Глосарій
Абсолютистська монархія — форма державного устрою (остання форма феода-
льної держави), яка виникає під час розкладу феодалізму і зародження капіта-
лістичних відносин. Характеризується тим, що глава держави виступає голо-
вним джерелом законодавчої та виконавчої влади, встановлює податки,
розпоряджається державними фінансами.
Автаркія — (грец. autarkeia — самовдоволення) — економічна політика, спрямо-
вана на господарське відособлення, створення економіки в межах окремої
країни або групи країн, максимальне обмеження імпорту при одночасному
стимолюванні експорту товарів і капіталів.
Автоматизація — впровадження у виробничу та невиробничу сфери систем
управління машинної техніки, сучасних технологій з метою вдосконалення і
поліпшення праці, підвищення її продуктивності та якості. У системі вироб-
ництва А. застосовується для зменшення частки фізичної праці завдяки пере-
несенню ручної праці на машинну автоматизовану чи комп’ютерну техніку.
Авторитаризм — влада, здійснювана на безумовному підпорядкуванні управлін-
ня країною одній особі — монархові, диктаторові.
Адміністративний монетаризм — комбінація в економічній політиці адмініст-
ративних та монетаристських заходів, притаманна Україні в середині 90-х ро-
ків ХХ ст.
Адміністративно-командна економіка — господарство, в якому панує державна
форма власності; їй притаманна централізована бюрократична система управ-
ління, котра використовує, як правило, не-ринкові важелі виконання дирек-
тивних завдань. Характерна для СРСР, у тому числі й для УРСР у радянські
часи.
Акселератор — розроблений в рамках неокейнсіанської теорії економічної дина-
міки коефіцієнт, що відображає вплив приросту національного доходу на при-
ріст інвестицій.
Акціонерне товариство — форма організації господарських об’єднань, що базу-
ється на концентрації грошових засобів шляхом випуску і продажу акцій та
інших цінних паперів. Відповідальність кожного акціонера обмежується вар-
тістю його акцій.
Акція — цінний папір, що випускається акціонерним товариством і свідчить про
участь власника (утримувача акцій) в капіталі акціонерного товариства. А. дає
право її власникові на отримання частини прибутку товариства у вигляді ди-
віденду. А. мають свою номінальну та курсову (ринкову) ціну.
Аллод — в Західній Європі форма феодального землеволодіння, земля, що вільно
відчужується.
Аристократія — привілейована частина певної суспільної групи; форма держав-
ного правління, за якої державна влада зосереджена в руках представників
привілейованої еліти; панування знаті, що справляла вирішальний вплив на
діяльність держави. Як форма правління, аристократія відрізняється від монар-
хії (влади однієї особи) та демократії. Поняття «аристократії» розроблялося
давньогрецькими філософами, які обґрунтовували ідею про політичну непов-
708
ноцінність більшості людей та їх неспроможність управляти державою.
Управління державою, як вони вважали, повинно здійснюватися «кращими»
особами — аристократами, що наділені особливими правами та привілеями.
Архонт — вища посадова особа у стародавніх Афінах. На кожний рік обиралося
9 архонів, які відали всіма найважливішими справами у державі.
Баналітети — монопольне право феодала на користування колись громадськими
млинами, пресом, хлібними печами тощо.
Бартерні операції — торговельні операції, за яких взаємний обмін продукцією
здійснюється без грошової оплати.
Безплідний клас — поняття, запроваджене лідером школи фізіократів Ф. Кене
(1694—1774) для позначення несільськогосподарського населення, яке не
створює «чистого продукту», а тому зайняте непродуктивною, на його думку,
працею.
Бенефіцій — умовна, не спадкова форма феодальної земельної власності в Захід-
ній Європі, що передбачає несення певної служби, найчастіше воєнної.
Біржа — форма організації торгівлі, постійно діючий ринок. Розрізняють біржі товарні
(оптова торгівля за зразками та стандартами), валютні (купівля-продаж валюти)
та фондові (торгівля цінними паперами); установа, що обслуговує процес укла-
дання угод між суб’єктами господарювання про купівлю-продаж. Становлення
біржової справи відносять до ХІІ ст., коли в Голландії та Італії поширилася прак-
тика оплати поставок через міняйл, що видавали векселі та пересилали гроші за
призначенням. Батьківщиною сучасних бірж вважаються Нідерланди. Першою
товарною біржею вважається біржа Антверпена (1460 р.). Торгівля цінними па-
перами вперше зафіксована на Амстердамській біржі (1608 р.).
Боргове рабство, боргова кабала — наслідок розвитку лихварства в Афінах, як
правило, борги під заставу землі. У разі невиплати боргу у встановлений час,
земля переходила у власність кредитора, а боржник перетворювався на раба.
Ліквідовано реформами Солона.
Борті — у Київській Русі місця збирання дикого меду.
Буржуа — а) за феодалізму в країнах Західної Європи — громадянин, бюргер,
представник третього стану; б) у капіталістичному суспільстві — представник
буржуазії — соціальної верстви, яка виникла в період пізнього середньовіччя і
перетворилася на панівну під час буржуазних революцій. Виступаючи влас-
ником засобів виробництва, буржуазія експлуатує найману працю. В країнах,
де існував третій стан, його представники, спираючись на нагромаджений ка-
пітал, намагалися одержати політичну свободу через буржуазну революцію,
основним завданням якої була ліквідація феодалізму.
Вавилонський принцип накопичувального обліку — один з основних принципів
сучасного бухгалтерського обліку, що був винайдений у Вавилоні близько
XV ст. до н. е. Сьогодні він складає основу побудови багатьох сучасних облі-
кових документів.
Валовий внутрішній продукт (ВВП) — сукупна величина продукту, виробленого
всередині країни протягом певного року.
Валовий національний продукт (ВНП) — величина в поточних ринкових цінах
усіх кінцевих товарів і послуг, що вироблені протягом певного року за допо-
могою факторів виробництва, якими володіє дана країна.
«Велика депресія» — світова економічна криза 1929—1933 рр., яка за своїм руйнів-
ним потенціалом була однією з найбільш глибоких у світовій історії циклічного
709
розвитку економіки. Велика депресія, продемонструвавши неспроможність ме-
ханізмів ринкового саморегулювання, поклала початок політиці активного дер-
жавного регулювання економічних процесів, біля витоків якої стояв видатний ан-
глійський економіст Дж. М. Кейнс.
Великі географічні відкриття — епоха, пов’язана з відкриттями європейцями
нових земель і континентів, активним освоєнням інших частин світу в період
від кінця ХV ст. до кінця ХVІІІ ст. В цей період під впливом економічної
та політичної ситуації, що склалася в Європі, відбувався пошук нових торго-
вельних шляхів
Відкупи — у Стародавньому Римі продаж права на збір податків в провінціях
окремим приватним особам. Відкупи (публікани) вносили наперед установле-
ну суму податків до державної скарбниці, а потім уже збирали податки у про-
вінціях.
Відробіткова рента — форма феодальної ренти, яка засновується на перерозпо-
ділі живої праці і передбачає високий ступінь особистої залежності селянина
від власника землі.
Відродження (або епоха Ренесансу) — період з середини ХV до середини ХVІІ ст.
в Європейській цивілізації, протягом якого в країнах Західної Європи відбу-
валося відновлення духу і технічного рівня Античності.
Вілла (рабовласницька) — у Давньому Римі форма господарства, заснована на
рабській праці, земельний маєток площею до 250 га; спеціалізувалася на
виробництві певної культури, що орієнтувалася на ринок. Одночасно в ма-
єтку вироблялася продукція для власного споживання. Обслуговувалася
рабами.
Віргата — в середньовічній Англії селянське господарство, надільні землі (дер-
жання), а також селянська садиба, з господарськими будівлями, городом, са-
дом тощо.
«Воєнний комунізм» — соціально-економічна політика більшовиків, яка в Україні
проводилася у 1919—1920 рр. Передбачала прискорену побудову соціалізму
примусовими методами. Складниками цієї політики були націоналізація засо-
бів виробництва, стягнення продрозкладки примусовими методами та запро-
вадження прямого розподілу найнеобхідніших продуктів, заборона приватної
торгівлі, натуралізація відносин, згортання товарно-грошових відносин, за-
провадження загальної трудової повинності.
Волока — ділянка землі, що становила близько 20 га. Сформувалася в результаті
так званої «волочної поміри», тобто обміру та переділу земель спочатку у
князівських, а потім і у приватних маєтках Великого князівства Литовсько-
го, проведених відповідно до «Устави про волоки» (1557). На основі чіткого
обліку великокнязівської, шляхетської та селянської землі відбувався пере-
розподіл ґрунтів між панами та селянами (одна панська волока — сім селян-
ських) з метою підвищення продуктивності фільваркових та селянських гос-
подарств, збільшення виробництва, насамперед товарного збіжжя. Волока
надавалася лише тим селянам, які мали «повне тягло» (пару коней чи волів),
половину волоки — тим, хто мав «півтягла», а хто тягла не мав, орної землі
не отримував зовсім. «Волочна поміра» була першим земельним кадастром в
Україні.
Вотчина — форма феодального землеволодіння за часів Київської Русі, родовий
маєток, який переходив у спадок. Вотчини були княжі, боярські або монас-
тирські.
Вотчинна мануфактура — засноване (починаючи з ХVП ст.) на примусовій пра-
ці у маєтках-вотчинах Російської імперії підприємство, яке в основному за-
ймалося переробкою сировини, що вироблялася в маєтку.
710
Вчення про техноструктуру — один із центральних моментів інституціональ-
них поглядів Дж. Гелбрейта. Техноструктура складається із інженерно-
технічного персоналу, який не входить до числа власників. Техноструктура —
це сукупність людей, що володіють різноманітними технічними знаннями, до-
свідом і здібностями, у які перетворюються сучасна промислова технологія і
планування. Вона охоплює широке коло керівників промислового підприєм-
ства, майже до основної маси робочої сили і об’єднує в собі тих, хто володіє
здібностями і знаннями. Влада техноструктури пояснюється передусім струк-
турою власності великих підприємств.
Генезис — (від грец. genesis — походження, виникнення) — процес зародження та
закономірності розвитку предметів, явищ, уявлень та понять, який привів до
певного їх стану. Г. передбачає поєднання історичного та теоретичного аспек-
тів дослідження фактів господарського життя суспільства. Факти і явища роз-
глядаються в історичному зв’язку, шляхом виділення в них сутнісних сторін і
тенденцій та знаходження залежностей між ними, що відображаються в лан-
цюгу понятійних перетворень, який поєднує ці факти і явища. Г. — це спосіб
аналізу, що здійснюється з позицій цілісності господарства суспільства та на
засадах певної наукової парадигми. В ньому органічно поєднуються дві сто-
рони предмета історико-економічної науки — історизм фактів і теоретичне
відображення їх.
Гетеродоксія — напрями економічної теорії, що є альтернативними за своїми те-
оретико-методологічними засадами до панівної наукової ортодоксії. У ХІХ ст.
гетеродоксальними до панівної, ортодоксальної класичної школи політеконо-
мії були критичний напрям, утопічний соціалізм, історична школа, марксист-
ська політекономія, маржиналізм.
Гетьманщина — назва української національної держави, що склалася в результаті
Національно-визвольної війни 1648—1676 рр. українського народу під керівниц-
твом Б. Хмельницького і проіснувала до 1782 р. Офіційна назва держави — Вій-
сько Запорізьке.
Гільдійні союзи (Ганза) — об’єднання гільдій різних міст для забезпечення прав
купецтва на ринках інших міст. Ганза — гільдійний союз ряду міст Північної
Німеччини, що існував у 1356—1669 рр.
Гільдія — об’єднання торговців (купців), які створювалися для захисту їх профе-
сійних інтересів та станових привілеїв.
Гіпотеза природного рівня безробіття — гіпотеза, запропонована у 1967 р. пред-
ставником сучасного монетаризму М. Фрідменом щодо існування в умовах дов-
гострокової економічної рівноваги оптимального для економіки стійкого приро-
дного рівня безробіття (5—7 % робочої сили). Природний рівень безробіття
залежить виключно від мікроекономічних факторів та не піддається зниженню
шляхом макроекономічного регулювання у довгостроковому періоді.
Главкізм — система управління промисловістю в період «воєнного комунізму»,
що характеризувалася максимальною централізацією. Підприємства здавали
свою продукцію централізовано і безкоштовно і в такому ж порядку забезпе-
чувалися обладнанням, сировиною, паливом і продовольством.
Глобалізація — складне сучасне соціально-економічне явище, що характеризує
незворотні процеси в усіх сферах суспільного виробництва і суспільного жит-
тя. У сфері виробництва глобалізація здійснюється на декількох рівнях: окре-
мої компанії, окремої галузі, на рівні окремої країни, світовому рівні. Так,
глобалізація на рівні окремої країни характеризується ступенем взаємозв’язку
її економіки зі світовою економікою в цілому. Незважаючи на зростання гло-
711
балізації світової економіки далеко не всі країни рівною мірою інтегровані до
неї. Глобалізація на світовому рівні визначається зростаючим економічним
взаємозв’язком між країнами, що відображається в постійно зростаючих по-
токах товарів, послуг, капіталу, ноу-хау.
Господарство — складова господарської системи суспільства; сукупність взає-
модіючих господарських одиниць (історичних форм господарств), що ство-
рюють та обмінюють матеріальні блага та послуги в рамках встановленого ін-
ституційного середовища.
Господарська система суспільства — підсистема суспільства, що покликана за-
безпечити розв’язання одного з ключових завдань — створення матеріальних
благ і послуг для забезпечення постійно зростаючих потреб окремих людей і
суспільства загалом. Ця функція передбачає існування відносно відокремленої
структури суспільства — його господарства, що самостійно функціонує як цілі-
сне утворення та підсистема суспільства. Господарська система суспільства є
складним і багатоплановим утворенням, якому притаманна певна цілісність.
Вона характеризується відповідним рівнем розвитку поділу праці, техніки, тех-
нології; форми власності на засоби виробництва та суспільного статусу людей,
які беруть участь у їх використанні; характером влади та особливостями впливу
держави на господарські процеси; особливістю суспільних умов їх протікання
(інституційним середовищем господарської діяльності людей); наявними ре-
сурсами, що використовуються у виробництві, тощо.
