їх назва містить слово
«міст» (Кембридж, Понтуаз, Брюгге) або «фортеця» (Манчестер, Ланкастер,
Страсбург, Петербург). Розвиток міських поселень підтримувався державою
та церквою, оскільки вони розраховували на створення в містах своїх опор-
них пунктів, а також на грошові надходження від міського населення.
Можна ще раз зазначити, що міста були явищем, стороннім для феодалі-
зму, оскільки тут не було феодального землеволодіння й феодальної ренти.
Якщо основою феодальних відносин було натуральне господарство, то міс-
та були осередками товарного виробництва й торгівлі. Не випадково міста
протистояли з самого свого заснування феодалам, адже буржуазія, що при-
йшла на зміну феодалам, зросла в містах (burg — місто, спочатку міських
жителів називали «буржуа»).
На фоні розпаду феодалізму проявляються зміни в міській соціальній
структурі. З розвитком товарно-грошових відносин найбільш заможними
городянами стають купці, власники ремісничих майстерень, домовласники,
лихварі, представники духовенства. Населення міста поповнюється за раху-
нок великих феодалів та їх дружинників, представників королівської адміні-
страції, а також лікарів, артистів, художників, викладачів та тих, хто був за-
йнятий у сфері обслуговування.
У період розквіту феодалізму населення міст дедалі більше обтяжувалося
своїм підлеглим становищем щодо сеньйора (феодала), який володів місь-
кою землею та регламентував життя населення. Феодали, переселяючись у
міста, поступово стають феодальною аристократією. В обмін на вилучення
тих функцій, що у них існували до формування централізованого державно-
го центру, феодали дістають певні привілеї.
У результаті комунальних революцій населення великої кількості міст за-
войовувало самостійність управління.
Головна перемога мешканців міст (міщан) полягала в тому, що вони до-
моглися особистого звільнення від кріпосної залежності. Це ж створювало
сприятливі умови для ефективнішого розвитку ремесла та торгівлі. Городя-
ни, що вивільнилися від феодальної залежності, отримували більш високий,
ніж у селян, соціальний статус. Але серед міського населення відбувалися
процеси швидкого соціального розшарування. Із заможної верхівки виокре-
213
милося бюргерство як особисто вільні люди, що володіли певними коштами
й сплачували міські й державні податки. З їх числа формувався заможний
міський стан, який пізніше став основою європейської буржуазії і склав так
званий середній клас.
Отже, на кінець ХV ст. місто переважно являло собою осередок віль-
них від кріпосної залежності людей, яке якісно відрізнялося від міста
Стародавнього світу. Середньовічне місто — це самостійна організація з
певною системою самоуправління.
У результаті комунальних революцій європейські міста домоглися ви-
сокого рівня самостійності і влади над навколишніми землями. Міста-
комуни повністю звільнилися від феодальних повинностей, здобули пра-
во на створення органів міського самоуправління, формування міського
суду, фінансової і податкової систем тощо.
У процесі свого розвитку поступово ремесло почало переходити на ста-
дію товарного виробництва — ремісники починають працювати на замов-
лення споживачів, а вироби продавати торгівцям. Формами організації тако-
го виробництва стають реміснича майстерня, цех, мануфактура.
У містах Західної Європи поступово зароджується промислове й торго-
вельне підприємництво. Місцеві жителі організовуються в ремісничі цехи й
купецькі гільдії, а під керівництвом своїх виборних органів проводять боротьбу
проти феодалів. Тут утворюється буржуазна економіка, яка й зруйнувала
феодалізм. З бюргерів виростає міська буржуазія.
Основний внесок міст у руйнування феодальної системи господарства
полягав у розвитку товарно-грошових відносин, центрами яких вони були.
Цехове ремесло стало одним із головних перешкод на шляху капіталістич-
ної промисловості, тому воно мало поступитися менш регламентованому
мануфактурному виробництву.
Темпи економічного розвитку європейських країн
ще більше зростають на останньому етапі існуван-
ня середньовічного суспільства в ХV — першій
половині ХVІІ ст. Виникають і набирають розвит-
ку капіталістичні відносини. У Західній Європі від-
булися винятково важливі соціально-економічні зміни. Занепад феодалізму
знаходив своє вираження в ліквідації кріпосної залежності в Англії, Франції,
Італії, Нідерландах, повсюдному переході до товарно-грошових відносин. У
містах і селах виникають капіталістичні господарства із застосуванням праці
найманих робітників. Змінюється соціальна сфера, формуються буржуазія і
передпролетаріат. Останній формується зі строкатої маси розорених дрібних
власників — селян, ремісників та ін.
