Пробач, я люблю тебе

 
 

             Пробач,я люблю тебе

 Вайлет Ретсен


  Якщо ваше життя погане й у ньому немає яскравих барв,не сумуйте.Рано чи пізно   все зміниться.



  Передмова

  Ця розповідь буде короткою,та її вміст точно дасть вам зрозуміти одне - життя не змінюється лише через те,що ви так захотіли.Ваші бажання та мрії не завжди здійснюються.І з часом ви зрозумієте,те,що сталось - повинно було статись.

 Як сказав Олег Рой: "Ніколи ні про що не шкодуй: іноді неприємності трапляються на благо, а мрії не здійснюються на краще".В його словах багато правди.Наші долі вже давним давно написані Всевишнім.Все потрібно сприймати як належне.

 Коли отримуєш щось,то кожного разу хочеться все більше та більше.Ці слова нагадали мені майже усім відому казку про золоту рибку.Жінка простого рибалки кожного разу прагнула мати більше влади,більше ніж у когось.Та вона була настільки жадною,що втратила усе,що тільки мала.Я розумію її,вона не змогла втриматись від такої спокуси.Її цілком і повністю охопила жадність.

 Таких людей засуджувати не потрібно.Думаю,після того,як людина втрачає те,чого не цінувала,то робить з цього висновки.

 Вративши те,чого не цінували,ми розуміємо свої помилки.Тільки дуже погано,що найдорогоцінніше вже втрачено.Втрата - це не кінець,це лише початок нового життя.


Роздiл 1. Не дивлячиcь навкруги

  Йшовши по вже нагрітому сонцем тротуарі дівчина дивилась на свої новенькі босоніжки.Сонце ще добре не прокинулось,але як завжди добряче припікало.Вона любила цю погоду,завжди тепло і дуже рідко падають дощі.Про що ще можна мріяти.Правду кажучи,шкода,що "вона" не може побачити таких простих речей,які бачу я.І вже не зможе побачити.Шкода,мені дуже шкода,що я не змогла попросити у неї пробачення.

  -Вибачте,не підкажете де знаходиться вулиця Гранд?-запитала у Олександри рудоволоса дівчина в джинсових шортах та світло-зеленій футболці.

  -Вулиця Гранд?Я не знаю де це,-невпевнено відповіла дівчина.

 Рудоволоса усміхнулась їй і підійшла до молодого юнака з тим ж питанням.Той чітко і точно почав пояснювати їй дорогу.Дівчина подякувала і помчала вперед. Олександра нерухомо стояла і дивлась, як рудоволоса дівчина помчала  вперед. Спостерігала за нею поки та не повернула і не зникла між будинками.

 Враховуючи те,що вона живе тут вже більше року і має багато друзів - вона самотня.Біля неї немає рідних.Ні брата,ні сестри,ні матері.Вона зовсім одна в такому великому і незнайомому місті.Їй боляче було покидати рідне місто та сім'ю,та іншого вибору не було.

  Дівчина довго не роздумуючи пішла далі.Вона не мала жодного поняття,чим зараз зайнятись.Як завжди прогулянка була єдиним заняттям яке могла собі дозволити вона.Можна отримати задоволення від чудових краєвидів та нічого за це не платити.Грошей у неї було мало,та навчалась вона у досить дорогому університеті.Дивно,чи не так?

  Сонце почало припікати ще дужче.Дівчині страшенно захотілось випити чогось прохолодного.Раптом,з неба почали падати грубі,мов горох ,краплі дощу.Олександра миттю побігла до найближчої будівлі,щоб сховатись від дощу,та вона так швидко мчала,що не побачила молодика,який виходив з досить дорогої автівки.Промайнула мить і вона лежала на тротуарі,а біля неї впав чоловік,якому швидко допомогли піднятись.

 -Ти збожеволіла?Жити набридло?-прокричав чоловік який допомагав піднятись молодику.

 -Мені дуже шкода,-виправдовувалась Олександра.

 - Якби це була зустріч на яку я б хотів іти,то засудив б тебе,-мовив той,кого я збила з ніг.- Все,що я можу зараз сказати - це дякую.Ти допомогла мені.

Він оглянув свій одяг,який був брудним.Прошепотів на вухо своєму помічнику  кілька слів і той зайшов всередину ресторану.Дощ став сильнішим,мій одяг був майже повністю мокрим.Другий помічник відкрив дверцята автівки для молодика і той сів всередину.Олександрі було байдуже мокнути під дощем чи ні,враховуючи те,що вона вже була мокрою.Довго не думаючи вона покрокувала вперед.Небо затягнулось хмарами.

 Пройшовши метрів з десять вона помітила,як буля неї зупинилось  знайоме авто і з нього вийшов молодик.Він простягнув їй парасольку.

 - Вона мені не потрібна,дякую,-він не послухав її,відкрив прозору парасольку і поставив її біля неї.

 - Якщо не хочеш брати,то можеш залишити її тут,мені байдуже,-він обернувся до мене спиною і спокійно покрокував до машини.Заревів двигун і машина швидко зникла з поля зору.
  "Якийсь він дивний",подумала дівчина.Я збила його з ніг,а він віддав мені свою парасольку.Дощ майже перестав падати,та дівчина взяла парасольку в руки і пішла додому.



 Роздiл 2. Халепа

 Дні канікул пролетіли дуже швидко.Правду кажучи канікулами назвати це важко, в університеті,де навчається Олександра робили ремонт у правому крилі,тому їх звільнили від навчання на два тижні.Одні раділи,а інші - ні.В  списку інших була тільки одна особа - Олександра.
 
 Перша пара сьогодні починалась  о першій годині дня.Та дівчина була на ногах вже о восьмій.Місто,у якому вона проживає завжди кликало її на прогулянку.Кожного ранку вона бігала по місту,вивчала вулиці і милувалась видом.Тут все таке гарне,відчуття,ніби ти головна героїня з казки "Аліса в країні чудес".Все таке нове та нереальне для мене.Дівчина живе тут рік і кілька місяців та все ж вважає,що це сон.

 В очах дівчини можна було побачити тривогу і сум.Напевне вона б хотіла побути з рідними,навіть тільки один день,кілька годин.Та її рідні не мають коштів,щоб прилетіти до неї.Та й бути біля неї - небезпечно

  Зробивши легку зарядку вона почала бігти.У вухах були навушники.Каштанове волосся зібране в хвіст хиталось за спиною.З кожним кроком вона бігла швидше.У вухах грала музика,та вона її не чула.Її голова була переповнена думками,одними і тими самими.Ці думки її не покидали з того часу,як вона покинула рідну країну.