Господарський розрахунок — метод господарювання, заснований на зіставленні
витрат на виробництво продукції з його результатами, забезпечення рента-
бельності підприємства, матеріальної зацікавленості працівників.
Гості — верхівка купецтва в період Київської Русі. Виступали як кредитори князів
та боярства, займалися також лихварством, підпорядковуючи собі дрібних тор-
говців.
Грошова рента (чинш) — найбільш прогресивна форма феодальної ренти, яка
передбачає відносно слабку особисту залежність, заснована на перерозподілі
доходу.
Гуф — у середньовічній Німеччині те ж, що і віргата в Англії.
Дауеса план — репараційний план для Німеччини, розроблений міжнародним ко-
мітетом експертів під керівництвом Ч. Г. Дауеса і затверджений 16 серпня
1924 р. на Лондонській конференції держав — переможниць у Першій світо-
вій війні. Передбачав надання Німеччині позик і кредитів для відновлення її
промислового потенціалу. У 1929—30 рр. замінений на план Юнга.
Двір — власне господарство феодала за часів Київської та Галицької держав.
Дворище — у Великому князівстві Литовському одиниця оподаткування. Дворище
складалося з кількох «димів», тобто окремих селянських господарств, які, як
правило, належали родичам.
Дедукція — (від лат. deductio — виведення) — метод наукового дослідження, фо-
рма умовиводу, за якої на основі загальних положень (аксіом, постулатів, за-
конів) як істинних виводяться нові істинні твердження; перехід від загального
до особливого, одиничного, конкретного.
Демократична революція — зміна політичної системи, в результаті боротьби на-
ціональних промисловців, малої буржуазії, інших верств населення проти
привілеїв пануючої аристократії за утвердження соціальної рівності. Важли-
вою складовою такої системи було відокремлення влади від власності (прихід
до влади буржуазії), що обумовило формування якісно іншого економічного
центру та зміну статусу економічних індивідів у суспільстві.
712
Держава — 1) політично організоване суспільство, що має владу, силу та автори-
тет, необхідні для розподілу ресурсів та засобів, що підтримують соціально-
економічну систему; 2) форма феодального землеволодіння, яка набирає по-
ширення в часи Великого князівства Литовського. Надавалася за службу бо-
ярським вільним слугам, або за умови несення служби, аналог західноєвро-
пейського бенефіція.
Державне регулювання економіки — система форм, методів та інструментів за-
конодавчого і виконавчого характеру, за допомогою яких держава забезпечує
створення умов для ефективного функціонування економіки та вирішення со-
ціально-економічних проблем суспільства; сприяє економічному зростанню та
реалізації соціальної політики.
Державці — власники держави (див. попереднє пояснення)
Детермінанти економічного розвитку — сукупність факторів виробництва,
особливу роль серед яких, поряд із такими ресурсами, як праця, земля і капі-
тал, відіграють люди (населення), технологія та інститути, що мають безпосе-
реднє відношення до процесу виробництва.
Детермінізм — (від лат. determino — визначаю) — філософське учення про зако-
номірний взаємозв’язок та причинну обумовленість усіх явищ та процесів.
Дивергенція інституцій — спосіб взаємодії неформальних та формальних інсти-
туцій у процесі інституційних змін (імпорту інституцій), який має наслідком
повне розходження, несумісність старих і нових траєкторій інституційного
розвитку, глибинні причини якого пов’язані з неконгруентністю інституцій.
Дивіденд — частка прибутку акціонерного товариства, що розподіляється між влас-
никами акцій та сплачується їм щорічно відповідно до наявності у них акцій.
Розмір виплати дивідендів залежить від прибутку акціонерного товариства.
Дим — у середньовічній Україні селянське господарство; у Великому князівстві
Литовському іноді виступав як одиниця оподаткування.
Дирижизм (від фр., diriger — направляти, керувати) — контроль, управління еко-
номікою з боку держави.
Диспропорція — порушення пропорцій у розвитку окремих галузей народного гос-
подарства, економічних підрозділів, макроекономічних параметрів, фаз від-
творення тощо. Виникає внаслідок неправильної економічної політики держа-
ви, порушень у функціонуванні господарського механізму, природних і тех-
нологічних аномалій.
Диференціація суспільного розвитку — процес поділу суспільства на окремі
структурні складові, що виникають для ефективнішого виконання необхідних
для всього суспільства функцій. За рахунок цього досягається адаптація сус-
пільства до зміни умов його існування, підвищується рівень його стійкості
(виживання).
«Дім срібла» — головне фінансово-господарське відомство в Стародавньому Єги-
пті, в якому зосереджувалися усі натуральні надходження з цієї країни.
Додаткова вартість — термін, запроваджений К. Марксом для позначення специ-
фічної ознаки й основної мети капіталістичного виробництва; надлишок над вар-
тістю робочої сили, створений найманими робітниками і безоплатно привласне-
ний власниками капіталу.
Домен — господарство феодала, частина маєтку, яка використовується виключно
для задоволення потреб феодала.
Домогосподарство — економічна одиниця, що складається з однієї або більше
осіб; постачає економіку ресурсами і використовує отримані гроші для купівлі
товарів та послуг, які задовольняють матеріальні та інші потреби людини.
Дружина (реміснича) — в Київській Русі об’єднання ремісників однієї спеціально-
сті.
713
Еволюція інституцій — механізм інституційних змін, що реалізується шля-
хом еволюційно-генетичного розвитку, в процесі якого неформальні інсти-
туції, що існують у вигляді норм, традицій, правил, звичаїв, набувають за-
конодавчо-правового оформлення, тобто формального статусу. Еволюційне
накопичення нових інституційних елементів утворює нову інституційну
систему.
Економіка (Аристотель) — природна господарська діяльність, спрямована на
отримання необхідних для життя продуктів, споживчих цінностей, що здійс-
нює домогосподарство античних держав.
Економіка бюрократії (economics of bureaucracy) — важливий напрям теорії су-
спільного вибору, являє собою систему організацій, що відповідає щонайме-
нше двом критеріям: по-перше, вона не виробляє економічних благ, які мають
ціннісну оцінку, і, по-друге, включає частину своїх доходів із джерел, не
пов’язаних з продажем результатів своєї діяльності.
Економіки пропозиції теорія — теорія економіки пропозиції чи сепплай-сайд
економікс — важлива складова неоконсерватизму (А. Лаффер, П. Робертс,
Р. Манделла), яка доповнювала монетарні форми та методи регулювання еко-
номіки і була створена після кризи 1974—1975 рр., ставши теоретико-
методологічною основою «рейганоміки». Ця теорія, як і монетаризм, вихо-
дить із неокласичної рівноважної схеми, а критику кейнсіанства зосереджує
на проблемі інвестиційної функції капіталу. Основними елементами економіч-
ної політики держави згідно з теорією економіки пропозиції є: орієнтованість
економічної політики на виробництво, пропозицію; зниження податків, пере-
дусім з юридичних осіб, з метою вивільнення частини прибутків для інвесту-
вання; скорочення витрат, насамперед у соціальній сфері; регулювання пропо-
зиції грошової маси.
Економічна інтеграція — співпраця між національними господарствами різних
країн і повна або часткова їх уніфікація; ліквідація бар’єрів у торгівлі між ци-
ми країнами; зближення ринків цих країн з метою утворення одного великого
(спільного) ринку.
Економічна таблиця Ф. Кене — перша макроекономічна модель, створена ліде-
ром школи фізіократів Ф. Кене, яка відобразила умови та найважливіші про-
порції суспільного відтворення.
Економічне зростання — кількісний параметр господарської сфери суспільства,
що наводить конкретну сукупність економічних показників стану господар-
ської системи суспільства. Е. з. — одна з найважливіших характеристик про-
цесу виробництва за будь-якої господарської системи, відображає можливості
збільшення обсягу виробництва матеріальних благ і послуг за певний промі-
жок часу за умови повної зайнятості. Це кількісне та якісне зростання суспіль-
ного продукту за певний проміжок часу. Тобто, на кожному даному відрізку
часу певною мірою полегшується вирішення проблеми обмеженості ресурсів і
стає можливим задоволення ширшого кола потреб людини. Е. з. можна харак-
теризувати як стійке підвищення сукупного виробництва товарів та послуг,
обсяг яких вимірюється у показниках ВНП. Е. з. відбувається лише тоді, коли
має місце збільшення виробництва у розрахунку на душу населення. Е. з. мо-
же змінитися спадом і є умовою економічного розвитку. Існують два типи
Е. з.: екстенсивний та інтенсивний.
Економічний інститут — спосіб інтеграції суспільства, що відображає інтереси
усіх учасників економічних процесів, органи самоврядування та демократичні
принципи їх функціонування.
Економічний лібералізм — економічна доктрина, згідно з якою держава та інші
економічні й політичні організації не повинні втручатися в господарські від-
714
носини, залишаючи всім економічним суб’єктам повну свободу дій, тобто су-
купність економічних свобод (вільна конкуренція, вільне підприємництво,
вільні ціни тощо); також економічна політика, заснована на цих принципах.
Економічний неоконсерватизм — сукупність економічних теорій нової неокласики
60—80-х рр. ХХ ст., що здобули практичну реалізацію у сфері економічної полі-
тики. Ґрунтується на трьох основних напрямах нової неокласики: теорії монета-
ризму, теорії економіки пропозиції та теорії раціональних очікувань. У сфері
державної економічної політики передбачає послідовне управління неінфляцій-
ним зростанням грошової маси, визнання пріоритетності виробництва (пропози-
ції) і провідної ролі приватного підприємництва, дерегулювання певних сфер гос-
подарства і приватизацію окремих секторів економіки, лібералізацію податкової
системи, відмову від бюджетного впливу на економічні процеси, скорочення со-
ціальної інфраструктури та соціальних програм.
Економічний розвиток — кількісний параметр господарської сфери суспільства,
що наводить конкретну сукупність економічних показників стану господарсь-
кої системи суспільства. Особливе значення мають показники обсягів матері-
альних благ та послуг, що створюються в конкретній господарській системі,
зростання кількості населення, показники людського розвитку тощо. Е. р. мо-
жна розглядати як таке економічне зростання, що супроводжується значними
структурними чи організаційними змінами в господарській сфері суспільства.
Наслідками економічного зростання можуть бути: перехід від натурального
господарства до товарного виробництва; зростання частки промисловості та
сфери послуг у сукупному обсязі виробництва за рахунок зниження частки
сільського господарства.
Експансія — розширення сфер впливу окремих країн, монополістичних об’єднань,
фірм тощо шляхом боротьби за найбільш вигідні сфери капіталовкладень,
джерела сировини і ринки збуту.
Експорт інституцій — механізм інституційних змін, що реалізується у формі так
званого процесу революційної заміни елементів інституційного середовища. Від-
бувається шляхом відтворення існуючих інституційних зразків, які переважають і
добре себе зарекомендували в інших, як правило більш розвинутих, країнах. Про
експорт інституцій йдеться у випадку здійснення свідомого системного реформу-
вання економічної системи, оскільки природне, еволюційне становлення нової
інституційної системи є довготривалим історичним процесом.
Екстенсивне господарство — розвиток господарства шляхом розширення ви-
пуску продукції за рахунок залучення додаткових ресурсів, збільшення вико-
ристання ресурсних джерел, без підвищення ефективності їх використання,
пов’язані з кількісними, а не якісними змінами. На відміну від інтенсивного
господарства веде тільки до об’ємного збільшення випуску продукції при не-
високій результативності.
Емпатія — (від англ. empathy) — співчуття, здатність ринкового суб’єкта по-
ставити себе на місце контрагента або іншого учасника угоди та поглянути
на ринковий обмін з їх точки зору. В неокласичній теорії вона вважається
рисою економічної поведінки ринкових суб’єктів та елементом господар-
ської етики.
Ергастерія — реміснича майстерня, в якій використовувалася праця рабів. Най-
більш поширеною була ергастерія, в якій працювало 3—12 рабів, але вже у
IV ст. до н. е. зафіксовано ергастеріїї (зокрема у гірничій галузі), де працюва-
ло до 1000 рабів.
Етатизм (від фр. ;tat — держава) — активна участь держави в економічному
житті суспільства.
Етика — сукупність норм поведінки, мораль якої-небудь суспільної групи, професії.
715
Ефективна конкуренція — поняття, запропоноване Й. Шумпетером, яке характе-
ризує конкурентні відносини, побудовані на новаторстві та інноваціях. Ефек-
тивна конкуренція відкриває можливості для вдосконалення умов виробницт-
ва, змінює взаємовідносини між виробниками продукції, структуру попиту і
пропозиції, умови формування витрат виробництва і цін.
Ефективний попит — одне з центральних понять концепції Дж. М. Кейнса, яке
характеризує потенційно можливий та стимульований державою попит на ін-
вестиції та споживання.
Європейське Економічне Співтовариство (ЄЕС) — «Спільний ринок» — група
з 25-ти західноєвропейських країн, що здійснили інтеграцію своїх економік,
об’єднавшись в економічну спілку в 1957 р. (ФРН, Франція, Італія, Бельгія,
Нідерланди, Люксембург). У ЄЕС створено єдиний внутрішній ринок, знято
обмеження на вільне переміщення капіталів, робочої сили між країнами,
утворена єдина валютна система. З 1992 р. ЄЕС називають Європейським
Співтовариством (ЄС).
Європейський Союз — Європейське Економічне Співтовариство (ЄЕС) — з
1 січня 1993 р. Європейський Союз, міждержавне регіональне об’єднання, ва-
жлива частина міжнародної економічної системи, з першої половини 80-х ро-
ків ХХ ст. переживає третій етап свого розвитку (І етап (1957 — 1960 рр.) —
створення ЄЕС; ІІ етап (70-ті — перша половина 80-х рр.) — розширення За-
гального ринку). Якщо на початковому етапі до ЄЕС входило шість країн
(ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург), то з 1 січня 1995 р.
— їх вже було 15. У 1973 р. до ЄЕС приєдналися Данія, Велика Британія та
Ірландія, у 1981 р. — Греція, а в 1986 р. — Іспанія та Португалія. 1 травня
2004 р. до Європейського Союзу приєдналося ще 10 країн, з 1 січня 2007 р. —
ще дві (Болгарія та Угорщина) і на сьогодні їх — 27.