У результаті подальшого розвитку господарства, процесу первісного на-
громадження дрібне господарство основних виробників суспільства — ре-
місника та селянина — вичерпало свої можливості й стало неспроможним
Виникненя нових
форм організації
господарства
у Західній Європі
214
до подальшого самостійного розвитку. Економічне становище дрібного ви-
робника ставало все більш залежним від власника капіталу (купця або лих-
варя) у зв’язку зі зростанням витрат на придбання необхідних для нього за-
собів виробництва.
Головна причина розкладу феодальних відносин, зародження ринково-
го (капіталістичного) господарства у Західній Європі наприкінці ХV — у
ХVІІ ст. полягає в тому, що форми організації феодального господарства
стають «неадекватними», тобто гальмують відтворення самого госпо-
дарства і подальший розвиток суспільства. Зміни, що відбувалися в усіх
аспектах людського життя — техніці, технології виробництва, науці, ін-
женерній освіті, культурі, релігії, ролі держави тощо, вимагають нової си-
стеми управління економікою. Саме тому на зміну старим формам органі-
зації приходять нові, що потребувало формування інститутів ринкової
економіки.
В економіці виникають нові форми господарювання. Відбувається фор-
мування якісно нового типу господарства, заснованого на ринкових засадах.
У промисловості і сільському господарстві зароджуються капіталістичні
відносини.
Подальший генезис ринкового господарства в краї-
нах Європи пов’язаний на цьому історичному етапі із
мануфактурним виробництвом як більш прогресив-
ною й адекватною досягнутому рівню розвитку про-
дуктивних сил формою організації виробництва, в
якій воно спиралося на широкий поділ праці.
Мануфактурне виробництво стає важливим свідченням розвитку нових,
перехідних до капіталістичних відносин. Оскільки від ролі мануфактури в
економічній структурі країн залежав розвиток їх у цілому, господарство
країн Західної Європи XVI—XVІІІ ст. можна охарактеризувати як мануфак-
турне.
Мануфактура — це просте товарне виробництво на своїй пізній стадії,
яке засноване на ремісничій техніці, поділі праці, вільнонайманій робочій
силі (manus — рука, factura — виробництво). Це стадія промисловості, яка
історично передувала великій машинній індустрії. Відмінною рисою ману-
фактури, порівняно з передуючою їй простою капіталістичною кооперацією,
був перехід до поопераційного поділу праці, значне підвищення її продуктив-
ності, використання найманої робочої сили. Проте праця в мануфактурі ґру-
нтується на ремісничій техніці й залишається ручною. Для розвитку коопе-
раційного процесу були потрібні організатори. Ними виявилися купці й лих-
варі, капітал яких став спрямовуватись у виробництво.
Відомі дві основні форми мануфактур — розсіяна, що розвивалася в основ-
ному в XVI — першій половині XVIII ст., і централізована, що утвердилася з
другої половини XVIII ст. Існує також змішана мануфактура. Мануфактури ви-
Нові господарські
форми
у ромисловості.
Мануфактура
та її види
215
никали в галузях, де рівень спеціалізації і технічного розвитку створював умови
для реорганізації виробництва. Такі умови в XVI ст. були сформовані в сукон-
ному виробництві, металургії, суднобудуванні, книгодрукуванні.
Утворення мануфактур йшло двома шляхами:
• важливу роль у створенні мануфактур відіграв купецький, торговий ка-
пітал, який проникав у виробництво;
• окрім купців власниками мануфактур також ставали збагатілі майстри-
ремісники. В такому разі виробник ставав і підприємцем, і купцем.
Найбільш інтенсивного розвитку нові форми організації виробництва набу-
ли в промисловості, зокрема в гірській, металургійній і металообробній галузях,
де ремісник не міг за свої кошти придбати шахту, доменну піч, важкі молоти
для обробітку заліза та експлуатувати їх лише за допомогою своєї праці.
На основі поступового потрапляння дрібних виробників в економічну залеж-
ність від товарного або лихварського капіталу відбувалася організація капіталі-
стичної промисловості. Ступінь і конкретні форми цієї залежності були різні. За
часткової залежності ремісник, зберігаючи приватну власність на своє госпо-
дарство, купував або брав у борг у купця сировину, зобов’язуючись постачати
йому свою продукцію за договірною (раніше обумовленою) ціною. Така форма
підлеглості та залежності ремісника від купця чи лихваря мала найбільше по-
ширення в Західній Європі у XVI ст.