 У її сім'ї не було грошей на звичайний платний університет у їхньому місті.Та невідомо з яких причин хтось оплатив її навчання у Каліфорнійському університеті в Сан-Дієго та проживання за кордоном.В академічному рейтингу світових університетів за 2009 рік вуз посів 14-у позицію. Видання «U.S. News & World Report »у 2010 році присвоїло навчальній установі 35-у позицію серед кращих в країні університетів.Хіба звичайна людина без грошей може оплатити такий навчальний заклад?Найбільше її турбувало те,що батьки навіть незнаючи хто оплатив усе це ,просто відправили її навчатись.
 Олександра завжди мріяла стати хорошим лікарем,який завжди рятуватиме життя людей.Її оцінки в школі були не просто хорошими.Вони були ідеальними.Вона досконало знала англійську,тому проблем у навчанні за кордоном у неї не було.Навчання важке,але де зараз легко? І день в день її не покидали ці питання,відповіді на які вона не зможе дізнатись.

  По дорозі додому дівчина зайшла у супермаркет,щоб купити води.Та вода,яку она завжди купувала стояла на найвищій поличці,до якої вона ледь дотягувалась.І ось ставши на пальчики вона похитуюичись взяла в руки воду.Втративши рівновагу дівчина відчувала,як падає вниз.Та болю від падіння не відчула,можливо,це від шоку.

 Розплющивши очі вона побачила ідеальне обличчя,і воно було доволі знайомим.Молодик,що тримав її на руках поставив на ноги.Він простягнув свою руку до тієї ж води,яку взяла я  і міцно схопив  рукою.

 -Ти завжди така незграбна?Ніколи не дивишся під ноги,навкруги.Не можеш і дня прожити без пригоди?-грубим голосом промовив він.

  -Я просто...

 -Ти просто незграба,-перебив мене він і пішов вперед.

 На касу я прийшла засмученою.Можливо,я й справді незграба?Завжди потрапляю у халепи,які створюю сама.Та й навкруги не дивилась,коли наткнулась на цього юнака і збила його з ніг.І тут знову він.
 Тільки розплатившись за воду я рушила до виходу.Якийсь дивний чоловік,одягнений у порваний одяг поглядав на мене і ледь помітно усміхнувся.Мені стало ніяково і моторошно.Вийшовши з супермаркету я відчувала його погляд у себе за спиною.Це змусило мене пришвидшити крок.Та мене не покинуло відчуття,що за мною хтось спостерігає.Коли я обернулась,то помітила  чоловіка,який ледь-ледь усміхнувся у супермаркеті.Я почала бігти,повернувши у невідому мені вуличку я зрозуміла,що зробила жахливу помилку.Це була вулиця,з небудованими магазинчиками.Тому,якщо цей бродяга наздожене мене,то моїх криків про допомогу ніхто не почує.Я бігла так швидко,як могла.Та ще страшніше мені стало тоді,коли вулиця закінчилась.Виходу тут не було.Мене кидало то в жар,то в холод.Почувся хриплий сміх.Бродяга йшов тримаючи в руці невелику пляшку з пивом.Допивши рідину він жбурнув пляшку у мою сторону і вона з шумом розбилась.Серце скажено вистрибувало з грудей.

 -Хотіла втекти,а не вийшло.Хотіла мене знову покинути,Саро?-про що говорив цей чоловік я не знаю.Напевне марив,або перепив.
 - Ви помилились,я не Сара,я незнаю вас.

-Годі брехати!-заверещав він.-Думаєш я не впізнав тебе?Де наші діти?Ти забула,ми одружені вже двадцять років,а ти не можеш згадати мене?

 -Господи,ви ж божевільний.Я не Сара!-тремтячим голосом викрикнула я.

 - Чому ти покинула мене?-знову повторив він.-Чому?

 Підійшовши до мене він схопив мене за руку,хватка була сильною,та я висмикнула свою руку.Бродяга штовхнув мене і я полетіла на асфальт .Він дико засміявся.
Раптом з-за рогу вистрибнуло двоє робітників,що прямували на роботу і швидко заспокоїли бродягу.

 -З вами усе добре?-у відповідь я кивнула.-У вас кров,-показав пальцем робітник.

-Усе добре,це подряпина,а стільки крові,дякую вам,я трішки поспішаю,тому я піду.

 Більше нічого не сказавши Олександра помчала подальше звідти.Звичайно,якщо їй потрібні були проблеми,то вона б залишилась .Але запізнюватись на навчання не потрібно.Три запізнення можна рахувати як одне пропущене заняття.А одне пропущене заняття без причини загрожує штрафом.А зайвих грошей у неї немає.
Час як завжди пролетів дуже швидко.Коли я прийшла додому то  мала час тільки на те,щоб вмитись і одягнутись.І треба було мені впасти рукою прямісінько на скло розбитої бродягою пляшки з-під пива.Сполоснувшись у душі я витягнула аптечку і швидко знайшла пачку з пластирами.Звичайно це не те,що я повинна зробити,та на щось більше часу не вистарчало.Поклавши в сумку декілька конспектів та ноутбук я попрямувала в університет.


Роздiл 3. I знову вiн

  "                Олександро!
 Ти сильна як і вона,знаю,ти завжди боротимешся за те,у що віриш.Єдиний вихід,щоб урятувати тебе -це поїздка на навчання за кордон.Ти повинна погодитись.І прошу,зараз зроби вибір відсунувши свою гордість на другий план.Усі повинні чимось жертвувати.Без цього у сучасному світі не вижити.Тебе шукатимуть,Олександро.Ти не повинна розкривати себе комусь,заради нас.
 
  Мені було дуже боляче покидати тебе не обійнявши.Благаю тебе,не роби дурниць,не шукай нас.Тома та Данило теж багато чим пожертвували заради нашого та твого майбутнього.Вони покинули школу,друзів,рідний дім та сестру.Мені також дуже важко далось це рішення.Залишившись ти зробиш величезну помилку,тому не залишайся.

 У твоїй кімнаті лежить валіза з новими речами.Гроші ти можеш знайти у маленькій кишені валізи.І ще,забула тобі написати.З грішми лежать твої нові документи.Їмені я не змінювала,а от твоє нове прізвище - Армстронг.В країні до якої ти полетиш дуже поширене це прізвище,тому тебе точно не знайдуть.Рівно о десятій вечора до тебе приїде водій і відвезе тебе до аеропорту.

 Доню,знай,я люблю тебе понад усе на світі.Пройде час і я знайду тебе.
                З любов'ю,мама."               


 Не зважаючи на болючу рану,Олександра міцно тримала в руках лист.Він був легким,це ж просто шматок паперу.Та слова написані були важкими та болючими.Тримати їх на папері було  легко.А от тримати їх у голові,чи гірше - душі,було непідйомним тягарем для дівчини.  Як повинно бути складно людині,яка постійно усміхається ,хоч і дуже важко.Вилікувати рану на тілі боляче,та можливо.А вилікувати серце чи душу майже неможливо,це приносить людині нестерпний біль.З яким день в день потрібно боротись. Коли проходить час - біль потроху вщухає,серцеві та душевні  рани загоюються.

 Перше заняття закінчилось.Правду кажучи,шкода,що Олександа не почула нічого сказаного професором.Її думки літали десь між хмарами,що згущувались все більше.
Поранена рука страшенно боліла, кров просочилась крізь міцний тілесний пластир,що  змінював колір на червоний.Було таке відчуття,ніби в руці залишилась маленька частинка тієї пляшки з-під пива.