Загальна трудова повинність — у радянській країні запроваджена у січні 1920 р.
Пояснювалася необхідністю забезпечення народного господарства робочою
силою. Одна з форм примусової праці періоду «воєнного комунізму».
Закон Сея — див. Сея закон.
Закуп — у Київській Русі селянин або міщанин, який взяв у борг позичку (купу) і
до її повернення перетворювався у тимчасового т. зв. «боргового раба».
Змішана економіка — економіка, яка ґрунтується на ринковому розв’язанні про-
блем її організації та державному регулюванні макроекономічних процесів.
Золотий стандарт — система грошового обігу, згідно з якою мірою вартості і пов-
ноцінності засобів обігу стає золото та існує вільний обмін паперових грошей
на золото.
Ілоти — місцеве населення Давньої Спарти, підкорене спартіатами. Ілоти вважа-
лися власністю держави і були прикріплені до земельних ділянок, якими во-
лоділи окремі члени спартанської громади. Віддавали власникам землі части-
ну доходів у вигляді натуральної ренти (приблизно половину врожаю).
Імміграція — в’їзд в країну на тимчасове чи постійне проживання громадян інших
країн.
Імперія — монархічна, здебільшого велика держава, на чолі якої стоїть імператор.
Імунітети — звільнення від втручання королівських посадових осіб у справи зе-
мельної аристократії.
716
Інвестиційна теорія циклів — концепція циклічного розвитку економіки М. І. Ту-
гана-Барановського, в основі якої лежить теза про диспропорціональність між
рухом заощаджень та інвестицій. Регулювання останніх та правильний їх роз-
поділ у виробничих галузях, на думку вченого, відкриває широкі можливості
для розширення виробництва. Інвестиційна теорія М. І. Тугана-Барановського
фактично започаткувала теорію кон’юнктури та суттєво вплинула на дослі-
дження проблем циклічності Й. Шумпетера, Дж. М. Кейнса, Е. Хансена,
Дж. Хікса та ін.
Індивідуалізм — має на меті досягнення суб’єктом власних приватних інтересів.
Базується на приватній формі власності. Виявляється в конкурентній боротьбі.
Індустріалізація — перехід економіки країни на промисловий шлях, значне збіль-
шення частини промислового виробництва в економіці, створення великого
машинного виробництва в усьому народному господарстві чи в окремих його
галузях.
Індустріалізація (радянська) — комплекс заходів з прискореного розвитку про-
мисловості, вжитих ВКП(б) у період другої половини 1920-х до кінця 1930-х рр.
Проголошена як партійний курс XIV з’їздом ВКП(б) (1925 р.). Здійснювана,
головним чином, за рахунок перекачування коштів із сільського господарства.
Особливістю радянської індустріалізації був пріоритетний розвиток важкої
промисловості та воєнно-промислового комплексу.
Інституційні зміни — механізм інституційного розвитку суспільства та економі-
ки; здійснюється еволюційним та революційним шляхами. Інституційними
змінами пояснюється зміст та напрями суспільного розвитку.
Інституціоналізм — один із провідних напрямів економічної теорії ХХ ст. та су-
часності. Предметом його дослідження є вивчення суспільства як сукупності
економічних та неекономічних інституцій, що перебувають у взаємозв’язку,
взаємодії та розвитку.
Інституціональний детермінізм — методологічний підхід традиційного інсти-
туціоналізму, згідно з яким природа та механізм суспільного розвитку пояс-
нюється інституціональними факторами. Розвиток суспільства вважається не
спонтанним процесом, а таким, хід та межі якого детерміновані саме інститу-
ціями та їх еволюцією.
Інституція — провідна категорія інституціоналізму — це норми, правила, тради-
ції, звичаї та механізми, що забезпечують їх виконання та структурують по-
вторювані взаємодії між людьми. Інституції встановлюють сукупність домі-
нуючих рамкових обмежень, що обумовлюють тип економічної системи. Це
основні політичні, соціальні, правові норми, які є базою для виробництва, об-
міну та споживання, які впливають на функціонування економіки через дію на
витрати обміну та виробництва, зменшення економічної невизначеності.
Інтенсивне господарство — розвиток господарства, в якому підвищення обсягів
виробництва здійснюється шляхом більш повного використання кожної оди-
ниці ресурсного потенціалу. Досягається за рахунок зростання продуктивності
праці, кращого використання матеріалів, підвищення віддачі основних фондів
тощо.
Інтернаціоналізація виробництва — процес встановлення виробничих зв’язків
між підприємствами різних країн.
Інфляція — знецінення паперових грошей внаслідок випуску їх в обіг у розмірах,
що перевищують потреби товарообігу. Інфляція супроводжується підвищен-
ням цін на товари, спадом реальної заробітної плати, ростом незадоволеного
попиту тощо.
Інформаційні витрати — одна з основних складових транзакційних витрат рин-
кової структури, яка полягає у витратах на пошук інформації про ринкових
717
партнерів, ринкове середовище та інші аспекти здійснення певної ринкової
трансакції, угоди.
Іпотечний банк — банк, що займається наданням кредитів під заставу нерухомос-
ті чи купівлі нерухомості.
Історико-генетичний підхід — один із способів пізнання суспільства, який пе-
редбачає вивчення умов його виникнення, становлення та історичні етапи
розвитку.
Історична форма господарювання — форма господарювання, що склалася в
певних конкретно-історичних умовах і характеризує особливості поєднан-
ня основних факторів виробництва у виробничому процесі. Історичній фо-
рмі господарства притаманний свій статус господарюючих індивідів, різні
обсяги прав власності на ресурси, форми та способи впливу на людей в
економічній сфері з боку суспільства. Історичні форми господарства явля-
ють собою якісні характеристики господарської сфери суспільства. Істо-
ричні форми господарства і способи їх взаємодії відображають найбільш
глибоку характеристику господарської сфери, в них акумулюються усі змі-
ни, що проходять в господарському житті суспільства. Прикладами форм
господарства є латифундія, ергастерій, вілла, сальтус, клерухія, пекулій,
парцелярне господарство повноправного індивіда, реміснича майстерня,
мануфактура, фабрика, завод тощо.
Історична школа — неортодоксальний напрям економічної думки, започаткований
у 40—60-ті роки ХІХ ст. в Німеччині на основі історичного методу дослі-
джень, спрямованого на вивчення господарських явищ і процесів у їх націо-
нальній та часовій визначеності та обґрунтування пріоритетної ролі держави у
досягненні загальнонаціональної мети і соціальної злагоди.
«Капітулярій про вілли» Карла Великого — пам’ятка середньовічної західно-
європейської правової та економічної думки. В «Капітулярії...» наводиться рег-
ламентація польових та ремісничих робіт, виділені соціальні категорії селян-
ства, встановлювалися норми та нагляд за виконанням селянських повин-
ностей. Свідчить про натуральний характер господарства.
Картель (від фр. Cartel та італ. Cartello, від carta — папір, документ) —
об’єднання підприємців, підприємств однієї чи кількох країн, що виробляють
однотипну продукцію з метою проведення єдиної економічної та технічної
політики, спільних дій щодо обсягів, структури випуску (продажу) однотип-
них товарів, величини цін, проведення ринку за умови збереження юридичної
та фінансової незалежності.
Каузальний метод — метод, за допомогою якого здійснюється розкриття при-
чинно-наслідкових зв’язків досліджуваних етапів еволюції господарської си-
стеми суспільства, економічної думки, теоретичних напрямів та шкіл.
Кейнсіанство — один із провідних напрямів економічної думки ХХ ст., в основі яко-
го лежить вчення англійського економіста Дж. М. Кейнса про необхідність дер-
жавного регулювання економіки шляхом широкого використання фіскальної,
грошово-кредитної політики, стимулювання сукупного попиту та інших чинників
впливу на ринковий механізм з метою забезпечення макроекономічного зростан-
ня та рівноваги; макроекономічна теорія, що визначає фактори ринкової неста-
більності та напрями державного регулювання економіки.
Кейнсіансько-неокласичний синтез — теоретична спроба поєднання кейнсіан-
ської теорії з раціональними елементами неокласичної доктрини (теорією ри-
нків, витрат виробництва, теорією грошей та ін.). Авторами синтезу є
Дж. Хікс, П. Семюелсон та ін.
718
Кембриджська школа — одна з шкіл неокласичного напряму західної економічної
теорії, основною метою якого була спроба поєднати теорію «граничної корис-
ності» з трудовою теорією витрат виробництва. Виникла наприкінці ХІХ ст. Її
засновник — А. Маршалл.
Київська психологічна школа — українська школа економічної думки, що скла-
лася в останній третині ХІХ ст. Представники Київської психологічної школи
виступили проти ортодоксальних засад класичної політичної економії і марк-
сизму, підготували ґрунт для сприйняття в Україні концепцій маржиналізму,
широко використовували у своїх дослідженнях ідеї німецької історичної шко-
ли. Основні представники: М. Бунге, Д. Піхно, Р. Орженцький, О. Білимович,
А. Антонович та ін.
Класична політична економія — напрям економічної думки кінця ХVІІ — пер-
шої половини ХІХ ст., представники якого розвінчали протекціоністські ідеї
меркантилізму та заклали наукову базу методологічних і теоретичних дослі-
джень ринкових економічних відносин. Головною особливістю напряму є
пропаганда ідеї «чистої» економічної теорії, доцільності абсолютного невтру-
чання держави в ділове життя та механізм саморегуляції економіки.
Клер — земельна ділянка, якою володіли громадяни давньогрецьких полісів.
Клієнти — форма залежності у Стародавньому Римі (VІ—ІІІ ст. до н. е.); проявля-
ється у підпорядкуванні клієнтів голові роду або великої родини через сіль-
ськогосподарські повинності з надільної землі та військову службу. Клієнтами
ставали іноплемінники, що потрапляли у залежність в ході завоювань, а також
молодші сородичі.
Кодекс Хаммурапі — відоме зведення законів і правових норм, запроваджених ца-
рем Вавилону Хаммурапі (1792—1750 рр. до н. е.).
Козацька держава — Українська козацька держава, створена в ході Визвольної
війни ХVП ст. Було ліквідовано панщинну систему господарювання й кріпац-
тва. Землі вигнаних польських феодалів та католицької церкви перейшли у
власність держави та православних монастирів. Започатковано становлення
гетьманського, старшинського й козацько-селянського землеволодіння.
Колективізація сільського господарства — центральна ланка аграрної політи-
ки більшовицького режиму в 30-х рр. ХХ ст., що полягала у розвитку сіль-
ськогосподарського виробництва на державних засадах у формі колгоспів.
Колективне господарство (колгосп) — форма об’єднання селянських госпо-
дарств для ведення великого виробництва на основі усуспільнення засобів ви-
робництва і колективної праці.
Колонат — система організації господарства у Римській імперії, за якої земля пе-
редавалася у користування вільним орендарям — колонам; плата за землю в
основному носила натуральний характер. Землероби-орендарі фактично опи-
нялися прикріплені до землі власника. До становища колонів поступово на-
ближалися раби-квазіколони.
Колонізація (зовнішня) — побудова поселень (колоній) за межами своєї етнічної
території; загарбання якої-небудь країни або її частини; засоби, які перетво-
рюють країни чи частини їх на колонії.
Колонія (від лат. сolonia — поселення) — країна або територія, що перебуває під
владою іноземної держави (метрополії), яка позбавлена політичної та еконо-
мічної самостійності і управляється на основі спеціального режиму.
Кольберизм — меркантилістська політика державного втручання в економіку, яку
проводив у другій половині ХVІІ ст. міністр фінансів Франції Жан Батист Коль-
бер. Така політика ґрунтувалася на системі протекціоністських заходів держави і
була спрямована на обмеження імпорту та активне сприяння експорту виробле-
них в країні товарів.
719
Комендація (від лат. commendation — передоручення) — в Західній Європі ран-
нього середньовіччя угода про передання себе під заступництво більш могут-
ньої людини. Така угода встановлювала залежність між вассалом та сеньйо-
ром, а також між розореним вільним селянином та феодалом-землевласником.
Комітети бідноти (комбіди) — організації сільської бідноти. В Україні почали
створюватися в процесі ліквідації Директорії як осередки радянської влади на
селі, за винятком територій, де діяли Ради чи ревкоми. Головними завданнями
їх були: зміцнення революційного порядку в селах, допомога військкоматам у
проведенні мобілізації до Червоної армії, забезпечення армії і промислових
центрів країни продовольством, реалізація аграрних законів радянської влади.
Діяльність комбідів України продовжувалася до створення комітетів незамож-
них селян.
Комітети незаможних селян (комнезами) — організації незаможних селян
України у 1920—1933 рр., утворені за ініціативою ЦК КП(б)У (відрізнялися
від комбідів широкою соціальною базою, а також тим, що не були органами
державної влади) з метою сприяння Радам і волосним виконкомам у здійснен-
ні земельної та продовольчої політики радянського уряду, культосвітній робо-
ті на селі, організації допомоги Червоній армії, боротьбі з селянськими висту-
пами, «ліквідації куркульства як класу», масовій колективізації сільського
господарства.
Комунальні революції — за доби Середньовіччя визвольний рух мешканців серед-
ньовічних міст Західної Європи проти залежності від феодалів, за самоуправ-
ління шляхом викупу прав та вольностей, привілеїв. Загальним підсумком цих
революцій стало звільнення міщан від феодальних утисків і отримання ними
низки прав та привілеїв, зокрема прав самоврядування. В результаті комуна-
льних революцій змінюється соціальна структура середньовічного суспільст-
ва: різко зростає доля середнього прошарку — з 7—9 % до 15—20 %, а доля
селян, відповідно, зменшується з 90 до 80 %.
Комутація ренти — заміна відробіткової та натуральної ренти рентою грошовою.
Конвергенція інституцій — спосіб взаємодії неформальних та формальних ін-
ституцій у процесі інституційних змін (імпорту інституцій), який полягає у
сходженні, зближенні старих та нових інституційних норм; оптимальним ре-
зультатом є позитивна або еволюційна конвергенція, що обумовлює діє-
здатність нових, імпортованих інституцій; можлива негативна конверген-
ція — часткова інституційна несумісність, результатом якої стають
неефективні, недієздатні інституції.
