Лист 13. Аркашi. Ти не береш трубку

   Привіт, Аркашо.

   Мабуть, цей лист тобі буде останнім. Не тому, що я більше не хочу писати тобі, а тому що в мені поселився біль. Бо ти не береш трубку... Ти уперто не береш трубку. Хоча я тобі дзвоню то раз на кілька днів, то кілька разів на день... Ти усе одно не береш трубку. І я зрозуміла, що тобі не потрібна...

   Ти ніколи не провідаєш мене тут, де я є, ніколи не забереш мене до себе, ніколи я не потримаю на свої руках онуків від тебе... Я ніколи не стану бабусею. Ніколи.

   Я це зрозуміла за ці дні... Мені було дуже сумно. Сумно усвідомлювати, що я втратила останнього сина. Це почуття схоже на твою смерть в моїх очах... Звісно, не хочеться спішити з висновками, а хочеться залишити собі надію. Але, якщо ти не береш трубку, відмовляєшся зі мною спілкуватися - то ясно мені, що я тобі не потрібна... Навіть поговорити не потрібна.

   Ось так виростають зазвичай діти... Мені пригадалася одна жінка, з якою я познайомилася в інтернеті. Її звуть Тетяна, вона народила і виростила 10 дітей. І що? Восьмеро з них виросли, та розлетілися по всьому світу, одружилися... Покинули її. Залишилося ще двоє неповнолітніх. Але й вони, скоріше за все, її покинуть... Я колись читала в інтернеті історію про іншу жінку, яка народала та виростила теж 10 дітей, і всі вони як один покинули її... Вона залишилася самотня на старості літ, нікому не потрібна...

   І я теж не потрібна нікому. Навіть тобі, найкоханішому з усіх. І річ навіть не в тім, що ви виросли без мене. А тому, що майже всі діти такі...

   Колись ти усвідомиш це. Колись, коли сам станеш батьком, покладеш на своїх дітей 20-25 років свого життя, а вони - покинуть тебе. Ось тоді я тобі стану потрібна... Ось тоді ти зрозумієш, що таке потреба мати поруч близьку людину, щоби хоча би просто поговорити з нею, просто обійнятися... Але чи буду я до того часу жива?... Дай-то Бог... Мені хотілося би дожити до того часу.

   І не для того зовсім, щоби попрікнути тебе: "Ось бачиш, я говорила, що тоді згадаєш про мене?" - ні!... А тому, що навіть і тоді потреба поговорити з тобою і обійняти твою голову - не перестане в мені...

   Якщо, звісно, я тоді ще пам'ятатиму себе... Господи! Не лишай мене пам'яті. Дай мені щастя усе пам'ятати, до самої смерті. Але - хай буде воля Твоя... Амінь.

   А ти, синку - живи... Будь щасливим, по можливості. Одружуйся, кохайся, народжуй дітей, працюй, борися за матеріальне благополуччя, і - не бійся усе втрачати... Потім знову починай те саме. Бо в цьому - життя.

29.10.2016, 08:29