Ті ремісники, що були вимушені брати у купця в тимчасове користування
засоби праці або гроші в борг на їх придбання, майже повністю перетворю-
вались у найманих робітників, які отримували заробітну плату. Так поступо-
во виникла нова форма промислового виробництва — капіталістична домаш-
ня промисловість, або розсіяна мануфактура. Тут безпосередній виробник
позбавлявся права власності на своє господарство і засоби виробництва. На-
домництво, або розсіяна мануфактура, набуває особливо бурхливого розвит-
ку там, де були слабкіші цехові обмеження.
У країнах Західної Європи розсіяна мануфактура у XVI ст. здобула най-
більше поширення, особливо на селі, де не було цехових обмежень. Сільські
ремісники, не маючи можливості стати самостійними виробниками, зазви-
чай починали працювати на купця-скупника, тобто фактично ставали най-
маними виробниками. Відтак на селі виникли масиви дрібного, але за своєю
сутністю капіталістичного, виробництва — тканин із вовни, льону, багатьох
видів металевих виробів тощо [16, с. 65—66].
Розсіяна мануфактура ґрунтувалася на сільських промислах і дрібному ремес-
лі. Ремісники працювали не в майстерні, а в себе вдома. Купець виконував роль
роздавальника — підприємця. Робітники за такого типу виробництва, незважаю-
чи на їхню просторову відособленість, були пов’язані поділом праці: одні робили
з сировини напівфабрикат, інші доводили його до необхідної кондиції.
Інколи деякі стадії виготовлення продукції, наприклад складання годинників,
переносились у майстерню, де наймані робітники працювали в одному примі-
щенні під керівництвом підприємця. Такі мануфактури називалися змішаними.
216
Первісна форма мануфактури, розсіяна, розвивалася в основному в XVI
— першій половині XVIII ст. і була перехідним типом до централізованої
мануфактури.
Централізована мануфактура була найбільш розвиненою формою капі-
талістичного виробництва. Вона існувала в умовах однієї майстерні. Під-
приємець закуповував сировину, устаткування, інструменти, наймав робіт-
ників. У мануфактурі існував поділ праці, тобто окремі робітники вже
спеціалізувались на виконанні тих чи інших операцій або навіть частин
операцій, що значно підвищило продуктивність праці. Всі робітники пра-
цювали в одному приміщенні під керівництвом підприємця або майстрів
[16, с. 66].
Централізована мануфактура утвердилася з другої половини XVIII ст.
З середини ХVII ст. мануфактура стає розвинутою формою простого
товарного виробництва, охоплюючи дедалі більшу кількість випуску това-
рів. Об’єднання робітників в одному приміщенні давало можливість провес-
ти між ними детальний поділ праці, удосконалити технологію, робочі ін-
струменти і засоби праці, що підготувало перехід до машинної техніки у
період промислового перевороту. Зазначимо, що поділ праці був першим
кроком до підвищення продуктивності виробництва. Цехові ремісники часто
не витримували конкуренції з мануфактурами і розорялися. В той же час
в промисловості зберігалися ремесла і дрібне товарне виробництво.
Ступінь розвитку капіталістичного виробництва в окремих галузях про-
мисловості та його форми були різними. Найбільш інтенсивно товарне ви-
робництво розвивалося в тих галузях, де спостерігалися значне подорож-
чання й ускладнення засобів виробництва (добувна промисловість, метало-
обробка, особливо виробництво зброї, суднобудування, виготовлення папе-
ру, пороху, шовкових тканин). У цих галузях підприємства були за кількістю
працівників в основному невеликими, лише на окремих шахтах, доменних
печах, мануфактурах з виробництва артилерії та інших видів зброї працюва-
ло більше 100 осіб. Повільніші темпи спостерігались у тих галузях, де майже
цілком зберігалася реміснича техніка (виробництво тканини з вовни, бавов-
ни і льону, предметів розкоші та ін.) [16, с. 66—67].
Галузевий склад мануфактур багато в чому визначався природно-
географічними умовами тієї чи іншої країни. Так, в Англії в основному пере-
важали суконні, металургійні та суднобудівні мануфактури, в Німеччині —
гірничі та металообробні, в Голландії — текстильні та суднобудівні.
Мануфактура була провідною формою капіталістичного виробництва у
країнах Західної Європи з ХVІ до останньої третини ХVIII ст. Вона забезпе-
чила детальний поділ праці, удосконалення технології, робочих інструментів
й засобів праці. Значення мануфактурного виробництва полягає в тому, що
воно історично підготувало передумови для великої машинної індустрії.