 Майже всі студенти покинули аудиторію,та дівчина ще досі сиділа і  згадувала події з минулого життя.Було важко покинути людей,яких вона найбільше любила та цінувала.Ще трохи посидівши вона піднялась на ноги і вийшла на коридор. Усі навколо поглядали то на мене,то у свої мобільні телефони.За спиною почувся шепіт,усі навкруги перешіптувались,хтось тихенько час від часу сміявся.А були люди,які кидали на мене злі погляди.Від цього ставало моторошно.Раптом чиясь рука схопила мене за волосся і потягнула вниз.

 Дівчину з усіх сторін обступив гурт дівчат з "вищого" класу. У вищому класі знаходились діти багатих людей,які не намагатимуться отримати роботу,їм просто перейде спадок від батьків і вони далі продовжуватимуть їхню роботу.
  -Армстронг,ти перейшла межу,ніхто не чіпав тебе,хоч ми і знали,що ти тут найбідніший студент,сиділа б мовчки і далі,-промовила гидким голосом найотруйніша змія університету.

  -Здається,-продовжила її подруга,-наша попелюшка захотіла пити,-після цих слів дівчина відкоркувала пляшечку з томатним соком і спокійно вилила рідину на Олександру,вона швидко піднялась на ноги.

  -Ви збожеволіли?Що такого я вам зробила?Чому ви без всяких причин жбурнули мене,немов непотрібне сміття?-ледь стримуючи сльози промовила жертва.

  -Без причин кажеш?Поглянь-но сюди,-отруйна змія ткнула пальцем по екрані свого телефону,на якому було фото молодика,який простягає мені парасольку.-Ти взагалі безстрашна,гадаєш мій Крістофер опуститься до твого рівня?

 -Годі,-увірвав всі розмови голос який я вже десь чула.-Дженіффер,ти вже набридла мені зі своїми дурними мріями.Я не твій,і ніколи твоїм не буду,не знаю,що ти собі науявляла,просто забудь усе.А зараз,я хочу,щоб ви всі зникли звідси,так швидко,наскільки можливо,-після цих слів натовп почав розходитись,і тоді дівчина побачила свого рятівника.

 Він був не схожий сам на себе.Коли вона зустрічала його,то він зовсім не був схожий на студента.Його каштанове волосся виблискувало під сонячним промінням,а карі очі прижмурившись дивились на дівчину.

 -Я незграба,так?Можеш не підтверджувати знову,я сама це добре знаю.Велике тобі спасибі,за те,що пояснив мені яка я .Гаразд,якщо я замість тебе принизила себе,то можу йти?Бувай,-дівчина так швидко вела всій монолог,що молодик хоч і хотів,та не зміг вставити і слова,а перебивати когось він не звик.Вона вже збиралась йти ,та раптом почувся зойк,молодик не давши їй піти схопив за поранену руку.

  -Що сталось?Це вони зробили?-чомусь стривожено запитав він.

  -Все гаразд,тобі не потрібно хвилюватись за мене,це мої справи,-після сказаного дівчина відчула слабкість.

Перед очима все раптово зникло.Олександра безшумно падала вниз,та дужі руки молодика міцно схопили її.У дівчини було відчуття,ніби вона провалюється не в сон,а у пітьму,яка поглинає її все більше і більше.

 Не довго вона перебувала у пітьмі.Різкий запах змусив випірнути з пітьми одразу.Дівчина відкрила очі і побачила молоду вродливу жінку,яка уважко розглядала її.Лікар швидкої допомоги довго не бавилась із пацієнткою і швидко без зайвих питань витягнула з  кривавої рани три маленькі уламки скла.Боляче не було,зовсім.Можливо,це через знеболююче,або через шок.Рану на руці зашили,а дівчина думала,що вистрарчить і міцного пластиря.Та дивним видавалось те,що та жінка не поставила їй жодного питання.

 Раптом Олександра схаменулась і прилетіла з неба на землю.Зиркнувши на годинник вона зірвалась з місця і помчала з кабінету.Крістофер ввічливо подякував та попрощався з лікарем і поволі вийшов з кабінету.Олександра розуміла,що запізнюється на заняття,а це може понести а собою проблеми.Їй не потрібно виділятись серед інших.Вона повинна бути непомітною,майже невидимкою.Заради спокійного життя вона пожертвувала сестрою,братом та матір'ю та ще одною,дуже дорогою для неї людиною.Не можна,щоб роки самотності пройшли даремно.Олександра за весь той час без родини не мала людини,якій можна відкритись.Коли з нею хтось хотів познайомитись,вона акуратно і бережно вибудовувала між ними бар'єр,що зразу давав зрозуміти: "мені друзі не потрібні".
 
  -Сідай,підвезу,-прокричав з вікна машини Крістофер,та дівчина далі мчала не звертаючи уваги.-Зі мною швидше,повір,-майже переконливо промовив він.

 Зупинившись дівчина з темно-каштановим волоссям обернулась до нього.Він вийшов і відчинив для неї дверцята автівки в надії,що вона таки сяде всередину.Олександра фиркнула і повернувшись пішла далі.Крістофер явно не очікував на таку реакцію.Але ж і вона правильно вчинила.Не можна дівчині сідати у авто до незнайомого хлопця.

 -У мене твій телефон,-а тепер одразу можна побачити,у цього хлопця є підхід до людей,замість плану "А",знайдетья план "В",а далі перечислювати не потрібно,алфавіт великий.

 Дівчина різко зупинилась і миттю повернулась обличчям до власника автомобіля,навіть усміхнулась.Їй було шкода віддавати комусь свою власність,особливо,коли це подарунок дорогої їй людини.Швидкими короткими кроками вона підійшла до Крістофера протягнувши здорову руку.Той,довго не думаючи,замість того,аби віддати їй телефон схопив за руку і притягнув до себе,потім не прикладаючи зайвих зусиль заштовхав у машину.Олександра навіть не зрозуміла,що сталося і як.І тільки тоді,коли вона захотіла вийти з авта було пізно,бо вони вже рушили.

 А далі сталось дещо набагато жахливіше.Страх переповняв мене.Ще трішки і в мене почнеться істерика.Хлопець,який сидить за кермом помилився поворотом і звернув в протилежну сторону.Або він добре знав куди їде,і місце куди ми прямували був явно не університет.


 Роздiл 4. Першi розмови

 Ще секунда і я б вибухнула від страху.Та слова водія: "Я не доторкнусь до тебе,це не те,про що ти думаєш"-загасили полум'я,яке розгорілось у мені.Стало спокійніше.Звичайно я не можу довіряти йому.Якщо подумати,я нікому не довіряю,навіть собі.Та зараз немає дороги назад,я вже сіла в машину,вона рушила.Якщо так сталось,значить так мало статись.