Конверсія — істотне перетворення, зміна умов, заміна одних об’єктів виробництва
чи цінних паперів іншими. Конверсією також називають перехід від воєнного
виробництва до мирного.
Конгруентність інституцій (конгруентність — запозичений з геометрії термін,
який означає рівновеликість фігур, їх здатність збігатися при накладенні) —
категорія неоінституціонального аналізу інституційних змін, під якою розумі-
ється ступінь взаємовідповідності існуючих неформальних норм та нових
впроваджуваних формальних інституційних меж, пристосування нових інсти-
туцій до існуючих в країні-імпортері інституцій національно-історичних та
соціально-економічних особливостей господарської системи. Результатив-
ність інституційного реформування зумовлена ступенем взаємовідповідності
або конгруентності існуючого та пануючого в країні неформального інститу-
ційного середовища. З новими імпортованими інституціями.
Консервативна модель економічного зростання — діяльність неоконсерватив-
них урядів країн Заходу в 70—80-х рр. ХХ ст. («рейганоміка» в США, «тетче-
ризм» у Великій Британії, відроджене «соціальне ринкове господарство» у
720
ФРН), що була спрямована на забезпечення монопольно високих прибутків,
стимулювання підприємницької ініціативи. В основі консервативної моделі
економічного зростання лежав вибір неокласичної теорії, зумовлений тим, що
в її традиційному арсеналі були деякі ідеологічні й теоретичні підходи, які да-
вали можливість знайти форми та методи наступу на робітничий клас та інші
шляхи підвищення прибутковості капіталістичного виробництва, пов’язані з
необхідністю пристосування ринкових механізмів до потреб НТР. Ця політика
стала відповіддю на погіршення умов капіталістичного відтворення. На пер-
ший план вийшли завдання раціоналізації виробництва, поліпшення його
структури, технологічної перебудови, інтернаціоналізації капіталу. Так, еко-
номічна політика Р. Рейгана впродовж 80—90-х рр. застосовувалася в усіх
розвинутих країнах Заходу. «Рейганоміка» передбачала скорочення податків
на корпорації та прибутки громадян, зменшення урядових витрат на соціальні
програми, дерегулювання підприємницької діяльності, проведення жорсткої
кредитно-грошової політики, спрямованої на подолання інфляції.
Контракт (договір) — угода про обмін правомочностями та їхній захист, що є ре-
зультатом свідомого та вільного вибору індивідів у заданих інституціональ-
них межах.
Контракт про найм — угода між індивідом, нейтральним до ризику, і противни-
ком ризику, що визначає коло завдань, які можуть бути реалізовані у майбут-
ньому в процесі виконання контракту. При цьому противник ризику передає
індивіду, нейтральному до ризику, право контролю над своїми діями; свою
назву контракт про найм отримав у зв’язку з моделлю взаємодії найманого
робітника та роботодавця, у якому найманий робітник передбачається проти-
вником ризику, а роботодавець — нейтральним до ризику.
Контракт про продаж — угода між індивідами, однаковою мірою нейтральними
до ризику, що визначає коло завдань, які будуть реалізовані у майбутньому в
процесі виконання контракту. У цьому контракті обумовлюються конкретні
завдання для виконання, визначені на основі відомої вірогідності настання
непідконтрольних для учасників контракту подій, за яких виконання цих за-
вдань максимізує корисність учасників угоди; даний контракт може укладати-
ся лише за умови, що обидві його сторони нейтральні до ризику й готові зми-
ритися з тією можливістю, що очікувані події не настануть і зафіксовані в
контракті завдання виявляться неадекватними ситуації, що складається.
Контрибуція — платежі, що накладаються на переможену державу на користь
держави-переможця.
Конфіскація — примусове безвідплатне вилучення у власність держави всього або
частини майна, що належить громадянину.
Концепція «дифузії власності» — концепція, що досліджує зміни у формах та
структурі відносин власності за умов корпоратизації, розвитку акціонерного ка-
піталу, колективних форм підприємництва тощо. Провідною формою підпри-
ємств, а отже і власності, є акціонерна. Збільшення кількості підприємств акці-
онерної форми, розповсюдження акцій серед населення багато хто з економістів
розглядає як «дифузію» («розпорошення») власності. Представниками цієї тео-
рії є А. Берлі, Дж. М. Кларк та ін.
Концерн (англ. Concern — об’єднання) — велике об’єднання підприємств на осно-
ві загального фінансування та стратегічного керування, за умови збереження
юридичної, виробничої, а іноді і збутової незалежності. Підприємства, що
входять в концерн, пов’язані загальними інтересами, договорами, капіталом
та участю в спільній діяльності.
Концесії — у період непу виступали як форма залучення іноземного капіталу. Пе-
редані на правах концесії іноземному капіталові промислові підприємства по-
721
клали початок державно-капіталістичному устрою в економіці країни. Проте в
умовах СРСР широкого розвитку ця форма не набула.
Корпорація (лат. corporation — спілка, співтовариство) — 1) добровільна органі-
зація фізичних чи юридичних осіб, які зв’язані законними зобов’язаннями з
метою створення господарського підприємства; 2) товариство, спілка,
об’єднання юридичних чи фізичних осіб навколо спільних професійних або
комерційних інтересів, як правило, на акціонерних засадах зі спільним керів-
ництвом (радою, правлінням). Це ефективно діючі структури з багатогалузе-
вим підприємницьким профілем діяльності.
Коуза теорема — результат теоретичного аналізу характеру зв’язку між розподі-
лом повноважень власності та рівнем транзакційних витрат, яке має провідне
значення в теорії неоінституціоналізму, висновок про наслідки передбачення
витрат з діловодства, за що й отримав таку назву. Теорема проголошує: «Як-
що права власності чітко визначені (специфіковані) i трансакційні витрати до-
рівнюють нулю, то розміщення ресурсів (структура виробництва) буде зали-
шатися незмінним i ефективним незалежно від змін у розподілі прав
власності». Сам вираз «теорема Коуза», як i перше її формулювання, були
введені в обіг відомим економістом Дж. Стіглером. Нині теорема Коуза вва-
жається одним із найбільш яскравих досягнень економічної думки повоєнного
періоду.
Крива Лаффера — графічне зображення залежності між ставкою оподаткування
та сумою податкових надходжень до державного бюджету, обґрунтоване тео-
ретиком економіки пропозиції А. Лаффером. Крива емпірично доводить існу-
вання оптимальної податкової ставки у 30—35 % та негативний вплив на еко-
номічну систему надмірного податкового тиску.
Кріпацтво — форма феодальної залежності селян, яка охоплювала особисту, зе-
мельну й адміністративну залежність селян від феодала. В Європі кріпацтво
було скасовано в результаті буржуазних революцій. В Росії — селянською
реформою 1861 р.
Купа — у Київській Русі позичка (див. Закуп).
Латифундія — у Давньому Римі велике господарство (понад 250 га), яке спеці-
алізувалося на тваринництві. Засноване на рабській праці. Виникає у ІІ ст.
до н.е.
Ленд-ліз (англ. Lend-lease < lend — давати в борг і lease — здавати в оренду) —
система передачі США в позику або в оренду зброї, боєприпасів, стратегічної
сировини та інших матеріальних ресурсів країнам антифашистської коаліції
під час Другої світової війни (1939—1945 рр.).
«Литовські статути» — кодекс права Великого князівства Литовського, прий-
нятий у трьох редакціях — 1529, 1566 та 1588 рр. Увібрав основні положення
державного, цивільного, сімейного, кримінального і процесуального права
князівства. Джерелами Литовських статутів були звичаєве литовське, білору-
ське, українське право, відповідна судова місцева практика, «Руська правда»,
польські судебники та кодекси інших держав. Були основним збірником права
в Україні з XVI до 40-х років ХІХ ст.
Лібертін — раб-вільновідпущеник.
Лобізм (англ. lobby — кулуари) — інститут, покликаний представляти та просувати
інтереси певних осіб або груп (бізнесових, професійних, соціальних,
політичних) у державних органах влади. Лобісти в особі представників влади
сприяють отриманню вигідних державних замовлень, кредитів, пільг,
ліцензій, придушенню конкурентів. У більшості розвинутих країн світу цей
722
інститут імплементований у законодавчу систему, має офіційних статус, його
діяльність регламентується відповідними законодавчими актами.
Ловища — у Київській Русі місця полювання або вилову риби князя або боярина.
В таких місцях заборонялося полювати або ловити рибу простим людям.
Логролінг (англ. logrolling — «перекочування колоди») — практика взаємної під-
тримки депутатів шляхом «торгівлі голосами». Депутат «купує» підтримку
вирішення питань своїх виборців, віддаючи взамін свій голос на захист проек-
тів своїх колег. Дж. Б’юкенен і Г. Таллок не вважають будь-яку «торгівлю го-
лосами» негативним явищем. Іноді за допомогою такої підтримки вдається
домогтися ефективнішого розподілу ресурсів, який би підвищував загальне
співвідношення корисності та витрат згідно з принципом оптимальності Па-
рето. Можливо також, що уряд за допомогою логролінгу, йдучи назустріч міс-
цевим інтересам, домагається схвалення великого дефіциту держбюджету,
зростання асигнувань на оборону тощо, тим самим нерідко приносячи загаль-
нонаціональні інтереси у жертву місцевим, регіональним вигодам. Прикладом
класичної форми логролінгу є «бочечка з салом» — закон, який містить у
собі набір невеликих локальних проектів. Щоб отримати схвалення, до загаль-
нонаціонального закону додають цілий пакет різноманітних, досить часто
слабо пов’язаних із основним законом пропозицій, у прийнятті яких зацікав-
лені різні групи депутатів. Щоб забезпечити його прийняття, до нього дода-
ють все нові й нові пропозиції («сало»), доки не буде досягнуто впевненості у
тому, що закон отримає схвалення більшості депутатів. Але подібна практика
ховає в собі небезпеку для демократії, позаяк принципово важливі рішення —
обмеження громадянських прав, свободи совісті, друку, зборів тощо, можуть
бути куплені наданням приватних податкових пільг та задоволенням обмеже-
них місцевих інтересів.
Люмпен — людина, що не має ніякої власності, не бере участі в суспільному виро-
бництві й живе випадковими заробітками.
Магдебурзьке право — міське право в Україні XIV — першої половини ХІХ ст.
Склалося у ХІІІ ст. в німецькому місті Магдебурзі. Конституювало певний су-
довий та адміністративний імунітет міст, а також специфічне правове стано-
вище міщанських корпорацій. В Україні скасоване Миколою І у 1831 р., у Ки-
єві — у 1836 р.
Майнові права (права власності) — права, що можуть охоплювати повну власність,
різні види прав користувачів або обмежені права певними пунктами контрактів i
внутрішніми правилами організацій. Визначення майнових прав та їх розподіл
між людьми на основі закону, положень контрактів та інших правил безпосеред-
ньо впливають на економічні рішення та їх результат. Майнові права — це осно-
вний компонент в аналізі інституціональної структури економіки. Права власнос-
ті з точки зору суспільства виступають як «правила гри», які впорядковують
відносини між окремими агентами, а з точки зору індивідуальних агентів —
являють собою «пучки правомочності» на прийняття рішень з приводу того чи
іншого ресурсу. Права власності мають поведінкове значення: одні способи дій
вони заохочують, інші придушують (через заборони або підвищення витрат) і в
такий спосіб впливають на економічний вибір індивідів.
Макроекономічна динаміка — визначення рівня економічного розвитку держави,
результативність її господарської діяльності протягом певного часу.
Манор — феодальний маєток у середньовічній Англії, основна господарська оди-
ниця, що склалася в ХІ ст.
Манс — у середньовічній Франції те ж, що і віргата в Англії (див. Віргата).
723
Мануфактура (від лат. manus — рука, factura — виготовлення) — підприємство,
що засноване на поділі праці та ручній техніці, використовує найману працю.
У зв’язку із вузькою спеціалізацією робітника та засобів праці мануфактура
підготувала перехід до машинного виробництва; форма промислового вироб-
ництва, яка історично передувала машинній промисловості; виникає в період
зародження ринкових економічних відносин. Була поширена в Європі в пері-
од від XVI до початку XIX ст.
Мануфактура вотчинна — підприємство, що виникає з XVII ст. у великих маєт-
ках-вотчинах Російської імперії. В основному займається переробкою сиро-
вини, що виробляється в маєтку. Засноване на примусовій праці. Відноситься
до кріпосної мануфактури. В Україні до вотчинної мануфактури відносять су-
конну, цукрову.
Мануфактура купецька — виникає в Росії в XVII ст. Базується на вільнонайманій
праці, як правило, належить представникам ІІІ стану — купцям. Відноситься
до капіталістичного типу мануфактур.
Мануфактура посесійна — виникає у XVIIІ ст., в період правління Петра І. Пе-
редбачає умовне володіння. Використовує примусову працю приписних робіт-
ників; найбільш поширена в галузях важкої індустрії. Відноситься до кріпос-
ного типу мануфактур.
Мануфактура розсіяна — виникала за умов, коли підприємець скуповував і про-
давав продукт самостійних ремісників, постачаючи їм сировину та знаряддя
виробництва.
Мануфактура селянська — підприємство, засноване збагатілим селянином; як
правило, виростає з селянських кустарних промислів; використовує вільно-
найману працю. Капіталістичний тип мануфактури в Російській імперії.
Мануфактура централізована — виникала за умов, коли наймані робітники
об’єднувались підприємцем у одній майстерні.
Маржиналізм (від фр. marginal — граничний) — течія економічної думки остан-
ньої третини ХІХ — початку ХХ ст., яка ґрунтується на використанні гранич-
них величин при аналізі економічних явищ і процесів.
Марксистська економічна теорія — напрям економічної думки, який виник у
40-х рр. ХІХ ст. і спирається на вчення К. Маркса про працю як джерело дода-
ткової вартості, котра утворюється в результаті експлуатації найманих робіт-
ників капіталістами; про капітал як виробниче відношення та боротьбу класів
як рушійну силу історії; про пролетарську революцію з наступним усуспіль-
ненням засобів виробництва, тобто ліквідацію приватної власності на них як
неминуче завершення (подолання) капіталізму.