Отже, мануфактура стає першим капіталістичним підприємством, що викори-
стовує найману працю та діє за наявності капіталу.
217
У сільському господарстві позиції феодалізму були
сильніше, тому процес його розкладу йшов повіль-
ніше. Проте і феодальна земельна власність посту-
пово перетворилася на об’єкт купівлі-продажу.
Передумови індустріалізації сільського господарства формувались у
трьох основних напрямах:
• створення буржуазних форм земельної власності;
• перетворення феодальної ренти на капіталістичну;
• зростання товарності сільського господарства.
Змістом цих процесів була боротьба між двома шляхами розвитку аграр-
них відносин: шляхом ринкового підприємництва і шляхом дрібнотоварної
земельної власності.
Методи розв’язання аграрного питання в різних країнах Європи були різ-
ними. Так, в Англії насадження фермерства (на основі тривалої оренди) при
збереженні поміщицького землеволодіння (лендлордів) забезпечило швид-
кий розвиток аграрного сектору за капіталістичним шляхом. Радикальну
роль в Англії відіграв аграрний переворот XVI—XVII ст. Там, де застосову-
валось огороджування, насильницьке обезземелення селян, одразу утвори-
лася велика земельна власність буржуазного типу, яка здавалася в оренду
селянам. Після буржуазної революції на цих землях утверджувалися фер-
мерські господарства, а лендлорди (великі землевласники) отримували ка-
піталістичну ренту. Селян-копігольдерів переводили на становище оренда-
рів, змушували відмовлятися від своїх прав на користування землею. Дрібні
селянські господарства перестали існувати, звільнивши місце великій бур-
жуазній земельній власності лендлордів і фермерів. Сільське господарство
досягло значних успіхів у вівчарстві, агрокультурі й агротехніці (легкий
плуг, складні сівозміни, використання добрив), зросла врожайність зернових
культур [13, с. 101].
У результаті змін, які відбулись у XVI — першій половині XVII ст., в Ан-
глії нові капіталістичні відносини проникли в усі галузі економіки. Сформу-
вався клас нових власників-дворян — джентрі, підприємців, купців-
торговельників, заможних фермерів, які володіли значними капіталами, але
з ряду причин були позбавлені політичної влади. На середину XVII ст. в Ан-
глії загострилися релігійні суперечності (саме вони й стали основним при-
водом для революції 1640—1660 рр.).
У Голландії розвиток сільського господарства мав компромісний харак-
тер. Пріоритет належав зміцненню дрібноселянської власності, що зростала
в основному за рахунок скуповування монастирських володінь, осушених
земель, на яких розвивалися фермерські господарства.
У Франції протягом перехідного періоду зберігалася велика земельна
власність феодалів, зміцнилася спадкова рента (аграрне законодавство яко-
бінців у ході буржуазної революції 1789—1794 рр. перетворило цензиви у
приватну власність селян). Через зміцнення дрібноселянської власності
Зміни у сільсько-
господарському
виробництві
218
здійснювався процес капіталізації. Селянин перетворився на дрібного ви-
робника аграрної продукції [13, с. 101—102].
Зміни у промисловому виробництві сприяли інтенсифікації сільськогоспо-
дарського виробництва, хоча воно розвивалося повільнішими темпами, ніж
промисловість. У XVI ст. розпочався перехід до багатопільної системи земле-
робства і травосіяння. Розширилось використання добрив, зросли кількість і
якість сільськогосподарського реманенту, виробленого з металу, для обробки
землі застосовується більш вдосконалений плуг на кінній тязі. В тваринництві
були виведені нові, продуктивніші породи худоби, зростає порайонна спеціалі-
зація відповідно до природно-кліматичних умов окремих країн. Усе це підви-
щило продуктивність праці в сільському господарстві.
Фермерство стає тією формою товарного господарства, в якому виробни-
цтво здійснюється на основі приватної власності на ресурси, еквівалентності
обміну, добровільній взаємодії на основі власних економічних інтересів.
Територіальна спеціалізація сільського господарства, що виникає, забезпе-
чує зростання товарності сільського господарства. Як результат збільшується
питома вага продукції, призначеної не на власне споживання, а на продаж.
На початку ХVI ст. в багатьох країнах Західної Європи було відновлено
той духовно-культурний і технічний рівень розвитку, насамперед розвитку
сільського господарства, якого вони досягли на початку ХІV ст. Внаслідок
цього тут знову почала діяти диспропорція між темпами зростання чисель-
ності населення та темпами освоєння нових земель. Там, де ще були резерви
вільних земель (наприклад, в німецьких державах східніше Ельби), відбува-
лось їх подальше освоєння. Там, де резерви були вичерпані, зусилля селян
були спрямовані на інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва.