 Дорога була порожньою,машин майже не було.Було так незвично,немає заторів,шуму і плюс - чудесний краєвид.Машина знову повернула,проїхала метрів з вісімсот і зупинилась біля невеличкого дерев'яного будинку.Навколо будинку розкинулась невелика зелена галявина.Небо було ванільно-рожевого кольору,яке нагадало мені мамину сукню,яку вона одягала на святкування мого останнього дня народження з нею.Після розлуки я не святкувала свого дня народження,не хотіла,без неї...

 -Чому ти мовчиш?-запитав Крістофер,та дівчина навіть уваги не звернула,вона далі дивилась на небо.

 -Де ми зараз?Мені потрібно повернутись,я пропустила заняття,через це можуть бути проблеми,мені вони не потрібні,-спокійно прошепотіла вона.

 -Якщо ти хвилюєшся про це...Немає причин для проблем.Коли я ніс тебе на руках,то зустрів професора,він звільнив тебе від занять на два дні,тому не хвилюйся.

 -Від занять звільнили мене,а чому ти тут?У тебе також можуть бути проблеми,-у відповідь він тільки усміхнувся і кинув на дівчину дивний погляд.
 
 -Кумедно,ми навіть нормально не познайомились,а ти вже хвилюєшся за мене,-стримуючи сміх промовив він.

 -Кумедно,-скривилась Олександра,-ми навіть не знайомі,але ти привіз мене сюди,-на що він знову усміхнувся.

 Він поглянув своїми темно-карими очима на небо.Вже потроху темніло,невже час так швидко пролетів?Небо у цих сутінках стало у десятки разів гарнішим.Чому,незнаючи з ким ,дівчина сюди приїхала.Можливо,довіряла йому через те,що врятував її від тих знущань?Чи щось у ньому було,таке особливе,яке манило до себе.Він був схожий на магніт,який так притягував до себе метал.

 -Доречі,я не хотів ображати тебе знову,хотів вибачитись у коридорі.Та слова так швидко вилітали з твоїх уст,що я й заперечити не встиг.А далі ти втратила свідомість,-його голос був спокійним та досить переконливим.

 -Ти ж ненавидиш таких незграб,як я.Глянувши на тебе,можна зрозуміти,що ти не з тих людей,які вибачаються перед такими як я.Такі як ти,навіть людьми не вважають таких як ,-не думаючи швидко промовила Олександра.

 -Знову правда,-прошепотів він,-ти правильно усе сказала,я не сприймаю таких людей,але ти інша.

 -Інша?-про що він говорить я не мала уявлення,в якому сенсі інша?

 -Я вважаю тебе просто невезучою,ти завжди потрапляєш у халепи,але ти ніколи не виправдовуєшся за допомогою брехні.Твої слова - правда,саме це відрізняє тебе від інших.Ти не думаєш перед тим,як щось говорити,бо тобі не потрібно прокручувати в голові брехливу історію в голові,-його слова зачепили мене,та дуже шкода,що він не знає мене.

 Звичайно,я зараз стравжня,та все справжнє зараз - побудовано на брехні.Не хочу я,щоб мої перші розмови з ним були такими.Мені не хочеться брехати йому,та іншого виходу немає.Моє прізвище - брехня,моя історія про сім'ю,яку чують усі - брехня,причина,через яку я залишилась живою - брехня.Невже він думає,що я відрізняюсь від інших.А він саме й так думає.Усі помиляються,навіть найрозумніші та найобережніші люди.Можливо,до того випадку,який змусив мене виживати за рахунок брехні,я була такою,якою описав мене він.Та це було давно.

 Він вдивлявся в мої очі і хотів щось у них прочитати.Якби  ж він знав,чому я тут,то ніколи б не захотів чути моїх слів,мого голосу.В моїх очах неможливо було побачити чогось.Я навчилась приховувати все в собі,щоб ніхто інший не зміг побачити мене справжню,моїх емоцій та почуттів.Щоб жити новим життям я повинна була пожертвувати не тільки родиною,але й собою.Тієї милої дівчинки,що завжди говорила правду - немає.І те,що цей хлопець думає про мене,тільки підтверджує той факт,що я змінилась.

  Життя не змінюється  від наших бажань.Це  зрозуміла вже давним давно,коли чекала батька,який одного разу пішов мені по подарунок і не повернувся.Тоді мені виповнилось п'ять років.І саме в той день він мене покинув.Подарунок,який він купив я отримала,тільки батька у мене більше не було.Кожного дня я сиділа біля вікна й здригалась від кожного перехожого,в надії,що це батько.Після того,як пройшло два роки я змирилась з тим,що він не повернеться.Коли він був живим,ми рідко бачились,та все ж бачились і це краще ніж нічого.Він працював далеко від нашого міста,тому приїздив до мене один раз в місяць.Але кожного разу час проведений з ним  був незабутнім.Коли біля мене був батько,я була володаркою світу,та коли він їхав від мене,я ставала звичайною дівчинкою.Я бажала,аби мої розваги з батьком не закінчувались.Як я і казала,від наших бажань нічого не змінюється.

 -Ти впевнений,що я не така як інші?-перепитала його дівчина,він підняв праву брову догори і піднявши погляд із землі кинув його на мене.

 -Людина,якій я довіряю і вірю найбільше - я сам.Моя інтуіція не підводила мене жодного разу.Я переконаний у тому,що всі сказані слова є правдою.

 - А якщо твоя інтуіція все ж таки підведе тебе?Що ти  робитимеш?

 - Напевне,-він зупинився,-думаю,тоді я розчаруюсь у собі і більше ніколи нікому не буду довіряти.Гадаю,що мені більше не захочеться відчувати себе людиною,яку підступно обдурили.

 -А якщо ж людина не хотіла тебе обдурювати,її змусила зробити це ситуація,в яку вона потрапила.Що ти робитимеш тоді?

 -Тоді я розгляну ситуацію,яка змусила брехати ту людину і зроблю висновок,чи гідна пробачення ця людина.Думаю,брехня не завжди може робити тільки зло.Але всеодно,її потрібно уникати будь-якими способами.Збрехавши один раз,людина зробить це вдруге.В дитинстві мене дуже часто обманювали,тому тепер я швидко можу оприділити де правда,а де брехня.

 -Правда і брехня схожі на цукор та сіль,на вигляд не відрізнити,тільки скуштувавши можна відрізнити солодке від солоного.Так само можна відрізнити брехню від правди,тільки відчувши все на собі,-він був здивований моїми думками вголос.
-Думаю,нам час їхати,- він мовчки підійшов до машини.Всередині авта я відчула аромат жасмину.По дорозі сюди я відчувала цей запах,але не зверала уваги.
-Жасмин?-прошепотіла я і кинула погляд на Крістофера.

 - Як ти дізналась?

 -Мій батько завжди дарував мені на дні народження жасмин.Він казав,що мати обожнювала його.Та одного разу коли я принесла своїй матері букетик з жасмину то добряче отримала на горіхи.Вона сказала,що ненавидить цей запах.Думаю,вона зненавиділа його після смерті батька.

 -Упссс...

 -І що означає твоє :"упсс"?-машина проїхала кілька метрів і зупинилась,тільки б він не сказав,що закінчився бензин.