Матеріальна культура — діяльність людей з формування матеріальних умов
власного існування. Включає в себе виробничо-технологічну культуру, яка
проявляється в уречевлених результатах матеріального виробництва і спосо-
бах технологічної діяльності суспільної людини.
Машинно-тракторні станції (МТС) — державні організації, які зосереджували
сільськогосподарську техніку і виконували механізаторські роботи в колгос-
пах і радгоспах. Проіснували до березня 1958 р.
Меркантилізм — домінуючий напрям економічної думки та різновид економічної
політики періоду XV—XVIIІ ст., представники якого ототожнювали багатство
країни з грошима і розглядали їх як найважливіший засіб економічного зрос-
тання, а джерело багатства вбачали у зовнішній торгівлі, видобутку благород-
них металів, забезпеченні активного торговельного балансу шляхом держав-
ного регулювання господарського життя. Меркантилізм є однією з найбільш
ранніх цілісних економічних теорій періоду раннього капіталізму (XV—
XVII ст.), що представляє погляди буржуазії, яка виникла в період генезису
капіталізму на основі первісного нагромадження капіталу як перша спроба
724
лізму на основі первісного нагромадження капіталу як перша спроба пояснити
і прискорити цей процес. Виражаючи інтереси торгової буржуазії, мерканти-
лістське вчення було спрямоване проти феодалізму. Меркантилісти виходили
з положення, що головну роль в економіці, у створенні прибутку відіграє сфе-
ра обігу, а багатство нації полягає в грошах або забезпечується активною зов-
нішньою торгівлею.
Меркантилістська політика — практичне втілення ідей меркантилізму, спрямо-
ване на збільшення кількості грошей в країні шляхом перевищення імпорту
над експортом на основі широкого використання державних протекціоністсь-
ких заходів.
Метеки (грец. — переселенець) — у Давній Греції особисто вільні люди, що пере-
селилися у будь-який грецький поліс і не мали в ньому прав громадянства.
Серед метеків були багаті купці та власники ремісничих майстерень.
Методологічний індивідуалізм — один із вихідних методологічних принципів
неокласичного аналізу, суть якого полягає у поясненні економічних процесів на
основі розкриття інтересів, потреб, мотивів поведінки господарських суб’єктів.
Найвизначнішими його теоретиками є представники австрійської (К. Менгер)
та неавстрійської школи (Ф. Гайєк). В економічній теорії останньої третини ХХ
ст. та сучасності цей принцип активно використовується представниками інших
напрямів теоретичних досліджень (неоінституціоналізм, новий інституціона-
лізм тощо). Здійснює пояснення інституцій через їх відповідність інтересам ін-
дивідів. Індивіди — первинні, а інституції — вторинні.
Метрополія — країна, що володіє колоніями, центр колоніальної імперії.
Механізація (від грец. mechane — знаряддя, пристрій) — один із основних напря-
мів удосконалення ручної праці, розвитку науково-технічного прогресу, який
полягає в широкому впровадженні у господарство сучасної техніки і техноло-
гії; застосування машин у промисловості, сільському господарстві, транспор-
ті, військовій, адміністративній та іншій роботі.
Міждисциплінарний підхід — властивий інституціоналізму методологічний прин-
цип економічних досліджень, суть якого полягає в синтезі економічного знан-
ня з іншими галузями суспільствознавства: психологією, правом, соціологією,
історією, антропологією, релігієзнавством та ін. Успадкований від німецької
історичної школи та розвинутий інституціоналізмом. Соціально-інституціо-
нальна течія здійснювала теоретичну експансію в бік соціології, суспільної
психології, історії технічного розвитку. Неоінституціоналізму властиве теоре-
тичне зближення з правовими дослідженнями, політологією, історією.
Міжнародна економічна інтеграція — процес взаємопристосування національ-
них економік, включення їх до єдиного відтворювального процесу в інтерна-
ціональних масштабах. Переходу до інтеграційного етапу світогосподарських
зв’язків передує ряд стадій міжнародної економічної інтеграції, що зумовлені
кількісними та якісними показниками їх розвитку. Розрізняється п’ять послі-
довних етапів розвитку інтеграційних процесів: 1) зона вільної торгівлі; 2) мит-
ний союз; 3) єдиний чи спільний ринок; 4) економічний союз; 5) економічний
та валютний (монетарний) союз, чи повний економічний союз.
Міжнародний валютний фонд (МВФ) — міжнародна спеціалізована установа
ООН, заснована у 1944 р. для підтримки валютних курсів через надання серед-
ньотермінових валютних позик. Стежить за монетарною і фінансовою політи-
кою своїх членів, розробляє рекомендації щодо заходів, спрямованих на за-
безпечення ефективності платіжного балансу, надає позики для забезпечення
платіжних проблем. Налічує більше 180 членів, у т. ч. Україна.
Мілітаризація (економіки) — переведення значної частини національного госпо-
дарства на виробництво товарів і послуг воєнного призначення.
725
Моделі економічного зростання — економіко-математичні моделі, що поясню-
ють характер впливу факторів виробництва та інших чинників на обсяг ство-
реного продукту, дають змогу визначити частку і значення кожного фактора у
збільшенні продукту.
Монархія — форма одновладного правління, за якої верховна влада в державі зосе-
реджена в руках одноосібного глави держави — монарха, а також держава з
такою формою правління.
Монетаризм — економічна теорія в структурі неокласичного напряму (економіч-
ного неоконсерватизму), що є сучасним варіантом кількісної теорії грошей,
визнає визначальну роль грошового фактора в реалізації макроекономічних
процесів та досягненні макроекономічної стабільності, розглядає грошову
(монетарну) політику основою державного регулювання економіки.
Монетаристська концепція — базується на використанні рекомендацій монета-
ристів, які стверджують, що ринкова система, за умови невтручання держави,
забезпечує макроекономічну стабільність. Вона забезпечується за допомогою
жорсткого контролю за податковими ставками, видатками бюджету, грошової
емісії, безготівкових розрахунків тощо.
Монетарна політика — один із видів макроекономічної політики, суть якої поля-
гає у здійсненні центральним банком контролю над грошима, процентними
ставками і станом ринків капіталу. Інструментами монетарної політики є опе-
рації на відкритому ринку, регулювання дисконтної ставки, обов’язкові резер-
ви комерційних банків у центральному банку.
Монополістична конкуренція — ринкова ситуація, докладно вивчена в одноімен-
ній теорії Е. Чемберліна, яка відображає конкурентні відносини між виробни-
ками різних модифікацій товару подібного використання. Тобто за умов мо-
нополістичної конкуренції існує досить велика кількість продавців однорідної
продукції; продукт диференційований, якісно різнорідний, через що покупець
вільно обирає конкретного продавця; існує можливість вільного входу на ри-
нок і виходу з нього.
Монополістичний капіталізм — період в історії, коли пануючими у виробництві
стають монополістичні об’єднання, які тримають під контролем ринок країни.
Монополія — окремі наймогутніші підприємства або об’єднання підприємств, які
виробляють переважну кількість продукції певного виду і тому впливають на
процес ціноутворення і привласнюють високі (монопольні) прибутки.
Мультиплікатор інвестицій — у теорії Дж. М. Кейнса коефіцієнт, що характеризує
кількісну залежність національного доходу і сукупного попиту від загального об-
сягу інвестицій.
Натуральна рента — феодальна рента, заснована на перерозподілі натурального
продукту.
Натуральне господарство — господарство, в якому продукти харчування, одяг,
взуття, домашнє начиння, знаряддя праці тощо виробляються лише для влас-
ного споживання, використовуються виключно для задоволення власних по-
треб, а не на продаж.
Науково-технічна революція (НТР) — докорінне, якісне реформування виробни-
чих сил на основі перетворення науки у провідний фактор розвитку суспіль-
ного виробництва. НТР тісно пов’язана з ростом асигнувань на науку і збіль-
шенням числа науково-дослідних інституцій, створенням у багатьох країнах
загальнодержавного планування і управління наукою. Початок сучасної НТР
умовно датується 50-ми рр. ХХ ст. У 70-ті рр. започатковується новий етап
726
революції — технологічний. 90-ми роками датується початок інформаційного
етапу.
Науково-технічний прогрес (НТП) — процес відкриття та використання нових
знань у господарському житті. Важливою особливістю НТП є високі темпи
розвитку науки й техніки, скорочення розриву в часі між фундаментальними
науковими відкриттями, створенням на їхній основі технічних засобів і широ-
ким впровадженням цих засобів у виробництво.
Націоналізація (фр. nationalisation — націоналізація, лат. nation — народ) — 1) акт
одержавлення приватної власності з викупом чи без нього, право держави во-
лодіти майном з переданням його в користування установам, підприємствам,
групам чи окремим особам; володіння та розпорядження майном уряду, його
установ чи підприємств. За капіталізму Н. є частковою і звичайно охоплює ті
підприємства чи галузі господарства, які перебувають у стані занепаду; 2) (ра-
дянськ.) перехід із приватної у державну власність основних засобів виробни-
цтва (т. зв. «командних висот в економіці»). Одержавлення економіки України
було завершено до 1921 р. в усіх галузях виробництва.
Національна держава — держава, яка виникає на основі спільної культури, мови
та етнічної належності (що для неї характерна міцна історична неперервність)
вільних людей, їх рівності (громадянського суспільства); поділу влади на за-
конодавчу, судову і виконавчу; формування національного (внутрішнього)
ринку та його інститутів; участі держави у відтворенні національної ідентич-
ності, наголошуючи на спільних символах і репрезентаціях реальності.
Національна політична економія — назва, яку отримала німецька політична
економія, що заперечувала принципи космополітизму та індивідуалізму.
Національний ринок — внутрішній ринок, складовими елементами якого є: ринок
предметів споживання, ринок засобів виробництва; ринок капіталів, цінних
паперів, валюти; ринок нерухомості, в т. ч. землі; ринок науково-технічних
розробок та інформації.
Недосконала конкуренція — термін, запропонований Дж. Робінсон для відобра-
ження особливостей ціноутворення в умовах монополізованої економіки, коли
фірми-виробники конкурують між собою за найбільш прийнятну для спожи-
вача ціну товару.
Неоавстрійська школа — теоретична школа неолібералізму, очолювана Ф. Хайє-
ком.
Неоінституціоналізм — теоретичний напрям у структурі сучасного інституціо-
налізму, парадигмальні основи якого сформувалися шляхом синтезу теорети-
ко-методологічних засад традиційного американського інституціоналізму та
неокласики; неоінституціоналізм пройшов суттєву еволюцію впродовж
ХХ ст., а найбільшого визнання та наукового впливу набув в останні десяти-
річчя.
Неокейнсіанські теорії економічного зростання — теорії основані на враху-
ванні системи «мультиплікатор-акселератор» і моделюванні економічної ди-
наміки з використанням характеристик взаємозв’язку нагромадження і спо-
живання.
Неокласика — один з провідних напрямів економічної теорії ХХ ст. Сформувався
в 90-ті рр. ХІХ ст. на основі синтезу класичної ринкової ліберальної доктрини,
маржиналізму та мікроекономічної теорії. З 30-х років ХХ ст. доповнився тео-
рією економічного неолібералізму, неокласичним макроекономічним дослі-
дженням, безпосередньо теоріями економічного зростання Р. Солоу, Д. Міда,
ідеями виваженого державного регулювання.
Неоконсерватизм — напрям еволюції неокласичної теорії, що полягає у відро-
дженні консервативних традицій класичного ринкового лібералізму в поєд-
727
нанні з новою класичною макроекономікою. Основними структурними еле-
ментами є монетаризм, теорії економіки пропозиції та раціональних очіку-
вань.
Неолібералізм — напрям економічної думки, що базується на неокласичній мето-
дології та намагається обґрунтувати поєднання принципів економічної свобо-
ди з обмеженим державним регулюванням економіки. Сучасний неолібера-
лізм є альтернативною кейнсіанству концепцією макроекономічного регулю-
вання економіки на засадах створення конкурентного середовища та побудови
соціального ринкового господарства.
Неолітична революція — революційна зміна в розвитку первісного суспільства,
що історично відбулася в епоху неоліту і пов’язана з переходом від кочового
до осілого способу життя, від мисливсько-збиральницької діяльності до зем-
леробства і тваринництва, від привласнюючого до виробничо-відтворюваль-
ного способу життєзабезпечення.
Неформальні інституції — інституції, закріплені традиціями, звичаями, але такі,
що не мають правового оформлення.
Німецький ордолібералізм — школа неолібералізму в Німеччині, що розвивалася на
базі Фрайбурзького університету. «Ордо» — поняття, що означає «порядок» еко-
номічної системи, «природний устрій» вільного ринкового господарства.
Нова економічна історія — неоінституціональна теорія, очолювана Д. Нортом,
яка сформувалася в результаті застосування теорії транзакційних витрат та
теорії прав власності до аналізу історичного процесу економічного розвитку.
Нова економічна політика (неп) — перехід більшовицької партії від політики
«воєнного комунізму» до еквівалентного обміну між містом і селом на основі
ринкових відносин. Започаткований навесні 1921 р. Упроваджуючи неп, дер-
жава зберігала контроль над ринком, обмежуючи приватний сектор на ко-
ристь державного сектору економіки. Згортання непу відбувається наприкінці
20-х років.
Нове кейнсіанство — сучасний етап еволюції кейнсіанства, що почався у 1980-х рр.;
характеризується тенденцією теоретичного відокремлення прибічників аме-
риканського монетарного посткейнсіанства у вигляді нового кейнсіанства, яке
суттєво відрізняється як від неокейнсіанства 50—70-х рр., так і від посткейн-
сіанства 60—70-х рр. ХХ ст. Важливу роль у розробленні ідей нового кейнсі-
анства відіграли американські економісти Брюс Грінвальд, Джозеф Стігліц,
Джордж Акерлоф та Жанет Йєллен, Олів’є Бланшар та Джуліо Ротемберг,
Грегорі Манків та ін. Нові кейнсіанці, на відміну від своїх попередників, вдо-
сконалюють методологію економічних досліджень шляхом залучення як нео-
класичних ідей, так і відповідного категоріального апарату, використовують
формально-математичний апарат загальної рівноваги; досліджують функціо-
нування ринків капіталу, праці, товарів та раціональної поведінки господар-
ських агентів в умовах макроекономічної невизначеності та неповноти еконо-
мічної інформації.