Інтенсифікація землеробського виробництва мала своїми наслідками під-
вищення врожайності. Найбільш високих показників досягла Голландія, яка
далі від усіх країн просунулася в цьому.
Але якщо в одних європейських країнах досягнутий рівень землеробсько-
го виробництва давав змогу задовольняти продовольчі потреби, інші ж від-
чували продовольчі труднощі й вимушені були збільшувати імпорт хліба.
Передусім це стосувалося Іспанії та Голландії.
В Іспанії уряд вимушений був ввести регламентацію хлібних цін, а у
ХVI ст. пішов на введення продовольчого податку. Набула натурального ха-
рактеру церковна десятина. Хлібом почали стягувати борги та орендну пла-
ту. Уряд неодноразово вдавався до примусової закупівлі хліба за твердими
цінами.
Спочатку продовольча криза на Піренейському півострові була виклика-
на відставанням темпів зростання сільськогосподарського виробництва від
темпів росту чисельності населення. Пізніше до цього долучився ще один
фактор — скорочення площ посівів.
Події, що відбувалися того часу в Іспанії, ілюструють приклад, коли штуч-
не гальмування об’єктивних економічних процесів відкинуло цю країну на
219
століття назад порівняно з Європою. Економічні проблеми Іспанії того часу
безпосередньо пов’язані з системою господарювання та способом здійснен-
ня влади, які гальмували розвиток елементів товарного господарства і пере-
хід до ринку, форм поділу праці та обміну, зберігаючи примус і підкорення,
пригнічуючи господарські інтереси, штучно стримуючи розвиток ініціативи
та підприємливості.
Голландія, з її найвищими врожаями, у ХVI ст., як і інші країни, де зрос-
тала кількість населення, також не забезпечувала себе хлібом й задовольняла
свої продовольчі потреби значною мірою за рахунок його імпорту (за де-
якими даними, в ХVI ст. в Голландію ввозили до 75 % необхідного зерна).
Зміни, що відбувалися з розвитком товарно-грошових відносин, мали свої-
ми наслідками зміни у співвідношенні між промисловістю та сільським гос-
подарством, між містом і селом. Найпомітніше підвищення ролі міст відбува-
лося в Англії, Іспанії та Франції. Але лідерами в цьому відношенні були
Нідерланди. Тут у ХVI ст. в містах було сконцентровано вже більше половини
всього населення. Це свідчило про те, що Західна Європа на той час пережи-
вала процес перетворення промисловості на провідну галузь економіки.
Становлення товарного господарства супроводжу-
валося розвитком форм організації, товарного об-
міну, торгівлі. Його об’єктами стають гроші.
У мануфактурний період купецький капітал пере-
важав над промисловим. Паралельно з купецьким
капіталом розвивається лихварський, на зміну якому
пізніше з’являється позичковий (або банківський) ка-
пітал. Зароджуються такі форми банківської діяльності, які існують й сьогодні.
Для періоду мануфактурного капіталізму характерне посилення поділу
праці на всіх рівнях — світовому (утворення світового ринку зі спеціалізаці-
єю країн), макроекономічному (формування окремих галузей економіки —
промисловості, сільського господарства, торгівлі, банківської сфери тощо)
та мікроекономічному (поопераційний поділ праці в мануфактурах).
З розвитком товарного виробництва, що супроводжувався прогресом тор-
гівлі, відбувалося становлення грошової, фінансової та кредитної систем. На
основі міняльних контор виникають банки, які починають створювати влас-
ні торговельні та промислові підприємства. Західноєвропейська економіка
починає рухатися шляхом становлення ринкових відносин, які потребували
відповідних їм інститутів.
Зазначимо, що формування перших інститутів товарного господар-
ства є одним з головних аспектів розвитку господарства європейських
країн у розглядуваний період. Без цих інститутів подальший розвиток
економічних відносин був би неможливим. Очевидно, що зміни у сфері
виробництва викликали значні зрушення в інших сферах суспільного від-
творення — обміні, розподілі і споживанні.
Подальший
розвиток обміну.
Зміни у фінансовій
сфері. Зародження
інститутів товарного
господарства
220
Потужним чинником прискорення розвитку виробництва й збуту товарів
стає поява акціонерного капіталу та акціонерної власності.