 -Бензин закінчився,та не хвилюйся,в багажнику повинна бути запасна каністра,-ці слова заспокоїли мене ненадовго.

 - Знаєш,здається я залишив його у своєму гаражі,це може стричинити проблеми.

-Проблеми?Які проблеми?Зателефонуй комусь,у тебе ж багато друзів.

- Проблема в тому,що в таку годину ніхто сюди не приїде.Тим більше,ніхто не знає про це місце,воно єдине,де я можу відпочити від усіх,не хочу,щоб хтось знав про це,особливо батько,якщо скажу комусь,хто працює у нього,то він дізнається.Думаю,нам потрібно повернутись назад і переночувати в будинку.

-Переночувати в будинку?Нам?-він без пояснень вийшов з машини і пішов по дорозі в сторону будинку.Я вийшла з машини і глянула на нього.

 -Звичайно можеш залишитись і спати на вулиці.Правду кажучи,вночі тут доволі моторошно і дуже холодно,-прокричав він і помахав ключима від авта.-Я заблокував двері,ти не потрапиш всередину.

 -Підступний негідник,-ледь чутно прошепотіла я.

 -Я все чую!-майже проспівав він,-вдалої ночі на вулиці!

 Він не такий вже і крутий,як думає.І не такий він безстрашний.Олександра неохоче поплелась  за ним,адже іншого виходу не було.В голові дівчини промайнув один підступний план,який вона надумала втілити в життя.Цікаво,чи сподобається він Крістоферу?Гадаю,що ні.Дівчина підступно усміхнулась і пришвидшила крок.


Роздiл 5. Сни, схожi на реальнiсть
               
 Вечори подобались мені набагато більше,ніж  ранки.Сонця не було на небі,в повітрі серед тепла почала відчуватись прохолода.Дивний тут клімат,змінюється,як ніколи.

  Холодний вітерець то піднімав,то опускав моє волосся.Було досить холодно,та мене зігрівали думки про родину.Що десь там далеко їм зараз добре,що  вони у безпеці і чекають зустрічі зі мною.Мене гріла наша зустріч,яку я уявляла тисячу разів.Прокручувала в думках усе знову і знову.
 Ідучи біля вродливого хлопця у моїй голові зникли усі плани,я думала про своє.Мене тепер не мучило питання,як жартома відімстити йому за те,що привіз мене сюди,як його налякати коли він засне чи як поставити його у невигідну для нього ситуацію.Помста - це погано,але якщо думати про неї,як про підступний веселий для мене жарт,то поганого я в цьому не бачу нічого.

 Крістофер, як істинний джентельмен після того,як відчинив двері будинку запросив мене увійти першою.В будинку було тепло,можливо це через те,що немає вітру.Крістофер акуратно зняв з ніг фірмові кеди і пішов вперед.Коли він ввімкнув світло то спокійно підійшов до дивану і граційно сів на нього.Я не рушила з місця на якому застигла,а просто стояла і роздивлялась будинок .На світло-кремовому паркеті поважно лежав білосніжний лахматий коврик. Біля дивану обтягнутого шкірою стояв маленький журнальний столик.Окрасою вітальні була невеличка статуя,з обох боків якої тягнулись світлі дерев'яні полички,а на них стояли свічки.Якщо звернути увагу,то можна помітити,що майже на кожній поличці та столику стояли свічки.

 Розглядаючи вітальню дівчина була настільки здивована,що не помічала на собі погляду Крістофера.Коли сказати щось,та миттю передумав і швидко зімкнув вуста.І через декілька секунд він це знову повторив.Як таке можливо?Хлопець,який завжди вміє себе стримувати,який ідеально висловлює свої думки не може почати розмови.

 Олексанра не звертала уваги на хлопця,а той тим часом намагався почати розмову,та не розпочав.Її зацікавили фото в рамках з горіхового дерева.Вона не поспішаючи рушила до них.На фотографіях була молода вродлива жінка,а біля неї маленький хлопчик - син.У неї було волосся,колір якого був схожий на  шоколад.На щоках можна було побачити маленькі ямочки,що з'являлись ,коли вона усміхалась.В її очах сяяла радість і любов,вона виглядала щасливою.Хлопчик,якого вона обіймала на наступній фотографії був одягнений у смішну але дуже милу піжамку жовтого кольору.В ній він був схожий на маленьке курча,яке щойно вилупилось із яйця.Я б ніколи не повірила,що цей маленький веселий та щасливий хлопчик  став таким холодним ,коли виріс.Дівчина повернула голову і подивилась на Крістофера.Він майже непорушно сидів на дивані і з кам'яним обличчям гортав книгу.Зовнішньо він не змінився.Але в очах я не бачила такого вогнику,як на цих фотографіях.В дорослому житті він став нещасним.Він чимось схожий на Олескандру,а вона на нього.

  -У тебе так багато фотографій з матір'ю,ти живеш тут з нею?Де вона зараз?-розглядаючи фотографії запитала дівчина.

 Крістофер завмер.Легка усмішка миттю втекла з обличчя.Він закрив книгу і бережно поклав її на стіл.Далі він опустив голову.Олександра зрозуміла,що дарма поставила це запитання.Хлопець піднявся на ноги і підійшов до неї.

  -Думаю,вона потрапила у чудове місце,краще за цей світ,-почав говорити він,дівчина мовчки слухала і чекала продовження.-Вона не була місцевою.Дівчині із маленького селища,яке знаходилось за тисячі кілометрів від великих міст важко було виживати у чужому та жорстокому місті.Вона переїхала у місто через любов до мого батька.Вона не змогла довго жити у місті,де кожен тільки й бажав знищити її,тому повернулась у рідне селище.Через кілька днів вона дізналась,що вагітна.Та батькові не сказала.Вона покинула мене.Загинула в аварії.А потім мене відвезли до незнайомого чоловіка і сказали,що він мій батько.Так я і почав нове життя,-згадуючи матір,його голос був м'яким і в ньому відчувався смуток,та коли він говорив про батька,слова були холодними та байдужими.

 -Скільки тобі було років на той час?-сама не розуміючи чому,ститала дівчина.

 -Вона покинула мене після  шостого дня народження.

 -Я перейшла межу із своєю цікавістю,пхаю носа у чуже життя,пробач,-вона хотіла відійти від Крістофера,але він схопив її за руку,тим самим не даючи піти.

 -Не хвилюйся...Зі мною все гаразд.Можливо,цю правду я хотів розказати тобі.Я ніколи і нікому не розповідав про матір,-дівчині було цікаво,чому він розповів про це їй?Та сміливості запитати про це не вистарчило.

 Раптом усі питання і слова в голові розвіяв дзвінок у двері.Крістофер побачив,як насторожилась дівчина."Сховайся кудись,швидко"-прошепотів він Олександрі на вухо і пішов до дверей.Дівчина заметушилась.Вона не знала,що зараз діється.Забігши у спальню власника будинку вона миттю залізла у велику шафу.Вона сиділа там біля п'яти хвилин.Серед тиші почулись чиїсь кроки.Раптом двері шафи відкрились і дівчина побачила перед собою Крістофера.Він не звернув на неї уваги,хоч і  бачив її ,просто взяв одяг і знову зачинив шафу.