Новий інституціоналізм — новітня парадигма інституціональної теорії, яка є ре-
зультатом поєднання теоретичних основ традиційного інституціоналізму з
суттєво модифікованими методологічними принципами неокласики.
«Новий курс» у США — система заходів уряду президента Ф. Д. Рузвельта в 1933—
1938 рр. щодо ліквідації наслідків економічної кризи 1929—1933 рр. і
пом’якшення суперечностей американського капіталізму. Поєднував заходи по-
силення державного регулювання економіки з реформами в соціальній сфері.
Ном (давньогрецькою — община) — у ієрографічній писемності слово община зобра-
жувалася у вигляді прямокутної місцевості, поділеної зрошувальною системою
на окремі ділянки.
728
Нормативний аспект — аспект економічної науки, зокрема економічної теорії,
що орієнтує на пошук відповіді на питання про те, «як має бути?», щоб суспі-
льство більш повно реалізувало свої цілі в господарській сфері. Він є основою
для обґрунтування рекомендацій стосовно свідомої організації господарсько-
го життя суспільства, проведення адекватної існуючим потребам економічної
політики. Від нормативного аспекту економічної теорії залежить характер
розвитку господарської системи суспільства — протікає стихійно, неконтро-
льовано з боку суспільства, чи свідомо організовано, у відповідності до існу-
ючих умов та цілей.
Об’єкт історико-економічної науки — еволюція господарської сфери суспільст-
ва, основні етапи її становлення і розвитку. Історичними явищами і фактами
господарського життя суспільства окреслюється коло проблем, що потрапля-
ють до сфери наукового аналізу історико-економічної науки, визначається
розмежувальна лінія стосовно інших економічних наук.
Огніщанин — старший княжий дружинник, боярин, який відповідав за перебіг го-
сподарського життя княжого дому, його вотчини. Представник княжої влади.
Ойкісне господарство — в античних державах домашнє господарство, господар-
ство, засноване на натуральних відносинах (див. Натуральне господарство).
Ойкумена (від грец. — oikeo — заселяю) — заселення людиною частини земельної
кулі.
Онтологічний підхід — спосіб пізнання суспільства шляхом дослідження його
структурної будови та функціонування її складових.
Опортунізм — розрізняють дві основні форми опортуністичної поведінки:
«Ухиляння» (shrinking) — виникає тоді, коли працюють спільно («коман-
дою»), але отримання інформації про ефективність дії кожного або надто
дороге, або неможливе. При асиметрії інформації (підлеглий точно знає, скі-
льки ним витрачено зусиль, а керівник має про це лише приблизне уявлення)
виникає i стимул, i можливість працювати з неповною віддачею. «Здирство»
(holding-up) — спостерігається у тих випадках, коли будь-який агент володіє
ресурсом, спеціально пристосованим для використання у даній «команді» i не
має високої вартості поза нею. Такий ресурс називається «специфічним». У
решти учасників тоді з’являється можливість претендувати на частину доходу
(квазіренту) від цього ресурсу, загрожуючи його власнику розривом відносин,
якщо той відмовиться з ними поділитися. Небезпека «здирства» підриває сти-
мул до інвестування у специфічні активи.
Ортодоксія — найтиповіша, загальновизнана, домінуюча теоретична складова
певної школи чи напряму. Найчастіше є структурним теоретичним ядром пев-
ного вчення, чим забезпечується його наукова визначеність, сформованість та
сталість.
Освітня революція — перехід від майже суцільної безграмотності до масової по-
чаткової освіти, розвиток професійної та вищої професійної освіти.
Панщина — в Україні те саме, що Відробіткова рента.
Парадокс голосування (англ. paradox of voting) — суперечність, що виникає вна-
слідок того, що голосування на основі принципу більшості не забезпечує ви-
явлення справжніх переваг суспільства стосовно економічних благ.
Патриції — у Давньому Римі Х—VІІІ ст. до н. е. всі римляни — члени римської
родової організації. З часом — лише представники аристократичних родин,
які протиставляли себе іншим представникам римського народу (populus). Ві-
729
домі патріціальні роди Юліїв, Гораціїв, Курнаціїв та ін. Вони ставали покро-
вителями збіднілих родичів.
Пекулій — у Стародавньому Римі майно, що виділялося членам родин. У ІІІ—ІІ ст.
до н. е. пекулій отримували раби із зобов’язанням виплати частини доходів
власникам землі. Форма господарства, яке раб веде самостійно.
Первісне нагромадження капіталу — тривалий процес, що збігся з початком Ве-
ликих географічних відкриттів та утворенням колоніальних імперій (кінець
ХV — середина ХVІІ ст.). Нагромаджений капітал використовувався для
утвердження ринкових економічних відносин.
Перебудова в економіці — структурна перебудова в економіці СРСР на основі
реорганізації господарських механізмів. Хронологічно визначається з квітня
1985 р. (від обрання М. с. Горбачова Генеральним секретарем ЦК КПРС) до
грудня 1991 р., тобто до моменту розпаду СРСР. У цей період керівництвом
СРСР було проведено ряд заходів, спрямованих на трансформацію централі-
зованої, планово розподільчої економіки у модель ринкового соціалізму.
Переяславська рада — угода 1654 р. між Україною і Росією, після якої москов-
ський уряд розпочав систематичне обмеження прав та привілеїв Гетьманської
держави.
Писар — особлива категорія чиновників-жерців у стародавньому Єгипті, які в умо-
вах централізованого господарства вели облік землі, зерна, робочої сили, про-
довольства, розподілу врожаю, повинностей і податків. Їх божественним обо-
ронцем вважався Тот — бог писемності, рахунку і мудрості в образі павіана.
Плебеї — у Давньому Римі юридично вільні, але позбавлені громадянських прав
особи. Плебеїв об’єднувало прагнення до рівноправ’я з патриціями через до-
пущення їх до громадських земель.
Повоз — державна повинність у Київській Русі, що полягала в обов’язку поставля-
ти продукти сільського господарства за розпорядженням князя на княжий двір
або в похід. Повозом також називався обов’язок селянина постачати підводи
для державних потреб.
Погост — в Київській Русі з часів княгині Ольги — місця збирання данини, адмі-
ністративно-територіальні одиниці. На чолі погосту стояли посадові особи,
які відповідали за регулярну сплату податків.
Позитивний аспект — підхід, який покликаний в історії економіки та економіч-
ній думці розкрити реальний зміст явища чи процесу, дати відповідь на пи-
тання про те «що є?», «як є?», охарактеризувати історичні форми господарю-
вання і стан господарської системи в конкретно-історичний момент його
існування. Позитивний аспект економічної науки передбачає оцінку економіч-
них думок, вчень з позиції їх науковості, якими вони були: точності опису ре-
ально існуючих процесів та господарських форм, використання наукових ме-
тодів їх дослідження, аргументованості висновків та відсутності суперечності
в теоретичних викладах тощо. Така оцінка наукової довершеності економіч-
них вчень та думок завжди здійснюється з висоти пануючої парадигми еконо-
мічної науки і тому історично може змінюватися.
Поліс — місто-держава, форма соціально-економічної та політичної організації су-
спільства, типова для Стародавньої Греції. Поліси виникли у VІІІ—VІ ст. до
н. е., включали як міське, так і сільське населення даної держави. Наприкінці
V — початку ІV ст. до н. е. полісний лад пережив кризу.
Політика грошового балансу — економічна політика періоду раннього меркан-
тилізму (ХV—ХVІ ст.), спрямована на збільшення кількості грошей в країні
шляхом максимізації їх ввезення та заборони (обмеження) їх вільного виве-
зення, реалізація якої здійснювалася засобами прямого жорсткого державного
контролю за рухом грошей в умовах готівкового дефіциту.
730
Політика торговельного балансу — економічна політика періоду пізнього мер-
кантилізму (ХVІ—ХVІІІ ст.), спрямована на збільшення грошової маси країни
шляхом зростання торговельного прибутку на основі стійкого перевищення
експорту над імпортом товарів. Здійснювалася через лібералізацію зовніш-
ньоекономічної діяльності внаслідок відмови держави від адміністративного
контролю за рухом грошей та сприяння активізації зовнішньої торгівлі.
Полюддя — щорічний об’їзд у Київській Русі князем і його дружиною власних во-
лодінь та підлеглих племен з метою збирання данини. Розмір данини спочатку
не був визначеним, а тому не раз виникали зловживання. У 945 р. княгиня
Ольга регламентувала розміри данини.
Посесійна мануфактура — форма кріпосного підприємства, в якому використо-
вується примусова праця приписаних до нього робітників. Виникла у ХVІІІ ст.,
передбачала умовне володіння, найбільшого поширення набула в галузях
важкої індустрії.
Постіндустріалізму теорія — соціально-інституціональна теорія, яка вивчає со-
ціально-економічні зрушення в умовах постіндустріального суспільства, яке
характеризується переважанням сфери послуг та науково-інформаційного се-
ктору економіки. Найвизначнішим представником цієї теорії є американський
соціолог Д. Белл.
Пошук політичної ренти (англ. political rent seeking) — прагнення отримати еко-
номічну ренту за допомогою політичного процесу. Державні чиновники нама-
гаються отримати матеріальні вигоди за рахунок як суспільства в цілому, так і
окремих осіб, які домагаються прийняття окремих рішень. Бюрократи, беручи
участь у політичних процесах, роблять спроби провести такі рішення, які б
гарантувати їм отримання економічної ренти за рахунок суспільства.
Предмет історико-економічної науки — історичні форми господарств (господар-
ських одиниць) та способів їх взаємодії між собою і суспільством в цілому, які
відіграють ключову роль в історичному розвитку суспільного господарства. Важ-
ливою складовою предмета є глибина та адекватність пізнання людьми госпо-
дарських процесів і відображення їх в економічних поглядах, думках, теоріях.
Прекарій — передача землі у користування селянам під зобов’язання нести певні
повинності.
Принцип єдності позитивного та нормативного аспектів економічної науки
— сутність цього принципу полягає у безпосередній спрямованості теоретич-
них досліджень на здійснення економічної політики, практичних заходів зі
стабілізації економіки та сприяння економічному зростанню.
Провали» (government failure) держави (уряду) — це випадки, коли держава
(уряд) неспроможна забезпечити ефективний розподіл і використання сус-
пільних ресурсів. Логічне завершення теорії суспільного вибору. Здебільшого
до провалів держави відносять наступне: 1) обмеженість необхідної для при-
йняття рішення інформації; 2) недосконалість політичного процесу: маніпу-
лювання голосами через недосконалість регламенту, лобізм, логролінг, бюро-
кратизм, пошук політичної ренти; 3) обмеженість контролю над бюрократією:
стрімкий ріст державного апарату створює все нові й нові проблеми у цій
сфері; 4) нездатність держави передбачати та ефективно контролювати най-
ближчі і віддалені наслідки прийнятих нею рішень.
Продовольча розкладка (продрозкладка) — система заготівлі сільськогосподар-
ських продуктів в період «воєнного комунізму» (1918—1921 рр.). Передбача-
ла вилучення т. зв. надлишків хліба та інших продуктів не за певною нормою,
а за фактом їх наявності.
Продовольчий податок (продподаток) — введений у 1921 р., діяв до 1923 р.,
поклав початок непу. Розмір визначався до весняної сівби залежно від за-
731
можності господарства, був менше, ніж продрозкладка. Фіксовану частину
продукції здавали державі, решту — можна було продавати за вільними
цінами.
Продуктивний клас — поняття, запроваджене фізіократами для позначення особ-
ливої економічної ролі сільськогосподарських виробників, праця яких створю-
вала чистий продукт суспільства і, на їх думку, була єдиною продуктивною.
Промислова революція — перехід: 1) від ручного виробництва до машинного, яке
приводилося в дію енергією пару, виробленою паровим двигуном; 2) від ма-
нуфактури до фабрики.
Протекціонізм — економічна політика держави, спрямована на захист внутріш-
нього ринку своєї країни від проникнення на нього іноземних товарів. Така
політика ставить своїм завданням заохочення розвитку національної економі-
ки, її захисту від іноземної конкуренції шляхом встановлення високого мита
на іноземні товари.
Пучок правомочностей — загальне право виходить із концепції власності як
складного пучка правомочностей, до того ж, правомочності на один і той
же ресурс можуть належати різним людям. Специфікація права власності
передбачає закріплення за кожною правомочністю чітко визначеного влас-
ника, а не визначення єдиного й абсолютного власника ресурсу. Тобто,
право власності повністю специфіковано, коли у кожної правомочності є
свій винятковий власник, а доступ до неї у інших суб’єктів обмежено. До
основних елементів пучка прав власності відносять: право на виключення
із доступу до ресурсу інших агентів; право на користування ресурсом; пра-
во на отримування від нього доходу; право на передачу всіх попередніх
правомочностей.
П’ятирічки (п’ятирічні плани економічного і соціального розвитку СРСР) — осно-
вна форма економічного і соціального розвитку країни. Плани розроблялись з
IV кварталу 1928 г.; І п’ятирічний план охоплював 1929—1932 рр., II — 1933—
1937 рр., III — 1938—1942 рр., IV — 1946—1950 рр., V — 1951—1955 рр., VI —
1956—1960 рр., семирічний план — 1959—1965 рр., VIII п’ятирічний план —
1966—1970 рр., IX — 1971—1975 рр., X — 1976—1980 рр., XI — 1981—1985 рр.,
XII — 1985—1990 рр. У кожному плані містилися визначення головного еко-
номічного завдання, відповідно до особливостей даного періоду, та контроль-
ні цифри.
Радгосп (радянське господарство) — велике державне сільськогосподарське
підприємство, яке створювалося на націоналізованих та конфіскованих радян-
ською державою землях. На відміну від колгоспу (колективного господарства)
вважалося, що саме радгоспи є найбільш послідовною формою усуспільнення
сільського господарства.