Подальший розвиток торгівлі супроводжує поява нових товарів, він ви-
кликає нові форми її організації — біржі (тобто постійні ринки). Біржова
торгівля здійснюється через товарні біржі як оптова (гуртова) торгівля за
зразками та стандартами й через фондові біржі як торгівля цінними папера-
ми (хоча можна зазначити, що виникнення біржової справи відносять до ХІ-
ІІ ст., коли в Голландії та Італії поширилася практика оплати поставок через
міняйл, що видавали векселі та пересилали гроші за призначенням).
Із розвитком товарно-грошових відносин та відповідних інститутів по-
ступово відбувається формування національних ринків.
У сфері обігу та розподілу на основі розвитку міжнародного поділу праці
формуються ринки товарів і грошей національного, європейського і світово-
го рівня. Провідну роль на міжнародних ринках починають відігравати Анг-
лія та Голландія. Європейські феодальні країни були не спроможні конкуру-
вати з ними на світовому ринку. Їх практично вилучили з нього і
перетворили на країни, що продають продукцію аграрного характеру.
Притаманний мануфактурному періоду перехід від натуральних до товарних
відносин привів до значного розвитку та трансформації фінансової сфери, яка,
успадкувавши феодальні пережитки, набуває нових рис: виникає страхова
справа, з подальшим розвитком банківської сфери розвиваються грошово-
кредитні операції, з’являються клірингові розрахунки (залік взаємних вимог і
зобов’язань). Суттєво змінюються фінансові відносини в Англії і Голландії
після революцій. В Голландії Амстердамський банк був створений у 1609 р.,
Англійський банк — у 1694 р. Вони мали монопольне право емісії банкнот —
банківських білетів — грошових знаків, що випускаються в обіг як вид паперо-
вих грошей. Амстердам і Лондон стають центрами комерційного життя, де
здійснюються основні зовнішньоторговельні операції. В цей період (ХVІІ ст.)
робляться спроби складання державних бюджетів (розписів), причому їх при-
буткова частина складається з податкових надходжень та торговельних мит.
Підіб’ємо підсумки та зробимо загальні висновки.
Отже, як центральна в даній темі розглядалася проблема переходу від нату-
рального до простого товарного господарства, формування передумов перехо-
ду до товарно-грошового (капіталістичного) ринкового господарства. Ми
з’ясували, що процеси виникнення простого товарного та товарно-грошового
господарств ґрунтуються на формуванні приватної власності, свободі і рівності
учасників господарської діяльності. Зміни в економічній сфері супроводжують-
ся передусім змінами у сфері власності. З появою централізованої держави
власність набуває самостійного значення, стає основою взаємодії відносно ві-
докремлених індивідів у господарській сфері. В цей період власність виникає
як функція влади, що пов’язана із використанням ресурсів. Змінюються об’єкти
і суб’єкти власності: з одного боку, відбувається примусове відокремлення без-
посереднього виробника від засобів виробництва та його перетворення на бід-
221
ного продавця своєї робочої сили, з іншого — формування приватної власності
торговців, банкірів, фермерів. Основні економічні зміни цього періоду такі:
• формування капіталів як основного ресурсу;
• створення умов для формування національних та світового ринків;
• зародження та розвиток мануфактурного виробництва;
• розвиток обміну між господарськими формами через зростання торгівлі
й розвиток фінансово-банківської справи.
Період формування передумов товарно-грошового (капіталістичного) рин-
кового господарства характеризується встановленням еквівалентного обміну,
який має в основному товарний характер, хоча зберігається і натуральний.
Основними формами господарства, що існували в цей період, були реміс-
ничі цехи і мануфактури; феодальні маєтки, селянські і фермерські госпо-
дарства, торгові, кредитні, банківські установи — біржі, банки тощо.
Період кінця XV — середини XVII ст. в еволюції Європейської цивіліза-
ції був періодом переходу від феодально-аграрного до індустріального сус-
пільства. Зміст цієї перехідної епохи полягав у розкладі феодальних відно-
син і генезі основних рис капіталістичного суспільства.
Отже, розвиток продуктивних сил у країнах Західної Європи, що відбу-
вався під впливом процесів, що розглядалися вище, свідчить, що у ХVІ ст.
дрібне господарство ремісників і селян як основних суспільних виробників
вичерпало свої можливості й стало неспроможним до подальшого само-
стійного розвитку. Просте товарне виробництво починає поступатися міс-
цем більш продуктивним формам організації виробництва, посилюється йо-
го підлеглість капіталу.
В економіці провідних західноєвропейських країн натурально-феодальна
господарська система поступово витісняється товарними економічними від-
носинами.