  -Ти куди?-відкриваючи шафу прокричала дівчина.

 -Спочатку в душ,а потім на кухню,-спрокійно промовив він.

 - Для  чого ти сказав мені сховатись?-не вилізаючи з шафи промовила дівчина.

 -Мені було цікаво,як ти відреагуєш і куди ти сховаєшся.І я не помилився з думками про те,що це буде настільки смішно.

Дівчина зі швидкістю світла вистрибнула із шафи.Вона була обурена і розуміла,що її просто обдурили,посміялись.Вона хотіла піти і добряче стукнути його,та різко заспокоїлась.У неї ще буде час для помсти.
 Олександра поправивши волосся вийшла з кімнати  і наштовхнулась на щось рельєфне і тепле.Піднявши голову на пару сантиметрів вона побачила Крістофера.Він був одягнений тільки в одні сіренькі штани.Дівчина відскочила вбік.Крістофер мовчки пішов у спальню.Зараз був дійсно незручний момент.
 Можливо,все,що сталось сьогодні тільки сон?Я прокинусь і усе це виявиться сном.Він повинен триматись від таких,як я дуже далеко.Так далеко,наскільки це можливо.Але,якщо це сон,то чому він здається настільки реальним?


Роздiл 6. Другий шанс

  Після того,як боляче ущипнула себе,щоб переконатись,що це не сон,дівчина дочекалась власника будинку й рушила з ним на кухню.На невеличкому прозорому столі розляглись тарілки із стравами.Їхній запах одразу розбудив відчуття голоду.

 -Ти приготував це все поки я сиділа в шафі?-спитала дівчина.

 -За той час,коли ти сиділа в шафі я пішов до дверей і забрав їжу у кур'єра.А потім переклав усе з пластикових контейнерів  у посуд.

 Дівчина закрила рота й сіла мовчки за стіл.Потрібно мовчати,для  того,аби не ставити таких дурних питань.Для того,щоб не зближатись з ним.Олександра сиділа за столом і некваплячись вечеряла.Грибна юшка була смачною,як ніколи раніше.Повечерявши Олександра посиділа за столом ще трохи і пішла спати.Окрім того,що вона не хотіла розмовляти з молодиком були ще причини для сну.Дівчина була дуже втомлена,тому миттю заснула на дивані у вітальні.

 Здавалось,ніби юнак так і хотів,щоб Саша вже нарешті заснула.Під час сну вона була схожа на статую з мармуру.Вона лежала непорушно,можна було подумати,що вона спляча красуня з казки.Крістофер тихенько підійшов до дивану і сів на лахматий коврик.Між їхніми обличчями було приблизно тридцять сантиметрів.Він чув її дихання,воно було неспокійним.Ніби їй снився сон і не дуже хороший.Вона почала крутити головою то вправо то вліво.На лобі з'явились крапельки поту.Кріс хотів її розбудити,та його зупинило бурмотіння дівчини.
 "Петля вже готова",це єдині слова,які зміг розібрати юнак.

 Олександра сиділа на дивані з книгою в руках. Вона знайшла її на одній з полиць.Тремтячими рукам вона перегортувала сторінки.Крістофер сидів на стільці біля неї і час від часу зиркав в її сторону.Він не наважився запитати дівчину про слова,які він почув.Та навіть якби й запитав,то вона б напевне не відповіла.

 -Я знаю,ми тільки познайомились,та ти запала мені в душу.Я спостерігав за тобою весь минулий рік.Ти була така неприступна і холодна до всіх,хто намагався здружитись з тобою.Після того,як ти відштовхувала їх,то намагалась триматись від  них на відстані.Ти будувала навколо величезний мур,який захищав тебе від людей.Коли ти відштовхувала когось,то докладала цеглинку до захисного муру,він зростав і зростав.Я боявся,що коли наближусь,то більше ніколи не зможу підійти.З часом я зрозумів,що не варто тобі мати справ зі мною,боявся,що може статись щось схоже на ту подію в коридорі університету.Та ти перекреслила межу,яку я так старанно креслив.Думаєш,я вважав тебе незграбою?Ні,це зовсім не так.Я боявся,що ти можеш потрапити у халепу,що ніхто не зможе тобі допомогти,якщо мене не буде поряд.Сашо,я не прошу тебе відповідати на мої слова зараз.Я просто хотів,щоб ти знала про мої почуття до тебе.

 Дівчина мовчала.Вона розкладала свої думки по полицях.Все в голові було змішаним та незрозумілим.Вона будувала той мур не для того,щоб захистити себе,а щоб захистити всіх інших від себе.Вона вже зробила один вчинок,який пробачити неможливо.Той тягар буде мучити її вічність.Які б хороші вчинки вона не робила б вона,всеодно,ворота раю для неї закриті.Скільки б не пройшло часу,її життя не зможе стати нормальним.Вона мала намір повернутись туди,звідки втекла й одягти смерть на шию.Її зупиняло те,яку біль відчуватиме матір,коли дізнається про смерть доньки.Тому вона ще жива,через це і живе тихим життям.

 Олександра не могла тримати когось біля себе.Це було б небезпечним та егоїстичним рішенням.Помилившись одногу разу,дівчина не допустила б такої помилки знову.Але його слова,вони розбудили щось всередині дівчини.Пробудили почуття,які вона так відчайдушно ховала у собі.Саша добре знала,що не може бути поряд з ним,але й на відстані триматись не хотіла.

 -Я  можу дати відповідь зараз.Я маю почуття до тебе.Ти єдиний,хто пройшов крізь той мур,який  я будувала.Якісь почуття є,та я не можу сказати,що закохана по вуха,чи жити без тебе не можу.Я думаю,що дала відповідь на твоє запитання.

Крістофер мовчки пішов до спальні.Погасивши світло у вітальні дівчина знову поринула в сон.
***

 Поки Олександра спала хазяїн будинку встиг зробити багато корисних справ.Навіть сам приготував сніданок.Звичайно це не була вишукана та казково-смачна їжа,але вилядало все не так погано.Сонце вже давним-давно прокинулось від сну.А наша красуня ще досі валялась у ліжку .Здається,вона б пролежала там вічність,якби веселі промінці сонця,що пробивались крізь вікно,не дразнили її.Як вона тільки не старалась сховатись від промінчиків,всеодно нічого не виходило.Тому дівчині довелось покинути своє ложе .

 Зараз їй не вірилось,що вчора були такі розмови.Невже вона змогла підпустити когось до себе.Та якщо так сталось,значить так і мало бути.Життя дало їй другий шанс,чому ним не скористатись?Тут і зараз немає тієї небезпеки.Нове прізвище,нове життя,час творити нову історію.Минулого повернути вона не могла,та жити весь час побоюючись кожного перехожого було не кращим рішенням.