Раднаргоспи (Ради народного господарства) — державні органи, які здійсню-
вали управління дорученими їм галузями промисловості (до 1962 р. будівниц-
твом у межах економічних адміністративних районів). Створені у 1957 р., лік-
відовані в 1965 р. На території УРСР було утворено 11 раднаргоспів. Ідея
раднаргоспів полягала в тому, щоб ліквідувати суперечності між галузевими й
територіальними інтересами. Раднаргоспи поліпшили управління економікою
на рівні регіонів, але виявилися неспроможними у розв’язанні галузевих та
міжгалузевих проблем. Після їх ліквідації економіка повернулася до галузевої
системи управління.
Рало — з часів первісних слов’ян назва дерев’яного плуга. В часи Київської Русі та
пізніше, у Великому князівстві Литовському — одиниця оподаткування.
732
Ранні цивілізації («протоцивілізації,» «доосьові») — процес соціокультурної
еволюції людства, передумови якого виникають унаслідок завершення «нео-
літичної революції». Ранні передумови цього процесу полягають у переході
до міцної осілості, приросту чисельності й густоти населення, виробництві
додаткового продукту, створенні соціокультурних норм організації та регу-
лювання форм суспільного життя.
Ранній меркантилізм — перший історичний етап розвитку меркантилізму (ХV—
ХVІ стст.), спрямований на обґрунтування теорії грошового балансу та жорст-
ких адміністративних заходів регламентації грошового обігу і зовнішньої тор-
гівлі.
Рантьє — особа, головним джерелом доходів якої є процент від наданого в кредит
капіталу чи від цінних паперів.
Раціональних очікувань теорія — одна із складових теоретичної платформи
неоконсерваторів, яка належить до нової класичної макроекономіки. Її теоре-
тичні основи були закладені ще в 50—60-х роках ХХ ст. у статті американ-
ського математика Р. Мута «Раціональні очікування і теорія руху цін» (1961),
відповідно до якої раціональні суб’єкти (виробники і споживачі) ефективно
переробляють і використовують усю наявну в економічній системі інформа-
цію для прогнозування майбутнього руху ринкової кон’юнктури, приймають
на основі цих очікувань свої господарські рішення. Подальша розробка теорії
здійснена у 1970-х рр. американськими вченими Р. Лукасом, Т. Сарджентом,
Н. Уоллесом. Роберт Лукас з Чиказького університету за розробку теорії раціо-
нальних очікувань у 1995 р. став лауреатом Нобелівської премії.
Революція цін — найбільш значущий наслідок Великих географічних відкрит-
тів для країн Західної Європи, що виявився у різкому зростанні загальних
цін на ринках у результаті могутнього припливу золота й срібла із Амери-
ки, Індії та Південно-Східної Азії.
Редистрибуція (від лат. redistribuo — перерозподіляю) — перерозподіл продукту
між різними членами групи (общини) або іншими верствами населення, що
здійснювався лідером групи — розпорядником господарства.
Рези — у часи Київської Русі лихварський відсоток.
Рента-податок — у суспільствах Східної цивілізації — поєднання ренти як плати
за землю і податку, тобто примусові вилучення у підданих на користь держа-
ви.
Репарації — матеріальне чи грошове відшкодування збитку, заподіяного війною,
що виплачується державі-переможниці державою, яка зазанала поразки.
Рефінансування — погашення старої державної заборгованості шляхом випуску
нових позик, головним чином шляхом короткотермінових зобов’язань чи зо-
бов’язань, за якими спливає термін їх погашення, довготерміновими цінними
паперами.
Реформація — соціальні потрясіння у ХVІ ст., що вилилися у масовий рух в
країнах Західної Європи, спрямований на реформування церкви; широкий
суспільний рух у Західній та Центральній Європі в ХVІ ст., який мав в ос-
новному антифеодальний характер, що набув форми боротьби проти като-
лицької церкви — головної ідеологічної опори феодального устрою. Роз-
почався у Німеччині з виступів Мартина Лютера.
Реципрокність (від лат. reciproco — повертаю) — взаємність, еквівалентний об-
мін матеріальними цінностями та послугами, що вимірювалися в термінах со-
ціальних цінностей і виражалися у формі престижу і пов’язаних з ним приві-
леїв.
Ринкова інфраструктура — система установ і організацій, які обслуговують і
забезпечують злагоджену й ефективну роботу суб’єктів ринкових відносин
733
(банки, товарні, валютні та фондові біржі, інвестиційні і страхові компанії,
наукові та спеціальні навчальні заклади тощо). Елементи інфраструктури мо-
жуть бути державні, громадські, приватні.
Розкуркулення — кампанія експропріації селянських господарств у 30-ті роки,
складова частина примусової колективізації. Здійснювалася згідно з Постано-
вою ЦК ВКП(б) від 30 січня 1930 р. «Про заходи у справі ліквідації куркуль-
ських господарств у районах суцільної колективізації». Формально спрямова-
на проти найзаможніших селян (в Україні їх було 1,5 %), на практиці
спричинила репресії проти значної кількості середняків, які в Україні стано-
вили дві третини селян.
«Руська правда» — пам’ятка давньоруської правової та економічної думки, ко-
декс феодального права Київської Русі.
Рядович — категорія залежного населення у Київській Русі. Втрата особистої сво-
боди селянином за угодою, «рядом».
«Салічна правда» — пам’ятка правової та економічної думки Західної Європи VI ст.
Відображає процеси формування аллоду, переходу землеробської громади у
сусідську.
Світове господарство — взаємозв’язані і взаємодіючі господарства різних країн
світу, що функціонують за погодженими правилами, послідовне їх об’єднання
в єдину світову (світогосподарську) систему. Сукупність національних еко-
номік країн світу, пов’язаних між собою мобільними факторами виробництва.
Секуляризація — скасування державою церковної власності і перетворення її в
світську шляхом конфіскації земельних володінь та майна церкви, монастирів.
Широко проводилася в Англії у ХVІ ст.
Селяни-данники — категорія залежних селян у XV—XVI ст. у Великому князівст-
ві Литовському, в тому числі й в Україні. Несли феодальні повинності.
Селянська реформа — низка законодавчих актів Російської імперії (1861 р. і
наступних років), згідно з якими була ліквідована особиста залежність се-
лян від поміщиків, створено органи селянського самоврядування, наділено
селян землею та визначено повинності за неї, запроваджено викуп селянсь-
ких наділів.
Сеньйорія (фр.) — те ж, що і Манор в Англії.
Сея закон — закон, обґрунтований відомим французьким економістом Ж. Б. Сеєм,
який доводить цілковиту спроможність ринку до автоматичного саморегулю-
вання. Виходячи з того, що в процесі виробництва створюється дохід, еквіва-
лентний вартості виробленої продукції, Ж. Б. Сей стверджував, що збут для
товарів створюється виробництвом, відтак реалізація суспільного продукту в
ринковій економіці з гнучкими цінами здійснюється без перешкод, унемож-
ливлюючи кризи надвиробництва
Синдикат — одна з форм монополістичних об’єднань, яка здійснює свою комер-
ційну діяльність, зберігаючи виробничу та юридичну самостійність підпри-
ємств, що входять до її складу.
Синдикат (в період непу) — монополістичне об’єднання підприємців, яке виконує
операції купівлі-продажу, позбавляючи тим самим підприємства комерційної
самостійності з метою обмеження конкуренції, зростання цін та підвищення
прибутку. В українських землях у складі Російської імперії були найбільш
поширеною формою монопольних об’єднань. У радянській країні в період не-
пу синдикати виконували ту саму роль для державних підприємств: забезпе-
чували збут продукції, закупівлю сировини, диктували ціни на внутрішньому
та зовнішньому ринках.
734
Системний аналіз — один із методів пізнання та дослідження в історії економіки
та економічної думки; передбачає розгляд кожного об’єкта як цілісного утво-
рення, що має складну внутрішню структурну будову. Між його елементами
виникають прямі та зворотні зв’язки. Ціле і його властивості більше за суму
якостей усіх складових. У функціонуванні системи вирішальне значення має
головний зв’язок, що визначає напрям її розвитку. Невизначеність причинно-
наслідкових залежностей в точках біфуркації зумовлює необхідність розгля-
дати взаємодію як основну форму зв’язків у межах системи тощо.
Слуги — категорія залежного населення в Україні часів Великого князівства Ли-
товського. Здебільшого жили на княжих землях і несли військову службу,
іноді сплачували грошову ренту — чинш. Перехідна категорія між феодалами
і селянами, іноді отримували шляхетські права, але в більшості поповнювали
число кріпаків.
Смерд — категорія залежного населення в Київській Русі, що віддавалися під за-
хист князя та отримували землю у його володіннях. Смерди сплачували чинш,
виконували воїнські та інші повинності.
Соціальне ринкове господарство — економічна політика, спрямована на згла-
джування соціальних суперечностей, підтримку підприємництва, створення
умов для зростання життєвого рівня середніх верств населення. В основі гос-
подарської системи лежить вільна ринкова економіка та конкурентний ринок,
а держава забезпечує ефективне конкурентне середовище.
Соціально орієнтованої ринкової економіки теорія — модель соціально-
економічного устрою суспільства, розроблена представниками німецького
неолібералізму, в якій ліберальна конкурентна ринкова економіка поєднується
з активною соціальною політикою держави, спрямованою на перерозподіл до-
ходів в інтересах соціального захисту та вирівнювання доходів.
«Специфікація» (визначення) прав власності — необхідна умова ефективної
роботи ринку. Ця норма передбачає повагу та добровільне підпорядкування
закону, який специфікує право власності. Економічним агентам вигідніше
мати специфіковані права власності, ніж не мати будь-яких. Адже специфі-
кація прав власності знижує невизначеність у взаємовідносинах і створює
передумови для оптимального використання рідкісних ресурсів. Специфіка-
ція підштовхує до прийняття найефективніших економічних рішень. Навпа-
ки, протилежне явище — «розмивання» прав власності — має місце тоді,
коли вони нечітко визначені та погано захищені або підпадають під різного
роду обмеження. Специфікація прав власності передбачає закріплення за
кожною правомочністю чітко визначеного власника, а не визначення єдино-
го й абсолютного власника ресурсу. Тобто, право власності повністю специ-
фіковано, коли у кожної правомочності є свій винятковий власник, а доступ
до неї у інших суб’єктів обмежено.
Спонтанна еволюція інституцій — неокласична концепція, що пояснює приро-
ду та причини виникнення суспільних інститутів як переважно спонтанний
(стихійний) процес, який не є безпосереднім результатом свідомої діяльності
людей.
Справедлива ціна (Аристотель) — ціна, що встановлюється за обопільною доб-
ровільною угодою учасників обміну, які не є монополістами.
Стагфляція — характерна складова циклічних спадів середини 1970-х та по-
чатку 1980-х рр., нове економічне явище, яке характеризується одночасним
спадом обсягів виробництва зі зростанням безробіття та одночасним проті-
канням інфляційних процесів.
Столипінська аграрна реформа (1906—1916) — реформа, яка продовжила пере-
творення в аграрному секторі Російської імперії на засадах утвердження при-
735
ватної селянської власності, розвитку відносин купівлі-продажу землі, форму-
вання господарств фермерського типу, зростання товарності сільського гос-
подарства та розвитку ринкових відносин на селі.
Суспільне середовище господарської діяльності — сукупність суспільних
норм та механізмів їх дотримання в господарській сфері.
Суспільного вибору теорія — теорія, яка вивчає різні способи і методи, за допо-
могою яких люди використовують урядові установи у своїх власних інтере-
сах. Через теорію суспільного вибору робиться спроба послідовно провести
принципи індивідуалізму, поширивши їх на всі види діяльності, у тому числі
на державну службу. Прихильники теорії суспільного вибору (Дж. Б’юкенен
та ін.) розглядають політичний ринок за аналогією з товарним. Держава — це
арена конкуренції людей за: вплив на прийняття рішень, за доступ до розподі-
лу ресурсів, за місця на ієрархічній драбині. Але держава — це особливий ри-
нок. Його учасники мають надзвичайні права власності: виборці можуть оби-
рати представників до вищих органів держави, депутати — приймати закони,
чиновники — стежити за їх виконанням. Виборці та політики розглядаються
як індивіди, що обмінюються голосами та передвиборчими обіцянками. Осно-
вними сферами аналізу цієї теорії є сам виборчий процес, діяльність депута-
тів, теорія бюрократії, політика державного регулювання.
Схоластика — середньовічна філософія, яка створила систему штучних, суто
формальних логічних аргументів для теоретичного виправдання догматів
церкви. Тлумачиться як знання, відірвані від життя, які засновані на мірку-
ваннях, не перевірених досвідом.
Теорема Коуза — див. Коуза теорема.
Теорії системної трансформації капіталізму — ряд теорій, що виникли у 50—
60-х роках ХХ ст. в межах інституціонального напряму. В основу цих теорій
покладено ідею щодо інституційних змін, еволюції капіталізму під впливом
таких чинників, як НТП, державне регулювання. Центром тяжіння цих теорій
є ідея НТР.
Теорія (від грец. theoria) — система основних ідей в тій чи іншій галузі знання;
форма наукового знання, яка дає цілісне уявлення про закономірності та сут-
тєві зв’язки дійсності.
Теорія економіки пропозиції — див. Економіки пропозиції теорія.
Теорія раціональних очікувань — див. Раціональних очікувань теорія.
Теорія суспільного вибору — див. Суспільного вибору теорія.
Технологічний детермінізм — дослідницький принцип традиційного інститу-
ціоналізму та сучасної соціально-інституціональної теорії, який полягає у
дослідженні визначальної ролі техногенного фактору у здійсненні соціаль-
но-економічної еволюції суспільства.
Товарне виробництво — організація суспільного виробництва, за якої окремі
продукти створюються відокремленими товаровиробниками, і для задово-
лення колективних і суспільних потреб необхідні купівля-продаж цих про-
дуктів, що стають товарами на ринку. Таке виробництво передбачає обмін,
через який здійснюються економічні зв’язки між розрізненими товарови-
робниками, та соціально-економічну відокремленість виробників, характер
якої залежить від панівного типу власності.
Товарне господарство — форма ведення господарства, за якої продукти вигото-
вляються не для власного споживання, а для обміну через купівлю-продаж.