Але, незважаючи на швидкий розвиток капіталістичного виробництва у
Західній Європі, його подальший розвиток у XVI—XVII ст. стримувався па-
нівними феодальними порядками. Монархи західноєвропейських країн за
допомогою податків грабували і трудящих, і буржуазію, феодальна влас-
ність на землю і цехові організації обмежувала поле діяльності підприємців.
Тому гасла ліквідації феодальних порядків, встановлення вільного підпри-
ємництва і вільної конкуренції стали одними з основних вимог буржуазних
революцій.
Основними ж потужними факторами змін у господарському житті європей-
ських країн, які зумовили особливості функціонування їх економік та визначи-
ли місце у світі, були великі географічні відкриття та процес первісного нагро-
мадження капіталу.
Розклад феодального устрою та становлення наступного господарського
устрою супроводжувалися відокремленням безпосередніх виробників від за-
собів виробництва, зосередженням значного багатства у руках небагатьох
через торговельні війни, пограбування колоній, розорення дрібних товаро-
222
виробників, революції цін, державних боргів та позик тощо. В цих умовах
меркантилізм орієнтувався на мануфактурний капіталізм і вперше зробив
його предметом дослідження.
Історичні реалії епохи розвитку та занепаду середньовічного феодалізму в
Європі ХV—ХVI ст., первісного нагромадження капіталу, формування переду-
мов переходу від простого товарного виробництва до приватнопідприємниць-
кого ринкового господарства, утвердження та зміцнення західноєвропейських
держав відобразили економічні ідеї меркантилізму. Меркантилістське вчення
заглибилося в таємницю грошового обігу, з’ясувало механізм нагромадження,
грошового і торгового балансу.
Меркантилізм відкрив дорогу економічним дослідженням, виявленню
закономірностей товарного ринку і грошового обігу. «Меркантилізм уза-
конив емпіричний аналіз, підвівши під нього статистичну базу; завдяки
йому з’явилась економічна література світського характеру. Пізній мер-
кантилізм сприяв розвиткові торгівлі, суднобудівництва, експортної про-
мисловості, міжнародному поділу праці. Святиням і титулам середньо-
віччя був протиставлений капітал в його грошово-золотій оболонці» [2,
с. 133—134].
Можна констатувати, що феодалізм як період доіндустріальної цивіліза-
ції, як європейська за своєю природою соціально-економічна система, що
базувалася на умовному землеволодінні, ієрархічній системі особистісної
залежності на основі рентних відносин та характеризувалася відносинами
підкорення, феодальної залежності, законодавчо оформленої в нормах крі-
посного права, пануванням натуральних відносин та натурального господар-
ства, великим поширенням відносин корпоративного типу, общинності в
праці і побуті, існуванням релігійного світогляду і традицій, соборністю в
політичному устрої суспільства — феодалізм як економічна система зазнає
свого розпаду в країнах Західної Європи протягом ХІV—ХVІ ст. та першої
половини ХVП ст.
Фактори виробництва з об’єктів умовного користування стають об’єкта-
ми приватного привласнення, зокрема земля як основний засіб виробництва.
Людина як особистісний виробничий фактор вивільняється від особистої за-
лежності, дістає право на розпорядження власною робочою силою, але від-
бувається її відчуження від власності на засоби виробництва та його резуль-
тати, що і приводить до змін у способі виробництва.
Натуральне господарство все більше обмежується процесом розвитку то-
варних та товарно-грошових відносин. В обмін включаються готові продук-
ти. Необхідність економічної свободи дій, свободи ринкової реалізації ре-
зультатів своєї праці виявляє дедалі більшу необхідність для товаровироб-
ників. Економічна свобода та наявність особистої свободи, вільний доступ
до факторів виробництва стають підвалинами нової економічної системи,
що формується в надрах феодалізму. З утвердженням приватної власності на
ресурси з’являються власні економічні інтереси виробників, які стають го-
223
ловною рушійною силою, найбільш потужною й невичерпною. Добровіль-
ність у своїй взаємодії носіїв цих економічних інтересів засвідчує якісну
зміну способу взаємодії між господарськими одиницями.
Дрібне ремісниче виробництво вичерпує свої можливості, а цеховий
устрій перешкоджає технічному прогресу та ринковій конкуренції.
Розвиток внутрішнього ринку та розширення зовнішніх зв’язків висувають
потребу в нових обсягах виробництва відносно стандартизованих продуктів.