 

 Та з голови не вилітали думки "А чи варто мені це робити?;Чи краще жити,як раніше?"
Дівчина не знала,що робити далі.Та все ж таки вона вирішила плисти по течії.Усе,що має статись - станеться,уникнути цього не можливо.

 Раптом до неї підійшов Крістофер і простягнув невеличкий пакет.Дівчина з подивом глянула на нього.Всередині був одяг.Це було доречним зараз.Адже її кофта була заляпана соком,який вилили на неї в університеті.Тому довелось зняти її  і ходити у простенькій сірій футболці.Було зручно,та вирушати додому в одній футболочці було б не кращим рішенням.Подякувавши дівчина попрямувала в ванну кімнату.Для неї там знайшлась зовсім нова, запакована зубна щітка.Після того,як вона скористалась чужим,але дуже приємним теплим душем,вона одягнула на себе легкий яскраво-жовтий  сарафан.Швидко висушивши волосся,яке почало стирчати у різні сторони,вона миттю розчесала його і заплела в хвіст.

  Їдучи в автівтівці вона навіть не уявляла,куди прямував водій.Час у машині тягнувся досить  довго.Вони їхали біля двох годин.Коли вона вийшла з авта,то зрозуміла,що потрапила в рай.

Роздiл 7. Не покину тебе

  Перед Сашою та Крістофером тягнулась дорога,яка була заповнена людьми.А в кінці вулиці розляглась гігантська імперія.Думаю,що укожного є своя кришталева мрія, пов’язана з подорожами.Відвідати це місце я хотіла доволі давно,та передумала.

 Діснейленд - це місце не має вікових категорій,воно як і для дітей,так і для дорослих.Тут можна відчути себе казковим героєм,або повернутись у минуле й уявити себе дитиною.В цій назві ховаються всі дитячі фантазії і таємниці, всі переглянуті мультики та завчені з них фрази.Це місце,де можна забути хто ти і звідки прибув.Тут час є тільки для однієї справи - для розваг.

 На обличчі дівчини не було радості.Крістоферу було дивно бачити таке.Напевне він вже бував тут і не один раз.Та це й не дивно,у нього є те,чого немає у мене - багатий батько.Я йому не заздрю,мені не відомо,чому він не хоче з ним спілкуватись,та думаю,що на це є причини.Він не розумів поведінки дівчини.Він спробував взяти її за руку та вона не дала цього зробити.

  В очах Олександри можна було побачити сльози.Вона старалась не плакати перед кимось,та це був перший раз,коли спогади,що так довго ховались,змусили її розплакатись.Люди,що проходили повз неї навіть обертались.Кріс не міг зрозуміти,що діється з дівчиною,яка ніколи не показувала ніяких емоцій.Він трішки боячись реакції дівчини обійняв її.Хлопець очікував,що за це добряче отримає прочуханки,та ні,нічого такого не сталось.Дівчина стояла в його міцних обіймах і ридала,щось тихенько бурмотівши собі під ніс.З її вуст вилітали тихенькі слова "пробач".Знову і знову.
 
   У Крістофера розривалось серце,коли він бачив її сльози.Коли їй було настільки важко.Посадивши її в авто він помчав туди,куди ніколи нікого не привозив.Дівчину дуже сильно здивувало нове місце.Воно нічим не було схоже на розважальний парк чи кафе.Це місце мало моторошний вигляд.Тут усе було наповнене слізьми та болем.Крістофер вже не боячись нічого взяв дівчину за руку та повів за собою.

 -Я познайомлю тебе з матір'ю,-тихо прошепоті він.-Незнаю причини твоїх сліз,чому тобі так боляче,чому ти така нещасна коли знаходишся біля мене.Я думав,що спостерігаючи за тобою цілий рік я дізнався про тебе все,але ж ні.Виявляється я зовсім тебе незнаю.Незнаю чому ти плакала,але в голову мені прийшла тільки одна думка - привезти тебе сюди.Ми прийшли.

 Він зупинився біля невеличкої мармурової могилки,навколо якої росла темно-зелена трава.Погладивши долонею холодний камінь він привітався з матір'ю.

 -Це місце є єдиним,де можна поспілкуватсь з тими,кого вже немає.Я не знаю,чи варто питати,та все ж таки,ти втратила когось?Якщо не хочеш відповідати,я не вимагатиму відповіді.

 Як завжди,він дає мені право вибору.Чому він ставить мені питання,на які давати відповідь не обов'язково?Чому мені так хочеться йому відповісти?Чому так хочеться розказати усе,що травить мою душу?Невже він той,кому я можу довіряти?

 - Так,я втратила свою єдину і найкращу подругу.Вона була для мене сестрою.Вона загинула через мене,я вбила її.Розумієш,вона любила мене,а я просто залишила її.Тоді я боялась за себе,мене не хвилював ніхто.Я просто хотіла жити,ти розумієш?Тоді повинна була померти я,не вона.Потім я втекла знову,не маючи шансу попросити пробачення.

 Хлопець розумів,наскільки боляче Олександрі.Її душа була настільки покалічена,що й живого місця не було видно.Він знову міцно обійняв її і тихенько прошепотів : "Все гаразд,я думаю вона пробачила тебе,навіть зараз вона чула твої слова,думаю,вона тебе розуміє.Розуміє так,як розумію я.Знай,що б не сталось,я буду поруч з тобою."

-Я...Я так довго не могла пробачити собі,-крізь сльози промовляла Саша,-де ти був раніше?Чому ти швидше не з'явився?Мені було так важко жити в цьому світі знаючи,що я тут одна.

 -Пробач,що не з'явився швидше.Від сьогодні я буду завжди біля тебе,якщо ти погодишся.

 -Погоджусь на що?-припинивши плакати запитала дівчина.

 -Ніколи не покидати мене,ти зможеш це обіцяти?-він пильно вдивлявся в мої очі і чекав відповіді.

 -Я  ніколи не покину тебе,обіцяю.

Він не випускав мене з обіймів ще досить довго.В цю мить я відчула полегшення.Звісно,я винна в смерті подруги,та вона не бажала мені зла,ніколи.Думаю,вона не хотіла,щоб  я відчувала себе винною і страждала.Тому варто жити щасливо,щоб її смерть не була даремною.
 
 Ми повернулись у будинок,де зустріли батька Крістофера.Юнак був не радий зустрічі з ним.Він став холодним та злим.Його дратував кожен рух батька,навіть те,як він дихав.Він переступивши через себе познайомив нас.Йому було неприємно знаходитись з ним в одному приміщенні.Було таке відчуття,ніби він зробив щось таке,що пробачити просто неможливо.Він перебивав батька,коли той намагався заговорити до мене.А коли батько розповів,що навідував його матір,то Кріс став лютим і просто без усяких пояснень виставив його за двері.
 
 Я  мовчала,боялась .Вперше я побачила цього юнака настільки злим.Він просто кипів від люті.Він не просто так гнівався на батька.Не думаю,що це було без причин.Він не виглядає залежним від батькових грошей.У нього є причини,досить вагомі,щоб так відноситись до батька.