Трансакційні витрати («витрати використання ринкового механізму») —
витрати, що забезпечують перехід прав власності із одних рук до інших і охо-
736
рону цих прав. На відміну від трансформаційних витрат, трансакційні витрати
не пов’язані iз самим процесом створення вартості. Вони забезпечують транс-
акцію. Тобто, трансакційні витрати — це витрати, що виникають, коли інди-
віди обмінюють свої права власності в умовах неповної інформації або під-
тверджують їх у тих самих умовах. Трансакційні витрати «складаються із
витрат оцінки корисних властивостей об’єкта обміну та витрат забезпечення
прав і примусу до їх дотримання» (Д. Норт). Ці витрати слугують джерелом
соціальних, політичних та економічних інституцій. Деякі автори розглядають
трансакційні витрати як неоднорідну за своїм складом категорію, яка охоплює
витрати на отримання інформації про уподобання та можливості контрагентів,
досягнення угоди, а також витрати на контроль за виконанням та захист дося-
гнутих угод. У теоріях деяких економістів трансакційні витрати існують не
тільки в ринковій економіці (Р. Коуз, К. Ерроу, Д. Норт), але і в альтернатив-
них способах економічної організації, і, зокрема, у плановій економіці
(С. Ченг, А. Алчіан, Г. Демсетц). Так, згідно з С. Ченгом, максимальні транс-
акційні витрати спостерігаються у плановій економіці, що зрештою визначає
її неефективність. У межах неоінституціональної теорії немає єдності у пояс-
ненні природи трансакційних витрат. Відомо щонайменше три варіанти пояс-
нення, звідки і чому при здійсненні операцій виникають трансакційні витра-
ти: підхід теорії трансакційних витрат; підхід теорії суспільного вибору;
підхід теорії угод.
Трансакційні витрати легалізації бізнесу — різновид трансакційних витрат,
які визначають «ціну підпорядкування закону» та включають наступні
елементи: 1) установчі витрати (реєстрація, отримання ліцензії, відкриття
рахунку в банку та ін.); 2) витрати утримання в межах закону (сплата пода-
тків, дотримання законодавчих меж трудових відносин, правових рамок
вирішення соціальних питань та ін.); 3) витрати специфікації та захисту
прав власності; 4) витрати на розв’язання економіко-правових конфліктів
та захист від третіх осіб та ін.
Трансформаційні витрати — це витрати, що супроводжують процес фізичної
зміни матеріалу, внаслідок чого отримується продукт, який має певну цін-
ність. У ці витрати входять не лише витрати обробки матеріалу, а й витрати,
пов’язані з плануванням та координацією процесу виробництва (якщо остан-
ній стосується технології, а не взаємовідносин між людьми).
Трансформаційні процеси — процеси, спрямовані на перетворення існуючої гос-
подарської системи.
Трапезити — міняйли, які у Давній Греції виконували функції банкірів.
Трест — монополістичне об’єднання підприємців з метою спільного виробни-
цтва і збуту; підприємства, що з’єднуються, втрачають як комерційну, так і
виробничу самостійність, а керівництво їх діяльністю здійснюється з єди-
ного центру. Загальний прибуток тресту розподіляється відповідно до па-
йової участі окремих підприємств. У період НЕПу трестами були територі-
альні або галузеві об’єднання державних підприємств, «яким держава
надає самостійності у проведенні своїх операцій відповідно до статуту, та
які діють на началах комерційного розрахунку з метою одержання при-
бутку».
Трудові армії — одна з форм примусового залучення робочої сили в промисло-
вість та на транспорт у період «воєнного комунізму». Створювались шляхом
реорганізації окремих військових підрозділів, в основному використовувалися
в таких галузях народного господарства, як транспорт, видобуток вугілля, лі-
созаготівля, будівельні роботи. Деякі форми трудових армій зберігалися про-
тягом усього радянського часу (будівельні війська, залізничні).
737
Трудові мобілізації — метод здійснення загальної трудової повинності радянсь-
кою владою. Мобілізації підлягали чоловіки від 18 до 50 років та жінки у віці
від 18 до 40 років. Робітників «приписували» до відповідних підприємств та
зобов’язували виконувати встановлену норму виробітку. Ті, хто ухилявся від
роботи або самовільно залишав підприємство, підлягали відправці до концен-
траційних таборів.
Трудодень — міра оплати праці колгоспників в суспільному господарстві (на ос-
нові їх пайової участі у розподілі доходів), застосовувалася в колгоспах в
1930—1966 рр. Поступово було здійснено перехід на щомісячну грошову
оплату праці.
Тяглі люди — на українських землях під владою Польщі та Литви — категорія се-
лян, які відбували панщину. Розмір панщини (за «волочною помірою») вста-
новлювався відповідно до майнового стану селянського господарства (див.
Волока).
Українська Рада Народного Господарства (УРНГ) — центральний орган управ-
ління й регулювання економічного життя УСРР на початок 20-х років. Ство-
рена у 1920 р. шляхом реорганізації Профбюро. Відала питаннями переходу
до непу, розробляла перспективні напрями відбудови й розвитку провідних
галузей народного господарства. Зосередила у своїх руках усі економічні ва-
желі, чим сприяла централізації управління. Припинила свою діяльність у ве-
ресні 1923 р.
«Устава на волоки» — земельна реформа, реалізована у Великому князівстві Ли-
товському починаючи з 1557 р. (див. Волока).
Фабрика — промислове підприємство з машинним способом виробництва.
Фараон (від єгипет. слова «пер аа» — «великий дім», грец. «фарао») — титул царів
Стародавнього Єгипту, який збережений біблейською письмовою традицією.
Феномен раціонального ігнорування — феномен, що присутній у системі пред-
ставницької демократії і з яким пов’язана нерівність в отриманні інформації.
Якщо уряд приймає рішення, яке принесе вигоду суспільству в цілому, хоча
окремі групи населення можуть програти (наприклад, відміна субсидій будь-
якому сектору економіки), але кожен окремий виборець отримає малу вигоду
від того, адже загальна корисність розподілиться серед усього населення. За
таких обставин виборці поводять себе апатично, байдуже, що й дістало назву
раціонального ігнорування, оскільки більшості населення немає сенсу збирати
та оцінювати інформацію про даний проект, зазнавати витрат задля майже не-
відчутної вигоди. Але ущемлена меншість, яка постраждає від відміни субси-
дій, організується у групи тиску.
Феод — у Західній Європі форма феодального землеволодіння, яке передається у
спадок і передбачає несення певної служби, найчастіше воєнної.
Феодальна рента — дохід з землі, який одержували феодали у вигляді різних
форм ренти: відробіткової (панщини), продуктової та грошової. Перехід від
однієї форми до іншої обумовлювався розвитком товарно-грошових відносин.
Наприкінці ХV ст. у багатьох країнах Європейської цивілізації основною фор-
мою феодальної земельної ренти стала грошова рента.
Фети — відповідно до законів Солона — найнижчий, четвертий клас афінських
громадян, які, на відміну від перших трьох, не мали землі.
Фізіократи — представники класичної політичної політекономії у Франції (Ф. Ке-
не, А. Р. Тюрго, В. Мірабо та ін.). Фізіократи вважали, що додаткова вартість
738
створюється тільки сільськогосподарською працею, цим самим підкреслюючи
різницю між основним та обіговим капіталом. Виступали проти меркантиліз-
му, обстоювали вільну торгівлю.
Фізіократія — назва найбільш представницького вчення першого етапу розви-
тку класичної політекономії у Франції (середини ХVІІІ ст.), представники
якого гостро критикували меркантилізм і виходили з визначальної ролі зе-
млі, природних факторів та аграрної сфери у житті суспільства та створен-
ні багатства.
Фільварок (пол. folwark, від нім. Vorwerk — хутір, ферма) — у Польщі, Литві,
Україні та Білорусі у XIV—ХІХ ст. велике багатогалузеве панське товарне гос-
подарство, яке ґрунтувалося на примусовій праці кріпосних селян.
Фінансова олігархія — політичне та економічне панування невеликої групи лю-
дей, що управляє державою і економікою.
Фінансовий капітал — якісно нова форма капіталу, яка виникає в результаті злит-
тя монополістичного банківського та монополістичного промислового капіта-
лів; термін, запроваджений у науковий обіг німецьким економістом Р. Гільфер-
дінгом, для пояснення нових взаємовідносин між банківськими та промис-
ловими монополіями, що склалися наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. В су-
часних умовах фінансовий капітал охоплює крупні капітали у торгівлі, сільсь-
кому господарстві, кредитній сфері, на транспорті тощо.
Фондова біржа — організований, постійно діючий ринок цінних паперів. Фондові
біржі мобілізують тимчасово вільні гроші підприємств і громадян шляхом
продажу їм цінних паперів.
Формальні інституції — інституції, що отримали формальне закріплення у пра-
вових нормах.
Формаційна парадигма — сукупність фундаментальних положень, методологіч-
них підходів, згідно з якими історичний розвиток кожного суспільства поля-
гав у закономірних і послідовних змінах первіснообщинної, рабовласницької,
феодальної, капіталістичної та комуністичної суспільно-економічних форма-
цій;
Фритредерство — напрям в економічній політиці, який знайшов найяскраві-
ший прояв у період промислового капіталізму. Його сутність полягала у
вимозі свободи торгівлі, а також невтручанні держави у підприємницьку
діяльність; течія економічної думки, що виступає за свободу торгівлі та
невтручання держави в господарське життя.
Холоп — у Київській державі категорія залежного населення, яка за своїм право-
вим статусом була близькою до рабів. У Речі Посполитій холопи — загальна
назва залежних селян.
Хрематистика (Аристотель) — наука про збагачення, отримання прибутку, осо-
бливо у вигляді грошей.
Цензива — грошова рента у Франції в період її комутації (див. Комутація ренти)
Цензитарій — у Франції селянин, який поступово викупав свою особисту сво-
боду.
Цех ремісничий — у середньовічній Європі об’єднання ремісників однієї спеці-
альності (від нім. спілка, складчина, яку ремісники, учасники корпорації вла-
штовували для забезпечення видатків на суспільні потреби)
Цивілізаційна (синергетична) парадигма — відображає зміну загальнонаукової
парадигми, розробленої Декартом—Ньютоном, та перехід до системного ана-
739
лізу певних об’єктів. Нині вона набула форми синергетичної парадигми, згід-
но з постулатами якої об’єкти розглядаються як складні відкриті системи, що
здатні до самоорганізації. Системно-синергетичний аналіз передбачає розгля-
дати кожне суспільство як цілісне утворення, що має структурну будову, яка
постійно ускладнюється, кожним елементом якої виконуються певні функції.
Цивілізаційна парадигма передбачає розглядати людство в цілому, яке утво-
рюють світові цивілізації. Як одиниця історичного розвитку людства виступає
конкретне суспільство, що належить до певної цивілізації і характеризується
власними етапами розвитку. Цивілізаційний аналіз суспільства вимагає в
центрі всіх суспільних процесів розглядати людину, її взаємодію з іншими лю-
дьми та суспільством загалом. Сам термін «цивілізація» походить від
лат. слова «civilis» що означало наявність у людини таких суспільних рис, як
доброзичливість, гідність, привітність тощо. Системно-синергетичний підхід
передбачає відображення в економічних процесах цілісності суспільства, дій
усіх цивілізаційних факторів.
Цивілізаційні фактори суспільного розвитку — сукупність факторів впливу
на суспільний розвиток, що представлені специфікою духовно-культурних
цінностей, формами і способами здійснення влади, організації життя сус-
пільства та іншими чинниками, що відіграють вирішальну роль у будь-якій
сфері суспільства. Урахування ролі цивілізаційних факторів розвитку сус-
пільства є однією з основних вимог системно-синергетичного підходу до
його вивчення.
Челядь — назва залежного населення у Київській Русі. До ІХ ст. вживалася для
означення рабів у стані патріархального рабства; у ІХ—Х ст. — раби, які ста-
ли об’єктами купівлі-продажу. Згодом (з ХІ ст.) — збірна назва населення фе-
одальної вотчини, яке перебувало у різних формах залежності (холопи, заку-
пи, смерди тощо). В Україні у XV—ХІХ ст. челяддю називали слуг у госпо-
дарстві.
Червінець (рос. — червонец) — російська назва іноземних дукатів, головним чи-
ном голландського карбування. Вперше в обігу Російської держави з’явився за
реформою Петра І у 1701 р. і важив, як і золотий дукат, 3,4 г золота. Знову чер-
вінець запроваджено в радянські часи в ході грошової реформи 1922—1924 рр.
Вага цього червінця становила 7,74 г чистого золота. До кінця 1926 р. вільно
обмінювався на золото на валютних ринках як внутрішньому, так і зовнішніх.
З початком індустріалізації та збільшенням емісії грошей червінець знецінив-
ся і залишився засобом платежу лише всередині країни.
Чиказька школа — створена і очолювана Мілтоном Фрідменом (1912 р. н.) школа
неолібералізму та монетаризму.
«Шокова терапія» — один із заходів монетарної економічної політики. Комплекс
радикальних заходів, спрямованих на оздоровлення економіки, які порушують
звичний плин господарських відносин, явищ, що супроводжується низкою не-
гативних явищ: інфляцією, безробіттям, позбавленням підприємств більшої
частини оборотних коштів, різким зниженням зобов’язань держави перед на-
селенням тощо.
Юнга план — план стягування репараційних платежів з Німеччини, розробле-
ний у 1929—30 рр. замість Дауеса плану. Названий по імені американсько-
740
го банкіра О. Юнга, що очолив розроблення плану. Затверджений на Гааг-
ській конференції в січні 1930 р., передбачав зниження розміру річних ре-
параційних платежів, скасування усіх форм і видів контролю над Німеччи-
ною, її народним господарством і фінансами, сприяв мілітаризації німець-
кої економіки. З 15 липня 1931 р. фактично перестав діяти по одноосібно-
му рішенню уряду Німеччини.
Ярмарок (від нім. — «щорічний ринок») — великий, періодично діючий ринок, ор-
ганізований у певному місці, у заздалегідь визначений час та на обмежений
термін. Основним призначенням ярмарку є оптова та роздрібна купівля-
продаж (без посередників) значних обсягів виробленої продукції та партій то-
варів за зразками. Виникнення ярмарків сприяло становленню бірж.
Словарь
© Copyright: Никита Покровцев, 2016
Свидетельство о публикации №216101801170
Свидетельство о публикации №216101801170
Рецензии