Бурхливий розвиток мануфактурного виробництва як форми виробництва
передіндустріального періоду, що припадає в Європі на ХV—ХVІІІ ст., мав
своє значення і виявлявся в такому:
• завдяки поділу праці мануфактура довела її продуктивність до гранич-
ної на той час висоти, яка була можлива за ручної праці;
• детальний поділ тяжкої й монотонної праці за такої форми організації ви-
кликав до життя винахідництво, а у спробах механізувати працю активізувалася
інженерна думка;
• мануфактура прив’язувала робітника до приватного капіталу, оскільки
робітники мануфактур втрачали ремісничі навички й ставали «частковими
робочими»;
• мануфактурне виробництво породило нову соціальну верству (суспіль-
ний клас) — найманих працівників;
• мануфактура руйнувала регламентацію, рутинний цеховий устрій, ство-
рювала можливості для розвитку конкуренції, розвивала в суспільстві підпри-
ємницький дух;
• мануфактура створювала підприємницьким силам можливості до збага-
чення, вони ставали з часом дійсними промисловими капіталістами;
• викликаючи тенденції підтримки королівською владою проявів позицій,
спрямованих проти феодального панування, мануфактура зумовила зміни в
політичному житті європейських суспільств.
Таким чином, у результаті еволюції форм господарювання феодаль-
ного суспільства та потужного впливу всього комплексу цивілізаційних
чинників з’являється ринкове господарство. В господарську систему
проникають принципи рівності і свободи, утверджується приватна
власність на ресурси, еквівалентний обмін у процесі вільної конкуренції,
що зумовлюють появу та стають найбільш глибокою основою ринко-
вої економіки.
ЛІТЕРАТУРА
1. Боєв Ю. О., Боєва С. Ю. Економічна історія: Західна Європа, Японія,
США: Навч. посіб. — К.: Вища шк., 2004. — С. 72—81.
2. Злупко С. М. Історія економічної теорії. — К.: Знання, 2005. — С. 129—
157; 158—172.
224
3. Економічна історія: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. / Н. О. Ти-
мочко, О. А. Пучко, Л. М. Рудомьоткіна та ін. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 39—56.
4. История экономических учений / Под ред. В. Автономова, О. Ананьина,
Н. Макашевой: Учеб. пособие. — М.: ИНФРА, 2000. — С. 28—41; 48—56.
5. Історія економічних учень : Підручник / За ред. Л. Я. Корнійчук. — К.:
КНЕУ, 2004. — С. 41—54; 55—70.
6. Історія економічних учень: Підручник: У 2 ч. / За ред. В. Д. Базилевича. —
2-ге вид. — К.: Знання, 2005. — Ч. 1 — С. 89—144; 145—175.
7. Конотопов М. В., Сметанин С. И. Экономическая история. — М.: ИТК
«Дашков и КО», 2005. — 488 с.
8. Майбурд Е. М. Введение в историю экономической мысли. От пророков
до профессоров. — М.: Дело, 2000. — С. 76—88; 89—98; 44—146.
9. Маркс К. Капитал. Критика политической экономии. — Т. І, кн. 1: Про-
цесс производства капитала. — Разд. ІV, гл. ХІІ; разд. VІІІ, гл. ХХVІ. — М.:
Политиздат, 1978. — С. 348—381; 725—784.
10. Островский А. В. История цивилизации. — СПб.: Изд-во Михайло-
ва В. А., 2000. — С. 167—199.
11. Павленко Ю. В. Історія світової цивілізації: Соціокультурний розвиток
людства: Навч. посіб. — К.: Либідь, 1996. — С. 308 — 316.
12. Проскурін П. В. Історія економіки та економічних учень: Нариси економіч-
ної історії індустріальної цивілізації: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — С. 61—68;
68—78; 79—89.
13. Царенко О. М., Захарчук А. С. Економіка України і світу: Курс лекцій:
Навч. посіб. — Суми: Університетська книга, 2000. — С. 97—102.
14. Черкашина Н. К. Економічна історія: Навч. посіб. — К.: ЦУЛ, 2003. —
С. 50—63.
15. Экономическая история мира. Европа / Под общ. ред. М. В. Конотопова.
— М.: Дашков и КО, 2004. — С. 210—236; 237—260; 328—397; 418—436; 437—
450; 451—472; 473—504.
16. Юхименко П. І. Економічна історія: Навч. посіб. — 2-ге вид., стер. — К.:
Вікар, 2006. — С. 63—79.
17. Яковец Ю. В. История цивилизаций: Учеб. пособие. — М.: Гуманит. изд.
центр ВЛАДОС, 1997. — С. 141—232.
Тема 6
© Copyright: Никита Покровцев, 2016
Свидетельство о публикации №216101801142
Свидетельство о публикации №216101801142
Рецензии