 Роздiл 8. Щастя не вiчне

  Після сварки з батьком Крістофер відвіз мене додому.Я багато думала.Над усім.Скільки б не мінявся настрій та поведінка Крістофера,я не зміню своєї думки про нього.Я незнаю нічого,тому і висновків робити не варто.Він єдиний,хто пробився крізь стіну,яку я так старанно вибудовувала.Я боялась за нього.А він приховуючи все боявся за мене.Він був моєю непомітною тінню,яка допомагала у важкі хвилини.Він був біля мене,хоч я і не помічала цього.

 Я думала,що це просто сон.Після якого я прокинусь і не  згадаю нічого.Але я вже переконалась,що ні,не сон це все.Це не плід моєї уяви,а правда.Все настільки стало добре,що мені не хочеться повертатись у той час,коли я страждала.Коли у голові були закарбовані слова,що смерть рано чи пізно знайде мене.Не хочу навіть вірити у те,що таке було і справді.

Пора жити теперішнім і залишити минуле далеко позаду.Я так думала.Та не завжди хороші сни є хорошими.У будь яку секунду мелодрама може перетворитись на фільм жахів,чи трагедію.Я не була б проти прокинутись і зрозуміти,що все,що сталось  - було сном.Та життя не змінюється  за нашим бажанням.

  Залишити минуле далеко позаду було хорошою ідеєю.Дуже шкода,що воно змогло наздогнати мене .
 "Петля вже готова,тобі потрібно тільки одягнути її.
Пам'ятаєш,ті листи,які я писав тобі?Ти забула,так?А я от не забув.Ти така вродлива,схожа на неї,через це я і обрав тебе."

 ***

 2 дні після зустрічі з Крістофером...


 Дівчина прокинулась у кімнаті,що була досить добре освітленою.Тіло не слухалось,вона добре розуміла,що сталось.Він знайшов її.А точніше,то він завжди знав де вона була,це він все спланував.Оплатив навчання,проживання,завжди слідкував за нею.Дівчина була схожа на свиню,яку годували,щоб потім вбити і подати на стіл.Чому він з'явився тільки зараз,коли вона забула про все.

 Вікон у кімннаті не було,тільки холодні білі стіни вкриті портретами жінок.Там була і мати Крістофера і навіть був мій портрет,він стояв ще на мольберті.Ми були дуже схожі,усі.На стінах було дев'ять портретів не враховуючи мій.

 Тепер я зрозуміла,що він мав на увазі,коли писав що у нього є колекція,яку зібрати до кінця зможу лише я.Я повинна була стати десятою,заключною жертвою у цій колекції.Та вбивати себе я не мала наміру.
 
 Чоловік,який був батьком людини,в яку я закохалась, увійшов в кімнату.Він усміхався,божевільний.Я примчала на власну смерть тільки для того,аби не помер той,кого я люблю.Добре,що він збрехав,що Крістофер у нього...Він не постраждає.

 -Мила моя,Олександро!-радісно промовив він.-Думаю,ти добре знаєш,який кінець на тебе чекає.Не хвилюйся,ще не зараз,я повинен багато чого розповісти тобі.А ти слухатимеш мене,дуже і дуже уважно.Всім дамам,які зоображені на портретах я розповідав усе перед смерттю.Тобі також потрібно багато дізнатись.Наприклад,про свою сім'ю.Вони тебе просто продали мені,як річ.Звичайно,якби вони були тобі рідними,То ніколи б не зробили такого.Та тебе просто всиновили,ті люди не твоя сім'я.Твоя мати померла давно,а вони всиновили тебе за її проханням.Коли твій батько дізнався справжню причину смерті твоєї матері,то хотів поквитатися зі мною.Та влада,якою я наділений творить дива.До мене не дістатись звичайним смертним.
 Я познайомився з тобою за допомогою листів.Старий спосіб спілкування.Я знав про тебе усе,а ти в це час не знала нічого про мене.Така ж довірлива,як і твоя мати.Та все не пішло за планом,коли я покликав тебе на зустріч,а ти притягла із собою подругу.Її звали Маріанна,так?Вона побачила те,чого не можна було бачити - моє обличчя.Вона поквиталась за це власним життям.І через це,ти змогла втекти.Я не чіпав тебе цілий рік,хотів,щоб ти знову відчула,що таке смак життя.Хотів,щоб моя жертва мала що втратити перед смерттю.Ти можеш обрати,житимеш ти,чи житиме він.

 - Він ваш син!-прокричала я.

 -Тихо,люба моя,тихо.Думаєш,мені потрібен син?Його мати померла благаючи мене не залишати його одного і допомогти у житті.Я зробив усе,що вона просила.Та я ніколи ним не дорожив і ніколи не любив його.Це сукня,-він бережно поклав біля мене коробку і підійшов до дверей,в очах був легкий туман ,-я хочу,щоб ти одягла її .

 Відкривши коробку я побачила яскраво-червону сукню,у якій були одягнені всі жінки на портретах,в тому числі і я .Він не жартував,коли говорив про сина.І коли розповідав про мою сім'ю.Невже це так?Невже правда?Мене викинули як непотрібну річ,просто жбурнули геть,коли випала така можливість.Було боляче думати про сім'ю,яка відмовилась від мене.Та зараз не це важливо.Через мене загинула одна невинна особа.Вдруге,я не допущу такої помилки.Одягнувши сукню я ледь чутно постукала по дверях,моє тіло втрачало силу з кожною пройденою хвилиною.Двері відчинились,навпроти мене стояв він - збожеволівший сатана у людській подобі.

 Пройшовши у велику залу  з величезними вікнами мене охопив страх.Посередині кімнати стояв невеличкий стілець,над яким висіла петля,що через декілька хвилин обтягне мою шию і зупинить моє дихання назавжди.

 -Петля вже готова,я власноруч її зробив,тобі допомогти потрапити у неї?Бачу,за два дні у підвалі ти добряче виснажилась.

-Я сама,вам не має потреби доторкатись до мене.

 Ставши обома ногами на стілець,який кожної секунди міг розламатись дівчина одягла на шию пелтю,мов дорогоцінне намисто.Їй потрібно закінчити колекцію,щоб більше ніхто не постраждав,щоб ніхто не помирав.

 Стілець не довго витримав і розвалився прямо під ногами Олександри.Мотузка смерті стягнула шию невинної дівчини і та повисла у повітрі.

 -Пам'ятай,ти сама цього захотіла,-почула дівчина,перед тим,як поринути у пітьму .


 "Пробач,я не змогла стримати обіцянки...Пробач...Можливо,в іншому житті я зможу бути з тобою.Ти і я,будемо щасливі.Зараз я можу зробити тільки це,заради тебе,заради Маріанни.Я повинна врятувати тебе,навіть жертвуючи собою.Ти в цьому не винен,не живи з каменем на душі.

" Око за око."Не живи так,інакше станеш схожим на батька."

 Ці слова були нашкрябані Олександрою на всласному портреті,який вона повісила біля всіх інших в надії,що Крістофер це побачить.