Любов - це нагорода

   Я влюбилась у природу – це назавжди.
  Любов – це нагорода від Всевишнього, яка існує у житті. Так, Я чула по аудіо книзі, що вона існує тільки три роки. Та ні - це вигадка, бо це є жива казка життя. ЇЇ можна описати по різному. В ній і ніжність, трепіт душі, серденька, чудових думок, стриманості від обід, щоб не заплакати, коли не так як повинно в ній бути, коли хочеться щоб все було добре.
  Недільний сонячний день, іду з церкви, переходжу кладку через гірську річку Прут, яка витікає із самої найбільшої гори Говерли. Саме про них пишуть різні легенди. Прислухалась до дзюркотіння води, поглянула а вона така чиста, аж каміння з піском - видно її дно.
  Хвилі наче струни на бандурі виграють, просто від сонячних променів переливаються прозоро-голубим водяним відтінком.
  Я зупинилась і довго роздивлялась вздовж ріки, яка безупинно текла в безмежну даль. По боках над берегами білі дерева - це листяні берези, які так цей вид живої картини прикрашають річку Прут. В далині дві церкви збудовані на горбочках. В одній з них мене хрестили. Дуже багато років вже минуло з того часу, та я деколи минуле не хочу згадувати. Почати би все спочатку з нуля, якби то встигнути і жити майбутнім, звичайно мирним здоровим життям.
  На камінцях сидять по середині ріки нерухомі пташки. Я чекала поки вони рушаться, а вони напевно слухають як дзюрчить вода. Та я все таки за ними наглядаю, якісь маленькі і чорненькі, хочу подивитися на них, а вони якраз повернулися хвостиком заснули чи заслухались і так довго сидять. Нарешті деякі пірнувши у воду,скривши повністю під хвилями плавали, стріпотівши крильми, і як весла керували у різні сторони швидко, швидко. Пташки любовно купалися в чистій кришталевій осінній воді. То вони зникали, під водою, то знову появлялися, ну а другі так і сиділи далі нерухомо. Я наглядала то за сидячими, то за плаваючими.
  Та нарешті повернулася одна за другою. А виявляється, що це молоденькі сороки. Білі груди прикрашають цю розумну пташку, яка в різну пору року так частенько приносить повідомлення скрекочучи. В тих березах вони напевно полюбляють бути.
   Згадавши дитинство і юність дуже жаль за минулим життям, яке так швидко в кожного з нас пролітає. Було воно гарне, бо все ж таки молодість золотий час.
       Ну, а МИР то безцінно треба берегти, радіти і дружно жити, тому що життя швидко перелітає, як будь-яка пташка.   
      25.Х.2016       О.М.         Ворохта